Форми власності й залежності Стародавньої Індії. Історія Стародавньої Індії

Форми власності й залежності Стародавньої Індії. Історія Стародавньої Індії

Як вважають дослідники, у Стародавній Індії співіснували ще економічні сектори: державний, общинний та приватний. Встановити співвідношення між ними на основі наявних джерел неможливо. Гадають усе ж, що воно було неоднаковим у різних регіонах і в різні періоди історії і що в країні загалом спостерігалася тенденція до розширення приватного землеволодіння за рахунок скорочення державного та общинного.
Староіндійське суспільство жило працею переважно вільних селян та ремісників, проте в ньому існували також різні категорії залежного населення. Використовувалася, зокрема, рабська праця, проте в незначних масштабах. Джерелами рабства служили війни, боргова кабала, спадкове рабство, самопродаж і навіть програвання себе в кості улюблену гру нащадків «аріїв». Здебільшого раби працювали в державному господарстві, однак їх нерідко тримали й рядові общинники. У джатаках найчастіше згадуються сім’ї, які тримали одного раба чи рабиню. Приватні раби були, як правило, домашньою прислугою і жили на становищі молодших родичів свого господаря. На їхніх плечах лежали ритуально нечисті роботи (забій худоби, прибирання нечистот, прислужування в лазні тощо). Серед рабів, очевидно, кількісно переважали рабині-наложниці. Індійські раби поділялися на розряди (згідно із «Законами Ману» — на 9 розрядів, а за пізнішими «Законами Наради» — на 15). За ними зберігалися права та привілеї їхньої варни чи касти. Так, раб, який належав до варни брахманів, використовувався лише на тих роботах, які не принижували його варни; до нього в суспільстві ставились із відповідною повагою. Одним словом, форми використання рабів у стародавній Індії були настільки м’якими, що в окремих іноземців (у Мегасфена, наприклад) склалося враження, буцімто в ній рабів взагалі не існувало.
Широко використовувалась в Індії наймана праця. Наймити-кармакари, на відміну від рабів, працювали на господаря лише впродовж домовленого строку й одержували від нього договірну платню. Характерно, що в найми йшли не через бідність (принаймні, не завжди через бідність), а за дхармою своєї касти, вважаючи працю на інших своїм священним обов’язком. Як і раби, наймити-кармакари поділялися на кілька розрядів. Релігійно-етичні норми дозволяли господарю бити наймита, тримати його у в’язниці, морити голодом і спрагою, калічити, садовити на палю, спалювати живцем.
Соціальних вибухів староіндійське суспільство, здається, не знало. Низи покірливо несли на своїй шиї ярмо, їхню соціальну активність притуплювала етнічна та кастова роз’єднаність, а ще більше — індійські релігії, які перекладали вину за існування соціальної несправедливості на самих знедолених.
У першій половині І тис. н. е. в індійському суспільстві з’явилась і набирала сили феодальна форма залежності. По перше, царська адміністрація почала наділяти землею керівників релігійних сект та інших приватних осіб, причому на перших порах жалувала землю у тимчасове володіння, але згодом — уже в довічну власність («поки світить сонце і місяць», як говорилося в жалуваних грамотах). Жалувалася не лише земля, а й селяни, які на ній працювали. Держава надавала землевласникам імунітетні права, тобто поступалася їм частиною своїх адміністративних, фіскальних та судових функцій. Отже, колишні вільні селяни ставали феодально залежними, їх змушували виконувати сеньйоральні повинності. Кабальна залежність у країні ставала спадковою, тимчасові раби — рабами довічними. Втім, основою соціальної градації староіндійського суспільства — і це була одна з його специфічних рис, як і раніше, залишалася не стільки майнова нерівність, скільки варново-кастова належність.

Форми власності й залежності Стародавньої Індії. Історія Стародавньої Індії

Попередня сторінка Історія Стародавнього Сходу

ЗМІСТ

Наступна сторінка Історія Стародавнього Сходу