• Реклама

Урок № 4. Зв’язне мовлення. Повторення вивченого про текст і стилі мовлення. Поняття про публіцистичний стиль. Навчальне аудіювання. Українська мова. 7 клас. Конспекти уроків

Урок № 4. Зв’язне мовлення. Повторення вивченого про текст і стилі мовлення. Поняття про публіцистичний стиль. Навчальне аудіювання. Українська мова. 7 клас. Конспекти уроків

Мета: повторити вивчене про текст і його основні ознаки, функціональні стилі мовлення; дати поняття про публіцистичний стиль, ознайомити з основними ознаками стилю; формувати вміння впізнавати тексти публіцистичного стилю й визначати їхні основні стильові ознаки, формувати комунікативні вміння, зокрема аудіювання (слухання-розуміння); виховувати повагу до таких моральних якостей, як людяність і доброта; розвивати увагу, логічне мислення, удосконалювати вміння добирати аргументи на підтвердження тези, робити висновки за аналогією, порівнювати.

Обладнання: підручник, текст для аудіювання.

Хід уроку № 4. Зв’язне мовлення. Повторення вивченого про текст і стилі мовлення. Поняття про публіцистичний стиль. Навчальне аудіювання. Українська мова. 7 клас. Конспекти уроків

І. Повідомлення теми, мети і завдань уроку. Мотивація навчання.

ІІ. Повторення ключових питань теми.

Бесіда.

  • Що називається текстом?
  • У чому різниця між текстом і реченням?
  • Які основні ознаки тексту?
  • Що називається темою тексту? Головною думкою?
  • Як пов’язуються між собою речення тексту?
  • Які ви знаєте типи мовлення? Стилі мовлення?

Робота з підручником. Опрацювання таблиць “Стилі мовлення” та “Стилі мовлення і мовні засоби”.

ІІІ. Виконання вправ на повторення вивченого.

Робота з підручником. Виконання вправи.

ІV. Вивчення нового матеріалу.

Пояснення вчителя.

Публіцистичний стиль — це різновид літературної мови, що використовується в суспільно-політичному житті суспільства. Він уживається у пропагандистських виступах, газетах, суспільно-політичних журналах, політичних радіо- та телепередачах.
Мета публіцистичного стилю мовлення — точно, доступно, яскраво поінформувати читача (слухача) про найважливіші події життя нашої країни та за рубежем, викликати певне ставлення до цих подій, інколи й спонукати до певних дій. Таким чином, публіцистичний стиль виконує дві функції: інформативну (повідомлення) та агітаційну (впливу).

Мета публіцистичного стилю зумовлює такі основні його ознаки: інформативність, логічність, фактографічність, образність,відверту оцінність.

Публіцистичний стиль існує в таких жанрах, як звернення, відозва, прокламація, передова стаття в газеті, огляд, інтерв’ю, радіо-, телепубліцистика та ін.

V. Виконання вправ на закріплення.

Прочитати. З’ясувати стиль висловлювання, свою думку обгрунтувати.

Це солодке слово — свобода… Коли Україна стала незалежною, усім здавалося, що ось тепер нарешті країна, маючи все: родючі чорноземи (їх під час війни фашистські окупанти навіть вивозили у вагонах до Німеччини), потужну промисловість (аж до космічної), багатющі на корисні копалини надра, мільйони роботящих рук — заживе вільно, заможно. І мало хто міг собі тоді уявити, скільки ще доведеться боротися за Україну в … Україні, якими неймовірними зусиллями доведеться “пробивати” в Українській державі українську мову як державну…
Що ж, без помилок на незвіданому шляху, мабуть, не могло обійтися, не помиляється тільки той, хто нічого не робить. Чи ж не час уже ці помилки виправляти? А ми й нині примудряємося наступати на одні й ті граблі… Можливо, саме тому так повільно розгортається наш (такий жаданий!) поступ уперед. Живучи у власній хаті, на своєму вільному полі, ми, на жаль, не можемо сказати, що зробили вагомі кроки до кращого майбутнього.
Але — вистоїмо! Доживемо й до 25-тої, й до 100-тої річниці Незалежності, і святкуватимуть її мільйони вільних, щасливих, заможних людей. Тож працюймо в ім’я майбутньої України!
З газети.

Робота з підручником. Виконання вправи.

VІ. Повідомлення мети і засобів перевірки комунікативних умінь. Інструктаж щодо проведення аудіювання.

VІІ. Проведення навчального аудіювання.

VІІІ. Відповіді вчителя на запитання учнів (після того, як тестові завдання виконано).

ІХ. Підбиття підсумків уроку.

Х. Домашнє завдання.

