ДОДАТОК ДО УРОКУ № 6. Уроки української літератури, 10 клас

    ДОДАТОК ДО УРОКУ № 6. Уроки української літератури, 10 клас

    1. Риси до портрету Єремії Вишневецького.
    Після закінчення колегії Єремія став іншим, «пристав до ка толицької віри, кинув українську мову і сполячився». Поїздка за кордон, усвідомлення того, що він безмірно багатий, роздмухали у Вишневецькому пиху, егоїзм, честолюбство. Йому схотілося найвищої влади. Всю свою енергію, хоробрість, пристрасність і силу Єремія спрямував на досягнення корисливої мети. Він не любив України, бо вона була надто демократичною і навіть своїх гетьманів часто скидала, якщо вони не вболівали за всенародну справу. Про це свідчать наведені в романі думки Вишневецького: «Україна з гетьманством, з козаками мені не припадає до вподоби. Якась там нікчемна, гидка чорнота, якісь сіромахи будуть надо мною верховодити. Не бажається мені стати козацьким гетьманом, яким був мій прадід Байда Вишневецький. На коза цьких радах якийсь там Грицько, якийсь Павлюк крикне тобі в вічі: «Клади булаву!» Якийсь Крутихвіст, якийсь Задериморда скине тебе з гетьманства й видере з твоїх рук булаву. Плюнути мені на такі ради! Не варті вони княжої слини! Я сам візьму свою булаву і ні перед ким не покладу її. Моя гетьманська булава — то землі безмірні, безліч грошей, військо… Це багато вартніше за якусь гетьманську булаву. Козацькі порядки, козацький мужицький уклад противні мені! Я їх ненавиджу. Польща — це рай задля панів: там і тільки там, у Польщі, моє царство, моє й панство… Козаків, їх гетьманів, усю Україну треба знищити і вбити на смерть… Але треба задля цього маєтностів силу! грошей силу! війська силу! Я повигоню з Лубенщини усіх, навіть польських панків та панів, повидираю в їх землі силою, зберу військо, стану міцно на Дніпрі, потім піду далі, стану а Варшаві, викину свій стяг, стяг князів Вишневецьких, Ольгер довичів! І тоді нехай потягається зо мною магнатство! Нехай повойдується зо мною сам король!..»
    У цих словах відчувається сумнів Єремії в тому, що він взагалі може бути вибраний гетьманом,— звідси й така ненависть та опльовування звичаїв рідної землі. Для Вишневецького і Польща — не батьківщина, а засіб досягнення мети, адже королів у ній часто вибирали за допомогою війська і сусідніх держав, які пропонували своїх ставлеників. Тому Єремія справді міг розраховувати на перемогу.

    У своїх мріях Вишневецький виступає честолюбцем, і якщо й згадує про славного предка, то тільки тому, що й самому хочеться мпти такі почесті і всенародну шану. Не журиться Єремія й тим, що зламав віру, ставши з українця поляком, не мучать його докори і сумління.
    Простежуючи вчинки і думки Вишневецького, можна побачити, як він поступово стає спочатку чужим для України, а потім і її катом. Надзвичайно сміливий у боях, рішучий у здобутті перемоги, кожна з яких страшна своєю дикістю і підступністю щодо свого народу, Єремія ганьбить свій рід і не кається: «Він тільки показав жорстокість та дикість своєї вдачі, бо руйнував і палив, неначе татарська або давня монгольська орда. Зате ж через кілька років князеві довелось добувати собі слави в рідному краї у битвах з козаками, котрі встали на Польщу. І він добув собі слави на ганьбу славного роду князів Вишневецьких».

