Давньокитайська імперія Західна Хань. Історія Стародавнього Китаю

Давньокитайська імперія Західна Хань. Історія Стародавнього Китаю

Кілька посушливих років підряд та волюнтаристська економічна політика Цінь Шіхуана зробили свою чорну справу — спричинили в Китаї жахливу розруху. Сима Цянь повідомляв, що Ханьській династії «дісталися від династії Цінь у спадок самі руїни… Навіть для виїзду Сина Неба не можна було знайти четвірку коней однакової масті. Полководці й високі тузи їздили у візках, запряжених волами. Простий люд не мав нічого». Інший автор запевняв, що навіть у столичній окрузі «люди поїдали людей, більше половини населення вимерло». Китай втратив свій колишній вплив у міжнародному житті східно-азіатського регіону.
Лю Бан не сумнівався, що Китай опинився на грані катастрофи саме через легізм Цінь, що цілком себе здискредитував, тому він відразу ж круто змінив державний курс. Імператор повернув волю тим, хто, рятуючись від голодної смерті, продав себе в рабство, надав амністію тим, хто ухилявся від сплати непосильних державних податків та примусових робіт, у 20 разів зменшив розмір земельного податку, пороздавав народу заповідні ліси, парки та водоймища ціньського дому, хоча приватну власність на землю зберіг. Але китайців найбільше зворушило й обрадувало те, що імператор скасував криваве ціньське законодавство.
Звісно, Лю Бан виконав не всі свої обіцянки народу. Так, він зберіг приватне рабовласництво, дозволив продавати, таврувати й навіть убивати рабів. Імператор мусив задобрювати своїх соратників у боротьбі за царську владу. Він, зокрема, порозганяв колишніх урядовців та аристократів, пожалував титул вана та закріплені за цим титулом маєтки двом десяткам повстанських ватажків, хоча й добре розумів, що нічого путнього з цього не вийде. Колишні селяни, переважно родичі Лю Бана, враз поставали суверенними можновладцями. Більшість із них імператор невдовзі спровадив на той світ, проте й тих, хто вцілів, вистачило, щоб сіяти смуту в державі.
Помер Лю Бан на дванадцятому році свого царювання. Ті, хто володарював після нього, марно намагалися вгамувати ванів-заколотників. Навів лад у державі лише енергійний У Ді, якого китайська історіографія вважає, поряд із Цінь Шіхуаном, одним із творців могутньої Китайської держави. У Ді (140—87 рр. до н. е.) мав деспотичну вдачу, був освіченим, але амбіційним, невблаганним, імпульсивним, традиціями нехтував, коли цього вимагала політична ситуація. Він послабив ванів економічно, зобов’язавши їх поділити родові маєтності між дітьми, відновив державну монополію на виробництво та збут солі, заліза, вина, на карбування монети, конфіскував у знаті чимало землі та рабів, проголосив державною ідеологією конфуціанство, вже синтезоване на той час із легізмом (ханьське конфуціанство, в модифікованому варіанті — неоконфуціанство, визначало ідеологічний розвій Китаю упродовж більш ніж двох тисяч років — до Сіньхайської революції). Отже, новий імператор не припустився помилки Цінь Шіхуана, який намагався знищити конфуціанство, а запріг конфуціанську ідеологію в колісницю централізованої автократичної монархії, відповідним чином перелицювавши його. Він велів відкрити в столиці перший китайський «університет», півсотні студентів якого ретельно вивчали книги конфуціанського канону: «Шіцзін», «Шуцзін» «Іц-зін», «Ліцзі» та «Чуньцю». Він також започаткував оригінальну систему добору кадрів до адміністративного апарату, яка полягала в тому, що претендент на чиновницьку посаду мав заручитися рекомендаціями місцевого начальства та скласти конкурсний іспит. Щоб ця система добору кадрів не перетворилася на профанацію, У Ді наказав карати тих чиновників, чиї підопічні проваляться на конкурсному іспиті. Цей кабінетний винахід, як не дивно, певною мірою відкрив доступ до державного апарату також для здібних виходців із низів, особливо в ті рідкі періоди китайської історії, коли вдавалося послабити сімейщину і корупцію.
