ДОДАТОК ДО УРОКУ № 9. Уроки української літератури, 10 клас

    ДОДАТОК ДО УРОКУ № 9. Уроки української літератури, 10 клас

    Серед різних форм проведення уроків в педагогічній практиці особливе місце посідають нестандартні уроки, які полюбляють як учні, так і вчителі. Такий багатопроблемний твір, як роман Панаса Мирного та Івана Білика «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» дає матеріал для проведення нестандартних уроків різних форм. У філологічних класах цікаво проходить урок-суд. У журналі «Українська мова та література в школі» (1990.— № 9.— с. 72—74) учителька описує нестандартний урок, в якому беруть участь учні двох десятих класів: захисники і обвинувачі Чіпки. Наводимо цей матеріал, як корисний для побудови аналогічного уроку в філологічному класі чи уроку за участю двох класів.

    Вчитель. Спершу виступили учні одного з 10-х класів, які відзначали позитивні якості Чіпки Вареника і висловили думку, що він змушений був захищатися й мститися.
    Справді, хто не жалів Чіпку, не співчував його загубленій силі? Та, можливо, сьогодні важливіше не милосердя щодо нього, а психоаналіз причин, що призвели його до свідомої жорстокості. Адже найбільша цінність на землі — людина, і позбавляти її життя — тяжкий злочин.
    Виходячи з цієї аргументації, учні іншого 10-го класу одержали завдання стати (за бажанням) обвинувачами й захисниками Нечипора Вареника. Ніколи так зацікавлено не слухали своїх товаришів учні, та й ті, що готувалися, виступали натхненно — відчували неабияку відповідальність і тому вибирали найпереконливіші моменти з біографії підсудного. Було суворо обумовлено: навіть якщо виступаючий вважав Чіпку злодієм, він не мав права (тимчасово) це говорити. Наводити слід тільки факти. Слово взяли захисники.

    Оксана. З розкритими всьому доброму довірливими очима входить Чіпка у людський світ і одразу наштовхується на глузливо-образливе: «байстрюк»! Народна мораль, свого роду природний дозатор чистоти суспільства, перенесла гріх батька на матір і дитину і готова не тільки принизити малюка, а й викинути на узбіччя. Звужується коло тих, хто любить Чіпку, жаліє його, не відкидає: баба, мати, дід Улас, Грицько. І тільки коли Чіпка став хазяїном, громада низнала його. І громада ж знову легко, його відкинула, коли парубок став безземельним. Жодна душа не стала його боронити.

    Вадим. Не будемо відкидати такого фактора, як спадковість: батько був людиною з темним минулим. Щось кримінальне, мабуть, передалося й синові, а громада шукала в хлопчика із самого його народження ріжки і хвіст, а дехто й у батька «сам бачив» їх при арешті. Нелюбов односельців була ніби запрограмована, а хлопець приречений на самотність. Самотність — страшна річ. Які думки про свою неповноцінність вона породжує! Навіть у наш час самотність штовхає людей до самогубства.

    Тетяна. А мати? Вироблена, з постійною думкою про нестатки, повернеться з поля, а син «з’їсть лишнїй кусок хліба чи покачається у калюжі… Лишенько! То не огонь пише, то лице Мотрине; то иг іскри сиплються,— то її прокльони та духопелики…» І син не і любив матері, не слухався її, часто бував злий на неї. Не проходять кривди безслідно. Ставши дорослим, Чіпка не раз ображав Мотрю, піднімав на неї руку, обкрадав, зневажав.
    А згадаймо Чіпку в найкращі моменти його життя, на піднесенні, коли йому все вдавалося, коли Галя не могла його не полюбити, Гіо щастя висвітило в ньому все найкраще — гордість, гідність, терпіння, працелюбність. І ось прямо в польоті, коли душа співала, доля наносить удар, якщо не смертельний, то фатальний: життя нічого не варте. І традиційні ліки від горя — горілка й веселе товариство, яке «все розуміє». Чи не сучасна ця історія? Ми нерідко таке можемо прочитати в сьогоднішніх газетах та журналах.

    Ігор. Зверніть особливу увагу на ті моменти життя парубка, коли його не кривдили, коли він мав нормальні умови для життя і праці: землю і повагу громади. Чи не тоді він був самим собою? А змінюються умови існування — чи то спадковість прокидається, чи то зло велике в душі назбиралося. Чіпку поступово покидають близькі люди, залишають з осоружним товариством, яке й підбиває на всі злочини. А перший нерозкритий злочин породжує новий.

