Зозуля — міфологізований птах. Слов’янська міфологія

Зозуля — міфологізований птах. Слов’янська міфологія

Зозуля — один із найбільш міфологізованих птахів у слов’янській традиції. Згідно із повір’ями, у Зозулі немає пари: чоловік її потонув або вона сама вбила його, зжила зі світу або заховала під міст. За однією легендою, «Зозуль» покинув Зозулю ще під час всесвітнього потопу. Тому, згідно з повір’ями, Зозуля злучається з одудом, самцем ворони, яструбом, солов’єм або навіть півнем. У легендах Зозуля — обернена птахом скорботна вдова; дружина, яка чекає і зве занапащеного чоловіка; сестра, яка оплакує смерть брата або проклята братом за втрату ключів. Відтоді Зозуля зве брата: «Я-куш, бра-туш, прос-нись, ключі знайш-лись»! чи «Мак-сим, вер-нись, клю-чи наш-лись!». В одній із легенд Зозулею стає діва, покарана Христом за брехню: вона, захищаючи св. Петра, який вкрав коней, кричала: «Ку-пил!»; донька, проклята матір’ю або батьком; скупа вдова, яка не нагодувала хлібом жебрака (Бога); діва, яка лякала Бога з-під моста, і т. д. У народних баладах дочка, вигнана батьками і сумуюча по рідному будинку, обернувшись зозулею, прилітає додому. Слово «зозуля» використовується як ласкаве звернення до жінки.
У вигляді Зозулі представляли душу померлого. У похоронних голосіннях до покійника зверталися зі словами: «Прилітай же до мене зозулею, прокукай мені свою волю». У вигляді Зозулі душа як би злітає на землю поговорити з рідними. Часто в Зозулі бачили вісницю з «того світу». У районах, пограничних з Білорусією, існує звичай голосити із Зозулею: жінки, які втратили близьких, або такі, які знаходяться в розлуці з ними, йдуть в ліс і там, почувши Зозулю, спілкуються наодинці з нею, голосячи і виплакуючи їй свій біль. Зозуля виступає тут в ролі посередника між цим і «тим світом»: у неї випитують новини з «того світу» про своїх близьких, через неї передають їм накази і прохання.
Крик Зозулі часто розцінювали як зловісну ознаку. Говорили: «Зозуля кукає, горе віщує», тому, зачувши її, намагалися відвести біду заклинанням: «Добре кукаєш, та на свою б голову!». Кукання поблизу житла вважали вісником неврожаю, а на даху будинку — смерті, хвороб або пожежі. Говорили, що якщо вперше навесні почуєш Зозулю, що кукає тобі в очі, плакатимеш, а якщо в спину — помреш. Зозуля провіщає смерть, нещастя або дорожнечу, коли кукає на заході сонця. Широко відоме ворожіння по куканню про термін настання смерті. Для цього до Зозулі зверталися з питанням: «Зозуля сіра, загадуй сміливо, скільки років жити і коли померти». Щоб Зозуля довше кукала і не відлетіла з гілки, намагалися підкрастися до дерева і перев’язати його поясом. Дівчата по куканню Зозулі гадали, скільки років залишилося до виходу заміж. Передвісником весілля служив іноді і голос Зозулі біля житла: «Ноне кокушка у нас вдома кукала — не припало б Натаху заміж віддавати».
У південноросійському весняному обряді хрещення і похоронів «зозулі» беруть участь головним чином дівчата. Фігурку «зозулі», виготовлену з рослин, одягали в сарафан, пов’язували хусткою, частіше чорною, тому що вважали Зозулю вдовою.
Із Петровим днем пов’язується припинення кукання Зозулі (іноді також спів солов’я), що відбито в приказці: «Не кукується зозулі за Петрів день». Продовження кукання після Петрова дня загрожує неврожаєм. Іноді спів Зозулі обмежується не календарними, а господарськими термінами: кінець кукання пов’язується із часом колосіння ржі, ячменю або дозрівання трав і початком косовиці. Говорять: Зозуля вдавилася житнім колосом, житнім зерном або ячменем. Чи: «Пора вже і коси бити, і граблі готувати — геть вже зозуля-то охрипла».
