Внутрішньополітичне положення Греції в другій половині V ст. до н. е.
Історія Давньої Греції

Внутрішньополітичне положення Греції в другій половині V ст. до н. е. Історія Давньої Греції

Взаємовідносини між найбільш могутніми об’єднаннями грецьких полісів — Пелопоннеським союзом, на чолі якого стояла Спарта, і першим Афінським морським союзом, очолюваним Афінами, — визначали внутрішньополітичне положення в Греції другої половини V ст. до н. е. Ці союзи в середині V ст. до н. е. перетворилися на сильні військово-політичні блоки, між якими розвинулися не лише зовнішньополітичні, але і глибокі соціально політичні протиріччя. Зрештою ці протиріччя загострилися до такої міри, що призвели до однієї з самих кровопролитних воєн — Пелопоннеської війни.
Протиборство Пелопоннеського і Афінського морських союзів визначалося передусім глибокими відмінностями в їх структурі, в характері соціально-економічних відносин, політичному укладі полісів, які входять до їх складу.

 

Характеристика Пелопоннеського союзу

Пелопоннеський союз був одним з перших великих військово-політичних об’єднань у грецькому світі. Він склався в другій половині VI ст. до н. е. і включав на перших порах поліси, розташовані в Пелопоннесі: Лаконіку, гірську області Аркадії, рівнинну Еліду.
До середини V ст. до н. е. до складу союзу увійшли майже усі поліси Пелопоннесу (окрім ворожого Спарті Аргоса), цілий ряд міст Середньої Греції, включаючи сильні Фіви і дрібніші поліси Фокіди, північної Доріди, острова Левкади. Велика частина союзних держав, включаючи і Спарту, відносилася до аграрних із слабким розвитком ремесла і торгівлі полісам з архаїчними громадськими відносинами, олігархічним укладом і консервативною політичною програмою. Правда, серед союзників були і такі торгово-ремісничі поліси, як могутній Коринф, Мегари, Сітон, в яких економічне життя було досить інтенсивним. Ці міста добре доповнювали аграрні поліси і в цілому підвищували військово-політичний потенціал Пелопоннеського союзу, перетворювали його на одну з найсильніших військово-політичних коаліцій Греції.
Численне і добре треноване військо гоплітів, яких посилали аграрні поліси, доповнювалося досить сильним флотом і солідними грошовими надходженнями багатих торгово-ремісничих центрів типу Коринфа або Мегар.
Наявність серед союзників великого числа аграрних полісів, з одного боку, і торгово-ремісничих центрів — з іншого, породило відому рихлість і слабку централізацію в структурі Пелопоннеського союзу. Держави, які входять в нього, зберігали свою самостійність аж до того, що могли вести війни не лише з іншими полісами, але навіть один з одним. У ньому не було якої-небудь загальної адміністрації, яка могла б втручатися у внутрішні справи союзників, не існувало загальних фінансів і регулярних внесків на потреби союзу.
Основними зобов’язаннями союзників було проведення скоординованої зовнішньої політики і участь в спільних військових діях, для чого кожен поліс був зобов’язаний виставляти певну кількість воїнів, кінноту, кораблі і вносити грошові внески. Кожен військовий контингент повинен був забезпечувати себе продовольством, спорядженням і зброєю; очолювався він своїми командирами.
Найвищим органом Пелопоннеського союзу були збори усіх союзників, які проходили в Спарті під головуванням спартанських ефорів. Рішення союзних зборів повинні були затверджуватися апеллою. Союзне військо очолювалося спартанськими царями, а об’єднаним флотом командували спартанські навархи. Кожен поліс, як найменший, так і великий, отримував один голос, що дозволяло Спарті домагатися прийнятних рішень, протиставляючи дрібні поліси більшим. Членство в Пелопоннеському союзі було добровільним, вихід з союзу — відносно вільним. У джерелах немає відомостей про застосування яких-небудь військових акцій проти тих союзників, які побажали б вийти з цього об’єднання. Наприклад, в Пелопоннеський союз входили і виходили з нього Коринф, Мегари, Фіви, ряд ахейських полісів. Відносно м’яке відношення до союзників, відсутність фінансового тиску, повага їх автономії і невтручання у внутрішні справи створювали умови для міцності Пелопоннеського союзу, який проіснував в цілому приблизно 200 років, тобто довше, ніж яке-небудь інше військово-політичне об’єднання в Греції.
Використовуючи великий військово-політичний потенціал союзу, Спарта стала найсильнішою державою Греції і грала вирішальну роль у грецькому світі V—IV ст. до н. е. Вона всюди підтримувала аристократичні угрупування, була оплотом грецької олігархії.

