Валер’ян Підмогильний (1901—1937).
    Завдання в тестовій формі. Українська література. Підготовка до ЗНО (зовнішнього незалежного оцінювання)

    Валер’ян Підмогильний (1901—1937). Завдання в тестовій формі. Українська література. Підготовка до ЗНО (зовнішнього незалежного оцінювання)

    Народився в с. Чаплі під Катеринославом (нині околиця м. Дніпропетровська) у заможній родині, помер на Соловках.
    Письменник, перекладач, представник «розстріляного відродження».
    Найвідоміші твори: романи «Місто», «Невеличка драма», повість «Остап Шаптала», оповідання «Історія пані Ївги».

    Роман «Місто» (1927)

    Літературний рід роману «Місто»: епос.
    Жанр роману «Місто»: урбаністичний роман.
    Тема роману «Місто»: підкорення людиною міста.
    Головна ідея роману «Місто»: розкриття характеру людини, яка підкорює місто.
    Головні герої роману «Місто»: Степан Радченко, Надійна, «мусінька» Тамара Василівна (її чоловік Гнідий і син Максим), Зоська, Рита, Левко, Михайло Світозаров, Вигорський.

    Сюжет роману «Місто»
    I частина. Степан Радченко разом з односельцями Надійкою і Левком дісталися Дніпром до Києва на навчання. Степан оселився на Подолі, у дядькового знайомого крамаря Гнідого. Спочатку він жив у столярній майстерні поряд з коровами, спав на дошках, їв черствий хліб із салом. Степан пішов до інституту, але треба було ще пройти приймальну комісію, намагався влаштуватися на роботу, проте його ніхто ніде не чекав, незважаючи на заслуги перед революцією. Він навідався до Левка, потім до Надійки, яка все більше йому подобалася. І ось нарешті Радченко склав іспити — і став студентом. Господар Гнідий запропонував Степанові перебратися жити в будинок, на кухню, але за це він має допомагати по господарству. У Надійки на квартирі збиралося товариство. Один з юнаків запропонував відвідати літературну вечірку. Степан із заздрістю слухав майстерне читання творів молодих і вже відомих письменників, а також оплески, якими обдаровувала митців вдячна аудиторія. Радченко вирішив написати оповідання про свою бритву, якою як полонений повстанець викупився у черкеса з денікінського полону, а потім повернув її собі, бо того солдата було вбито. «Долю своєї бритви він підніс до історії громадянської війни, зробив її символом виборюваної влади». Підписав свій твір більш благородним ім’ям «Стефан Радченко». Він поніс оповідання відомому літературному критику Світозарову, але той навіть не захотів з ним розмовляти. Знищений і принижений він пішов до Надійки. Гуляючи в парку, він грубо схопив її в обійми й стиснув так сильно, що дівчина розплакалася. Степан сказав, що йде від неї назавжди. Уночі до Степана почата приходити дружина Гнідого, Тамара Василівна. Коли її син Максим дізнався про таємні нічні зустрічі матері з квартирантом, то вчинив бійку зі Степаном і покинув дім. Радченко мав успіхи в навчанні. Професор, який приймав іспит з української мови, був здивований глибокими знаннями хлопця, а коли дізнався про те, що він живе в матеріальній скруті, порадив читати лекції з української мови на курсах для держслужбовців. Так Степан і зробив. Заробивши грошей, хлопець купив новий одяг і переїхав до кімнати знайомого Бориса. На курсах Степан познайомився з поетом Вигорським, якого слухав на літвечірці, вони потоваришували.

