• Реклама

Формування полісного ладу в Аттиці.
Історія Давньої Греції

Формування полісного ладу в Аттиці. Історія Давньої Греції

Афіни в VIII—VII ст. до н. е.

Інститути державності в Аттиці стали складатися дещо пізніше, ніж в різних областях Пелопоннесу, але поступово Афіни перетворилися не лише на одне з найбільших і могутніх державних утворень, але і стали свого роду уособленням полісної Греції, центром Еллади класичного часу.
Народження полісного ладу в Аттиці проходило через поступову трансформацію родових установ шляхом внутрішнього розвитку, і на відміну від багатьох областей Пелопоннесу роль військових завоювань (поневолення місцевих племен і пов’язаних з цим конфіскацій, інших насильницьких дій) в становленні полісного ладу в Аттиці була мінімальна. З іншого боку, процес поступових внутрішніх перетворень завершився виникненням найрозвиненішої соціально-політичної форми грецького полісу, знаменитій афінській демократії з відносно згуртованим цивільним колективом. І ще один важливий момент. Якщо рання історія багатьох полісів Греції відома дуже погано через нестачу документів, то прадавній період історії Афін, перші етапи формування його полісної структури набагато детальніше висвітлені в джерелах, що дозволяє відтворити різні стадії тривалого процесу формування полісів взагалі.
Як показують археологічні розкопки, Аттика була населена вже за часів неоліту, в мікенський час на її території утворилося одне з прадавніх царств, яке припинило своє існування, як і інші ахейські центри, у кінці II тисячоліття до н. е. дорійське вторгнення, яке призвело до серйозних племінних переміщень в Пелопоннесі, торкнулося Аттики лише побічно. Дорійці не змогли проникнути в Аттику, і в цілому тут проживало колишнє населення (іонійці і пеласги), але в Аттиці знайшли притулок деякі ахейські роди, витіснені дорійцями з Пелопоннесу. З усіх цих елементів на початку I тисячоліття до н. е. склалася племінна група афінян, що говорила на іонійському діалекті грецької мови. У гомерівський період на території Аттики існувало декілька самостійних родових громад, керованих басілеями і радами старійшин. Населення ділилося за кровноспорідненою ознакою на чотири філи (племені), кожна з яких, у свою чергу, складалася з трьох фратрій, кожна фратрія налічувала декілька десятків родів.
Як і в інших грецьких областях, в IX—VIII ст. до н. е. у Аттиці спостерігаються ознаки розкладання родового ладу, соціальна диференціація населення і поява перших ознак державності. Народження полісної організації почалося в Аттиці з переважання Афін серед інших родових селищ. Розташовані в центрі родючої долини, зручної для землеробства, Афіни мали в розпорядженні запаси якісної глини і налагодили керамічне виробництво. Їх так звані діпілонські вази (прикрашені геометричним орнаментом посудини), знайдені в районі Діпілон в Афінах, знайшли досить широке поширення в Греції.
Афіни, які знаходяться в 5 км від моря, укрити від нападів піратів, мали в розпорядженні досить потужні укріплення на скелястому Акрополі і могли забезпечити безпеку жителів Аттики більшою мірою, ніж будь-яке інше селище.
Навколо Афін починається об’єднання (сінойкізм), частиною добровільне, частиною насильницьке, усіх родових громад Аттики. Таке об’єднання, за переказами, завершив афінський герой Тесей. Тесей знищив органи управління (тобто ради старійшин і посадовців) в усіх родових селищах, усіма справами в Аттиці стала розпоряджатися рада старійшин з басілеїв, яка знаходилася в Афінах. Місцевий культ богині Афіни — покровительки міста — став загальноаттичним культом. У її честь було засновано релігійне свято Панафінеї, яке урочисто справлялося усім населенням. У Афіни були переселені багато знатних родів з інших селищ, що привело до збільшення міського населення. Сюди ж були переведені святилища місцевих аттічних божеств, зокрема бога морів Посейдона, який шанувався в приморських районах Аттики, богині землеробства Деметри, шанованої в Елевсіні та ін.
