• Реклама

Тарас Шевченко (1814-1861).
Завдання в тестовій формі. Українська література. Підготовка до ЗНО (зовнішнього незалежного оцінювання)

Тарас Шевченко (1814-1861). Завдання в тестовій формі. Українська література. Підготовка до ЗНО (зовнішнього незалежного оцінювання)

Народився в с. Моринцях, що на Черкащині, у селянській кріпацькій родині, помер у Петербурзі (похований у Каневі).
Поет, мислитель, пророк національного відродження в Україні.
Найвідоміші твори: поеми «Гайдамаки», «Кавказ», «Сон (У всякого своя доля…)», «Катерина», «Наймичка», «Марія»; балада «Тополя»; послання «І мертвим, і живим, і ненарожденним.,.»„ «До Основ’яненка»; містерія «Великий льох»; вірші «Заповіт» («Як умру, то поховайте…»), «Мені однаково…», «Садок вишневий коло хати…» (обидва з циклу «В казематі»), «Сон (На панщині пшеницю жала…)», «Ісаія. Глава 35».

Рання творчість Тараса Шевченко (1838-1843)

Послання «До Основ’яненка» (1839)

Літературний рід твору «До Основ’яненка»: лірика.
Жанр твору «До Основ’яненка»: послання.
Вид лірики твору «До Основ’яненка»: громадянська.
Провідні мотиви твору «До Основ’яненка»: захоплення героїчним минулим України; роль уроків історії для вирішення проблем сучасності; віра в безсмертя рідного народу.
Про твір «До Основ’яненка»: поштовхом до написання романтично-величального послання «До Основ’яненка» стала публікація в «Огечественньгх записках» нарису Г. Квітки-Основ’яненка «Головатий (Нарис для історії Малоросії)», який справив на Т. Шевченка глибоке враження. Поет заохочував свого старшого побратима висвітлювати історико-героїчну, патріотичну тематику, спонукав відтворювати в усій величі героїку минулого України, щоб розбудити пасивних сучасників для боротьби за соціальне й національне розкріпачення народу, там самим не розриваючи вісь безперервності історичного часу.
Поезія пройнята народнопоетичною символікою: місяць, вітер. чайка, степ, могили, домовина. Тропи також мають народнопісенне походження: порівняння («Чайка скиглить літаючи, // Мов за дітьми плаче»); персоніфікація («На тім степу скрізь могили // Стоять та сумують»); постійні епітети («синє море», «червоні жупани», «чужі люде», «слава козацькая»). Усе це сприяє висловленню основних ідей послання:
• минуле має дати відповідь на проблеми сучасності, щоб дізнатися, «Чия правда, чия кривда // і чиї ми діти»;
• заклик поета оспівувати героїчне минуле народу;
• віра в безсмертя рідного народу, його мови, культури.
Елегійні описи славного історичного минулого, яке не вернеться, звеличення козацтва, сцени звитяжних козацьких походів характерні й для інших ранніх творів Т. Шевченка,

Поема «Катерина» (1839)

Літературний рід поеми «Катерина»: ліро-епос.
Жанр поеми «Катерина»: соціально-побутова поема.
Провідний мотив поеми «Катерина»: зображення трагічної долі жінкн-покритки й дитини-безбатченка в кріпосному суспільстві,
Головні герої поеми «Катерина»: Катерина, її батько й мати, син Івась, москаль Іван.
Сюжет поеми «Катерина»: кохання Катрі з офіцером — від’їзд москаля — народження нешлюбного сина — вигнання батьками дочки з дому — поневіряння Катрі на чужині — зустріч із москалем Іваном — самогубство героїні (в епілозі — сцена зустрічі Івася-підлітка з батьком),
Про поему «Катерина»: у своїх творах Т. Шевченко втілює Україну в образі саме жінки. Поет усвідомлював, що Бог зможе порятувати те суспільство, яке духовно зростає. Так зростає, еволюціонує жінка в поемах «Катерина» (1838), «Наймичка» (1845) й «Марія» (1859). Зверніть увагу на слово «еволюціонує», воно означає передусім удосконалення. Поеми написані на різних етапах творчості, тож у них по-різному втілено й жіночі долі: романтично — у поемі «Катерина», реалістично — побутово — у «Наймичці», із символічним узагальненням — у поемі «Марія».
Поему «Катерина» Т. Шевченко написав у двадцятичотирьохрічному віці, отже, життєвий досвід поета був не такий і великий, проте у творі відчувається рука вже досвідченого майстра й людини. Образ жінки-кріпачки поетові був близький своїм трагізмом: багатостраждальною була доля його матері, яку «у могилу нужда та праця положила», і рідних сестер, у яких «у наймах коси побіліли
Поема розповідає про трагічну долю покритки й дитини-безбатченка в умовах тогочасного суспільства, у якому норми народної моралі були надто жорстокі. Відомо, як у той час ставилися до матерів, які народжувати позашлюбних дітей: їх цуралися навіть батьки, Однак не Шевченко — він не тільки не цурається зганьблених жінок, а й стає на їхній захист.
Щирість почуттів Катерини тонко підкреслена в сцені зустрічі героїні з офіцером-кривдником: вона до останньої миті плекає надію на взаємне кохання, незважаючи на пережите: «Любий мій Іване! // Серце моє коханеє! // Де ти так барився? // Та до його… за стремена…» У відповідь на теплі слова, у яких немає й тіні докору, лунає навіть не жорстокість, а приниження й огида: «Дура, отвяжися! // Возьмите прочь безумную!»
У розпачі Катерина скоює страшний гріх — накладає на себе руки, порушивши волю Всевишнього, а до того ж прирікає на вірну смерть свого сина. В авторських інтонаціях і відступах не звучать звинувачення й докори на адресу нещасної жінки, навпаки — Шевченко її, грішну, жаліє.

