Грецький поліс як соціально-політичний організм.
Історія Давньої Греції

Грецький поліс як соціально-політичний організм. Історія Давньої Греції

Архаїчний період VIII—VI ст. до н. е. був часом формування соціально розчленованого суспільства і держави у формі полісного ладу. Це був новий шлях розвитку, відмінний від того шляху, яким йшли свого часу давньосхідні суспільства і прадавні грецькі державні утворення II тисячоліття до н. е. (суспільства давнього Крита і Ахейської Греції). Які ж особливості цього нового шляху?
Формування основ грецької цивілізації в VIII—VI ст. до н. е. здійснювалося не шляхом знищення «чистих» родових відносин, як у величезній більшості попередніх суспільств, а на складнішій культурній основі, що включає багатий крито-мікенський спадок. Історичний досвід II тисячоліття до н. е. не пропав дарма і був врахований, він збагатив загальний історичний процес.
Соціальні відносини в VIII—VI ст. до н. е. будувалися на більш високому рівні розвитку продуктивних сил, ніж в II тисячолітті до н. е. Зокрема, величезний вплив робив виробниче освоєння нового металу — заліза. За допомогою залізних знарядь можна було спахувати кам’янисті землі, вирубувати лісисті простори і обертати їх в ріллю, обробляти тверді породи каменю. Природно, це розширювало матеріальні можливості греків, створювало передумови для появи складнішої економіки, динамічного товарного виробництва, яке завдавало швидший темп господарському і громадському розвитку, ніж консервативне натуральне господарство.
Природні умови в Греції відрізняються від природних умов давньосхідних країн тим, що тут для нормального заняття землеробством немає необхідності будувати складні гідротехнічні споруди. Тим самим створювалися сприятливі умови для його розвитку, а основним виробничим осередком стали не громіздкі царські і храмові господарства або громадське виробництво з його дріб’язковою регламентацією, які припускали величезний управлінський апарат, а невелике приватне господарство, побудоване на продуманій експлуатації рабської праці і з відносно високою дохідністю.
Процес історичного розвитку грецького суспільства в VIII—VI ст. до н. е. протікав у рамках дрібних, внутрішньо згуртованих республік, які спираються на цивільний колектив середньозаможних землеробів. У таких дрібних громадських і державних утвореннях з’являлися сприятливіші можливості для створення раціональної і динамічної економіки, складнішої соціальної структури, різноманітних політичних установ і високої культури. Загальним результатом цього процесу була поява на території Балканської Греції, Великої Греції і в Причорномор’ї декількох сотень дрібних державних утворень з більш менш схожою соціально-економічною структурою, принципами політичного управління і системою духовних цінностей. Саме у рамках полісного ладу древні греки створили в класичний період своєї історії блискучу цивілізацію, яка стала великим вкладом в скарбницю світової культури, забезпечила старогрецькому суспільству почесне місце у всесвітній історії.
Кожен з безлічі грецьких полісів був індивідуальним явищем, але при усій самобутності і своєрідності у більшості грецьких держав проступають деякі загальні риси, які дозволяють вважати їх саме полісними організмами.
Які ці загальні риси і найбільш характерні основи грецького полісу в його узагальненому вигляді? Внутрішній зміст полісу не можна зводити тільки до певного державного устрою і системи духовних цінностей. Незалежно від розмірів кожен грецький поліс був суспільством в усьому різноманітті його сторін, з певною економічною системою, соціальною структурою, політичною організацією і складним комплексом культури.
За своїми розмірами і числом населення грецькі поліси були різними. Існували дуже великі поліси. Наприклад, Лакедемон, або Спарта, мав територію 8400 кв. км (1/5 Московської області), а населення — приблизно 150—200 тис. осіб. Поліс афінян мав загальну територію приблизно 2500 тис. кв. км з населенням в 120—150 тис. осіб, але існували зовсім маленькі поліси з територією 30—40 кв. км і з населенням в декілька сотень осіб, як, наприклад, фокідський поліс Панопей (на межі з Беотією).
Проте найбільш поширений тип грецького полісу мав територію приблизно 100—200 кв. км, тобто 10х10 або 10х20 км з населенням в 5—10 тис. осіб, включаючи жінок, дітей, іноземців і рабів, повноправних чоловіків-воїнів могли бути від 1 до 2 тис. осіб. «Населення полісу, — писав Арістотель, — повинно бути легко досяжною, також легко досяжною має бути і його територія: легко досяжна територія означає те, що її легко можна захищати». У центрі полісу знаходилося місто. «Місто повинне представляти собою серед усього простору, що оточує його, центральний пункт, з якого можливо було б всюди вислати допомогу. Інша умова полягає в тому, щоб до міста легко могли бути доставлені земельні продукти, далі, щоб було зручне підвезення до нього лісових матеріалів і усього того, що державою буде придбано для обробки… Сполучення міста і усієї території полісу з морем є великою перевагою і в цілях безпеки держави, і з точки зору повного постачання його усім необхідним». Ця картина ідеального полісу, намальована Арістотелем, була свого роду узагальненням конкретної дійсності.
Типовий грецький поліс був крихітною державою, територію якого можна обійти з кінця в кінець за один день, з невеликим числом жителів, більшість з яких знали один одного в обличчя, з одним центром, де збиралося Народне зібрання, знаходилися храми найбільш шанованих богів, ремісничі майстерні, проживало основне населення. Місто стояло або на березі моря, або в декількох кілометрах від морського берега, але на березі моря мав гавань або порт (гавань Фалери була розташована в 5 км від Афін). Міський центр полісу міг бути оточений кільцем оборонних стін, але в VI ст. до н. е. багато міст кріпосних споруд ще не мали. У міському центрі була зосереджена велика частина населення полісу. У місті на центральній площі здійснювалися торгові операції, проводилися загальнополісні свята і спортивні змагання. Хоча на території полісу було декілька сільських поселень, але міський центр був один. Ось чому поліс визначають ще як місто-держава.
