• Реклама

СЛОВНИК. ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

СЛОВНИК. ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

Автокефальна (грец. autos — сам і kephalе — голова) церква — у православ’ї — адміністративно самостійна, самоуправна церква, незалежна від інших церков у розв’язанні організаційних питань. Діє в певній країні, має власну ієрархію, дбає про задоволення духовних потреб свого народу, релігійну освіту та культуру, зберігає національні особливості церкви, вшановує народних святих. Створена в УСРР у 1921 р., «саморозпустилася» під тиском сталінських репресивних органів у 1930 р., відновлена з проголошенням суверенітету України.

Автономія (грец. autonomia — самостійність, незалежність, від autos — сам і nomos — закон) — самостійне управління певною частиною держави, що здійснюється в межах загальнодержавної конституції.

Авторитаризм (франц. auctoritas — влада, вплив) — антидемократична й антиправова концепція і практика здійснення влади; політичний режим, якому притаманні зосередження в руках однієї людини або невеликої групи осіб необмеженої влади, повна відсутність або абсолютна фіктивність представницьких інститутів і системи поділу влади.

Агресія (лат. aggressio — напад) — застосування збройної сили однією або кількома державами проти суверенітету, територіальної цілісності чи політичної незалежності іншої держави, народу (нації); застосування збройної сили будь-яким іншим способом.

Адміністративно-командна система — спосіб економічної організації суспільства, за якого всі питання розв’язують державні органи. Основними ознаками є: державна власність на ресурси, бюрократизація та монополізація економіки, адміністративне ціноутворення, зрівняльний розподіл життєвих благ, панування номенклатури.

Акр — одиниця площі в англійській системі мір (4046,86 м2, або приблизно 0,4 га).

Анексія (лат. annexio — приєднання) — один із видів агресії у міждержавних відносинах; насильницьке приєднання однією державою території (частини) іншої держави.

Антанта — військово-політичний блок Великої Британії, Франції і Росії, який існував у 1904—1918 рр. і об’єднав під час Першої світової війни проти Четверного союзу понад 20 держав.

Апологетика (грец. apologos — оповідання) — система раціоналістичних аргументів, що має на меті логічно і раціоналістично довести істинність тих чи інших поглядів, системи вірувань, релігії.

Асиміляція (лат. assimilatio — уподібнення) — добровільний або вимушений процес розчинення (втрата традицій, звичаїв, мови тощо) раніше самостійного народу (етносу) чи його частини в середовищі іншого, зазвичай численнішого, народу (етносу); засіб для досягнення етнічної однорідності.

Біржа — організаційно оформлений і регулярно функціонуючий ринок, що має свою спеціалізацію: цінними паперами торгує фондова біржа, товарами за стандартами і зразками — товарна біржа.

Бліцкриг (нім. Blitz — блискавка і Krieg — війна) — теорія, стратегія і практика ведення блискавичної, тобто швидкоплинної, війни, за якої перемоги досягають у мінімальні терміни (від кількох днів до кількох місяців) до того часу, як противник відмобілізує та розверне свої основні військові сили.

Буржуазний націоналізм — термін, який за комуністичного режиму в СРСР використовували на позначення тих, хто виступав за розвиток національної культури, мови, збереження звичаїв, історичних традицій рідного народу.

>Відруб — земельна ділянка у Російській імперії на початку ХХ ст., виділена з общинної землі (внаслідок аграрної реформи) в одноосібну селянську власність (на відміну від хутора — без перенесення садиби).

Війна — надзвичайний стан, до якого спонукають націю, державу чи світову спільноту міждержавні суперечності, що нагромадились на попередніх етапах суспільного розвитку. Крайнє загострення цих суперечностей, що не можна розв’язати іншими методами (політичними, дипломатичними, економічними), призводить до застосування зброї.

Війна громадянська — збройна боротьба між громадянами однієї держави за владу чи відокремлення частини країни.

Війна партизанська — різновид війни, бойові дії поза лінією фронту, одна з найважливіших форм боротьби населення проти іноземних загарбників на окупованій ними території. Охоплює різні дії — збройні і не збройні, організовані і стихійні, систематичні та епізодичні, спрямовані на підрив ворожого режиму.

Війна світова — глобальне протиборство коаліцій держав із застосуванням численних армій та військових арсеналів. На відміну від локальної охоплює більшість держав і населення планети, значні сухопутні, морські і повітряні простори, є надзвичайно руйнівною і винищувальною.

