Стан джерельної бази, археологічне вивчення території Ірану. Історія Стародавнього Ірану. Держава Ахеменідів

Стан джерельної бази, археологічне вивчення території Ірану. Історія Стародавнього Ірану. Держава Ахеменідів

Джерела з історії Стародавнього, Ірану поділяються на три основні групи: писемні пам’ятки, археологічні джерела та повідомлення — про давньоіранські держави в Біблії і працях античних авторів. Історія країни відображена в них нерівномірно.
Про найдавнішу іранську державу Елам, що виникла у Південно-Західному Ірані, джерела розповідають мало. Більшість виявлених еламських текстів являють собою одноманітні написи-посвяти, до того ж еламська мова порівняно з іншими стародавніми мовами найгірше дешифрована. Найціннішими для еламістики є три сотні табличок із царського господарського архіву в Сузах, які проливають світло на останній період існування Еламської держави. Про повсякденне життя еламців розповідають зображення на печатках. Цінні повідомлення про Елам є в шумерських, вавилонських і ассирійських текстах, про нього трапляються згадки в Біблії (П’ятикнижжя Мойсея, Книга Даниїла тощо). Археологічне дослідження території Еламу велося в дуже скромних масштабах.
Ще гірше відображена в писемних джерелах історія Мідії. Окремі повідомлення про неї є в іноземних текстах, передусім ассирійських і вавилонських, причому їхній зміст часто тенденційний. Є інформація про Мідію (на жаль, сумнівної достовірності) також у Біблії. З античних авторів писали про Мідію Ктесій Кнідський, Ксенофонт, Полібій та, особливо, Геродот (зібраний ним матеріал нерідко базувався на усних розпитуваннях, тому потребує ретельної наукової критики).
Найповніше відображена в джерелах історія ахеменідського Ірану (Персії). Про неї розповідають понад 200 тримовних царських написів (Бехістунський і Персе-польський Дарія І, Сузькі Дарія І і Ксеркса та ін.), історичні хроніки, царські укази та розпорядження чиновників-сатрапів, інструкції стосовно управління маєтками вельмож, судові акти, господарські документи, епістолярії
Цінним історичним джерелом є священні книги зороастрійців під загальною назвою «Авеста». Особливо важливе значення має текст «Авести» для дослідження релігії Й культури самих іранців, релігійно-міфологічного світогляду, звичаїв та обрядів загально арійської спільноти. Розповідає «Авеста» також про соціальну й політичну історію Стародавнього Ірану, хоча в цьому випадку до неї слід підходити особливо критично, бо невідомо, де й коли вона з’явилася на світ.
Фрагменти «Авести» потрапили до книгосховища Оксфордського університету на початку XVIII ст., однак тоді їх іще не вміли читати. У другій половині XVIII ст. загорівся бажанням перекласти «Авесту» на європейську мову молодий французький сходознавець Анкетіль Дюперрон. Упродовж семи років він вивчав перську мову, ще дев’ять років пішло на переклад «Авести» французькою мовою, який побачив світ у 1771 р. Вчений назвав священні книги зороастрійців «Зенд-Авестою» (насправді «Зенд» не є власною назвою, а означає «пояснення», «коментар»), нині іраністи називають їх просто «Авестою», а мову, якою вони написані,— авестійською.
Французький переклад «Авести» вчений світ попервах сприйняв з недовірою, Анкетіля Дюперрона публічно звинувачували в шарлатанстві.
Проте врешті-решт науковий подвиг французького вченого було гідно оцінено.
Історія ахеменідського Ірану відображена також у більш ніж двох тисячах еламських документів (їх умовно назвали «табличками кріпосної стіни»), аккадських, арамейських та демотичних текстах. Про окремі події іранської минувшини, пов’язані з історією стародавніх євреїв, розповідає Біблія (Книги Ісаї, Огія, Даниїла, Ездрита Неемії, Естер).
