Тема № 5. ГРЕЦІЯ У ІІ-МУ — 1-Й ПОЛ. I ТИС. ДО Н. Е. Історія Стародавнього Світу, 6 клас

Тема № 5. ГРЕЦІЯ У ІІ-МУ — 1-Й ПОЛ. I ТИС. ДО Н. Е. Історія Стародавнього Світу, 6 клас

УРОК 29. ПРИРОДА Й НАСЕЛЕННЯ ДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ

Мета уроку: пояснити причини більш пізньої появи цивілізації в Європі порівняно зі Давнім Сходом.

Поняття і терміни для вивчення: Олімп, елліни, еолійці, дорійці, ахейці, іонійці, пеласги, лінійне письмо

Олімп — найвище гірське пасмо грецьких Балкан в області Фессалія. Національний парк Греції. Із невеличкого міста Літохорон поблизу Салонік починається сходження на гору Олімп.
Пік Олімпа майже завжди оточений туманом.
Найвища вершина Олімпу — пік Пантеон, 2 917 м, є також найвищою вершиною Греції.
У грецькій міфології гора Олімп вважалась священим місцем, де перебував Зевс та інші боги. Також Олімпом узагальнено називають сонм олімпійських богів.
У переносному значенні Олімп — найвища рада, найвищі сфери суспільства. Олімпієць — людина, що зберігає спокій за будь-яких обставин, ставить себе понад буденні пристрасті й хвилювання. Олімпійський спокій — незворушність, величний спокій.

Греки, самоназва Елліни — етнонім, що у різні часи мав різні значення. В стародавні часи — населення Балканського півострова і сусідніх островів (Мала Греція) або земель, які входили до сфери впливу держав, які розташовувались на цих землях (Велика Греція). Ще у 19 ст. в Австро-Угорській імперії греками називали, крім еллінів, також болгар, сербів і румунів.
Нині греками прийнято вважати еллінів — народ, основне населення Греції і Кіпру.
Епонімом самоназви «елліни» був герой давньогрецької міфології Еллін, від нащадків якого Еола, Дора, Ксута та синів останнього Іона й Ахея пішли грецькі племена відповідно еолійців, дорійців, іонійців та ахейців. Назва «греки» прийшла до нас від римлян, які називали все населення Греції (тобто Еллади) іменем невеликого дорійського племені на західному узбережжі Епіру, з яким римляни вперше зіткнулись.

Еолійці — одна з основних груп давньогрецьких племен (поряд з іонійцями і дорійцями та ахейцями), яка відокремилася від, так званої, північно-ахейської (чи інакше північно-східної) групи еллінського материкового населення.
Найдавнішим центром розселення еолійців, як вважають дослідники, була Східна Фессалія. Звідси в кінці 2-го тисячоліття до н. е. почалася колонізація еолійцями решти частини Фессалії і Беотії, потім північно-західній частині Малої Азії (області, що одержала назву Еоліда) та прилеглих островів (Лесбос і Тенедос). Колонізація еолійцями малоазійського узбережжя, боротьба із місцевими племенами знайшли відображення в «Іліаді» Гомера.

Дорійці — одне з чотирьох головних племен стародавніх греків (також іонійці, ахейці та еолійці).
За переказами дорійці спочатку жили в європейській Греції, біля Олімпу і Осси, в фессалійській місцевості Гестіейє і в Доріді біля Ети. Близько 1100 року до н. е., під керівництвом гераклідів, завоювали Пелопонес (переселення дорійців), завдавши при цьому нищівних ударів ослабленим центрам Ахейської Греції — Мікенам, Тиринфу, Пілосу. Арголіда, Лаконія, Мессенія стали повністю дорійськими. Вони зайняли також частину південного берегу Малої Азії з прилеглими островами (азійська Доріда) та деякі острови Егейського моря, наприклад, Мелос і Феру. На Криті дорійці з тих часів складали основну частину населення.
Основні держави дорійців: Спарта, поліси Крита, Аргос. На західному березі Еллади, в Сицилії та південній Італії вони заснували колонії, які досягли невдовзі високого розквіту.

