Матеріальний побут Стародавньої Месопотамії. Історія Стародавньої Месопотамії

Матеріальний побут Стародавньої Месопотамії. Історія Стародавньої Месопотамії

Населення Південної Месопотамії використовувало в житловому будівництві майже виключно глину та очерет. Будинки, палаци та храми зводили з глини-сирцю, а з випаленої цегли робили лише фундамент (для широкомасштабного виробництва випаленої цегли бракувало палива, до того ж в умовах спекотного клімату вона не годилася для зведення стін, бо викликала нестерпну задуху в помешканні). Проте навіть цегла-сирець використовувалась у житловому будівництві тільки заможними господарями, бідняки ж задовольнялися очеретяними халупами, що тулилися на міських околицях чи взагалі за міськими стінами й сяк-так захищали мешканців від літньої спеки та зимового холоду. У Північній Месопотамії в будівництві використовувався також камінь.
Міста в Месопотамії будували за чітким планом, вулиці в них перетиналися неодмінно під прямим кутом. За ассирійським законодавством тим, хто порушував пряму лінію вулиці, загрожувала шибениця чи паля. Всі міські будинки були схожі один на одного й неодмінно виходили на вулицю глухою побіленою стіною, причому стіна одного будинку впритул примикала до стіни сусіднього, через що цілий житловий квартал мав спільну стіну. Понуру одноманітність вулиць оживляли поодинокі ніші та виступи, а також вхідні двері у двори, що фарбувалися задля відлякування «нечистої сили» в магічний червоний колір. Сміття жителі викидали прямо на вулицю, воно втоптувалося перехожими, внаслідок чого рівень вулиці поступово підвищувався, так що іноді до входу в будинок доводилося робити невеликі східці.
Будинки в Месопотамії, як правило, не мали вікон і освітлювалися через дверну пройму, вузький просвіт між стіною та покрівлею й отвір у покрівлі, яким виходив дим (будинки опалювалися по-чорному). Вікон не робили, щоб утримати в помешканні приємну прохолоду та вберегтися від проникнення злодіїв, які в містах ніколи не переводилися. Вхідні двері обов’язково відкривалися всередину, щоб, як уважало забобонне населення, жінка в господі не була прокляттям для чоловіка. Вони вели в невелику, вимощену цеглою прихожу, в якій, перш ніж зайти до вітальні, можна було помити руки й ноги (засобам гігієни доводилося приділяти чільну увагу, бо в повітрі майже завжди висіли хмари жовтого пилу). З прихожої потрапляли у відкритий внутрішній дворик, а вже звідти — в інші приміщення. У дворик вели вниз сходинки, бо вважалося, що коли двір лежатиме вище за підлогу будинку, господиня в ньому командуватиме чоловіком. Основне помешкання розташовувалося завжди в південній частині будинку, щоб двері виходили на північ, де не так припікало сонце.
У будинку була кухня, проте господиня здебільшого куховарила у дворі, де дим менше роз’їдав очі. Будинки заможних городян навіть мали наполовину вриту в землю й вимощену асфальтом ванну кімнату, а також убиральню. В найбільших містах існували двоповерхові будинки, у верхні кімнати яких можна було потрапити з дерев’яної балюстради, куди підіймалися за допомогою приставної драбини. Влітку сім’я ночувала просто неба на плоскій покрівлі. Від спеки рятувалися також у підвальних приміщеннях, стіни яких поливали водою. Крили будинки очеретом та пальмовим листям. Така покрівля потребувала ремонту буквально після кожної зливи.
Хатнє начиння було простим. Здебільшого господарі меблювали своє житло плетеними ліжками, низенькими стільцями, лавочками для ніг. Лише заможні господарі обставляли свої помешкання дерев’яними скринями та кріслами, а стіни завішували кольоровими тканинами та килимами. Сиділи, схрестивши ноги, на засланій очеретяною циновкою глиняній долівці. Нехитрі речі хатнього вжитку зберігали в напівзакоханих глиняних посудинах. Помешкання освітлювали з допомогою глиняних олійних ламп.