 

Перший Афінський морський союз

Пелопоннеському союзу в V ст. до н. е. протистояло інше військово-політичне об’єднання грецьких полісів на чолі з Афінами — перший Афінський морський союз. Афінський морський союз виріс з об’єднання греків, які згуртували свої сили для звільнення захоплених персами грецьких міст Малої Азії і островів Егейського моря. Але вже у кінці греко-перських воєн Афінський морський союз переріс рамки військового союзу і перетворився на особливе політичне об’єднання грецького світу з ширшим колом завдань, своєю соціально-економічною і зовнішньою політикою, яке зіграло велику роль в подіях V ст. до н. е. У історії Афінського морського союзу можна виділити два періоди: період Делоської сіммахії (478—455 рр. до н. е.), коли перед союзниками стояли передусім завдання звільнення захоплених персами еллінських міст Малої Азії і островів Егейського моря, і період політичного панування Афін в союзі, яке перетворило Делоську сімахію на Афінську державу (архе), яка проводила активну політику у грецькому світі другої половини V ст. до н. е.
Афінський морський союз постійно поповнювався новими членами, і до кінця 30-х років V ст. до н. е. перетворився на найбільше в історії Греції політичне об’єднання як за кількістю членів (приблизно 200 полісів), так і за величиною контрольованої території. До складу Афінського союзу увійшла велика частина грецьких полісів, розташованих по узбережжю Егейського моря і на островах.
Переважна більшість афінських союзників складали приморські міста з інтенсивною економікою, процвітаючим ремеслом і активною торгівлею, складними соціальними відносинами, демократичним устроєм.
Афінський морський союз на відміну від Пелопоннеського мав складнішу організацію. Передусім була створена єдина фінансова система, яка припускала наявність загальної союзної казни, яка поповнюється за рахунок щорічних внесків (форос). Форос встановлювався для кожного союзного полісу залежно від його господарських можливостей. Багаті і великі поліси платили більші суми, ніж дрібні центри з обмеженим доходом. Якщо з будь-яких причин доходи того або іншого союзника зростали, то збільшувалася і сума внеску. В цілому загальна сума фороса з усіх союзників коливалася від 460 до 600 талантів срібла на рік, тобто щорічно в союзну казну поступало від 12 до 15,6 т валютного металу. За масштабами Греції V ст. до н. е. це були великі ресурси, на які можна було утримувати впродовж 6 місяців військо в 5 тис. гоплітів і флот в 200 трієр з 40-тисячним екіпажем.
Величина фороса кожні 4 роки переглядалася, і сума затверджувалася в Афінах в гелієї. Союзна казна зберігалася в храмі богині Афіни (у Парфеноні) на Акрополі. Для збору фороса уся територія союзу була розбита на п’ять округів: фракійський, що об’єднує союзників від острова Евбеї і по північному узбережжю Егейського моря; геллеспонтський округ включав міста, розташовані в протоках і на узбережжі Мармурового моря; до острівного округу увійшли острови Егейського моря; іонійський охоплював велику частину міст Малої Азії; карійський округ включав поліси південно-західної частини Малої Азії. У кожному окрузі за правильною і регулярною сплатою фороса стежили особливий наглядач-єпископ і двоє його помічників — спеціальних уповноважених. Якщо союзники не вносили форос в строк, то на них накладалися штрафи. У перший період існування союзу зібрані кошти йшли на утримання союзного флоту і союзного ополчення, збори на острові Делос вважалися розпорядником загальної казни. Проте після перенесення союзної казни з острова Делос в Афіни в 454 р. до н. е. єдиним розпорядником зібраних коштів стала афінська гелієя, і вони вже витрачалися на утримання не союзного, а афінського флоту і гоплітів. Афіни стали широко використовувати союзні засоби на свої власні потреби, наприклад на велике будівництво в місті, тобто стали розпоряджатися ними на власний розсуд, не рахуючись з думкою союзників, що не могло не викликати їх невдоволення. Більше того, коли знадобилися додаткові кошти на ведення військових дій, в 427 р. до н. е. Афіни самовільно збільшили суму фороса більш ніж удвічі, довівши його до 1300 талантів.
Фінансова організація союзу була спрямована на активну експлуатацію союзників з боку Афін як гегемона усього військово-політичного об’єднання.
