Римська імперія при Северах. Історія Давнього Риму

Римська імперія при Северах. Історія Давнього Риму

Громадянська війна
і прихід до влади Септимія Севера

У останні десятиліття II ст. в римському середземноморському суспільстві все виразніше проступають економічні труднощі: розорення і занепад рабовласницьких вілл, розвиток екстенсивного латіфундіального господарства, запустіння земель, скорочення врожайності, падіння реальної вартості монети, зменшення робочої сили у зв’язку з масовими епідеміями. Господарська криза сприяла загостренню наявних соціальних і класових протиріч, порушенню політичної стабільності, послабленню військової потужності Імперії.
Безпосереднім проявом соціально-економічних протиріч була боротьба, що спалахнула, за імператорський трон — громадянська війна 193—197 рр. Після вбивства Коммода в Римі, в різних місцях Імперії були проголошені декілька імператорів: Пертінакс, а потім Дідій Юліан в Римі; командувач дунайською армією Септимій Север; сирійські легіони висунули свого командира Песценнія Нігера; у Британії був проголошений імператором Клодій Альбін.
За кожним претендентом на верховну владу стояли не лише керовані ними армії, але і певні круги провінційної аристократії, які претендували на керівну роль в Імперії, на велику частку влади і багатств в порівнянні з іншими фракціями панівного класу. Провінційна знать, що часто належала до древніх родів, вже мало в чому поступалася італійській еліті. Вона володіла величезними масивами землі, на яких працювали тисячі рабів і колонів, розкішними міськими і заміськими палацами, в її руках знаходилися муніципальні посади, вона контролювала дії імператорського намісника. Представники провінційної аристократії складали вже велику частину римського сенату, вищої бюрократії. Особливо небезпечними для царюючих імператорів були контакти між намісниками провінцій, в яких були зосереджені великі групи римських військ, зокрема, в Сирії — 6 легіонів, на дунайському кордоні і на Рейні — по 8 легіонів. Ці угрупування поповнювалися переважно з місцевих уродженців, які мали римське громадянство, так і перегрінів, прив’язувалися до місць свого розташування, ставали свого роду виразниками настрою пануючих кругів провінцій.
Хоча Римська імперія у II ст. перетворилася на державу усіх вищих і середніх прошарків середземноморського суспільства, проте це не означало, що інтереси усіх груп і прошарків панівного класу співпадали. Структура панівного класу у ряді римських провінцій була неоднакова: східна аристократія, що складалася з нащадків місцевої знаті, висхідної ще до елліністичних і ахеменідських часів, багате купецтво і лихварі, могутнє жрецтво відрізнялися від керівних кругів Подунавья, нащадків племінної верхівки, римських багатих колоністів, військових, що вислужилися, які, у свою чергу, не походили на сильно романізовану знать західних провінцій. Кожна з цих фракцій при усій спільності інтересів панівного класу Імперії мала і свої власні інтереси, свою програму внутрішньої і зовнішньої політики, яку вона прагнула нав’язати в якості загальнодержавної політики. У цій боротьбі різних фракцій за керівництво Імперією очевидний занепад політичного значення італійської аристократії, що раніше займала домінуюче положення в політичному житті держави.
Таким чином, громадянська війна 193—197 рр. як зіткнення різних угрупувань панівного класу за владу за своїм характером глибоко відмінна від громадянської війни 68—69 рр., в якій провінційна аристократія боролася за політичну рівність з італійською знаттю.