Поема «Гайдамаки» (1841)

Літературний рід поеми «Гайдамаки»: ліро-епос.
Жанр поеми «Гайдамаки»: поема (революційио-романтична, істерико-героїчна, соціальна; перший український історичний роман у віршах).
Тема поеми «Гайдамаки»: боротьба українського народу проти польсько-шляхетського панування в Україні, змалювання широкої картини народного повстання 1768 р. під назвою Коліївщина на чолі з Максимом Залізняком та Іваном Ґонтою.
Головні ідеї поеми «Гайдамаки»: необхідність перегорнути трагічну сторінку історії, по-сучасному оцінити минуле; заклик до єднання слов’янських народів; усвідомлення того, що здобуття незалежності — ідеал історичного розвитку нації; осмислення можливостей вирішення конфліктів між народами-сусідами, історичного примирення народів; складність історичної долі українського народу, невідворотність його боротьби за визволення; «крила» особи в злитості її боротьби з боротьбою свого народу.
Композиція і сюжет поеми «Гайдамаки»: 2 вступи, 10 розділів, епілог; відсутність розв’язки.
Лірично-філософський вступ: роздуми над плинністю часу, вічними змінами в природі і в людському суспільстві («Все йде, все минає»); звернення до гайдамаків.
«Інтродукція»: характеристика політичного стану в суспільстві, розкриття причин повстання — експозиція першої сюжетної лінії (СЛ).
«Галайда»: знайомство з наймитом Яремою, його коханою дівчиною Оксаною — експозиція другої сюжетної лінії.
«Конфедерати»: напад конфедератів на жида Лейбу, вимагання в нього грошей; Лейба вказує на титаря у Вільшаній, який зберігає церковні гроші, та його дочку Оксану — зав’язка.
«Титар»: зустріч Яреми з Оксаною в гаю; конфедерати закатували титаря, Оксану забрали із собою — розвиток подій.
«Свято в Чигирині»: туга поета за гетьманським ладом в Україні; гайдамаки зібралися в Чигирині перед повстанням освятити ножі; елементи драматичного твору (полілоги старшин, запорожця, кобзаря, гайдамаків) — розвиток подій.
«Треті півні»: початок загальнонародного повстання («Гомоніла Україна, // довго гомоніла»); Ярема приєднується до гайдамаків — розвиток подій
«Червоний бенкет»: розгортання повстання («Задзвонили в усі дзвони // По всій Україні, закричали гайдамаки: «Гине шляхта, гине!»); Ярема дізнається про смерть титаря й полон Оксани, записується в гайдамаки, тужить за коханою — розвиток подій.
«Гупалівщина»: загальненародний характер повстання; Ярема з гайдамаками мандрує повстанською Україною; зустріч із підлітком з Керелівки — розвиток подій.
Бенкет у Лисянці: Ґонта й Залізняк на чолі повстання; жорстока помста гайдамаків («Кари ляхам, кари!»); бенкет серед трупів; зустріч із Лейбою, який показує, де Оксана; Ярема рятує Оксану — розвиток подій.
«Лебедин»: Оксана перебуває в Лебедині під наглядом черниці; вінчання Яреми й Оксани — кульмінація другої СЛ,
«Ґонта в Умані»: продовження повстання («минає літо, // А Україна, знай, горить»): страшні наслідки руйнування; трагедія Ґонти — убивство синів — кульмінація першої СЛ,
Епілог: наслідки повстання; основне джерело написання поеми — народні перекази; долі керівників повстання — за народною версією.
Про твір: головним героєм поеми є повсталий народ (про це свідчить і назва твору), який конкретизується в індивідуальних образах-персонажах Яреми, Гонти, Залізняка, Волоха, кобзаря, запорожця та ін. Шевченко розвіяв міф багатьох істориків про гайдамаків як розбійників, лиходіїв, які в жадобі крові втратили людські якості.
Для змалювання образів Залізняка й Ґонти Т. Шевченко використовував фольклорні джерела, зокрема перекази, пісні. Величним й одночасно простим постає Максим Залізняк у народній пісні «Гей, літа орел», названий «орлом сизим», «отаманом», а гайдамаки — «орлята», «хлоп’ята», «сини його, діти». Залізняк — хоробрий, стійкий воїн, нещадний до ворогів, відданий народові.
За народними джерелами письменник подає і смерть ватажків: невідомо, як і де загинув Ґонта; а Залізняк «Умер неборака. // Нудьга його задавила // На чужому полі, // В чужу землю положила». Болить душа поета, що «Нема Ґонти; нема йому // Хреста, ні могили»; що нащадки не ставлять собі запитань: «Де Ґонти могила? Мученика праведного // Де похоронили? // Де Залізняк, душа щира, // Де одпочиває?»
Такими ж привабливими рисами змальовано в поемі й Івана Ґонту. Найповніше його характер розкривається в розділі «Ґонта в Умані». Він — один із керівників повстання. Це трагедійний образ ідеального героя-патріота, який заради вірності присязі, ідеям повстання жертвує найдорожчим в ім’я свободи батьківщини. У сцені дітовбивства Т. Шевченко відходить від історичної правди, проте тут вражає художня правда — довершені психологічні сцени страждань героя, який має вибирати між вірністю присязі та життям власних дітей.
Наймит-попихач Ярема, якому гайдамаки дали прізвище Галайда, ставши повстанцем, борцем за справедливість, відчув, що в боротьбі за волю в нього «виросли крила, // Що неба дістане, коли полетить»: народне повстання розігнуло пригноблену людину. Вражає чистота й глибина його любові до Оксани. Поет особливо ліризував ті місця, де показано стосунки закоханих, використовуючи весь арсенал народнопоетичних засобів образотворення: сцена зустрічі в гаю на тлі прекрасної української природи, багатої на звуки й барви; лірична пісня Яреми «У гаю, гаю», з якої читач бачить ніжну, поетичну душу юнака; внутрішні монологи хлопця про свою сирітську долю, проте освітлену образом коханої; пестлива, експресивна лексика в устах молодих. Удалим композиційним прийомом є те, що найліричніший розділ «Титар» подано в обрамленні жорстоких знущань шляхтичів над народом, катувань Оксаниного батька титаря. Ця антитеза підсилює експресивне змалювання подій (Г. Дмитренко).

