Тарас Шевченко (1814-1861). Завдання в тестовій формі. Українська література. Підготовка до ЗНО (зовнішнього незалежного оцінювання)

Народився в с. Моринцях, що на Черкащині, у селянській кріпацькій родині, помер у Петербурзі (похований у Каневі).
Поет, мислитель, пророк національного відродження в Україні.
Найвідоміші твори: поеми «Гайдамаки», «Кавказ», «Сон (У всякого своя доля…)», «Катерина», «Наймичка», «Марія»; балада «Тополя»; послання «І мертвим, і живим, і ненарожденним.,.»„ «До Основ’яненка»; містерія «Великий льох»; вірші «Заповіт» («Як умру, то поховайте…»), «Мені однаково…», «Садок вишневий коло хати…» (обидва з циклу «В казематі»), «Сон (На панщині пшеницю жала…)», «Ісаія. Глава 35».

Рання творчість Тараса Шевченко (1838-1843)

Послання «До Основ’яненка» (1839)

Літературний рід твору «До Основ’яненка»: лірика.
Жанр твору «До Основ’яненка»: послання.
Вид лірики твору «До Основ’яненка»: громадянська.
Провідні мотиви твору «До Основ’яненка»: захоплення героїчним минулим України; роль уроків історії для вирішення проблем сучасності; віра в безсмертя рідного народу.
Про твір «До Основ’яненка»: поштовхом до написання романтично-величального послання «До Основ’яненка» стала публікація в «Огечественньгх записках» нарису Г. Квітки-Основ’яненка «Головатий (Нарис для історії Малоросії)», який справив на Т. Шевченка глибоке враження. Поет заохочував свого старшого побратима висвітлювати історико-героїчну, патріотичну тематику, спонукав відтворювати в усій величі героїку минулого України, щоб розбудити пасивних сучасників для боротьби за соціальне й національне розкріпачення народу, там самим не розриваючи вісь безперервності історичного часу.
Поезія пройнята народнопоетичною символікою: місяць, вітер. чайка, степ, могили, домовина. Тропи також мають народнопісенне походження: порівняння («Чайка скиглить літаючи, // Мов за дітьми плаче»); персоніфікація («На тім степу скрізь могили // Стоять та сумують»); постійні епітети («синє море», «червоні жупани», «чужі люде», «слава козацькая»). Усе це сприяє висловленню основних ідей послання:
• минуле має дати відповідь на проблеми сучасності, щоб дізнатися, «Чия правда, чия кривда // і чиї ми діти»;
• заклик поета оспівувати героїчне минуле народу;
• віра в безсмертя рідного народу, його мови, культури.
Елегійні описи славного історичного минулого, яке не вернеться, звеличення козацтва, сцени звитяжних козацьких походів характерні й для інших ранніх творів Т. Шевченка,

Поема «Катерина» (1839)

Літературний рід поеми «Катерина»: ліро-епос.
Жанр поеми «Катерина»: соціально-побутова поема.
Провідний мотив поеми «Катерина»: зображення трагічної долі жінкн-покритки й дитини-безбатченка в кріпосному суспільстві,
Головні герої поеми «Катерина»: Катерина, її батько й мати, син Івась, москаль Іван.
Сюжет поеми «Катерина»: кохання Катрі з офіцером — від’їзд москаля — народження нешлюбного сина — вигнання батьками дочки з дому — поневіряння Катрі на чужині — зустріч із москалем Іваном — самогубство героїні (в епілозі — сцена зустрічі Івася-підлітка з батьком),
Про поему «Катерина»: у своїх творах Т. Шевченко втілює Україну в образі саме жінки. Поет усвідомлював, що Бог зможе порятувати те суспільство, яке духовно зростає. Так зростає, еволюціонує жінка в поемах «Катерина» (1838), «Наймичка» (1845) й «Марія» (1859). Зверніть увагу на слово «еволюціонує», воно означає передусім удосконалення. Поеми написані на різних етапах творчості, тож у них по-різному втілено й жіночі долі: романтично — у поемі «Катерина», реалістично — побутово — у «Наймичці», із символічним узагальненням — у поемі «Марія».
Поему «Катерина» Т. Шевченко написав у двадцятичотирьохрічному віці, отже, життєвий досвід поета був не такий і великий, проте у творі відчувається рука вже досвідченого майстра й людини. Образ жінки-кріпачки поетові був близький своїм трагізмом: багатостраждальною була доля його матері, яку «у могилу нужда та праця положила», і рідних сестер, у яких «у наймах коси побіліли
Поема розповідає про трагічну долю покритки й дитини-безбатченка в умовах тогочасного суспільства, у якому норми народної моралі були надто жорстокі. Відомо, як у той час ставилися до матерів, які народжувати позашлюбних дітей: їх цуралися навіть батьки, Однак не Шевченко — він не тільки не цурається зганьблених жінок, а й стає на їхній захист.
Щирість почуттів Катерини тонко підкреслена в сцені зустрічі героїні з офіцером-кривдником: вона до останньої миті плекає надію на взаємне кохання, незважаючи на пережите: «Любий мій Іване! // Серце моє коханеє! // Де ти так барився? // Та до його… за стремена…» У відповідь на теплі слова, у яких немає й тіні докору, лунає навіть не жорстокість, а приниження й огида: «Дура, отвяжися! // Возьмите прочь безумную!»
У розпачі Катерина скоює страшний гріх — накладає на себе руки, порушивши волю Всевишнього, а до того ж прирікає на вірну смерть свого сина. В авторських інтонаціях і відступах не звучать звинувачення й докори на адресу нещасної жінки, навпаки — Шевченко її, грішну, жаліє.