Історія Давнього РимуІмператор Септимій Север

Запекла боротьба між претендентами на верховну владу до 197 р. закінчилася перемогою Септимія Севера (193—211 рр.), досвідченого полководця і вольового політика, засновника нової династії — династії Северів.
Чотирирічна громадянська війна, в якій взяли участь практично усі основні римські армії, — сирійські, дунайські і галло-британські легіони — ослабила римські кордони. Особливо загрозливе положення склалося на Сході, де парфянський цар Вологез IV скористався сприятливою ситуацією, підтримав одного з претендентів Песценнія Нігера, безперешкодно спустошував союзну римлянам Вірменію і провінцію Сирію, погрожуючи римському пануванню в усій Малій Азії. Септимію Северу треба було терміново починати парфянську кампанію. З невеликими перервами парфянська війна тривала чотири роки (195—198 рр.). Септимію Северу вдалося не лише відбити вторгнення парфян, але і захопити усю Месопотамію, обидві парфянські столиці Селевкію і Ктесифон. На захоплених землях була організована нова римська провінція Месопотамія.
Завершивши термінові зовнішньополітичні справи, Септимій Север приступив до стабілізації внутрішнього положення в Імперії. Найважливішими завданнями він вважав зміцнення інституту імператорської влади, чітку організацію бюрократичного апарату і реформування армії. Саме у цьому Север бачив рішення головних проблем, що стояли перед Римською державою початку III ст. Його діяльність охоплювала декілька напрямів. При Септимії Севері був розроблений основний принцип повної монархії: імператор — єдине джерело влади, воля цезаря — вищий закон. У зв’язку з цим змінювалося юридичне положення сенату і магістратів — традиційних носіїв влади, що вручається їм народом. Сенат тепер не міг видавати закони і обирати магістратів, це право перейшло до принцепсу.
Спираючись на ці принципи, Север реформував державний апарат — зникають всякі відмінності між традиційними, висхідними ще до Республіки магістратами (консули, претори та ін.) і бюрократичними посадами. При Севері був збільшений бюрократичний апарат: помножені штати старих і утворені нові відомства, розширюється компетенція чиновників аж до наділу вищих з них кримінальною юрисдикцією, між різними категоріями чиновників встановлюється система підпорядкування різних титулів і рангів. У організацію державного апарату впроваджуються структурні принципи, характерні для римської армії, що призводить до відомої мілітаризації імперської бюрократії. Змінюються функції префекта преторія, з командувача імператорською гвардією він стає найближчим помічником імператора по управлінню Імперією, веде спостереження за роботою, виконанням державних справ. На цей пост Север став призначати досвідчених юристів, видатних знавців права. Зростає роль державної ради, до її складу тепер входять не лише друзі і наближені імператора, але і за посадою начальники загальноімперських відомств. Саме у раді принцепса, а не в сенаті, що перетворився на почесний орган, вирішуються найважливіші питання по управлінню Імперією.
В той же час Септимій Север, що зустрів певну опозицію в сенаті на початку свого правління, не залишив без уваги і цей державний орган: частина сенаторів за підозрою в опозиційності була страчена або заслана, склад сенату був поповнений прибічниками Севера, головним чином з військових і вихідців зі східних провінцій і Африки.
Була завершена організація провінційної адміністрації, штати і компетенція якої також були розширені. Для контролю за управлінням в окремих містах були призначені особливі імператорські спостерігачі — куратори.
Важливі заходи були вжиті Севером для підвищення боєздатності і оздоровлення обстановки в римській армії.
До кінця II ст. в армії спостерігається невдоволення скрутним становищем легіонерів і падінням престижу раніше почесного і вигідного звання. Впродовж 20 років важкої служби легіонер не міг купувати майно, мати сім’ю, він отримував невелику платню і був практично виключений з нормального громадського життя. Встановлена ще Августом система підвищень виключала для рядових легіонерів, навіть найталановитіших, отримання старших і вищих командних постів, зарезервованих представникам аристократії. У зв’язку з цим добровольців для служби в легіонах ставало все менше і менше.
