Урок № 31. Контрольне аудіювання. Аналіз контрольного диктанту. Українська мова. 10 клас. Конспекти уроків

    Урок № 31. Контрольне аудіювання. Аналіз контрольного диктанту. Українська мова. 10 клас. Конспекти уроків

    Мета: з’ясувати рівень сформованості комунікативних умінь, необхідних для аудіювання; проаналізувати допущені учнями в диктанті типові помилки; удосконалювати вміння застосовувати здобуті теоретичні знання на практиці, удосконалювати вміння та навички самостійно мислити; закріплювати навички колективної і самостійної роботи.

    Тип уроку: комбінований урок (перевірка та облік якості сформованих вмінь та навичок; аналіз контрольної роботи).

    Обладнання: тексти для аудіювання.

    ХІД УРОКУ № 31. Контрольне аудіювання. Аналіз контрольного диктанту. Українська мова. 10 клас. Конспекти уроків

    І. Повідомлення мети і завдань уроку.

    ІІ. Проведення контрольного аудіювання.

    Тексти для контрольного аудіювання

    НІОБЕЯ

    До маленького міста на Волині приїхала на чотирьох підводах трупа артистів. Тут вони мали дати дві вистави, а коли пощастило б, то й третю, а потім їхати далі, у друге містечко, звідтіль у третє — і так далі, без краю. Звичайно, як мандрівна провінціальна «малоруська» трупа.
    Було це пізньої осені. Холодний вітер гнав чи то мряку, чи то дрібний дощик, на вулицях було слизько, стояли калюжі, бо танув сніг, що випав був кілька днів перед тим.
    Старий, брудний заїзд з облупленими стінами стояв серед містечка, над дорогою. Артистів було десятеро, й розташувалися вони в трьох «номерах» заїзду, бо четвертий зайняла компанія приїжджих офіцерів.
    У найменшу горницю молодий, худий і блідий чоловік увів закутану в теплу хустку жінку. Вона йшла помалу, насилу пересуваючи ногами, й стогнала жалібно.
    — Сідай, Насте… Я тебе зараз розкутаю, роздягну та й ляжеш, спочинеш. Втомилася ти, бо дорога погана, розтрусило тебе й розбило. Я здоровий, а й у мене спина болить, наче цілий день молотив.
    — І втомилася, й болить-таки… чимраз гірше…Та я б усі болі залюбки перетерпіла, якби Наталочка наша була здорова та з нами тут була…
    Чоловік почав розкутувати хвору. Вона схилилася набік, упала на постіль, на голий брудний матрац, нічим не застелений. Лице Насті було біле, як стіна, уста сині, очі заплющені. Руки впали, мов мертві.
    Чоловік вибіг з кімнати.
    — Ой, рятуйте! — крикнув він. — Ой, люди!
    У «номер» вбігло кілька товаришів акторів, прибіг господар заїзду. Послали по лікаря.
    — Що тут сталося, люди добрі? — спитав лікар, підходячи до ліжка й уважно дивлячись на хвору. — Ви артисти з трупи Федотова?
    — Ось жінка моя, пане докторе, занедужала, — сказав Іван. — Вона артистка. Сьогодні має грати Ніобею.
    Лікар похитав головою. Настя відгорнула стареньке пальто з такою драною підшивкою, що вже аж вата клаптями лізла; потім таку саму діряву, витерту хустку. Лікар аж зітхнув, дивлячись на те нужденне лахміття та стару сукню, що місця живого не мала без дірки або латки…
    — Ну й життя ж ваше, вибачайте, — сказав лікар. — І здоровому, мабуть, не легке воно, а що вже хворому!
    Оглянувши хвору, лікар поклав їй під пахву термометр. Крім задавненої хвороби, у Насті була гарячка.
    — Тут, пане докторе, — озвався Іван, опріч хвороби, ще тяжке лихо в нас є: дитина наша тяжко занедужала, як грали ми в Дубні. Мусили лишити її в земській лікарні. З собою ніяк не можна було везти: кір у неї почався, горить уся. Та ще, мабуть, застудили її, тиняючись отак по поїздах: до кору ще й запалення легенів причепилось. Жінка хотіла лишитися з нею. Та вона грати мусить.
