Культура хеттів. Хеттське, Фрігійське та Лідійське царства. Історія стародавньої Малої Азії і Закавказзя

Культура хеттів. Хеттське, Фрігійське та Лідійське царства. Історія стародавньої Малої Азії і Закавказзя

Культура поліетнічного хеттського суспільства була синтезом — прадавніх місцевих (протохеттських) і пізніших, привнесених мігрантами-індоаріями, компонентів. Вона зазнала впливу культурних традицій єгиптян, вавилонців, а також хурритів, які населяли області Північної Месопотамії та Північної Сирії.
Повсякденне життя землеробів Стародавньої Анатолії було схожим на життя інших близькосхідних народів та сучасної людності Туреччини.
Міста в Анатолії були невеличкими, забудовувалися з урахуванням складного рельєфу місцевості одно- чи кількаповерховими будинками, мали, по можливості, прямі, засипані крупним гравієм вулиці, дренажну систему й каналізацію. Житла будувалися кількох типів. Найчастіше воно складалося з кількох приміщень, розташованих навколо внутрішнього дворика. Зводилося з цегли-сирцю на кам’яному фундаменті чи без нього, а в лісистих місцевостях — із дерева. Вікна (немає впевненості, що вони взагалі існували) були невеличкі й прорубувались у верхній частині стін. Покрівлю робили плескатою зі сплетеного та обмазаного глиною гілляччя. Клали її на дерев’яні крокви. Меблями не зловживали — працювали, їли та спали прямо на підлозі. Іноді люди жили в одному приміщенні з домашньою худобою.
Харчувалися анатолійці в давнину переважно хлібом, сиром, молоком, медом, кашами та м’ясними чи овочевими супами. їжу запивали вином, пивом.
Повсякденним убранням хеттам служила схожа на сорочку туніка з довгими рукавами й без пояса. На свята хетти вдягали хурритську сорочку — довшу й розкішнішу туніку, прикрашену вишивкою та металевими аплікаціями. Воїни носили легку туніку й щось на зразок шотландської спідниці, цар і жерці — довгу хламиду чи плащ, а на голову вдягали круглу шапку чи просто пов’язку. Іноді цар красувався у високій конічній шапці, що символізувала його божественне походження. Жінки куталися з голови до п’ят у плащ, під яким носили легку туніку. Цариця вдягала довгу туніку, що стягувалася вишитим поясом, та високий головний убір. І чоловічі й жіночі вбрання скріплювалися на плечах бронзовими булавками.
Хетти, як правило, носили довге волосся на голові, часом* заплітаючи його в косичку. Чоловіки голились. І чоловіки й жінки носили прикраси — сережки, браслети, намиста, каблучки, печатки, підвіски (мабуть, правили амулетами) у вигляді сонячного диска, місячного серпа, зображень тварин.
Важливу роль у суспільному житті хеттів відігравали релігійно-міфологічні уявлення. Не випадково сакральні функції хеттського царя вважалися вагомішими за військові. Повсякденне життя населення країни Хатті було наповнене всілякими ритуальними діями та магією. Здійснення основних ритуалів покладалося на храмових жерців. У ритуалах брали участь також царедворці, а найповажніші ритуали були прерогативою царя й цариці (передовсім, новорічний ритуал). Оскільки населення пов’язувало свій добробут із благополуччям царської родини, то в державі практикувалися особливі обряди «оновлення» царствених осіб (у царське вбрання наряджали полонених чи статую). Ритуали й обряди неодмінно супроводжувалися пожертвами, іноді навіть людськими (приносили в жертву військовополонених).
Характерно, що у велелюдному хеттському пантеоні було мало власне хеттських (індоєвропейських) богів, а більше — хаттійських. У XIII ст. до н. е. столичне хеттське жрецтво, хоч як це дивно, запозичило хурритський пантеон (гадають, що тут не обійшлося без впливу на релігійне, життя держави цариці Пудухепі — хурритянки).
Найбільше вшановували хетти бога грози й війни Хатті та його хурритського колегу Тешуба (останнього зображували з сокирою та символічною блискавкою в руках). Столичним культом була дружина Хатті — богиня сонця Арінна (поряд із нею існувало й чоловіче божество сонця). Арінна вважалася покровителькою Хеттської держави й царської влади. Особливою популярністю у хеттів користувався також бог родючості Телепін, разюче схожий на єгипетського Озіріса та месопотамського Думузі. Ці та деякі інші анатолійські боги набули загальнодержавного значення. Поряд із ними існували й місцеві культи. Велику роль у країні відігравали також культи священних тварин і птахів — бика, лева тощо.
Боги хеттського пантеону (майже в кожного з них існував у країні свій релігійний центр) були здебільшого антропоморфними, проте існували й зооморфні небожителі (наприклад, бога грози іноді зображували у вигляді бика чи гори). Характерно, що хетти запросто приписували своїм богам і богиням аморальні вчинки.
Можновладці відводили релігії в Хеттському царстві державницьку функцію. Так, царя після смерті проголошували «богом», у зв’язку з чим було розроблено складний ритуал його поховання. Не менш урочистими виглядали й похорони цариці. Зокрема, їхні тіла спалювали на вогні, поливаючи при цьому вином і пивом, потім обгорілі останки на певний час занурювали в посудину з маслом і лише після цього їх загортали в тканину й поміщали в «кам’яний дім» — царський мавзолей.
