Додаток до уроку № 28. Уроки української літератури, 9 клас

    Додаток до уроку № 28. Уроки української літератури, 9 клас

    ВІРШІ ПОЕТІВ ХАРКІВЩИНИ
    (УРИВКИ)

    Не відкладайте добрих справ
    Не відкладайте добрих справ
    Хоч і ясна в житті дорога,
    Бо, зваживши реальність строго,
    Ніхто вперед свій день не знав…
    (Юрій Стадниченко.)

    У дива на виду
    Паліндроми
    Щодень — не дощ,
    Пил з лип.
    Що? в хвощ
    Кіт утік.
    (В’ячеслае Романовський.)

    Дощ
    Брахіколон
    Сад
    слив
    пив
    дощ.
    Всю
    ніч
    дощ
    лив.
    (В’ячеслав Романовський.)

    Степове село
    Тавтограма
    Степ. Село. Садиба. Слива.
    Синь стіка студена, сива.

    Смерк ступа сутуло, сіро.
    Стелить сон солому, сіно.
    (В’ячеслав Романовський.)

    Принишкла сльоза
    Хокку
    *
    Сварка подружжя.
    На вівтарі любові
    Принишкла сльоза.
    *
    Сива кульбаба
    Цвітом жовтогарячим
    Сонце зустріче.
    *
    Прибився полин
    До міського порога.
    Мене відігрів.
    *
    Знову субота.
    Дивляться мовчки на шлях
    Батько і мати.
    (В’ячеслае Романовський.)

    * * *
    На роботу іду. А зі мною — весна.
    Прошуміли качки і — упали додолу.
    Прокидається Харків.
    Ще Харків не зна,
    що качки прилетіли…
    Вернулись додому!
    (Віктор Кулик.)

    Новорічна притча
    Рубали сосни на ялинки,
    як постригали у ченці,
    і замикали у будинки,
    де новорічні холодці
    ще не хотіли застигати
    і кожен запах мав луну.
    А він шукав, дбайливий тато,
    бодай малесеньку сосну.
    Шукав ні близько, ні далеко —
    у тім знайомім дитсадку,
    де намальований лелека
    виховує його дочку.
    І з-під холодної сокири
    в замети бризнула смола.
    Ще стовбур плакав, ще не вірив.
    Ще донька доброю була.
    (Ірина Мироненко.)

    Літо, 1953
    Хлопчик маленький згорнувся клубочком на ґанку…
    Так йому добре, аякже — сьогодні неділя!
    Батько розказував казку із самого ранку,
    мати удень пиріжечком його не обділить.
    Він аж до вечора сам собі Котигорошко,
    бо в «партизани» беруть лише довготелесих…
    Світ розгоди-розгодинюється потрошку —
    так, ніби піший нарешті стає на колеса.
    Меншає тих, що зовуть «ворогами народу»,
    страх покидає сирітські заплакані очі,
    лиш на опудалі, що лопотить край городу,
    каска німецька ніяк іржавіти не хоче…
    Котигорошко не вперше зітха собі гірко —
    завтра йому під замком нудьгувати ізнову.,.
    Добре, хоч в дверях сінешніх продовбано дірку,
    може, сусід ще грушок розживеться для нього.
    Зирк: подорожнього втома край шляху змагає.
    Чий він і звідки? Неголений, дихає ледве.
    Дядьку, присядьте, а ми вже з сусідським Михайлом
    груш назбираємо, тільки простіть, що зелених…
    (Віктор Бойко.)

    * * *
    Ти навчи,
    Научи мене, земле, жити,
    Як живуть снігові струмки,
    Як ця хата живе,
    Це озиме жито,
    Ці вечірні вітри стрімкі.
    (Юрій Герасименко.)

    ***
    Хоч скільки років тих пройшло,
    Не густо досвіду і грошей.
    Іду я вдосвіта в село
    Крізь голубіючу порошу.
    Автобус далі загурчав
    Із кошиками, куфайками.
    А в серці світиться ручай —
    Я скоро буду бачить маму.
    Як там вона? Я так боюсь,
    Що за ділами, за горами
    Я надто пізно повернусь
    І дома не застану маму.
    (Леонід Тома.)

    Левада

    В мільйоннім місті є давно метро,
    І хмарочоси, і гримить естрада…
    Мені ж тривожить душу, гріє кров
    Ця назва світла й приязна — Левада.

    Десь тут, де під асфальтами — земля,
    Де станція із назвою такою,
    Росла верба, і вабила здаля
    Озерце, оповите осокою.

    Пили тут воду (уявить берусь!)
    Прапрадіди з криниці дзвінкової.
    А ще раніш, йдучи у бій за Русь,
    Відпочивали Ігореві вої.
    (Анатолій Перерва.)

    Видужування
    Тоскно і порожньо вдома.
    Скніти живому — гріх!
    В розкрилену невідомість
    виломлююсь за порігі
    До тих,
    хто іще не стрівся,
    хто, може, пройде й не гляне —
    і зробиться мені так тісно
    від світу,
    що враз нагряне.
    І жодних очей байдужих.
    Світ увесь назустріч іде.
    Коли мені гірко дуже —
    тікаю я до людей.
    (Ольга Тараненко.)

    Додаток до уроку № 28. Уроки української літератури, 9 клас

    Повернутися на сторінку Уроки української літератури, 9 клас

    Комментарии закрыты.