• Реклама

Історія археологічного дослідження Єгипту. Історія Стародавнього Єгипту

Історія археологічного дослідження Єгипту. Історія Стародавнього Єгипту

Єгипетські старожитності привертали до себе увагу ще середньовічних скарбошукачів та любителів екзотики проте археологічне длослідженя території Египту розпочалося наприкінці XVIII ст. у зв’язку з воєнною експедицією Наполеона Бонапарта в Північну Африку. Серед учасників цієї експедиції була велика група вчених, які здійснили плідну пошукову та описову роботу в країні сфінксів і пірамід. Талановитий 50-річний художник Віван Денон виконав кілька тисяч малюнків із зображенням староєгипетських історико-культурних пам’яток. Зібраний під час експедиції величезний єгиптологічний матеріал дістався переможцям єгипетської воєнної кампанії — англійцям, лише малюнки Вівана Денона залишилися французам. Ці малюнки лягли потім в основу фундаментальної 37-томної праці «Опис Єгипту», яка викликала в Європі шалений інтерес до всього староєгипетського. В Нільську долину подалися науковці (серед них — Ж. Ф. Шампольйон) та скарбошукачі. «То були великі для археології дні,— зауважував американський вчений Г. Картер.— Все, здатне привернути бодай найменшу увагу, від скарабея до обелісків, оголошувалося чиєюсь власністю. А в тих випадках, коли брати-археологи розходились у поглядах, кожен, щоб відстояти свою точку зору, хапався за зброю». В гонитві за єгипетськими старожитностями науці було завдано великих, часом непоправних збитків, проте вдалося зробити й ряд цінних єгиптологічних відкриттів.
Уяву про світанкову добу єгиптології можна скласти на прикладі бурхливої діяльності італійця Бельцоні. Він обстежив руїни, Фів, очистив від піску фасад скельного храму фараона Рамзеса II в Абу-Сімбелі, виявив скельні царські гробниці Сеті І, Рамзеса І, пробрався до поховальної камери піраміди Хефрена. Цей «дослідник» так розповідав про свою гонитву за старожитностями: «Метою моїх пошуків було позбавити єгиптян їхніх папірусів; деякі з них я знаходив захованими на грудях мумій, під руками, між ногами вище колін, на ногах; сувої були закриті численними шарами тканини, якою пеленалися мумії… Вибившись із сил, я почав шукати місце, де б перепочити, і, знайшовши його, спробував присісти; але коли я зіперся на тіло якогось єгиптянина, воно розвалилося піді мною, немов коробка для капелюха; зрозуміло, я спробував зіпертися на щось, щоб підтримати себе, однак опора для рук виявилася такою ж ненадійною, тому я остаточно провалився і опинився серед мумій, що розламувалися, причому мене супроводжував тріск кісток, розриви ганчірок, ламання дерев’яних ящиків, які здійняли таку пилюку, що я мусив добру чверть години сидіти нерухомо, поки вона не осіла… [Прохід] увесь був забитий муміями, і я не міг ступити й кроку, щоб не тицьнутись лицем у якогось зітлілого єгиптянина… Я весь був засипаний кістками, ногами, руками й черепами, які скочувалися на мене згори. Так я просувався від однієї печери до іншої, і всі вони були вщерть заповнені муміями… Я не міг і кроку ступити, щоб так чи інакше не пошкодити якусь мумію».
Потрошити стародавні могили європейцям допомагали місцеві фелахи—спершу заради ароматичної смоли — муміє, яка вважалася панацеєю від усіх недугів, а згодом для підпільної торгівлі папірусами.
Основні археологічні відкриття в Єгипті було зроблено в другій половині XIX ст. Зокрема, дуже багатий археологічний матеріал зібрав у середині XIX ст. німецький вчений К. Р. Лепсіус. Він опублікував його в дванадцяти добротно виданих альбомах «Пам’ятки з Єгипту та Ефіопії», які й дотепер не втратили наукового значення. Тоді ж до Єгипту прибув талановитий французький вчений-са-моучка О. Марієт, який першим став розкопувати не окремі пам’ятки, а цілі архітектурні комплекси. Він розкопав поблизу Мемфіса (середньовічні араби до останнього камінця розібрали руїни цієї найдавнішої єгипетської столиці на будівництво Каїра) гробниці доби Стародавнього Царства, а також залишки Серапеума — погромленої свого часу фанатиками-християнами просторої кам’яної гробниці для священних биків — Алісів, на стінах якої було викарбувано історичні хроніки. Невтомний О. Марієт обстежив чудові храми в Абідосі, почав розкопувати «стобрамні» Фіви — гордість єгипетського містобудування. Він організував єгипетську Службу давнини — для боротьби з підпільною торгівлею старожитностями, домігся відкриття в Каїрі в 1858 р. Єгиптологічного музею і став першим його директором (на території цього музею археолога й поховали в єгипетському саркофазі).
Чимало зробив для археологічного вивчення Єгипту француз Г. Масперо, який у 1881 р. замінив О. Марієта. Він почав розчищати від піску гігантські храми Карнак і Луксор, виявив у царських гробницях у Дашурі, Медумі і Саккара «тексти пірамід» — найдавніші в світі релігійні тексти, а в гробниці фараона Аменхотепа II — тайник із 36 муміями фараонів Нового Царства — Яхмоса І, Аменхотепа І, Тугмоса III, Сеті І, Рамзеса II та ін. (ці мумії заховав від грабіжників наприкінці II тис. до н. е. фараон-жрець Херіхор). Згодом французи знайшли ще один тайник із дев’ятьма царськими муміями. Виявлені мумії було доправлено під охороною до Єгиптологічного музею.
Наприкінці XIX ст. масштабні археологічні розкопки в Єгипті здійснили француз де Морган, швейцарець Навіль, англієць Ф. Пітрі. Вони розкопали найдавніші царські гробниці в Абідосі, місто доби Середнього Царства в Фаюмському оазисі, обстежили печерний храм у Дейр-ель-Бахрі, а Ф. Пітрі ще й відкрив світові знамениті Фаюмські портрети.
У 90-х роках на території сучасної Амарни розпочалися розкопки Ахетатона — резиденції фараона-реформатора Ехнатона. Німецькі археологи, які в 1907—1914 рр. перебрали на себе ці розкопки, виявили в Ахетатоні справжні художні шедеври — скульптурні портрети Ехнатона та його першої дружини — Нефертіті. Цю безцінну знахідку було вивезено потайки до Німеччини. Проте істориків найбільше порадувало виявлення в Ахетатоні великого царського архіву — близько 400 дипломатичних кореспонденцій
XIV ст. до н. е. аккадською мовою. Цей архів за місцем знахідки названо Амарнським.