В період Західної Хань наростала загроза для Китаю з боку кочівників, передусім сюнну, племінний союз яких настільки посилився, що його верховний вождь Маодунь на початку II ст. до н. е. зухвало запропонував себе в чоловіки імператриці — вдові Гао-хоу, хоча він добре знав, що китайська вдова не може вдруге одружитися. Можна стверджувати, що в ту пору сюнну, яких налічувалося близько мільйона, фактично контролювали Ханьську імперію, населення якої становило 54 млн. чоловік. Щоправда, окремим китайським імператорам часом удавалося завдати кочівникам військової поразки, проте такі перемоги мало тішили китайців, адже діставалися вони, як правило, ціною великої крові й перенапруження людських сил; унаслідок таких перемог, як запевняв стародавній автор, «сироти просили милостиню на дорогах, старі матері та вдови плакали».
У 138 р. до н. е. У Ді відрядив до племен юеджів велике посольство з метою домовитися про спільну боротьбу проти сюнну, від нападів яких Китай не рятувала навіть Велика стіна. Це посольство у складі ста осіб очолив дипломат Чжан Цзян. Не встигли посли перейти кордон, як відразу потрапили в полон до сюнну. Через 10 років неволі Чжан Цзян зумів утекти і таки добрався в долину рік Сирдар’я та Амудар’я. Зібравши цінну інформацію про Парфянське царство та Індію, Чжан Цзян вирушив на батьківщину, проте знову опинився в полоні в сюнну. Через рік дипломат удруге вибрався на волю і прибув до китайської столиці. Крім нього, з усього посольства вцілів ще один улюбленець долі. Із схвильованих розповідей Чжан Цзя на китайські верхи вперше довідалися, що на світі існують також інші цивілізації. Імператора так заінтригували розповіді дипломата, що він спорядив велике військо, яке мало прокласти шлях до Середної Азії крізь територію, заселену кочівниками, та доправити в Китай ферганських аргамаків, з якими годі було змагатися в бігу та витривалості низькорослим і слабосилим коням Пржевальського.
Степових рисаків китайці називали «небесними кіньми» (тянь ма) чи «потіючими кров’ю» (ханьсюе ма) і вважали їх утіленням дракона, а то й просто драконами. Ці коні були занадто дорогими (у 25 разів дорожчими за робочих коней) для масового використання у війську, тому їх можна було побачити лише запряженими в екіпажі імператора чи високих чиновників, «поголів’я» яких зростало в Китаї набагато швидше, аніж ферганських аргамаків. До речі, на заваді широкому використанню в китайському війську кінноти стала також всесильна конфуціанська традиція, яка цуралася «варварських» запозичень у всіх сферах суспільного життя, в тому числі — військовій.
Військо У Ді захопило на заході територію сучасної провінції Ганьсу аж до м. Дуньхуана, а в 104 р. до н. е. дійшло до Фергани, тобто майже до кордонів Римської імперії. Прокладений У Ді коридор з Китаю в далекі західні країни згодом дістав назву Великого Шовкового шляху. Ця важлива торговельна артерія вела з ханьської столиці Чан’ань через Ганьсу в Середню Азію і далі, в Передню Азію та східні провінції Римської імперії. Нею китайці доправляли на Захід шовк, залізо, нікель, благородні метали, ремісничі вироби, а на батьківщину — коней, вовняні вироби, скло. Завдяки Великому Шовковому шляху в Китаї з’явилися люцерна, квасоля, виноград, гранат, шафран, горіх. Торговий Китай зацікавив сусідів. Сима Цянь повідомляв, що відтоді «всі варвари на далекому Заході витягували шиї, щоб роздивитися Схід, і намагалися зосередити свій погляд на Китаї».
