• Реклама

Давньокитайська імперія Східна Хань. Історія Стародавнього Китаю

Давньокитайська імперія Східна Хань. Історія Стародавнього Китаю

Щоб Китай остаточно не перетворився на пустку, Гуан У-ді, як це робили і його попередники, пішов на окремі поступки народу. Він оголосив загальну амністію, відпустив на волю частину державних рабів, зменшив державні податки, впорядкував работоргівлю, навіть спробував обмежити зростання латифундіального землеволодіння. Проте його політика не мала надійної соціальної опори. Знать лише на словах підтримувала імператора, насправді ж чинила опір його ліберальним починанням. Історик Фань Є свідчив, що латифундисти «повсюдно здіймали заколоти, вбивали старших чиновників». Гуан У-ді зумів покласти край ескалації насилля варварським, але, як показало життя, надійним методом — обіцянкою амністії тим п’яти заколотникам, які принесуть йому голову шостого. Військовий опір знаті імператор придушив, проте він не зміг повернути назад колесо історії. Розшарування в суспільстві тривало, причому набуло загрозливих масштабів.
Сучасники повідомляли: «Вищі сім’ї нагромаджують мільйонні багатства, стають власниками земельних латифундій, які не поступаються володінням удільної знаті. Вони підкуповують владу, щоб вона чинила несправедливості, тримають власних охоронців для залякування простого люду, вбивають невинних і нахваляються, що жодного з їхніх людей не стратили як злочинців на базарному майдані. Так живуть, а після смерті користуються царськими почестями. Тому (люди) нижчих дворів топчуться налякані, не знаючи, як і ступити. Батьки й діти, схиливши голови, по-рабськи служать багатіям і приводять їм до послуг жінок та дітей».
Основна маса селян терпіла матеріальну скруту, а в голодні роки та під час воєн узагалі була на межі вимирання. Фань Є запевняв, що багато китайців «ставало людоїдами, і кістки мертвяків були розкидані по всій країні».
Як свідчать джерела, в Східній Хань дедалі більше селян віддавалися під захист «сильних домів», отож переставали бути земельними власниками і, врешті-решт, потрапляли у феодальну залежність.

Господарський механізм Східної Хань розладнувався. Нувориші не поспішали вкладати свої багатства, нажиті спекуляцією та лихварством, у сферу виробництва, змагалися у марнотратстві з царським домом. У суспільстві наростали анти ринкові настрої, від уряду домагалися згортання, навіть ліквідації, грошового обігу, на що він і пішов на початку III ст., «скасувавши» монету. Економіка країни розвивалась, таким чином, у напрямі натуралізації. Державна скарбниця зубожіла, армія в умовах наростаючої економічної кризи скорочувалася і деморалізовувалася. Щоб урятувати армію і водночас прилаштувати люмпенів, не спроможних себе прогодувати, уряд став набирати воїнів переважно з середовища декласованих елементів. В армію вербували навіть кочівників»варварів» — ще не надійнішу публіку. Уряд почав розселяти кочівників у внутрішніх районах Китаю, сподіваючись, що вони асимілюються й надалі не становитимуть небезпеки для держави, проте кочівники почали витісняти корінних жителів у ряді провінцій, раз у раз повставали, так що державна влада лише надбала собі цією непродуманою політикою чергову халепу. В самому державному апараті процвітала корупція, дедалі посилювалася фракційна боротьба між столичним чиновництвом та придворними євнухами. Дійшло до того, що наприкінці 60-х років II ст. євнухи захопили владу в державі й вирізали майже всю столичну інтелігенцію. Імператор лише безсило спостерігав за цією політичною вакханалією, ставши маріонеткою в руках знахабнілих євнухів. Інтригувало впливове двірцеве жіноцтво.
У другій половині II ст. ханьське суспільство буквально лихоманило. В країні відбулося близько сотні локальних народних заворушень. Найбільше повстання, яке ввійшло в історію під назвою Жовті пов’язки, спалахнуло 184 р. Вперше в історії народних рухів Китаю почалося воно не стихійно, а організовано. Його ретельно підготував Чжан Цзюе — керівник лаоської секти «Тайпіндао» («Шлях великого спасіння»). Цей політичний авантюрист під час спалаху епідемії став лікувати хворих своїми магічними діями й, закляттями і здобув неабияку популярність у народі. Його 300-тисячна повстанська армія вже мала свою програму, складену в дусі лаоської доктрини. Повстанці ототожнювали ненависну Ханьську династію із Синім Небом і вірили, що його замінить справедливе Жовте Небо (так Чжан Цзюе називав себе), тому пов’язували свою голову жовтою стрічкою. Жовті пов’язки брали штурмом міста, руйнували маєтки знаті, відпускали на волю в’язнів та рабів, домагалися зрівняльного перерозподілу орних земель. Повстання охопило майже всю східну частину імперії. Уряд кинув проти повстанців добірне військо, навербоване переважно з кочівників, які не знали, що таке милосердя, різали всіх поспіль, складали з черепів убитих піраміди. Впродовж десяти місяців основні сили Жовтих пов’язок було знищено. Чжан Цзюе раптово помер від хвороби, інші вожаки наклали головою чи потрапили в полон.
Криваве вгамування народної стихії зрештою принесло загибель Ханьській імперії. В 189 р. військові командири, кинуті на боротьбу з повстанцями, зненацька захопили столицю Лоян, вирізали, немов баранів, близько двох тисяч царських євнухів, взяли в полон імператора, а з кіннотникам и — «варварам и» розплатилися його наложницями. Проте сюнну, сяньбіни, ухані та інші кочівники, які брали участь у цих драматичних подіях (вони, до речі, виступали поперемінно то на боці «сильних домів», то на боці повстанських загонів), не полишили Китай, утворили на півночі країни свої «варварські» держави. Та й самі заколотники невдовзі пересварилися. У 220 р. Китай розпався на три незалежні царства: Вей (на півночі), Шу (на заході) та У (на південному сході та сході). Китай, таким чином, вступив у своє середньовіччя — «сумну епоху зрад і жорсткостей » (С. П. Фіцджеральд) — роз’єднаним і занехаяним.

Давньокитайська імперія Східна Хань. Історія Стародавнього Китаю

Попередня сторінка Історія Стародавнього Сходу

ЗМІСТ

Наступна сторінка Історія Стародавнього Сходу

 

Комментарии закрыты.