Торгові інтереси вимагали існування надійних шляхів сполучення. До ассирійської доби намощених доріг у болотистій Месопотамії не було, доводилося задовольнятися добре утрамбованими шляхами. Царська влада дбала про охорону караванів, розставляючи на найважливіших караванних шляхах на віддалі двогодинного переходу спеціальні пости та споруджуючи в пустині невеликі укріплення, де б купці могли перепочити та запастися водою. Через те, що раптові напади войовничих степняків робили спорядження далеких караванів справою вельми ризикованою, купці й самі піклувалися про свою безпеку, зокрема, відправлялися в дорогу великими групами, наймали надійних провідників чи домовлялися про перевантаження товарів на півдорозі.
У Новоассирійському царстві уперше в світі з’явилися намощені дороги. Вони були викладені каменем і цеглою, місцями навіть залиті асфальтом, причому через канали й річки будувалися дерев’яні та кам’яні мости. Намощені дороги дали можливість Ассирії організувати надійну службу поштового зв’язку. Кореспонденція доставлялася до адресата кур’єрами, екстрені ж повідомлення — за допомогою сигнальних вогнів («вогневий телеграф»).
Найпоширенішим транспортом у Месопотамії служив нав’ючений осел. Верблюд з’явився в країні лише в Ново-ассирійську добу. Вантажі іноді перевозилися на дво- чи чотириколісних візках, у які впрягали ослів, або на спеціальних дерев’яних платформах, поставлених на котки.
Бездоріжжя та потреба раз по раз переправлятися через канали робили гужовий транспорт у Месопотамії ненадійним. Купецтво охочіше перевозило свої товари водним шляхом. Невеликий вантаж переправляли через річки та канали на поромі, причому люди та худоба слідували за поромом уплав. Для транспортування вантажів використовували також прості, але надійні річкові судна двох типів — куфу (сплетена з лози велика корзина, яку обтягували шкірою, а дно заливали асфальтом), та келек (дерев’яний пліт на надутих шкіряних бурдюках). У Перській затоці плавали на дерев’яних парусних суднах, керованих досвідченими корабельниками.
Одяг населення Месопотамії здебільшого виробляло з овечої вовни, рідше — з лляного полотна (льон у країні не ріс, лляну тканину доводилося завозити, тому коштувала вона дорого). Шовкове вбрання з’явилося вже на схилі старо месопотамської історії й було доступне лише представникам соціальної еліти. Тканину багато драпірували й фарбували в яскравий колір, а хто не мав коштів на придбання дорогих завізних барвників, то простонапросто відбілював вовняну тканину на сонці.
У Ранньодинастичний період чоловіки в Шумері воювали, полювали, працювали здебільшого в костюмі Адама. Так само «вдягався» жрець (і навіть цар), коли йшов до статуї бога чи богині. Проте у Старовавилонську добу з’являтися голими на людях уже вважалося непристойним (утім, траплялося, що вавилонці забували про новий етикет і, як і раніше, ходили в чому мати народила).
Робочим одягом у чоловіків був короткий фартух, вихідним — довга полотняна туніка з короткими рукавами (у жінок, які вдягалися так само як і чоловіки, вона сягала землі). В негоду поверх туніки накидали на плечі короткий вовняний плащ, який стягували широким поясом. В одязі знайшли відображення соціальні відмінності. Зокрема, особливе вбрання носили жерці та представники деяких професій. По-особливому вдягалися також під час трауру й вагітності. Нижньої білизни не носили ні чоловіки, ні жінки, якщо не брати до уваги магічного подвійного шнурка, котрим обв’язували голе тіло й не скидали за будь-яких обставин до самої смерті. Мода на одяг змінювалася, проте не так швидко, як у наш час. Неодмінною деталлю костюма ассирійського вельможі був меч при боці.
Робочий люд у Вавилонії ходив босоніж, представники елітних прошарків узували сандалії, причому іноді на шкарпетки. Ассирійці, які проживали в гористій місцевості, носили високі (до литок) шкіряні чоботи без підборів, із загнутими носками та шнурівкою.
