Архаїчна та ранньодинастична Месопотамія. Держави Шумеру і Аккаду. Історія Стародавньої Месопотамії

Архаїчна та ранньодинастична Месопотамія. Держави Шумеру і Аккаду. Історія Стародавньої Месопотамії

Найдавніші сліди людини в Месопотамії — палеолітичні стоянки археологи виявили в гористих північно-східних районах (печери Шанідар, Барда-Балка). В XI—VIII тис. до н. е. там уже почався перехід від кочового до осілого способу життя. Месопотамія, таким чином, була одним із найдавніших вогнищ землеробства на планеті. У VII — на початку VI тис. до н. е. (культура Джармо) стародавні землероби стали переселятися в долину. В другій половині VI тис. до н. е. вони почали застосовувати в землеробстві примітивну іригацію, стали металургами (хасунська культура). В V тис. до н. е. стародавні поселення з’явилися також на крайньому Півдні Месопотамії. Наприкінці V—в першій половині IV тис. до н. е. там склалася убеїдська культура, творцями якої деякі вчені вважають протошумерів. У другій половині IV тис. (культура Урука) з’явилися найдавніші міста, протошумерська писемність, рабство. На межі IV—III тис. до н. е. (культура Джемдет-Наср) у побут увійшли мідні та бронзові знаряддя праці, будувалися храми, велися масштабні фортифікаційні роботи, стала звичним явищем організація воєнних походів, ускладнилися соціальні відносини. Все ж добою появи шумерської цивілізації стала перша половина III тис— Ранньодинастичний період. Саме тоді шумери приступили до будівництва місцевих іригаційних систем.
Перша половина III тис. до н. е. була періодом урбанізації Півдня Месопотамії. Міста виникали шляхом синойкізму, тобто злиття кількох сільських общин. Своїм зовнішнім виглядом, а нерідко й характером господарського життя та адміністративного управління вони майже не відрізнялися від сільських поселень.
Здебільшого, місто займало територію 2—4 кв. км, у ньому мешкало кілька десятків тисяч городян. У центрі міста височів захищений мурами храмовий комплекс, там же стояв царський палац, до якого примикали державні господарські будівлі. Решту міської території займали будинки городян, розташовані впритул один до одного чи вперемішку з храмами та каплицями дрібних божків. Міські вулиці були завширшки всього 1,5—3 м. Місто, як правило, стояло на березі річки чи каналу і мало гавань для причалювання невеличких купецьких суден.
У перших століттях 111 тис. до н. е., як це випливає з шумерського епосу, царська влада в містах Месопотамії ще не склалася. Гільгамсш, володар Урука, «могутнього міста, що торкнулося небесних круч», був усього-на-всього «військовим вождем-проводирем», владу якого суттєво обмежували народні збори та рада старійшин. Отож, система політичного управління в Месопотамії на початку Ранньодинастичної доби являла собою військову демократію.
Перші держави з’явилися в Південній Месопотамії ближче до середини III тис. до н. е. Це були невеликі незалежні чи напівзалежні політичні об’єднання, що їх історики назвали містами-державами. Цей термін не може вважатися вдалим, адже мало яке місто було окремою державою, більшість із них входила до політичних об’єднань кількох міст та міських округ. Такі об’єднання міст на чолі з сильнішим виникали, найімовірніше, на ґрунті спільних господарських інтересів, скажімо, з метою будівництва й експлуатації місцевих іригаційних систем.