Період «трьох літ» (1843-1847)

Поема «Кавказ» (1845)

Літературний рід поеми «Кавказ»: ліро-епос.
Жанр поеми «Кавказ»: сатирична поема з елементами лірики та героїки. Іван Франко так писав про поему: «…це огниста інвектива проти темного царства…»
Тема поеми «Кавказ»: зображення загарбницької політики російського самодержавства, реакційної ролі церкви й прогнилої дворянської моралі.
Головні ідеї поеми «Кавказ»: заклик до об’єднання зусиль народів для боротьби проти спільного ворога — російського царату (співчуття поневоленим, схвалення патріотичної, мужньої боротьби горців, утвердження безсмертя народу).
Літературознавці про поему «Кавказ». У символічному образі Прометея Т. Шевченко показав незламність, титанізм народів, а в образі неситого орла — царат, який «карає…. що день Божий добрі ребра й серце розбиває». Та народ безсмертний, тому царат «не вип’є живущої крові», «не скує душі живої». Як гімн нездоланності народів звучать натхненні слова: «Не вмирає душа наша, не вмирає воля». Звертаючись до всіх народів, уярмлених царатом, Т. Шевченко закликає «Борітеся — поборете!», бо «за вас правда». Так забриніли в поемі виразні революційні мотиви.
Головна частина поеми — це монолог російського колонізатора, звернений до горця. Колонізатор облудно запевняє, що хліб і хату ніхто в черкеса не відбере, а його самого «не поведе… в кайданах». Загарбник обмовився, що він хотів би кинути горцеві його ж хліб, «як тій собаці». Колонізатор мріє про час, коли підкорені будуть платити податок навіть за сонце. Підступні завойовники закликають горців до «дружби» й обіцяють, що ті від них «багато б дечого навчились!». У пориві захоплення собою загарбник вихваляється своєю культурою, християнськими чеснотами, а насправді демонструє власне варварство. Він з гордістю повторює: «Усе добро… у нас!» Що ж, пригляньмося, яке то добро в російських можновладців. Багатозначна фраза «од глибокої тюрми та до високого престола — усі ми в золоті і голі» свідчить, що в Росії два антагоністичні класи: один — у золоті, а інший — голий, у злиднях.
Що ще є в царату? «Сибір неісходимаІ» Цей епітет ще глибше підкреслює бездонність цієї незамкнутої тюрми…
Закінчує поему Т. Шевченко інтимним зверненням до загиблого друга (якому й присвятив поему), «доброго», «незабутнього» Якова де Бальмена, який загинув не за рідну Україну, а «випив з московської чаші московську отруту», отже, його вбивця — царат, а не горці (Б. Степанишин).

Поема «Сон (У всякого своя доля…)» (1844)

Літературний рід поеми «Сон (У всякого своя доля…)»: ліро-епос.
Жанр поеми «Сон (У всякого своя доля…)»: сатирична поема (політична сатира).
Провідний мотив поеми «Сон (У всякого своя доля…)»: зображення справжньої суті російського імперського режиму.
Головні ідеї поеми «Сон (У всякого своя доля…)»: засудження самодержавства й кріпосництва в Російській імперії, вірнопідданства й аморальності земляків-перевертнів.
Сюжет поеми «Сон (У всякого своя доля…)»: політ ліричного героя над Україною (жахливі картини закріпаченої України на тлі розкішної природи) — над Сибіром (каторжні роботи засланих декабристів) — ліричний герой у Петербурзі (палац самодержця, сцена «генерального мордобитія» (І. Франко), роздуми біля пам’ятника Петру І, білі птахи як символ загиблих козаків).
Про поему «Сон (У всякого своя доля…)»: авторський підзаголовок твору — комедія — указує не стільки на його жанр, скільки на спосіб відображення дійсності в ньому.
У поемі «Сон» Т. Шевченко вдається до форми сну. Саме такий композиційний прийом (подорож уві сні) дав можливість авторові у відносно невеликому творі зобразити широку панораму життя в тогочасній Росії. В основі композиції поеми чотири частини: вступ і три частини — зображення України, Сибіру й Петербурга.
Перші два рядки вступу звучать іронічно: «У всякого своя доля, І свій шлях широкий», але те, що це іронія, стає зрозуміло читачеві з наступних рядків:

Той мурує, той руйнує.
Той неситим оком —
За край світа зазирає…
Чи нема країни,
Щоб загарбать і з собою
Взять у домовину.

