Урок № 21. Тематичне тестування. Контрольне читання мовчки. Українська мова. 10 клас. Конспекти уроків

    Урок № 21. Тематичне тестування. Контрольне читання мовчки. Українська мова. 10 клас. Конспекти уроків

    Мета: з’ясувати рівень засвоєння учнями орфографічних тем — правопису ненаголошених голосних, м’якого знака та апострофа, а також рівень сформованості комунікативних умінь, необхідних для читання тексту мовчки; розвивати мислення, пам’ять, формувати вміння застосовувати здобуті теоретичні знання на практиці, навички самостійної роботи, збагачувати та уточнювати словниковий запас учнів.

    Тип уроку: урок перевірки та обліку якості засвоєних знань, умінь та навичок.

    Обладнання: тестові завдання, текст для читання мовчки.

    ХІД УРОКУ № 21. Тематичне тестування. Контрольне читання мовчки. Українська мова. 10 клас. Конспекти уроків

    І. Повідомлення мети і завдань уроку.

    ІІ. Повідомлення способів перевірки здобутих знань та сформованих умінь і навичок (інструктаж до тестування).

    ІІІ. Проведення тематичного тестування.

    ТЕСТОВІ ЗАВДАННЯ (зразки)

    1. Орфограма —це:
    а) чітка рекомендація для правильного написання слова;
    б) правильне написання, що вибирається з ряду можливих; 
    в) система правил про способи передачі звукового мовлення на письмі;
    г) розділ мовознавства, у якому вивчається система правил для забезпечення передачі звукового мовлення на письмі.

    Дібрати й записати слово з орфограмою на межі морфем (значущих частин слова), позначити орфограму (напр.: роззброєний, розрісся).

    2. Буквосполучення ри, ли в коренях українських слів та написання е, и в деяких слова, що не перевіряються наголосом (левада, кочерга), пояснюється:
    а) фонетичним принципом орфографії;
    б) морфологічним принципом;
    в) історичним принципом; 
    г) смисловим (диференціюючим) принципом.

    Дібрати та записати слово із сумнівним ненаголошеним голосним, що не перевіряється наголосом; записати це слово фонетичною транскрипцією (напр.: леміш [леим’іш], пшениця [пшеиниц’а]).

    3. М’який знак не пишеться:
    а) перед буквою о;
    б) перед буквосполученням йо;
    в) у дієсловах на -ть, -ться;
    г) після букв, що позначають губні та шиплячі приголосні, а також після букви р. 

    Дібрати дієслово на -ть. -ться, записати його фонетичною транскрипцією (напр.: грається [грайеиц’:а], сміється [см’ійец’:а]).

    4. Апостроф ставиться перед буквами я, ю, є, ї після букв:
    а) к, п, т, ф, х;
    б) д, т, з, ц, ч, ж;
    в) б, п, в, м, ф; 
    г) г, к, х та ж, ч, ш.

    Дібрати й записати слово з апострофом після префікса, що закінчується на твердий приголосний (напр.: без’язикий, під’юджувати) або слово з апострофом після префікса, що закінчується на твердий приголосний, записати фонетичною транскрипцією (напр.: роз’яснення [розйаснеин:’а]).

    5. Апостроф не ставиться після букв, що позначають губні приголосні, перед буквами я, ю, є, ї в таких словах:
    а) сузір’я, міжгір’я, повір’я, пір’я;
    б) черв’як, верб’я, арф’яр, верф’ю;
    в) медвяний, рутвяний, мавпячий, цвях;
    г) без’ядерний, під’їхати, двох’ярусний.

    Дібрати і записати слово, у якому після букви р перед я не ставиться апостроф, записати це слово фонетичною транскрипцією (напр.: повітря [пов’ітр’а]).

    6. М’який знак не пишеться у таких словах:
    а) Ольці, бурульці, доньчин, Саньчин;
    б) Оксанці, Галинці, спілці; матінчин;
    в) яблунь, пісень, земель, знань;
    г) думають, прагнуть, стараються.

    Дібрати і записати слово з буквою н перед літерою, що позначає шиплячий приголосний, записати це слово фонетичною транскрипцією (напр.: менший [менший], кінчик [кінчик], банщик [баншчик]).

