Андрій Малишко, Василь Симоненко, Василь Стус, Іван Драч, Євген Маланюк.
    Завдання в тестовій формі. Українська література. Підготовка до ЗНО (зовнішнього незалежного оцінювання)

    Андрій Малишко, Василь Симоненко, Василь Стус, Іван Драч, Євген Маланюк. Завдання в тестовій формі. Українська література. Підготовка до ЗНО (зовнішнього незалежного оцінювання)

    Андрій Малишко (1912—1970)

    Народився в с. Обухові, що на Київщині, у родині шевця, помер у м. Києві.
    Поет, автор пісень, що стали народними («Пісня про рушник», «Стежина», «Вчителько моя», «Київський вальс», «Ми підем, де трави похилі»).
    Найвідоміші твори: «Пісня про рушник», «Чому, сказати, й сам не знаю…» («Стежина»), «Київський вальс», «Ми підем, де трави похилі…», «Вчителько моя», «Журавлі», «Білі каштани».

    «Пісня про рушник» (1959)

    Літературний рід твору «Пісня про рушник»: лірика.
    Жанр твору «Пісня про рушник»: пісня.
    Вид лірики твору «Пісня про рушник»: особиста.
    Провідний мотив твору «Пісня про рушник»: материнська любов і відданість своїм дітям.
    Віршовий розмір твору «Пісня про рушник»: анапест.
    Тип римування твору «Пісня про рушник»: перехресне.
    Літературознавці про твір «Пісня про рушник». Ліричний герой з великою теплотою згадує рідну матір, її безсонні ночі над колискою сина, її намагання прилучити дитину до всього прекрасного, людяного, її сокровенне бажання бачити свою дитину щасливою, не обійденою долею. Ненька дарує синові рушник вишиваний як символ життєвої дороги, на якому «росяниста доріжка, і зелені луги, й солов’їні гаї», на якому оживає «і дитинство, й розлука, й… материнська любов». Так А. Малишко поглиблює образ рушника, запозичений із народної творчості, Проте головним у поезії є образ найближчої і найсвятішої людини — образ матері. Її серце сповнене безмежної любові до дитини. І цю рису душі поет передає економними, але надзвичайно місткими деталями: «незрадлива ласкава усмішка», бо мати вміє і прощати, і наставляти, і жаліти; «засмучені очі», бо рідна ненька відриває від свого серця дитину, посилає її в широкий і бентежний світ, «в дорогу далеку», на якій будуть і радість, і смуток, і печаль.
    У цьому творі вдало поєдналися задушевність інтонації, загальнолюдська тема материнської любові, традиційний народнопоетичний мотив чекання сина, який автор майстерно втілив в образі рушника, цього неньчиного подарунка, своєрідного спогаду про рідну домівку, матір, отчий край із зеленими лугами та солов’їними гаями.
    Поет змушує кожного згадати своє дитинство, молоді літа, прощання з отчим порогом і матір’ю, він відтворює і щем розлуки, і передчуття майбутніх незвіданих доріг, і материнську тривогу за долю дитини (Н. Бернадська).

    Василь Симоненко (1935—1963).

    Народився в с. Біївцях, що на Полтавщині, у селянській родині, помер у м. Києві.
    Письменник, належить до шістдесятників.
    Найвідоміші твори: збірка віршів «Тиша і грім», вірш і збірка «Лебеді материнства», вірш «Ти знаєш, що ти — людина?», збірка оповідань і новел «Вино з троянд»; казка «Цар Плаксій і Лоскотон».

    Вірш «Лебеді материнства» (вийшов друком у 1981 р.)