    — Мала дитина? — спитав лікар.
    — Шість літ.
    Сльози струмочком бігли по білому обличчі хворої. Гарне воно було, те обличчя, особливо очі, блакитно-сині, великі, тепер повні сліз, тільки якісь плями та темні смуги під очима трошки збавляли тієї краси.
    — Слухайте, люди добрі, — мовив лікар, — що з дитиною вашою, не знаю, бо на бачив її. А ви, пані добродійко, хворі не абияк — оце напевно скажу. Грати ви ніяк не можете сьогодні. Лежати треба нерухомо, поки гарячка минеться.
    — Не можна ніяк! — зітхнув Іван. — Афіші розліплено, виставу відкласти не можна… Дайте їй чогось такого, щоб зменшити біль, ви ж знаєте такі способи: морфій чи що там інше… А завтра вона вже грати не буде, лежатиме, зробимо, як скажете.
    — Вона собі страшенно пошкодить, коли сьогодні встане, — змагався лікар, — потім не поправите… Хвороба не вважає, чи ви артистка, чи ні, чи багаті ви, чи бідні, а робить своє.
    — Ні, пане докторе, — озвалася хвора. — В мене натура цупка й живуча, нічого мені не буде. Зрозумійте: я мушу грати сьогодні, бо як не буду грати, то завтра ми не будемо їсти, не буде чим заплатити за цю брудну конуру, не буде за що доїхати до Дубна, до хворої дитини, що, може, останні години доживає…
    Гарне, хоч бліде й виснажене, обличчя хворої скривилося, вона через силу перемагала сльози, що душили її.
    — Не як лікаря, як людину прошу вас: дайте мені полегкість, дайте змогу грати сьогодні…
    — Добре, — сказав лікар, зітхнувши, — дам вам ліків, боліти буде менше, зможете ходити… А завтра… вам утроє гірше буде, ніж тепер. Дайте мені паперу й пера, щоб написати рецепт.
    Метнувся Іван, але не знайшов ні паперу, ні пера, ні чорнила.
    Лікар сів до столу, добув записну книжечку, видер з неї листочок і написав рецепт олівцем.
    Увечері того дня в залі містечкового клубу, що заступив театр, було повно народу. У четвертому ряді сидів і лікар. Прийшов він розважитись після тяжкої роботи серед атмосфери людського страждання й сліз. Тягнуло його сюди й болюче бажання подивитись, як гратиме його бідна пацієнтка. І боявся він, що, може, тут, на виставі, їй буде потрібна його поміч.
    Ніобея була дуже гарна в грецькому хітоні, що не ховав її чудової, принадної постаті й молодого стрункого тіла. Особливо гарне було її бліде обличчя, очі світилися дивним блиском. З усієї публіки, що сиділа в театрі. Тільки лікар знав, який грим навів на те личко надзвичайний блиск і красу…
    Вистава на античний сюжет публіці сподобалась. Цариця Ніобея, що мала дванадцятеро дітей, насміялася з богині Латони, яка мала лише двох: Аполлона та Артеміду. Особливо вразив публіку монолог Ніобеї над тілами її вбитих богом Аполлоном з помсти дітей: «Плач, Ніобеє, царице без царства і мати без дітей!»
    В антракті лікар пройшов за лаштунки. Настя лежала на кушетці знесилена, втомлена.
    — Їдьте та спочиньте. Завтра я навідаюсь до вас, — сказав лікар, прощаючись.
    Коло дверей до нього підійшов Іван, Настин чоловік. Вигляд його був такий несамовитий, що лікар злякався.
    — Пане докторе! —сказав Іван глухим голосом, що раз у раз переривався. — Не знаю, що й робити. Як сказати? Перед самим початком вистави прийшла телеграма з Дубна, що наша дочка… вмерла! І не знаю, як таке сказати? ..Вона ж… О Боже мій! Що мені робити?!