Процеси майнової і професійної диференціації афінського суспільства призвели до виділення трьох соціальних груп: родової знаті, яка дістала назву евпатридів, основної маси населення — землеробів-геоморів і ремісників-деміургів. У політичній сфері басілей — племінний вождь — поступається місцем колегії посадових осіб-архонтів, а рада старійшин перетворюється на раду Ареопагу, або Ареопаг, який поповнювався з архонтів, що відслужили свій термін. І хоча архонти і Ареопаг комплектувалися з середовища родової знаті, сама по собі поява нових посадовців і нової ради завдавала удару по традиційних органах родового ладу.
У VIII—VII ст. до н. е. домінуючі позиції в афінському полісі захопила родова знать — евпатриди. Багато земель, що раніше належали усім одноплемінникам, було присвоєно знаттю. Основна маса родичів, позбавлена землі, бідніла і потрапляла в залежність від евпатридів. Вищі посади архонтів і Ареопаг поповнювалися з їх же середовища. За давньою традицією, висхідною до родових порядків, знать займалася тлумаченням звичайного (тобто незаписаного) права і, природно, використала цей звичай у своїх інтересах.
Зміцнення економічного стану знаті, її консолідація в панівний прошарок суспільства, розпорядження органами управління означало, з одного боку, розкладання родової організації як такої, з іншої — показувало, що евпатриди уміло використали родові традиції і залишки родових відносин для підтримки свого панування в нових умовах.
Сильного удару по родових установах був завданий записом діючих в Афінах правових норм, проведеним архонтом Драконтом в 621 р. до н. е. Драконт не лише записав діюче право, висхідне до древніх часів, але і включив в законодавство ряд нових законів, які відбивали соціально-економічну ситуацію того часу. Так, за законами Драконта відмінялося древнє право кровної помсти, вводилися нові правила судочинства, причому встановлювалася відмінність між навмисним і ненавмисним вбивством. Закони оформляли право приватної власності, причому вводилася вища міра покарання — смерть за посягання на права власника, будь-то крадіжка овочів з городу або привласнення земельної ділянки. Сувора, навіть жорстока охорона приватної власності, повинна була захистити цей новий інститут від колективістських звичаїв родового ладу.
Законодавство Драконта було великою перемогою тих соціальних сил, які представляли нові громадські відносини, були зацікавлені в створенні державного порядку і, передусім, пересічних громадян — об’єкту жорстокої експлуатації евпатридів.
Проте положення основної маси афінян продовжувало залишатися важким — адже основа громадського багатства — земля, вирішальні важелі економічного життя знаходилися в руках евпатридів. Це викликало гостре невдоволення афінського громадянства. «Після цього впродовж довгого часу, — писав Арістотель, — відбувалися розбрати між знаттю і народом. Потрібно мати на увазі, що взагалі державний устрій був олігархічним, але головне було те, що бідні знаходилися в поневоленні — не лише самі, але також їх діти і дружини. Називалися вони пелатами і шестидольниками тому, що на таких орендних умовах (тобто 1/6 або 17% урожаю отримував землевласник) обробляли поля багачів. Уся ж взагалі земля була у руках небагатьох. При цьому, якщо бідняки не віддавали орендної плати, можна було відвести в кабалу і їх самих і їх дітей… Та і позики в усіх забезпечувалися особистою кабалою аж до часів Солона… Звичайно, з тодішніх умов державного життя найважчим і гірким для народу було рабське положення. Втім, і усім іншим він був теж невдоволений, тому що ні в чому, можна сказати, не мав своєї долі».
Соціальні протиріччя в Афінах у кінці VII ст. до н. е. досягли такої гостроти, що загрожували вилитися в криваві зіткнення. У цих крайніх умовах евпатриди пішли на поступки і були вимушені обрати архонтом Солона, поклавши на нього важке завдання з нормалізації обстановки (594 р. до н. е.).