Поема «Гайдамаки» (1841)

Літературний рід поеми «Гайдамаки»: ліро-епос.
Жанр поеми «Гайдамаки»: поема (революційио-романтична, істерико-героїчна, соціальна; перший український історичний роман у віршах).
Тема поеми «Гайдамаки»: боротьба українського народу проти польсько-шляхетського панування в Україні, змалювання широкої картини народного повстання 1768 р. під назвою Коліївщина на чолі з Максимом Залізняком та Іваном Ґонтою.
Головні ідеї поеми «Гайдамаки»: необхідність перегорнути трагічну сторінку історії, по-сучасному оцінити минуле; заклик до єднання слов’янських народів; усвідомлення того, що здобуття незалежності — ідеал історичного розвитку нації; осмислення можливостей вирішення конфліктів між народами-сусідами, історичного примирення народів; складність історичної долі українського народу, невідворотність його боротьби за визволення; «крила» особи в злитості її боротьби з боротьбою свого народу.
Композиція і сюжет поеми «Гайдамаки»: 2 вступи, 10 розділів, епілог; відсутність розв’язки.
Лірично-філософський вступ: роздуми над плинністю часу, вічними змінами в природі і в людському суспільстві («Все йде, все минає»); звернення до гайдамаків.
«Інтродукція»: характеристика політичного стану в суспільстві, розкриття причин повстання — експозиція першої сюжетної лінії (СЛ).
«Галайда»: знайомство з наймитом Яремою, його коханою дівчиною Оксаною — експозиція другої сюжетної лінії.
«Конфедерати»: напад конфедератів на жида Лейбу, вимагання в нього грошей; Лейба вказує на титаря у Вільшаній, який зберігає церковні гроші, та його дочку Оксану — зав’язка.
«Титар»: зустріч Яреми з Оксаною в гаю; конфедерати закатували титаря, Оксану забрали із собою — розвиток подій.
«Свято в Чигирині»: туга поета за гетьманським ладом в Україні; гайдамаки зібралися в Чигирині перед повстанням освятити ножі; елементи драматичного твору (полілоги старшин, запорожця, кобзаря, гайдамаків) — розвиток подій.
«Треті півні»: початок загальнонародного повстання («Гомоніла Україна, // довго гомоніла»); Ярема приєднується до гайдамаків — розвиток подій
«Червоний бенкет»: розгортання повстання («Задзвонили в усі дзвони // По всій Україні, закричали гайдамаки: «Гине шляхта, гине!»); Ярема дізнається про смерть титаря й полон Оксани, записується в гайдамаки, тужить за коханою — розвиток подій.
«Гупалівщина»: загальненародний характер повстання; Ярема з гайдамаками мандрує повстанською Україною; зустріч із підлітком з Керелівки — розвиток подій.
Бенкет у Лисянці: Ґонта й Залізняк на чолі повстання; жорстока помста гайдамаків («Кари ляхам, кари!»); бенкет серед трупів; зустріч із Лейбою, який показує, де Оксана; Ярема рятує Оксану — розвиток подій.
«Лебедин»: Оксана перебуває в Лебедині під наглядом черниці; вінчання Яреми й Оксани — кульмінація другої СЛ,
«Ґонта в Умані»: продовження повстання («минає літо, // А Україна, знай, горить»): страшні наслідки руйнування; трагедія Ґонти — убивство синів — кульмінація першої СЛ,
Епілог: наслідки повстання; основне джерело написання поеми — народні перекази; долі керівників повстання — за народною версією.
Про твір: головним героєм поеми є повсталий народ (про це свідчить і назва твору), який конкретизується в індивідуальних образах-персонажах Яреми, Гонти, Залізняка, Волоха, кобзаря, запорожця та ін. Шевченко розвіяв міф багатьох істориків про гайдамаків як розбійників, лиходіїв, які в жадобі крові втратили людські якості.
Для змалювання образів Залізняка й Ґонти Т. Шевченко використовував фольклорні джерела, зокрема перекази, пісні. Величним й одночасно простим постає Максим Залізняк у народній пісні «Гей, літа орел», названий «орлом сизим», «отаманом», а гайдамаки — «орлята», «хлоп’ята», «сини його, діти». Залізняк — хоробрий, стійкий воїн, нещадний до ворогів, відданий народові.
За народними джерелами письменник подає і смерть ватажків: невідомо, як і де загинув Ґонта; а Залізняк «Умер неборака. // Нудьга його задавила // На чужому полі, // В чужу землю положила». Болить душа поета, що «Нема Ґонти; нема йому // Хреста, ні могили»; що нащадки не ставлять собі запитань: «Де Ґонти могила? Мученика праведного // Де похоронили? // Де Залізняк, душа щира, // Де одпочиває?»
Такими ж привабливими рисами змальовано в поемі й Івана Ґонту. Найповніше його характер розкривається в розділі «Ґонта в Умані». Він — один із керівників повстання. Це трагедійний образ ідеального героя-патріота, який заради вірності присязі, ідеям повстання жертвує найдорожчим в ім’я свободи батьківщини. У сцені дітовбивства Т. Шевченко відходить від історичної правди, проте тут вражає художня правда — довершені психологічні сцени страждань героя, який має вибирати між вірністю присязі та життям власних дітей.
Наймит-попихач Ярема, якому гайдамаки дали прізвище Галайда, ставши повстанцем, борцем за справедливість, відчув, що в боротьбі за волю в нього «виросли крила, // Що неба дістане, коли полетить»: народне повстання розігнуло пригноблену людину. Вражає чистота й глибина його любові до Оксани. Поет особливо ліризував ті місця, де показано стосунки закоханих, використовуючи весь арсенал народнопоетичних засобів образотворення: сцена зустрічі в гаю на тлі прекрасної української природи, багатої на звуки й барви; лірична пісня Яреми «У гаю, гаю», з якої читач бачить ніжну, поетичну душу юнака; внутрішні монологи хлопця про свою сирітську долю, проте освітлену образом коханої; пестлива, експресивна лексика в устах молодих. Удалим композиційним прийомом є те, що найліричніший розділ «Титар» подано в обрамленні жорстоких знущань шляхтичів над народом, катувань Оксаниного батька титаря. Ця антитеза підсилює експресивне змалювання подій (Г. Дмитренко).

