Архітектура та мистецтво Стародавнього Китаю. Історія Стародавнього Китаю

Архітектура та мистецтво Стародавнього Китаю. Історія Стародавнього Китаю

Найдавніші твори китайського художнього ремесла належать до — неолітичної кераміки, яка привертає увагу не стільки багатством форм, скільки оригінальним художнім стилем. Свою кераміку стародавні майстри робили і вручну, і з допомогою гончарного круга. Спершу вони випалювали її при високій температурі, а потім розписували по сірому, коричнюватому чи червонуватому фоні фіолетовою, червоною, чорною, жовтою чи білою фарбою, або ще весь фон робили чорним, а орнамент залишали світлим. Найвправніше розписаний неолітичний посуд, зроблений на гончарному крузі. Візерунок завжди вдало підкреслював його витягненість угору чи, навпаки, приземкуватість, іноді вкривав майже всю його поверхню. Це здебільшого був геометричний орнамент у вигляді спіралевидних закруток, сітчастого чи шахового малюнка, поміщеного в коло, ромб чи трикутник. Гадають, що такий орнамент мав магічне призначення, що зигзагоподібні лінії та серпоподібні знаки на ньому символізували Місяць і блискавки, отож відображали уявлення китайців про сили природи.
В іньську добу китайці освоїли виробництво чудового бронзового посуду для зберігання жертовного зерна й вина, який не має аналога у світовому мистецтві. За своїм художнім стилем іньський бронзовий посуд дуже нагадує тогочасну скульптуру, проте має досконаліші форми й орнамент і характеризується віртуозною технікою виконання, яка свідчила про існування в іньському Китаї вже зрілої художньої традиції. Серед традиційних форм бронзового ритуального посуду переважали дін (широка чаша на трьох ніжках), цзюе (посудина на трьох ніжках, схожа на перевернуту каску), гу (видовжена посудина, що розширяється доверху й донизу) тощо. Зовнішня поверхня цього посуду покривалася орнаментом, часом таким витонченим і складним, що його можна роздивитися лише через збільшувальне скло. Орнамент найчастіше виконувався у вигляді зображень спіралей, завитків, фантастичних звірів і птахів (дракона, фенікса тощо). Поширеним, щоб не сказати неодмінним, орнаментальним мотивом на іньському бронзовому посуді була звірина маска тао-те у вигляді роззявленої пащі монстра з роздутими ніздрями та виряченими очима. Маска тао-те зображувалась «розгорнутою», щоб видно було відразу й праву, й ліву її сторони. Цей загадковий декор, мабуть, був іконографією якогось божка, найімовірніше Шанді. Отож в іньському мистецтві прижився «звіриний стиль», поширений також в ірано-месопотамському світі та в Сибіру. Ряд дослідників (переважно китайських) називає батьківщиною «звіриного стилю» саме Китай, однак ця концепція недостатньо аргументована і має в науковому світі своїх опонентів.
За іньської доби в Китаї вже процвітала техніка різьблення по твердих породах каменю й кістці. Китайці виробляли з твердішого за сталь напівпрозорого нефриту, нібито здатного оберігати тіло й душу від усякої напасті, амулети й прикраси, переважно диски бі — символи Неба й світлого чоловічого начала, та восьмигранні призми цзунь — символи Землі й темного жіночого начала.
В епоху Чжоу китайське мистецтво досягло нових успіхів у своєму розвитку. Так, збагатилася його сюжетна основа — поряд із традиційною абстрактною символікою подибуємо зображення людей і тварин, з явилися нові його види, ускладнилася технологія. Ці зміни особливо стосуються періоду Чжань Го (V—III ст. до н. е.). Тогочасний посуд тішить око досконалістю пропорцій, віртуозною технікою орнаменту. Попри свої чималі розміри він здається легким, його стінки тонкі, він уже не виглядає приземкуватим, нерідко інкрустований міддю, сріблом, вкритий позолотою. Завдяки найтоншій обробці та чудовому орнаментуванню посуд доби Чжань Го залишив далеко позаду раніші художні аналоги, навіть випередив подальший розвиток старокитайської бронзи. Новими видами китайського мистецтва в епоху Чжоу були лакові розписи на дерев яних та шкіряних виробах і живопис на шовку, без якого неможливо уявити собі традиційне китайське малярство. Жанрові сценки в чжоуському мистецтві, незважаючи на його релігійну залежність, досить реалістичні, проте впадає в око, що тварин тогочасні художники й скульптори зображували правдоподібніше, аніж людей.