    Літературний рід вірша «Лебеді материнства»: лірика.
    Жанр вірша «Лебеді материнства»: ліричний вірш (колискова).
    Вид лірики вірша «Лебеді материнства»: громадянська.
    Провідний мотив вірша «Лебеді материнства»: любов до матері й Батьківщини.
    Віршовий розмір вірша «Лебеді материнства»: хорей.
    Тип римування вірша «Лебеді материнства»: суміжне.
    Літературонавці про вірш «Лебеді материнства». За формою — це колискова, мудре й щире напучування матері маленькому синові. Композиційно твір розгортається як кілька взаємопов’язаних мотивів. Спочатку це мотив казкового дивосвіту, яким оточена дитина завдяки старанням батьків. Материнська турбота і ніжність, батьківська опіка — це підвалини щасливого й безхмарного дитинства, яке неможливо уявити без народної казки, колискової, загадки. У духовному світі українців вони відіграють важливу виховну роль. Мотив казкового дивосвіту В. Симоненко пов’язує з образом рідної хати, сповненої «материнської доброї ласки», чарівним танцем лебедів і сивими очима казки.
    Наступний мотив — дороги як вибору життєвого шляху дитиною, уже дорослою. Неминуче настає мить синової самостійності. Материнське благословення в інтерпретації В. Симоненка — це можливість і необхідність пізнати кохання, дружбу, родинне щастя. Вибір їх цілком залежить від людини. Проте, на думку автора, є величини духовні, незмінні, сталі — це мати й Батьківщина: вибирати або зрікатися їх — великий гріх.
    Прості й щирі слова В. Симоненка торкаються серця кожного, ідеться-бо про загальнолюдські цінності. Майстерність і довершеність вірша виявляються в кількох площинах. Це і взаємоперетікання образів: день сьогоднішній — день майбутній — вічність (образ матері як фізичного початку людини, самого життя і як її духовного космосу, Вітчизни як отчого порогу); досади — «приспаних тривог» (уособлення драматизму людської долі). Це й образи-символи, запозичені з фольклору: лебедів як вірності матері та Вітчизні, як крил, які виносять дитину в широкий світ із рідної домівки; «білявої хати» — персоніфікація, спроектована на образ матері; верб і тополь як неодмінного атрибута українського пейзажу (Н. Бернадська).

    Історія літератури
    Шістдесятники — творче молоде покоління шістдесятих років XX ст., сформоване в період тимчасової «відлиги» радянського режиму, засудження сталінізму й часткової реабілітації деяких представників «розстріляного відродження». Виникнувши спочатку у вигляді культурницького руху (Клуб творчої молоді в Києві, 1959; «Пролісок» у Львові, 1961), це явище невдовзі перетворилося на опозицію до влади, набуло загальнонаціонального значення. Найповніше воно проявилося в літературі, що зазнала оновлення художніх форм, патетики романтизованого гуманізму. Подіями тих літ стали неординарні дебюти І. Драча, М. Вінграновського, В. Симоненка, В. Голобородька. Творче покоління шістдесятників не обмежується одним десятиліттям. До них належать автори, які ввійшли в літературу в 1950-х роках (Д. Павличко, Л. Костенко) або розкрили можливості свого таланту на межі 1960—1970-х років (Б. Олійник). Термін «шістдесятники» стосується також прозаїків (Є. Гуцало, Гр. Тютюнник, І. Дзюба).

    Василь Стус (1938—1985)

    Народився в с. Рахнівці, що на Вінниччині, у селянській родині, помер поблизу м. Пермі (Російська Федерація).
    Поет, дисидент.
    Найвідоміші твори: збірки поезій «Веселий цвинтар», «Палімпсести», «Дорога болю»; вірші «О земле втрачена, явися…», «На колимськім морозі калина..», «Сто років, як сконала Січ». «Як добре те, що смерті не боюсь я…».

    Вірш «Як добре те, що смерті не боюсь я…» (вийшов друком у 1986 р.)

