Давня українська література. Завдання в тестовій формі. Українська література. Підготовка до ЗНО (зовнішнього незалежного оцінювання)

«Слово про похід Ігорів» (кінець XII ст.)

Літературний рід: ліро-епос.
Жанр твору «Слово про похід Ігорів»: героїчна поема (на думку деяких літературознавців — повість, літописна повість).
Тема твору «Слово про похід Ігорів»: зображення невдалого походу новгород-сіверського князя Ігоря на половців 1185 р.
Головна ідея твору «Слово про похід Ігорів»: заклик руських князів до єднання для Спільної боротьби проти зовнішніх ворогів.
Головні герої твору «Слово про похід Ігорів»: князі Ігор, Святослав і Всеволод; Ярославна (дружина Ігоря); половці Овлур, Гзак і Кончак.
Сюжет твору «Слово про похід Ігорів». Автор твору (ліричний герой) переймається, як розповісти про похід новгород-сіверського князя Ігоря на половців, — так, як це робив славетний співець Боян, чи по-сучасному? Ігор повів своїх хоробрих воїнів за землю Руську. Він чекає свого брата Всеволода, коні якого вже стоять під Курськом, а вправні воїни чекають для себе честі, для князя — слави. Ігор, глянувши на сонце й побачивши, що воно тьмою всіх його воїнів прикрило, сказав своїй дружині, що хоче або загинути в бою, або ж напитися шоломом із Дону,
Ранком у п’ятницю дружина Ігоря перемогла, забрала в половців коштовності, одяг. Наступного дня зорі стали червоними, а хмари — чорними, вони хочуть прикрити чотири сонця (мається на увазі чотири князі) на річці Каялі, що біля Дону Великого. Недалеко вже земля Руська.
Увесь день земля гуде. ріки мутно течуть, князь Всеволод стоїть в обороні, але падають його стяги. Ігореві стало шкода брата, тож він завертає свою дружину на поміч. Три дні тривав бій, третього дня під полудень упали стяги Ігореві. Навіть природа засмутилася: трави й дерева з жалощів нахилилися.
Між князями почалися чвари, вороги ж тим часом прийшли з перемогою на Руську землю. Князь Ігор потрапив у полон. Батько Ігоря, великий київський князь Святослав, бачив у Києві «мутен сон» (темний, поганий сон). Бояри сказали йому, що військо Ігоря полягло, а Всеволод загинув, самого ж Ігоря взято в полон. Тоді київський князь Святослав зронив «золоте слово, зо слізьми змішане»: зарано брати вирушили на половців, шукаючи собі слави. Однією з причин поразки є те, що колишні князі більше дбали про славу й багатство, а менше про рідну землю.
Далі читач переноситься до Путивля, у якому на забралі плаче дружина Ігоря, Ярославна. Вона просить допомоги й захисту у вітра, Дніпра, сонця.
Полонений Ігор думає про втечу. Половець Овлур допомагає йому. Ігор тікає з полону. Київ радо зустрічає Ігоря, він спускається по Боричевім узвозі до церкви святої Богородиці Пирогощої.

Літературознавці про твір «Слово про похід Ігорів»
Ігор. Головний персонаж твору — Ігор. Це руський князь, який любить свою батьківщину й без вагань готовий віддати за неї життя. Ігор Святославич — чесний і відкритий, гордий і відважний. Це лицар, який зневажає смерть, а полон для нього — найбільша ганьба: «Лучче ж бо потятим бути, — говорить він, — аніж полоненим…» Вислів цей став крилатим. Надзвичайну мужність і рішучість Ігоря засвідчує не лише його поведінка в бою, а й нехтування лиховісними віщуваннями природи. Хто інший у ті часи зважився б вирушити в похід після страшного знаку — затемнення сонця? А Ігор вирушає! Хоробрість Ігоря не раз відзначають також Всеволод і Святослав, називаючи його сміливим соколом.
Усі ці властивості викликають симпатію до князя. Разом із тим ми засуджуємо Ігоря за необачність, недалекоглядність і славолюбство. Він надміру запальний, тому неспроможний тверезо оцінити ситуацію. Його поспішність призвела до трагедії: дружина повністю розгромлена, тисячі жінок стали вдовами, тисячі дітей — сиротами, князі пересіли «із сідла золотого та в сідло невольниче», а головне — відкрилися навстіж ворота для нових спустошливих нападів половецьких орд.