Важливою особливістю організаційної структури Афінського морського союзу була спроба створення деякої економічної єдності усередині союзу. Створення такого економічного об’єднання диктувалося потребами господарського розвитку Греції V ст. до н. е. Для Греції цього часу характерні економічний підйом, розвиток ремісничого виробництва, торгових зв’язків, грошового обігу. До складу афінського союзу увійшли переважно міста з товарною економікою, зацікавлені в налагодженні господарських зв’язків, обміні ремісничими виробами, сільськогосподарською продукцією і сировиною. Велике військово-політичне об’єднання майже усього узбережжя Егейського моря у рамках Афінського морського союзу створювало для цього сприятливі можливості, і Афіни всіляко заохочували цей процес. Щоб полегшити економічні зв’язки, була зроблена уніфікація мір, ваг, монетної системи, в основу усіх розрахунків були покладені афінські стандарти, афінський порт Пірей став перевалочним пунктом товарних потоків усієї Егеїди, місцем схрещення найважливіших торгових шляхів. Через Пірей товари розподілялися по усіх союзних містах. «Насправді, — говорилося про Афіни в одному трактаті V ст. до н. е., — якщо яке-небудь місто багате корабельним лісом, куди він збуватиме його, якщо не доб’ється згоди тих, хто панує на морі? Якщо яке-небудь місто багате залізом, міддю або льоном, куди він буде це збувати, якщо не заручиться згодою того, хто панує над морем? Адже з усього цього і створюються кораблі: від одного виходить ліс, від іншого — залізо, від третього — мідь, від четвертого — льон, від п’ятого — віск… І ось я без зусиль зі свого боку отримую усі ці творіння землі по морю, а тим часом ніяке інше місто не має у себе двох таких продуктів разом». Пірей, до 40-х років V ст. до н. е. невеликий порт, перетворюється на найбільший в Егеїді центр морської торгівлі, його гавані розширюються, будуються нові складські приміщення, доки, верфі, моли, береги покриваються кам’яними набережними, місто забудовується за регулярним, так званим гіпподамовим планом. У Піреї і Афіни прибували з усієї Греції численні гості у різних торгових, господарських, політичних і судових справах.
Афіни проводили цілеспрямовану політику активної підтримки демократичних порядків в союзних полісах. Ця підтримка проявлялася в різних формах: створювалися сприятливі умови для економічного процвітання торгово-ремісничих кругів і середніх розрядів громадянства, які починають грати провідну роль в політичному житті своїх полісів, посилюється значення демократичних установ і раніше усього Народного зібрання. У разі потреби, коли була потрібна не лише політична підтримка демократичних кругів, афіняни приходили їм на допомогу, висилаючи свій флот і загони гоплітів. Прикладом такого військового втручання у внутрішні справи союзників є події на острові Самоса в 440 р. до н. е. Цей великий і багатий острів займав особливе положення в Афінському союзі. Разом з двома іншими островами, Лесбосом і Хіосом, він не платив форос в союзну казну, а повинен був поставляти у разі потреби кораблі і гоплітів, мав власний флот, міг виставляти сильне ополчення, афіняни не втручалися в його внутрішні справи. Показником відносно вільного положення Самоса в Афінському морському союзі було олігархічне управління на острові, що так контрастує з демократичними порядками як в самих Афінах, так і у більшості союзних міст. Афіни досить тривалий час мирилися з цим, проте, як тільки настав слушний момент, керівник афінської демократії Перикл втрутився у внутрішні справи Самоса, насильно повалив олігархію і встановив демократичне правління. Втручання афінян викликало повстання, і сильній афінській ескадрі, очолюваній самим Периклом, довелося приблизно 9 місяців вести військові дії проти повсталих. Повстання було пригнічене, стіни міст Самоса зруйновані, флот знищений, жителі повинні були виплатити велику контрибуцію, володіння олігархів були конфісковані, а самі вони або знищені, або відправлені до вигнання, на острові було введено демократичне управління. Знищення олігархії і підтримка демократичних кругів на Самосі зробили великий вплив і на інші союзні міста, стимулюючи розвиток в них демократичних порядків і пригнічуючи підступи місцевих олігархів.