    II частина. Хоч Степан і позбувся злиднів, проте й далі жив скромно. Його твори почали друкувати в журналах, хлопець був на десятому небі. Він познайомився з городянкою Зоською, коли купував лотерею. Степан все більше захоплюється Зоською, передусім її непередбачуваністю й невгамовністю. Він дарує їй цукерки й квіти, водить до театру й кіно. Радченко відвідує редакцію журналу, бере участь у літературних дискусіях. Покидає університет і більше читає лекцій української на курсах. Приходить звістка, що збірку оповідань Степана опублікують і йому належить отримати гонорар у 350 карбованців. Якось хлопець зустрів земляка Бориса, той розповів йому, що одружується. Радченко за описом упізнав Надійку, і йому стало прикро: «Гидким злочином уявлялося йому обернути блакитнооку Надійку в куховарку, прибиральницю, в охоронця пісного добробуту молодого міщанина». Вийшла друком збірка оповідань Степана Радченка. Згодом його обирають на посаду секретаря журналу — і він з головою поринає в роботу. Степанові захотілося затишнішої квартири, тим паче його доходи це дозволяли. Коли Радченка обрали до культкомісії місцевкому, йому все важче стало знаходити час для зустрічей із Зоською.
    Літературознавці про твір. У романі світовий мотив підкорення людиною міста як об’єктивний шлях людської цивілізації на українському матеріалі моделювався модерністично — не в соціальній, а в психолого-філософській площині. Тому в центрі цієї моделі — переконливий, психологічно достовірно розкритий характер українського Растіньяка (Растіньяк — головний герой «Батька Горіо» О. де Бальзака) — Степана Радченка, який проходить типовий шлях сходження по соціальній, тобто кар’єрній драбині.
    Цю художню модель вибудовано з використанням історичної ситуації 1920-х років, коли в споконвічно «селянській» Україні почали активно розвиватися міста й тисячі подібних Степанів, Левків, Надійок із занедбаного українського села потягнулися до міської культури, цивілізації, тобто добровільно й цілеспрямовано ступили на шлях поступу й пошуку.
    Отже, прагнення завоювати місто, стати його невід’ємною часткою — чи є шлях справжнього прогресу? Залишаючи це підтекстове запитання відкритим, В. Підмогильний у своєму романі заперечує безоглядну романтизацію «життя під стріхами» так само, як і романтизацію міського життя. Він намагався художньо дослідити цей специфічний шлях людського поступу, руху вперед, щоб, за його ж словами, наблизити «місто до української психіки, щоб сконцентрувати його в ній». Тоді це означаю «європеїзувати», тобто модернізувати психіку споглядальної, інертної, терплячої української людини, показати їй шлях активної дії, «роблення» себе відповідно до нових буттєвих обставин, і в такий спосіб «уписування» себе в нове життя.
    Жінки в романі (маргінальна Надійка; старіюча «мусінька» — Тамара Василівна; романтично екзальтована Зоська; жінка-загадка Рита), яких зустрічає Степан, — суб’єкти саме міської культури. Тому стосунки з кожною — це окрема модель поведінки Степана на певних відрізках його духовної еволюції, його входження в цю міську культуру.
    Благородні наміри вели хлопця до Києва: вивчитися й повернутися назад. Однак невдовзі вони змінилися. Радченко зрозумів, що, навпаки, саме він може влити в місто «свіжу кров села, що змінить його вигляд і істоту», тобто тепер він прагне завоювати місто, стати його повноправною частиною.
    То хто ж він — новітній український Растіньяк Степан Радченко: прагматичний егоїст, настирливий кар’єрист, «завойовник» міста чи його «жертва»? Розвиток подій аж ніяк не провокує однозначну відповідь. Навряд чи й сам автор шукав її. Звернемося до епіграфів твору, зокрема взятого з «Таїс» А. Франса: «Як можна бути вільним, Евкріте, коли маєш тіло?» Найголовніше, як пише Г. Костюк, автор «за багатством суспільних подій свого часу… не загубив — людини. Він бачив її, розумів і творив її образ в усій суспільній, психологічній і біологічній складності. Він не любий людини-янгола, бо знав, що людина є водночас і тварина. Він знав людську силу, велич її розуму, її здібності, але в той же час був свідомий всіх її слабкостей».
    Одна з найпоширеніших слабкостей чоловіка — його ставлення до жінки. Тому в романі саме жінки стають своєрідними каталізаторами прояву характеру головного персонажа, найприкметнішого в ньому. Тим самим використання поширеного мандрівного сюжету допомогла автору в образі Степана Радченка психологічно проникливо розкрити маргінальний тип української людини, що опинилася на межі села й міста, що має у своїй душі непереборний конфлікт між своїм первісним, природним єством селянина і потребами, зовнішніми спонуками нового, міського життя.