Святослав. Відповідно до ідейного змісту твору, автор називає Святослава великим, грізним київським князем. Як видатного полководця, його вихваляють «німці і венеціанці, греки і морава». Святослав зображений піклувальником про долю рідної землі: спустошення Русі через князівські міжусобиці та напади кочівників відгукуються в серці болем. Та й хіба можна бути байдужим, коли узбережжя рік «засіяні кістками руських синів»?
Святослав — видатний державний діяч, справжній патріот і шляхетна людина. Картаючи Ігоря й Всеволода за свавілля, що призвело до нового лиха, він звертається із закликом до інших князів помститися «за землю Руськую, за рани Ігореві, сміливого Святославича». Цим він хоче об’єднати всіх князів, щоб зміцнити Київську державу, зробити її могутньою і незборимою. Автор «Слова…» оспівує мудрість і хоробрість Святослава, адже великий князь київський не лише об’єднав руські землі, а й успішно переміг половців.

Ярославна. Дізнавшись про поразку русичів, поранення й полон чоловіка, Ярославна ладна на край світу полинути до милого її серцю мужа-друга, щоб обтерти криваві рани на його дужому тілі…
Зауважимо: у невтішному горі Ярославна благає сили природи зменшити муки не лише свого мужа, вона вболіває й за інших воїнів-русичів. Як це благородно! Отже, Ярославна не лише вірна дружина, а й свідома громадянка своєї держави, полум’яна патріотка, що виступає від імені «жон руських». Гуманна княгиня — заступниця всіх воїнів Київської Русі. І саме ця людяність і сила почуттів, краса вірності в коханні возвеличують її в наших очах (Б. Стєпанишин).

Теорія літератури
За способом зображення життя художні твори поділяють на три літературні роди — лірику, епос і драму. Твори кожного літературного роду бувають різних жанрів.
У ліричних творах автор передає почуття, переживання, думки, настрої людей, викликані певними життєвими обставинами. Ліричні твори переважно віршовані, вони не мають сюжету.
Види лірики: інтимна (особиста), пейзажна, громадянська, патріотична, філософська (також виокремлюють політичну й медитативну).
Жанри ліричних творів: ліричний вірш, пісня, елегія, ідилія, гімн, епіграма та ін.
В епічних творах письменник в описово-розповідній формі зображує події, людей і їхні вчинки. Епічні твори здебільшого прозові за формою й обов’язково мають сюжет.
Жанри етичних творів; оповідання, новела, повість, роман, казка та ін.
Твори, що поєднують ознаки лірики й епосу, називають ліро-епічними.
Жанри ліро-епічних творів: байка, поема, балада, дума, історична пісня та ін.
Драматичні твори призначені для постановки на сцені, у них життя й характери показано через діалоги й монологи дійових осіб: ці твори характеризуються єдністю місця, часу й дії. За формою вони бувають як прозові, так і віршовані. За основу сюжету драматичного твору взято конфлікт.
Жанри драматичних творів: власне драма, трагедія, комедія, трагікомедія, водевіль.

Літопис «Повість минулих літ»