    Добре попівночі у брудному й холодному «номері» заїзду сиділа компанія офіцерів та їхніх гостей. Чутно було їх голосну розмову, регіт, брязкіт склянок та пляшок.
    — І гарна ж Необея! — мовив басуватий голос. — Досі перед очима стоїть, і голос її чую!
    — Таких і на великій сцені не багато знайдеться, — озвався другий голос.
    — Гарна, ой же гарна! — третій голос проскандував той вірш-гекзаметр: «Плач, Ніобеє, царице без царства і мати без дітей…»
    Тут співрозмовники замовкли й перезирнулись: із сусіднього «номера» почувся несамовитий жіночий крик…
    То бідна Ніобея, цариця без царства і мати, що втратила єдину дитину, в тяжій істериці билася головою об стіну…
    (1019 слів) (За М. Левицьким)

    На кожне із питань вибрати правильну відповідь.

    1. Мандрівна провінціальна трупа українських акторів приїхала до маленького містечка:
    а) на Львівщині;
    б) на Волині; 
    в) на Кіровоградщині;
    г) на Київщині.

    2. Десятеро артистів розташувалися у трьох «номерах» заїзду, бо
    а) четвертий зайняла компанія приїжджих офіцерів; 
    б) за більшу кількість кімнат не було чим заплатити;
    в) більше кімнат ця установа на мала;
    г) всі інші кімнати були зайняті приїжджими.

    3. Тяжко хвора й стомлена актриса мала увечері грати роль:
    а) Федри;
    б) Ніобеї; 
    в) Дідони;
    г) Данаї.

    4. Актриса злягла, тому що:
    а) притомилася в дорозі під час довгого переїзду;
    б) сподівалася викликати співчуття в антрепренера (організатора гастролей);
    в) крім задавненої хвороби, у неї була гарячка; 
    г) не любила своєї ролі й намагалася уникнути виступу.

    5. Оглянувши хвору, лікар промовив:
    а) «І здоровому, мабуть, не легке життя, а що вже хворому!»
    б) «Недуга не є важкою, тому не слід звертати на неї увагу!»
    в) «Потрібно вставати й рухатись, на сцені біль враз мине!»
    г) «Пора подумати про душу, а не про виступи на сцені!»

    6. Хвору дитину сім’я акторів змушена була залишити у земській
    лікарні:
    а) в Луцьку;
    б) в Рівному;
    в) в Дубні; 
    г) у Львові.

    7. Дитина захворіла:
    а) на скарлатину та запалення легенів;
    б) на кір та запалення легенів; 
    в) на кір та ангіну;
    г) на сухоти та ангіну.

    8. Дитина артистів була:
    а) дванадцяти років;
    б) десяти років;
    в) шести років;
    г) чотирьох років.

    9. Тяжко хвора актриса все ж хотіла грати через те, що:
    а) боялася гніву хазяїна трупи;
    б) остерігалася залишитись без роботи;
    в) непокоїлась, що її замінять іншою, молодшою акторкою;
    г) не буде за що доїхати до Дубна, до хворої дитини.

    10. Увечері трупа акторів виступала:
    а) на сцені міського театру;
    б) у будинку місцевого мецената;
    в) на сцені містечкового клубу, що заступив театр;
    г) на імпровізованій сцені в містечковому готелі.

    11. Лікар прийшов на виставу мандрівної трупи, тому що:
    а) зацікавився репертуаром гастролерів;
    б) мав звичку відвідувати всі вистави й концерти;
    в) не знав, як згаяти вільний вечір;
    г) боявся, що на виставі актрисі знадобиться його допомога.

    12. Під час спектаклю публіка найбільше була вражена:
    а) змістом п’єси;
    б) декораціями, костюмами акторів та реквізитом;
    в) монологом Ніобеї над тілами її вбитих дітей; 
    г) трагічною розв’язкою розігруваної драми.