Ахейці — одне з чотирьох основних старогрецьких племен (також іонійці, дорійці та еолійці), які були носіями мікенської культури. В «Іліаді» Гомера згадуються також під іменами Аргівяни та Данайці).

Іонійці — одне з чотирьох головних племен грецького народу (також дорійці, ахейці та еолійці), поряд із дорійцями найбільше вплинули на формування феномену грецької культури. Отримали свою назву від легендарного героя Іона, який вважався пращуром племені. Займали територію Аттики, частину острова Евбея, острови Хіос, Самос, Наксос. У XI—IX ст. до н. е. іонійці колонізовали середню частину західного узбережжя Малої Азії — область Іонія, — потім узбережжя Чорного і Мармурового морів.
На іонійському діалекті, який отримав широке розповсюдження, збереглася значна літературна спадщина (наприклад, поеми Гомера, твори Геродота) і значна кількість епіграфічних пам’ятників.

Пеласги — ім’я, яким давньогрецькі історики та географи іменували догрецький народ, що населяв Елладу до виникнення мікенської цивілізації.
У міфологічній традиції прабатьком пеласгів вважається міфічний Пелазг, цар Арголіди, за іменем якого названі мешканці Греції.
Історичне існування догрецького населення Еллади на сучасному етапі не викликає жодних сумнівів у дослідників, хоча достовірних підтверджень факту, що сам народ іменував себе саме пеласгами немає. Висувається теорія, що пеласги мали індоєвропейське походження, як і греки, що оселились на Пелопоннесі і жили пліч-о-пліч із пеласгами. Лише дорійці, що останніми з греків оселились на Пелопоннесі у 12 столітті до нашої ери, частково витіснили, а частково асимілювали пеласгів під час, так званого, дорійського вторгнення.

Лінійне письмо А — різновид критського письма. Розвинулося з критських ієрогліфів за рахунок спрощення їх форми і надалі співіснувало з ними.
Лінійне письмо А використовувалося в основному у канцелярських цілях. Переважна більшість написів нанесені на таблички з необпаленої глини, частина з яких збереглася завдяки тому, що була обпечена під час пожежі. Деякі написи нанесені чорнилом на посудинах та інших предметах. Форма знаків дозволяє припустити, що основним матеріалом для письма була не глина, а пергамент або подібний недовговічний матеріал.
Після вторгнення на Крит ахейців близько 16 століття до н. е. лінійне письмо А зникає, витіснене лінійним письмом Б.

Лінійне письмо Б — пізня форма критского письма, що існувала в період 15—12 століть до н. е. Використовувалася для запису текстів давньогрецькою мовою в епоху мікенської культури. Пам’ятки письма виявлені як на острові Крит, так і в місцях знаходження найбільших міст мікенської Греції — Мікени, Пілос, Тиринф, Коринф, Закінф та ін.
Усі виявлені написи лінійним письмом Б виконані на глиняних табличках, що збереглися завдяки пожежі, в якій вони були обпалені. Тим не менш, плутана форма знаків цього письма дозволяє припустити, що основним матеріалом для письма була не глина, а якийсь інший матеріал, на якому можна було писати чорнилом (наприклад, шкіра або папірус). Дане припущення побічно підтверджується тим, що деякі написи пращура лінійного письма Б — Лінійним письмом А — виконані саме чорнилом.

УРОК 30. МІНОЙСЬКА ТА АХЕЙСЬКА ПАЛАЦЕВА ЦИВІЛІЗАЦІЯ

Мета уроку: сформувати в учнів уявлення про державний лад Критського та Мікенського царств, заняття його жителів, познайомити учнів з найдавнішими грецькими міфами та їх героями.

Поняття і терміни для вивчення: Критська цивілізація, лабіринт, міфи

Мінойська цивілізація — цивілізація бронзового віку (3000—1000 роки до н. е.) на острові Крит, відкрита англійським археологом Артуром Евансом та названа ним за іменем міфологічного царя Міноса, який вважався сином Зевса. Центрами цивілізації були Кноссос, Фест і Маллія.
Евансу належить і традиційна хронологія мінойської цивілізації. За нею виділяють три періоди: ранній, близько 3000—2000 років до н. е.; середній, близько 2000—1580 років до н. е. і пізній, близько 1580—1100 років до н. е. Цивілізація загинула раптово, очевидно, через землетрус або війну. Збереглися руїни міст, палаців, некрополі, твори мистецтва: фрески, кераміка.