    Літературний рід вірша «Як добре те, що смерті не боюсь я…»: лірика.
    Жанр вірша «Як добре те, що смерті не боюсь я…»: ліричний вірш.
    Вид лірики вірша «Як добре те, що смерті не боюсь я…»: патріотична і філософська.
    Провідний мотив вірша «Як добре те, що смерті не боюсь я…»: незламність, здатність залишатися людиною за будь-яких обставин.
    Віршовий розмір вірша «Як добре те, що смерті не боюсь я…»: ямб.
    Літературознавчі про вірш «Як добре те, що смерті не боюсь я…». У поезії-заповіті «Як добре те, що смерті не боюсь я…» В. Стус точно передбачає свою долю: незламність перед мучителями-суддями, концтабір, загибель у неволі на далекій чужині й славне повернення на Батьківщину по смерті. «Сувора простота проступає крізь ці мужні рядки… Зійшли з душі поета сумніви, давні образи, досади, ясним і чистим зором дивиться він в обличчя часу й простору. І на далекій відстані, за тисячі кілометрів, за снігами й судами, за зрадами й тюрмами, за годинами й десятиліттями проступають риси тих, заради кого він діяв і творив», — зауважує Ю. Солод. Ця поезія безпосередньо перегукується з віршем «Як умру, то поховайте…» Т. Шевченка (В. Пахаренко).

    Вірш «О земле втрачена, явися!..»

    Літературний рід вірша «О земле втрачена, явися!..»: лірика.
    Жанр вірша «О земле втрачена, явися!..»: ліричний вірш.
    Вид лірики вірша «О земле втрачена, явися!..»: патріотична.
    Провідний мотив вірша «О земле втрачена, явися!..»: мрія про повернення на рідну землю.
    Віршовий розмір вірша «О земле втрачена, явися!..»: ямб.
    Про вірш «О земле втрачена, явися!..»: перебуваючи в засланні, В. Стус з ніжністю згадує рідний край, який пізнавав змалку і який залишився теплим спогадом: «сонця хлюпочуться в озерах», «світання тіні пелехаті над райдугою голосів», «плескіт крил і хлюпіт хвиль»… Настрій ліричного героя емоційно піднесений, проте до жорстокої реальності читача повертає питання «де», яке звучить рефреном. Оптимістично звучать останні рядки вірша: «і лазурово простелися, і душу порятуй мені». Ліричний герой (читай В. Стус) сподівається, що спогади про рідний край порятують його душу від несправедливості й зневіри. Вірш «О земле втрачена, явися!..» належить до невольницької лірики.

    Іван Драч (нар. 1936)

    Народився в с. Теліжинцях, що на Київщині.
    Поет, кіносценарист, належить до шістдесятників.
    Найвідоміші твори: «Балада про соняшник», «Етюд про хліб», «Крила», «Чорнобильська мадонна».

    «Балада про соняшник» (1962)

    Літературний рід твору «Балада про соняшник»: ліро-епос.
    Жанр твору «Балада про соняшник»: балада (модерна).
    Провідний мотив твору «Балада про соняшник»: талант бачити красу в повсякденні.
    Віршовий розмір твору «Балада про соняшник»: верлібр.
    Літературознавці про твір «Балада про соняшник». Драч реформував жанрові можливості балади, відкинувши традиційні легендарно-історичні, героїчні й фантастичні її атрибути, але залишивши ліро-епічну структуру, напружений сюжет… У його баладах ліричний суб’єкт уміє миттєво осягнути світ, побачити в ньому щось дивне, неповторне, якусь нову грань, яка не всім відкривається.
    У «Баладі про соняшник» побутова конкретика, універсальність і велич життя поєднані в цілісність, читацьке світосприймання пов’язане відчуттям неперервності руху й відкриттям краси в повсякденному житті. Уже початок балади незвичний: соняшник, цей невід’ємний атрибут українського пейзажу й національного світовідчуття, зазнає метаморфоз… Соняшник у баладі — то хлопець: поет майстерно застосовує фольклорний мотив перевтілення (коли дівчина стає тополею, юнак — явором). Драч поєднує в одній площині реальні деталі з метафоричним узагальненням, застосовує асоціативне мислення, унаслідок чого реальні предмети стають символами… Водночас образ сонця набуває метафоричного смислу й символізує поезію, тобто сонце-поезія трансформується в образі звичайнісінького сільського дядька…
    Образи соняшника й сонця цементують структуру поезії, вони надзвичайно прозорі: читачеві зрозуміло, що поет нерозривно пов’язаний із реальним життям, яке дає можливість самореалізуватися творцеві. Відкриття краси, духовності, що набувають космічного, сонячного виміру, неможливі без «земного», реального буття, яке творча особистість переплавляє у витвори мистецтва (М. Ткачук).