Військовополонені — особи зі складу збройних сил ворогуючих сторін, які під час збройного конфлікту були захоплені в полон.

«Воєнний комунізм» — система тимчасових і надзвичайних соціально-економічних і політичних заходів, спричинених громадянською війною та воєнною інтервенцією, що характеризувалася спробами більшовиків у період від захоплення влади в 1917 р. і до весни 1921 р. здійснити негайну побудову комунізму, запровадити відповідно до програмних настанов комуністичну систему господарювання, що не припускала приватної власності і товарно-грошових відносин, передбачала примусову та обов’язкову працю, вилучення у селян методом розкладки продовольства, націоналізацію й одержавлення промисловості, суворий централізм в управлінні економікою, розподіл державою матеріальних благ та організацію нею прямого продуктообміну між містом і селом. Оскільки курс більшовиків на негайну побудову комунізму зазнав краху, то їхня трирічна політика, що передувала непу, з виправдально-пропагандистською метою була названа В. Леніним «воєнним комунізмом».

Воєнно-промисловий комплекс (ВПК) — сукупність державних, військових, промислових, наукових і політико-ідеологічних структур, пов’язаних між собою участю у виробництві зброї і воєнного спорядження, проведенні політики мілітаризму.

Гвардія (італ. guardia — варта, сторожа) — добірна, привілейована частина; військові, напіввійськові формування в Росії та Україні 1917—1920 рр.; у СРСР — почесне звання, яке присвоювалось частинам і з’єднанням.

Геноцид (грец. genos — рід і лат. caedere — вбивати) — сукупність дій або політика, загалом або частково спрямована на винищення національної, етнічної, расової, релігійної або соціальної спільності людей. Здійснюється через убивства, завдання тяжких тілесних ушкоджень або спричинення розумового розладу, навмисне створення життєвих умов, розрахованих на повне або часткове фізичне знищення певної групи населення, запобігання народженню дітей тощо.

Гетто (італ. ghetto, від давньоєвр. get — відокремлення) — відокремлена частина міста, заселена членами релігійної або етнічної меншини.

Голокост (англ. holocaust — всезнищення, всеспалення) — політика геноциду гітлерівської Німеччини стосовно єврейського народу в роки Другої світової війни.

Громадські об’єднання — об’єднання, створені з метою реалізації та захисту громадянських, політичних, економічних, соціальних і культурних прав, інтересів людини, які сприяють розвитку творчої активності й самостійності громадян, їх участі в управлінні державними та громадськими справами.

Губернія — основна адміністративно-територіальна одиниця в Росії з 1708 р., яка поділялася на повіти. Губернії об’єднувалися в генерал-губернаторства. До 1917 р. було 78 Г., 25 із них відійшли Польщі, Фінляндії, прибалтійським державам. У 1923—1929 рр. замість губерній були створені краї та області.

Дворянство — вищий стан феодального суспільства (поряд із духовенством), який мав закріплені законодавчо та спадково привілеї. Його економічний і політичний вплив основувався на власності на землю.

Декларація — офіційна заява від імені парламенту, уряду, партії; урочисте проголошення принципів зовнішньої та внутрішньої політики держави, а також документ, в якому їх викладено. Міжнародні організації закріплюють у вигляді декларації основні положення діяльності в конкретній галузі міжнародних відносин.

Демобілізація (франц. de — префікс, що означає відміну, припинення, і mobiliser — приводити в рух) — переведення збройних сил і всіх галузей народного господарства держави з воєнного на мирний стан.

Демократія (грец. demos — народ і kratos — влада) — народовладдя, що передбачає участь усіх громадян в управлінні суспільними та державними справами; форма державного правління, за якої різні суспільні групи беруть участь в управлінні; фактична свобода для всіх.

Деномінація (лат. denоminatio — перейменування) — зміна номінальної вартості грошових знаків з метою впорядкування грошового обігу і спрощення розрахунків.

Депортація (лат. deporto — засилаю, виселяю) — насильницьке переселення, вигнання, висилка з постійного місця проживання або держави окремих осіб чи народів. Застосовують як засіб карного чи адміністративного покарання.

Державна мова — мова, що обслуговує поліетнічне суспільство в усіх сферах його життєдіяльності, в офіційному спілкуванні (письмовому та усному), діяльності законодавчої, виконавчої і судової влади, в освіті, науці, культурі, засобах масової інформації. Її всебічний розвиток і захист забезпечує держава. В Україні державна мова є українська, що зафіксовано в Конституції України (ст. 10).