А ось останній рядок вступу звучить уже з відкритою ненавистю — саркастично: «Кров, як воду, точить!…»
Саме маскування й форма сну розширили можливості зобразити широку панораму Російської імперії. Фантастичний політ оповідача за совою переносить читача з України до Сибіру, а звідти до Петербурга. Здавна в нашому народі сову сприймають як віщого птаха, який накликає смерть, цей образ ніби навіює тривогу. Справді, пролітаючи над Україною, ліричний герой милується теплим пейзажем, який викликає в читача радість і естетичне задоволення, але ненадовго, адже чарівна природа різко контрастує з картинами життя простих людей: «Он глянь, — у тім раї, що ти покидаєш, // Латану свитину з каліки знімають, бо нічим обуть // Княжат недорослих…»
Далі спостерігаємо вже не літній, а зимовий пейзаж, який не контрастує з описом життя народу, а, навпаки, підсилює його, будучи співзвучним: на тлі холодної пустелі чути дзвін кайданів. У цьому звуковому образі втілено тисячі людей, засланих у Сибір на каторжні роботи. Хто такий «цар волі», про якого урочисто говорить оповідач? Дослідник творчості Шевченка Ю. Івакін зазначає, що в образ «царя волі» вкладено щось більше, аніж може вмістити образ дворянина із Сенатської площі, це образ величезної узагальнювальної сили: а й справді, відомо, що декабристів не таврували розпеченим залізом, а Шевченків «цар волі штпемпом увінчаний». Цей образ ототожнений із Христом, розіп’ятим між двома розбійниками, у нього від тернового вінця рани, які нагадують сліди від припікання металом,
У третій частині поеми ліричний герой переноситься до Петербурга — міста, збудованого на кістках козаків. Душі померлих на будівництві столиці символізують білі птахи (білий птах — символ Нового Заповіту, уособлення Святого Духа), а одна з пташок символізує Павла Полуботка, якого дуже поважав Т. Шевченко.
Різкому висміюванню піддає автор поеми свого землячка, якого зустрів перед царським палацом, цей дрібний чиновник-хабарник відцурався рідної мови, так і не навчившись літературної російської. Тут суржик виступає засобом характеристики героя, глузування з нього: «Так як же ты // Й говорыть не вмиєш // По-здєшнєму?»…
Для викриття звироднілості й зажерливості панівної верхівки Т. Шевченко використовує різні сатиричні засоби, а найбільше — сарказм: він наділяє панів емоційио-оцінними епітетами «пикаті», «пузаті», порівнянням «мов кабани годовані», називає їх «блюдолизами». Їхню суть розкриває гротескна картина, яку І. Франко назвав «генеральним мордобитієм». По суті, у цьому епізоді узагальнено державно-бюрократичну машину імперії, їі політичний устрій, у якому вирішальним є кулак. Саркастичними коментарями ліричний герой наділяє царицю, називаючи її «цяцею», він розчарований, бо раніше повірив її «віршомазам», описує її зовнішність, удаючись до карикатури — сатиричного засобу: «Мов опеньок засушений. Тонка, довгонога». З осудом ставиться оповідач до Петра І й Катерини II, які зруйнували Запорозьку Січ і запровадили кріпацтво: «Це той первий, що розпинав // Нашу Україну, // А вторая доконала // Вдову сиротину».
Гротесковим є й кінцевий епізод поеми, у якому від безглуздого крику царя провалюється під землю його челядь, без якої він стає жалюгідним, безсилим і смішним, саме в цей момент розкривається примарна сила царизму.
Іван Франко назвав поему «Сон» «сміливим маніфестом слова проти темного царства», «першим у Росії сміливим і прямим ударом на гниль і неправду кріпацтва».

Теорія літератури
Іронія, сарказм, гротеск і карикатура — це засоби сатири,

Сарказм — їдка, викривальна, особливо дошкульна насмішка, сповнена крайньої ненависті й гнівного презирства. Сарказм на відміну від іронії виражається прямо й не має подвійного, прихованого значення. Саркастично звучать такі рядки поеми:

А братія мовчить собі,
Витріщивши очі!
Як ягнята; нехай, каже,
Може, так і треба.

На рабську заяву «братії» ліричний герой, сповнений обурення, саркастично відповідає: «Так і треба!»

Гротеск — сатиричний художній прийом у літературі, заснований на явному спотворенні, на перебільшенні чи применшенні зображуваного, на поєднанні різних контрастів: фантастичного з реальним, трагічного з комічним. Гротеск — вищий ступінь комічного. Перечитайте сцену «генерального мордобитія», її вважають класичним зразком гротеску, адже в її зображенні наявні й перебільшення, і контраст трагічного й комічного.

Карикатура — сатиричний малюнок загостреного критичио-викривального характеру; переносно-смішне наслідування, перекручування оригіналу. Отже, карикатура пов’язана із зоровими образами:

А в городах, мов журавлі,
Замоштрували москалі;
Нагодовані, обуті
І кайданами окуті,
Моштруються…

По-особливому карикатурно зображена в поемі цариця:

Мов опеньок засушений.
Тонка, довгонога.
Та ще, на лихо,сердешне
Хита головою.