2

Об’єднання розрізнених міст-держав на обширнішій території, з кількома іригаційними системами, були винятком у політичному житті Месопотамії, нормою ж залишався полісний устрій країни, тобто співіснування десятків незалежних міст-держав. Полісний устрій зумовлювався наявністю в країні кількох водних артерій (Євфрат у межах Півдня Месопотамії розпадався на кілька русел), що давало змогу міським общинам будувати свої магістральні канали й таким чином забезпечувати собі економічну, а відтак і політичну окремішність.
Очолював місто-державу володар, якого називали енсі («пан, що кладе наріжний камінь») або лугалем («велика людина», «господар»). Титул лугаль був у Месопотамії найпочеснішим. Іноді володар мав обидва титули. На жаль, досі не з’ясовано, хто і яким чином удостоювався титулу лугаль. Припускають, що на перших порах лугалем ставав вождь, якого на період війни народні збори через голову ради старійшин та інших общинних інститутів наділяли диктаторськими повноваженнями. Лугаль міг вважати себе народним обранцем і намагався закріпити за собою цей титул довічно. Врешті-решт, титул лугаль став означати «цар».
З часом влада лугалів та енсі посилилася, стала легітимною, тобто переходила від батька до сина. Радянські історики, здебільшого, вважали, що вона абсолютизувалася, й називали таку форму монархії східною (азіатською) деспотією. Сперечалися лише довкола питання про час виникнення східної деспотії — в середині чи ще на початку III тис. до н. е.? Нині висловлюється думка, що самоврядні міські общини не дозволяли царській владі надмірно посилюватися, що населення вважало лугаля чи енсі лише посадовою особою, «слугою народу», тому, мовляв, твердження про деспотичний характер влади в Месопотамії (й узагалі на Сході) «не мають під собою фактичного обґрунтування і беззмістовні». Передання влади в містах-державах далеко не завжди здійснювалося легітимно. Часто-густо заколотники переривали законну царську династію, трон діставався випадковим особам, які самі себе називали синами нікого. Серед коронованих вискочок траплялися й «дочки нікого» (III династію Кіша, наприклад, заснувала Ку-Баба — шинкарка, власниця публічного дому). Розсадником політичних інтриг і двірцевих змов був, звичайно, царський гарем.
Опорою влади лугалів були військові дружини, які попервах вербувалися з добровольців для здійснення воєнних походів, а згодом стали постійними, та дедалі громіздкі ший чиновницький апарат, верхні ешелони якого майже поголовно складалися з царської рідні.
Впливовою політичною силою в найдавніших державах Шумеру й Аккаду було жрецтво, могутність якого забезпечувалась економічним процвітанням храмів. Характерно, що обширні храмові маєтки вважалися не власністю жерців, а їхнім службовим майном — «належали богам», як це значилося в офіційних документах. Церкви в Месопотамії не існувало, жерці не становили церковний клір, вони вважалися звичайними чиновниками, які мали виконувати релігійний ритуал. Верховним жерцем столичного культу був лугаль, який особисто справляв криваві жертвоприношення богам, а під час війни влаштовував масовий забій полонених.
Міста-держави часто конфліктували між собою. Причинами суперечок здебільшого були територіальні домагання. На фунті господарських конфліктів спалахували воєнні сутички, укладалися нетривкі військово-політичні союзи. Неабияку роль у воєнному протистоянні міст-держав відігравала амбіційність їхніх володарів. Упродовж першої половини III тис. до н. е. політична перевага в Південній Месопотамії кілька разів переходила від одного міста-держави до іншого.
У середині III тис. до н. е. за царювання Урнанше (Урназі) посилився Лагаш. Наступники Урнанше воювали з сусідньою Уммою, завоювали ряд інших шумерських та аккадських міст. Один із них, Енметена, нав’язав уммському володарю мирний договір, й, водночас, щоб покласти край затяжному конфліктові між Лагашем та Уммою, вирив новий канал від Лагаша до р. Тігр (Шатт ель-Хай), який експлуатується місцевим населенням до цих пір.