Реформи Септимія Севера покликані були вирішити ці проблеми і передусім підвищити престиж військової служби. Було збільшено платню рядовим воїнам (до 500 денаріїв) і командирам. Воїни отримали офіційний дозвіл купувати землю, вступати в законний шлюб. Була поліпшена система підвищень, зокрема посада першого центуріона (примипіла), до якої міг дослужитися легіонер, була оголошена вершницькою, — тим самим відкривалася подальша кар’єра аж до командира легіону і командувача армією.
Була реформована і преторіанська гвардія. Тепер вона комплектувалася не з вузької групи привілейованих жителів Італії, а з кращих воїнів усіх легіонів.
Було збільшено число штатних місць молодших командирів, що призвело до зростання їх ролі в армії і робило реальнішою кар’єру легіонерів.
Із-за нестачі римських громадян в легіони у великих масштабах стали приймати провінціалів, що не мають прав громадянства, часто жителів областей, лише нещодавно приєднаних до римських володінь (варварів), що вело не лише до провінціалізації, але і до варваризації римської армії. Легіонери, що вступили в законний шлюб, купили землю і заводили невелике господарство, отримували дозвіл разом зі своїми дружинами і дітьми жити в селищах (канабах), розташованих біля легіонних таборів, і повинні були являтися на збори для несення військової служби.
Реформована Севером армія починає набувати нові риси: легіони втрачають рухливість, обростають господарством, міцніше приростають до місця свого розташування. Перед командиром легіону встає ряд нових, чисто цивільних завдань. Природно, це веде до ускладнення управління легіонами, росту легіонних служб і канцелярій, до збільшення штатів військової бюрократії, зайнятої як військовими, так і іншими функціями, спостерігається процес бюрократизації римської армії.
Бюрократія, бюрократичний стиль управління, таким чином, починають пронизувати усі ланки державного апарату і армії, стають домінуючим елементом в політичній і військовій організації Імперії.
Система принципата, встановлена ще Августом і яка досягла свого завершення при Антонінах, після реформ Септимія Севера перетворюється на нову форму, яку можна визначити як бюрократизований принципат, як важливий етап перетворення принципата і структури ранньої Римської імперії на домінат, абсолютну монархію IV—V ст.
Реформи Септимія Севера упорядкували систему управління, призвели до підвищення боєздатності римської армії, зміцнили в цілому зовнішню безпеку і внутрішнє положення Імперії. Север протегував містам і міському життю, особливо в африканських провінціях, де велося інтенсивне будівництво. Александрія, яка раніше управлялася імператорськими префектами, отримала самоврядування. Север звільняє багато міст від податків і повинностей, щедро роздає права римського і латинського громадянства. Багато уваги приділяв столиці Імперії — Риму. Була поліпшена робота відомств, що забезпечують столицю зерном, олією, іншими продуктами, питною водою. Відпускаються засоби на благоустрій, зводяться такі відомі будівлі, як тріумфальна арка, розкішний палац на Палатині, знаменитий Септизодій, грандіозний комплекс банних і оздоровчих приміщень, закінчених при синові Севера — Каракаллі і дістали назву «Терми Каракалли». В той самий час Септимій Север покінчив з привілейованим положенням Італії в адміністративній структурі Римської імперії і прирівняв Італію до провінцій: він розмістив регулярний легіон (2-й парфянський) біля Риму, прийняв звання проконсула для Італії, що по юридичному статусу було характерне саме для римської провінції.
В останні роки свого життя Септимій Север вів війну в далекій Британії, де племена піктів і скоттів прорвали лінію прикордоних укріплень, побудованих Адріаном, і спустошували північні частини провінції Британії. Система римських оборонних укріплень була ним відновлена, напад гірських племен Шотландії відбитий, але сам Север помер від хвороби у Британії в 211 р. За розповідю історика Діона Касія, помираючи, він нібито висловив своїм синам своєрідну програму своїй і їх внутрішньої політики: «Дружите між собою. Збагачуйте солдатів і не звертайте уваги на інших».

