Карачун — цикл обрядів і вірувань. Слов’янська міфологія

Карачун — цикл обрядів і вірувань. Слов’янська міфологія

Карачун (Корочун, Керечун) — в народній традиції термін, закріплений головним чином за різдвяним циклом обрядів і вірувань. В українців, поляків, словаків, моравців, болгар, сербів цим словом позначаються зимовий сонцеворот — Різдво і Святвечір, 24 і 25 грудня, період святок, а також різдвяний хліб і різдвяне деревце. У болгарських діалектах цим словом може називатися літній сонцеворот — день св. Феодора (8 червня). У давньоруській мові Карачун означав пост перед Різдвом, сонцеворот — Спиридонів день (12 грудня), передріздвяний піст, обряд колядування.
У російській і білоруській мовах слово карачун вживалося для позначення раптової смерті, смерті у молодому віці, передсмертних судом, а також злого духу, біса, демона, який скорочує життя.
Загальним елементом усіх цих значень потрібно визнати значення «Переворот, поворот, різка і значима зміна стану», представлене у назвах днів зимового і літнього сонцевороту, що є межею зими і літа; у позначеннях смерті і граничного стану між життям і смертю (агонії); у назвах нечистої сили, яка викликає смерть, особливо передчасну.
Обрядове і магічне значення має різдвяний хліб — карачун, відомий у Карпатах (в українців, поляків, словаків і моравців). Карачун вважався символом сімейного багатства.
Хазяйка пекла його у вивернутому кожусі і рукавицях, всередину хліба клали зерна різних злаків, часник, трави, облатку, встромляли стебло вівса або ялицеву гілочку, ставили баночку меду і освяченої води, обв’язували Карачун джгутом льону або конопель, щоб усе це уродилося і було благополучне. У Словаччині Карачун ділили на кожного члена сім’ї, давали худобі заради здоров’я і плодючості, а залишок клали перед дверима хліва заради охорони від відьми. Шматок Карачуна і усе «випечене» в ньому зберігали як ліки, оберіг і сильні магічні предмети. З Карачуном гадали, катаючи його по підлозі: якщо він перекинеться на верхню кірку, це означало нещастя в скотарстві або смерть кого-небудь із членів сім’ї. Гадали також за формою, яку Карачун прийме в печі.

ДІЗНАЙТЕСЯ БІЛЬШЕ

Догода (Погода) — дух тихого, приємного вітру і ясної погоди.

Доля — у східних слов’ян, персоніфікація індивідуальної людської долі, мислимої як частина загального блага, щастя. Подібне розуміння долі порівнянне з образом хліба, розділеного на частини.

Домовий  (Хазяїн, Сусідко, Доможил) — веселий дух будинку, хранитель домівки, незримий помічник хазяїв.

Карачун — цикл обрядів і вірувань. Слов’янська міфологія

Повернутися на сторінку слов’янська міфологія