Лада — слов’янська богиня любові і краси. Слов’янська міфологія

Лада —  слов’янська богиня любові і краси. Слов’янська міфологія

Лада (породілля-мати, Ладо, Ладушка, Насолода, Мати-Лада, Лелева Лета, Діва-лебідь, Ясунь-Матінка) — слов’янська богиня любові і краси.
Перша, кого породив Род Небесний, — Мати Небесна (Богородиця, Мати Богів Раси Великої).

Лада-Берегиня, Світла Богородиця і Велика Мати Божа, жіноча іпостась Сварога у Яв’єму світі, Закон Вселенської Любові і Милосердя, дружина Білбога, Богиня краси, любові і одружень, тому раніше весільний змова називалася «ладини».

Лада — покровителька сімейного щастя, матерів, дітей, вдів і сиріт. Її золоте волосся прибране перлами, а сукня прикрашена багатим шитвом і коштовностями.

Ім’ям Лада давні слов’яни називали не лише первинну богиню любові, а й увесь уклад життя — лад, де усе повинно бути гаразд, тобто добре. Усі люди повинні вміти ладнати один з одним. Дружина називала коханого Ладо, а він її — Ладушкою. «Лади», — говорять люди, коли вирішили якусь важливу справу, а у давнину ладником називали домовленість про посаг: лади — заручини, ладнало — сват, ладканя — весільна пісня.

І навіть оладки, які пекли весною на честь життя, що відроджується, від того ж кореня.

Тоді ж співали:
Благослови, мати,
Ой мати Лада, мати!
Весну закликати…

І, звичайно, мати Любов давала своє благословення людям на покликання весни. Богиня Лада була відома багатьом європейським народам.

Лада — богиня шлюбу, достатку, часу дозрівання врожаю. Її культ простежувався (зокрема, у поляків) аж до XV ст. У давнину він був поширеним у всіх слов’ян, а також у балтів. До богині зверталися з благаннями пізньої весни і впродовж літа, приносили в жертву білого півня (білий колір символізував благо).

Ім’я її повторювалося в приспівах пісень: «Ой, Ладо!».

Богинь-Породіль було дві: Мати і Донька. Ладу називали «матір’ю Лелевою». Лада пов’язувалася слов’янами з періодами літньої родючості, коли дозріває і тяжчає врожай. З ім’ям «Лада» в українській та російській мовах пов’язана безліч слів і понять, і усі вони мають відношення до встановлення порядку: ладнати, налагодити, злагодити, ладно. Раніше весільна змова називалася «ладина». Лада іноді вважалася так само і матір’ю дванадцяти місяців, на які ділиться рік.

У Лади народилися двійнята — Лель і Полель.

У слов’янських землях Ладу шанували більше, ніж де-небудь. Збереглися відомості про те, що в дохристиянські часи в нижній частині Києва, на Подолі, стояв величний храм Лади. У центрі стояла статуя божественно красивої жінки в рожевому вінку. Її золоте волосся було прикрашене річковими перлами, а довга сукня, перехоплена в талії золотим поясом, покривали дорогоцінні і складні орнаментальні вишивки. Біля основи статуї диміли пахощі, лежали купи квітів, які служителі щодня замінювали новими букетами.

Будівля храму була традиційно побудована з «живого» матеріалу — дерева (ця традиція строго дотримується, наприклад, на Сході — в Китаї і Японії), суцільно вкритого срібними пластинами. Тисячі свічок, що горять, відбивалися в цих срібних плитах і сполохами освітлювали усе довкола. Дійсно, це було вражаюче, неземне видовище.

Влітку в якості жертв Ладі приносять вишивки, хустки і кільця, а по особливих випадках — білого півня, що символізує благо; взимку — пироги, зерно і оладки, які кидаються в ополонки. Інколи лід навколо ополонки поливається відварами різних трав і прикрашається різноколірними стрічками і клаптиками.

Дерева Лади — липа і береза.

Птахи Лади — білий лебідь, жайворонок, лелека і синиця.

День Лади — седмиця, світлень, тиждень (воскресіння).

Священна цифра — «7».

Символи Лади — кільце і Ладник, семикінцева фігура або семикінцева зірка Піктограма.

Семикінцева зірка — символ інтеграції й усього світлого містичного, символ висхідного Сонця. Із старовини використовувалася багатьма народами, і не випадково у всьому світі сьогодні встановлено 7-денний тиждень. При цьому спочатку дні тижня були присвячені семи видимим без оптичних приладів небесним тілам: Сонцю, Місяцю, Марсу, Меркурію, Юпітеру, Венері і Сатурну.

Різдво Богородиці Лади святкується 21 березня.

«Святкові пісні ладів» виконуються переважно дівчатами, яких тому і називають «ладовицями», а їх хороводи — «колом лади».

Литовці та їх сусіди, летти, під час купальських свят славили Ладу. Вони співали: «Lada, Lada, dido musu deve!» («Лaдa, Лада, велика наша богиня!») — і приносили в жертву білого півня.

Незаміжні дівчата просять у Лади доброго чоловіка і щасливого життя в шлюбі. Заміжні — сімейного благополуччя і заступництва.

Звертаються до Лади і по допомогу перед початком літніх польових робіт, з проханнями про дощ, з турботою про перші сходи і про врожай хліба.

Поряд з Ладою завжди зображується її старший син — бог любові і пристрасті Лель, втілення основної суті Великої Богородиці.

Раніше Ладу і Лель зображувалися у вигляді кам’яних або дерев’яних кумирів, пізніше їх образи стали писати на липових або березових дощечках у вигляді ликон (ікон). Сучасний образ Богородиці і Леля ми можемо спостерігати на багатьох християнських іконах.

Коли у XII ст. до н. е. дорійці завоювали Грецію, то вони принесли із собою культ Лади (ім’я Лада на їх мові означало Господиня). Відтоді Лада міцно оселилася в старогрецькій міфології. Вона навіть роздвоїлася, ставши, в першу чергу, титанідою Лето (у Римі її називали Латоною), матір’ю Аполлона і Артеміди. Цікаво, що Лето і її діти надавали допомогу Трої (спорідненому предкам русів народу) проти ахейців. Потім вона ж утілилася в кохану Зевса — Леду, що народила близнюків Діоскурів.

Інший варіант викладу

 

 

ДІЗНАЙТЕСЯ БІЛЬШЕ

Пущевик — лісовий дух, який живе в непрохідній гущавині — пущі. У нього руки, як суччя, якими він зачіпляє подорожнього, зриває одяг, намагається виколоти очі — не пускає у свої володіння.

Радегаст (Ратегаст) — Ратний Гість, дух війни, ворожнечі, сварки, а також бранної слави, військової доблесті, перемоги і нещадний до ворогів.

Рарог — променистий вогненосний дух, пов’язаний із давнім поклонінням вогню, вогнищу.

Лада —  слов’янська богиня любові і краси. Слов’янська міфологія

Повернутися на сторінку слов’янська міфологія