Наступники Септимія Севера

По заповіту засновника династії, затвердженому сенатом і визнаному преторіанською гвардією і легіонами, Августом були оголошені обидва сини Септимія Севера — старший син Каракалла і молодший Гета. Таке двовладдя мало багато тяжких наслідків і було певним прорахунком досвідченого Септимія Севера. Він вважав, що правління двох його синів зміцнить династію, дозволить збалансувати жорсткий і вольовий характер Каракалли, м’якість і обережність Гети, але вийшло навпаки. Між братами і придворними, що стояли за ними, кліками відразу ж спалахнула непримиренна боротьба. Спроба їх матері Юлії Домни примирити синів-імператорів успіху не мала. Незабаром Гета був убитий і Каракалла нещадно розправився з його прибічниками при дворі, включаючи сенаторів. Загинув і один з видатних юристів Імперії Папініан, найближчий співробітник Септимія Севера, що обіймав високу посаду префекта преторія.
В цілому Каракалла продовжив політику свого батька як усередині країни, так і на її кордонах: гарячкові спроби стабілізувати скрутне фінансове становище, заступництво армійським кругам, подальша мілітаризація суспільства. Скрутне економічне становище Імперії викликано двома чинниками: розоренням товарних вілл і рабовласницьких господарств і величезними витратами на зростаючу армію, що налічувала до півмільйона чоловік. Причому витрати на армію росли у зв’язку з тією політикою заступництва, яку намітив ще засновник династії. При Каракаллі знову була підвищена плата усім категоріям військових. Рядовий легіонер отримував тепер 750 денаріїв в рік (замість 500 денаріїв). Дозвіл легіонерам мати легальну сім’ю, орендувати землю і заводити господарство, безперечно, вимагало засобів, і Імперія повинна була їх надавати. Наявних надходжень в казну вже бракувало для оплати усіх бюджетних витрат, і Каракалла пішов по шляху, вже наміченому при Антонінах і прийнятому його батьком Септимієм Севером : він наказав додавати до срібла мідь у великих кількостях (до 80% ваги). Тим самим з однієї кількості срібла стали чеканити більшу кількість монет, але вони практично знецінювалися.
Дуже важливий захід був проведений урядом Каракалли в 212 р. Цього року був обнародуваний імператорський едикт — конституція Антонініана (від офіційного імені Каракалли — Марк Аврелій Север Антонін), згідно з яким права римського громадянства отримували практично усі вільні жителі Імперії (за рідкісними винятками). Таким чином, римське громадянство — самий привілейований статус жителя Імперії, за який століттями боролися італіки, провінційна аристократія,— згори і відразу надавалося майже усім вільним, у тому числі і тільки включеним до складу Імперії околичним варварським народам. Цей рішучий крок дозволив вирішити цілий ряд важких проблем, що постали перед центральною владою, — комплектування величезної армії, що поповнювалася з римських громадян, подолання фінансових труднощів, оскільки нові громадяни повинні були платити численні податки. Нарешті, дарування римського громадянства дозволяло уніфікувати усю систему управління, судочинства, застосування законів в усіх ланках величезної Імперії. В той самий час надання римського громадянства майже усім жителям зміщувало акцент з привілеїв громадянських прав у бік зростаючих обов’язків. Це переакцентування прав і обов’язків привело до перетворення повноправного і привілейованого римського громадянина на безправного і обтяженого різноманітними обов’язками-повинностями імперського підданого.
У сфері зовнішньої політики тривожне положення склалося на східних кордонах, і Каракалла готувався до великої війни з Парфією, але в розпал підготовки до військових дій він був убитий змовниками (217 р.). Східні легіони, зібрані Каракаллою, проголосили імператором префекта преторія Марка Опеллія Макрина. Це був перший випадок в римській історії, коли син вільновідпущеника досяг вищої влади в державі. Проте новий імператор не мав підтримки ні у військах, ні в сенаті, ні в суспільстві і незабаром був убитий, протримавшись у влади близько року. Імператором був проголошений один з далеких родичів Каракалли, його троюрідний племінник Геліогабал, який розглядався як представник династії Северів. Династія Северів користувалася в суспільстві і армії популярністю, і молодий Геліогабал (йому було всього 14 років), проголошений імператором сирійськими легіонами, був затверджений римським сенатом. Проте, опинившись в Римі, Геліогабал незабаром абсолютно дискредитував себе своєю повною нездатністю і жахливою розпустою і був убитий змовниками (у 222 р.).
Імператором був проголошений його двоюрідний брат 13-річний Олександр Север, від імені якого управляла його мати Юлія Мамея, двоюрідна сестра Каракалли. Мамея виявилася енергійною і досвідченою правителькою, вона зуміла створити при дворі впливове угрупування, яке спробувало продовжувати політику стабілізації Імперії. У руслі загальної політики династії тривало заступництво армійським кругам, що дозволило на десяток років встановити доброзичливі відносини армії і двору. Для зміцнення загального політичного стану в Імперії Мамея і її прибічники прагнули спертися на сенат. Але для цього треба було реанімувати значення сенату як політичного органу, практично відтісненого від влади вже засновником династії. Мамея, по суті, виступила за перегляд політичної лінії перших Северів по відношенню до сенату: 16 представників сенату було включено в державну раду Імперії, основні закони, що видаються імператором, ставляться на ділове обговорення в сенаті. Ключові пости в центральному апараті і в провінціях довіряються представникам сенату. Зокрема, префектами преторія призначаються видатні юристи того часу і впливові сенатори Доміцій Ульпіан і Юлій Павло. За ініціативою ряду сенаторів була проведена реорганізація ремісничих колегій, виробництво продукції яких ставилося під строгий контроль адміністративних органів.