Де-факто (лат. de faсto, букв. — насправді) — фактично, насправді; у міжнародному праві — форма фактичного визнання однією державою іншої держави або уряду, що не зумовлює встановлення дипломатичних відносин.

Десятина — десята частина врожаю або інших доходів, яку збирали з населення на користь духовенства і храмів. На Русі була встановлена в Х ст., остаточно ліквідована наприкінці ХІХ ст.

Диктатура (лат. dictaturа — необмежена влада) — необмежена влада, свавільний диктат однієї особи або групи, що, спираючись на насильство, нехтуючи правами людей, довільно встановлюючи і змінюючи закони, домагається поставленої мети за будь-яку ціну.

Диктатура пролетаріату — марксистська концепція, відповідно до якої після революційного повалення буржуазного режиму вся влада має перейти до пролетаріату. Спрямовувалася проти експлуататорських класів і їхнього спротиву пролетарській революції та перевлаштуванню суспільства. Спочатку К. Маркс і Ф. Енгельс убачали під диктатурою пролетаріату державу перехідного (від капіталістичного до комуністичного суспільства) періоду, а потім В. Ленін розробив учення про диктатуру пролетаріату як владу трудящої більшості над експлуататорською меншістю. Вчення виявилося утопічним тому, що пролетаріат індустріального та постіндустріального суспільства соціально видозмінювався та диференціювався і більшовики використовували ідеологему «диктатура більшості над меншістю» для забезпечення диктатури державної партії.

Дисидент (dissidens — незгодний) — особа, яка не погоджується з панівною ідеологією. Термін застосовували вже в Середньовіччі щодо віруючих, які не дотримувалися панівної в державі релігії. У СРСР дисидентство перетворилося на окремий рух за дотримання прав людини в різних сферах життя. У переносному значенні дисиденти — всі інакодумці.

Дискримінація (disscriminatio — розрізнення) — часткове чи повне, тимчасове чи постійне обмеження або позбавлення конституційних прав громадян певної категорії за расовою чи національною належністю, політичними і релігійними переконаннями, статтю тощо.

Добровольча армія — військова сила, яка вела боротьбу проти більшовицької Червоної Армії в період громадянської війни в Росії. Офіційна дата заснування — 25 грудня 1917 р. (7 січня 1918 р.); очолювали М. Алексєєв, Л. Корнілов, А. Денікін. Спочатку формувалася з добровольців (офіцерів, юнкерів, студентів), відтак — шляхом мобілізацій. У січні 1919 р. ввійшла до складу Збройних Сил Півдня Росії.

Евакуація (лат. evacuare — спорожняти) — відведення військ, як правило оточених або таких, що перебувають під загрозою оточення, з районів їх попередньої дислокації; виведення населення, культурних цінностей та матеріальних ресурсів, здійснюване військовою чи цивільною владою з місцевості, що перебуває під загрозою ворожої окупації або стихійного лиха, з театру воєнних дій у тил.

Експансія (лат. expansio — поширення, розширення, розповсюдження) — агресивна форма зовнішньої політики держав, спрямована на розширення території шляхом приєднання територій інших держав, здобуття нових сировинних ринків і ринків збуту, політичне та економічне поневолення сусідніх народів.

Еміграція (лат. emigratio — виселення, переселення) — добровільне або вимушене переміщення населення з країни (місця) постійного проживання в інші країни (місця).

Єдиний економічний простір (ЄЕП) — економічний простір, на якому діють механізми регулювання територій, засновані на єдиних принципах, що забезпечують вільний рух товарів, послуг, робочої сили і єдину зовнішньоторговельну, податкову та фінансову політику.

«Залізна завіса» — в літературі та засобах масової інформації країн Заходу — ізольовані (закриті) від інших країн держави із соціалістичними системами тоталітарного типу. Термін «залізна завіса» використовували впродовж 1945—1991 рр.

Ідеологія (пізньолат. idea — ідея і logos — слово, вчення) — комплекс духовного життя суспільства, який відображає сукупність поглядів, ідей, цілей та ідеалів людей, що характеризують їхню самосвідомість, ставлення до дійсності та становище у конкретно-історичних умовах суспільного життя. Визначає систему ідеалів і цінностей політики.