    13. Під час антракту лікар побачив Настю за лаштунками:
    а) радісною й задоволеною виступом;
    б) зовсім здоровою і задоволеною собою;
    в) заклопотаною й неуважною;
    г) знесиленою та втомленою.

    14. Перед спектаклем прийшла телеграма:
    а) про повне видужання дитини;
    б) про те, що дитині легше;
    в) про смерть дитини; 
    г) про те, що дитина потребує певних ліків.

    15. Головна думка опрацьованого тексту полягає:
    а) у засудженні батьків, які заради кар’єри знехтували дитиною;
    б) у засудженні безжальності антрепренера трупи;
    в) у засудженні суспільства, що знущається з материнства; 
    г) у схваленні саможертовності акторів заради мистецтва.

    16. Вихід актриси на сцену в той час, як її дитя доживало останні хвилини, був зумовлений:
    а) легковажністю та бездумністю;
    б) нерозумінням трагічності ситуації;
    в) матеріальною безвихіддю і надією на те, що на зароблені гроші вона зможе поїхати до дочки; 
    г) переконаністю, що втручання матері нічого не може змінити.

    ПРОВИНА

    Ця історія сталася шістдесят літ тому, коли Ганні йшов сімнадцятий рік, а дівоча душа в цьому віці, як порох: досить іскри найменшої, щоб вона вибухнула, ні з чим не рахуючись. Коли роль іскри тієї зіграв погляд молоденького німчика, який забрів знічев’я на вечорниці, де дівчата і підлітки-хлопці, незважаючи на окупацію (молодість брала своє), вигуцикували польку, за відсутністю музики наспівуючи мелодію, а Ганна, того німчика побачивши, охнула внутрішньо та й усілася на пістолета, що лежав на виду у всіх на лаві.
    Пістолета того приніс один із хлопців-шибайголів: вихором ввірвався до хати й наставив на тих, що танцювали:
    — Хенде хох!
    Дівчата, звісно, у вереск, а Ганна підскочила до підлітка та видерла із рук зброю:
    — Тебе по голові дурній хохнути! — кинула пістолет на лаву. — Хочеш, щоб німці побачили?
    І тут, наче тими словами наврочені, двері рипнули і на порозі вилупивсь живий-живісінький німець. Вилупився ще й привітався по-німецькому:
    — Гутен абенд!
    Всі так і обмерли. Ганна ж притьмом всілася на зброю, прикривши її від чужинецького ока.
    Німчик був зовсім без зброї, мундирчик на ньому сидів, як на підліткові, який надумавсь погратися в солдатики. Він пошукав очима, де б його сісти, та й примостивя поряд із Ганною (в Ганни душа скочила в п’яти). Дістав гармошку губну, перламутром розцяцьковану, дмухнув, наче пробуючи:
    — Хопак? ..Вальс?..
    — Вальс! — скомандувала Ганна: бракувало ще перед німцем ходити навприсядки.
    — Я, я, вальс… Бітте.
    Притулив гармошку до припухлих, мов у дитини, губів, і така мелодія полилась кімнатою, що й не захочеш, то затанцюєш. Дівчата спершу несміливо, а потім все сміливіше закружляли у вальсі, хлопці стояли насуплені. Ганна сиділа, як обварена.
    Награвшись уволю, німець попрощався, з усіма ручкаючись. Хлопці подавали руки наче з примусу, дівчатам же німець явно сподобався, і коли він пішов, стали його нахвалювати: бач, і серед німців є люди.
    Колько, отой, що приніс пістолета, сказав, суворо насупивши брови:
    — Я його наздожену і встрелю!
    — Я тебе встрелю! — нагримала на нього Ганна. — Хочеш, щоб усе село перевішали? Ану дай!
    І хоч Колько, який, як тільки німець пішов, засунув пістолет за пояс, опирався, Ганна зброю таки відібрала: з дядьком могла б запросто справитись, не те, що із підлітком. По два снопи на вила нанизувала!
    …Ганс почав навідуватись на вечорниці. Він все частіше позирав на Ганну і до танку її найчастіше запрошував, а танцював бісів німець, наче ногами ноти виписував!