У південній Росії і на Україні зустрічається повір’я, що на Петрів день Зозуля давиться сиром. У цьому повір’ї знаходить відображення звичай сирного розговіння у зв’язку із закінченням до цього дня петровського поста. На українському Поліссі цей звичай іноді так і називається: давити Зозулю вареником. На Петра варять вареники з сиром і говорять: давитимемо зозулю вареником. Існує також повір’я, що після закінчення кукання Зозуля ховається в капусті або кропиві від птахів, які її переслідують і б’ють, мстячи за те, що вона підкидає свої яйця в чужі гнізда. Свого ж гнізда Господь позбавив Зозулю в покарання за порушення заборони працювати на Благовіщення. Як говорять в народі, «За те зозуля без гнізда, що у Благовіщення його завила». У покарання за це вона втратила і дітей, і з того часу усе століття кукає — плаче. У багатьох європейських народів існує уявлення, що Зозуля, припинивши до осені своє кукання, обертається яструбом, з яким вона дійсно має зовнішню схожість.
Як і інші птахи, Зозуля на зиму відлітає у Вирій — далекий теплий край біля моря. Зозуля відлітає туди першою і останньою повертається звідти навесні, оскільки її вважають ключницею, хранителькою ключів від Вирію. За іншими уявленнями, Зозуля восени нікуди не відлітає, а зимує, подібно до ластівок, під водою або ховається на зиму в землю.
З прильотом Зозулі і першим її куканням теж пов’язаний ряд прикмет і магічних дій. Почути весною солов’я раніше Зозулі — до щасливого літа, а Зозулю раніше солов’я — до нещасливого. Ранній приліт Зозулі і раннє кукання, коли ліс ще не одягнувся листям, провіщає неврожайне літо, голод і мор, а злодіям невдачу, тому що в лісі сховатися їм буде ніде. Прикметою неврожаю вважається і кукання Зозулі весною поблизу житла. Поганим є кукання на Благовіщення. В одних місцях день першого кукання Зозулі вважають несприятливим для посадки рослин, в інших — початок кукання означає, що пора сіяти льон.
Не можна купатися, доки Зозуля не закує. Почувши вперше Зозулю, беруть з-під правої ноги жменю землі і кладуть її під ліжко, щоб не було бліх. Коли почуєш навесні першу Зозулю, потрібно бути веселим, мати в кишені гроші і задзвеніти монетами або ключами — тоді увесь рік будеш веселим, щасливим і не матимеш потреби в грошах. Якщо ж Зозуля «окукує» тебе натщесерце, це не до добра.
Магічні властивості має сучок від дерева, на якому кукала Зозуля. Його носять і собою як амулет, що оберігає від нещасть. Мисливці тримають в кишені для успіху на полюванні. Жінки обводять цим сучком круг по внутрішньому краю глечика, в який вливають надоєне молоко. Вважається, що в таких глечиках завжди відстоюватиметься товстий верхній шар сметани.
Щасливий буде той, хто знайде нанизані на гілку намиста, які, згідно з українським повір’ям, вивергає Зозуля під час кукання. У любовній магії використовується корінь рослини «зозулині слізки». Відваром цього кореня поять молодят, щоб вони в любові і згоді жили. По цьому кореню також гадають, хто народиться — син або донька.

Інший варіант викладу

ДІЗНАЙТЕСЯ БІЛЬШЕ

Лягуша (Жаба, Гуша)  — дух ініціації-посвяти. Являється до людей під час переходу їх свідомості в інші світи і реальності, коли паща Лягуші є дверима переходу.

Маросси (Морозці, Тріскуни) — злі духи, які були у підпорядкуванні Мороза. Недаремно їх імена співзвучні.

Матохи — духи занепокоєння, які роблять всякого роду безлади в домашньому житті, сімейних справах, всілякі дрібні неприємності. Якщо вони незримі, устежити за ними дуже важко.

Мерцана — добрий дух, покровителька стиглих хлібів. Ночами пурхає над нивами, що колосяться, оберігаючи зерно від порчі і заговору. Торкаючись колосків, вливає в них живильну силу.

Зозуля — міфологізований птах. Слов’янська міфологія

Повернутися на сторінку слов’янська міфологія