Загибель Ассирійської імперії. Ассирійська імперія та Нововавилонське царство. Історія Стародавньої Месопотамії

Загибель Ассирійської імперії. Ассирійська імперія та Нововавилонське царство. Історія Стародавньої Месопотамії

Чому перша імперія давнини з її безмежними матеріальними ресурсами, бездоганною військовою організацією раптово і безславно канула в небуття? Щоб відповісти на це запитання, слід розглянути внутрішній розвиток Ассирії з того лиховісного моменту, коли вона остаточно стала великою військовою державою.
На перший погляд, перманентні війни були могутнім стимулом для процвітання ассирійської економіки. Завдяки їм державна скарбниця завжди була вщерть наповнена. Ассирійці дістали можливість запозичувати господарський досвід інших народів Передньої Азії. Вони, зокрема, навчилися вирощувати бавовник, одомашнили верблюда, освоїли виробництво кольорових кахлі в для облицювальних робіт, а головне — навчилися дешево, якісно й у великій кількості виробляти залізо, навіть гартувати сталь, секрет виробництва якої згодом став відомий також арабам («дамаська сталь»). Ассирійці пригонили у свою країну великі отари худоби. Інтенсивне шляхове будівництво, яке зумовлювалось в основному військовими потребами, сприяло розвиткові ассирійської торгівлі. Проте ассирійська економіка була надто воєнізованою, розвивалася однобоко, що стримувало її ріст. Війни завдавали величезних збитків господарству. Розорення сусідніх народів неминуче било рикошетом по економіці Ассирії. Нарешті, можливість для багатьох ассирійців розбагатіти на війні не сприяла їхній трудовій активності, робила ассирійське суспільство значною мірою паразитичним.
Система суспільних відносин також відчувала на собі вплив воєнного Молоха. Війни, як правило, робили бідних біднішими, багатих багатшими, сприяли розвиткові рабовласництва. Втім, соціальний статус ассирійських рабів був досить своєрідним. Наплив військової здобичі робив непотрібним надмірний визиск рабської праці. Тому рабам в Ассирії жилося дещо легше, ніж в інших країнах Передньої Азії. Ассирійський раб, зокрема, міг завести сім’ю, вести власне господарство, укладати договори від свого імені, тримати рабів, виступати в суді, викуплятися на волю тощо. Ясна річ, це не означало, що рабська доля його повністю влаштовувала, як і тих збіднілих общинників, які потрапляли до чіпких рук лихварів. Тому, хоча класові відносини в ассирійському суспільстві були розвинені порівняно слабо, хоч у ньому ще зберігалися набагато сильніші, ніж у Єгипті чи Вавилоні, рудименти первісно-родових традицій (домашнє рабство, кровна помста тощо), воно не вирізнялося особливою стабільністю і заховувало в собі загрозу соціального вибуху.
Воєнізоване суспільство потребувало сильної централізованої влади. Ассирійські царі чимало робили для того, щоб стати цілковитими можновладцями. Вони неодноразово змінювали свою столицю, щоб не залежати від впливової міської ради Ашшура. Цьому місту було відведено почесну роль культового центру та царського некрополя. Проте здійснювати незалежну політику вони не могли, бо царем в Ассирії можна було стати лише шляхом «божественного обрання», тобто в залежності від рішення оракула, отже — від розстановки політичних сил у державі. Найбільші міста мали статус самоуправних, конфліктували з царською адміністрацією. Політичне життя в Ассирії не відзначалося особливою стабільністю, його лихоманило від протиборства політичних угруповань, змов та інтриг у вищих ешелонах влади. Царедворці намагалися впливати на царя також через його гарем, особливо через основну його жінку, яку в Ассирії, до речі, чомусь не називали царицею. Одним словом, центральна влада в імперії була недосить могутньою, щоб забезпечити в тих умовах належний порядок у суспільстві, контроль над величезною територією.
Родової знаті в Новоассирійському царстві вже не було, на зміну їй прийшла знать службова, тобто особливо схильна до політичних інтриг. Добробут чиновників значною мірою залежав від царських щедрот. Чиновники виконували не лише адміністративні, а й військові функції, бо цього потребувала система управління колоніями.
Управлінню колоніями держава приділяла особливу увагу. Тут, на перший погляд, усе було продумано і виважено. Окремі завойовані території стали звичайними провінціями Ассирії, ними керували спеціальні чиновники. Міста Східного Середземномор’я та інші близькі сусіди перебували у васальній залежності від Ассирії і платили їй важку, тобто щорічну, данину. Мідія, Елам, Урарту, Лідія, північно аравійські князівства, здатні постояти за себе, були обкладені легкою, тобто епізодичною, даниною. Єгипет і Вавилон формально вважалися автономними, проте також контролювалися ассирійськими чиновниками. Отож, щодо своїх численних колоній Ассирія демонструвала певну гнучкість. Проте ніякі політичні хитрування не могли прищепити населенню колоній любов і повагу до гноблячої їх держави-хижака. Ассирію звідусіль оточувала ненависть скривджених нею народів, які поступово долали в собі страх перед звірствами ассирійської вояччини.
«Велика Ассирія» була клаптиковою імперією, що за умов відсутності міцних економічних зв’язків між областями загрожувало її розвалом. Велике переселення народів, розпочате Тіглатпаласаром III, зрештою призвело до того, що ассирійці розчинилися серед новопоселенців. Ассирійське військо швидко втратило свою етнічну основу, перетворилося на аморфну масу, не переобтяжену патріотичними почуттями, схильну лише до грабунку. Ассирійці не могли довго тримати в секреті свою зброю та військову тактику. І те, й інше, швидше, ніж їм цього хотілося б, стало надбанням армій ворожих країн. Більше того, окремі народи почали застосовувати проти них більш вдалу тактику ведення бою. Зокрема, скіфські лучники, маючи стріли з кращими балістичними даними, вперше почали вести бойові дії на відстані.
Таким чином, Ассирія заздалегідь підписала собі смертний вирок, зорієнтувавши свою міжнародну політику на поневолення передньоазіатських народів, ставши державою-паразитом.

Загибель Ассирійської імперії. Ассирійська імперія та Нововавилонське царство. Історія Стародавньої Месопотамії

Попередня сторінка Історія Стародавнього Сходу

ЗМІСТ

Наступна сторінка Історія Стародавнього Сходу