Мистецтво доби Цінь найкраще представлене сенсаційними знахідками в могильному комплексі імператора Цінь Шіхуана. Виявлені в ньому кілька тисяч глиняних та бронзових фігур гвардійців засвідчили схильність старокитайського образотворчого мистецтва до реалізму. Серед тисяч фігур немає двох абсолютно однакових, отож їм притаманна портретність. Ціньська скульптура розмальовувалась у локальні кольори, про що свідчать залишки фарби на статуях гвардійців.
Найвищого розвитку старокитайське мистецтво досягло в епоху Хань. Налагодження господарських і культурних зв’язків ханьського Китаю з країнами Заходу збагатило китайське мистецтво, не зашкодивши його самобутності. Особливо вплинув на нього буддизм. Виявлені в ханьських могильниках глиняні моделі багатоярусних високих башт свідчать про появу пагод — китайського варіанта індійської ступи. Кожен ярус пагоди, круглої, квадратної чи багатокутної в плані, символізував одне з небес буддійської космогонії. Розвивалася дерев’яна палацова архітектура, про яку можемо скласти уявлення лише на основі писемних згадок. Палацові комплекси ханьських імператорів вражають грандіозними розмірами. Так, палац Вей-ангун у Чан’ані мав периметр 11 км і складався із 43 будівель.
Китайське мистецтво прославила й ханьська кераміка, розмальована яскравими фарбами. Основний мотив декору на ханьському посуді — геометричний орнамент у вигляді поясів, розмежованих різкою чорною смугою. Яскраві червона, біла, бузкова та зелена фарби утворюють мальовничі поєднання. Такий орнамент майже позбавлений релігійної символіки, має суто декоративний характер.
Китайці вважали, що «до небіжчиків потрібно ставитись так, немов до живих», тому в ханьському мистецтві значною мірою відображений культ предків. У ханьських гробницях виявлено велику кількість ритуальних предметів з нефриту та яшми, глиняних і бронзових фігурок оповідачів, музик, акробатів, служниць, танцівниць, коней тощо. Китайські анімалісти полюбляли зображувати свійських тварин, причому це їм добре вдавалося.
Цікавими пам’ятками китайського мистецтва ханьської доби є знамениті кам’яні барельєфи та настінний розпис багатих гробниць. Дослідники вважають, що ці зображення не мали магічного призначення, а лише нагадували покійнику про земне життя, відтворювали його улюблені історичні та міфологічні сюжети. Найчастіше зображувалися повчальні історії з життя «ідеальних володарів», «зразкових синів», лаоських магів, божків, драконів тощо. В ханьських барельєфах фігури людей і тварин здебільшого передані в динаміці, з експресією.
Ханьському мистецтву притаманні простота форм, що межує з убогістю, панування строгої лінійної симетрії. Це засвідчують тогочасні бронзові дзеркала (здебільшого круглі, іноді квадратні), які замінили архаїчний бронзовий ритуальний посуд. Ці дзеркала, що служили потребам первісної магії, були з тильного боку вкриті найтоншим орнаментом.
Мистецтво живопису з’явилося в Китаї не пізніше чжоуської епохи, про що свідчать тодішні картини на шовку, виявлені археологами. Але найдавніше китайське малярство не збереглося, тому матеріалом для вивчення старокитайського живопису є пам’ятки ханьської доби та раннього середньовіччя. На стиль ханьського живопису помітно вплинули релігії, передусім буддизм та даосизм. Даоський вплив, зокрема, віддзеркалився в потязі до натуралізму. В трактаті Чжуан-цзи розповідається, як один із малярів, які виконували замовлення володаря царства Сун, закинув подалі пензлі, роздягнувся догола й у всій своїй первозданній красі розлігся привселюдно. У володаря Юань-цзюня дух перехопило від такого новаторства в «художньому» самовираженні, він із захватом назвав цього трубадура натуралізму достеменним художником.
Самостійним видом ханьського мистецтва була графіка, точніше — ієрогліфічний краснопис, вершиною якого стала творчість Ван Січжі в IV ст. до н. е. Вже в давнину китайці називали цього майстра графічної мініатюри «богом краснопису», таким відточеним було його мистецтво.

Архітектура та мистецтво Стародавнього Китаю. Історія Стародавнього Китаю

Попередня сторінка Історія Стародавнього Сходу

ЗМІСТ

Наступна сторінка Історія Стародавнього Сходу