Зверніть увагу, аби підсилити негатив у змалюванні цариці, автор використовує прийом, що полягає в порушенні узгодження іменника з прикметником за родовою ознакою: цариця небога — тонка, довгонога, але сердешне.

Послання «І мертвим, і живим, і ненарожденним…» (1845)

Літературний рід твору «І мертвим, і живим, і ненарожденним…»: ліро-епос.
Жанр твору «І мертвим, і живим, і ненарожденним…»: послання.
Вид лірики твору «І мертвим, і живим, і ненарожденним…»: патріотична (громадянська).
Провідні мотиви твору «І мертвим, і живим, і ненарожденним…»: критика української еліти, яка зневажає український народ, і заклик до соціального примирення заради відродження нації.
Про твір «І мертвим, і живим, і ненарожденним…»: до жанру послання Т. Шевченко звернувся, щоб через пересторогу й прохання пробудити в українців почуття національної гідності й честі. Отже, твір був написаний із наміром змінити підневільне становище України. Саме послання «І мертвим, і живим, і ненарожденним…» стало тим Шевченковим твором, який найбільше цитують, адже багато рядків з нього стали афоризмами: «В своїй хаті своя й правда, // І сила, і воля», «Нема на світі України, // Немає другого Дніпра», «Одцурається брат брата // І дитини мати», «Якби ви вчились так, як треба, // То й мудрість би буча своя», «І чужому научайтесь, // Йсвого не цурайтесь»…
Лицемірство панівної верхівки Т. Шевченко викриває із самого початку твору — з епіграфа: «Коли хто говорить: люблю Бога, а брата свого ненавидить, — лжа оце». Ліричний герой послання тяжко переживає трагічну ситуацію покріпаченої України, свої емоції він не приховує: «Тілько я, мов окаянний, // І день і ніч плачу».
Цікавим є образ автора в поемі-посланні, процитуємо з цього приводу дослідника творчості Т. Шевченка В. Смілянську: «Цей образ неоднозначний: «автор» обертається до читача обличчям то юродивого — печальника за людей («Тілько я, мов окаянний, // І день і ніч плачу // На розпуттях велелюдних»), то пророка («Схаменіться! Будьте люди, // Бо лихо вам буде»), то апостола-проповідника («І чужому научайтесь»), загалом — поета-громадянина, патріота, чиє серце розтяла розколина, яка зруйнувала націю. Кожна з іпостасей автора творить емоційний ореол скорботи, прокляття, апокаліптичної погрози, іронії та сарказму, любові й надії».
Композиційно поема поділяється на п’ять частин: епіграф; вступ, у якому ліричний герой закликає тогочасну інтелігенцію полюбити свій народ, не бути байдужою до долі України; у наступній частині ліричний герой критикує тогочасну українську еліту, далі йде узагальнення й проповідницький монолог автора; у кінці лунає заклик до інтелігенції повести народ праведним шляхом.
У згаданих вище афоризмах сконденсовано головні проблеми тогочасної дійсності.

В своїй хаті й своя правда, і сила, і воля.
Цими рядками автор констатує: український народ має всі підстави для формування незалежної держави, адже він має свою мову, культуру, велику історію. Саме тому у творі засуджуються ті дворяни, які шукають передової культури в чужих краях.

Нема на світі України, немає другого Дніпра.
Свій рідний край треба любити всім серцем і помислами, адже батьківщина одна, як і Дніпро. Ці рядки й кілька наступних є інвективою — прийомом, що полягає в гостросатирнчному викритті певних осіб чи соціальних явищ: «А ви претеся на чужину // Шукати доброго добра».

Одцурається брат брата // І дитини мати.
У цьому афоризмі звучить страшне передбачення майбутніх діянь провідної верстви: «гірше ляха» розіпнуть Україну «свої діти». Свій полемічний запал ліричний герой спрямовує передусім на українську інтелігенцію, бо саме в її руках майбутня доля України.

Якби ви вчились так, як треба, // То й мудрість би була своя.
Це слова з третьої частини поеми-послання, у якій автор звертається до українських інтелігентів-раціоналістів. У ній привертає увагу вислів -«німець узловатий». Що означає характеристика «узловатий»? З цього приводу цікавими є спостереження В. Пахаренка: «Річ у тім, що раціоналізм типова риса саме німецького національного характеру. Зрештою, відомий життєвий поштовх до створення цього символу: на початку 1810-х років молоді друзі Шевченка — київські студенти — захоплено читали німецьких філософів-атеїстів Фейєрбаха й Штрауса. Отже, — це бездушний холодний розум. «Куций», бо з відсіченою душею, короткий, обрубаний. «Узловатий» — такий, що заплутує вузлами, суть думки якого важко зрозуміти».

І чужому научайтесь, й свого не цурайтесь.
Цей крилатий вислів налаштовує передусім цінувати й знати своє, у той же час брати все найкраще від інших народів, але лише те, що не заперечує національних пріоритетів. Отже, треба вчитися так, щоб «розкрились високі могили // Перед вашими очима».
У кінці поеми-послання поет благає: «Обніміте ж, брати мої, // Найменшого брата», бо в основі української душі є любов до людини, заповідана Ісусом.