Реформи Солона

Формування основ афінської демократії. Солон, видатний політичний діяч, мислитель і поет, добре розумів складність соціально-політичної ситуації. Евпатрид за походженням, родинними і дружніми зв’язками, багато займався торговими операціями і добре знав потреби торгово-ремісничих прошарків Афін. Солон розумів, що відсталість і консерватизм афінських евпатридів, родових порядків, які живуть в неробстві за рахунок поневолення і найжорстокішої експлуатації рядової маси землеробів, заважають економічному і культурному розвитку, створюють вибухонебезпечну обстановку усередині Афін. Блискуче майбутнє Афін Солон бачив в загальному пожвавленні економіки, вдосконаленні землеробства, поширенні ремісничих виробництв, розширенні торгових операцій, в створенні гарантій для господарської діяльності середніх прошарків афінського громадянства і торгово-ремісничих елементів, у встановленні державного порядку і залученні до політичного життя широких прошарків населення.
Обраний архонтом з найширшими повноваженнями, Солон приступив до реалізації своєї програми з реформування суспільного і державного устрою Афін. Реформи Солона торкнулися майже усіх сторін афінського суспільства: економічних відносин, соціальної структури, військової справи і державного управління.
У економічній області Солон переслідував мету активізувати господарське життя Афін загалом. Були прийняті заходи для регулювання водопостачання на території Аттики, яка зазвичай страждала від посухи. Особлива увага була звернена на розвиток оливководства: було дозволено вивезення маслинової олії за межі Аттики з метою наживи, тоді як вивезення зерна було законодавчо заборонене, видані приписи, які регулюють порядок посадки і обробки маслинових дерев. Завдяки прийнятим заходам маслиноводство в Аттиці в подальший час перетворилося на процвітаючу і високодохідну галузь сільського господарства, а афінська маслинова олія славилася у всьому грецькому світі.
У законодавстві Солона знайшли місце статті, що заохочують заняття ремеслом. Одна з таких статей звільняла сина від обов’язку утримувати престарілого батька, який не навчив його якому-небудь ремеслу. Солон сприяв активізації афінської торгівлі і не лише загальним підвищенням товарності оливководства і ремісничих майстерень. Для створення сприятливіших умов для торгових операцій Солон замість архаїчної фідоновської системи ваг і мір і громіздкої егінської грошової системи ввів зручнішу і поширенішу в Егейському басейні евбейську вагову і грошову системи.
Враховуючи інтереси кругів афінського суспільства, які були зацікавлені в концентрації коштів для економічного розвитку Афін, Солон повів активну боротьбу проти всяких надмірностей і непродуктивних витрат: заборонялися дорогі поховання, безцільне принесення в жертву величезної кількості тварин, будівництво розкішних гробниць.
Різноманітною і продуктивною була програма соціальних перетворень, запропонована Солоном. Було проведено в життя декілька законів, які відбили глибокі перетворення афінської громадської структури.
Принципове значення мало введене Солоном розділення усього вільного корінного населення Афін на чотири розряди (за величиною земельного доходу). Особи, одержуючі 500 медімнів (1 медімн — прибл. 52 л) доходу зерном або в рідких (вино, олія) продуктах, були віднесені до найвищого першого розряду і стали називатися пентакосіомедімнами (п’ятисотенниками). Другий розряд склали ті, хто отримував дохід в 300 медімнів, їх називали вершниками. Громадяни третього розряду — зевгіти (власники упряжки волів) — мали 200 медімнів. У четвертий, самий нижчий, розряд входили так звані фети, що отримували дохід менше 200 медімнів. Приналежність до того або іншого розряду була пов’язана з наявністю певного набору прав і обов’язків. Представники першого і другого розрядів служили в кінноті, обиралися на вищі посади, зевгіти закликалися в важкоозброєну піхоту, фети лише голосували в Народному зібранні.
Тепер не приналежність до того або іншого роду, а величина приватної власності визначала значущість людини. Правда, ділення на родові філи, фратрії і роди збереглося, Солон їх не відміняв, але вони втратили своє колишнє значення.