Жанр твору «Повість минулих літ»: літопис.
Про твір «Повість минулих літ»: «Повість минулих літ» — це перший літопис, який дійшов до нас, його ще називають «Початковим літописом». До речі, саме він проливає, світло на історію нашого народу від найдавніших часів і до днів життя Нестора Літописця — автора цього твору.
Літопис розповідає, про початок української держави, про перших наших князів. Цікавою є легенда про заснування Києва: апостол Андрій Первозваний під час подорожі по Дніпру пророкував, що на прибережних пагонах постане місто: «Бачите ви гори сі? Так от, на сих горах возсіяє благодать Божа, і буде город великий, і церков багато воздвигне Бог». Докладно автор розповідає, про походи київських князів, про Олега та його похід на столицю Візантії Царгород (сучасний Стамбул), на воротах якого він повісив свій щит на знак перемоги. Одним із найвідоміших фрагментів «Повісті минулих літ», який пізніше ліг в основу сюжетів багатьох літературних творів, є розповідь про войовничого Святослава, який не знав страху й ніколи не відступав перед ворогом. Його вислів «Іду на Ви!» став афоризмом, ці слова князь відкрито промовляв, коли мав намір боротися з ворогом. Відомим також став вислів Святослава, який він виголосив перед нерівним боєм зі стотисячним грецьким військом: «Не осоромимо землі Руської, ляжемо тут кістьми: мертві бо сорому не мають, а якщо побіжимо, то сором матимемо; станемо ж кріпко, я перед вами піду; якщо моя голова ляже, то дбайте самі про себе». З-поміж найвідоміших сюжетів літопису такі: про загибель Ігоря, про помсту княгині Ольги древлянам, про вбивство Бориса й Гліба їхнім братом Святополком.
Захоплення героїчним минулим Київської Русі й глибокий сум із приводу княжих міжусобиць і лиха, заподіяного ординцями, — провідні мотиви літопису.
Оригінал «Повісті минулих літ» не зберігся, текст літопису дійшов до нас у двох списках (список — рукописна копія чого-небудь) — Лаврентіївському (Лаврентіївський — ця назва походить під імені ченця Лаврентія, який 1337 року переписав «Повість минулих літ» за дорученням суздальсько-ниже-городського князя) та Іпатіївському (Іпатіївський (Іпатський) — ця назва походить від Іпатського монастиря, що біля міста Костроми (нині — Російська Федерація), де було знайдено список «Повісті минулих літ»).
«Повість минулих літ» — це не лише своєрідний підручник історії, а й скарбниця поетичних й епічних сказань, байок, оповідань. Оповідь у літописі ведеться то спокійним, то драматичним тоном, який іноді переривається надзвичайно емоційними сплесками. У мові літопису чимало порівнянь (стріли летять, як дощ; князь Святослав ходив легко, як барс), стійких сполук слів (втирати сльози, зломити спис), народних приказок (смерть спільна всій, мертві сорому не мають). Мова твору жива, образна, поетична, хоча й неоднорідна: у текстах наявні й старослов’янізми, й народнорозмовні елементи.
За зразками «Повісті минулих літ» складалися Київський (про події XII століття) та Галицько-Волинський літописи (про події XIII століття). У сукупності три літописи називають «Літописом руським» — великою книгою про події часів Київської Русі у світовому контексті до XIII століття.

Теорія літератури
Найдавнішими пам’ятками оригінальної світської літератури Київської Русі є літописи. Літопис — це хронологічний опис важливих історичних подій у часи Київської Русі й козацтва. Очевидцем подій був сам автор, також він міг про них дізнатися з письмових джерел, почути від когось. Розповідь у літописі, як правило, починалася словами «В літо…» — саме від цих слів жанр і дістав свою назву.

Григорій Сковорода (1722—1794)

Народився в с. Чорнухах, що на Полтавщині, у сім’ї малоземельного козака, помер у с. Іванівці, що на Харківщині.
Письменник, філософ.
Найвідоміші твори: пісня «Всякому місту — звичай і права…» (збірка «Сад божественних пісень»); байка «Бджола та Шершень» (збірка «Байки харківські»); філософські трактати («Вступні двері до християнської добронравності»).

Вірш «Dе lіbеrtate»

Літературний рід вірша «Dе lіbеrtate»: лірика.
Жанр вірша «Dе lіbеrtate»: ліричний вірш.
Вид лірики вірша «Dе lіbеrtate»: патріотична.
Провідні мотив вірша «Dе lіbеrtate»: воля — найбільше багатство, уславлення Б. Хмельницького.
Віршовий розмір вірша «Dе lіbеrtate»: дактиль.
Тип римування вірша «Dе lіbеrtate»: суміжне.
Про твір: для ліричного героя воля — найбільше багатство. Григорій Сковорода переймався долею селян, які за кріпацтва були віддані поміщикам у довічне рабство, тому проблема свободи в закріпаченій Україні була по-особливому актуальна. Ліричний герой, розмірковуючи над питанням, що таке свобода, заперечує порівняння цього людського блага із золотом: «зрівнявши все злото, проти свободи, воно лиш — болото». В останніх двох рядках він згадує і славить Богдана Хмельницького як символ вольності — у другій половині XVII століття ще живими були в народній пам’яті бої за визволення з-під національного й соціального гноблення.