Війни збагатили лагаську знать. Вона заходилася шляхом стягування податків та поборів грабувати свій народ. Лагаш сараною обсіли чиновники-фіскали, які іноді з’являлися правити податок навіть на похорони. Як зауважував С. Н. Крамер, ці «слуги народу» проявляли таку винахідливість у нарощуванні власних прибутків, що їм могли б у цьому позаздрити навіть сучасні їхні колеги. Жертвою ненаситних чиновників ставали також храмові господарства, проте жрецтво справно перекладало збитки на плечі простого люду, збільшуючи плату за культові послуги.
Свавілля чиновників, ймовірно, призвело до соціального вибуху в Лагаші. Останньому представникові династії Урнанше, Лугальанді, вказали на двері, а на царство поставили його свояка Уруінімгіну. Новий володар заходився реформувати суспільство. Він повернув храмам привласнені чиновниками землі й робочу силу, зменшив податки і побори, а також плату за культові послуги, скасував борги тих, хто потрапив у кабалу, заборонив жінкам тримати чоловічі гареми.
Історики неоднозначно оцінюють соціальні реформи Уруінімгіни. Одні трактують їх як соціальний переворот, інші — як косметичний засіб, призначений випустити пару із соціального котла. Мабуть, друга оцінка більш слушна, адже цар-реформатор не здійснив бодай елементарної чистки держапарату, навіть більше, доручив боротися з чиновницькими зловживаннями тим, хто ці зловживання допускав. Не випадково про Уруінімгіну та його реформи лагашці швидко забули. Як зазначав із цього приводу С. Н. Крамер, Уруінімгіна «подібно до більшості інших реформаторів.., мабуть, з’явився запізно й устиг зробити занадто мало».
Соціальними конфліктами в Лагаші скористався цар сусідньої Умми — Лугальзагессі. Він захопив це місто і поруйнував у ньому навіть храми, за що накликав на себе прокляття стародавнього хроніста (власне, прокляли не самого Лугальзагессі, а його «особисту» богиню Нідабу, яка, мовляв, не втримала свого підопічного від акту вандалізму). Лугальзагессі поширив свою владу майже на весь Шумер. Мабуть, здійснив він це вперше і востаннє в історії на правах особистої унії релігійного характеру — став верховним жерцем основних богів шумерських міст-держав. Проте створити міцну централізовану державу, яка б витримала політичні бурі, він не зумів. Новому правителеві так і не вдалося подолати традиційний розбрат між містами-державами.
Якими були економічне життя та соціальна структура найдавніших держав Шумеру та Аккаду в Ранньодинастичний період?
Основу економічного розвитку тогочасного Півдня Месопотамії становило іригаційне землеробство. До польових робіт населення приступало восени. Спершу заступом, мотикою чи дерев’яним плугом сяк-так спушували гругіт, потім вручну чи за допомогою оригінального плуга-сівалки висівали у свіжу ріллю зерно. Жали глиняним серпом з уставленими в нього крем’яними зубчиками, молотили на току ціпом чи спеціальними санками, в полозки яких вкраплювалися кремінчики. Нерідко це робила своїми копитами домашня худоба. Збіжжя мололи на примітивних глиняних зернотерках, продуктивність яких, як показали досліди археологів, була в 5—10 разів нижчою, аніж ручних жорен.
Основною зерновою культурою був ячмінь, з якого пекли коржі і варили пиво. Вирощували також пшеннцю-двозернянку, в якої під час молотьби зерно погано відокремлюється від луски, просо (сорго), яке в Граці називають дурра, ряд городніх культур (горох, боби, гірчицю тощо), лікарські рослини, а на підвищення, куди не сягали паводкові води, закладали фінікові плантації. Для населення Месопотамії фінікова пальма була справжнім «деревом життя»», як ЇЇ там називали, бо з неї вироблялося близько 360 видів різноманітної продукції. Потроху вирощували також яблуні, гранатове дерево, а в другій половині III тис— і виноград. Основною технічною культурою був кунжут (сезам), з якого виготовляли олію для натирання та культового ритуалу.
Важливу господарську роль відігравало й тваринництво. На заболочених луках та гірських пасовиськах населення випасало кіз, овець, велику рогату худобу. Бики та осли служили тягловою силою. Розвивали шумери та аккадці також птахівництво.
