Держава Західне Чжоу: політична історія

Держава Західне Чжоу: політична історія

Чжоусці, на думку ряду дослідників, в архаїчну добу розмовляли тибето-бірманською мовою. Вони мешкали в басейні річки Вей ще за неоліту й підтримували з шанцями тісні, хоча й не завжди дружні, зв’язки, тому небезпідставно вважали себе спадкоємцями шанської культури. Чжоусці, зокрема, запозичили в шанців їхній календар і писемність, техніку бронзоливарництва й фортифікаційного будівництва, зброю та багато рис побуту.
Чжоуська держава була політично зрілішою за шанську.і Свого царя чжоусці вже обожнювали — вважали родичем верховного божества (Неба) й називали «сином Неба» (Тянь-цзи). Вони створили систему міфів і легенд, які наділяли царя та його рідню надприродною силою. «Цю містичну силу,— зазначає китаїст В. В. Малявін,— в Китаї називали де. Завдяки володарю, запевняла китайська традиція, проростає зерно й визрівають плоди, зникають шкідливі впливи у світі й живе щасливо народ. І, навпаки, неврожай чи вороже нашестя, моровиця чи міжусобиця — все це ознаки немочі володаря, і за все це він має відповідати». Щоб протиставити царя простим смертним, було розроблено архіскладний двірський ритуал, жертвою якого став, у першу чергу, сам володар.
В. В. Малявін так описує силу всіляких умовностей, з якими звіряли кожен свій крок і кожен жест володар та його оточення в Китаї: «Влада в Китаї була передусім справою символічною: володар був таємницею, яку приховувала стіна міста й палацу. Ніхто не міг звернутись до нього безпосередньо, навіть у третій особі… Навіть кинути погляд на державного володаря було б непростимим (а теоретично, на щастя, й неможливим) зухвальством. Зрозуміло, ніхто не мав права давати володарю поради, його наближеним дозволялося лише натякати на дії, які належало виконати… Чиновники при дворі мали мити руки п’ять разів на день, а перед аудієнцією в царя «очистити себе суворим постом, не ходити на жіночу половину, вимити волосся й тіло». Навіть писець, який струшував під час аудієнції пилюку із своїх книг, суворо за це карався. Що ж до самого володаря, то його життя було регламентоване до найменших деталей». Все це дуже нагадувало двірський ритуал у Стародавньому Єгипті.
Держава Західне Чжоу не могла похвалитися своєю внутрішньою стабільністю. В ній раз у раз спалахували руйнівні народні повстання проти чжоуських володарів. Якщо чжоусці й справді були тибето-бірманцями, то вони могли виглядати в очах китайців окупантами, в такому разі причина нуртування політичних пристрастей у країні лежить, як то кажуть, на поверхні. Особливо грізне народне повстання спалахнуло в середині IX ст. до н. е., за царювання Лі-вана — рідкісного самодура (за оцінкою Сима Цяня). Лі-вана мучив страх за своє життя, тому він так завзято викорінював крамолу в державі, що його підлеглі боялися навіть рота розтулити, при зустрічі лише обмінювались поглядом. Повстанці вбили цього тирана й вирізали увесь його рід. Уцілів лише наслідник трону, бо якийсь царедворець віддав замість нього на поталу осатанілому натовпу власного сина. Владу в державі захопили двоє вельмож, які проголосили себе регентами чудом врятованого неповнолітнього царевича. Коли царевич підріс, він назвався Сюань-ваном і під цим іменем посів царський трон. Сюань-ван марно намагався віднадити від Китаю кочівників, які чинили спустошливі напади на країну, а 822 р. до н. е. навіть пограбували чжоуську столицю. Кочівників використовували також, зводячи свої рахунки з ваном, удільні князі. В 770 р. до н. е. чжоусці, не витримавши їхнього натиску, залишили свою столицю — м. Хао і в районі нинішнього Лояна створили своє карликове царство. Невдовзі в Китаї виник ряд інших удільних князівств. Китай перестав існувати як єдина держава і вступив у тривалий період політичних смут і братовбивчих воєн.

Держава Західне Чжоу: політична історія

Попередня сторінка Історія Стародавнього Сходу

ЗМІСТ

Наступна сторінка Історія Стародавнього Сходу