Амазонки — войовнича община давньоукраїнського жіноцтва. Слов’янська міфологія

Амазонки — войовнича община давньоукраїнського жіноцтва. Слов’янська міфологія

Амазонки (Косачі, Косачки) — войовнича община давньоукраїнського жіноцтва III—І тис. до н. е. Заселяли Амазонки низ Дніпра, причорноморські й приазовські степи та багато інших територій.За сучасною гіпотезою, давня жіноча вольниця утворилася як опозиція патріархату, який прийшов на зміну матріархату. Амазонки займалися скотарством (особливо дбали про коней), мисливством, рибальством, хліборобством, ремісництвом та військовим грабіжництвом.

За свідченням Геродота (484—425 рр. до н. е.) та інших античних істориків, Амазонки — вправні вершниці, хоробрі, витривалі, дужі воячки, які добре володіли мечем, бойовою сокирою, списом, луком і стрілою. Африканські, острівні та південноамериканські Амазонки, які походять від причорноморських, знали також морську справу.

Носили довгу дівочу косу як ознаку вільної, незалежної жінки. Звідси — українська назва Амазонок — Косачки, Косачі (на старовинній китайській гравюрі зображено постаті Амазонок з товстими косами, що спадають через ліве плече до землі).

За віросповіданням — язичниці (сонцепоклонниці). За головних богів мали Дажбога, Велеса, Трояна, Перуна, Ярила.

За сучасною гіпотезою, Амазонки — засновниці української козацької вольниці. Підтвердження цього — горельєфне зображення давньоукраїнського козака з «оселедцем» (на тім’ї) та довгою косою, що спадає на плече. Це зображення, знайдене в гробниці єгипетського фараона Хоремхеба (XIV ст. до н. е.), підтверджує припущення про походження назви «козак» від слова «коса».

Щороку на свято Ярила Амазонки брали злюб з молодими скіфами. Виховували Амазонки лише дівчаток. Хлопчиків віддавали скіфам або вбивали (за Геродотом) чи навмисно травмували (за Гіппократом).

В п’ятнадцятирічному віці Амазонкам випікали праву грудь, аби молода воячка могла вільно володіти мечем і луком (звідси назва «Амазонки» — «безгруді»).

Проти Амазонок вели постійні війни греки, які прибували у гирло Дніпра з метою колонізації краю. Останню битву Амазонок з греками описав Геродот. В цій битві перемогли греки й забрали полонених Амазонок на корабель, аби відвезти до Еллади й взяти з ними шлюб. Коли парусники вийшли в Південне (Чорне) море, греки відсвяткували свою перемогу вином. Цим скористалися Амазонки, які дружно повстали й перебили своїх переможців. Але невдовзі на морі здійнялася буря. Степові Амазонки не знали морської справи, тому віддалися на милість стихії. Вітер зніс кораблі через Керченську протоку до Меотійського озера (Азовського моря) і там викинув на берег. Ступивши на землю, Амазонки захопили табуни скіфських коней, погромили місцеві стійбища, деякі скіфські городища. Скіфські царі надіслали загін молодих скіфів з метою приборкати бешкетниць. Проте битви між Амазонками і молодими скіфами не відбулося: обидва табори зійшлися й мирно одружилися. Але Амазонки не захотіли жити в приймах. Вони примусили своїх чоловіків піти до батьків, узяти належну частину майна, повернутися і жити окремо. Так скіфські юнаки і вчинили. Тоді Амазонки повели їх у дикі й суворі степи за рікою Рос (давня назва Волги).

Так утворилося нове могутнє давньоукраїнське плем’я, що дістало назву Сармати (Сар-мати, Цар-мати — в назві відбилася сутність сімейних взаємовідносин: в родині сарматів головувала жінка). Найістотніші ознаки племені: жінки їздили на полювання й війну з чоловіками, носили чоловічий одяг тощо. Дівчина-сарматка не мала права вийти заміж, доки не вб’є ворога.

З часом старі Амазонки намовили своїх синів і онуків напасти на Скіфію й відібрати в розпанілих батьків і дідів «свої законні» землі. Загартовані за суворих умов сармати пішли війною й нещадно розгромили скіфів, які, захопившись збагаченням, певною мірою втратили свої бойові здатності. Замість Скіфії утворилася Сарматія (лише на заході між Дніпром і Дунаєм зберігалася певний час Мала Скіфія).

Криваві битви між сарматами і скіфами, між синами і батьками — трагічна сторінка в історії давньої України як свідчення самознищення нації.