Енергійна політика Афін, спрямована на зміцнення демократичних порядків і соціальних прошарків, які стоять за ними, переслідувала мету уніфікації державного управління в численних полісах, які входять до складу Афінського морського союзу, а зрештою — і його централізації.
Цілям зміцнення міцності Афінського морського союзу і рішенню внутрішніх проблем самих Афін служила політика виведення так званих клерухів на землі афінських союзників. Клерухами називали афінських громадян, як правило, з нижчих розрядів, яким виділяли ділянки родючої землі на території союзних міст. Вони заводили там міцне господарство, перетворювалися на заможних землевласників. В якості афінських громадян вони знаходилися в привілейованому положенні щодо місцевого населення. Зобов’язані своїм економічним благополуччям і привілейованим положенням афінської демократії, такі клерухи ставали міцною опорою афінської влади в союзному полісі, з іншого боку, на їх підтримку могли розраховувати місцеві демократичні круги. Виведення клерухів і організація ними господарств за афінським зразком стали ще одним шляхом поширення афінського економічного впливу, господарських методів, прийнятих в Афінах. Афінські клерухи були поселені у багатьох союзних містах: на Евбеї, Самосі, Наксосі, Андросі, Лесбосі, Лемносі, Імбросі, на півострові Херсонес Фракійський та ін. Усього Афіни в V ст. до н. е. вивели на союзні території приблизно 10 тис. клерухів. Виселення їх з Афін стабілізувало і оздоровляло внутрішню обстановку в самому місті.
У Афінському морському союзі з його інтенсивною економікою, напруженим соціально-політичним і культурним життям виникала велика кількість найрізноманітніших відносин, в процесі яких народжувалася потреба в їх судовому регулюванні. Найприроднішим було передати судові розгляди, які виникають в процесі таких відносин, в один орган, а саме до афінського суду присяжних — гелією. Численний склад афінської гелієї, наявність 10 судових палат, демократичний характер судового розгляду забезпечували компетентне і кваліфіковане ведення справ, яке підвищувало авторитет афінської демократії. З іншого боку, розгляд різних справ союзників дозволяв афінській владі регулювати відносини усередині союзних полісів, підтримуючи своїх прибічників, переслідуючи супротивників. У одному з політичних трактатів V ст. до н. е., написаному олігархом і супротивником афінської демократії, із цього приводу говорилося наступне: «На думку деяких, народ афінський робить помилку також і в тому, що примушує союзників їздити для судових справ в Афіни. Але афіняни заперечують на це, обчислюючи, скільки полягає в цьому переваг для афінського народу: по-перше, з судового мита він отримує цілий рік платню, потім, сидячи удома і не виїжджаючи на кораблях, він розпоряджається в союзних містах і при цьому людей з народу підтримує в судах, а супротивників знищує. Між тим якби усі вели свої процеси у себе на батьківщині, то, будучи невдоволені афінянами, намагалися б знищити тих зі свого середовища, які найбільш співчувають афінській демократії».
Вказані особливості організаційної структури призвели до зміни положення Афін усередині Афінського морського союзу. Афіни були не лише гегемоном і керівним полісом цього великого об’єднання. Вони стали розглядатися як свого роду столичне, головне місто, в яке з’їжджаються представники усіх союзників у різних справах економічного, судового, політичного, культурного характеру. Афіни розсилають своїх уповноважених для збору фороса, своїх клерухов на союзні землі, афінський флот борознить води Егейського і Чорного морів. Найбільшим показником ролі Афін як союзної столиці є будівництво прекрасних архітектурних ансамблів, таких, як Парфенон, комплекс Акрополя, в яких знайшли своє вираження стилі і ідеї багатьох художніх шкіл Еллади. Становлення Афін як столичного міста союзу в той самий час означало, що сам Афінський морський союз переріс рамки об’єднання окремих полісів і перетворився на Афінську державу, федеральне державне утворення нового типу, раніше у грецькому світі невідоме. У Афінській державі як новій формі федерального об’єднання була зроблена спроба подолання полісної роздробленості і роз’єднаності. Найбільш глибокою основою таких об’єднувальних тенденцій був загальний підйом грецької економіки, розвиток товарно-грошових відносин.