    Теорія літератури
    Верлібр (вільний вірш) — система віршових рядків, ритмічна єдність яких грунтується лише на інтонаційній подібності. Рядки вільного вірша мають різну довжину, не поділяються на стопи: у них різна кількість наголосів і розташування їх довільне. Верлібр не має рим, унаслідок чого дуже часто зникає і поділ на строфи.

    Євген Маланюк (1897—1968)

    Народився в с. Архангороді, що на Херсонщині, у родині українських інтелігентів, помер у м. Нью-Йорку (США).
    Поет, представник еміграційної літератури, належить до «празької школи поетів».
    Найвідоміші твори: збірки поезій «Стилет і стилос», «Земля й залізо», «Перстень Полікрата»; вірші «Сучасники», «Шевченко».

    Вірш «Стилет чи стилос?» (1924)

    Літературний рід вірша «Стилет чи стилос?»: лірика.
    Жанр вірша «Стилет чи стилос?»: ліричний вірш.
    Вид лірики вірша «Стилет чи стилос?»: філософська, громадянська.
    Провідний мотив вірша «Стилет чи стилос?»: роль слова, митця в житті суспільства.
    Віршовий розмір вірша «Стилет чи стилос?»: ямб.
    Літературознавці про вірш «Стилет чи стилос?». Автор долучається до споконвічної естетичної дискусії: митець може витати в далекому від життя світі мрій, понадземної краси, незворушного спокою чи має боротися за вдосконалення реального світу, наближення його до ідеалу, до Бога. Ці дві настанови символізують у вірші взяті з давнини образи — стилет і стилос (стилет — це холодна зброя, різновид кинджала; стилос — загострена паличка для писання на вкритій воском дощечці). Протилежність настанов увиразнюють також прислівники «тут» — «там». Ситуація вибору для митця надзвичайно складна: герой «пливе» по непевній воді («тут») і його манять «береги краси» («там»). Хоча «тут — жаха набряклий вітром обрій», усе ж героя більше зачаровує таки «веселий галас бою», тож він продовжує плисти в «безмежжя», яким «зачарований». Так ранній Маланюк відчув трагічну дилему свого життя. Трагічна доля Батьківщини, честь чоловіка, воїна, оборонця спонукають його брати в руки стилет: «Як в нації вождя нема, Тоді вожді її — поети!» (В. Пахаренко).

    Історія літератури
    «Празька школа поетів» — умовна назва українських поетів міжвоєнного двадцятиліття, які творили переважно в Празі й Подєбрадах: Є. Маланюк, Ю. Дараган, Л. Мосендз, Юрій Клен, Н. Лівицька-Холодна, О. Лятуринська, О. Ольжич, О. Теліга. Естетична платформа «празької школи»: яскравий неповторний історіософізм, націєтворчий пафос; «пражани» писали про свій час і про себе.

    1. НЕ НАЛЕЖИТЬ до шістдесятників
    А Василь Симоненко
    Б Ліна Костенко
    В Григір Тютюнник
    Г Андрій Малишко
    Д Іван Драч

    2. Повтор останніх двох рядків кожного куплета «Пісні про рушник» А. Малишка називається
    А анафорою
    Б епіфорою
    В тавтологією
    Г рефреном
    Д асонансом

    3. Віршовий розмір «Пісні про рушник» А. Малишка
    Хай на ньому цвіте росяниста доріжка,
    І зелені луги, й солов’їні гаї,
    І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,
    І засмучені очі хороші твої…

    А ямб
    Б хорей
    В дактиль
    Г амфібрахій
    Д анапест

    4. В уривку «Пісні про рушник» А. Малишка, поданому в попередньому завданні, використані
    А епітет, асонанс, гіпербола
    Б інверсія, епітет, оксиморон
    В епітет, інверсія, епіфора
    Г метафора, анафора, епітет
    Д символ, асонанс, гіпербола