Зовнішня політика ханських імператорів була екстремістською, причому їхній військовий екстремізм породжувався не стільки господарськими потребами, скільки психологічним фактором. Річ у тім, що впродовж тривалого періоду ізольованого розвитку Китаю його людність звикла бачити в кожному чужинці «варвара», данника китайського імператора (навіть Конфуцій запевняв, що «варвари з імператором гірші, ніж китайці без нього»). Намагання втілити в життя це політичне кредо спричинили завоювання 100-тисячним військом У Ді частини в’єтнамської території та організацію майже регулярних воєнних походів на захід. Ханьська династія прагнула підкорити всю Східну Азію.
Після відносно м’якого володарювання Лю Бана в Китаї знову встановився жорсткий політичний режим. Істотно посилилася каральна функція державних органів. fнa основі ханьського конфуціанства в імперії склалася система державної адміністрації, подібна до церковної ієрархії в Європі. Ті китайці, яким пощастило стати чиновниками, влаштовували в адміністративний апарат і своїх дітей. У країні поступово виникли чиновницькі клани, які відіграли важливу роль в історії Китайської держави. Цей новий суспільний прошарок виявився надзвичайно живучим — окремі чиновницькі клани проіснували понад тисячоліття, ніколи не забуваючи при цьому, що службове становище для того й винайдено, щоб ним користуватись.
Щодо соціально-економічного розвитку Західної Хань, то він характеризувався подальшою поляризацією суспільства. В імперії поширювалося боргове рабство, звичним явищем стали самопродаж та продаж своїх дітей. Тимчасово, у формі судового покарання за злочини, в рабство обертали правопорушників, членів їхніх сімей та осіб, пов’язаних із ними круговою порукою. В країні існувала работоргівля, яка зародилася ще в період Цінь. Щоправда, рабів у тогочасному китайському суспільстві було небагато, коштували вони дуже дорого (за раба давали троє коней чи п’ятеро волів). Вони вважалися престижним майном, за них можна було відкупитись від покарання за вироком суду, від примусових робіт на державу, купити собі державну посаду. Імператори та вельможі використовували рабів як співаків, музик і т. п. Серед китайського селянства поглиблювалося майнове та соціальне розшарування. Узаконення приватної власності на землю розв’язало руки «не титулованій знаті», окремі представники якої вже так розбагатіли, що надавали кредити державі. Задля збагачення товстосуми не зупинялися перед будь-якою підлотою; тодішній історик повідомляв, що в ханьському Китаї «жорстокість сильних і багатих людей стала ще більшою, ніж за проклятої Цінь…». Держава також не дрімала, намагалася вичавити з народу останні соки. Якщо за царювання Лю Бана подушне сплачували особи віком від 15 до 56 років, то У Ді встановив податковий вік від 3 до 80 років, унаслідок чого в бідняцьких сім’ях виникла стійка традиція вбивати немовлят, хворих та престарілих.
Ще й у XIX ст. китайські бідняки, як про це повідомляли сучасники, «пропонували хворому на проказу, неоплатному боржникові чи недолугому, який обтяжує свою сім’ю, щоб він дозволив поховати себе живим і позбавив, таким чином, рідних своєї присутності. Нещасний відразу ж приставав на цю пропозицію, особливо якщо йому обіцяли красиву домовину; без зволікання він лягав у домовину, яку негайно ж забивали».
У ранньоханьському Китаї наростали соціальні негаразди. Багато селян тікало від непосильних податків, займалося розбоєм. У країні раз у раз спалахували стихійні бунти, які змушували навіть окремих представників знаті обстоювати помірні ший визиск народу. Ремствувала інтелігенція, яку тримали на голодному пайку і яка не могла спокійно дивитись на те, як жиріє не переобтяжена освітою «не титулована знать», що її основним заняттям була спекуляція. Щоб запобігти все китайському соціальному вибуху, центральна влада намагалася штучно загальмувати зростання латифундіального землеволодіння, проте приструнчити земельних магнатів їй було вже несила.