    IV. Проведення контрольного читання мовчки.

    БРАТ ПАНАСА МИРНОГО

    Поміж чотирьох дітей миргородського урядника Якова Григоровича Рудченка найбільш талановитими були двійко старших — Іван та Панас. Про автора «Хіба ревуть воли…», «Повії», «Лимерівни» знаємо чимало. Іван — відомий далеко менше і переважно як співавтор роману «Хіба ревуть воли…» У свідомості пересічного читача його ім’я пов’язується саме з цим романом. Дуже рідко згадують його діяння в іншій царині, хоч мав Іван талант неабиякий і до рідної культури зробив чималий внесок. І хто знав, як торував би свій життєвий шлях видатний його молодший брат, аби в юні роки не мав за заступника і порадника його, Івана…
    Іван був у сім’ї первістком. Народився на чотири весни раніше за Панаса — 1945 року, в Миргороді. Дитячі його літа минали над Хоролом, під густоцвіттям медвяних лип, серед духмяних степових трав, у хатині, над якою, вітаючи вранішнє сонце, лопотів крильми бусол, а між кучерявих вишень врунився хрещатий барвінок, насаджений теплими материнськими руками.
    У Миргороді Івана віддали до повітового училища. Проте докінчував він освіту в Гадячі, куди батька перевели служити. Тут уперше записав Іван народну казку від старезного діда-пасічника. З того й почалося.
    Чи в Гадячі ярмарки, чи десь геть далеко, за двадцять верст, а Іван туди таки піде. Товчеться між рядами та все прислухається. Там уловить соковите слово, там влучну приказку, а як зачує кобзаря чи лірника, то вже не відтягнеш. Миттю туди і до самої темноти слухає, слухає…
    Повернеться додому втомлений, голодний — зате щасливий. Сяде за стіл і до перших півнів записує почуте. А то, буває, приведе кобзаря до господи. Тоді збирається вся родина, скликають сусідів, і для всієї вулиці настає свято.
    Після завершення науки Іван подався на службу до Полтави. Там заїдала бюрократична рутина, тож мріяв хоч на який тиждень вирватися до батькової оселі, послухати й записати пісень пастухів, чумаків, пасічників…
    Приїжджав у вишиваній сорочці, свитині, червоним поясом підперезаній. Стражники аж від злості кипіли, та присікати боялись — у самому губернаторстві служить!
    1867 року Іван вступив до Київського університету вільним слухачем. Жив у Драгоманових, готував до друку перші збірки народної творчості — «Чумацькі народні пісні» та «Народні південно-російські пісні».
    А потім доля знову вкинула до задушливої канцелярії. Цього разу в Житомирі. Як чиновник з особливих доручень роз’їжджав повітами, бував у селах. Особливий хист мав до економічних наук, що й відбилося на кар’єрі: від звичайного писаря доріс до управителя канцелярії, а пізніше члена ради міністерства фінансів у самому Петербурзі. Все рідше ім’я Івана Білика (такий псевдонім мав Іван Рудченко) з’являється у пресі…
    Може, найяскравіше уявлення про душевний стан талановитого літератора й критика, закинутого долею в глухі нетрі чужинецького чиновницького існування, дають такі рядки:

    Вітри, негода та недоля
    Помчали з рідного нас поля
    Та на чужину занесли.
    І стали ми своїм чужі,
    Чужим не рідні…

    У холодному Петербурзі він був таким одиноким! Україна жила своїм життям, він — своїм. Помер у Куокколі (Фінляндія). Автор некрологу писав, що Іван Рудченко був рідкісним щирим гостем у чиновницькому середовищі, яке його й занапастило.
    Так, він був співавтором роману «Хіба ревуть воли…» Але, крім того, був автором багатьох, невідомих нині, ліричних поезій, белетристичних творів, перекладів творів Тургенєва, Міцкевича. Гейне, Байрона. А ще був визначним фольклористом та етнографом.
    (503 слова) (За В. Туркевичем)

    На кожне із запитань вибрати правильну відповідь.

    1. У родині миргородського урядника Якова Рудченка росло:
    а) семеро дітей;
    б) п’ятеро дітей:
    в) четверо дітей; 
    г) двоє дітей.

    2. Іван Рудченко був старшим за брата Панаса:
    а) на два роки;
    б) на чотири роки; 
    в) на шість років;
    г) на десять років.

    3. Найпершу народну казку Іван Рудченко записав:
    а) від чумака в Миргороді;
    б) від пастуха під Полтавою;
    в) від діда-пасічника у Гадячі; 
    г) від Драгоманова у Києві.

    4. Збирати усну народну творчість юний Іван ходив:
    а) на ярмарки; 
    б) на весілля;
    в) на хрестини;
    г) на похорони.

    5. Відразу після завершення науки Іван Рудченко служив:
    а) у Миргороді;
    б) у Гадячі;
    в) у Полтаві; 
    г) у Києві.

    6. Вільним слухачем Іван вступив:
    а) до Харківського університету;
    б) до Київського університету; 
    в) до Петербурзького університету;
    г) до Краківського університету.

    7. Навчаючись у Києві, Іван жив:
    а) у Житецьких;
    б) у Косачів;
    в) у Лисенків;
    г) у Драгоманових. 

    8. Перші збірки народної творчості Івана Рудченка — це:
    а) «Наймитські й заробітчанські пісні», «Купальські пісні»;
    б) «Збірник українських пісень», «Малоросійські пісні, переважно історичні»;
    в) «Народні пісні з-над Дністра», «Матеріали з народної словесності»;
    г) «Чумацькі народні пісні» та «Народні південно-російські пісні».

    9. Іван Рудченко друкувався під псевдонімом:
    а) Панас Мирний;
    б) Іван Білик; 
    в) Опанас Маркович;
    г) Іван Левицький.

    10. Помер Іван Рудченко:
    а) у Полтаві;
    б) у Петербурзі;
    в) у Куокколі (Фінляндія); 
    г) у Києві.

    11. Іван Рудченко перекладав твори:
    а) Пушкіна, Лермонтова, Гете, Міллера;
    б) Тургенєва, Міцкевича, Гейне, Байрона; 
    в) Толстого, Достоєвського, Бальзака;
    г) Купріна, Чехова, Золя, Мопассана.

    12. Головна думка опрацьованого тексту така:
    а) з двох рідних братів в історію увійшов наділений більшим талантом;
    б) чиновницька служба несумісна із творчістю;
    в) не слід забувати людей, які віддавали свій талант Україні; 
    г) бюрократична машина перемолола чимало талановитих людей.

    Урок № 21. Тематичне тестування. Контрольне читання мовчки. Українська мова. 10 клас. Конспекти уроків

    Повернутися на сторінку Українська мова. 10 клас. Конспекти уроків

    Комментарии закрыты.