Тексти для навчального аудіювання

  1. Названий батько

Здоровенний чорний пес ухопив козака за шаровари й потягнув, аж затріщала тканина. Озираючись, Омелько рушив пожарищем. Над купами обвугленої глини, чорного вугілля та сизого попелу стовбичило кілька обгорілих коминів. На витолоченім спориші лежали мертві хуторяни.
Омелько слухався пса й ішов туди, куди той тяг. Собака привів козака до колодязя з журавлем, став на зруб і з голосним гавкотом почав зазирати в колодязь. Омелько й собі нахилився над колодязем і зрозумів: треба швидше лізти.
Припнувши коня до колодязного стовпа, козак роззувся, закасав шаровари й поліз у отвір. Пес нахилився над темним колодязем і нетерпляче повискував.
За якийсь час козак виліз із колодязя. Утер піт з чола, став босими ногами на зруб та й почав тягнути жердину із цебром. Витягав помалу, обережно, з передихом.
Пес бігав навколо зрубу, ставав дибки, скавучав, зазираючи в колодязь.
Нарешті, витяг Омелько на цебрі прив’язаного до жердини поясом ледь живого хлопчика. Витягнувши, відв’язав, узяв на руки. А пес скаче, малому п’яти облизує! Хлоп’я ледве ворушило губами — було наскрізь мокре, змерзло.
— Твої в гаю сховалися? — спитав малого козак.
— Не встигли. Тата й маму татари взяли. Діда й бабу порубали.
— Отакої… Ну скидай свої пишні шати та вигрівайся під сонцем… Я коня попораю, бо ж кінь козакові перший товариш. Тоді пошукаємо чогось і нам підкріпитись.
Але малий так задубів, що й сорочку, осизлу, в зелені, не був спроможний зняти. Омелько роздягнув хлоп’я й посадив на свою розгорнуту свиту.
Розсідлавши Буланка, козак обдивився його від вух до копит. Притрусив сушеним зіллям рану від татарської стріли. Тоді вийняв з торби бублика, вломив шматочок і простягнув хлопчику. Малий, здавалось, ось-ось заллється сльозами.
— Не можна з голоду наїдатись. Коли я в сарацинів був у полоні, якось вели нас через піски і так випало, що лишилися без їжі. Вода, хоч і погана, у козячих міхах була. От ми йшли з водою, але без їжі. І ніхто не сконав. А як прийшли до оази, то ті, хто на їжу накинувся, переставилися. Я якось, Божою волею, утримався і не тільки не мучився, а й утік із тих страшних країв…
Козак осідлав Буланка, посадовив хлопчика в сідло, узяв у руки мушкет і цмокнув коневі. Той рушив за хазяїном. Пес крутився навколо них.
Піднялися на пагорб і побачили внизу згарища. У кількох місцях з-під попелу блимали червоні жарини. Тут уже греблися здичавілі собаки, стрибали й сварилися між собою ворони. Пес загавкотів. Омелько кілька разів хльоснув нагайкою — ворони зразу знялись, а собаки, хоч і огризаючись, відійшли подалі.
Козак прив’язав Буланка до обгорілої вишні. Тонкі гілки гнулися від щедрого урожаю. Вишні були попечені, вкриті чорною кіптявою.
Де голіруч, де дрючком Омелько потроху розваляв верх згарища. Підважив жердиною, відвернув товстий шар із вугілля й мертвих тіл. Зняв шапку, перехрестився, узяв хлопчика за плечі.
— Не плач! Їм уже не поможеш. Царство небесне та упокій їхнім душам!
— Ой боюся! — заплакав малий. — Татари вернуться і нас підсмажать.
— Щоб ти не боявся, будь мені сином.
— А мій батько не помер, його татари забрали…
— Твоя правда, малий. Тоді будь мені названим сином. Якщо твоя згода, тоді мій син названий не може боятися татар. Бо я, твій названий батько, Омелько Баламут, ніколи не боявся ні татарина, ні турка. Стерегтися треба, а боятися козак не може. Знаєш, скільки мені було років, як я першого татарина впорав? Від тебе не набагато був старший. На наше село поганці наскочили. Тут гармидер, смерть і гвалт, а я підібрався до вбитого, витягнув у нього лук і стріли. І першою ж стрілою зняв татарина з коня! От яка історія… Тепер їдьмо до людей. Будеш мені за товариша, бо не знаю я тутешніх доріг… (За Ю.Логвином; 580 сл.)

На кожне із запитань вибрати правильну відповідь.

1. Козак опинився на згарищі
а) міста;
б) села;
в) хутора.