Однією з найважливіших була радикальна реформа боргових відносин. Передусім були скасовані усі борги, зроблені під заставу землі, проведена так звана сісастхія, тобто  «струшування тягаря» (позикодавці для забезпечення боргу ставили камені із записами на ділянках селян, які заборгували). Одночасно законодавчо заборонялося звернення в рабство за борги, тобто боргова кабала. Зняття боргових каменів і відміна боргового рабства були важким ударом по родовій аристократії, оскільки саме за допомогою цих заходів вона збільшувала свої земельні володіння і закабаляла землеробів, перетворюючи їх на залежних орендарів. Прагнучи зміцнити економічний стан середніх землеробів, Солон ввів обмеження позикового відсотка. Ці радикальні заходи повинні були зміцнити економічний стан основної маси афінських землеробів, створити деякі гарантії їх загального добробуту. В той самий час відміна боргового рабства мала принципове значення для усього подальшого розвитку афінської економіки, оскільки орієнтувала великі господарства (як маєтки, так і ремісничі майстерні), що розвиваються, не на працю залежних кабальних одноплемінників, а на працю рабів, яких придбавали на ринках або захоплювали під час військових кампаній.
З інших соціальних реформ Солона слід зазначити введення свободи заповіту за відсутності прямих спадкоємців (раніше в цьому випадку майно, особливо земля, залишалося в роду) і введення земельного максимуму, тобто заборона мати земельні володіння понад встановлену законом норму.
Важливі перетворення були проведені у військово-політичній області. Якщо в досолоновські часи військова організація була тісно пов’язана з родовим колективом і вирішальну роль в ній грала знать, то при Солоні вона була поставлена в тісний зв’язок із загальним соціальним діленням афінського суспільства на чотири розряди. Тепер основою військової організації стала важкоозброєна піхота гоплітів, яка комплектувалася з розряду зевгітів.
Усі ці заходи Солона призвели до активізації діяльності Народного зібрання. Зібрання одноплемінників для вирішення різних справ були добре відомі в Греції ще з гомерівського часу. Проте їх роль в Афінах в VIII—VII ст. до н. е. була невеликою, збиралися вони за бажанням знаті і були одним з інструментів її політичного панування.
При Солоні положення змінилося. На Народному зібранні стали обговорювати важливі державні справи, ухвалювати закони, які були спрямовані проти знаті. Зокрема, ціла серія реформ Солона була затверджена на Народних зібраннях. Нове соціальне ділення на чотири розряди, право зевгітів і фетів брати участь в Народних зібраннях, загальне підвищення ролі середніх прошарків громадянства сприяли перетворенню Народного зібрання на повноважний і важливий державний орган. Для кращої організації роботи Народних зібрань Солон засновує нову Раду з 400 осіб (обиралися 100 осіб від кожної філи), яка керувала підготовкою справ для обговорення на Народному зібранні, розбирала деякі поточні справи управління. Підвищення ролі Народного зібрання і установа Ради 400 призвели до обмеження функцій аристократичної ради Ареопагу. Новим державним органом стала геліея, численна колегія суддів, обраних з усіх громадян, включаючи і фетів. Геліея повинна була перевіряти звіти посадовців, вести розгляди різних конфліктів між громадянами. Геліея стала найдемократичнішим органом серед усіх інших державних органів. Для керівництва фінансовою діяльністю полісу були утворені нові посади скарбників, полетів (здавали в оренду державне майно), коллакретів (стежили за фінансовим забезпеченням жертвопринесень). Поліцейські функції виконувала колегія, яка складалася з 11 осіб. Суть політичних нововведень Солона полягала в організації такого державного управління, в якому могли б брати участь широкі прошарки афінського народу, демосу. Державний устрій, за яким в управлінні могли взяти участь найширші прошарки демосу, дістав назву демократії. Солон заклав основи афінської демократії, яка досягне повного розквіту тільки в V—IV ст. до н. е.