Імператор (лат. imperator — повелитель, володар) — найвищий монарший титул, який належить зазвичай (але не завжди) главам імперій. Виник у Римській імперії. В Європі термін «імператор» слугує для позначення монархів низки неєвропейських країн (наприклад, китайський імператор, японський імператор).

Імперія (середньолат. imperium — царство, наказ, веління) — 1) монархічні держави, главою яких є імператор; найчастіше величезна держава, що охоплює території інших народів і держав; 2) великі держави, що мають значні колоніальні володіння. Імперію утворюють метрополія та її колонії.

Інавгурація (лат. inaugurare — посвячувати) — урочиста церемонія вступу на посаду глави держави або посвячення в сан.

Інвестиції (лат. investіo — одягаю) — грошові кошти, цінні папери, інше майно, у т. ч. майнові та інші права, що мають грошову вартість, які вкладають в об’єкти підприємницької або іншої діяльності з метою отримання прибутку та досягнення іншого корисного ефекту.

Індустріалізація (лат. industria — діяльність) — процес створення значного машинного виробництва і перехід на цій основі від аграрного до індустріального суспільства. З кінця 20-х років ХХ ст. у СРСР форсована індустріалізація здійснювалася сталінським тоталітарним режимом насильницькими методами за рахунок різкого обмеження рівня життя більшості населення, експлуатації селянства.

Інкорпорація (лат. incorporatio — включення до складу) — включення однієї території до складу іншої або об’єднання в єдине ціле двох чи більше автономних компонентів.

Інтегральний (лат. integer — цілий) націоналізм — ідеологія ОУН, теоретична концепція, розроблена Д. Донцовим. Відповідно до неї інтереси нації ставилися вище інтересів партій, організацій чи окремих осіб, висувалося гасло національної солідарності.

Інтелігенція (лат. intelligens — знавець, фахівець) — соціальна група, до якої належать особи, професійно зайняті розумовою працею, котрі мають відповідну освіту.

Інтенсифікація (лат. intensio — напруження, посилення і facio — роблю) виробництва — процес суспільного виробництва, що ґрунтується на найбільш повному та раціональному використанні технічних, матеріальних, природних, фінансових і трудових ресурсів на основі науково-технічного прогресу.

Капітал (англ. capitalis — головний) — сукупність товарів, майна, активів, які використовують для отримання прибутку.

Капіталізм — економічна система, у якій більша частина засобів виробництва перебуває у приватній власності, а виробництво і розподіл здійснюються під впливом ринкової економіки.

Колабораціонізм (франц. сollaboration — співробітництво) — співпряця населення окупованих країн із окупаційними арміями й адміністраціями в роки Другої світової війни.

Колективізація сільського господарства — масове створення колективних господарств (колгоспів) у СРСР, що здійснювалося наприкінці 20-х — на початку 30-х років ХХ ст., супроводжувалося ліквідацією одноосібних господарств. Проводилася форсованими темпами із широким використанням насильницьких методів, репресій проти селянства. Призвела до значного руйнування продуктивних сил, скорочення сільськогосподарського виробництва, масового голоду 1932—1933 рр. в Україні, Північному Кавказі, Казахстані.

Командно-адміністративна система — спосіб організації суспільних відносин, для якого характерні жорсткий централізм господарського життя на основі державної власності, використання позаекономічних, ідеологічних методів управління, панування партійно-державної бюрократії за відсутності реальної свободи і справжньої демократії.

Конституція (лат. constitutio — устрій, будова) — основний закон держави, що визначає головні засади життєдіяльності державних інституцій та громадян.

Конфедерація (лат. confoederatio — спілка, об’єднання) — 1) форма союзу, за якого держави, що входять до нього, повністю зберігають суверенітет; 2) назва певних суспільних або інших організацій.

Конфесія (лат. сonfessio — визнання) — церква чи релігійна організація, що має своє віровчення, культову практику та організаційну структуру.

Концесія (лат. concessio — поступка) — здавання державою в експлуатацію іноземній або вітчизняній фірмі частини природних багатств, підприємств, технологічних комплексів та інших об’єктів.

Кооператив (лат. cooperatio — співробітництво) — організація, заснована на принципі індивідуального членства з метою спільної праці або задоволення інших матеріально-економічних потреб.

