Палестина під іноземним володарюванням. Стародавня Палестина. Історія Східного Середземномор’я та Аравії

Палестина під іноземним володарюванням. Стародавня Палестина. Історія Східного Середземномор’я та Аравії

Багатство староєврейських держав кололо сусідам очі. Ассирія, Халдейське царство, Персія, — вдаючися до військового «аргументу», домагалися від євреїв, аби вони поділилися з ними своїм багатством.
Ассирія з єврейськими державами не церемонилась. У 722 р. до н. е. ассирійський цар Саргон II захопив Самарію, полонив ізраїльського царя Іосія, силоміць переселив у найгниліші райони Північної Месопотамії 10 із 12-ти ізраїльських колін, а їхні землі пороздавав вавилонським та арамейським колоністам. На чужині ізраїльтяни або вимерли від болотяної пропасниці, або, шо найвірогідніше, розчинилися в масі інших близькосхідних народів. З ізраїльтян уціліло лише небагато самарян — народу, який утворився внаслідок асиміляції з єврейством ассирійських переселенців, котрі так і не змогли цілком ідентифікуватися з євреями. Самаряни згодом утворили свою особливу, не іудейську, релігійну общину. Нині у м. Наблусі проживає кілька сотень євреїв, які вважають себе нащадками самарян.
На перших порах після загибелі Ассирії політична ситуація на Близькому Сході була такою непевною, що населення Іудеї, політичне життя якій продовжила загибель Ізраїльського царства, не могло зорієнтуватися, на кого робити політичну ставку. Спершу в Заріччя прийшли війська фараона Шешонка (біблійний Шушак, Сусакім), які розгромили під Мегіддо іудейську армію й ненадовго закріпилися в Палестині. Проте в 605 р. до н. е. єгиптян вщент розгромили під Каркемишем вавилонські легіони. Іудея стала колонією Нововавилонського царства. Коли цар Іоакім, неправильно зорієнтувавшися в міжнародній обстановці, повстав проти Вавилону, вавилонський цар Навуходоносор II вдерся в Єрусалим й до нитки пограбував його. Іоакіма він стратив, а царем Іудеї призначив Седекію. Близько десяти тисяч іудеїв Навуходоносор II силоміць переселив до Вавилонії, частина ж євреїв подалася в Єгипет. Вавилонський полон євреїв, що тривав майже півстоліття, започаткував, таким чином, єврейську діаспору.
Біблія так описує цей перший акт єврейської трагедії: «І повиводив він (Навуходоносор II) увесь Єрусалим, і всіх князів, і всіх лицарів військових,— десять тисяч пішло до неволі,— і всіх теслів та ковалів. Не позоставив нікого, окрім нужденного народу краю… І всіх військових, сім тисяч, і теслів та ковалів тисячу, усіх лицарів, що займалися війною,— вивів їх вавилонський цар у неволю до Вавилону» (2 Цар., 24, 14—16).
Невдовзі Іудея знову повстала, причому Седекія навіть відпустив на волю всіх рабів, щоб залучити їх до повстанської армії. Однак Єгипет, на військову допомогу якого розраховував іудейський цар, не наважився виступити проти Вавилону — й ніщо не завадило Навуходоносору II довершити акт трагедії. Вавилонські війська взяли Єрусалим у залізні лещата блокади й ледве не виморили його оборонців голодом. У 586 р. вони штурмом оволоділи столицею Іудеї. Навуходоносор II зрив мури Єрусалима, пограбував і зруйнував єрусалимський храм — символ єврейської державності, погнав у неволю близько 40 тис. уцілілих городян, а Седекію осліпив і згноїв у в’язниці. «Іудея залишилася без влади і майже без колишнього населення; лише небагато тих, хто врятувався, переховувалось у зруйнованих містах і гірських печерах».
Поява на історичній карті Перської імперії була на руку євреям. Перси відпустили їх з вавилонського полону, дозволили їм відбудувати Єрусалим і відновити свою релігійну общину. Проте на розорену батьківщину, яка стала третьорядною провінцією Перської держави, повернулося лише дві третини іудеїв, переважно бідніших, ті ж, хто непогано влаштувався на чужині, не поспішали записуватись у патріоти.
У відбудованому Єрусалимі відбувся політичний переворот, унаслідок якого там склалася теократична держава, що нагадувала середньовічний папський Рим. Щоб запобігти асиміляції євреїв серед близькосхідних народів і, головне, зберегти своє елітарне становище в суспільстві, жерці відбудованого в 515 р. до н. е. храму Яхве створили в Єрусалимі ізольовану релігійну общину, начисто відгородивши євреїв від інших близькосхідних народів. У середині V ст. до н. е. жрець-чиновник Ездра, який привів з Месопотамії велику групу євреїв, і, особливо, єрусалимський губернатор Неємія навіть домоглися, щоб євреї розірвали змішані шлюби, причому не тільки з арабками, єгиптянками чи хеттаянками, а й з однокровними самарянками, які вшановували не лише бога Яхве, а й богиню Астарту. Змішані шлюби були в Іудеї звичним явищем, тому жорстока реформа Ездри та Неємії принесла горе багатьом євреям, збурила проти них сусідні народи. Євреї, таким чином, збереглися як народ і релігійна громада, однак заплатили за своє самозбереження дорогу ціну. В період Другого храму іудаїзм став панівною релігією в Іудеї, причому релігійно-етичні закони Мойсея невдовзі було поширено й на євреїв діаспори.

Палестина під іноземним володарюванням. Стародавня Палестина. Історія Східного Середземномор’я та Аравії

Попередня сторінка Історія Стародавнього Сходу

ЗМІСТ

Наступна сторінка Історія Стародавнього Сходу