• Реклама

Театр та музика Стародавньої Індії. Історія Стародавньої Індії

Театр та музика Стародавньої Індії. Історія Стародавньої Індії

Ще за Ведійського періоду в Індії розігрувалися просто неба театралізовані вистави. На початку нашої ери в країні з’явилися перші невеликі театральні приміщення. Декорацій у них не було, театральний реквізит — надзвичайно вбогий, їх замінювали інші артистичні умовності: певна хода, міміка, жестикуляція тощо.
Велика увага приділялася музичному оформленню спектаклів. Однак на відміну від сучасних індійських спектаклів, які, на думку європейських театралів, перенасичені співом, у староіндійських монологи та діалоги артисти декламували або читали співучим голосом, але не співали. Примітною особливістю староіндійського театру була Його схильність до мелодрами й патетики, притаманних і нинішньому театральному мистецтву країни. Трагічні сюжети не допускалися на сцену з тих міркувань, що трагічного вистачає й у реальному житті.
Театр був надзвичайно популярним у Стародавній Індії, особливо серед інтелігенції, однак професія артиста не належала до престижних, вважалася «підлою», самі ж артисти були шудрами.
Стародавні індійці говорили: «Той, хто не знає ні музики, ні літератури, ні іншого мистецтва, не людина, а худоба, хоч він не має ні хвоста, ні рогів». Музика відігравала в їхньому житті поважну роль. Мистецтвом професійних музик і танцівників тішили себе раджі Й вельможі, а в індійських міфах не цуралися цієї розваги й боги, яким слугували небесні музики й танцівниці.
Про розвиток староіндійської музичної культури розповідає трактат Натьяшастра, складений, найімовірніше, в перші століття нашої ери. Він свідчить, що на той час у країні вже існувала добре відпрацьована музична система, яка пізніше лягла в основу індійської «класичної» музики.

Слух європейця індійська мелодія вражає своєю екзотикою. У звукоряді індійської гами є багато півтонів і навіть чвертьтони. Індійські мелодії класифікуються за рогами — певною послідовністю п’яти й більше тонів, що становлять основу мелодії. Кожна para має своє емоційне навантаження, символізує радість, веселощі, кохання, спокій, страх тощо. Існують раги «вранішні», «денні», «вечірні» тощо *. Староіндійські мелодії позбавлені гармонійної основи й базуються на ритмі ударних інструментів. Важливою особливістю староіндійської музики є також те, що музикант у ній — завжди імпровізатор. Він виконує ключову музичну фразу, а потім без кінця варіює її, причому щоразу по-новому, так що кожне виконання однієї й тієї ж мелодії є неповторним.
Стародавні індійці створили низку музичних інструментів, найпоширенішим з яких була схожа на староєгипетську ліру віна. Музиканти грали також на флейті, інших язичкових та ударних інструментах.
Розвивалося в Стародавній Індії також мистецтво вокалу. Спів найчастіше був варіацією простої мелодії, яка зводилася буквально до однісінької музичної фрази.
Індійське мистецтво танцю упродовж століть мало змінилося. У стародавніх танцях також основну роль відігравали музичний ритм і жести, причому в танці брала участь практично кожна ділянка тіла танцівника чи танцівниці. Найменший порух мізинця чи брови розповідав втаємниченому в секрети цього мистецтва цілу історію. Найбільше вражає в індійському танці позиція рук танцівника — мудра. Самим лише складним кодом положень своїх рук і пальців він передавав широку гаму емоцій, схвильовано розповідав про різні події з життя богів, людей, тварин.
Мистецтво індійського танцю дуже складне. На оволодіння ним потребувалися роки напруженої праці. Тому в Стародавній Індії танці завжди виконувалися професіоналами. Соціального табу на цей вид розваг у глибині століть, здається, не існувало (їх цуралося лише жрецтво).

Театр та музика Стародавньої Індії. Історія Стародавньої Індії

Попередня сторінка Історія Стародавнього Сходу

ЗМІСТ

Наступна сторінка Історія Стародавнього Сходу

 

Комментарии закрыты.