Країни «народної демократії» — країни Центральної та Південно-Східної Європи, які в повоєнні десятиліття були сателітами СРСР. Під виглядом «народної демократії» в них утвердилася диктатура місцевих комуністичних партій, які одержали владу завдяки Москві й залежали від неї.

Культ (лат. cultus — поклоніння) особи — встановлення єдиновладдя, притаманне тоталітарним державам; сліпе поклоніння, безмірне звеличення, обожнювання певного об’єкта.

Куріальна система — система виборів до представницьких органів, яка впродовж тривалого часу існувала в багатьох країнах. Характеризується поділом виборців на кілька груп або курій за становим або цензовим принципом.

Легітимність (лат. legitimus — законний) — здатність політичного режиму досягати суспільного визнання і виправдання обраного політичного курсу, винесених ним політичних рішень, кадрових або функціональних змін у структурах влади.

Лібералізм (лат. liberalis — вільний) — 1) вільнодумство; 2) політична та ідеологічна течія, прихильники якої виступають за парламентський лад, демократичні свободи, вільне підприємництво; 3) надмірна терпимість, примирення з негативними діями та вчинками.

Маніфест (лат. manifestus — явний, очевидний) — звернення влади, політичних партій чи громадських організацій до населення з приводу подій, які мають важливе значення.

Меморандум (лат. memorandum — те, про що слід пам’ятати) — дипломатичний документ, у якому детально викладено фактичний аспект міжнародного питання, подано аналіз певних положень, обґрунтовано позицію держави.

Менталітет (англ. mentality — спрямування, склад розуму) — сукупність і специфічність структури психічних рис та властивостей, особливостей і проявів способу мислення, складу розуму, що визначають сталу поведінку людей через призму національного характеру, соціальної психології на рівні колективної та індивідуальної свідомості й підсвідомості.

Мобілізація (франц. mobiliser — приводити в рух) — переведення збройних сил і всіх галузей народного господарства держави з мирного у воєнний стан.

Модернізація (фран. modernisation — оновлення) — процес оновлення, осучаснення та вдосконалення всіх сфер суспільного життя, зокрема економічного, політичного, духовного тощо. Типи модернізації: випереджаюча, вчасна, запізніла/наздоганяюча.

Монополія — виняткове право на певну діяльність.

Москвофільство (русофільство) — суспільно-політична і мовно-літературна течія серед українського населення Галичини, Буковини і Закарпаття у середині ХІХ — 30-ті роки ХХ ст. Обстоювала національно-культурну і державно-політичну єдність з Росією та російським народом.

Народовці — суспільно-політична течія, поширена серед західноукраїнської молодої інтелігенції в останні десятиліття ХІХ — на початку ХХ ст.

Науково-технічна революція (НТР) — перерва поступовості, розрив формальної логіки розвитку, стрибок в історичному русі знань. НТР руйнує існуючі наукові уявлення, переглядає фундаментальні поняття і стимулює нові відкриття нової системи знань, що є рушійною силою у розвитку техніки. Хто володіє інформацією, той володіє світом — так характеризується інформаційна революція, яка поширилася в усіх галузях науки, техніки, виробництві, суспільстві. Розвиток науки і техніки пов’язаний з ускладненням методів і форм наукових досліджень, використанням складної апаратури (атомних реакторів, машинних комплексів та ін.). НТР зумовила індустріалізацію науки.

Націоналізація — вилучення з приватної власності у власність держави землі, майна, підприємств, банків, транспорту, закладів культури тощо.

Націоналізм (лат. natio — народ) — радикальний політичний напрям, ідеологія, психологія, соціальна практика, світогляд, відповідно до яких націю вважають основним і вирішальним чинником історії, а також, що її інтересам підпорядковані всі елементи суспільного життя.

Націонал-соціалізм (нім. Nazional Sozialismus — націонал-соціалізм) — тоталітарний політичний рух, який оформився у Німеччині та Австрії після Першої світової війни та ґрунтувався на ідеях пангерманізму, вождизму (фюрерства) та вищості арійської раси.

Національна політика — система концепцій, засобів, заходів, які використовують різні політичні суб’єкти для вирішення національного питання всередині країни, урегулювання міжнаціональних відносин.

Національна самосвідомість — сукупність поглядів, оцінок, думок і відносин, що відображають рівень усвідомлення нацією загалом чи окремою людиною своєї національної належності, спільності історичної долі, своєрідності, неповторності, геополітичних, духовних, соціальних, історичних чинників. Пов’язана із самоідентифікацією нації — усвідомленням себе як спільноти політичної, громадянської на основі осягнення національної ідеї та національних інтересів.