    2. Родовід Єремії Вишневецького.
    Єремія Михайлович Вишневецький (1612—1651). Український магнат, князь. 1631 р. прийняв католицтво. Проводив політику ополячення і покатоличення України.
    1649 р. став коронним гетьманом Речі Посполитої.
    Раїна Могила (1589—1619). Дружина князя Михайла Вишневецького, батька Єремії, і мати Єремії. Відзначалась прихильністю до православ’я.
    Петро Семенович Могила (1596—1647). Брат Раїни, дядько Єремії. Письменник, митрополит, засновник Києво-Могилянської академії.
    Вишневецький Дмитро Іванович (Байда). Дід Єремії. Український магнат, князь, ініціатор створення Запорізької Січі. Страчений у полоні турками. Образ його оспівано у народних піснях та думах про Байду.
    Вишневецький Михайло Корибут (1633—1673). Єдиний син Єремії. 1669 р. обраний польським королем після відречення від престолу короля Яна Казимира.
    Михайло Вишневецький. Слабкий політик. Князь, український магнат на всю Україну і Польщу. Жив недовго.

    3. Характеристика епохи Єремії Вишневецького.
    Події в романі І. Нечуя-Левицького відбуваються напередодні та на початку визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького. У центрі твору — історична особа, князь Єремія Вишневецький (1612—1651), по батьківській лінії — нащадок славного Дмитра Вишневецького, прозваного Байдою, про якого складена відома історична пісня, по материнській — двоюрідний племінник митрополита Петра Могили, відомого патріота України. Під впливом виховання в єзуїтській колегії з честолюбних мотивів Єремія відрікся від віри, не послухався материнської передсмертної настанови, ополячився і став душителем волі рідного народу.
    У травні 1638 року Вишневецький разом із Потоцьким розгромив селянсько-козацьке повстання під керівництвом Остряниці, а наступного року, коли новим козацьким гетьманом став Дмитро Гуня, він, бувши не в силах перемогти козацьке військо, безжально нищив мирне населення, незважаючи на те, що Гуня вимагав від Потоцького дотримання воєнного етикету: «Хай би вже вели війну з нами, з військом запорізьким… тільки б дали спокій бідним, невинним і пригнобленим людям, голоси яких і безвинно пролита кров благають у Бога відплати». Потоптавши укладений договір, який гарантував недоторканість, Потоцький і Вишневецький, як тільки повсталі розбилися на менші групи, нещадно винищили їх. Селянські виступи захлинулися в крові.
    Користуючись військовою перевагою, Вишневецький став займатися грабіжництвом, встрявав у міжусобиці, відбирав у магнатів і привласнював собі родючі землі, села і навіть міста. У 1643 році він захопив у городельського старости А. Харлезького городище Грайворон з прилеглими селами, наступного року відібрав у надвірного маршалка А. Казановського місто Ромни і зайняв територію у 36 миль між річками Хоролом і Оржицею, після Ромнів захопив місто Межирічку, а в листопаді 1646 року з семитисячним військом відібрав у коронного хорунжого О. Конецпольського Кременчук, Полтаву, Борки і Зіньків.
    Селяни-кріпаки у володіннях Вишневецького були на становищі рабів, і до них цілком справедливо стосувався вислів Гійома Левассера де Боплана: «Через те, коли випадає цим нещасним потрапити в кріпацьку залежність від злого пана, становище їх буває гірше, ніж каторжників на галерах».
    У 1640—1643 роках почалися селянські заворушення. 1647 року повстали кріпаки Вишневецького на Прилуччині. Єремія топив повстання в крові й вогні.
    Звістка про перемогу Богдана Хмельницького під Жовтими Водами підняла дух народу, і в червні 1648 року п’ятнадцятитисячне селянське військо оволоділо Єреміїним головним опорним пунктом — містом Лубни. Для придушення повстання Вишневецький привів військо, яке лишало після себе руїни і шибениці. 16—18 липня на Волині під Старокостянтиновом основні військові сили князя зійшлися в бою з військом Максима Кривоноса і зазнали нищівної поразки. Проте Єремія залишився живим і до самої смерті розоряв Україну, був безсердечним мучителем, катом рідного народу.

    ДОДАТОК ДО УРОКУ № 6. Уроки української літератури, 10 клас

    Повернутися на сторінку Конспекти уроків української літератури, 10 клас

    Комментарии закрыты.