 

Тиранія Пісістрата і Пісістратидів в Афінах (560—510 рр. до н. е.)

Революція Солона заклала основи полісної демократії, але в такий короткий термін не могла викорчувати усі залишки родового ладу, остаточно зломити пануюче положення знаті. Накопичені багатства, корпоративні зв’язки, значний прошарок залежних людей, формально звільнених, але фактично прив’язаних до знатних родів, забезпечували старій аристократії провідну роль в соціальному житті, великий політичний вплив. Але реформи Солона зміцнили положення демосу, який міг тепер спиратися на підтримку законодавства, на сприятливу економічну політику, на нові органи влади. Боротьба між знаттю і демосом продовжувалась після Солона, але вона набула нової якості. Після Солона в Афінах організовуються три політичні угрупування, очолювані представниками знатних родів: педіеї на чолі з Лікургом, паралії на чолі з Мегаклом і діакрії на чолі з Пісістратом. Ці угрупування не були політичними партіями в сучасному їх розумінні. Просто знатні роди об’єдналися для захоплення влади і її використання у своїх корисливих інтересах, і в цій боротьбі вони враховували напруженість, що склалася між знаттю і демосом в цілому і під їх тиском вимушені були проводити заходи і закони на користь демосу. Так, в 60-х роках VI ст. до н. е. на острові Саламін була виведена клерухія (поселення) афінських бідняків, які отримали там земельні ділянки, але повинні були охороняти Саламін від нападу з боку загрозливих острову сусідніх Мегар.
Гостра боротьба політичних угрупувань між собою закінчилася перемогою діакріїв на чолі з Пісістратом, який в 560 р. до н. е. опанував Афіни і проголосив себе верховним правителем полісу. Захопивши владу, Пісістрат став вживати заходи для її зміцнення. Його основним завданням було не проведення реформ, спрямованих на оздоровлення соціально-економічного положення різних верств населення, як це зробив Солон, а забезпечення міцності своєї влади і тих соціальних груп і знатних родів, які його підтримували.
Пісістрат хотів представити свій режим як задовольняючий самі різні верстви населення: землеробам, торгово-ремісничим кругам, частині знаті. Піклуючись про землеробів, Пісістрат роздавав біднякам пільгові позики для забезпечення землеробських робіт, заснував роз’їзні суди, які вирішували усі спори на місці і не відволікали землеробів від роботи. В той самий час саме Пісістрат ввів досить обтяжливий податок у розмірі 10% урожаю на користь своєї казни.
Пісістрат заохочував заняття ремеслами, виробництво на експорт за межі Аттики. При ньому в Афінах почалося велике будівництво: був побудований храм Афіни на акрополі, розпочато спорудження святилищ Аполлона і Зевса. Для постачання міста питною водою був влаштований водопровід. Пісістрат проводив активну політику в Егейському басейні, заохочував морську торгівлю, яка сприяло пожвавленню кораблебудування. До епохи Пісістрата відноситься зміна чорнофігурного стилю знаменитих ваз більше нарядним червонофігурним. Це дало новий імпульс керамічному виробництву. У кварталі гончарів — Кераміці — відкриваються нові майстерні.
Не була ображена і знать. Правда, Пісістрат конфіскував земельні володіння своїх супротивників і роздав частину конфіскованих земель бідним селянам, але велика частина знатних родів зберегла свої багатства, хоча і повинна була поступитися своїм впливом на користь тирана.