Національна свідомість — сукупність теоретичних, буденних, масових, елітних, власне національних ідей, настанов, прагнень, культурних надбань, що сприяють прогресивному розвитку нації в усіх сферах її функціонування.

Національний район — адміністративно-територіальна одиниця, яку створюють у місцях компактного проживання національних груп, що мешкають за межами своїх національно-державних утворень і становлять більшість населення цієї місцевості.

Національний рух — суспільні або народні рухи, метою яких є звільнення певної нації від іноземного володарювання; політичне об’єднання окремих частин нації, роздробленої між кількома державами.

Національні меншини — частина етносів, основне ядро яких зосереджене поза межами держави, зазвичай у формі самостійних етнополітичних організмів. Відповідно до Закону України «Про національні меншини» (1992) до них належать групи громадян України, які не є українцями за походженням, виявляють почуття національного самоусвідомлення та спільності між собою.

Нова економічна політика (неп) — вимушене і тимчасове повернення більшовиків після провалу політики «воєнного комунізму» від управління економікою вольовими методами до її регулювання через хоча й обмежені, але ринкові відносини, при збереженні «командних висот» в економіці в руках держави.

>Номенклатура (лат. nomenclaturа — перелік, список) — правлячий клас радянського суспільства, партійно-державне керівництво (компартійно-державна номенклатура). Термін виник у 1923 р. у СРСР. Номенклатура партійно-державного і господарського апарату була забезпечена привілеями, відгороджена від пересічних громадян країни.

«Оберкомандо» — верховне командування німецьких військ в Україні в 1918 р.

Окупація (лат. occupatio — захоплення) — тимчасове захоплення частини або всієї території однієї держави збройними силами іншої. Вирізняють окупацію під час війни, окупацію у післявоєнний час на виконання умов мирного договору, мирну окупацію.

Опозиція (лат. oppositio — протиставлення) — протиставлення одних поглядів чи дій у політиці іншим, партія або група, що виступає всупереч думці більшості або панівній думці і висуває альтернативну політику, інший спосіб розв’язання проблем.

Охочекомонники («охотницькі», або «охочі») — збройні контингенти, укомплектовані за добровільним принципом, тобто з «охотників» — вільних людей, які бажають вступити на службу з власного бажання, а не з примусу.

Офензива — військова наступальна операція.

Партизани (франц. рartisan — ополченець) — учасники збройної боротьби в тилу ворога, члени нерегулярних військових сил, які вдавалися до обмежених військових дій, узгоджених із загальною політично-військовою стратегією проти регулярних військ. Тактика партизан охоплює постійне переміщення атак і заходи диверсій і тероризму.

Парцела (франц. раrсеllе, від лат. раrticula — частка) — невелика ділянка власної або орендованої землі, на якій ведеться дрібне (парцелярне) селянське господарство.

Парцеляція (франц. раrсеlеr — поділяти на дрібні частини) — поділ землі на дрібні ділянки — парцели.

Пацифікація (лат. pacіfіcatio — утихомирення) — миротворчі дії, до яких вдалася у найжорстокіших формах офіційна польська влада в 30-ті роки ХХ ст., придушуючи опір українства (на західноукраїнських землях) соціальному і національному гнобленню.

Політичне життя — частина суспільного життя, пов’язана з політичною владою і реалізацією соціальних інтересів, основним змістом якої є усвідомлена і цілеспрямована політична діяльність людей. Внутрішнім змістом політичного життя є відносини влади на різних рівнях організації суспільного ладу.

Поміщик — дворянин-землевласник, який володіє помістям, вотчинник у Росії наприкінці ХV — на початку ХХ ст.

Прелімінарний (лат. pre — префікс, що позначає передавання, і limen (liminis) — початок) мирний договір — попередня, тимчасова угода, згідно з якою воюючі сторони визначають основні положення майбутнього мирного договору.

Приватизація — процес переходу у приватну власність юридичних чи фізичних осіб державних підприємств або змішаних компаній з превалюючою державною часткою в їх капіталі.

Продуктивність праці — показник трудової діяльності працівників, який характеризує кількість продукції, виробленої в одиницю часу, або витрати часу на виробництво одиниці продукції.