Період «трьох літ» (1843-1847)

Поема «Кавказ» (1845)

Літературний рід поеми «Кавказ»: ліро-епос.
Жанр поеми «Кавказ»: сатирична поема з елементами лірики та героїки. Іван Франко так писав про поему: «…це огниста інвектива проти темного царства…»
Тема поеми «Кавказ»: зображення загарбницької політики російського самодержавства, реакційної ролі церкви й прогнилої дворянської моралі.
Головні ідеї поеми «Кавказ»: заклик до об’єднання зусиль народів для боротьби проти спільного ворога — російського царату (співчуття поневоленим, схвалення патріотичної, мужньої боротьби горців, утвердження безсмертя народу).
Літературознавці про поему «Кавказ». У символічному образі Прометея Т. Шевченко показав незламність, титанізм народів, а в образі неситого орла — царат, який «карає…. що день Божий добрі ребра й серце розбиває». Та народ безсмертний, тому царат «не вип’є живущої крові», «не скує душі живої». Як гімн нездоланності народів звучать натхненні слова: «Не вмирає душа наша, не вмирає воля». Звертаючись до всіх народів, уярмлених царатом, Т. Шевченко закликає «Борітеся — поборете!», бо «за вас правда». Так забриніли в поемі виразні революційні мотиви.
Головна частина поеми — це монолог російського колонізатора, звернений до горця. Колонізатор облудно запевняє, що хліб і хату ніхто в черкеса не відбере, а його самого «не поведе… в кайданах». Загарбник обмовився, що він хотів би кинути горцеві його ж хліб, «як тій собаці». Колонізатор мріє про час, коли підкорені будуть платити податок навіть за сонце. Підступні завойовники закликають горців до «дружби» й обіцяють, що ті від них «багато б дечого навчились!». У пориві захоплення собою загарбник вихваляється своєю культурою, християнськими чеснотами, а насправді демонструє власне варварство. Він з гордістю повторює: «Усе добро… у нас!» Що ж, пригляньмося, яке то добро в російських можновладців. Багатозначна фраза «од глибокої тюрми та до високого престола — усі ми в золоті і голі» свідчить, що в Росії два антагоністичні класи: один — у золоті, а інший — голий, у злиднях.
Що ще є в царату? «Сибір неісходимаІ» Цей епітет ще глибше підкреслює бездонність цієї незамкнутої тюрми…
Закінчує поему Т. Шевченко інтимним зверненням до загиблого друга (якому й присвятив поему), «доброго», «незабутнього» Якова де Бальмена, який загинув не за рідну Україну, а «випив з московської чаші московську отруту», отже, його вбивця — царат, а не горці (Б. Степанишин).

Поема «Сон (У всякого своя доля…)» (1844)

Літературний рід поеми «Сон (У всякого своя доля…)»: ліро-епос.
Жанр поеми «Сон (У всякого своя доля…)»: сатирична поема (політична сатира).
Провідний мотив поеми «Сон (У всякого своя доля…)»: зображення справжньої суті російського імперського режиму.
Головні ідеї поеми «Сон (У всякого своя доля…)»: засудження самодержавства й кріпосництва в Російській імперії, вірнопідданства й аморальності земляків-перевертнів.
Сюжет поеми «Сон (У всякого своя доля…)»: політ ліричного героя над Україною (жахливі картини закріпаченої України на тлі розкішної природи) — над Сибіром (каторжні роботи засланих декабристів) — ліричний герой у Петербурзі (палац самодержця, сцена «генерального мордобитія» (І. Франко), роздуми біля пам’ятника Петру І, білі птахи як символ загиблих козаків).
Про поему «Сон (У всякого своя доля…)»: авторський підзаголовок твору — комедія — указує не стільки на його жанр, скільки на спосіб відображення дійсності в ньому.
У поемі «Сон» Т. Шевченко вдається до форми сну. Саме такий композиційний прийом (подорож уві сні) дав можливість авторові у відносно невеликому творі зобразити широку панораму життя в тогочасній Росії. В основі композиції поеми чотири частини: вступ і три частини — зображення України, Сибіру й Петербурга.
Перші два рядки вступу звучать іронічно: «У всякого своя доля, І свій шлях широкий», але те, що це іронія, стає зрозуміло читачеві з наступних рядків:

