• Реклама

Урок № 20. Розділові знаки в складному реченні з різними видами сполучникового й безсполучникового зв’язку. Українська мова. 9 клас. Конспекти уроків

Урок № 20. Розділові знаки в складному реченні з різними видами сполучникового й безсполучникового зв’язку. Українська мова. 9 клас. Конспекти уроків

Пояснювальний диктант.

Дюжина страв на столі, та найсвятіша — кутя: сутність у ній землі, неперебутність життя. (А.Гризун.) Книга велична Буття ось лежить, та ніхто не читає: надто великі букви — люде ж здрібніли зовсім. (А.Казка.) Ми не святі, у нас були гріхи, але боролись ми за правду сміло. (Д.Луценко.) І я знайшов дорогоцінну істину, гартовану залізом і вогнем: без роботи жити нам немислимо, і без любові ми не проживем! (М.Сингаївський.)

Переписати, розставляючи пропущені розділові знаки (подаємо речення без їх вилучення).

Любов земна — не дивина, та є призначення найвище: люби Вітчизну, щоб вона не стала попелищем. (П.Перебийніс.) Думав я, що сіль життя розтала, а вона давно сльозою стала. (М.Сингаївський.) Добро — неначе пух, його розвіє найменший вітер, а ненависть — це чавун, котрий тисне, й давить, і розчавлює, й хоч іржавіє, але триває довго, й з іржею він ще важчий. (Ю.Мушкетик.) Наснилося: осінні фарби щирі, а я — безлистий клен у синій млі, і птахи, відлітаючи у вирій, заночували у моїм гіллі. (М.Самійленко.) Треба сказати, що я вельми люблю скрізь роздивлятися людські обличчя: на вулицях, у транспорті, у місцях зібрань та зосереджень, на дорогах — завжди мене дивувала й уражала їхня безмежна множинна безподібність. (В.Шевчук.) Я міг би жити радісно й щасливо, якби мені вдалось маленьке диво: змирити серце з розумом або дізнатись, хто говорить з них правдиво. (Д.Павличко.) А правду каже приказка стара: тоді є щастя-втіха, коли своя у тебе стріха, а під чужою не шукай добра. (Б.Грінченко.)

Накреслити схеми речень.

І. Річки віддавна наповняють море, та це для нього — невелике горе: повік воно не вийде з берегів. (В.Гриценко.) На світі законів чимало, я нагадаю один: щоб море не висихало, потрібно багато краплин. (В.Симоненко.) Збагни глибинно і затям: з краплин утворюється море, й переростають в прикре горе помилки власного життя. (Д.Луценко.) Дівчинку здибав колись маленьку там, де землю Дніпром розколото: вибирала з води у жменьку синє золото. (Є.Плужник.)

ІІ. Хочеш вік прожить немарно ти — вищої шукай собі мети, щоб за тебе більшая була: за великою зростеш і сам, з нею воля духові й рукам і великі на весь світ діла. (Б.Грінченко.) Він знав: що нижче нахиляє спину твій рід під каменем тяжких турбот, то вище право падає на сина: відстояти перед людьми народ. (Б.Олійник.) Трапляється, що кепський твір напише й великий письменник, але ще ніколи не траплялося таке, щоб кепський письменник написав великий твір. (Р.Дідула.) Думаю: книга має душу: коли написана рукою щедрою — від неї віє теплом, якщо злостивою — холодом: притули долоню — відчуєш. (В.Корнійчук.)

ІІІ. Роса і колос пощипують мої ноги, а тато ледь-ледь курникає пісню, так що й не добереш, чи то колеса, чи його голос поскрипує, а я все думаю про свій завтрашній день. (М.Стельмах.) Мати за возом ступає, і в’ється над матір’ю порох, творячи німб, так що мати у німбі іде. (Є.Гуцало.) Знову рік Новий іде, і знову думка думку будить: куди він нас усіх веде, кого приспить, кого розбудить? (М.Кононенко.)

Словник.
Німб — сяйво навколо голови при зображенні богів у християнському та буддійському мистецтві.

Контрольний диктант

Коли зима обриває з днів тепло, а дні стають найменшими і найхолоднішими, коваль над ковалями Сварог у своїй кузні кує новорічне сонце. Він кує, не покладаючи рук, ще й придивляється, щоб усе було правильно, бо тоді влітку не вигріються ні люди, ні худоба, ні дерева. Скувавши сонце, кличе він до себе велетня Коляду. Приїжджає Коляда, впряжений у свої сани, вкладає на них сонце і їде з ним аж до самого неба. Доїде до нахололої сонячної оселі, а сонце вистрибне й вигляне з неї до людей. З цього дня й починається новий рік.
Я знаю: це лише казка, а все одно уявляю в кузні Сварога і ніби, зустрівшись із Колядою, допомагаю йому підважувати сани з сонцем. Або я уявляю себе Колядою. Нелегко мені сонце везти — я впираюся ногами в землю й підіймаю його аж до неба. (За М.Стельмахом; 140 сл.)

Свята вечеря

Після десятиліть замовчувань і заборон, що супроводжувалося формуванням безбатченківства і бездуховності, повернулося те, що становить історичну пам’ять нації, її історичне коріння.
Традиційно в кожній українській родині поіменно знали й шанували всіх прабатьків до сьомого коліна. Вважалося: душі предків постійно контактують з членами родини — вони допомагають у господарстві, оберігаючи від лиха. Тому в давнину чотири рази на рік влаштовували сімейну вечерю, на яку запрошували душі пращурів. Готували спеціальні обрядові страви: коливо та кутю. Найважливішим з-поміж цих ритуалів була Різдвяна вечеря.
Свята вечеря починалася, як зійде Божа зоря. Усі лавки застеляли, а перед тим, як сісти, продмухували місце, щоб не присісти на духа. Сім’я їла зі спільних мисок. Але на стіл ставили ще дві мисочки, з яких ніхто не їв: одна була для духів-душ, інша — для відсутніх членів родини.
Вечеря тривала довго — протягом двох-трьох, а то й чотирьох годин. Повечерявши, не прибирали страви, не мили ложок. Вірили, що вночі прийдуть духи-душі й сядуть до столу вдруге. (Ха Т.Лехманом; 160 сл.)