    Згадаймо, як подібно дві найтиповіші представниці села й міста (Надійка і Зоська) сприймає Степан і так само подібно їх покидає. Надійка вабить його доти, поки він відчуває внутрішню причетність до рідного села. Міська прагматичність і практичність, рішучість і необхідність захищатися змушують Степана натягнути маску, бо всякий зв’язок із селом міг викрити його підсвідому ворожість до міста. Надійка — атрибут сільської ментальності (щирість, довірливість, мрійливість — риси її характеру), тому вона «враз стала його кошмаром» і залишилася в минулому. Наступна жінка — старіюча «мусінька» додала Степанові впевненості, досвідченості й стала черговою сходинкою, яка повела далі на шляху завоювання міста. Однак специфічну міську культуру втілила Зоська, нерозквітла дівчинка-жінка, пересічна корінна городянка, яка найміцніше прив’язала хлопця до себе. Саме «при ній» Степан кинувся багато читати, надолужуючи згаяний час, відвідувати музеї й театри, виставки й лекції, особливо посилено працювати, виробив стійкий ритм своїх виробничих буднів — саме із Зоською він поступово перетворювався на міщанина. Закономірно, що, ставши ним, швидко знудився, відчув потребу рухатися далі. А Зоська в його уяві поставала «маленькою блідою постаттю, похилою й скорботною, як придорожня жебрачка», тому лише заважала йому.
    Уже з першого свого знайомства з містом Степан відчув штучність, неприродність усіх життєвих процесів, що тут відбуваються. Надалі цю штучність, маскувальність, вимушену фальшивість поведінки багатьох городян Степан відчуватиме постійно. Він згадуватиме село, відчуватиме його в собі вже як атрибут свого минулого життя. Все частіше відчуватиме свою самотність у місті, хоч матиме добру роботу, квартиру, гроші, славу. Кожна нова його жінка — це не лише сходинка в здоланні міста. Український Растіньяк хапається за жінок, рятуючись від своєї фатальної самотності в чужому для себе середовищі, що ніколи не стане своїм, рідним.
    Відтоді його постійно мучитиме ця внутрішня роздвоєність душі: продовжувати рухатися кудись уперед і не мати сили відродити в собі первісне єство. Недарма він несподівано згадає чисту й світлу Надійку, потягнеться до неї, наче до недосяжного марева — автор «улаштує» їм зустріч, якою підкреслить цю глибоку прірву в душі головного героя.
    Місто не дало Степанові найголовнішого — душевного комфорту.
    Ближче до фіналу Степан знову зустрічається з Ритою (як останньою надією), знову сколихнеться в ньому «радість знайдення», він навіть сяде писати «повість про людей ». Але Рита — фальшива й тимчасова, як і все тут, у місті. Він збіг на свій шостий поверх (алегорія вершинного становища в його кар’єрі), розчинив вікно в «темну безодню міста. Воно покірно лежало внизу…». Але ми вже не віримо, що Степан — щасливий переможець, думаємо про скороминущість його радості. Надто багато разів йому марився рідний степ, особливо в миті неспокою, коли місто тисло на нього своїми законами, вимогами й спокусами. Та внутрішня роздвоєність буде присутньою в ньому тепер завжди. Хоча лише уважно придивившися, можна побачити його самотність і розгубленість, відчути хибність від почуття самовдоволеного завойовника. Звернемо увагу на такі характеристики: «Що більше Степан свою кімнату встатковував, то чужішою вона йому була», «вечори обнімапи його лячним неспокоєм, почуття страшної самотності гнітило його».
    Останній штрих у романі — натяк на його сюжетну відкритість. Тому можна повірити лише в короткочасність перемоги Степана над містом. Герой Підмогильного проходить шлях лише зовнішнього поступу, тому це рух у нікуди. І прозаїк це показує. До того ж ставлячи в центр свого роману маргінальний характер, досліджуючи його соціальну природу психологічно, автор не робить, оціночних акцентів, змушує читача думати самому (Р. Мовчан).

    1. За жанром роман «Місто»
    А історичний
    Б фантастичний
    В пригодницький
    Г урбаністичний
    Д соціально-побутовий

    2. Вислів Як можна бути вільним, Евкріте, коли ти маєш тіло? є
    А реплікою Степана
    Б авторським відступом
    В думкою Вигорського
    Г епіграфом до роману
    Д аргументом Максима

    3. Жінки в житті Степана Радченка з’являлися в такій послідовності
    А Зоська — Рита — «мусінька» — Надійка
    Б Рита — Надійка — Зоська — «мусінька»
    В Надійка — «мусінька» — Зоська — Рита
    Г «мусінька» — Зоська — Рита — Надійка
    Д Надійка — Зоська — «мусінька» — Рита

    4. Сільську ментальність утілено в образі
    А Надійки
    Б Зоськи
    В Рити
    Г повії
    Д «мусіньки»

    5. Фальшивість і тимчасовість утілено в образі
    А Надійки
    Б Зоськи
    В Рити
    Г повії
    Д «мусіньки»

    6. Непередбачуваною й екзальтованою зображено
    А Надійку
    Б Зоську
    В Риту
    Г повію
    Д «мусіньку»

    7. «Божественним» Степана Радченка любила називати
    А Надійка
    Б Зоська
    В Рита
    Г повія
    Д «мусінька»

    8. Перше оповідання Степан Радченко написав про
    А кохання
    Б бритву
    В Київ
    Г людей
    Д Надійку

    9. Прочитайте рядки.
    Блискучі вогні, гуркіт і дзвінки трамваїв, що схрещувались тут і розбігались, хрипке виття автобусів, що легко котились громіздкими тушами, пронизливі викрики срібних авто й гукання візників разом з глухим гомоном людської хвилі раптом урвали його [Степана. — Авт.] заглибленість.