Прагнучи надати блиск місту і своєму правлінню, Пісістрат залучав до двору видатних діячів грецької літератури і мистецтва (наприклад, поетів Анакреонта і Симоніда), не жалів засобів для організації громадських свят. З особливою пишнотою справлялися свята на честь покровительки полісу богині Афіни — Панафінеї, в яких брав участь сам тиран і його сім’я. Раніше скромне сільське свято на честь бога вина і веселощів Діоніса — Діонісії — перетворюється на загальноаттичний, державний і справляється дуже урочисто. У святах Діонісій брали участь спеціально навчені хори. Пісні хору перемежалися репліками актора. Ці не хитрі вистави дали початок прославленим аттічній трагедії і комедії, які досягли блискучого розквіту в V ст. до н. е.
Успішною і масштабною була зовнішня політика афінських тиранів. Їх основна мета полягала в оволодінні ключовими пунктами, які контролювали морський шлях до проток і далі в Причорномор’ї. Пісістрату вдалося опанувати багаті копальні в Пангеї на фракійському узбережжі, афіняни затвердилися на островах Лемнос і Імброс. На азійському березі, неподалік від входу в Геллеспонт, було захоплено місто Сігей. Один із афінських евпатрідів Мільтіад, суперник Пісістрата, вимушений покинути Афіни, опанував півострів Херсонесом Фракійським і, незважаючи на ворожнечу і політичні розбіжності, підтримував афінські інтереси в цьому районі. Пісістрат встановив дружні відносини з тиранами островів Наксоса і Самоса, з фессалійською знаттю, з містами Аргосом і Коринфом. Зовнішньополітичні успіхи перетворили Афіни при Пісістраті і його синах в сильний поліс, який грав велику роль в міжнародних відносинах грецького світу.
Сини Пісістрата Гіппій і Гіппарх, що успадкували владу після смерті батька в 527 р. до н. е., продовжували його політику, але не змогли утримати у своїх руках владу. У 514 р. до н. е. в результаті змови був убитий Гіппарх, а Гіппій посилив жорстокість режиму, чим викликав загальне невдоволення. Погіршало і зовнішньополітичне положення Афін. Величезна Персидська монархія захопила усі грецькі міста в Малій Азії і велику частину островів Егейського моря. Афіняни були вимушені піти з Херсонесу Фракійського. Знатний афінський рід Алкмеонідів, який знаходився у вигнанні як супротивник Пісістратидів, скористався невдоволенням афінського населення, невдачами в зовнішній політиці. Алкмеоніди почали збирати сили, щоб скинути тиранію в Афінах. Їм вдалося схилити на свою сторону впливового в політичних справах Греції дельфійського оракула, а також могутню Спарту. Спартанський цар Клеомен на чолі значного війська вторгся в межі Аттики і обложив укріплений акрополь. Позбавлений якої б то не було підтримки, Гіппій здався на милість переможця і віддалився у вигнання в Персію. Тиранія в Афінах впала (510 р. до н. е.).
Незважаючи на свою короткочасність, тиранія Пісістрата і його синів мала важливе значення для загального розвитку Афін. Хоча тирани значною мірою керувалися своїми особистими цілями, їх політика лавірування серед різних соціальних прошарків, підтримка державного порядку і відомого соціального спокою, стимулювання економічного і культурного розвитку зробили позитивний вплив на загальний процес формування афінського суспільства. Тирани не відмінили солонівського законодавства, і в суспільстві тривало зміцнення полісних порядків, які були закладені Солоном.