    5. НЕ Є мотивом «Пісні про рушник»
    А материнська любов
    Б прощання з рідним домом
    В дорога як життєвий шлях
    Г віра у світле майбутнє рідної країни
    Д материнська тривога за долю дитини

    6. Ліро-епічним є твір
    А «Лебеді материнства»
    Б «О земле втрачена, явися’..»
    В «Стилет чи стилос?»
    Г «Балада про соняшник»
    Д «Пісня про рушник»

    7. Афоризмом став уривок із «Лебедів материнства» В. Симоненка
    А Темряву тривожили криками півні,
    Танцювали лебеді в хаті на стіні…
    Б Виростеш ти, сину, вирушиш в дорогу.
    Виростуть з тобою приспані тривоги.
    В За тобою завше будуть мандрувати
    Очі материнські і білява хата.
    Г Мріють крилами з туману лебеді рожеві,
    Сиплють ночі у лимани зорі сургучеві.
    Д Можна все на світі вибирати, сину,
    Вибрати не можна тільки Батьківщину.

    8. Модерним з-поміж названих є твір
    А «Як добре те, що смерті не боюсь я…»
    Б «Балада про соняшник»
    В «О земле втрачена, явися!..»
    Г «Пісня про рушник»
    Д «Лебеді материнства»

    9. У формі колискової написаний твір
    А «О земле втрачена, явися!..»
    Б «Стилет чи стилос?»
    В «Пісня про рушник»
    Г «Балада про соняшник»
    Д «Лебеді материнства»

    10. Уміння бачити красу в повсякденні, процес творчості й суть мистецтва — мотиви твору
    А «Пісня про рушник»
    Б «Лебеді материнства»
    В «Як добре те, що смерті не боюсь я…»
    Г «Балада про соняшник»
    Д «О земле втрачена явися!,.»

    11. «Баладі про соняшник» НЕ ВЛАСТИВА жанрова ознака
    А наявність діалогу
    Б історико-героїчний зміст
    В наявність метаморфози
    Г фантастичні елементи
    Д наявність сюжету

    12. Верлібром написано твір
    А «О земле втрачена, явися!..»
    Б «Як добре те, що смерті не боюсь я…»
    В «Балада про соняшник»
    Г «Стилет чи стилос?»
    Д «Лебеді материнства»

    13. «Імператором залізних строф» назвав себе
    А Василь Симоненко
    Б Андрій Малишко
    В Іван Драч
    Г Василь Стус
    Д Євген Маланюк

    14. До «празької школи поетів» належить
    А Василь Симоненко
    Г Василь Стус
    Б Андрій Малишко
    Д Євген Маланюк
    В Іван Драч

    15. У поезіях В. Стуса переважають мотиви
    А громадянські
    Б любовиі
    В пейзажні
    Г фольклорні
    Д міфологічні

    16. Віршовий розмір поезії «Як добре те, що смерті не боюсь я…»
    Як добре те, що смерті не боюсь я
    і не питаю, чи тяжкий мій хрест,
    що перед вами, судді, не клонюся
    в передчутті недовідомих верст…

    А ямб
    Б хорей
    В дактиль
    Г анапест
    Д амфібрахій

    17. Вид римування у вірші «Як добре те, що смерті не боюсь я…»
    А перехресне
    Б суміжне
    В кільцево
    Г монорима
    Д білий вірш

    18. До невольницької лірики належить твір
    А «О земле втрачена, явися!..»
    Б «Пісня про рушник»
    В «Балада про соняшник»
    Г «Стилет чи стилос?»
    Д «Лебеді материнства»

    19. За мотивами і настановою близьким до «Заповіту» Т. Шевченка є вірш
    А «Як добре те, що смерті не боюсь я…»
    Б «Пісня про рушник»
    В «О земле втрачена, явися!..»
    Г «Стилет чи стилос?»
    Д «Лебеді материнства»

    20. До письменників-емігрантів належить
    А Василь Симоненко
    Б Андрій Малишко
    В Іван Драч
    Г Василь Стус
    Д Євген Маланюк

    21. Установіть відповідність.