Пролетаріат (лат. proletarius — незаможний громадянин) — соціальний клас, який не має права власності на засоби виробництва, для якого основним джерелом для забезпечення життєдіяльності є продаж власної робочої сили.

Радянський народ — в СРСР — нова історична, соціальна та інтернаціональна спільність людей, що нібито була «закономірним результатом докорінного перетворення класових і національних відносин» і сформувалася «в процесі будівництва соціалізму та комунізму» на основі «зближення усіх соціальних груп, націй та народностей СРСР», мала єдину територію, економіку, культуру, союзну «загальнонародну» державу і спільну мету — побудову комунізму.

Реабілітація (лат. re — префікс, що означає зворотну дію, і habilitas — придатність) — виправдання, відновлення в правах несправедливо звинуваченої чи засудженої людини; винесення виправдального вироку унаслідок перегляду справи, постанова чи визначення про припинення справи за відсутністю складу злочину чи за недоведеністю участі в здійсненні злочину. Реабілітація жертв політичних репресій і репресованих народів має свої особливості, які визначено у відповідних законах.

Революція — зміна політичного, соціально-економічного ладу насильницьким способом і встановлення нового політичного, соціального чи економічного порядку в житті суспільства.

Рентабельність (нім. rentabel — прибутковий) — відношення балансового прибутку до середньорічної вартості виробничих фондів за їх початковою оцінкою.

Референдум (лат. referendum — все те, що має бути повідомлене) — спосіб прийняття законів і вирішення найважливіших питань державного життя шляхом всенародного голосування; інститут прямої демократії. На відміну від виборів, об’єктом референдуму є не кандидат чи список кандидатів, а певне питання, з якого здійснюється голосування. Порядок проведення референдуму визначено у відповідних законах.

Реформа (лат. reformare — перетворювати) — перетворення, зміни, переоблаштування певної сфери суспільного життя; новації в існуючій системі, які дають змогу адаптувати її до вимог сучасності.

Рух Опору — узагальнена назва усіх підпільних, таємних і партизанських груп та організацій, які боролися проти нацистської Німеччини та її союзників у роки Другої світової війни.

Соборність — об’єднання в одне державне ціле всіх земель, які заселяє конкретна нація на суцільній території; духовна консолідація всього населення країни, єдність усіх її громадян незалежно від їхньої національності. Ідея соборності стала загальнонаціональною мрією, невід’ємною частиною всіх українських визвольних програм у ХІХ — першій половині ХХ ст.

Соціалістичний реалізм (лат. realis — суттєвий, дійсний) — у радянському літературознавстві і мистецтвознавстві з 30-х років ХХ ст. — основний метод творчої діяльності в літературі, мистецтві та критиці; вираження соціалістично усвідомленої концепції світу та людини, зображення життя у світлі соціалістичних (комуністичних) ідеалів. Ідейні принципи соціалістичного реалізму — народність, партійність і гуманізм. Тісно поєднаний із завданням виховання трудящих у дусі соціалізму («Статут Союзу письменників СРСР», 1934). Основний постулат соціалістичного реалізму — партійність, соціалістична ідейність.

Соціальна інфраструктура (лат. infra — під і structura — побудова, розміщення) — комплекс галузей, які безпосередньо пов’язані зі створенням загальних умов для відтворення робочої сили та забезпечення нормальної життєдіяльності людей. Охоплює охорону здоров’я, освіту, культуру, побутове обслуговування, житлово-комунальне господарство, пасажирський транспорт і зв’язок.

Страйк — тимчасова добровільна відмова робітників від виконання трудових обов’язків (повністю або частково) з метою вирішення колективної трудової суперечки.

Суверенітет (франц. souverainetѕ — верховна влада) — політична незалежність держави, що полягає в її праві самостійно вести внутрішні й зовнішні справи без втручання у них будь-якої іншої держави; необхідна політична та юридична ознака держави. Принцип суверенітету юридично закріплено в статуті ООН та інших міжнародно-правових документах. Положення про суверенітет держави зафіксоване в ст. 1 та 2 Конституції України.

Суд воєнно-польовий — у Російській імперії на початку ХХ ст. — надзвичайний воєнно-судовий орган, затверджений Миколою ІІ під час революції 1905—1907, для прискорення судочинства у справах військових і цивільних осіб, звинувачених у вбивствах, розбої, грабунках, нападах на військових, поліцейських і цивільних осіб та ін. тяжких злочинах, у тих випадках, коли за очевидністю злочину немає необхідності в додаткових розслідуваннях.