    А коли одного разу Ганс набився провести Ганну додому, то й сліпий здогадався б: Ганс у Ганну закохався. Без оглядки на те, що він — представник вищої раси і його фюрер спеціальним наказом заборонив своїм солдатам закохуватись у тубільних дівчат. Той фюрер не відав, що українські дівчата, які з колиски ростуть на піснях про кохання, вміють так причарувати, що весь світ оддаси за один лише погляд з-під чорних брів.
    Ганна ще довго впиралася Гансові в груди, коли він пробував її пригорнути. Та час, як кажуть, бере своє, і ось уже Ганна обмирає в обіймах Ганса, і земля розквітає під нею, і небо всміхається зорями, і можна задихнутися од щастя…
    Проте раювати їм довелось недовго. Гітлер дізнався про їхнє кохання та, розлютившись, наказав запроторити Ганса на фронт, щоб він кров’ю спокутував тяжку провину. Сталін же тільки сказав, про те кохання довідавшись: «Абаждьом», і те «абаждьом» пролунало набагато грізніше, аніж вереск біснуватого фюрера.
    До приходу наших Ганна встигла народити дитинку: вилитий Ганс, тільки й того, що не говорив по-німецькому. Ганну заарештували одразу ж, од немовляти одірвавши, і вона протужила за сином впродовж десяти років, а ніде не спливають роки так повільно, і ніде так здоров’я не губиться, як у таборах за дротами колючими, особливо на Півночі. Повернулася Ганна: жодного зуба і волосся геть сиве. Це в двадцять сім літ!
    Васькові йшов саме одинадцятий рік. Перейшовши до четвертого класу, він навідріз відмовився ходити до школи, як баба його не вмовляла, бо хлопці там йому не давали життя, обзиваючи фріцом, а то й фашистом. Жоден учень не хотів сидіти за однією партою з Васьком, і він сидів сам, як зачумлений. Він не раз повертався додому в подертому одязі, заюшений кров’ю, бо кидався з кулаками на кожного, хто його обзивав.
    Після кожної бійки, кожної важкої образи в дитячій душі сплескувалась ненависть до рідної матері. Васько не раз чув, як її обзивали лихими словами, а його, Васька, байстрюком та ще й німецьким. І як під ним не загорілася подушка, коли серед ночі він змочував її сльозами пекучими!
    Коли Ганна повернулася з таборів, Васько втік з дому. Перейняла його міліція — десь аж під Києвом.
    Як вони жили, коли Ганнина мати, в Васькова бабуся померла, і вони лишилися удвох?
    А отак: Ганна працювала в колгоспі, не вилазила з болота і грязі, заробляючи на злиденний шмат хліба. Все, що могла, віддавала синові, спокутуючи перед ним свою провину важку… За висловом вусатого батька народів, Ганна була тим гвинтиком, який мав крутитися в бездушній машині державній. Але вона дозволила собі порух людський, і не буде їй за це прощення до самого скону! А частка тієї провини важкої звалилася на її сина, і в очах Васька не було й іскри любові до матері… хоча б співчуття… хоча б жалю, що ним жаліють навіть тварин…
    На фермі Васько був за підмітайла та підчищайла, і з кожним днем пив усе більше. Лихий на весь світ, міг кулаком пригостити й матір. Ганна просила Бога, щоб син швидше оженився, може, хоч тоді душа одтане… Василь таки й оженився, але й тут не по-людському: привів жінку із в’язниці.
    Удвох із жінкою вони пропивали все, що могли. Невістка обзивала свекруху німецькою підстилкою і не давала їй їсти. Якось Ганна, не втримавшись, пожалілась на неї сусідці — та почала соромити молодих на всю вулицю.
    Отут Василь і підскочив до матері. Роздер їй рота і натовк тютюну, що вигріб з кишені:
    — На!.. Жери! Коли ти вже подохнеш, курво німецька!
    … Серед ночі, коли село заснуло, Ганна вирушила в останню дорогу. Місяць співчутливо світив перед нею, і зорі жалісливо зітхнули до неї.
    Зупинилася на високому березі.
    — Господи, прийми мою душу!
    Ступила у порожнечу, впала донизу. Вода прийняла її в своє лоно, зімкнулася намертво.
    Настав ранок, вода стала прозорою й світлою. Урочисто сходило сонце.
    (987 слів) (За А. Дімаровим)

