• Реклама

ДОДАТОК ДО УРОКУ № 40. Уроки української літератури, 10 клас

ДОДАТОК ДО УРОКУ № 40. Уроки української літератури, 10 клас

Забута тінь

Климент Васильович Квітка, музикознавець і фольклорист, народився 4 лютого 1880 року у селі Хмелів Роменського повіту Полтавської губернії (нині Сумської області).
Батьки Климента Квітки рано померли, і він виховувався у бездітній родині Карпових. Сім’я жила в Києві. 1889 року К. Квітка вступив до 5-ї Києво-Печерської гімназії.
Водночас він вчився в музичному училищі. Його викладачем по класу роялю був відомий музикант і піаніст Григорій Ходоровський.
Закінчивши з золотою медаллю гімназію, К. Квітка за бажанням прийомних батьків 1897 року вступив до юридичного факультету Київського університету. Тема його дипломної роботи — «Про правові відношення на середньовічних ярмарках Франції». К. Квітку вже тоді цікавили історичні побутові обставини подорожуючих народних музикантів. Згодом Квітка стане відомим музикознавцем, фольклористом, етнографом, автором добре знаних в музичних колах праць. «Професіональні народні співці й музиканти на Україні» (1924 р.) та «До визначення побуту лірників» (1928 р.).
Восени 1898 року на квартирі композитора М. Лисенка К. Квітка познайомився з відомою поетесою Лесею Українкою. З перших днів знайомства К. Квітка почав записувати з її голосу народні пісні.
Після закінчення університету 1902 року К. Квітка одержав призначення в Тифліс. Працював як юрист спочатку в Грузії, потім в Ялті, Таганрозі та інших містах. Під час відпусток продовжував займатися фольклорно-етнографічною працею.
25 липня 1907 року К. Квітка одружився з Лесею Українкою. Відтоді вони разом працюють над збиранням і записуванням українських народних пісень. У 1908 році подружжя організує на власні кошти етнографічну експедицію по Полтавській та Харківській губерніях для запису кобзарських дум.
Трагічним був для К. Квітки 1913 рік. Помирає кохана дружина, яка поділяла його захоплення народною фольклористикою та етнографією. Спільну працю К. Квітка доопрацював і видав вже після смерті Лесі. У 1917—1919 рр. вийшов двотомник «Народні мелодії з голосу Лесі Українки» (всього 220 пісень).
У жовтні 1918 року К. Квітка став викладачем Вищого музично-драматичного інституту ім. М. Лисенка, назавжди залишивши кар’єру юриста.

Це були часи, коли ставлення радянської влади до всього українського мало чим відрізнялося від царського, дореволюційного. Офіційно була утворена Українська Радянська соціалістична республіка, в 20-ті роки проводилась так звана «українізація». Насправді мистецтво і література перебували під жорстоким наглядом більшовицької цензури, невдовзі почалися репресії. На превеликий жаль і сором, потрапила під колесо репресій і родина Лесі Українки. Двічі заарештовували матір Лесі Олену Пчілку, було відправлено до концтабору на Соловки наймолодшу сестру Лесі Ісидору, в концтаборах загинули чоловіки Лесиних сестер Ольги та Ісидори. Нависла загроза арешту і над К. Квіткою. Не витримавши шаленого тиску з боку пильнуючих органів, К. Квітка 1933 року залишив Кабінет музичної етнографії при Академії наук України, де тоді працював, і переїхав до Москви. У Московській консерваторії він почав читати курс музики народів СРСР. Та, мабуть, «пильне око» НКВС знайшло його і тут. 1934 року К. Квітка потрапляє в Караганду, потім поселяється в Алма-Аті, де працює викладачем латинської мови. Саме тоді, знаходячись у лікарні, він пише покаянний звіт про свою діяльність «Обьяснения, поправки и самокритические замечания». Тільки після того як вчений визнав «недоліки» у своїй роботі, йому було дозволено повернутися до Московської консерваторії. Але жити в Москві заборонили, тому він деякий час мешкав у місті Олександрові Іванівської області. І тільки 1937 року зміг поселитися в Москві і очолити Кабінет вивчення музичної творчості народів СРСР при історично-теоретичному факультеті Московської консерваторії. З цього часу К. Квітка починає досліджувати фольклор народів Півночі (Комі АСР), влаштовує наукові експедиції до Брянської, Орловської, Калінінської областей.
Під час Другої світової війни К. Квітка залишався в Москві, брав участь у протиповітряній обороні міста, виступав перед бійцями в госпіталях і не припиняв працювати в консерваторії. Мав державні нагороди — ордени і медалі за працю та відвагу. Та коли у 1943 році академік М. Рильський запропонував висунути праці К. Квітки на Державну премію, кандидатуру вченого не затвердили. 1944 року К. Квітка мав балотуватися до АН УРСР, але знов не пройшов, бо нібито загубили документи.
У листі до Н. Я. Брюсової К. Квітка писав: «Дуже відчуваю свою старість». Далися взнаки довгі роки переслідування та гонінь, роки війни та самотності після смерті Лесі Українки.
1947 року К. Квітка за станом здоров’я відмовляється співпрацювати з Академією наук України і працює тільки в Московській консерваторії. Влітку 1953 року він подорожує пароплавом по Волзі, Камі, Білій, записує народні пісні. На початку вересня, повернувшись до Москви, вчений захворів на запалення легень. Вранці 19 вересня 1953 року Климент Васильович Квітка пішов з життя. Поховали його на Ваганьківському кладовищі у Москві.
Після себе К. Квітка залишив 65 друкованих праць і 74 рукописи. В Україні про нього та його праці майже нічого не знали. Та не може зірка згаснути на небі непоміченою. Україна поволі відроджує свої традиції, культуру, мову. Праці талановитого музикознавця і фольклориста К. Квітки вийдуть із забуття. І зазвучать народні пісні, оті «…Квітки барвисті вічні…», про які писала Леся Українка в поезії «Забута тінь».

ДОДАТОК ДО УРОКУ № 40. Уроки української літератури, 10 клас

Повернутися на сторінку Конспекти уроків української літератури, 10 клас

Комментарии закрыты.