    Зоя. Згадайте тих, хто підніс першу чарку юнакові, хто привчив його до горілки. Якраз вони й кинули його в скрутну хвилину, їм потрібен був не Чіпка, а кошти на пияцтво. Навіть Галя не змогла розрадити чоловіка і піднесла йому чарку, покликала товариство, а сам Чіпка в цей час ще боровся з собою й долею.
    Ось таким став цей чоловік, що вважав себе суддею над заможною частиною громади, а потім взагалі над усіма… Цей шлях йому вимостило суспільство.

    Сашко. Я б передусім відзначив хазяйновитість Чіпки, бажання мати гарну сім’ю, любов до дружини. Чіпка не цурався ніякої роботи. Дружба з Грицьком, симпатії Христі свідчать про Чіпку як людину, гідну шани й приязні. Та Чіпку оточувало чимало людей, що збивали його з пуття,— товариство, Явдоха, яка до самої смерті отруювала життя в сім’ї, що пригріла її. Складається враження, ніби ця жінка раділа, що не одна вона у світі така негідниця.
    І нікого не зустрів Чіпка, хто б допоміг йому знайти інші шляхи боротьби: в усьому селі не знайшлося нікого сміливішого й розумнішого. А може, він просто рано народився, коли ще не було організованої боротьби проти соціального зла?

    Ольга. В людину від народження закладено все — і добро, і зло. Якщо життя зруйнує духовні цінності — переможе зло. А коли до душі ніхто не постукає — настає трагедія. Ми не бачили, наприклад, щоб на допомогу Чіпці прийшла церква зі своїми заповідями: «Не укради! Не убий!»

    Вчитель. Ось такі сильні аргументи захисту Нечипора Вареника перед владою й людьми, такі звинувачення ними влади і людей навели наші «адвокати». Але ми знову й знову поверталися до тези: «Чіпка — вбивця і він не може бути виправданим!».
    І тепер виступили обвинувачі людини-злочинця, яка свідомо, не для захисту підняла руку на іншу людину, мотивуючи це як помсту за кривду (кривдили — одні, а потерпають від злодія — інші!).
    Сучасні підлітки звернули увагу насамперед на те, що Чіпка, мабуть, обнадійливо сприйняв той факт, що перші крадіжки й навіть убивство не були викриті. У нього з’явилася впевненість: мене не піймають, я не якийсь там невдаха. Це, відзначали учні, часто губить людей і в наш час. Ледь не в кожного виступаючого знайшлися свіжі приклади з життя і преси про згубність «першої чарки», «першого злочину». Вони говорили, але ставало ясно, що обвинувачі були слабшими, ніж захисники.
    А мені найбільше хотілося розвінчати Чіпку як «благородного месника» й шукача правди, бо саме цим багато хто з учнів виправдовував його — мовляв, інакше він діяти не міг. Хіба краще було б, якби ні він, ні хтось інший не обурювалися проти кривд панів, а покірно терпіли наругу? Адже сам автор роману протиставляє бунтареві Чіпці «доброго господаря» Грицька, який не тільки не протестує, а й ховається, коли приятель кличе на допомогу? Чи, можливо, Грицько — кращий за Чіпку? Тільки й того, що роботящий. Так і Чіпка може добряче працювати, коли є для цього умови. А якби всі, як Грицько, тихо-мирно працювали, дбали лише про свій прибуток, що було б з іншими — з тими, кому не поталанило?
    І знов довелося повернутися до історії земельного наділу Чіпки, до його юності. Поступово учні переконуються, що ніколи не було її Чіпки безвихідного становища, що тільки нетерпіння і злість на людей керували ним, штовхали до падіння.

    Вчитель. А давайте проаналізуємо своє життя. Чи є серед нас такі, кого б не ображали близькі люди? Чи є такі, кому вже нема чого бажати? Чи не впадаємо ми іноді в такий відчай, що й жити не хочеться? Чи завжди у своїх невдачах звинувачуємо лише себе, а не шукаємо винуватців? Чи не буваємо такі беззахисні, як і Чіпка?
    Всі відповіли ствердно і погодилися, що навряд чи з будь-якої скрутної ситуації єдиним виходом може бути помста, а ще страшніше — вбивство. Не можна виправдовувати злочин важким дитинством, нелюбов’ю до себе людей. Отже, не всякими шляхами можна дійти праведного діяння. Думай і думай, як, борючись проти зла, не скоїти ще більшого й непоправного лиха.
    Ось такий урок життя дає роман. Урок, який триває й нині…

    ДОДАТОК ДО УРОКУ № 9. Уроки української літератури, 10 клас

    Повернутися на сторінку Конспекти уроків української літератури, 10 клас

    Комментарии закрыты.