Карлики — міфологічні персонажі. Слов’янська міфологія

Карлики — міфологічні персонажі. Слов’янська міфологія

Карлики — західнослов’янські міфологічні персонажі у вигляді маленьких чоловічків, які мешкають по сусідству з людьми і вступають з ними в різні відносини, характер яких залежить від ставлення до них людей. Карлики — міфологічний «народ», який має свій побутовий і сімейний устрій, мову, релігію і звички. Життя Карликів уявляється як відображення людського життя, але часто в спотвореному виді, що вказує на їх належність до потойбічного світу. Сильніше за все уявлення про Карликів розвинуті в лужичан і кашубів. Слов’янські вірування в Карликів сформовані під впливом західноєвропейських, передусім німецьких повір’їв.
У лужичан Карлики усвідомлювалися як перші люди, першопоселенці, які жили перед заселенням цих місць слов’янами. Карлики відрізняються від людей передусім дуже маленьким зростом. Поляки і лужичани вважали, що Карлики такі малі, що сім пар Карликів поміщається в печі. За польськими повір’ями, у Карликів непропорційно великі голови, приземкуваті тулуби, негарні обличчя, розпатлане волосся, великі бороди. Їх одяг часто був строкатим, а штани різноколірними, тому поляки незвично одягненій людині говорили: «Виглядаєш, як карлик». У Карликів є великі шапки, зазвичай червоного кольору, які робили їх невидимими і в яких була їх чарівна сила. Якщо зірвати з Карлика цю шапку, він прийде її викупляти.
За місцем мешкання Карлики діляться на домашніх, лісових, гірських і підземних, але окрім місця проживання нічим один від одного не відрізняються. Лужичани вважали, що Карлики вдень сплять, а увечері і ночами приходять в людські будинки, де їдять і веселяться. Карлики виходять тільки в місячні ночі.
Карлики діляться на чоловіків і жінок, серед них є старі і молоді, вони мають сім’ї, справляють весілля, народжують дітей, причому в повитухи і хресні звуть людей; вони помирають, своїх покійників спалюють, а попіл і кістки закопують в землю. Вони знають ремесла, є хорошими ковалями і навіть навчили людей будувати будинки. Карлики люблять музику, часто співають і танцюють на печі.
У Карликів під землею є своє господарство, вони тримають корів і сіють жито, колоси молотять в печі, а зерно мелють між двома каменями. У Карликів є своя піч для випічки хліба. Згідно з деякими повір’ями, Карлики не мають свого домашнього начиння і приходять до людей готувати собі їжу. Карлики, які живуть в горах і під землею, вважаються хранителями скарбів.
З одного боку, вважали, що Карлики були язичниками і справляли свої свята під великим дубом. Вони переселилися під землю, коли стало поширюватися християнство і з’явилися перші дзвони, від дзвону яких вони помирали. З іншого боку, вважали, що у них є свої священики, які походять з вкрадених людських дітей. Карлики звуть людей на хрестини; дітей своїх вони «хрестять», занурюючи в купіль. Мова Карликів частково схожа на людську мову, але слова вони вимовляють невиразно і неповно або одне слово вимовляють з початку, а інше — з кінця. Деякі вважають, що Карлики говорять на людській мові, але двічі повторюють кожне слово або додають до нього заперечення «не».
Стосунки Карликів з людьми будуються як стосунки сусідів. Карлики добре ставляться до людей, не шкодять і навіть допомагають їм у роботі, якщо люди не заподіюють Карликам зла: збивають жінці олію, допомагають людині будувати будинок, пасуть худобу. Улюбленим коням Карлики підсипають в годівницю овес, у нелюбимих віднімають корм. Для Карликів залишають на печі їжу — сіль з борошном або молоко в горіховій шкаралупі. Карлики позичають у людей домашнє начиння, а також просять їжу. Половину подарованого їм пирога вони повертають назад із словами: «Принесли вам ваш непиріг назад». У нагороду за послуги Карлики платять людині коштовностями, за позичені речі дають людині дари, які приносять щастя, доки знаходяться в тій сім’ї, якій вони були подаровані. Карлики мають здатність пророцтва і передбачають людям майбутнє. Якщо ж людина кривдить Карликів, ображає їх кепкуваннями або порушує умови «добросусідства», вони мстять їй: шкодять худобі, насилають неврожай, б’ють посуд.
Карлики підмінюють нехрещених дітей, залишених без нагляду, натомість підкладаючи своє горбате дитинча.

ДІЗНАЙТЕСЯ БІЛЬШЕ

Желя (Журба) і Журба (Карна) — духи похоронного обряду, вічно сумні сестри, супроводжуючі всяку людину на підступах до потойбічного світу.

Жиж — згідно з білоруським переказом, дух вогню, який постійно ходить під землею, випускаючи із себе полум’я.

Жировик — божество, яке мешкає в людській оселі, по коморах та засіках, у льохах та на горищах і сприяє добробуту, достаткам; всіляко охороняє продовольчі запаси від знищення.

Карлики — міфологічні персонажі. Слов’янська міфологія

Повернутися на сторінку слов’янська міфологія