Той мурує, той руйнує.
Той неситим оком —
За край світа зазирає…
Чи нема країни,
Щоб загарбать і з собою
Взять у домовину.

А ось останній рядок вступу звучить уже з відкритою ненавистю — саркастично: «Кров, як воду, точить!…»
Саме маскування й форма сну розширили можливості зобразити широку панораму Російської імперії. Фантастичний політ оповідача за совою переносить читача з України до Сибіру, а звідти до Петербурга. Здавна в нашому народі сову сприймають як віщого птаха, який накликає смерть, цей образ ніби навіює тривогу. Справді, пролітаючи над Україною, ліричний герой милується теплим пейзажем, який викликає в читача радість і естетичне задоволення, але ненадовго, адже чарівна природа різко контрастує з картинами життя простих людей: «Он глянь, — у тім раї, що ти покидаєш, // Латану свитину з каліки знімають, бо нічим обуть // Княжат недорослих…»
Далі спостерігаємо вже не літній, а зимовий пейзаж, який не контрастує з описом життя народу, а, навпаки, підсилює його, будучи співзвучним: на тлі холодної пустелі чути дзвін кайданів. У цьому звуковому образі втілено тисячі людей, засланих у Сибір на каторжні роботи. Хто такий «цар волі», про якого урочисто говорить оповідач? Дослідник творчості Шевченка Ю. Івакін зазначає, що в образ «царя волі» вкладено щось більше, аніж може вмістити образ дворянина із Сенатської площі, це образ величезної узагальнювальної сили: а й справді, відомо, що декабристів не таврували розпеченим залізом, а Шевченків «цар волі штпемпом увінчаний». Цей образ ототожнений із Христом, розіп’ятим між двома розбійниками, у нього від тернового вінця рани, які нагадують сліди від припікання металом,
У третій частині поеми ліричний герой переноситься до Петербурга — міста, збудованого на кістках козаків. Душі померлих на будівництві столиці символізують білі птахи (білий птах — символ Нового Заповіту, уособлення Святого Духа), а одна з пташок символізує Павла Полуботка, якого дуже поважав Т. Шевченко.
Різкому висміюванню піддає автор поеми свого землячка, якого зустрів перед царським палацом, цей дрібний чиновник-хабарник відцурався рідної мови, так і не навчившись літературної російської. Тут суржик виступає засобом характеристики героя, глузування з нього: «Так як же ты // Й говорыть не вмиєш // По-здєшнєму?»…
Для викриття звироднілості й зажерливості панівної верхівки Т. Шевченко використовує різні сатиричні засоби, а найбільше — сарказм: він наділяє панів емоційио-оцінними епітетами «пикаті», «пузаті», порівнянням «мов кабани годовані», називає їх «блюдолизами». Їхню суть розкриває гротескна картина, яку І. Франко назвав «генеральним мордобитієм». По суті, у цьому епізоді узагальнено державно-бюрократичну машину імперії, їі політичний устрій, у якому вирішальним є кулак. Саркастичними коментарями ліричний герой наділяє царицю, називаючи її «цяцею», він розчарований, бо раніше повірив її «віршомазам», описує її зовнішність, удаючись до карикатури — сатиричного засобу: «Мов опеньок засушений. Тонка, довгонога». З осудом ставиться оповідач до Петра І й Катерини II, які зруйнували Запорозьку Січ і запровадили кріпацтво: «Це той первий, що розпинав // Нашу Україну, // А вторая доконала // Вдову сиротину».
Гротесковим є й кінцевий епізод поеми, у якому від безглуздого крику царя провалюється під землю його челядь, без якої він стає жалюгідним, безсилим і смішним, саме в цей момент розкривається примарна сила царизму.
Іван Франко назвав поему «Сон» «сміливим маніфестом слова проти темного царства», «першим у Росії сміливим і прямим ударом на гниль і неправду кріпацтва».

Теорія літератури
Іронія, сарказм, гротеск і карикатура — це засоби сатири,

Сарказм — їдка, викривальна, особливо дошкульна насмішка, сповнена крайньої ненависті й гнівного презирства. Сарказм на відміну від іронії виражається прямо й не має подвійного, прихованого значення. Саркастично звучать такі рядки поеми:

А братія мовчить собі,
Витріщивши очі!
Як ягнята; нехай, каже,
Може, так і треба.

На рабську заяву «братії» ліричний герой, сповнений обурення, саркастично відповідає: «Так і треба!»