Створення досить великої економічної зони у рамках Афінської держави, відома однорідність соціально-політичних порядків, деяка централізація державного управління і подолання полісної роз’єднаності були прогресивним явищем в загальному історичному розвитку Греції V ст. до н. е. Не лише столичний поліс Афіни, але і більшість рядових членів Афінської держави були зацікавлені в існуванні цього об’єднання, оскільки членство в союзі сприяло їх економічному процвітанню, затвердженню демократичних порядків і культурному розвитку.
Далеко не усі союзники мирилися з пануванням Афін, і вираженням їх невдоволення були спроби виходу із складу союзу. Такі спроби робилися сильними і великими полісами, для яких афінське володарювання було особливо обтяжливим. Вони вважали за можливе забезпечувати своє існування в умовах полісної незалежності. Як правило, такі міста мали олігархічне правління, і їх невдоволення великодержавною політикою Афін посилювалося соціальними протиріччями, антипатіями олігархів до демократичних порядків. Перші повстання проти афінського панування, вибухнули на таких великих островах Егейського моря, як Наксос (469 р.), Фасос (465 р.) і в м. Халкіда на острові Евбея (446 р. до н. е.). Виступи бунтівних союзників були пригнічені військовою силою. Афінські ескадри з відбірними гоплітами на борту швидко заспокоїли повсталих: стіни міст були зруйновані, жителі виплатили контрибуцію і повинні були дати клятву вірності Афінам. Прикладом такої клятви є присяга жителів Халкіди, після того, як була пригнічена їх спроба вийти з союзу. «За наступними пунктами нехай принесуть присягу халкідянці: я не зміню народу афінському ні хитрощами, ні підступами якими-небудь, ні словом, ні справою, не послухаюся того, хто задумає зрадити. І якщо хто-небудь зрадить, я повідомлю афінян. І подать я вноситиму афінянам таку, яку виклопочу від афінян. І союзником я буду наскільки зможу, кращим і добросовіснішим. І народу афінському допомагатиму і сприятиму, якщо хто-небудь наноситиме образу народу афінському. Нехай принесуть присягу з халкідян усі повнолітні. А якщо хто не дасть присяги, той буде позбавлений громадянської честі і нехай майно його буде конфісковано».
Були виступи проти афінської гегемонії також на острові Самосі в 440 р. і на острові Лесбосі в 427 р. до н. е. Як правило, пригнічення таких спроб до виходу з союзу супроводжувалося встановленням демократичних порядків і приходом до влади демократичних кругів, які ставали надійною опорою афінської влади передусім тому, що більшість членів союзу були зацікавлені в існуванні такого військово-політичного і економічного об’єднання грецьких полісів.
У зміцненні могутності Афін і створенні Афінської держави величезну роль зіграв Перикл, син Ксантіппа (495—429 рр. до н. е.). Належачи до знатного афінського роду, Перикл з початку своєї політичної діяльності в середині 60-х років V ст. до н. е. став одним з лідерів афінської демократії і вірно служив їй усе своє життя. Перикл отримав прекрасну освіту, був видатним оратором, талановитим державним діячем і полководцем. Його угрупуванню належала ініціатива в проведенні реформ внутрішнього управління, які призвели до демократичної системи в Афінах. Разом з Ефіальтом він сприяв падінню політичної ролі Ареопагу і розширенню функцій Народного зібрання, з його ім’ям пов’язано введення плати за участь в засіданнях гелієї, Ради 500. Перикл і його прибічники розробили політику з перетворення рівноправного союзу полісів, Делоської сіммахії, на Афінську державу. Перикл багато зробив для перетворення Афін на політичну і культурну столицю Еллади. Афіняни підтримували діяльність Перикла, схвалювали його політику. Вираженням такої довіри було щорічне обрання Перикла на вищу посаду першого стратега з 444 по 429 р. до н. е., єдиний випадок в історії демократичний Афін, основним конституційним принципом яких було щорічне переобрання посадовців. Не лише рядова маса громадянства, але і видатні люди грецького світу цінували державну мудрість і вченість Перикла. Близькими друзями і радниками Перикла були філософ Анаксагор, вчений Дамон, великий грецький скульптор Фідій, чудовий грецький історик Геродот. У Афіни з’їжджалися з багатьох міст кращі художники, скульптори, філософи, автори трагедій і комедій. При Периклі Афіни стали центром культурного життя Греції.