Вірш «Заповіт» («Як умру, то поховайте…») (1845)

Літературний рід вірша «Заповіт»: лірика.
Жанр вірша «Заповіт»: ліричний вірш.
Вид лірики вірша «Заповіт»: громадянська.
Провідний мотив вірша «Заповіт»: заклик до повалення експлуататорського ладу й розбудови нового вільного суспільства.
Віршовий розмір вірша «Заповіт»: хорей.
Про вірш «Заповіт»: у грудні 1845 р. Т. Шевченко, гостюючи на Переяславщині, захворів на запалення легенів. У ті часи ця хвороба була смертельною, тому поет вирішив написати прощального вірша. Ним і став «Заповіт», проте цю назву вірш здобув пізніше: спочатку він був без заголовка, пізніше в різних передруках називався «Завіщанієм» та «Думкою», а лише після смерті поета вірш дістав сучасну назву.
«Заповіт» за змістом чітко ділиться на три частини (по дві чотирирядкові строфи), кожна з яких мас свою провідну думку, тобто ідею. У першій частині автор заповідає поховати його в рідному краї, де «лани широкополі, і Дніпро, і кручі…». Коли читаємо ці рядки, перед нами розкривається панорама всієї України з її красою й величчю, починаємо усвідомлювати громадянську відповідальність за її долю — так пробуджується патріотизм. У другій частині «Заповіту» Т. Шевченко спонукає співвітчизників скинути із себе кайдани й боротися за краще життя, за волю. А в заключній частині поет закликає після знищення гнобителів побудувати нову, вільну сім’ю народів.

Період заслання (1847-1857)

Вірш «Мені однаково…» (1847) (Із циклу «В казематі»)

Літературний рід вірша «Мені однаково…»: лірика.
Жанр вірша «Мені однаково…»: ліричний вірш (медитація).
Вид лірики вірша «Мені однаково…»: громадянська (медитативна).
Провідний мотив вірша «Мені однаково…»: патріотичні почуття відповідальності за батьківщину.
Про вірш «Мені однаково…»: цикл «В казематі» Т. Шевченко написав навесні 1847 р., очікуючи в камері вироку за участь у Кирило-Мефодїївському братстві та написання революційних творів. Художній (літературний) цикл — це сукупність творів одного жанру, що об’єднуються задумом автора в естегичну цілістність. Послідовність творів, які включають до циклу, визначається мінливістю настрою ліричного героя.
Усього до циклу «В казематі» входить тринадцять віршів: «Садок вишневий коло хати…», «Мені однаково, чи буду…», «Ой три шляхи широкії…» та ін. Усі вірші цього циклу різні за настроєм, мотивами, ритмікою, проте їх об’єднує задум автора: передати сум за рідним краєм і переживання ліричного героя (ув’язненого поета) за долю України.
Почуття глибокого патріотизму долають чорний смуток і безнадію в поезії «Мені однаково, чи буду…», горе в селянській родині — провідний мотив вірша «Ой три шляхи широкії…». Ніби протиставленням до цих та інших творів циклу виступає ідилічний пейзаж вірша «Садок вишневий коло хати…». Саме в цій ідилії Т. Шевченко вбачає ідеальну модель українського села — красу людських стосунків і родинне щастя в гармонії з розкішною природою.
Жанр поезії, у якому автор висловлює свої роздуми над проблемами життя і смерті, сенсу людського буття тощо, називається медитацією. Вірш Т. Шевченка «Мені однаково, чи буду…» є зразком медитації.

1. Викупу Т. Шевченка з кріпацтва сприяли
А Євген Гребінка, Пантелеймон Куліш, Іван Сошенко
Б Микола Костомаров, Олександр Пушкін, Іван Срезневський
В Михайло Лєрмонтов, Василь Жуковський, Пантелеймон Куліш
Г Карл Брюллов, Олексій Венеціанов, Василь Жуковський
Д Олексій Венеціанов, Карл Брюллов. Олександр Пушкін

2. Ліричним відступом у поемі «Катерина» Т. Шевченка є такий епізод:
А кохання Катерини й москаля теплими вечорами
Б сцена вигнання Катерини з дому
В зустріч Івася з батьком
Г роздуми ліричного героя про гірку долю байстрят
Д поневіряння Катерини на чужині

3. Афоризмам В своїй хаті своя й правда, і сила, і воля; І чужому научайтесь, і свого не цурайтесь життя дав твір
А «І мертвим, і живим, і ненарожденним…»
Б «Кавказ»
В «Як умру, то поховайте…»
Г «Сон (У всякого своя доля…)»
Д «Гайдамаки»

4. До лірики періоду заслання Т. Шевченка належить вірш
А «Як умру, то поховайте…»
Б «До Основ’яненка»
В «Мені однаково…»
Г «Катерина»
Д «І мертвим, і живим, і ненарожденним…»

5. До жанру послання належить твір Т. Шевченка
А «Сон (У всякого своя доля…)»
Б «Як умру, то поховайте…»
В «До Основ’яненка»
Г «Мені однаково…»
Д «Кавказ»

6. Прочитайте уривок із поезії «До Основ’яненка» Т. Шевченка.
Чайка скиглить літаючи,
Мов за дітьми плаче;
Сонце гріє, вітер віє
На степу козачім.