Гротеск — сатиричний художній прийом у літературі, заснований на явному спотворенні, на перебільшенні чи применшенні зображуваного, на поєднанні різних контрастів: фантастичного з реальним, трагічного з комічним. Гротеск — вищий ступінь комічного. Перечитайте сцену «генерального мордобитія», її вважають класичним зразком гротеску, адже в її зображенні наявні й перебільшення, і контраст трагічного й комічного.

Карикатура — сатиричний малюнок загостреного критичио-викривального характеру; переносно-смішне наслідування, перекручування оригіналу. Отже, карикатура пов’язана із зоровими образами:

А в городах, мов журавлі,
Замоштрували москалі;
Нагодовані, обуті
І кайданами окуті,
Моштруються…

По-особливому карикатурно зображена в поемі цариця:

Мов опеньок засушений.
Тонка, довгонога.
Та ще, на лихо,сердешне
Хита головою.

Зверніть увагу, аби підсилити негатив у змалюванні цариці, автор використовує прийом, що полягає в порушенні узгодження іменника з прикметником за родовою ознакою: цариця небога — тонка, довгонога, але сердешне.

Послання «І мертвим, і живим, і ненарожденним…» (1845)

Літературний рід твору «І мертвим, і живим, і ненарожденним…»: ліро-епос.
Жанр твору «І мертвим, і живим, і ненарожденним…»: послання.
Вид лірики твору «І мертвим, і живим, і ненарожденним…»: патріотична (громадянська).
Провідні мотиви твору «І мертвим, і живим, і ненарожденним…»: критика української еліти, яка зневажає український народ, і заклик до соціального примирення заради відродження нації.
Про твір «І мертвим, і живим, і ненарожденним…»: до жанру послання Т. Шевченко звернувся, щоб через пересторогу й прохання пробудити в українців почуття національної гідності й честі. Отже, твір був написаний із наміром змінити підневільне становище України. Саме послання «І мертвим, і живим, і ненарожденним…» стало тим Шевченковим твором, який найбільше цитують, адже багато рядків з нього стали афоризмами: «В своїй хаті своя й правда, // І сила, і воля», «Нема на світі України, // Немає другого Дніпра», «Одцурається брат брата // І дитини мати», «Якби ви вчились так, як треба, // То й мудрість би буча своя», «І чужому научайтесь, // Йсвого не цурайтесь»…
Лицемірство панівної верхівки Т. Шевченко викриває із самого початку твору — з епіграфа: «Коли хто говорить: люблю Бога, а брата свого ненавидить, — лжа оце». Ліричний герой послання тяжко переживає трагічну ситуацію покріпаченої України, свої емоції він не приховує: «Тілько я, мов окаянний, // І день і ніч плачу».
Цікавим є образ автора в поемі-посланні, процитуємо з цього приводу дослідника творчості Т. Шевченка В. Смілянську: «Цей образ неоднозначний: «автор» обертається до читача обличчям то юродивого — печальника за людей («Тілько я, мов окаянний, // І день і ніч плачу // На розпуттях велелюдних»), то пророка («Схаменіться! Будьте люди, // Бо лихо вам буде»), то апостола-проповідника («І чужому научайтесь»), загалом — поета-громадянина, патріота, чиє серце розтяла розколина, яка зруйнувала націю. Кожна з іпостасей автора творить емоційний ореол скорботи, прокляття, апокаліптичної погрози, іронії та сарказму, любові й надії».
Композиційно поема поділяється на п’ять частин: епіграф; вступ, у якому ліричний герой закликає тогочасну інтелігенцію полюбити свій народ, не бути байдужою до долі України; у наступній частині ліричний герой критикує тогочасну українську еліту, далі йде узагальнення й проповідницький монолог автора; у кінці лунає заклик до інтелігенції повести народ праведним шляхом.
У згаданих вище афоризмах сконденсовано головні проблеми тогочасної дійсності.

В своїй хаті й своя правда, і сила, і воля.
Цими рядками автор констатує: український народ має всі підстави для формування незалежної держави, адже він має свою мову, культуру, велику історію. Саме тому у творі засуджуються ті дворяни, які шукають передової культури в чужих краях.

Нема на світі України, немає другого Дніпра.
Свій рідний край треба любити всім серцем і помислами, адже батьківщина одна, як і Дніпро. Ці рядки й кілька наступних є інвективою — прийомом, що полягає в гостросатирнчному викритті певних осіб чи соціальних явищ: «А ви претеся на чужину // Шукати доброго добра».

Одцурається брат брата // І дитини мати.
У цьому афоризмі звучить страшне передбачення майбутніх діянь провідної верстви: «гірше ляха» розіпнуть Україну «свої діти». Свій полемічний запал ліричний герой спрямовує передусім на українську інтелігенцію, бо саме в її руках майбутня доля України.

Якби ви вчились так, як треба, // То й мудрість би була своя.
Це слова з третьої частини поеми-послання, у якій автор звертається до українських інтелігентів-раціоналістів. У ній привертає увагу вислів -«німець узловатий». Що означає характеристика «узловатий»? З цього приводу цікавими є спостереження В. Пахаренка: «Річ у тім, що раціоналізм типова риса саме німецького національного характеру. Зрештою, відомий життєвий поштовх до створення цього символу: на початку 1810-х років молоді друзі Шевченка — київські студенти — захоплено читали німецьких філософів-атеїстів Фейєрбаха й Штрауса. Отже, — це бездушний холодний розум. «Куций», бо з відсіченою душею, короткий, обрубаний. «Узловатий» — такий, що заплутує вузлами, суть думки якого важко зрозуміти».

