УРОК № 23. Тема. Іван Франко. Життєвий і творчий шлях письменника. Уроки української літератури, 10 клас

    УРОК № 23. Тема. Іван Франко. Життєвий і творчий шлях письменника. Уроки української літератури, 10 клас

    Мета: доповнити й поглибити знання учнів про І. Франка, набуті в попередніх класах, зупинитись на основних напрямках його діяльності; розвивати вміння учнів застосовувати свої знання; виховувати в них патріотичні почуття, любов і пошану до видатних діячів української культури.

    Обладнання: портрет письменника, виставка його творів, ілюстрації з фотоальбому «І. Я. Франко».

    ХІД УРОКУ № 23. Тема. Іван Франко. Життєвий і творчий шлях письменника. Уроки української літератури, 10 клас

    І. МОТИВАЦІЯ НАВЧАННЯ ШКОЛЯРІВ

    Урочисто прибрана класна кімната. На дошці записано:

    Іван Якович Франко
    (1856—1916)

    До нього не заросте народна стежка.
    До нього приходитимуть все нові покоління.
    М. Тихонов

    1. Вступне слово вчителя.
    Сьогодні у нас незвичайний урок — ми починаємо вивчати життєвий і творчий шлях провісника возз’єднання українського народу, визначного діяча нашої культури Івана Яковича Франка.

    2. Оголошення теми, мети, завдань уроку.

    II. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ УЧНІВ

    1. Слово вчителя.
    М. Вороний у своєму вірші про І. Я. Франка писав:

    Іван Франко — трибун народний,
    Пророк-ватаг, ратай-співець.
    І громадянин благородний…

    Розкрити творчу і життєву лабораторію митця нам допоможуть учні класу, які готувались до цього уроку.

    2. Літературно-музичний монтаж «Життєвий і творчий шлях І. Франка».

    Ведучий.
    Був середнього росту, а йшов, як велетень… мало хто встигав за ним, а головою сягав хтозна-як високо.
    Спокійної вдачі, а вибухав, як порох, коли йшлося про добро трудящих, і кидав громи, щоб Русь не спала.
    З війська відпустили за слабкий зір, а бачив краще від інших, а низин далі сягав оком, ніж інші згори.
    Влада гнобителів не пустила його викладати у вищій школі, а він став учителем усього народу.
    Напрацювався за десятьох, а життя йому було дано лиш одне, та й то недовге.
    Таким був Іван Франко, робітник пера, Каменяр, чарівник слова.
    (Звучить «Гімн Каменяреві» — муз. А. Кос-Анатольського, сл. Р. Братуня. Учень читає вірш М. Нагнибіди «У вінок Каменяреві».)

    Ведуча.
    (Показує портрет І. Франка 1896 р.)
    «Він був… з гарним високим чолом, з трохи крученим рудавим волоссям, з рудавими невеликими вусами і сірими очима. На його обличчі малювалися розум і енергія. Очі й уста показували на впертість і завзяття.
    Він був у вишиваній сорочці. Одяг на ньому був невибагливий, навіть убогий. У поведінці… скромний… навіть трохи несміливий».

    Ведучий.
    Мальовниче підгірське село Нагуєвичі на Дрогобиччині. В сім’ї сільського коваля Якова Франка 27 серпня 1856 року народився син Іван, якому судилося стати гордістю України. У цьому велика заслуга його перших вихователів і наставників — батьків.

    Учень.
    О батьку мій! Коли сьогодні
    Хоч іскра тих огнів горить
    У моїй груді, щоб народні
    Злі дні в добро перетворить,
    Коли нещастям, горем битий
    Не засклепивсь, не знидів я,
    А встав, щоби братам служити.
    То все те — спадщина твоя.

    Учень.
    Тямлю, як нині: малим ще хлопчиною
    В мамині пісні заслухувавсь я;
    Пісні ті стали красою єдиною
    Бідного мого, тяжкого життя…
    Мамо, голубко! Зарання в могилі
    Праця й недуга зложили тебе,
    Пісня ж твоя в невмираючій силі
    В мойому серці ясніє, живе.
    «Синку, кріпися! — мені ти твердила.—
    Адже ж не паном родився ти, чей!
    Праця, що в гріб мене вчасно вложила,
    Та лиш тебе доведе до людей».
    Правда, матусю! Спасибі за раду!
    Я її правди не раз досвідив.
    Праця дала до життя мні принаду,
    Ціль дала, щоб в манівцях не зблудив.

    Ведуча.
    У своїх спогадах та оповіданнях І. Франко часто підкреслював, що саме в батьковій оселі, зокрема в кузні, засіялися ті зерна допитливості, які пізніше дали рясні сходи знань. В оповіданні «У кузні» він писав: «На дні моїх споминів і досі горить той маленький, але міцний огонь… Се огонь у кузні мойого батька. І мені здається, що запас його я взяв дитиною в свою душу на далеку мандрівку життя. І що він не погас і досі».
    (Учень декламує вірш В. Ткаченко «Син коваля».)