 

Зовнішня політика Афінського морського союзу в 40—30-х роках до н. е.

Маючи в розпорядженні величезні на ті часи сили і засоби такого потужного об’єднання, Афіни стали проводити активну зовнішню політику у грецькому світі, переслідуючи декілька цілей:
1) подальше поширення союзу шляхом включення в нього нових міст в Егейському басейні;
2) посилення політичного впливу Афін у Великій Греції, Південній Італії і Сицилії;
3) проникнення у басейн Чорного моря;
4) ізоляції Пелопоннеського союзу, зменшення його політичного впливу і перетворення Афін в гегемона більшості грецьких полісів.
Досягнення цих цілей зустріло, природно, сильну протидію Спарти і її найбільш могутнього союзника Коринфа. 440—430 рр. до н. е. стали часом гострого дипломатичного і політичного протиборства двох найбільш великих об’єднань грецького світу в V ст. до н. е.
Великим успіхом Афін було включення до складу союзу сусіднього острова Егіни. Незважаючи на протидію Спарти і Коринфа, афіняни висадилися на острові, розбили егінян у битві, захопили місто (458 р. до н. е.). Його стіни були зруйновані, накладена велика контрибуція, встановлені угодні Афінам порядки. Егіна стала слухняним членом Афінського союзу, виплачувала щорічно до 30 талантів фороса (один з найвищих членських внесків в союзі). Афінам вдалося встановити дружні відносини з традиційним супротивником Спарти в Пелопоннесі — Аргосом і фессалійськими містами. Після цих успіхів влада Афін у басейні Егейського моря практично ніким не оспорювалася.
З середини 40-х років V ст. до н. е. афіняни звернули найпильнішу увагу на грецькі міста, розташовані по берегах Чорного моря. Більшість причорноморських центрів були засновані іонійськими полісами, з якими вони підтримували найтісніші відносини: торгові, політичні, культурні. До середини V ст. до н. е. грецькі міста Причорномор’я перетворилися на розвинені і багаті поліси, які контролювали значну територію, встановили зв’язки з місцевими племенами. Включення цих полісів до складу Афінської держави, посилення впливу в цьому регіоні давали Афінам великі вигоди як економічного, так і політичного характеру, призвели до зростання їх могутності. Поширення впливу в Причорномор’ї розглядалося не лише афінянами, але і Спартою і Коринфом як цілком закономірне явище: адже велика частина іонійських міст, які були метрополіями причорноморських колоній, входили до складу Афінської держави, а тому і їх колонії, природно, повинні були наслідувати приклад метрополії.
З кінця 40-х років V ст. до н. е. афіняни приступають до реалізації програми зі встановлення свого панування в Причорномор’ї. У 437—435 рр. до н. е. добре оснащена ескадра і відбірні загони гоплітів на чолі з Периклом були спрямовані в Понт. «Прибувши в Понт з великою ескадрою, блискуче спорядженою, — передає Плутарх,— він зробив для еллінських міст усе, що їм було потрібно, і віднісся до них доброзичливо, а навколишнім варварським народам, їх царям і князям він надав велику допомогу, показавши безстрашність, сміливість афінян, які пливуть куди хочуть і усе море тримають у своїй владі. Жителям Синопи Перикл залишив тринадцять кораблів під командою Ламаха і загін гоплітів для боротьби з тираном Тимесілеєм. Після вигнання останнього і його прибічників він провів в Народному зібранні постанову про те, щоб в Синопу було відправлено шістсот афінян, які виявили на це згоду: вони повинні були жити разом з корінними громадянами Синопи, поділивши з ними дома і землю, яку раніше займали тирани».