І чужому научайтесь, й свого не цурайтесь.
Цей крилатий вислів налаштовує передусім цінувати й знати своє, у той же час брати все найкраще від інших народів, але лише те, що не заперечує національних пріоритетів. Отже, треба вчитися так, щоб «розкрились високі могили // Перед вашими очима».
У кінці поеми-послання поет благає: «Обніміте ж, брати мої, // Найменшого брата», бо в основі української душі є любов до людини, заповідана Ісусом.

Вірш «Заповіт» («Як умру, то поховайте…») (1845)

Літературний рід вірша «Заповіт»: лірика.
Жанр вірша «Заповіт»: ліричний вірш.
Вид лірики вірша «Заповіт»: громадянська.
Провідний мотив вірша «Заповіт»: заклик до повалення експлуататорського ладу й розбудови нового вільного суспільства.
Віршовий розмір вірша «Заповіт»: хорей.
Про вірш «Заповіт»: у грудні 1845 р. Т. Шевченко, гостюючи на Переяславщині, захворів на запалення легенів. У ті часи ця хвороба була смертельною, тому поет вирішив написати прощального вірша. Ним і став «Заповіт», проте цю назву вірш здобув пізніше: спочатку він був без заголовка, пізніше в різних передруках називався «Завіщанієм» та «Думкою», а лише після смерті поета вірш дістав сучасну назву.
«Заповіт» за змістом чітко ділиться на три частини (по дві чотирирядкові строфи), кожна з яких мас свою провідну думку, тобто ідею. У першій частині автор заповідає поховати його в рідному краї, де «лани широкополі, і Дніпро, і кручі…». Коли читаємо ці рядки, перед нами розкривається панорама всієї України з її красою й величчю, починаємо усвідомлювати громадянську відповідальність за її долю — так пробуджується патріотизм. У другій частині «Заповіту» Т. Шевченко спонукає співвітчизників скинути із себе кайдани й боротися за краще життя, за волю. А в заключній частині поет закликає після знищення гнобителів побудувати нову, вільну сім’ю народів.

Період заслання (1847-1857)

Вірш «Мені однаково…» (1847) (Із циклу «В казематі»)

Літературний рід вірша «Мені однаково…»: лірика.
Жанр вірша «Мені однаково…»: ліричний вірш (медитація).
Вид лірики вірша «Мені однаково…»: громадянська (медитативна).
Провідний мотив вірша «Мені однаково…»: патріотичні почуття відповідальності за батьківщину.
Про вірш «Мені однаково…»: цикл «В казематі» Т. Шевченко написав навесні 1847 р., очікуючи в камері вироку за участь у Кирило-Мефодїївському братстві та написання революційних творів. Художній (літературний) цикл — це сукупність творів одного жанру, що об’єднуються задумом автора в естегичну цілістність. Послідовність творів, які включають до циклу, визначається мінливістю настрою ліричного героя.
Усього до циклу «В казематі» входить тринадцять віршів: «Садок вишневий коло хати…», «Мені однаково, чи буду…», «Ой три шляхи широкії…» та ін. Усі вірші цього циклу різні за настроєм, мотивами, ритмікою, проте їх об’єднує задум автора: передати сум за рідним краєм і переживання ліричного героя (ув’язненого поета) за долю України.
Почуття глибокого патріотизму долають чорний смуток і безнадію в поезії «Мені однаково, чи буду…», горе в селянській родині — провідний мотив вірша «Ой три шляхи широкії…». Ніби протиставленням до цих та інших творів циклу виступає ідилічний пейзаж вірша «Садок вишневий коло хати…». Саме в цій ідилії Т. Шевченко вбачає ідеальну модель українського села — красу людських стосунків і родинне щастя в гармонії з розкішною природою.
Жанр поезії, у якому автор висловлює свої роздуми над проблемами життя і смерті, сенсу людського буття тощо, називається медитацією. Вірш Т. Шевченка «Мені однаково, чи буду…» є зразком медитації.

1. Викупу Т. Шевченка з кріпацтва сприяли
А Євген Гребінка, Пантелеймон Куліш, Іван Сошенко
Б Микола Костомаров, Олександр Пушкін, Іван Срезневський
В Михайло Лєрмонтов, Василь Жуковський, Пантелеймон Куліш
Г Карл Брюллов, Олексій Венеціанов, Василь Жуковський
Д Олексій Венеціанов, Карл Брюллов. Олександр Пушкін

2. Ліричним відступом у поемі «Катерина» Т. Шевченка є такий епізод:
А кохання Катерини й москаля теплими вечорами
Б сцена вигнання Катерини з дому
В зустріч Івася з батьком
Г роздуми ліричного героя про гірку долю байстрят
Д поневіряння Катерини на чужині