    Ведучий.
    По закінченні сільської школи в с. Ясениці Сільній батьки віддали Івася до так званої нормальної школи при базиліанському монастирі ордена василіян у Дрогобичі. «Нормальна школа в Дрогобичі ще перед вступом дитини в неї була місцем постраху… Школа була для нас жорстокістю, тьмою обичаів, карою, лихом. Як тільки прийш ли діти до школи і стали перед учителем, так зараз щезав з лиця усміх, губи строго замикалися. На місце приязнбі прихильності ро дилися відпір, здержливість, недовір’я і боязнь перед несправедли вою карою». (К. Бондарівський)
    (Учень читає уривок з оповідання «Краснопис» від слів: «Йому так і мерещилось, що його не мине ота буря…» — до «Кров обілляла його лице».)

    Ведуча.
    З 1867 року Іван Франко навчається в Дрогобицькій гімназії. «В гімназії був дуже скромний і несміливий. Ходив у полотняній блузі, носив багато книжок і дуже багато читав». (І. Погорецький) 3 п’ятого класу гімназії почав купляти на зароблені гроші книжки. Пізніше Франко писав: «Я набрав замилування до книжок і почав збирати свою власну бібліотеку, яка до кінця моїх гімназіальних часів виросла до числа 500 томів. Ся бібліотека, в якій, крім різних класичних авторів, було зібрано немало й таких книжок, яких не було в гімназіальній бібліотеці… зробилася центром невеличкої громадки учеників».

    Ведучий.
    Навчаючись у гімназії, Франко захопився збиранням усної народної творчості і сам почав писати вірші. Багато читав. «При дуже нужденній лампі читав він нам то свої поезії, то «Кобзаря» Шевченка, то дещо зі Словацького й Міцкевича»,— згадував товариш гімназичних років Франка І. Погорецький.

    Ведуча.
    Осінь 1875 року. Іван Франко у Львові — тодішньому центрі літературного і культурного життя Західної України. Він мріє поглибити й розширити свої знання в університеті. Та життя готувало йому багато розчарувань і випробувань. Поряд із навчанням Франко розгортає активну літературну і громадську діяльність, стає одним з організаторів студентського журналу «Друг». «На Галицькій Русі не було чоловіка, що мав би такий вплив на сучасну молодь, який мав свого часу Іван Франко. У нього була гарна бібліотека, з якої користалась молодь його кружка, в бібліотеці тій знаходили ми те, чого деінде в Галичині не можна було знайти: «Вестник Европы», «Отечественные записки», твори Щедріна, Бєлінського, Добролюбова, Золя, Флобера, Спенсера, Лассаля, а з українських — Драгоманова, Мирного»,— писав Є. Олесницький.

    Ведучий.
    У липні 1877 року І. Франка було заарештовано. У тюрмі він пробув 9 місяців. «У в’язниці,— згадував Франко,— не знаю чому — ставились до мене з особливою суворістю. Запхано мене до найгіршої камери, до злодіїв, убійників та інших звичайних злочинців… Протягом дев’яти місяців, проведених у тюрмі, сидів я переважно у великій камері, де перебувало 18—28 злочинців, де зимою ніколи вікно не зачинялось і де я, слабий на груди, з бідою добивався привілею спати під вікном… прокидався майже завжди з повним снігу волоссям на голові».
    (Учень читає вірш Я. Шутька «Іван Франко у в’язниці».)

    Ведуча.
    Ще три рази поліція заарештовувала І. Франка. Але він був несхитний. Випробування лише зміцнювали його революційно-демократичні переконання. І хоч часом було нелегко (згадаймо, як три центи, знайдені над Прутом, стали для нього порятунком), та молода енергія, революційний запал і глибока любов до трудового народу перемагали життєві незгоди.
    (Учень читає вірш В. Колодія «Три центи».)

    Ведучий.
    Вищу освіту І. Франко здобув. Але не у Львівському університеті, а в Чернівецькому і Віденьському. Успішно захистив докторську дисертацію, мріяв про кафедру в університеті. Та шлях до викладання був закритий. Австрійський уряд не міг допустити, щоб небезпечний соціаліст пропагував свої ідеї в стінах навчального закладу. У 1907 році Франкові запропонували очолити кафедру слов’янських літератур Софійського університету. Однак вірний син свого народу, не мислячи життя без батьківщини, відмовився від цієї цікавої пропозиції.

