• Реклама

Природно-кліматичні умови Стародавнього Китаю. Історія Стародавнього Китаю

Природно-кліматичні умови Стародавнього Китаю. Історія Стародавнього Китаю

Природа відгородила Стародавній Китай від найближчих вогнищ цивілізації височенними непрохідними горами Тибету і велетенською мертвою пустинею Гобі, про яку стародавній автор писав: «Ні птаха не видно в повітрі, ні звіра на землі. Скільки не вдивляйся в пустиню, не довідаєшся, як її можна здолати, і єдиний. провідник по ній — це кістки подорожніх, які загинули там». Проте ще надійніше ізолювали стародавніх китайців від цивілізованого світу незліченні кочові народи й племена, які широкою смугою оточували Китай. Вирватись із цього етнічного оточення китайці зуміли лише наприкінці своєї стародавньої історії.
Китай — країна гірська. Його західна частина, що займає 80 % території країни,— це гори й нагір’я, де затяжна й сувора зима та коротке й спекотне літо і де не вистачає опадів для розвитку землеробства. Східний Китай, навпаки, долинний, має значно м’якший клімат, багатшу флору та фауну. Типовий рельєф Східного Китаю — лісисті плоскогір’я та горбисті схили. Його територією протікають дві великі водні артерії — Хуанхе («Жовта ріка») та Янцзи («Голуба ріка»), в басейнах яких і народилася давньокитайська цивілізація
У Східному Китаї (його ще називають Великою Китайською рівниною) склалися дві природнокліматичні зони — північна та південна. Північна зона — це басейн річки Хуанхе з його лесовими ґрунтами, утвореними впродовж тисячоліть з жовтого пилу, що його заносили з монгольських степів північно-західні вітри. Ці ґрунти легкі, їх можна спушувати з допомогою звичайнісінької ломаки-копалки. При достатньому зволоженні вони досить родючі, проте за найменшої нестачі вологи від них годі було чекати хоч якогось урожаю. До середини І тис. до н. е. басейн Хуанхе являв собою вологі тропіки, тамтешнім селянам доводилося займатись не зрошенням полів, а їхнім осушенням з допомогою дренажних каналів. Цю територію вкривали широколисті ліси та бамбукові хащі, що впритул підступали до річкових заплав — вузьких смуг родючої землі. До речі, бамбук у Китаї, подібно до фінікової пальми у Вавилонії, мав універсальне застосування. У цій зоні були райські умови для мисливства. В ній водилися слони, носороги, буйволи, тигри, олені, антилопи, леопарди, тапіри, бамбукові пацюки, панди та інша звірина жаркого поясу.

Води Хуанхе, як ніякі інші, багаті на алювій (за води Міссісіпі вони мулистіші в сім разів) і мають жовтий колір (звідси походить і назва самої річки). Вдачу Хуанхе лагідною аж ніяк не назвеш, її води підмивали лесовий грунт, круті береги річки від того обвалювались, замулюючи річище, яке Хуанхе неодноразово змінювала, затоплюючи величезні території. Нерідко катастрофічні повені Хуанхе, які і в наш час становлять загрозу місцевому населенню, спричинювались також тайфунами.
Отож природнокліматичні умови в басейні Хуанхе були для землеробського населення Китаю непростими. Історики вважають, що саме географічний фактор затримав появу цивілізації в цьому регіоні майже до середини II тис. до н. е., хоча займатися землеробством місцеве населення почало ще наприкінці V — на початку IV тис. до н. е.
Дещо інші природнокліматичні умови склалися на півдні Китаю — від долини Янцзи до Південно-Китайського моря. Цю територію вкривала буйна тропічна та субтропічна рослинність. Повені в долині Янцзи були не менш грізні, ніж у долині Хуанхе. Переважав гористий рельєф з крутими схилами, що давав змогу займатися лише терас ним землеробством. Населенню доводилося розчищати непрохідні джунглі, боротися з хворобами, викликаними нездоровим кліматом (у регіоні лютувала жовта пропасниця). Все це затримало появу цивілізованого суспільства в басейні Янцзи ще на довше, ніж у басейні Хуанхе. Однак китайці зрештою освоїли й цю мало-гостинну територію.
Південніше лежав басейн третьої великої ріки Китаю — Сіцзян, але його вкривали такі непролазні джунглі, що населення зуміло розчистити їх лише в середні віки.
Хоч із відтворенням населення в Китаї ніколи не було проблем, демографічний тиск на природу в країні до середини І тис. до н. е. був помірним через високу смертність унаслідок хронічної нестачі продуктів харчування та значних воєнних утрат. Одним словом, доти китайці жили в злагоді з природою. Але в середині І тис. до н. е. становище докорінно змінилося. З появою в країні залізних знарядь праці почався навальний наступ людей на довкілля, що призвів до сумних наслідків. Масове знищення чагарників та осушення боліт порушили екологічний баланс. Клімат у Китаї похолоди і шав на 2 °С, став посушливим. Жити китайцям стало від того ще важче.
Середньовічний китайський поет Чжан Гансунь так описав жахи засушливого року в країні:

На рисовом поле иссохлась земля, — готова дорога коню.
Стебли уже пожелтели совсем, — гибнет рис на корню.
Пять месяцев — и ни капли дождя! Скоро шестой пройдет…
Крестьяне горькие слезы льют, в пустой глядят небосвод…
За месяцем месяц идет чередой, солнцем земля сожжена.
Видать, голодное время пришло, на рис поднялась цена.
По берегам Великой реки ветер клубит песок.
В колодце нет ни капли воды, бездействует водосток…
На измученных лицах кожа черна, больные в каждом дому.
Десятерых уложит жара, выжить —едва одному.
Если бы жизнедатным дождем внезапно сменилась жара —
Вот бы радовались старики, веселилась бы детвора!
В низинах влажных смогли б собрать — пусть небольшой — урожай.
Но и в этот год в государев амбар зерновой налог подавай!
Не уплатишь налога — чиновников жди, страшна их скорая месть:
Сколько до смерти засекут детей, стариков —не счесть!

Сировинних ресурсів у країні не бракувало. Багаті поклади мінералів, олова, мідної та залізної руди, наявність промислової деревини давали можливість населенню розвивати всі потрібні ремесла.

Природно-кліматичні умови Стародавнього Китаю. Історія Стародавнього Китаю

Попередня сторінка Історія Стародавнього Сходу

ЗМІСТ

Наступна сторінка Історія Стародавнього Сходу

 

Комментарии закрыты.