3. Афоризмам В своїй хаті своя й правда, і сила, і воля; І чужому научайтесь, і свого не цурайтесь життя дав твір
А «І мертвим, і живим, і ненарожденним…»
Б «Кавказ»
В «Як умру, то поховайте…»
Г «Сон (У всякого своя доля…)»
Д «Гайдамаки»

4. До лірики періоду заслання Т. Шевченка належить вірш
А «Як умру, то поховайте…»
Б «До Основ’яненка»
В «Мені однаково…»
Г «Катерина»
Д «І мертвим, і живим, і ненарожденним…»

5. До жанру послання належить твір Т. Шевченка
А «Сон (У всякого своя доля…)»
Б «Як умру, то поховайте…»
В «До Основ’яненка»
Г «Мені однаково…»
Д «Кавказ»

6. Прочитайте уривок із поезії «До Основ’яненка» Т. Шевченка.
Чайка скиглить літаючи,
Мов за дітьми плаче;
Сонце гріє, вітер віє
На степу козачім.

У цих рядках використано
А синекдоху
Б метонімію
В оксиморон
Г тавтологію
Д символ

7. Ґонта і Ярема — герої твору Т. Шевченка
А «Кавказ»
Б «Сон (У всякого своя доля…)»
В «Гайдамаки»
Г «І мертвим, і живим, і ненарожденним…»
Д «Катерина»

8. Захоплення героїчним минулим України, роль уроків історії для вирішення проблем сучасності, віра в безсмертя рідного народу — мотиви твору Т. Шевченка
А «Катерина»
Б «Як умру, то поховайте…»
В «До Основ’яненка»
Г «Мені однаково…»
Д «Сон (У всякого своя доля…)»

9. Тарас Шевченко присвятив Якову де Бальмену твір
А «Кавказ»
Б «Сон (У всякого своя доля…)»
В «Гайдамаки»
Г «І мертвим, і живим, і ненарожденним…»
Д «Катерина»

10. Словами Кохайтеся, чорнобриві, та не з москалями… починається твір
А «Катерина»
Б «До Основ’яненка»
В «Гайдамаки»
Г «Мені однаково…»
Д «Кавказ»

11. НЕ Є ідеєю поеми «Гайдамаки» Т. Шевченка
А необхідність перегорнути трагічну сторінку історії, по-сучасному оцінити минуле
Б заклик до єднання слов’янських народів
В усвідомлення того, шо здобуття незалежності — ідеал історичного розвитку нації
Г осмислення можливостей вирішення конфліктів між народами-сусідами, історичного примирення народів
Д засудження війни імперської Росії з кавказькими народами

12. Засудження самодержавства й кріпосництва в Російській імперії, вірнопідданства й аморальності земляків-перевертнів — провідний мотив твору Т. Шевченка
А «Катерина»
Б «Сон (У всякого своя доля…)»
В «Гайдамаки»
Г «І мертвим, і живим, і ненарожденним…»
Д «Кавказ»

13. Слова Од глибокої тюрми та до високого престола — усі ми в золоті і голі належать
А горцю (« Кавказ»)
Б українській еліті («І мертвим, і живим…»)
В «землячку» («Сон (У всякою своя доля…)»)
Г колонізатору («Кавказ»)
Д титарю («Гайдамаки»)

14. Тарас Шевченко присвятив Василеві Жуковському твір
А «Гайдамаки»
Б «Кавказ»
В «І мертвим, і живим, і ненарожденним…»
Г «Сон (У всякого своя доля…)»
Д «Катерина»

15. Критика української еліти, яка зневажає український народ, і заклик до соціального примирення заради відродження нації звучать у творі Т. Г. Шевченка
А «До Основ’яненка»
Б «Сон (У всякого своя доля…)»
В «Гайдамаки»
Г «І мертвим, і живим, і ненарожденним…»
Д «Як умру, то поховайте…»

16. Сарказм — це
А насмішка, замаскована зовні благопристойною формою
Б прийом у літературі, заснований на явному спотворенні, на перебільшенні чи применшенні зображуваного, на поєднанні різких контрастів: фантастичного з реальним, трагічного з комічним
В сатиричний малюнок загостреного критично-викривального характеру; переносно-смішне наслідування, перекручування оригіналу
Г їдка, викривальна, особливо дошкульна насмішка, сповнена крайньої ненависті й гнівного презирства
Д різновид карикатури, у якій гостре висміювання поступається перед м’яким, доброзичливим гумором

17. Установіть відповідність.

Назва твору	Уривок
1 «Гайдамаки»	А Малого сліду не покину На нашій славній Україні, На нашій — не, своїй землі.
2 «До Основ’яненка»	Б Подивіться на рай тихий, На свою країну, Полюбіте щирим серцем Велику руїну…
3 «Мені однаково…»	В Ти нас ріжеш — заріж і їх: Вони католики. Чого ж ти став? Чом не ріжеш?
4 «І мертвим, і живим, і ненарожденним…»	Г Дивлюся: хати над шляхами Та городи з стома церквами, А в городах, мов журавлі, Замоштрували москалі…
	Д Наша дума, наша пісня Не вмре, не загине… От де, люде, наша слава, Слава України!

18. Установіть відповідність.