Чимало писали про дипломатичну та воєнну історію Персії стародавні греки, але перси були завойовниками їхньої батьківщини, тому грецькі автори ставилися до них упереджено. Першими описали ахеменідський Іран іонійські логографи VI—V ст. до н. е. Гекатей із Мілета, Харон із Лампсака, Діонісій Мілетськийта ін. Найбільш докладной об’єктивно висвітлив історію греко-перських воєн і придворне життя Ахеменідів Геродот. Перський матеріал присутній також у працях Ктесія Кнідського, Фукідіда, Ксенофонга, Дінона з Колофона, Плутарха, Страбона, Діодора Сицилійського, Арістобула, Птолемея, Онесикріта, Неарха, Арріана, Курція Руфа тощо.
Археологічні знахідки в Ірані постають убогими на тлі сенсаційних археологічних відкриттів у Нільській долині та Месопотамії, проте й вони істотно збагачують наші знання про давньоіранську історію та культуру.
Археологічне дослідження Ірану започаткувало в середині 80-х років XIX ст. французьке подружжя Дьйолафуа — Марсель і Жанна, які розкопали під 40-метровим глиняним пагорбом руїни еламської столиці Сузи, де виявили палац царя Артаксеркса, великі мозаїчні панно {Лев’ячий та Стрілецький фризи), кілька величних колон, виконаних в «імперському стилі», державну печатку Ахеменідів. Інші французькі археологи продовжували розкопки Суз із невеликими перервами впродовж усього XX ст.
У 50—60-х роках XX ст. археологи США та Ірану розкопали на території Стародавнього Еламу священне місто еламців Дур-Унташ (сучасний Чога-Замбіль), де височів оригінальний храм-зіккурат, сліди найдавнішого («доісторичного») Еламу, а в 70-х роках — стародавній Аншан (неподалік від Шираза).
На території Мідії археологів найбільше цікавила її столиця Екбатани, яку пізніше перські царі перетворили на свою літню резиденцію. В середині 70-х років XX ст. там було розкопано храм богині Анахіти. Проте широкомасштабних розкопок в Екбатанах не велося, бо на її руїнах нині стоїть м. Хамадан. Цінною знахідкою в Мідії після другої світової війни вважаються Луристанські бронзи — численні культові Й побутові предмети, деталі кінської збруї тощо. На початку 60-х років археологи розкопали царський некрополь Марлик, у півсотні могил якого виявили прикраси з золота, керамічні культові статуетки, золотий і срібний посуд, прикрашений зображенням тварин і монстрів. Ще раніше американські вчені почали розкопувати 25-метровий пагорб Хасанлу, під яким виявили до ісламське поселення. Англійські археологи розкопали два мідійські поселення — Даба Джан-тепе (в ньому виявлено залишки фортеці, зруйнованої, мабуть, ассирійцями, чимало розмальованого посуду тощо) та Нуш-і Джан-тепе (розкопано руїни мідійської фортеці, двох мідійських храмів).
На території Персії археологи приділили особливу увагу розкопкам двох ахеменідських столиць — Персеполя та Пасаргад. Руїни Персеполя почав розкопувати ще в 70-х роках XIX ст. іранський губернатор, за велінням якого робітники розчистили тронну залу Ахеменідів. У 30-х роках XX ст. експедиція Чиказького університету розкопала приміщення, що його умовно назвали «гаремом Ксеркса», східні сходи ападани (парадної зали), розчистила знамениті Ворота Всіх країн, частину тронного порталу. Після Другої світової війни розкопки в Персеполі продовжили французькі археологи, які водночас здійснили там масштабні реставраційні роботи. Археологічне дослідження Персеполя вже завершено.
Розкопки Пасаргад — місця коронації перських царів — започаткували в 30-х роках учені Чиказького університету, а в 60-х їх продовжили археологи Британського інституту. У Пасаргадах, по сусідству з Персеполем, збереглися палац і мавзолей засновника Перської держави Кіра II Великого, храм вогню. В 1947 р. у Північно-Західному Ірані на південний схід від оз. Урмія було випадково знайдено багатюший скарб, що його назвали скарбом із Зівіє та Саккизьким скарбом. Це були 1162 золоті та срібні жіночі прикраси, заховані їхньою власницею, мабуть, при наближенні армії Александра Македонського. Чимало речей із цього скарбу розійшлося по приватних і музейних колекціях за межами Ірану, частина зберігається в Археологічному музеї в Тегерані.

Стан джерельної бази, археологічне вивчення території Ірану. Історія Стародавнього Ірану. Держава Ахеменідів

Попередня сторінка Історія Стародавнього Сходу

ЗМІСТ

Наступна сторінка Історія Стародавнього Сходу