У цих рядках використано
А синекдоху
Б метонімію
В оксиморон
Г тавтологію
Д символ

7. Ґонта і Ярема — герої твору Т. Шевченка
А «Кавказ»
Б «Сон (У всякого своя доля…)»
В «Гайдамаки»
Г «І мертвим, і живим, і ненарожденним…»
Д «Катерина»

8. Захоплення героїчним минулим України, роль уроків історії для вирішення проблем сучасності, віра в безсмертя рідного народу — мотиви твору Т. Шевченка
А «Катерина»
Б «Як умру, то поховайте…»
В «До Основ’яненка»
Г «Мені однаково…»
Д «Сон (У всякого своя доля…)»

9. Тарас Шевченко присвятив Якову де Бальмену твір
А «Кавказ»
Б «Сон (У всякого своя доля…)»
В «Гайдамаки»
Г «І мертвим, і живим, і ненарожденним…»
Д «Катерина»

10. Словами Кохайтеся, чорнобриві, та не з москалями… починається твір
А «Катерина»
Б «До Основ’яненка»
В «Гайдамаки»
Г «Мені однаково…»
Д «Кавказ»

11. НЕ Є ідеєю поеми «Гайдамаки» Т. Шевченка
А необхідність перегорнути трагічну сторінку історії, по-сучасному оцінити минуле
Б заклик до єднання слов’янських народів
В усвідомлення того, шо здобуття незалежності — ідеал історичного розвитку нації
Г осмислення можливостей вирішення конфліктів між народами-сусідами, історичного примирення народів
Д засудження війни імперської Росії з кавказькими народами

12. Засудження самодержавства й кріпосництва в Російській імперії, вірнопідданства й аморальності земляків-перевертнів — провідний мотив твору Т. Шевченка
А «Катерина»
Б «Сон (У всякого своя доля…)»
В «Гайдамаки»
Г «І мертвим, і живим, і ненарожденним…»
Д «Кавказ»

13. Слова Од глибокої тюрми та до високого престола — усі ми в золоті і голі належать
А горцю (« Кавказ»)
Б українській еліті («І мертвим, і живим…»)
В «землячку» («Сон (У всякою своя доля…)»)
Г колонізатору («Кавказ»)
Д титарю («Гайдамаки»)

14. Тарас Шевченко присвятив Василеві Жуковському твір
А «Гайдамаки»
Б «Кавказ»
В «І мертвим, і живим, і ненарожденним…»
Г «Сон (У всякого своя доля…)»
Д «Катерина»

15. Критика української еліти, яка зневажає український народ, і заклик до соціального примирення заради відродження нації звучать у творі Т. Г. Шевченка
А «До Основ’яненка»
Б «Сон (У всякого своя доля…)»
В «Гайдамаки»
Г «І мертвим, і живим, і ненарожденним…»
Д «Як умру, то поховайте…»

16. Сарказм — це
А насмішка, замаскована зовні благопристойною формою
Б прийом у літературі, заснований на явному спотворенні, на перебільшенні чи применшенні зображуваного, на поєднанні різких контрастів: фантастичного з реальним, трагічного з комічним
В сатиричний малюнок загостреного критично-викривального характеру; переносно-смішне наслідування, перекручування оригіналу
Г їдка, викривальна, особливо дошкульна насмішка, сповнена крайньої ненависті й гнівного презирства
Д різновид карикатури, у якій гостре висміювання поступається перед м’яким, доброзичливим гумором

17. Установіть відповідність.

Назва творуУривок
1 «Гайдамаки»А Малого сліду не покину
На нашій славній Україні,
На нашій — не, своїй землі.
2 «До Основ’яненка»Б Подивіться на рай тихий,
На свою країну,
Полюбіте щирим серцем
Велику руїну…
3 «Мені однаково…»В Ти нас ріжеш — заріж і їх:
Вони католики.
Чого ж ти став? Чом не ріжеш?
4 «І мертвим, і живим, і ненарожденним…»Г Дивлюся: хати над шляхами
Та городи з стома церквами,
А в городах, мов журавлі,
Замоштрували москалі…
Д Наша дума, наша пісня
Не вмре, не загине…
От де, люде, наша слава,
Слава України!

18. Установіть відповідність.

Назва творуУривок
1 «Сон (У всякого своя доля…)»А За горами гори, хмарою повиті,
Засіяні горем, кровію политі.
Отам-то милостивії ми
Ненагодовану і голу
Застукали сердешну волю…
2 «Як умру, то поховайте…»Б А тим часом світить
З усіх вікон у титаря.
Що то там твориться?
3 «Кавказ»В І мене в сім’ї великій,
В сім’ї вольній, новій,
Не забудьте пом’янути
Незлим тихим словом.
4 «І мертвим, і живим, і ненарожденним…»Г Нема на світі України,
Немає другого Дніпра,
А ви претеся на чужину
Шукати доброго добра…
Д Отак, ідучи попідтинню
З бенкету п’яний уночі,
Я міркував собі йдучи,
Поки доплентавсь до хатини.

19. Установіть відповідність.

Художній засібПриклад
(«І мертвим, і живим, і ненарожденним…»)
1 гіперболаА Доборолась Україна
До самого краю.
2 метоніміяБ Настане суд, заговорять
І Дніпро, і гори!
3 персоніфікаціяВ І потече сторіками
Кров у синє море…
4 антонімиГ Не дуріте самі себе,
Учітесь, читайте…
Д Нема пекла, ані Раю.
Немає й Бога, тілько я!

20. Установіть відповідність.