Назва твору	Уривок
1 «Сон (У всякого своя доля…)»	А За горами гори, хмарою повиті, Засіяні горем, кровію политі. Отам-то милостивії ми Ненагодовану і голу Застукали сердешну волю…
2 «Як умру, то поховайте…»	Б А тим часом світить З усіх вікон у титаря. Що то там твориться?
3 «Кавказ»	В І мене в сім’ї великій, В сім’ї вольній, новій, Не забудьте пом’янути Незлим тихим словом.
4 «І мертвим, і живим, і ненарожденним…»	Г Нема на світі України, Немає другого Дніпра, А ви претеся на чужину Шукати доброго добра…
	Д Отак, ідучи попідтинню З бенкету п’яний уночі, Я міркував собі йдучи, Поки доплентавсь до хатини.

19. Установіть відповідність.

Художній засіб	Приклад («І мертвим, і живим, і ненарожденним…»)
1 гіпербола	А Доборолась Україна До самого краю.
2 метонімія	Б Настане суд, заговорять І Дніпро, і гори!
3 персоніфікація	В І потече сторіками Кров у синє море…
4 антоніми	Г Не дуріте самі себе, Учітесь, читайте…
	Д Нема пекла, ані Раю. Немає й Бога, тілько я!

20. Установіть відповідність.

Сюжетний елемент	Подія («Катерина» Т. Шевченка)
1 зав’язка	А вигнання зганьбленої дочки з дому
2 розвиток дії	Б звернення до дівчат бути обачними в коханні
3 кульмінація	В самогубство героїні
4 розв’язка	Г випадкова зустріч Катерини з Іваном на чужині
	Д знайомство й кохання Катерини з москалем

21. Установіть відповідність.

Герой	Репліка («Гайдамаки»)
1 Ярема	А «Гуляйте, синиІ Пийте, поки п’ється, бийте, поки б’єтьсяІ — Залізняк гукає. — Ану, навісний, Ушквар нам що-небудь, нехай земля гнеться, Нехай погуляють мої козаки!»
2 Ґонта	Б Сини мої, гайдамаки! Світ широкий, воля — Ідіть, сини, погуляйте, Пошукайте долі.
3 Залізняк	В Піди кобилу приведи, Подай патинки господині Та принеси мені води…
4 Лейба	Г Один я на світі без роду, і доля — Стеблина-билина на чужому полі. Стеблину-билину вітри рознесуть: Так і мене люде не знають, де діти.
	Д «Спочивайте, сини мої, В глибокій оселі!.. Без васильків і без рути Спочивайте, діти…»

22. Установіть відповідність.

Художній засіб	Приклад («Сон (У всякого своя доля…)»)
1 анафора	А …та нетрями, Та глибокими ярами, Та широкими степами, Та байраками.
2 алітерація	Б …Тополі по волі Стоять собі, мов сторожа, Розмовляють з полем
3 асонанс	В Упивайтесь, бенкетуйте — Я вже не почую, Один собі навік-віки В снігу заночую.
4 звуконаслідування	Г … Старшина пузата Стоїть рядом; сопе, хропе. Та понадувалось, Як індики, і на двері Косо поглядало.
	Д Тяжко-тяжко мені стало, Так, мов я читаю Історію України. Стою, замираю…

23. Установіть відповідність.

Художній засіб	Приклад («Сон (У всякого своя доля…)»)
1 оксиморон	А І в темній темниці… Голодом замучив…
2 тавтологія	Б Так із його, сердешного. Кров, як воду, точить!..
3 порівняння	В …Тополі по волі… Розмовляють з полем…
4 персоніфікація	Г …А той нишком у куточку Гострить ніж на брата.
	Д На той остатній Страшний Суд Мертвці за правдою встають.

24. Установіть відповідність

Засіб творення сатири	Приклад («Сон (У всякого своя доля…)»)
1 іронія	А …Стоїть собі, Голову понурив, Сіромаха. Де ж ділася Медвежа натура? Мов кошеня, такий чудний.
2 сарказм	Б Так оце-то та богиня!.. А я, дурний, не бачивши Тебе, цяце, й разу, Та й повірив тупорилим Твоїм віршемазам.
3 гротеск	В Лечу, лечу, а вітер віє, Передо мною сніг, біліє, Кругом бори та болота, Туман, туман і пустота.
4 карикатура	Г У всякого своя доля І свій шлях широкий…
	Д Цариця-небога, Мов опеньок засушений, Тонка, довгонога, Та ще на лихо, сердешне, Хита головою.

Відповіді до теми Тарас Шевченко

1 Г;
2 Г;
3 А;
4 В;
5 В;
6 Д;
7 В;
8 В;
9 А;
10 А;
11 Д;
12 Б;
13 Г;
14 Д;
15 Г;
16 Г;
17 1) В, 2) Д, 3) А, 4) Б;
18 1) Д, 2) В, 3) А, 4) Г;
19 1) В, 2) А, 3) Б, 4) Д;
20 1) Д, 2) А, 3) Г, 4) В;
21 1) Г, 2) Д, 3) А, 4) В;
22 1) А, 2) Д, 3) Б, 4) Г;
23 1) Д, 2) А, 3) Б, 4) В;
24 1) Г, 2) Б, 3) А, 4) Д.