 

Законодавство Клісфена. Організація полісної демократії

Скидання тиранії Гіппія викликало спалах внутрішньої боротьби, в результаті якої до керівництва Афінами прийшов рід Алкмеонідів. Його представник Клісфен виступив з програмою реформ, які повинні були викорчовувати останні залишки родових відносин і завершити оформлення полісного ладу в його демократичному варіанті. Реформи Клісфена проводилися з 508 по 500 р. до н. е.
Важливе значення мало введення нового адміністративного поділу Аттики. Річ у тім, що сила родової знаті, її найбільш глибокі корені знаходилися в системі традиційного розділення Аттики на родові філи, фратрії і роди. У цих підрозділах були родові маєтки, родові культи знаті, навколо якої збиралися залежні від неї бідняки-родичі. Клісфен зробив спробу ці корені викорчовувати. Територія усієї Аттики була розділена на 10 областей, кожна з яких складалася з трьох районів, а район включав декілька демів, нижчих адміністративних одиниць. Кожна з 10 областей (філ) була не суцільною територією, а складалася з трьох районів (триттій), розташованих в різних місцях Аттики (один район — в міській смузі Афін, інший — в приморській смузі, третій — у внутрішній частині Аттики). Колишні родові колективи виявилися розкиданими по різних демам, триттіям і філам. Тим самим вони фактично були розформовані і втратили політичне значення.
У кінці VI ст. до н. е. Афіни перетворилися на великий і багатонаселений міський центр. Тут жив різноманітний люд, пов’язаний з ремісничими виробництвами і торгівлею, — від власників великих рабських майстерень і кораблів до простих матросів і веслярів. У цьому центрі набували постійне місце проживання і вихідці з інших грецьких міст — Мілета, Самоса, Сігея, Коринфа, Мегар та ін. Ці чужаки склали стан метеків, вони відрізнялися від корінних афінян тим, що не мали громадянських прав (наприклад, права брати участь в Народному зібранні), земельних ділянок, але могли відкрити майстерню або купити корабель.
Прагнучи протиставити міський демос старій аристократії і посилити його політичне значення, Клісфен використав сприятливу ситуацію, яка склалася у зв’язку із загальною реорганізацією афінського управління, створенням нових філ, і включив до складу повноправних громадян значне число метеків і вільновідпущеників.
Як і за часів Солона, досить гострою була в Афінах кінця VI ст. до н. е. аграрна проблема із-за наявності маси малоземельних громадян, які ледве зводять кінці з кінцями. До того ж Клісфен включив метеків і відпущеників в число тих, хто мав право володіти землею. Для того, щоб наділити малоземельних або безземельних громадян ділянками, Клісфену потрібно було зважитися на такий радикальний захід, як загальний переділ землі в Аттиці. Їм був знайдений інший вихід. У 506 р. до н. е. Афіни розгромили напавших на них халкідян з сусіднього острова Евбеї і захопили частину території міста Халкіди. На конфіскованій на користь Афін території були поселені 4 тис. бідних афінян (поселенців-клерухів), які отримали земельні ділянки, що забезпечили їм пристойний дохід афінського зевгіта. Ця важлива акція не лише на якийсь час згладила гостроту аграрного питання в Афінах, але і сприяла зміцненню прошарку середніх землеробів — зевгітів.
Встановивши новий, територіальний принцип ділення, Клісфен привів у відповідність з ним усю структуру полісних органів влади. Тепер усі органи управління в Афінах комплектувалися в строгій відповідності з новим представництвом. Рада 400, що складається з представників старих родових філ, була скасована. Замість її заснована Рада 500, в яку входили 50 осіб від кожної новою філи, усередині філи кандидати в члени Ради 500 обиралися по демах і триттіях. На виборні посади також призначали, враховуючи число територіальних фил, по 10 членів від кожної. Були введені нові посади аподектів (збирачів різних внесків; їх було 10) і стратегів (10 військових командирів).
Компетенції нової Ради 500 були розширені, вона повинна була засідати регулярно і не лише готувала справи для Народних зібрань, але і займалася поточним управлінням. Функції аристократичного Ареопагу обмежувалися, і він поступово перетворився на судову інстанцію, його політичне значення впало.
Для охорони встановленого порядку, запобігання можливості захоплення влади з боку якої-небудь могутньої особи був введений так званий остракізм (тобто голосування на черепках). Остракізм — спеціальне голосування в Народному зібранні з питання, чи є в державі людина, що загрожує існуючому порядку. Учасники Народного зібрання писали ім’я такої людини на черепках амфор і інших посудин. Якщо на 6 тис. черепків виявлялося одне й те саме ім’я (є й інше тлумачення процедури голосування черепками: виганялася людина, яка отримала більшість з 6 тис.), ця людина виганялася з Афін на 10 років.
Законодавство Клісфена і його прибічників завершило перетворення, початі в афінському суспільстві Солоном. Уся структура суспільно-політичного і культурного життя тепер ґрунтувалася на нових соціальних, державних, а не кровноспоріднених началах. Основою соціального ділення населення стала наявність або відсутність приватної власності, фундаментом адміністративного ділення і політичної організації став територіальний принцип. Були закладені основи динамічної економіки, які базується на можливості найширшого використання праці рабів. Органи політичної влади були побудовані так, щоб забезпечити участь в управлінні широким колам цивільного населення. У відповідність із цими положеннями була приведена і військова організація, яка спирається на фалангу важкоозброєних гоплітів, що комплектуються з середніх прошарків громадянства.
Закони Клісфена завершили формування суспільства і держави в Аттиці у вигляді демократичного полісу, яке почалося в VIII ст. до н. е.

Формування полісного ладу в Аттиці. Історія Давньої Греції

Попередня сторінка з ІСТОРІЇ ГРЕЦІЇ

Повернутися до змісту ІСТОРІЯ ГРЕЦІЇ

Наступна сторінка з ІСТОРІЇ ГРЕЦІЇ

 

Комментарии закрыты.