Про Амазонок і Сарматів античні історики, географи, трибуни й письменники залишити багато записів. Зокрема, Гіппократ (470—356 рр. до н. е.) наголошував на обізнаності Амазонок з народною медициною. Він описав, як у дитинстві дівчаткам накладали на праву грудь розігрітий мідний інструмент, аби випалити її безболісно, завядки чому вся сила переходила до правого плеча і правої руки. Гіппократ розповів, як Амазонки калічили народжених ними хлопчиків, аби не дати їм потім можливості воювати проти жінок. Покалічених таким чином чоловіків Амазонки використовували в ролі ремісників для таких робіт, які потребують сидячого способу життя.

Античний історик Лісій (Лисий, 459—380 рр. до н. е.) повідомив, що Амазонки першими винайшли залізну зброю й сіли на коня, чим довгий час переважали своїх піших ворогів. Це дало можливість Амазонкам захопити великі території, підкорити сусідні й віддалені народи. Це підтвердив Страбон (68 р. до н. е. — 20 р. н. е.), який зазначив, що Амазонки свого часу захопили Малу Азію, Мізію, Лідію, Карію, а також значну частину Кавказу. Амазонки, за Страбоном, відіграли значну державотворчу роль в Малій Азії, де заснували багато міст.

Діодор Сицилійський (І ст. до н. е.) розгорнуто описав подвиги цариці Амазонок Фемішкіри (Феміскіри), яка зі своїм хоробрим, мобільним жіночим військом підкорила багато народів за Танаїсом (Доном) і сама героїчно загинула в одній із битв. Ще більшої слави зажила її донька, яка з великим військом Амазонок підкорила Фракію, частину Азії й завоювала Сирію. На ті часи військо Амазонок сягало кількості 120 тисяч хоробрих войовниць.

Пише Д. Сицилійський і про велику царицю Амазонок Пантесилаю, яка у бойовому союзі з царем Енеєм брала участь у Троянській війні й мужньо загинула у двобої з Ахіллом. «Це була остання Амазонка», — зазначив Діодор.

Діонісій Скіфобрахіон (II ст. до н. е.) пише про давні племена Амазонок, які захопили Лівію за багато поколінь до Троянської війни. Діонісій розповів про царицю Амазонок Мирину, яка на чолі свого війська пройшла Єгипет і Аравію, підкорила Сирію, великим походом пройшла через Малу Азію, захопила Фракію і там загинула з частиною свого війська.

Велику увагу приділяють античні автори зв’язкам Амазонок з Александром Македонським, котрий походив з пелазгів. Зокрема, Діодор Сицилійський написав про царицю незвичайної краси і фізичної сили Фалестру, яка прибула до Македонського в супроводі трьохсот озброєних подруг. «Я прийшла, — заявила цариця Македонському, — аби мати від тебе дитину. З усіх чоловіків ти здійснив найбільші подвиги. Немає у світі й жінки, дужчої й хоробрішої від мене. Мені здається, що від таких визначних людей, як ми з тобою, має народитися дитина, яка перевершить усіх смертних». Александр Македонський провів з Фалестрою тринадцять днів і з великими почестями та дарунками провів її в далеку Сарматію. Відомостей про їхню дитину античний історик не дав.

Усі античні автори пов’язували історію Амазонок з виникненням могутнього племені сарматів. Їм приділяли увагу і середньовічні історики.

А запорозькі козаки XVI—XVIII ст. у різних документах (зокрема, в листах до польського короля) гордо йменували себе «нащадками сарматських царів», що свідчить про давнє українське походження сарматів, а отже, й Амазонок.

Походження африканських, острівних та південноамериканських Амазонок широко вивчав французький географ Андре Теве (1502—1592), який побував у Бразилії та інших країнах. На його думку, Амазонки переселилися в Африку, на океанічні острови та в Південну Америку після падіння Трої.

Постаті Амазонок втілені у багатьох творах світового образотворчого мистецтва, зокрема — в скульптурах античних митців Поліклета, Скопаса, Фідія та ін.

Амазонки відіграли велику роль в розвитку давньоукраїнської міфології. Як героїчні персонажі вони ввійшли до багатьох міфів і легенд античного світу та середньовіччя.

 

 

ДІЗНАЙТЕСЯ БІЛЬШЕ

Вештиця — персонаж південнослов’янської демонології, який поєднує властивості реальної жінки і демона. За сербськими повір’ями, Вештицею ставала жінка, в яку вселився «диявольський дух» або яка уклала угоду з бісом, продала йому свою душу.

Вирій (Буян-острів, Ирій) — за давніми легендами, сонмище богів та померлих душ, острів у всесвіті, першоземля богів і світу.

Вихор-біс — нечиста сила, яка, побачивши, що піднімається гроза, біжить від неї чимдалі, щоб не вразила стріла Іллі-пророка.

 

Амазонки, СЛОВ’ЯНСЬКА МІФОЛОГІЯ

Повернутися на сторінку слов’янська міфологія