Етруски —давньоукраїнське плем’я. Слов’янська міфологія

Етруски —давньоукраїнське плем’я. Слов’янська міфологія

Етруски (Русини, Руси, «З русинів») — давньоукраїнське плем’я, що переселилося з Прикарпаття та Галичини до Північної Італії й утворило державу Етрурію за 1300 рр. до н. е.
За свідченням античних авторів (Схимн Хіоський, Страбон, Плутарх, Юстин та ін.), у творенні високоцивілізованої Етрурії значну роль відіграли дванадцять племен Лідів, що їх об’єднав воєвода Лід. На думку сучасних етнологів, Лід («крижаний чоловік») повів дванадцять молодих общин росів і полян з-над Росі й Дніпра спочатку до Малої Азії, а звідти до Північної Італії. Є припущення, що Лід — один із засновників Етрурії.
За свідченням Страбона, в розбудові Етрурії взяли участь й «інші пелазгічні племена», зокрема ті пелазги, які мешкали на островах Лемносі та Імбросі. Цих островитян Страбон, Плутарх та інші називають Тиренами (Сиренами), а море, на березі якого вони жили, — Тиренським. Об’єднавшись, всі ці давньоукраїнські племена й общини утворили цивілізовану державу Етрурію, яку було поділено на дванадцять округів (за кількістю лідійських племен). За описом Тіта Лівія, головного воєводу Етрурії обирали всі дванадцять племен і округів. На чолі кожного округу стояв старшина. Мешканці Етрурії називалися етрусками. Кожна округа мала своє племінне віче. Водночас кожна округа мала своє місто. Найбільшим містом Етрурії була Вія, що за розмірами дорівнювала Афінам (Галікарнаський) і не поступалася Риму ні засобами оборони, ні міцністю своїх стін (Плутарх). Коли почався занепад Етрурії, римляни 10 років штурмували Вію й ледь спромоглися її здобути. Плутарх назвав Вію «столицею всієї Тиренії». Інші великі етруські міста: Кордон (Согdоnа), Курінь (Каіrеа), Порусія (Реrusіа), Коса (Коsа), Лука (Luса), Оратанія (Аrtanа), Оріана (Аurіnа), Русалія (Rusellum), Кума (Сumа) та ін.
За описом Страбона, Етруски свої житла називали «курені» (бо в кожному житлі стояла піч, що куріла), через те античні автори часто-густо етрурців називали куританами (Каеrіаnі).
За свідченням атничних авторів, етрурці принесли в Північну Італію культуру землеробства й осілого тваринництва. Малочисельні автохтонні племена Італії вперше побачили вози на чотирьох колесах, залізні плуги, вершників на конях, а також — насіння пшениці, проса, гречки, жита. Етрурці навчили місцевих жителів орати, сіяти, прясти, ткати, ковалювати, колісникувати, стельмахувати, ознайомили з гончарним кругом, з металургійною справою тощо. Водночас Етрурці розвивали свою етнокультуру.
Так була утворена велика і могутня держава Етрурія, до якої приєднувалися інші пелазгічні та автохтонні племена, котрі населяли Італію. Зокрема, до Етрурії ввійшло могутнє державне утворення давнього українського племені Обричів зі своїми трьомастами містами (Одра, Дола, Гостра та ін). «Від берегів Тибру й до Альпійських гір, від одного моря до другого — все було заселене етруськими племенами» (Тіт Лівій).
Це була перша федеративна держава у світі. Проте з часом Етрурія розпалася на дванадцять республік. Це, на думку Страбона, послабило Етрурію, на неї почали нападати сусіди. Першими віроломно напали на Етрурію їхні найближчі родичі — гали — давні галичани). За описами Плутарха, Страбона, Лівія й Полівія, галли (їх античні автори називають кельтами) не лише захопили значну територію Етрурії, а й вигнали Етрурців за межі своїх володінь (за 600 рр. до н. е.). 420 р. до н. е. на етруське місто Капую напало давньоукраїнське плем’я компанійців (Саmраnі) й вирізало Етрурців до ноги. 417 р. поляни, що мешкали на теренах Італії, підступно захопили етруське місто Куму. Особливо великого удару по Етрурії завдали галли 388 р. до н. е. Вони перейшли Альпи через ущелину в напрямку етруського міста Турин і на річці Тичина розбили головні сили етруського війська, захопили етруське місто Милан і нещадно пограбували його. Того ж року римські легіони також напали на Етрурію, захопили в полон 8000 чоловік, жорстоко пограбували мирне населення. Наступні нашестя галлів (кельтів) 346-го, 363-го, 358-го, 355-го і 347 років до н. е. остаточно зруйнували Етрурію як державу і водночас зміцнили автохтонний, державний, на кістках давніх українців збудований Рим, що поглинув Етрурців. та їхню культуру.
Розбрат між давніми українськими племенами на терені Італії — трагічна сторінка в історії українського народу. Перший про це сказав Страбон: «Якби етруски не розділилися на окремі племінні управління, то вони не лише могли б дати відсіч усім нападникам, а й самі нападати й вести щасливі війни». Але, гинучи, Етрурія народила дві великі держави — Давню Грецію й Римську імперію. На багатій етруській (давньоукраїнській) культурі виросла антична культура Еллади й Риму. Велику роль відіграла Етрурія в розвитку української міфології, що спричинилася до народження античної міфології.

ДІЗНАЙТЕСЯ БІЛЬШЕ

Здухач — за сербськими і чорногорськими повір’ями, людина або тварина з демонічними властивостями, яка має здатність боротися з негодою, захищати свої угіддя від нападу інших атмосферних демонів.

Змій — у південних слов’ян атмосферний демон, борець з алами та іншими проводирями градових хмар, захисник посівів від граду і негоди, покровитель сільських угідь; міфологічний коханець, від зв’язку якого з жінкою народжуються юнаки і борці з градовими хмарами.

Змій Вогняний — втілення зміїної хитрості і сили, який літає над селами і проникає в хати самотніх дівчат і жінок. Якщо Вогняний Змій полюбить дівицю, то любка незцілима довіку.

Етруски —давньоукраїнське плем’я. Слов’янська міфологія

Повернутися на сторінку слов’янська міфологія