Суспільно-політичний рух — добровільне, самокероване формування, створене за ініціативою знизу, об’єднане на основі спільності інтересів для досягнення спільної мети.

Тоталітаризм (лат. totalis — весь, цілий) — політичний режим і система державної влади з використанням насильницьких засобів у процесі управління суспільством, відсутність політичного плюралізму і демократичних свобод, обмеження політичних прав усього населення країни.

Тоталітарна держава — держава, в якій унаслідок історичних умов склалася така система політичного та соціального устрою життя суспільства, за якої неконтрольована народом влада бюрократичної еліти отримала можливість руйнації або прямої заборони інститутів представницької демократії чи просто здійснює військово-поліцейський терор.

Трудовий принцип — організація влади, за якої владні повноваження на місцях мали належати радам робітників, селян і трудової інтелігенції. Реалізувати трудовий принцип намагалася Директорія УНР у першій половині 1919 р.

Українізація — форма коренізації (зміцнення) радянської влади в УСРР, що передбачала, насамперед, освоєння та поширення на державному рівні, у культурно-освітніх і наукових закладах української мови, підготовку необхідних спеціалістів і кадрів із представників корінної національності, перебудову культури в Україні на ідеологічних принципах марксизму. Українізація здійснювалася більшовиками в 20—30-ті pоки ХХ ст. Об’єктивно сприяла розвитку національної свідомості та національної культури, що в умовах фактично унітарної держави (СРСР) сталінське керівництво сприймало як прояв сепаратизму. Й. Сталін, застосовуючи політичні та репресивні методи, у 30-ті pоки ХХ ст. припинив політику українізації в УСРР.

Універсал (лат. universalis — загальний) — нормативно-правовий документ у роки Української революції, який доводив до загального відома найважливіші рішення у сфері державного будівництва.

Унітарна (лат. unitas — єдність) держава — форма державного устрою, за якої адміністративно-територіальні одиниці, розташовані на території певної держави (області, райони), не мають державного суверенітету, політичної самостійності. Унітарною державою був Радянський Союз. Україна — унітарна держава, що зафіксовано у ст. 2 Конституції України.

Уніфікація (лат. unus (uni) — один і facere — робити) — приведення до єдиної форми чи системи, одноманітність.

«Холодна війна» — період міжнародної напруженості, ідеологічного та політичного протистояння внаслідок загострення відносин між СРСР і США після Другої світової війни. Стан «холодної війни » тривав упродовж 1945—1991 рр. і закінчився крахом комуністичного блоку в Східній Європі, об’єднанням Німеччини, припиненням існування Організації Варшавського договору і розпадом СРСР.

Фашизм (лат. facis — в’язанка хмизу) — правоекстремістський ідейно-політичний рух, що виник у 1919 р. в Італії внаслідок національного невдоволення результатами Першої світової війни, а також як реакція на економічну та політичну нестабільність і зростання ліворадикального руху в країні.

Федерація (лат. federatio — союз) — форма державного устрою, союзна держава, що охоплює кілька державних утворень (штатів, земель, у СРСР — республік), які мають спільну територію, уряд, збройні сили, грошову та податкову систему, конституцію (при збереженні конституцій членів федерації), законодавство, суд і об’єдналися для розв’язання спільних для всіх членів федерації завдань. Кожен член федерації володіє державним суверенітетом. СРСР за формою був федерацією, а фактично — унітарною державою; радянські республіки в його складі не мали реального політичного суверенітету, який проголошувався лише на конституційному рівні.

Фракція (лат. fractio — розламувати) — організована група (переважно членів певної партії) в представницькому органі, громадській організації, яка виражає її (партії) інтереси.

Хутір — садиба на відмежованій ділянці землі, яка перебуває в користуванні одного господаря.

Четверний союз — військово-політичний блок Німеччини, Австро-Угорщини, Туреччини та Болгарії, який сформувався під час Першої світової війни і протистояв країнам Антанти.

Ярмарок — щорічно повторюваний розпродаж товарів, іноді з обмеженням на певний сезон (вино, мед, овочі) або тематику (різдвяний ярмарок).

СЛОВНИК. ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

Попередня сторінка з ІСТОРІЇ УКРАЇНИ

До змісту ІСТОРІЇ УКРАЇНИ

Комментарии закрыты.