Синопа стає свого роду опорним пунктом афінської влади на Чорному морі. Після понтійської експедиції Перикла до складу Афінської держави, окрім Синопи, увійшли також Аміс на південному березі, Аполонія і, можливо, Істрія на західному узбережжі, в Північному Причорномор’ї — Німфей на Керченському півострові і, можливо, Ольвія. Таким чином, влада Афінської держави затвердилася в найбільш великих центрах Причорномор’я, що дозволяло афінянам контролювати великі території цього багатого ресурсами району.
Не задовольняючись блискучими успіхами своєї політики і дипломатії у басейні Егейського моря і в Причорномор’ї, афіняни стали розвивати активну діяльність з поширення свого впливу в західному напрямку на шляхах у Велику Грецію і в Південній Італії, Сицилії. Цей напрям афінської зовнішньої політики здавався афінським лідерам надзвичайно перспективним. Річ у тім, що Велика Греція була найбагатшою і густонаселеною областю з процвітаючими містами. Тарент, Метапонт, Кротон, Локри, Регій, Катана, Сіракузи, Гела, Селінунт не поступалися за рівнем свого економічного і культурного розвитку найбільш знаменитим містам Балканської Греції. До того ж встановлення афінської гегемонії у Великій Греції перетворило б Афінську державу на політичне об’єднання практично всього грецького світу і привело б до повної ізоляції Спарти. В той самий час це завдало б смертельного удару по економіці Коринфа, могутність і саме існування якого найбільшою мірою залежало від його зв’язків з містами Великої Греції. З середини 440-х років до н. е. афіняни почали планомірну реалізацію своєї західної політики. Ще у кінці 60-х років V ст. до н. е., після пригнічення великого повстання ілотів в Спарті, афіняни взяли найдіяльнішу участь в долі повстанців, яким спартанці були змушені дозволити виселення з Месенії. За допомогою афінян ілоти влаштувалися в місті Навпакті, розташованому в найвужчому місці Коринфської затоки, яка була включена до складу Афінського союзу. Зміцнившись в Навпакті, афіняни могли у будь-який момент перерізати морський шлях, який пов’язував Коринф із західними містами.
У 435—433 рр. до н. е. афіняни вправно втрутилися у внутрішню боротьбу, яка розгорілася між жителями великого острова Керкіри (суч. Корфу) і його колонією на адріатичному березі, — Епідамном, уклали союз з Керкірою і прийняли цей багатий острів у склад Афінського морського союзу. Ця акція означала великий успіх афінської західної політики. Річ у тім, що через Керкіру проходив основний морський шлях з Греції на Сицилію і цей острів здавна був під контролем Коринфа. Крім того, Керкіра мала в розпорядженні великий флот (приблизно 120 бойових трієр — третій за величиною після Афін і Коринфа грецький флот), що різко посилювало військову могутність Афінського союзу. Закріпившись на шляхах у Велику Грецію, Афіни зробили спробу проникнути в Південну Італію і Сицилію. У 443 г, до н. е. афіняни вирішили заснувати загальногрецьку (тобто з громадян різних міст) колонію на місці зруйнованого Сибаріса. Було зібрано достатню кількість колоністів, причому на нове місце побажали виїхати такі видатні діячі грецької культури, як історик Геродот, архітектор і містобудівник Гіпподам, який тільки що перебудував Пірей, софіст Протагор, який запропонував свої послуги для складання законів нового міста, знаменитий філософ Емпедокл. За запитом з Афін дельфійський оракул дав сприятливе пророцтво, яке ідеологічно готувало заснування нового міста. Колонія була заснована в 443 р. до н. е. і дістала назву Фурія. За задумом Афін, вона повинна була стати свого роду опорою афінського впливу в Південній Італії. Афінам вдалося укласти союзні договори, тобто включити в союз південноіталійський Регій на березі Мессінської протоки і місто Леонтіни в Сицилії.