2. До колодязя козак підійшов
а) почувши стогін;
б) приведений собакою;
в) випадково.

3. Хлопчика козак підняв із колодязя
а) на поясі;
б) у цебрі;
в) на руках.

4. Доки хлопчик грівся на сонці, козак
а) варив куліш;
б) різав хліб;
в) гоїв коневі рану.

5. Хлопчикові козак дав шматочок бублика, тому що
а) сам не мав що їсти;
б) хотів зберегти їжу на дорогу;
в) не можна наїдатися після голоду.

6. Лексичне значення слова оаза таке:
а) довга мандрівка з небезпечними пригодами;
б) кругле приміщення для музичних змагань і вистав;
в) ділянка в пустелі, що завдяки наявності води виділяється розвитком рослинності;
г) рабиня, служниця в гаремі.

7. Козакового коня звали
а) Гнідком;
б) Буланком;
в) Орликом.

8. Піднявшись на пагорб, козак із хлопчиком побачили
а) татарів;
б) сусідній хутір;
в) згарище.

9. Козак просив хлопчика стати йому за названого сина тому, що
а) хотів підтримати малого;
б) не мав сім’ї і давно мріяв про сина;
в) хотів, щоб хтось допомагав йому під старість.

10. Прізвисько козака Омелька було
а) Шайтан;
б) Баламут;
в) Харциз.

11. Найпершого ворога козак Омелько “впорав”
а) після того, як прийшов на Січ;
б) під час свого першого походу в Крим;
в) під час нападу на рідне село.

12. Опрацьований текст належить до
а) наукового стилю;
б) публіцистичного стилю;
в) художнього стилю.

2. Михайлик

Ріс Михайлик, як горох при дорозі: на нього ніхто зі старших не звертав ніякої уваги. От і зараз він сидить, грається. Аж ось із-за рогу вистрибують Сенько і Стьопка. Вони чорні й загорілі, лише очі блищать з-під не в міру великих батьківських капелюхів.
— Ей, Михайлику, хочеш у ліс?
Михайлик схоплюється. Перебігши через міст, хлопці переплигують через поруччя, далі через рівчаки — і в ліс.
Запахло травою й листом. Михайлик мало коли бачив ліс — більше здалеку дивився на нього, і тому тепер він землі під собою не чує від радощів. Бігає, стрибає, знову біжить і, побачивши будь-яку квітку, сміється щасливим дитячим сміхом.
Ліс чимдалі густішає. Праворуч і ліворуч великі дерева — дуби й берези, а де-не-де трусить листом боязка осика. Хлопці, йдучи, оповідають Михайликові казку, що на осиці колись давно-давно повісили лицаря-розбійника. Всі дерева відмовились, не схотіли, щоб на них вішали таку славну людину, лише осика простягла свої віти, сказавши: “Тут вішайте — одним дурнем менше на світі буде”. Та глянув на неї той лицар і сказав: “Нехай ти будеш проклятою межи людьми”. Прокляв її, і вона з того часу тремтить.
Михайлик задумався. Та не встагли вони й трьох кроків пройти, як почули в кущах якесь квакання. Михайлик глянув, та аж обімлів. Якась довга-довга звірина схопила в рот жабу та не проковтне ніяк.
— То вуж жабу спіймав, — пояснив Сенько.
Стали хлопці, дивляться, а вуж — навтікача. Зашуміло в кущах, і звідти вибігло якесь звірятко — довгасте й гнучке. Вибігло, повело головою, понюхало, пригорнулося до землі, як кошеня, а потім враз випросталося і насіло на вужа. Вчепилося зубами коло головки та так, як ножицями, й ріже. А вуж в’ється.
— Ага! — сказав Сенько. — Ото тобі, щоб не їв живцем жаб! То ласочка. Такі звірі: хто кого подужає, той того і їсть. А побачив би ласочку шуліка — тільки шерсть посипалася б…
Михайликові стало страшно. Та пройшли ще декілька стежок, і він забув про всілякі страховища.
Скінчився молодий ліс — здалеку зачорнів густий-прегустий, величний і дужий. Хлопці, як у прірву, пірнули в темну дубову хащу. Говорять пошепки. Стьопка тихо питає:
— Бачиш?
Сенько:
— Бачу.
Хлопці почали радитися: дуб товстий, до гілляки високо, а злізти треба. Сенько впирається ногами в землю, йому на плечі вилазить Стьопка, хапається руками за гілляку і, вигнувши коліна, охоплює дуба й дереться вгору.
Сенько наказує Михайликові робити так, як зробив Стьопка. І от Михайлик на плечах у Сенька. Стьопка засуває руку в дупло, і Михайлик бачить на його обличчі усмішку. Він поволі витягує руку, і Михайлик скрикує: у Стьопки миша, тільки чудна: з килами! Крила такі, як у сороки чи горобця…
Михайлик ще не встигає вилити своє здивування у слова, як Стьопка кричить:
— Бери! В пазуху!
Робити нічого. Михайлик бере чудну крилату мишу, кладе за пазуху. Зразу ж поза спиною неприємний лоскіт. Хлопчик ладен закричати, але на допомогу приходить гордість: так робили і роблять усі. За першим кажаном іде другий, третій… Сорочка йому відстовбурчилась, ніби там повно груш. Стьопка подає п’ятого кажана…
Тут з-за дуба вискакує лісничий. У Михайлика затрусилися ноги, і він з розгону полетів у кущі. Над головою у нього пролунав вибух і довгою луною прокотився по лісу.
Сенько зі Стьопкою були вже не знать де. Мчали, роздираючи кущі, не переводячи дух. Зупинились і побачили, що з ними немає Михайлика. Вони чули постріл, і їм в голову приходили найфантастичніші думки. Хлопці обережно полізли назад, щоб вирвати пораненого Михайлика з пазурів лісничого.
А Михайлик чув, як лісничий пройшов повз нього. Він відразу вчув, що в нього за пазухою щось ворушиться. Сів і по одному почав витягати невільників.
Михайлик тримав у руках маленького звірка й чув, як у нього часто-часто билося серце. Він згадав, як сам перелякався, коли вистелив лісничий, й стало йому жаль маленьких пташок-звірят, що він їх тримав за пазухою. Він почав по одному випускати їх на волю.
Звірки махали чудно крилами й летіли низько над землею, обминаючи гілочки й кущики. Потім сідали або, правдивіше, чіплялися за гілляки й зависали униз головою. “Бідненькі! — подумав Михайлик. — То я їх придавив! Нехай летять здорові!”
Аж тепер він схаменувся й побачив, що сам-один у лісі. Гукнув раз, удруге, ніхто не обзивався. Михайлик зірвався з місця й побіг, ламаючи кущі, додому, як йому здавалось. А насправжки, сам того не знаючи, заглиблюючись далі й далі в ліс.
Раптом Михайлик чує далекий голос:
— Ми-хай-ли-ку!..
Чи варто говорити, як зраділи всі троє хлопців. Як до рідних братів, тулився Михайлик то до Стьопки, то до Сенька. (За І.Сенченком; 710 сл.)