Сюжетний елементПодія
(«Катерина» Т. Шевченка)
1 зав’язкаА вигнання зганьбленої дочки з дому
2 розвиток діїБ звернення до дівчат бути обачними в коханні
3 кульмінаціяВ самогубство героїні
4 розв’язкаГ випадкова зустріч Катерини з Іваном на чужині
Д знайомство й кохання Катерини з москалем

21. Установіть відповідність.

ГеройРепліка
(«Гайдамаки»)
1 ЯремаА «Гуляйте, синиІ
Пийте, поки п’ється, бийте, поки б’єтьсяІ —
Залізняк гукає. — Ану, навісний,
Ушквар нам що-небудь, нехай земля гнеться,
Нехай погуляють мої козаки!»
2 ҐонтаБ Сини мої, гайдамаки!
Світ широкий, воля —
Ідіть, сини, погуляйте,
Пошукайте долі.
3 ЗалізнякВ Піди кобилу приведи,
Подай патинки господині
Та принеси мені води…
4 ЛейбаГ Один я на світі без роду, і доля —
Стеблина-билина на чужому полі.
Стеблину-билину вітри рознесуть:
Так і мене люде не знають, де діти.
Д «Спочивайте, сини мої,
В глибокій оселі!..
Без васильків і без рути
Спочивайте, діти…»

22. Установіть відповідність.

Художній засібПриклад
(«Сон (У всякого своя доля…)»)
1 анафораА …та нетрями,
Та глибокими ярами,
Та широкими степами,
Та байраками.
2 алітераціяБ …Тополі по волі
Стоять собі, мов сторожа,
Розмовляють з полем
3 асонансВ Упивайтесь, бенкетуйте —
Я вже не почую,
Один собі навік-віки
В снігу заночую.
4 звуконаслідуванняГ … Старшина пузата
Стоїть рядом; сопе, хропе.
Та понадувалось,
Як індики, і на двері
Косо поглядало.
Д Тяжко-тяжко мені стало,
Так, мов я читаю
Історію України.
Стою, замираю…

23. Установіть відповідність.

Художній засібПриклад
(«Сон (У всякого своя доля…)»)
1 оксиморонА І в темній темниці…
Голодом замучив…
2 тавтологіяБ Так із його, сердешного.
Кров, як воду, точить!..
3 порівнянняВ …Тополі по волі…
Розмовляють з полем…
4 персоніфікаціяГ …А той нишком у куточку
Гострить ніж на брата.
Д На той остатній Страшний Суд
Мертвці за правдою встають.

24. Установіть відповідність

Засіб творення сатириПриклад
(«Сон (У всякого своя доля…)»)
1 іроніяА …Стоїть собі,
Голову понурив,
Сіромаха. Де ж ділася
Медвежа натура?
Мов кошеня, такий чудний.
2 сарказмБ Так оце-то та богиня!..
А я, дурний, не бачивши
Тебе, цяце, й разу,
Та й повірив тупорилим
Твоїм віршемазам.
3 гротескВ Лечу, лечу, а вітер віє,
Передо мною сніг, біліє,
Кругом бори та болота,
Туман, туман і пустота.
4 карикатураГ У всякого своя доля
І свій шлях широкий…
Д Цариця-небога,
Мов опеньок засушений,
Тонка, довгонога,
Та ще на лихо, сердешне,
Хита головою.

Відповіді до теми Тарас Шевченко

1 Г;
2 Г;
3 А;
4 В;
5 В;
6 Д;
7 В;
8 В;
9 А;
10 А;
11 Д;
12 Б;
13 Г;
14 Д;
15 Г;
16 Г;
17 1) В, 2) Д, 3) А, 4) Б;
18 1) Д, 2) В, 3) А, 4) Г;
19 1) В, 2) А, 3) Б, 4) Д;
20 1) Д, 2) А, 3) Г, 4) В;
21 1) Г, 2) Д, 3) А, 4) В;
22 1) А, 2) Д, 3) Б, 4) Г;
23 1) Д, 2) А, 3) Б, 4) В;
24 1) Г, 2) Б, 3) А, 4) Д.

Тарас Шевченко (1814-1861). Завдання в тестовій формі. Українська література. Підготовка до ЗНО (зовнішнього незалежного оцінювання)

Вас можуть зацікавити  тестові завдання з наступних тем

1. Як готуватися до ЗНО з української літератури. Критерії оцінювання

2. Усна народна творчість

3. Давня українська література. Григорій Сковорода

4. Іван Котляревський

5. Григорій Квітка-Основ’яненко

6. Тарас Шевченко

7. Пантелеймон Куліш

8. Марко Вовчок

9. Іван Нечуй-Левицький

10. Панас Мирний

11. Іван Карпенко-Карий

12. Іван Франко

13. Михайло Коцюбинський

14. Ольга Кобилянська

15. Леся Українка

16. Василь Стефаник

17. Микола Вороний, Олександр Олесь, Павло Тичина, Максим Рильський, Володимир Сосюра, Богдан-Ігор Антонич

18. Володимир Винниченко

19. Микола Хвильовий

20. Юрій Яновський

21. Валер’ян Підмогильний

22. Остап Вишня

23. Микола Куліш

24. Олександр Довженко

25. Андрій Малишко, Василь Симоненко, Василь Стус, Іван Драч, Євген Маланюк

26. Ліна Костенко

27. Олесь Гончар

28. Григір Тютюнник

29. Іван Багряний

 

Комментарии закрыты.