У 8 р. н. е. в імперії відбувся державний переворот, організований конфуціанцями. Владу узурпував мрійник і філософ Ван Ман — регент при малолітньому наслідникові. Він урочисто пообіцяв народу, що відродить у Китаї «щасливі порядки давнини». Сказано — зроблено. Імператор проголосив землю і рабів державною власністю, категорично заборонив їхню купівлю-продаж, навіть спробував «відновити» описану в трактаті «Мен-цзи» землеробську общину з її системою взаємодопомоги та кругової поруки. Однак проти цих його реформ, здавалося, повстала сама природа. В 11 р. н. е. вкотре вже змінила своє річище ріка Хуанхе, від катастрофічної повені загинули сотні тисяч китайців. Ті, хто не схвалював учинений Ван Маном аграрний переворот, пояснили розгул стихії «гнівом Неба» на імператора й примусили останнього покаятися. Ван Ман знову дозволив купувати й продавати землю та рабів.
Однак імператор не вирвався остаточно з полону своїх ілюзій. Він надумався лімітувати ринкові ціни та ополчився проти спекулянтів і фальшивомонетників. Своєї мети він досягнув з точністю до навпаки. Масштаби спекуляції та карбування фальшивої монети збільшилися, з’явився «чорний ринок» з його неймовірно високими цінами, почастішали чиновницькі зловживання. Бань Гу повідомляв, що «купці залишилися без роботи, продукти харчування й товари зникли, народ плакав на базарах й шляхах… навіть багаті не могли себе захистити». Одне слово, своєю реформаторською діяльністю Ван Ман лише зайвий раз довів мудрість народної сентенції: «Добрими намірами вимощена дорога в пекло».
Невдалі реформи Ван Мана принесли народу стільки лиха, що він у 15—18 рр. повстав, причому участь у цьому виступі взяли також великі землевласники, невдоволені політикою імператора. Особливого розмаху повстання набуло в провінції Шаньдун, де поштовхом до нього послужила катастрофічна повінь, спричинена зміною річища Хуанхе. Народна стихія справно виконувала свою руйнівну місію — «експропріювала експропріаторів». Повсталий люд у 21 р. завдав нищівної поразки деморалізованим урядовим військам. Переляканий Ван Ман кинув проти повстанців добірну 100-тисячну армію, однак у ній почалося масове дезертирство. Готуючись до вирішального бою, повстанці, щоб у метушні не переплутати своїх з чужими, пофарбували свої брови в червоний колір. У 23 р. «Червоні брови» та інші повстанські загони оволоділи столицею Чан’ань, порубали на шматки Ван Мана, вирізали весь його рід, вирили з могил і порозкидали кістки його предків. Провідники повсталого люду посадили на царство представника Ханьської династії Лю Сю під іменем Генші, проте «червоно брові» вбили його, а царем проголосили бідного пастуха, гадаючи, що він так само хвацько поведе за собою народ, як навчився водити стадо баранів. Невдовзі жахливий голод погнав «червонобрових» у рідну провінцію Шаньдун. Тим часом на Сході Китаю, у м. Лояні, ще один представник Ханьського дому проголосив себе імператором на ймення Гуан У-ді. Історики назвали започатковану ним династію Східною (Молодшою, Другою, Пізньою) Хань. Новий імператор потопив у крові повстання «Червоних брів», вирізавши майже 80 % дорослого населення Китаю. Такою виявилась справжня ціна соціальної демагогії Ван Мана.

Давньокитайська імперія Західна Хань. Історія Стародавнього Китаю

Попередня сторінка Історія Стародавнього Сходу

ЗМІСТ

Наступна сторінка Історія Стародавнього Сходу