У Старовавилонський період чоловіки носили круглу повстяну шапочку з широкими загнутими полями чи ковпак. Згодом шапка вийшла з моди, чоловіки стали обходитися простою налобною пов’язкою. Заміжні жінки з кінця II тис. до н. е. з’являлися на людях в хустці й тонкому покривалі, яке опускалося з голови на плечі й спадало на всю фігуру, однак не завжди ховало лице. Покривало було ознакою вільної, добропорядної матрони, рабиням і представницям найдавнішої професії ходити в ньому заборонялося під страхом смертної кари (особливо в Ассирії, яка відзначалася строгою мораллю).
І чоловіки, й жінки в Месопотамії любили носити прикраси, які вважалися чи не найпершою ознакою шляхетності. Жінки одягали на шию бронзовий чи срібний браслет, а то й важкий обруч, красувалися в яскравому намисті, носили сережки у формі звичайних кілець чи стилізованих виноградних грон. Чоловіки носили на пальцях рук персні, на зап’ястях чи над ліктем — товсті золоті чи срібні обручі, скріплювали свій одяг розкішними пряжками або інкрустованими ґудзиками. Навіть бідняки носили тонкі мідні браслети та просте яскраве намисто.
Споживали в Месопотамії переважно вегетаріанські страви, приготовлені з бобів, чечевиці, пшона, ячменю, цибулі, огірків, кабачків тощо. Основним продуктом харчування були тонкі ячмінні коржі. З фруктів вавилонці ласували фініками й гранатами, ассирійці — яблуками, грушами, виноградом. М’ясні страви були доступні тільки заможним людям (споживали переважно м’ясо свійської птиці, а корів, кіз та овець забивали на м’ясо лише у виняткових випадках). Для маси населення м’ясо замінювала риба, яка не переводилася в річках та каналах. До харчового раціону входили також молочні продукти (особливо сир і кисле молоко), солодкі страви, в які добавляли мед, горіхи, рослинну олію та спеції. На свята пекли солодкий пиріг, начинений фініками, інжиром та горіхами.
Вавилонці їли тричі на день, причому снідали капітально, обідали в спеку мало, зате увечері знову наїдалися досхочу. До ложок і виделок майже не вдавалися, страву брали руками просто з горщика.
Запивали страву в Месопотамії здебільшого сікерою — ячмінним напоєм різної міцності, схожим на квас чи пиво. Чиста й холодна вода була делікатесом (її доводилося носити здалеку), до того ж користувалися нею обережно, побоюючись схопити якусь заразу. Населення споживало також виноградне вино, однак його якість була невисокою, тому кращі його сорти завозилися з Вірмени та Сирії. В Месопотамії виготовляли й фінікову горілку, яку, до речі, хвалив грек Ксенофонт. Чи не зловживали мешканці спиртним? До нас дійшли вавилонські рецепти від похмілля — ось і відповідь на це запитання.
Як долали в Месопотамії труднощі, пов’язані з нестачею чистої води? Для прання (ним, до речі, займалися чоловіки) використовували попіл та пісок. Замість нашого мила жителі долини користувалися мильними рослинами.
У III тис. до н. е. шумерські та аккадські воїни були озброєні луками, списами та бойовими сокирами, а також малорухливими незграбними бойовими колісницями, а із захисної зброї мали лише гостроверхий мідний шолом. Воїни Стародавнього Вавилону користувалися також кинджалом і, можливо, мечем та бойовою сіткою, захищали тіло шкіряною чи повстяною «бронею» з мідними бляхами. Зброя та військове спорядження ассирійців були ще ефективнішими. На всіх чужинців наводив жах короткий двосічний ассирійський меч, виготовлений із сталі. Ассирійці використовували на полі бою також луки і списи, здобували ворожі укріплення за допомогою катапульт, штурмових драбин та пересувних таранів. У них на кожних 200 піхотинців припадала одна легка, маневрена бойова колісниця.

Матеріальний побут Стародавньої Месопотамії. Історія Стародавньої Месопотамії

Попередня сторінка Історія Стародавнього Сходу

ЗМІСТ

Наступна сторінка Історія Стародавнього Сходу