Від вавилонських знавців окультних наук хетти запозичили ремесло ворожіння (найчастіше по нутрощах тварини). Складовою частиною релігійного мислення сільських жителів Анатолії залишалася первісна магія, до якої зверталися по допомогу в тих випадках, «коли побоювалися, що бога не було на місці, й він міг не почути молитви».
Синтезованою була й хеттська міфологія, яку правильніше було б назвати хетто-хурритською. Вона успадкувала архаїчні передньоазійські міфологічні уявлення. Дослідники зазначають, що в ній були присутні «одвічні анатолійські міфи хуррито-месопотамсько-сирійського ареалу». Наявність у хеттській міфології іноземних, передовсім вавилонських, елементів, на думку вчених, була наслідком домінування в політичному й культурному житті Хеттської держави, в період між Стародавнім і Новим царством, хурритів, «пройнятих вавилонськими традиціями».
Серед хеттських міфів можна виділити міф про Уллікуммі, який розповідає про суперництво між старшим і молодшим поколіннями богів, міф про вбивство дракона Іллуянкі — типовий новорічний міф у фольклорі багатьох народів світу, міф про вже згадуваного бога родючості Телепіна, який майже дублює сюжет про перебування в царстві мертвих вавилонського бога Таммуза, та угаритський міф про зникнення Баала. Зберігся також цікавий міфологічний сюжет про місяць, що впав із неба (Його розповідали в сильну грозу).
Пам’яток хеттської літератури збереглося дуже мало. В них відчувається сильний хурритський вплив (вільна від нього лише найдавніша хеттська література XVIII ст. до н. е.— несійська). Одним із найдавніших жанрів хеттської художньої словесності є лаконічні царські літописи, які з’явилися на три століття раніше ассирійських. У літописах хеттських царів історичні оповіді поєднані з міфами. Існувала також ритуальна поезія, яка в період Новохеттського царства разюче перекликалася з ветхо заповітною літературою. Однак найпоширенішим жанром хеттської літератури були епос і міфи.
Хоча в Хеттському царстві було в ужитку не менше восьми різних мов, офшійне діловодство велося лише трьома з них: хеттською, аркадською (хетти називали її «вавилонською») та іноді хурритською. Жерці користувалися в культовій практиці хеттською мовою.
Писали хетти здебільшого клинописом, монументальні ж наскельні написи і написи на печатках виконували ієрогліфікою, яку винайшли, найімовірніше, самі і яка налічувала понад 400 знаків. Характерно, що ієрогліфічні рядки читалися по черзі справа наліво і зліва направо. На вигляд хеттрьке ієрогліфічне письмо, яке проіснувало після загибелі Хеттського царства ще принаймні чотири століття, грубе й незграбне, особливо якщо порівняти його з граціозними єгипетськими ієрогліфічними знаками, зате воно краще зберегло схожість із зображуваними предметами.
У зв’язку з поширенням у Хеттській державі іноземних мов було складено тримовні, шумеро-вавилоно-хеттські, словники.
Хетти забагато приділяли уваги військовому ремеслу, щоб кохатися в мистецтві, їх іноді називають народом, «позбавленим елегантності». Фахівці запевняють, що хеттське мистецтво розчаровує, особливо як, що згадати, шо його розквіт припав на добу створення єгиптянами вишуканого амарнського стилю. У творах хеттських скульпторів «мало фантазії, витонченості, натхненного таланту чи технічної досконалості, сама груба сила, яка відразу ж відчувається і в масивних настінних рельєфах, і у виробах малих форм». Однак навіть скептики визнають, шо окремі пам’ятки хеттського мистецтва виконані високо професійно, і що загалом хеттське мистецтво — оригінальне й самобутнє, хоч у ньому й відчуваються сильні іноземні впливи, передусім хурритський і вавилонський.
У мистецтві хеттів склався канон — художник зображував оточуючий світ не таким, яким він його бачив, а таким, яким його уявляв, точніше — найбільш слушним у даній ситуації. Так, у чоловічій фігурі голова й ступні ніг зображувались у профіль, плечі та груди — анфас.
Хетти розвивали кераміку — розписну й «гладку», за способом обробки поверхні, дрібну бронзову пластику (статуетки богів виходили умовними й повторювали фігури в наскальних рельєфах). Найбільш примітним явищем у хеттському мистецтві все ж був кам’яний рельєф, який найкраще відображав ідеологію Хеттської держави й у якому, до речі, так і не склався єдиний канон. Хеттський рельєф плоский, у ньому відсутні навіть спроби передати три мірність зображення. Композиції рельєфів на скелях і приставних кам’яних плитах прості, чіткі, ретельно продумані, в них витримано принцип ізокефалії (рівноголов’я фігур). Найцікавішими є рельєфи храму Язиликаю. Вони, поза сумнівом, справляли глибоке враження на відвідувачів.
Стосовно хеттської архітектури, то їй притаманні простота форм, монументальність, злитість із довколишнім скельним рельєфом.

Культура хеттів. Хеттське, Фрігійське та Лідійське царства. Історія стародавньої Малої Азії і Закавказзя

Попередня сторінка Історія Стародавнього Сходу

ЗМІСТ

Наступна сторінка Історія Стародавнього Сходу