Основою полісної економіки є землеробство. В силу природних умов сільське господарство включало декілька галузей: хліборобство, виноградарство, оливководство, городництво-садівництво і скотарство. Виноградарство, оливководство і городництво вимагали значних витрат праці і матеріальних засобів і тому потребували використання праці рабів.
Багато грецьких полісів із-за малих розмірів не мали на своїй території достатньої кількості необхідних металів (заліза, міді, бронзи), стройового лісу і інших видів сировини. Тому виникала необхідність їх придбання в інших місцях. Товарні відносини, торговий обмін стали однією з основ усього господарського життя полісу. Сільські жителі везли на ринок вино, олію, зерно, шерсть, щоб купити там знаряддя праці, тканину, одяг, шкіру та інші необхідні для життя вироби. Полісна економіка відкривала більші, ніж на Сході, можливості для розвитку товарних відносин, а отже, накопичення багатств, появи великих маєтків в сільській місцевості і великих ремісничих майстернях в місті, які використовували рабів.
Соціальна структура полісів припускала існування трьох основних класів: панівний клас, вільні дрібні виробники, раби і залежні працівники найрізноманітніших категорій. До панівного класу відносилися великі землевласники, власники великих майстерень, торгових кораблів, солідних грошових сум. Основна частина полісного населення складалася з вільних дрібних виробників, передусім землеробів (у Афінах вони називалися зевгітами і фетами), а також ремісничого і торгового люду, що добуває харчування власною працею.
Рабів в VI ст. до н. е. було трохи, праця рабів застосовувалася лише у великих маєтках і ремісничих майстернях, їх роль в грецьких полісах VI ст. до н. е. була невеликою. Проте у міру ускладнення полісної економіки, розвитку товарно-грошових відносин, розквіту ремісничих виробництв і розширення торгових операцій чисельність рабів в полісах зростає.
Ядром соціальної структури грецького полісу було існування такої соціальної категорії, як цивільний колектив, що включав повноправних громадян: корінних жителів (тобто тих, хто жив в цій місцевості декілька поколінь), які володіють спадковою земельною ділянкою, беруть участь в діяльності народних зібрань і мають місце у фаланзі важкоозброєних гоплітів. Прибулі на проживання з інших грецьких міст, навіть з сусіднього полісу, розташованого в декількох кілометрах, не могли входити до складу громадян і складали особливий стан метеків, не громадян. Втрата земельної ділянки могла привести до позбавлення громадянських прав і вибування з цивільного колективу. Правда, в розвинених торгово-ремісничих центрах, таких, як Коринф або Афіни, проживали громадяни, що втратили земельні ділянки, які були вимушені займатися ремеслами і торгівлею. Таких людей громадянських прав не позбавляли, але вони піддавалися свого роду громадському осуду, ставали громадянами другого сорту. При першій же нагоді вони прагнули придбати земельну ділянку і реабілітовувати себе в громадській думці. Полісна влада намагалася допомогти таким безземельним громадянам. У кожному полісі існував резервний фонд, так званий ager publicus (громадське поле), з якого могли нарізувати нові ділянки для наділу ними громадян, що втратили землю. До складу агер публікус входили також болота, кар’єри, річкові заплави, ліси, угіддя, які знаходилися в користуванні усього колективу полісу.
Володіння земельною ділянкою розглядалося як головна гарантія виконання громадянином своїх обов’язків перед полісом, перед усім цивільним колективом. Своїми земельними ділянками громадяни полісів володіли як власники з правом повної господарської самостійності аж до продажу ділянки, проте можливості продажу землі були обмежені.
Цивільний колектив полісу був неоднорідним. Зміцнення товарних відносин посилювало майнову і соціальну диференціацію цивільного колективу, призводило до його розшарування і послаблення. Для підтримки деякої єдності громадян полісна влада приймала ряд заходів. Цими заходами були наділ ділянками громадян, що втратили землю, введення земельного максимуму, який перешкоджав концентрації землі в руках окремих осіб за рахунок інших. На багатих громадян накладалися так звані літургії, тобто обов’язок витрачати частину своїх коштів на громадські потреби (постачання кораблів, облаштування громадських свят та ін.). Громадська думка засуджувала громадян, які займаються накопиченням багатств і ведуть пустий спосіб життя. Навпаки, гідним громадянином вважався середньозаможний землероб, який дбайливо веде своє господарство, виконує усі громадянські обов’язки, є умілим і доблесним захисником свого полісу, несучи службу в гоплітах.
З точки зору державного управління, грецький поліс мав республіканський устрій. Верховна влада належала Народному зібранню, яке складалося в принципі з усіх повноправних громадян. Народне зібрання управляло полісом спільно з Радою і посадовцями, що обираються на певний термін (як правило, на один рік). Постійного державного апарату, за винятком нечисленного штату технічних службовців, не існувало. Повторне переобрання на одну і ту саму посаду, як правило, не допускалося. Посадовці після закінчення терміну їх перебування на посаді звітували перед Народним зібранням або його органами. Домінуюче значення Народного зібрання і Ради утілювало головний принцип політичного мислення древніх греків: право участі в управлінні усього цивільного колективу. Право на рішення справ свого полісу, державне управління розглядалося як одне з найважливіших прав громадянина.
У полісах сформувалася і своя система духовних цінностей. Передусім своєрідний соціально-економічний, політичний і культурний пристрій, сам поліс греки вважали вищою цінністю. На їх думку, лише у рамках полісу можна існувати не лише фізично, але і вести повнокровне, справедливе, моральне життя, гідне людини. Складовими частинами полісу як вищої цінності виступали особиста свобода людини, яка розуміється як відсутність всякої залежності від якої-небудь особи або колективу, право вибору занять і господарської діяльності, право на певне матеріальне забезпечення, в першу чергу на земельну ділянку, але в той самий час і засудження накопичення багатства.