    АвторНазва твору
    1 Василь СтусА «Пісня про рушник»
    2 Євген МаланюкБ «Лебеді материнства»
    3 Василь СимоненкоВ «Стилет чи стилос?»
    4 Іван ДрачГ «Балада про соняшник»
    Д «О земле втрачена, явися!..»

    22. Установіть відповідність.

    ТвірУривок
    1 «Пісня про рушник»А Як я малим збирався навесні
    Піти у світ незнаними шляхами
    2 «Лебеді материнства»Б І застиг він на роки і на століття
    В золотому німому захопленні.
    3 «Балада про соняшник»В Рідна мати моя, ти ночей не доспала
    І водила мене у поля край села…
    4 «Як добре те, що смерті не боюсь я…»Г Народе мій, до тебе я ще верну,
    як в смерті обернуся до життя…
    Д У хмільні смеркання мавки чорноброві
    Ждатимуть твоєї ніжності й любові.

    23, Установіть відповідність.

    ТвірСимвол
    1 «Пісня про рушник»А сонце
    2 «Лебеді материнства»Б хрест
    3 «Балада про соняшник»В калина
    4 «Як добре те, що смерті не боюсь я…»Г верби і тополі
    Д росяниста доріжка

    24. Установіть відповідність.

    ТвірМотив
    1 «Пісня про рушник»А неповторність людини
    2 «Лебеді материнства»Б прощання матері із сином
    3 «Стилет чи стилос?»В батьківщину не вибирають
    4 «О земле втрачена, явися!…»Г мрія про повернення на рідну землю
    Д роль слова, митця в житті суспільства

    Відповіді до теми Андрій Малишко, Василь Симоненко, Василь Стус, Іван Драч, Євген Маланюк. Завдання в тестовій формі. Українська література

    1 Г;
    2 Г;
    3 Д;
    4 Г;
    5 Г;
    6 Г;
    7 Д;
    8 Б;
    9 Д;
    10 Г;
    11 Б;
    12 В;
    13 Д;
    14 Д;
    15 А;
    16 А;
    17 А;
    18 А;
    19 А;
    20 Д;
    21 1) Д, 2) В, 3) Б, 4) Г;
    22 1) В, 2) Д, 3) Б, 4) Г;
    23 1) Д, 2) Г, 3) А, 4) Б;
    24 1) Б, 2) В, 3) Д, 4) Г.

    Андрій Малишко, Василь Симоненко, Василь Стус, Іван Драч, Євген Маланюк. Завдання в тестовій формі. Українська література. Підготовка до ЗНО (зовнішнього незалежного оцінювання)

    Вас можуть зацікавити  тестові завдання з наступних тем

    1. Як готуватися до ЗНО з української літератури. Критерії оцінювання

    2. Усна народна творчість

    3. Давня українська література. Григорій Сковорода

    4. Іван Котляревський

    5. Григорій Квітка-Основ’яненко

    6. Тарас Шевченко

    7. Пантелеймон Куліш

    8. Марко Вовчок

    9. Іван Нечуй-Левицький

    10. Панас Мирний

    11. Іван Карпенко-Карий

    12. Іван Франко

    13. Михайло Коцюбинський

    14. Ольга Кобилянська

    15. Леся Українка

    16. Василь Стефаник

    17. Микола Вороний, Олександр Олесь, Павло Тичина, Максим Рильський, Володимир Сосюра, Богдан-Ігор Антонич

    18. Володимир Винниченко

    19. Микола Хвильовий

    20. Юрій Яновський

    21. Валер’ян Підмогильний

    22. Остап Вишня

    23. Микола Куліш

    24. Олександр Довженко

    25. Андрій Малишко, Василь Симоненко, Василь Стус, Іван Драч, Євген Маланюк

    26. Ліна Костенко

    27. Олесь Гончар

    28. Григір Тютюнник

    29. Іван Багряний

     

    Комментарии закрыты.