    В основі опису нічного міста лежить художній засіб
    А персоніфікація
    Б алегорія
    В інверсія
    Г метонімія
    Д синекдоха

    10. НЕ є композиційною особливістю роману «Місто» В. Підмогильного
    А поділ на дві частини
    Б наявність двох епіграфів
    В розповідь від першої особи
    Г наявність міських пейзажів
    Д авторські відступи

    11. Установіть відповідність.

    Героїня творуЗовнішня (внутрішня) характеристика
    1 НадійкаА Мале на зріст — йому якраз під пахви, худеньке, в плескуватому капелюшкові. .. Вона зиркнула спідлоба на юнака, руку свою прибрала й ішла далі своїй чітким, майже військовим кроком.
    2 Тамара ВасилівнаБ Вона складена була з двох тонів, без жодних переходів між ними — чорного: волосся, очі, сукня, лаковані черевики, та смуглого: обличчя, тіло рук і плеча та панчохи, і це просте поєднання надавало її постаті гордого чару…
    3 ЗоськаВ …тихе дівча, вигнане з села злиднями багатосімейної родини… Вона була щира й беззахисна, трохи романтична й терпляча до лиха, як і всі вбогі дівчата, що не почувають у собі ні справжнього пориву, ні твердої сили.
    4 РитаГ Довгі рукава її сірої блузки були миліші йому за голі руки інших… Черевики її були округлі й на помірних каблуках, і коліна не випинались раз у раз із-під спідниці. В ній вабила його нештучність, рідна його душі.
    Д У неї була товста, округла спина — роздобріла на довільних харчах! В її умінні любити не було нічого штучного, хоч слово «любов» було її найулюбленішим жартом… ніколи ні про що серйозно не казала, ніколи не турбувала його своєю душею…

    12. Установіть відповідність.

    Сюжетний елементПодія
    1 експозиціяА самогубство Зоськи
    2 зав’язкаБ оренда дорогої квартири
    3 кульмінаціяВ опис нічного Києва
    4 розв’язкаГ приїзд Степана до Києва
    Д поселення Степана в Гнідих

    Відповіді до теми Валер’ян Підмогильний (1901—1937). Завдання в тестовій формі. Українська література

    1 Г;
    2 Г;
    3 В;
    4 А;
    5 В;
    6 Б;
    7 Б;
    8 Б;
    9 А;
    10 В;
    11 1) В, 2) Д, 3) А, 4) Б;
    12 1) Г, 2) Д, 3) А, 4) Б.

    Валер’ян Підмогильний (1901—1937). Завдання в тестовій формі. Українська література. Підготовка до ЗНО (зовнішнього незалежного оцінювання)

    Вас можуть зацікавити  тестові завдання з наступних тем

    1. Як готуватися до ЗНО з української літератури. Критерії оцінювання

    2. Усна народна творчість

    3. Давня українська література. Григорій Сковорода

    4. Іван Котляревський

    5. Григорій Квітка-Основ’яненко

    6. Тарас Шевченко

    7. Пантелеймон Куліш

    8. Марко Вовчок

    9. Іван Нечуй-Левицький

    10. Панас Мирний

    11. Іван Карпенко-Карий

    12. Іван Франко

    13. Михайло Коцюбинський

    14. Ольга Кобилянська

    15. Леся Українка

    16. Василь Стефаник

    17. Микола Вороний, Олександр Олесь, Павло Тичина, Максим Рильський, Володимир Сосюра, Богдан-Ігор Антонич

    18. Володимир Винниченко

    19. Микола Хвильовий

    20. Юрій Яновський

    21. Валер’ян Підмогильний

    22. Остап Вишня

    23. Микола Куліш

    24. Олександр Довженко

    25. Андрій Малишко, Василь Симоненко, Василь Стус, Іван Драч, Євген Маланюк

    26. Ліна Костенко

    27. Олесь Гончар

    28. Григір Тютюнник

    29. Іван Багряний

     

    Комментарии закрыты.