Історія Давньої ГреціїМіфологічна бойова сцена

У системі духовних цінностей полісу сформувалося поняття громадянина як вільної особи, що має в розпорядженні сукупність невід’ємних політичних прав: активна участь в державному управлінні, хоч би у формі обговорення справ на Народному зібранні, право і обов’язок захищати свій поліс від ворога. Органічною частиною моральних цінностей громадянина полісу стало глибоке почуття патріотизму щодо свого полісу. Грек був повноправним громадянином лише у своїй маленькій державі. Варто було йому переїхати в сусіднє місто — і він перетворювався на безправного метека. Ось чому греки дорожили саме своїм полісом. Їхнє маленьке місто-держава був тим світом, в якому грек в якнайповнішій мірі відчував свою свободу, свій добробут, свою власну особу.
Описані вище найбільш загальні ознаки властиві в тому або іншому ступені кожному полісу, проте серед безлічі грецьких міст-держав можна виділити два основні типи: поліс аграрний, із слабким розвитком торгівлі і ремесел, великою питомою вагою праці залежних працівників і, як правило, пануванням олігархії. Зразком такого типу є Лакедемон, або Спарта (окрім вказаних вище особливостей аграрного полісу для Спарти найважливіше значення мав чинник завоювання дорійцями місцевого населення і перетворення його на залежних ілотів. Завоювання пояснює воєнізовану організацію панівного класу спартіатів, консерватизм загальної структури і життя спартанського суспільства). Інший тип був суспільством і державою з великою питомою вагою ремісничих виробництв і торгових операцій, товарно-грошових відносин, впровадженням рабської праці у виробництво і повсякденне життя, активною участю громадян в громадському і політичному житті, демократичним укладом. Найбільш яскравим прикладом такого полісу є Афіни.
Грецький поліс став такою формою античного суспільства і держави, у рамках якої були створені сприятливі умови для розвитку економіки, громадських відносин, політичних установ, блискучої грецької культури, що відкрила одну з найяскравіших сторінок в історії світової цивілізації.

Грецький поліс як соціально-політичний організм. Історія Давньої Греції

Попередня сторінка з ІСТОРІЇ ГРЕЦІЇ

Повернутися до змісту ІСТОРІЯ ГРЕЦІЇ

Наступна сторінка з ІСТОРІЇ ГРЕЦІЇ