До XX ст. археологічні роботи в Єгипті велися на убогі кошти самих археологів, потім їх почали фінансувати державні установи та багаті меценати. Так, чергову археологічну експедицію в Єгипті на початку XX ст. фінансував американський «мідний король» Т. Девіс. її учасники виявили скельну гробницю фараона Тутмоса IV з потаємною камерою, в якій розмішувались останки родичів фараона Ехнатона та невідома мумія в чужому саркофазі. Таємницю цього поховання вчені ще й досі не розгадали.
Напередодні Першої світової війни більшість археологів були переконані, що єгипетська земля вже розкрила їм усі свої таємниці. Однак молодий американський єгиптолог Г. Картер затіяв ризиковані пошуки гробниці фараона Тутанхамона. Йому вдалося умовити англійського лорда Карнарвона виділити на це необхідні кошти. Розкопки велися в похмурій Долині царів упродовж шести років. У І922 p., коли Г. Картер, переконавшись у марності своїх зусиль, віддав розпорядження припинити пошуки, його робітники натрапили поблизу гробниці Рамзеса VI на вхід у підземелля. Так було зроблено «відкриття віку» — знайдено єдину непограбовану царську гробницю, яка своїм багатим поховальним начинням могла конкурувати з казковою печерою Алі-Бабй. У кількох її камерах одних лише виробів із золота зберігалося понад 600 кг. Мумія фараона лежала в одному з восьми, вміщених один в один, саркофагів — чотирьох дерев’яних ящиків, оббитих золотим листом, саркофага, вирубаного з монолітного блоку жовтого кварциту, та трьох антроповидних домовин, дві з яких зроблено з дерева та золота, а третя — з листового золота товщиною 2,5—3,5 мм і вагою понад 200 кг. Лице мумії прикривала золота маска (вагою 9 кг). У поховальному савані виявлено близько 150 прикрас і коштовних амулетів, у тому числі залізний, оправлений у золото. Втім, Г. Картер згадував, що на археологів найбільше враження справило не казкове багатство могильного начиння, а засохлий віночок польових квітів, покладений у труну вдовою Тутанхамона: «Серед усієї царської розкоші, державної величі і блиску золота не було нічого красивішого за ці кілька зів’ялих квіточок, які ще зберігали невиразні сліди давніх барв. Вони свідчили про те, наскільки короткі в дійсності тридцять три століття — це всього лише учора і завтра».
Невдовзі після відкриття гробниці Тутанхамона раптово помер від запалення легенів лорд Карнарвон, згодом пішли з життя ще близько трьох десятків людей, так чи інакше причетних до розкопок у Долині царів. З цього приводу європейська преса підхопила містичну вигадку Л. Конай-Дойля, що ці смерті викликані нібито «прокляттям фараона», помстою мертвого живим за потривожений вічний спокій. Г. Картер вбачав у цій газетній сенсації «цілковиту відсутність елементарного глузду».
Вчені, які йшли по слідах «прокляття фараонів», вважають, що причиною передчасної смерті ряду учасників розкопок була, скоріше всього, легенева хвороба «імуноалергійна бронхопневмонія», викликана смертоносним грибком, який зберігає живучість упродовж тисячоліть. Гадають, що саме цей грибок на початку 80-х років обірвав життя дванадцяти науковців, які обстежували в Кракові стародавнє поховання королівського подружжя. Аналогічну грибкову цвіль було виявлено також на мумії фараона Рамзеса II, однак французькі медики, які «лікували» цю мумію, залишилися живі завдяки тому, що, боячись заразити мумію, працювали в респіраторах і гумових рукавичках.