Глибокі різдвяні сніги ніби сповнили саме життя, затамували час. Якщо в таку припізнену пору ти наблизишся до села і, забачивши стовпчики димів над хатами, переведеш подих, то почуєш неодмінно: “Добрий вечір, щедрий вечір добрим людям на здоров’я…” Серце калатає, душа розмикається: вона має ввібрати в себе ці радісні слова.
Співає й земля. Біла сизість снігів переходить в сизу білість неба, створюючи нерозривність. І ти ніби бачиш: над тобою і поперед тебе шугають янголята… Різдвяна казка!
Певна річ, наша земля зберігає інформацію, яку чужинці-заволоки ніколи не вичитають ані зі снігів, ані з марева, ані з розлитих у повітрі щедрівок. І починаєш розуміти ту тоскну необхідність наших емігрантів, що воліли б хоч померти на рідній землі.
Ми відчуваємо власне тіло, не бачачи власного випромінювання, не фіксуючи космічних променів, які проймають наше єство. Зоряні пульсування зливаються з незримими спектрами променів від землі — такі імпульси відчувають тільки люди, споріднені із землею. Ці імпульси закладені в безсмертних колядках і щедрівках. (За П.Мовчаном; 155 сл.)

Свят-вечір

Хоч убога наша хатинка, та в цей вечір вона покращала. Її бідність скрасили і вишиті рушники, і кетяги калини, і запашне сіно на покуті, і святковий стіл..
Аж ось на вулиці обізвалися колядники. Чого тільки вони не виробляли, лякаючи дорослих і дітей! Та задзвонив дзвонар — і всі притихли, з’юрмилися біля вікон. Зеленкувато-синіми снігами покотилися, задзвеніли молоді голоси, проганяючи з осель недолю. Яка не убога наша хатинка, а і їй колядники наспівали щастя.
Прислухаюсь і чую: за тинами підстрибує морозець. Придивляюсь і бачу: в місячних калюжках заколисуються хати. Вбираю в себе колядки, думками й очима добираючись аж до Дунаю, де гуляли козаки. І так мені радісно на серці, наче і я з козаками ломив неволю, визволяв добрих людей, щоб верталися вони на тихі води, ясні зорі.
Отак сходяться пісня і життя, присмерк давнини і світанок сьогодення. Біля мене арфами бринять приморожені верби, а під ногами голубі тіні бавляться зі снігом, що іскриться зблизька і туманиться поодаль. (За М.Стельмахом; 160 сл.)

Поволі наближались до Різдвяних свят. Як батьки, як діди, так і ми будемо робити. Не ми ті закони писали, не нам їх і касувати, а недобра та пташка, що свого гнізда цурається. Мати пече, і варить, і смажить, правда, як не дванадцять страв, то до половини завжди доходило. Хіба для бідної родини треба чогось іншого? Це не пани які, чи хтозна-що.
Всі сходяться до хати й готуються сідати за святу вечерю.У хаті напів’ясно, тепло, гарно. Усі моляться. Батько, звичайно, спереду, з книжкою. Найщиріше й найспокійніше молиться мати: вона поволі, виразно проказує молитви, б’є глибокі, до самої землі, поклони. Кінчається молитва тоді, коли батько, відступивши від столу, сам б’є три поклони. Тільки він зведеться на ноги — діти вже вмощуються за столом, тримаючи в руках дерев’яні ложки.
Надворі мороз, але сьогодні він не має доступу до родини. Тут сьогодні і тепло і затишно. Замерзлі вікна горять переливно і дивовижно, ніби то пальмове листя, лите зі срібла. (За У.Самчуком; 155 сл.)

Колись думали: знання, технічні досягнення вирішать усі проблеми. Насправді ж знання заплутало людину. Воно закинуло її на Місяць, жене на Марс, лікує, проте атомна бомба і екологічні катастрофи похитнули віру в знання. Хоч знання покращує життя, воно руйнує природу.
У всі віки пишалися неповторністю людини — саме в цьому бачили розвій. Нині настає можливість людину тиражувати. Але ж єдина помилка може вбити весь тираж! Взагалі експерименти в біології можуть призвести до непередбачених результатів.
Основним є те, що немає прогресу в площині моралі, скоріше рух зворотний. Незабаром зникнуть зі словників такі поняття: співчуття, любов, милосердя. Ми старашенно прагнемо подружитися з позаземними “братами”, а чи часто провідуємо свою бабусю?
Всі відкриття мають зворотну сторону. Інтернет обплутав людину, як павук муху. Будь-яку інформацію можна добути за кілька хвилин. Але більше третини людей, які марять Інтернетом, вже психічно хворі.
А якщо я не хочу? Не хочу блукати в Інтернеті по світах, люблю вдихати запах гречаного вітру з поля, дивитися на зорі, а не космічні тіла. (За Ю.Мушкетиком; 160 сл.)

Урок № 20. Розділові знаки в складному реченні з різними видами сполучникового й безсполучникового зв’язку. Українська мова. 9 клас. Конспекти уроків

Повернутись на сторінку Українська мова. 9 клас. Конспекти уроків

Комментарии закрыты.