Проте Мамея і молодий імператор переоцінили значення сенату як одного з керівних органів. Їх спроба спертися на авторитет сенату і скоротити витрати на армію (дещо понизити платню воїнам, скоротити подарунки, зменшити кількість командних посад), щоб поправити скрутне фінансове становище Імперії, не увінчалася успіхом. Навпаки, це викликало невдоволення армії, яка показала, що саме вона є вирішальною не лише військовою, але і політичною силою. Спалахнули заворушення в легіонах, в Римі почалися безлади. Був убитий на очах імператора префект преторія Ульпіан. Довелося вживати термінові заходи, роздавати подарунки, збільшувати платню, влаштовувати видовища. А грошей в казні не було, податки поступали зі все більшими перебоями. Щоб знайти вихід з положення, Мамея пішла по звичайному вже шляху псування монети, що означало прогресуючу девальвацію і інфляцію, що загрожувала в найближчому майбутньому новими фінансовими потрясіннями.
Внутрішнє положення ускладнювалося обстановкою  на східному і рейнському кордонах. Особливо загрозливим ставало положення на Євфраті. Річ у тім, що в сусідній Парфянській державі стався державний переворот. Древня парфянська династія Аршакідів, що одряхліла, загрузла в міжусобицях і придворних інтригах була повалена коаліцією південноіранських династів, на чолі яких стояв правитель Персиди Артаксеркс-Ардашір, син Папака і онук Сасана. Засновник нової династії Сасанидів Ардашір незабаром об’єднав усі частини колишньої великої Парфянської держави в нову сильну державу — Новоперсидське царство. Нова династія проголосила своєю метою відновлення древньої Персидської держави Ахеменідів і древньої релігії Заратустри як її культурно-ідеологічної основи. Виходячи з цих загальних установок, Ардашір оголосив в якості однієї зі своїх вищих цілей вигнання римлян зі сходу. Природно, це призвело до активізації антиримської політики і підготовки великої війни з Римом. У 230 р. персидські війська вторглися в східні провінції, погрожуючи усій системі римської влади на Сході. Положення ускладнювалося тим, що в провінції Сирії з’явився претендент на імператорський пурпур — Ураній Антонін, якого підтримала частина військ і він був проголошений імператором. Проте узурпатор незабаром був знищений, а прибулі з Єгипту воїни проголосили імператором деякого Таврина. Але і ця спроба була присічена вірними Олександру Северу легіонами.
Надзвичайно небезпечна ситуація на Сході зажадала найрадикальніших заходів. Почалася гарячкова підготовка до стабілізації тут військово-політичної ситуації. На Дунаї приступили до формування великої армії для відправки на схід на допомогу східним легіонам. Всього на Сході до 231 р. були зосереджені величезні сили в 12 легіонів. Сам імператор і його мати Мамея з частиною двору очолили керівництво військовою кампанією проти персів.
Трьома окремими колонами римляни почали наступ проти персів, і їм вдалося захопити Північну і частково Центральну Месопотамію. Проте ці придбання виявилися хиткими. Потужний удар прекрасної персидської кінноти, а також хвороби, що спалахнули в легіонах, викликані важкими кліматичними умовами Месопотамії, призупинили римський наступ, а потім змусили римлян відступити і очистити захоплені області, несучи великі втрати. Але і у персів не вистачило сил продовжувати переслідування відступаючих римлян. Невизначеність результатів війни дозволила кожній з воюючих сторін тлумачити їх на свою користь. В усякому разі, Мамея і Олександр Север відсвяткували розкішний тріумф в Римі з приводу перемоги у війні 231—232 рр.
Не встигла стабілізуватися обстановка на Сході, як незабаром різко загострилося військово-політичне положення на Рейні. Довелося терміново перекидати частину східних легіонів на германській кордон. Будучи невпевненою у боєздатності рейнських військ, Мамея зробила спробу купити мир у германців щедрими подарунками і великою сумою грошей. Проте ця спроба купити ганебний мир стала відомою у військах і викликала обурення воїнів. Спалахнуло гостре невдоволення імператором, який був убитий у своєму наметі разом зі своєю матір’ю Мамеєю легіонерами (235 р.). Із вбивством Олександра Севера припинилася династія Северів, що правила в Імперії близько сорока років. Римським імператором був проголошений командувач корпусом новобранців Гай Юлій Вер Максимін (235 р.). З цього часу римське суспільство і держава вступило в смугу жорстокої загальної кризи усієї соціально-економічної і політичної системи Римської імперії.

Римська імперія при Северах. Історія Давнього Риму

 Попередня сторінка з ІСТОРІЇ РИМУ

Повернутися до змісту ІСТОРІЯ РИМУ

Наступна сторінка з ІСТОРІЇ РИМУ