Наприкінці 30-х років археологи виявили в Танісі гробницю фараона-лівійця Шешонка II, а в ній — саркофаг із електруму, посмертну маску і мумію фараона, яка дуже добре збереглася.
У 50-х роках арабські вчені (в Єгипті на той час уже склалася місцева школа археологів) розкопали понад 700 могильників доби Раннього царства, знайшли в підземному склепі найдавніше у світі судно — сонячну барку фараона Хеопса, недобудовану піраміду фараона Сехем-хета в Саккара.
В середині 60-х років у Нільську долину було споряджено найбільшу в історії археологічних розкопок міжнародну експедицію для обстеження території Північного Судану, яка мала стати дном штучного моря у Зв’язку з будівництвом висотної Асуанської греблі, та врятування найбільш цінних історико-культурних пам’яток. Члени цієї археологічної експедиції до 1980 р. перемістили на нове місце понад два десятки фортець, храмів і святилищ, у тому числі гігантський скельний храм Рамзеса II в Абу-Сімбелі (на новому місці він зберіг не лише свій зовнішній вигляд, а й колишню географічну орієнтацію), храм Ізіди на острові Філе (його перемістили на сусідній острів Агілкія), фортеці Бухен, Куме, Семне тощо.
Територія Єгипту, особливо Нільської долини, до цих пір сповна віддячує археологам за їхню невтомну працю. За словами археолога, в Єгипті «не існує місцини, де удар лопатою не видобув би на світ Божий щось цікаве». Лише впродовж 80—90-х років там виявлено сліди перського війська царя Камбіза, яке загинуло від страшної піщаної бурі, найдавніше єгипетське поселення VII тис. до н. е., місто і порт Пксоської доби, сотні мумій, кілька гробниць високопоставлених чиновників, другу сонячну барку фараона Хеопса (її так і залишили в кам’яному склепі), нижній храм цього фараона, призначений для бальзамування тіла покійника, кілька невеликих пірамід, 24 статуї на території Луксорського храму, некрополь будівельників пірамід у Пзі, найбільшу єгипетську скельну гробницю для 52 синів Рамзеса II (налічує близько 100 приміщень) тощо. У 1986— 1987 рр. французькі та японські вчені обстежили за допомогою сучасної апаратури піраміду Хеопса і виявили в її товщі засипану піском камеру невідомого призначення* та тунель у напрямку до Великого сфінкса.
З жалем доводиться констатувати, що багато єгипетських старожитностей, виявлених археологами, гинуть буквально на очах від загазованості атмосфери та підґрунтових вод. Руйнується Великий сфінкс, кришаться піраміди, небезпечно «хворіють» царські мумії (у 1977 р. мумію Рамзеса II навіть возили на «лікування» до Франції). Великих, часом непоправних, збитків завдає науці також підпільна торгівля єгипетськими старожитностями.
Німецький журналіст П. Елебрахт, який не побоявся проникнути в середовище мафії, щоб ознайомитися з методами і масштабами її діяльності по вивозу за кордон історико-культурних пам’яток, дійшов висновку, що ніде в світі «зажерливе бажання людей заволодіти захованими скарбами не виявляється так підступно, безцеремонно й обачно», як у Єгипті, і що «ніде найбільш блюзнірський вид пограбування — роз риття могил — не став такою традицією, як у цій країні…».

Історія археологічного дослідження Єгипту. Історія Стародавнього Єгипту

Попередня сторінка Історія Стародавнього Сходу

ЗМІСТ

Наступна сторінка Історія Стародавнього Сходу

 

Комментарии закрыты.