На кожне із запитань вибрати правильну відповідь:

1. Хлопців, які покликали Михайлика до лісу, звали
а) Ванько і Миколка;
б) Сенько і Стьопка;
в) Федько і Дмитрик.

2. У лісі Михайлик
а) землі під собою не чув від радощів;
б) був як у воду опущений;
в) почувався ні в тих, ні в сих.

3. Хлопці розповіли Михайликові легенду про
а) березу;
б) вільху;
в) осику.

4. У кущах хлопці побачили
а) ящірку;
б) вужа;
в) гадюку.

5. На гада накинулася
а) куниця;
б) білка;
в) ласка.

6. Подвійне вбивство, побачене в лісі, хлопці прокоментували так:
а) перемагає той, хто хитріший;
б) хто кого подужає, той того і їсть;
в) гине той, хто зазівався.

7. У дуплі дуба хллопці віднайшли гніздо
а) білки;
б) дятла;
в) кажана.

8. Спочатку крилаті пташенята-миші викликали в Михайлика
а) здивування й жах;
б) здивування й огиду;
в) здивування й бажання знищити їх.

9. Огиду до кажанят Михайлик стримував через
а) гордість: так робили і роблять усі;
б) обережність: як поставляться до цього хлопці;
в) природну стриманість.

10. Михайлик впав, наляканий
а) тим, що прилетіли старі кажани;
б) тим, що кажанята почали боронитися;
в) вистрелив лісничий.

11. Відчувши, що за пазухою ворушаться звірки, Михайлик відчув до них
а) гидливість і страх;
б) співчуття й жалість;
в) байдужість.

12. Риси вдачі Михайлика такі:
а) жорстокість, егоїзм, невихованість;
б) заздрісність, бажання бути в центрі уваги, грубість;
в) милосердя до слабших, доброта, цікавість до життя.

Урок № 4. Зв’язне мовлення. Повторення вивченого про текст і стилі мовлення. Поняття про публіцистичний стиль. Навчальне аудіювання. Українська мова. 7 клас. Конспекти уроків

Повернутись на сторінку Українська мова. 7 клас. Конспекти уроків

Комментарии закрыты.