    На кожне із запитань вибрати правильну відповідь.

    1. З молоденьким німчиком Ганна познайомилась:
    а) на примусових роботах;
    б) у німецькій комендатурі;
    в) випадково на вулиці;
    г) на вечорницях. 

    2. Ганні тоді йшов:
    а) п’ятнадцятий рік;
    б) сімнадцятий рік; 
    в) вісімнадцятий рік;
    г) двадцятий рік.

    3. До танців молодий німчик грав:
    а) на скрипці;
    б) на баяні;
    в) на гармошці;
    г) на губній гармошці. 

    4. За кохання до Ганни німця було:
    а) розстріляно;
    б) відправлено на фронт; 
    в) відправлено до концтабору;
    г) переведено служити до іншого окупованого села.

    5. Ганну заарештували, відірвавши:
    а) від матері;
    б) від сестри;
    в) від подруг;
    г) від немовляти. 

    6. У концтаборі Ганна пробула:
    а) 5 років;
    б) 8 років;
    в) 10 років;
    г) 20 років.

    7. Коли Ганна повернулася, син Васько перейшов:
    а) до 10 класу;
    б) до 8 класу;
    в) до 6 класу;
    г) до 4 класу. 

    8. Школу хлопець покинув через те, що:
    а) важко давалось навчання;
    б) лінувався і байдикував;
    в) над ним знущалися діти; 
    г) мріяв працювати в колгоспі.

    9. До матері Васько відчував:
    а) любов і ніжність;
    б) жаль і співчуття;
    в) байдужість;
    г) ненависть. 

    10. Ганну було тяжко покарано за те, що:
    а) покохавши німця, вона зрадила свій народ;
    б) вона народила дитину, не взявши з її батьком шлюб;
    в) протягом 10 років її дитина була без матері;
    г) не бажаючи бути бездумним гвинтиком, вона дозволила собі порух душі. 

    11. Чашу материнських страждань переповнила:
    а) нескромність сусідки;
    б) грубість невістки;
    в) брутальність сина; 
    г) байдужість села.

    12. Головна думка опрацьованого тексту:
    а) засудження нерозважливості та необережності у виборі коханого;
    б) схвалення поведінки сина, який не простив матір-зрадницю;
    в) засудження людської жорстокості до любові та материнства;
    г) застереження не суперечити усталеним поглядам на мораль.

    ІІІ. Відповіді вчителя на запитання учнів або перевірка правильності виконання учнями тестових завдань (після того, як завдання виконано).

    IV. Підбиття вчителем підсумків контрольного диктанту.

    Відзначення найбільш вдалих робіт.
    З’ясування типових помилок. Бесіда про характер помилок і недоліків.

    V. Оголошення оцінок. Повернення зошитів.

    VI. Колективне опрацювання допущених учнями типових помилок.

    VII. Самостійна робота учнів над помилками.

    VIІI. Підбиття підсумків уроку.

    ІХ. Домашнє завдання.
    Завершити роботу над помилками.

    Урок № 31. Контрольне аудіювання. Аналіз контрольного диктанту. Українська мова. 10 клас. Конспекти уроків

    Повернутися на сторінку Українська мова. 10 клас. Конспекти уроків

    Комментарии закрыты.