Здавна розвивалися в Південній Месопотамії ремесла, особливо будівельна справа, теслярство, суднобудування, гончарство, ткацтво, чинбарство, пивоваріння, виробництво парфумів та ін. Убогість сировинної бази змушувала населення виготовляти знаряддя праці, навіть інструмент, із глини. Глина та очерет служили також основним будівельним матеріалом.
З підвищенням продуктивності праці ремесла поступово відокремлювалися від сільського господарства, тому з’явилася потреба в обмінній торгівлі. Ще більше спонукала її розвиток нестача найнеобхіднішої промислової сировини, яку доводилося доставляти з-за кордону. В країні розвивалася в основному зовнішня торгівля, бо господарства міст-держав були однотипними і потреби в налагодженні між общинних торгових стосунків майже не існувало. В жодному стародавньому місті Месопотамії археологи не виявили слідів ринку, тому найвірогідніше, що торгівля всередині країни існувала, проте без купців та загального торгового еквіваленту, в формі простого обміну.
Годувальниками шумеро-аккадського суспільства були селяни та ремісники. Вони об’єднувалися в іригаційно-землеробські общини (міські чи сільські) і спільно володіли не лише землею, а й водою для її зрошення. Общинна організація виявилась дуже міцною, адже без неї, без притаманної їй традиції взаємодопомоги, вижити в суворих природнокліматичних умовах Месопотамії людині було надзвичайно важко. Ані майнової, ані соціальної рівності в общинах не існувало. Формувалася й міцніла общинна верхівка, з якої рекрутувалося жрецтво й чиновництво. Незначна частина общинників, навпаки, бідніла, виходила з общини і влаштовувалася на роботу в царсько-храмове господарство за службовий наділ чи пайок. В історичній літературі таких невдах, що потрапляли в економічну та особисту залежність віл державної адміністрації, іноді називають клієнтами. Звичайно, клієнтами ставали не лише через бідність, а й унаслідок якихось інших життєвих обставин. З клієнтів та частини общинників набиралося військо, яке в своїй масі було ополченням.
З’явилося в шумеро-аккадському суспільстві й рабство, щоправда, у скромних розмірах. Одним з основних джерел рабства були війни. Оскільки потреби в масовому використанні рабської праці ще не існувало, то більшість військовополонених знищували, однак певну кількість усе ж поневолювали. Поступово з’являлися й інші джерела рабства, такі як боргова кабала, само продаж і продаж членів сім’ї, спадкове рабство (дітей рабині продавали), обернення в рабство за вироком суду, «удочеріння» чи «усиновлення» чужих дітей за плату тощо. Були раби приватні, були й державні (останні з’явилися, як про це свідчать документи, лише наприкінці ПІ тис. до н. е.). їхня праця використовувалася на іригаційних роботах, у ремеслі, яке в Месопотамії, як і повсюди на Стародавньому Сході, вважалося підлим заняттям, проте здебільшого раби, серед яких кількісно переважали жінки-рабині, були домашньою прислугою і жили в господі свого пана на правах його молодших родичів. Раб сприймався не як чужак, а як член общини, і це робило умови його існування стерпними. Таке рабство в історичній літературі називають патріархальним, протиставляючи його класичному, античному, рабству.
Отож суспільство в Месопотамії Ранньодинастичної доби складалося із трьох класів: соціальної верхівки, яка могла використовувати чужу працю, середніх прошарків, які залишалися вільними виробниками й жили своєю, а не чужою працею, та суспільних низів, які не мали власності на засоби виробництва й визискувалися державою чи приватними власниками.
Ще одна характерна риса суспільного устрою міст-дер-жав Шумеру й Аккаду. Соціальна еліта в цих державах складалася з двох прошарків — родової аристократії та службової знаті, які гостро конкурували між собою за місце під сонцем. Однак із часом аристократична верхівка злилася з державним апаратом, відмовилася від ведення латифундистських господарств, які завдавали багато клопоту, але приносили мало прибутків, і вдалася до обкладання населення податками й поборами на свою користь.

Архаїчна та ранньодинастична Месопотамія. Держави Шумеру і Аккаду. Історія Стародавньої Месопотамії

Попередня сторінка Історія Стародавнього Сходу

ЗМІСТ

Наступна сторінка Історія Стародавнього Сходу