• Реклама

Віли — богині долі. Слов’янська міфологія

Віли — богині долі. Слов’янська міфологія

Віли (Білі Віли, Сужениці, Сивіли, Сестрениці) — богині долі, які, згідно з повір’ям, присутні під час народження дитини й визначають її долю, вселяють в неї душу. Водночас — богині поезії, музики, танців. За давньоукраїнськими легендами, Віли наділяють людей, які їм сподобалися (особливо вродливих юнаків), умінням гарно співати, грати на музичних інструментах, танцювати, складати пісні, малювати чи різьбити по дереву. Зображувалися вічно юними красунями, стрункими й граційними, в білих одежах, з довгими золотосяйними розпущеними косами, в яких буцімто вся чарівна сила Віл. Згідно з повір’ям, Віли живуть на хмарах, а також у воді, лісах, на верхів’ях гір. Їх улюблене заняття — пісні й танці. За деякими легендами, одружуються зі смертними юнаками, роблячи їх щасливими на все життя, або стають їхніми посестрами. Виліковують поранених і хворих. Можуть воскресити померлого. В поетичній уяві давніх українців хмаринні Віли — завжди добрі, лагідні, зичливі; водяні — злі, а лісові й гірські — з мінливим настроєм. Злі Віли — призвідці бур і посухи.
У деяких легендах Віли постають ревнивими й мстивими, надто до тих чоловіків, які своїх коханих жінок називають найвродливішими у світі. Віли мали в давніх українців особисті назви, з яких до нас дійшло дев’ять: Даїра, Дора, Додона, Мета, Пелідора, Пита, Прімна, Тиха та Яніра.
У пелазгів Віли йменувалися Сивілами, Сестреницями. Ставилися в один ряд з Перуном, Хорсом, Мокошею. За давньоукраїнською легендою, всього сивіл було 30. Деякі дійшли до нас з античних джерел: Яровіла (Негорhуlа), Демовіла (Dеmорhуlа), Ліповіла (Lірерhilа) та ін. Їх вважали великими віщунками, натхненними дівами, жрицями Сонця. Мешкали в горах. Кожне велике місто чи округа у пелазгів мали свою Сивілу, що називалася за місцевістю: Брегійська, Самоська, Дельфійська, Кумська і т. д. В давньоукраїнського племені фракійців Сивіла називалася Филею (Хвилею). З цим пов’язана легенда про те, що юна й чарівна жриця Сонця («Потомки древних крайнов й до наших дней сохранили имя, переданное им праотцами: страна их и теперь называется Крайна (Украйна)» (О. Чертков)) народилася з морської хвилі (цей сюжет використали давні греки в міфі про Афродіту).

З іменем Сивіл пов’язані пам’ятки найдавнішого українського письма — «Книги пророцтв», або «Книги сивіл». Поетичний образ Віл з XIV ст. переходить до української та білоруської народної творчості, наявний, зокрема, в примовках («вродлива, як Віла») та ін (За П. Трощиним).

ДІЗНАЙТЕСЯ БІЛЬШЕ

Насолод — бог веселощів і всілякого блаженства, бенкетів, гулянь і насолод, вірний супутник Лади, богині любові.

Ниян (Ний) — один із самих нещадних і жорстокосердих слов’янських богів, уособлення тих страшних покарань, які чекають після смерті усіх лиходіїв, убивць, супостатів.

Овсень (Авсень, Таусень, Усинь, Юсиньбог) — четверта іпостась Дажьбога, осіннє, втомлене, постаріле Сонце, чоловік Осіні-Усині, бог, який приносить з Вирія щедрі дари родючості і розподіляє їх між людьми згідно з божим призначенням: одним щедро, з лишком, іншим бідно. Овсень (Авсень, Говсень, Оксень, Осінь, Усень) — один з найбільших богів давньоукраїнського пантеону, бог поліття й осені, щедрого врожаю й статків.

Віли — богині долі. Слов’янська міфологія

Повернутися на сторінку слов’янська міфологія

Комментарии закрыты.