Теорія літератури
Афоризм — яка-небудь узагальнена думка, висловлена стисло в дуже виразній формі.

Сковорода у своїй творчості має багато афоризмів, якими слід керуватися кожній людині, не залежно від віри, віку, статі чи національності; ці короткі влучні оригінальні вислови містять глибоку й узагальнену думку;

Не все те отрута, що неприемне на смак.
Бери вершину і матимеш середину.
З усіх утрат втрата часу найтяжча.
Визначай смак не по шкаралупі, а по ядру.
Тоді лише пізнається цінність часу, коли він утрачений.
Не за обличчя судіть, а за серце.

Пісня «Всякому місту — звичай і права…»

Літературний рід пісні «Всякому місту — звичай і права…»: лірика.
Жанр пісні «Всякому місту — звичай і права…»: ліричний вірш, що став народною піснею (філософсько-сатиричний).
Вид лірики пісні «Всякому місту — звичай і права…»: громадянська (філософська).
Провідні мотиви пісні «Всякому місту — звичай і права…»: викриття суспільних вад; щасливий той, хто є чисте сумління.
Віршовий розмір пісні «Всякому місту — звичай і права…»: дактиль.
Тип римування пісні «Всякому місту — звичай і права…»: суміжне.
Про твір «Всякому місту — звичай і права…»: у пісні «Всякому місту — звичай і права…» автор ставить в один ряд і засуджує. здирників і бюрократів, розпусників і пияків, ледарів і підлабузників. Ліричний герой вірша думає не про маєтки й чини, а про те, щоб мати чисту совість, жити мудро й померти з ясним розумом. Перемогти смерть здатна лише людина з чистою совістю й помислами, перед смертю всі рівні — і мужик, і цар.
Кожна шестирядкова строфа побудована на антитезі: у перших чотирьох рядках автор указує на суспільні вади, а останніми двома протиставляє недолікам суспільного життя ідеал чистої совісті й ясного розуму. Останній рядок кожної строфи, крім завершальної, є рефреном, у якому сконденсований неспокій митця: «Лиш одне непокоїть мій ум».
Проблеми, порушені у творі, були злободенними в той час, а отже, і близькими простолюду, тому вірш «Всякому місту — звичай і права…» зажив великої популярності, ставши народною піснею: відомі понад п’ятдесят її варіантів (а це одна з ознак фольклорного твору). Іван Котляревський один із варіантів цієї пісні використав як арію возного в п’єсі «Наталка Полтавка».

Теорія літератури
Байка — невелике (віршоване або прозове) алегоричне оповідання, що має повчальний зміст. Цей літературний жанр належить до ліро-епосу.

Алегорія — інакомовлення: спосіб двопланового художнього зображення, що ґрунтується на приховуванні реальних осіб, явищ і предметів під конкретними художніми образами з відповідними асоціаціями. Під алегоричним образом Бджоли в байці Г. Сковороди розуміємо людину, яка працює за покликанням і дістає від цього задоволення.

Байка «Бджола та Шершень»

Жанр байки «Бджола та Шершень»: байка.
Головна ідея байки «Бджола та Шершень»: праця має стати для людини природною потребою і «найсолодшою поживою» (ідея спорідненої праці).
Головні герої байки «Бджола та Шершень»: Бджола, Шершень.
Про твір «Бджола та Шершень»: байки в Г. Сковороди стислі й лаконічні, вони складаються з двох частин: у першій частині коротко розповідається про якийсь випадок, а в другій — подано мораль, яку автор називає «силою». Інколи друга частина байок — «сила» — у кілька разів об’ємніша за основну частину й сприймається як філософський трактат (трактат — наукова праця, у якій докладно розглянуто якесь конкретне питання чи проблему). Головне в байках Сковороди — глибокий зміст, про це він так сказав: «Байка тоді нікчемна та баб’яча, коли в простому та чудному лушпинні своєму не ховає зерна істини».
Одна з найвідоміших байок Г. Сковороди «Бджола та Шершень» у формі діалогу між персонажами розкриває одвічну тему суперечності між трудовим способом життя й паразитичним існуванням. Образи Бджоли й Шершня алегоричні: Бджола — «герб мудрої людини, що в природженому тілі трудиться», а Шершень — «образ людей, що живуть крадіжкою чужого й родилися на те тільки, щоб їсти й пити». Бджола бачить своє щастя лише в «сродній праці», тобто праці за покликанням: «Нам незрівнянно більша втіха збирати мед, ніж споживати. До цього ми народжені». Шершень цього збагнути не може й зарозуміло наділяє Бджолу такими характеристиками: «ти така дурна», «багато у вас голів, та безглузді».
Ідея байки: праця має стати для людини природною потребою і «найсолодшою поживою», лише тоді праця «потрібне робить неважким, а важке — непотрібним». У силі байки автор бачить щастя людини в «природженому ділі», яке є справді «найсолодшим бенкетом