Керівники афінської демократії, розвиваючи зовнішньополітичні успіхи зі зміцнення політичного впливу у грецькому світі і бажаючи закріпити своє керівництво серед греків, висунули ідею скликання загальноеллінського конгресу. «Перикл, — говорив Плутарх, — бажаючи ще більше пробудити народну гордість і вселити громадянам прагнення до великих справ, вніс в Народне зібрання пропозицію про те, щоб усі елліни, де б вони не жили, в Європі або Азії, в малих містах або великих, послали на загальний з’їзд в Афіни уповноважених для наради про еллінські храми, спалені варварами, про жертв, яких вони повинні принести за порятунок Еллади за обітницею, даною богові, коли вони б’ються з варварами, про безпечне для плавання море і про світ. Для цієї мети афіняни послали двадцять послів у віці понад 50 років… Посли умовляли еллінів прийти в Афіни і взяти участь в нарадах про світ і загальні дії Еллади».
Скликання загальноеллінського конгресу в Афінах, які знаходяться на вершині зовнішньополітичних успіхів, було б вигідне передусім Афінам, посилив би їх політичний вплив в Греції, привчаючи еллінів до думки, що їх місто — визнаний лідер грецького світу. Природно, Спарта і Пелопоннеський союз виступили проти, були зроблені заходи у відповідь, і конгрес не відбувся.
Просування Афін в західному напрямі було смертельно небезпечне для Коринфа, вело до ізоляції Спарти і завдавало найсильнішого удару по Пелопоннеському союзу загалом. Ні Спарта, ні Коринф не могли з цим миритися і робили найенергійніші заходи, щоб протидіяти афінським ініціативам. Пелопоннесці шукали шляхи послаблення Афінської держави, підтримуючи олігархічні круги серед союзників, підігрівали невдоволення опозиційних елементів фінансовою експлуатацією афінян, спонукали до виходу з союзу. Спартанцям вдалося схилити до виходу з Афінського союзу дуже важливий в стратегічному відношенні поліс Мегари, який замикав проходи з Пелопоннесу в Середню Грецію. Спроби Афін повернути Мегари до складу союзу не призвели до успіху. Завдяки підступам Коринфа один з полісів на Халкідіці, місто Потідея, в 432 р. до н. е. вийшов з союзу і афіняни законно побоювалися, як би цей приклад не наслідували жителі північного узбережжя Егейського моря. Але особливо енергійні зусилля протистояти афінській експансії були зроблені Коринфом у Великій Греції. Засноване під керівництвом Афін нове місто Фурія так і не перетворилося на їх плацдарм, оскільки пелопоннесцям вдалося зміцнити тут свій вплив. Афінські союзники Регій і Леонтіни були нейтралізовані об’єднанням сицилійських міст на чолі з Сіракузами, де переважали антиафінські настрої, і тому можливості афінського втручання тут виявилися незначні.
З іншого боку, Спарта розширювала зони свого впливу, включаючи в Пелопоннеський союз нових членів в Середній Греції: поліси Беотії, Фокіди, Північної Доріди, острова Левкади. Велика частина Середньої Греції стала зоною спартанського впливу.
Проте загалом можна говорити про більшу активність і успішні зовнішньополітичні ініціативи Афінської держави. Керівні круги пелопоннесців починають розуміти, що дипломатичними і політичними засобами вони не зможуть зупинити зростаючу афінську могутність. До кінця 30-х років V ст. до н. е. на порядок денний ставиться питання про війну між Афінською державою і Пелопоннеським союзом.

Внутрішньополітичне положення Греції в другій половині V ст. до н. е. Історія Давньої Греції

Попередня сторінка з ІСТОРІЇ ГРЕЦІЇ

Повернутися до змісту ІСТОРІЯ ГРЕЦІЇ

Наступна сторінка з ІСТОРІЇ ГРЕЦІЇ