    Ведуча.
    «Мене так використовують, що вже і жити не хочеться. Я змушений вести коректуру чужих праць, справляти переклади на німецьку мови таких перекладачів, що й до белетристики не годяться, не то до научних діл. Я мушу слухатися, бо моє існування загрожене. З тої праці я осліп і оглух»,— зізнається І. Франко своєму товаришеві А. Чайковському. Часто доводилося великому поетові через матеріальні нестатки виконувати нелюбу роботу. Надзвичайне перенапруження фізичних сил призвело до того, що він тяжко захворів — на якийсь час втратив зір, здала нервова система. Але й у такі важкі часи його не покидала надія на краще майбутнє.

    Ведучий.
    І. Франко завдяки великому таланту і невсипущій праці став одним із найосвіченіших людей свого часу. Г. Величко згадує: «На іспиті в університеті професор дав мені, як завдання додому, опрацювати тему «Політико-торговельні відносини Русі та Візантії в X ти XI століттях». Я зайшов якось до Франка і розповів йому про цю тему, він одразу подав мені багато літератури й цілий нарис роботи, дав мені потрібні книжки,— так що я міг за два тижні закінчити тему, на яку сам мусив би витратити найменше півроку.
    Іншого разу, коли я складав іспити з французької мови, мені дали тему обробити добу романтизму й Шатобріана. Після іспиту за йшов я до Франка й згадав це. І він розказав мені багато більше й докладніше, ніж я написав, спеціально готувавшись до іспиту».

    Ведуча.
    Ще за життя до І. Франка прийшло визнання. Святкування 25-річного та 40-річного ювілеїв літературної діяльності Каменяра свідчили про велику популярність його серед народу. У 80—90-ті роки Іван Франко був для молоді тим, ким Тарас Шевченко у 50-ті роки.

    Ведучий.
    Широко відзначався 40-літній ювілей літературної і громадсько політичної діяльності Великого Каменяра у Чернівцях. Було створено ювілейний комітет, який запросив І. Франка прибути на Буковину. У день приїзду сотні людей зібралися на привокзальному майдані. Ювіляра до сліз зворушила тепла зустріч. Чернівчани піднесли улюбленому письменнику хліб-сіль і букет чудових троянд. Після привітальних промов процесія рушила до міста. «Чернівці ніколи не бачили такої грандіозної демонстрації: це був своєрідний тріумфальний похід великого революціонера»,— згадував студент І. Василашко.
    Коли у великому залі Народного дому Франко читав поему «Мойсей», присутні не могли стримати свого захоплення. Лунали вигуки: «Слава українському Мойсееві!», «Слава Великому Каменяреві!».

    Ведуча.
    Наприкінці життя Франко був уже загальновизнаним корифеєм науково-літературного життя Західної України. На смертному ложі, знеможений і приречений, він скаже: «Скрізь і завжди у мене була провідна думка — служити інтересам мого народу і загальнолюдським поступовим ідеям. Тим двом провідним я, здається, не споневірився досі і не споневірюся, доки мого життя».

    Ведучий.
    Весняного травневого дня 1916 року великого Каменяра не стало. Його життєвий шлях був устелений терном, але коли б довелось усе почати заново, він би не зрадив своїх ідеалів. «Подібно до легендарного Данко, розірвавши свої груди, він дістав вогненне серце і освітив ним шлях для визволення свого народу», — сказав про Франка Агатангел Кримський.
    (Учні читають вірші «У вінок Каменяреві» М. Нагнибіди, «Гімн Каменяреві» Д. Павличка, «Ти в людських серцях» В. Сосюри.)

    3. Заключне слово вчителя.
    Якщо духовне життя народу порівнювати з багатою, розлогою кроною, то постать Каменяра — це міцний стовбур, який понад сорок років тримав на собі цю крону на межі двох століть — XIX і XX. Його називають академією в одній особі, бо перу Франка належить близько 5 тисяч праць найрізноманітніших жанрів. Найповніше видання їх в Україні — 50 томів, але все написане Франком не вміститься, мабуть, і в 100 томах. Мало хто у світовій літературі може зрівнятися з ним у творчих звершеннях. Мені разом з творчою групою, яка брала участь у літературно-музичному монтажі, дуже хотілося, аби ви відчули гордість від того, що така людина належить до нашого народу, щоб зрозуміли, що Франко жив і титанічно працював лише заради слави і кращого майбутнього України. Наступні уроки ми й присвятимо аналізу літературної спадщини І. Я. Франка.

    III. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ
    Вивчити напам’ять поезію «Гімн». Принести поетичні твори митця.

    УРОК № 23. Тема. Іван Франко. Життєвий і творчий шлях письменника. Уроки української літератури, 10 клас

    Повернутися на сторінку Конспекти уроків української літератури, 10 клас

    Комментарии закрыты.