1. Події в «Слові про похід Ігорів» відбуваються наприкінці
А XI ст.
Б XII ст.
В XIII ст.
Г XIV ст.
Д XV ст.

2. «Повість минулих літ» за жанром
А поема
Б повість
В літопис
Г легенда
Д афоризм

3. На могилі Г. Сковороди викарбуваний його вислів
А Не змагай до того, що не дано від природи.
Б Бери вершину і матимеш середину.
В Визначай смак не по шкаралупі, а по ядру.
Г Тоді лише пізнається цінність часу, коли він утрачений.
Д Світ ловив мене, та не спіймав.

4. Запитує, чи не гоже було б… почати старими словами ратних повістей про похід Ігорів («Слово про похід Ігорів»)
А виций Боян
Б князь Всеволод
В оповідач
Г Ярославна
Д князь Святослав

5. Утекти з полону Ігореві («Слово про похід Ігорів») допоміг
А Святослав
Б Всеволод
В Кончак
Г Гзак
Д Овлур

6. Твір «Всякому місту — звичай і права…» Г. Сковороди використав
А Григорій Квітка-Основ’яненко в повісті «Маруся»
Б Іван Котляревський у поемі «Енеїда»
В Іван Котляревський у п’єсі «Наталка Полтавка»
Г Тарас Шевченко в поемі «Гайдамаки»
Д Марко Вовчок у повісті «Інститутка»

7. В описі природи Никне трава жалощами, а дерево з тугою к землі приклонилось використано художній засіб
А епітет
Б анафору
В гіперболу
Г персоніфікацію
Д метонімію

8. «Повість минулих літ» розповідає про всі названі події, ОКРІМ
А заснування Київської держави
Б походу князя Олега на Візантію
В помсти княгині Ольги древлянам
Г заснування Києва Андрієм Первозваним
Д перемоги Б. Хмельницького над поляками

9. Григорій Сковорода називає «силою»
А свої афоризми
Б епіграфи до творів
В оповідну частину байки
Г мораль байки
Д байку як літературний жанр

10. Твір «Всякому місту — звичай і права…» Г. Сковороди написаний віршовим розміром
А ямбом
Б хореєм
В дактилем
Г амфібрахієм
Д анапестом

11. Установіть відповідність.

Літературний жанр	Приклад
1 афоризм	А «Всякому місту — звичай і права…»
2 байка	Б «Світ ловив мене, та не спіймав»
3 пісня	В «Бджола та Шершень»
4 поема	Г «Dе libertatе»
	Д «Слово про похід Ігорів»

12. Установіть відповідність.

Назва твору	Ідея (мотив)
1 «Слово про похід Ігорів»	А праця має стати для людини природною потребою
2 «Dе libertatе»	Б щасливий той, хто має чисте сумління
3 «Бджола та Шершень»	В заклик до єднання для спільної боротьби проти ворогів
4 «Всякому місту — звичай і права…»	Г воля — найцінніше багатство, уславлення Б. Хмельницького
	Д викриття моральної низості священиків-зрадників

Відповіді до теми Давня українська література

1 Б;
2 В:
3 Д;
4 В;
5 Д;
6 В;
7 Г;
8 Д;
9 Г;
10 В;
11 1) Б, 2) В, 3) А, 4) Д;
12 1) В, 2) Г, 3) А, 4) Б.