Мікенська цивілізація, або Ахейська Греція — культурний період в історії доісторичної Греції з 16 по 11 ст. до н. е., бронзової доби, частина крито-мікенської культури. Отримала свою назву за містом Мікени на півострові Пелопоннес. Іншими важливими полісами цього періоду були Афіни, Фіви та Пілос. На противагу мінойцям, культура яких досягає розквіту завдяки мирному існуванню та жвавій торгівлі, мікенці були завойовниками.
Зникнення мікенської культури пов’язують із дорійським вторгненням приблизно 1200 до н. е.

Лабіринт — споруда, що, нібито, складалася з кількох тисяч кімнат, залів і коридорів. Уперше про один з них повідомив давньогрецький історик Геродот (бл. 484—431 або 425 рр. до н. є.). У другій книжці свого знаменитого твору «Історія», він описав відвіданий ним велетенський Фаюмський лабіринт і розповів про історію його побудови. Цей найдавніший з відомих лабіринтів був заупокійним храмом, побудованим біля піраміди фараона Аменемхета III (1840—1792 р. до. н. е.).
В античності були відомі чотири лабіринти єгипетський — на схід від Арсіної, споруджений у II тис. до н. е.; то був величезний палац із гробницею та підземними ходами; грецький на острові Самосі, збудований за наказом Полікрата; в Італії, що його спорудив етруський цар Порсенна як усипальню для царської родини.
Проте найвідомішим вважається лабіринт на острові Крит. Його за дорученням Міноса спорудив Дедал для Мінотавра. Конструкцією цей лабіринт був подібний до єгипетського. В основу міфів про лабіринт лягли історичні факти. Наприклад, міф про критський лабіринт відбив спогад про розквіт критської держави 2 тисячоліття до н. е. Слово «лабіринт» пов’язують із назвою подвійної сокири — лабриса, зображення якого часто зустрічається на стінах Критського лабіринту. Стародавні греки під лабіринтом розуміли поплутані підземні коридори в копальнях та катакомбах; переносно його вживали для позначення різних складних явищ і плутаних мовних зворотів.

Міф (казка, переказ, оповідання) — оповідання про минуле, навколишній світ, яке описує події за участю богів, демонів і героїв та історії про походження світу, богів і людства. Міфи характерні для первісних народів, що перебували або перебувають на стадії дораціонального, дофілософського і дорелігійного мислення. Окремі міфи складаються у міфологію того чи іншого народу, яка лежить в основі характерного для нього світогляду.

Міфологія — сукупність міфів, переказів, оповідань, де в наївно персоніфікованій, наочно-образній, несвідомо-художній формі подавалися явища природи й суспільного життя.
Міф — це не казка. Найголовніша відмінність міфу від казки полягає у тому, що міф не показує різницю між добром і злом.
На ранній стадії людської історії в міфах химерно поєднувались елементи реалістичних знань про дійсність, художні образи, моральні приписи й норми, релігійні уявлення. Найпоширенішими були оповіді про виникнення й еволюцію світу, Сонця, Місяця, зірок та ін. (космогонія), про походження тварин, появу людини (антропогонія), про всесвітній потоп і т. д.

УРОК 31. РЕЛІГІЯ СТАРОДАВНІХ ГРЕКІВ

Мета уроку: розповісти про релігійні вірування стародавніх греків; проаналізувати язичеські релігії народів Стародавнього світу.

Поняття і терміни для вивчення: Пантеон, боги-олімпійци

Пантеон — храм усіх богів. Звичайно пантеони відзначаються класичною ясністю, цілісністю композиції та монументальністю форм.
Найвідоміший з них — пантеон у Римі, споруджений за правління Адріана в першій чверті II століття н. е. на місці храму того ж найменування, збудованого Агріппою в I ст. н. е. за правління Авґуста. Римський пантеон являє собою велике інженерне досягнення античності. Розташовується на площі Пьяцца-делла-Ротонда (Piazza della Rotonda). Це глуха, циліндрична будівля (ротонда), перекрита напівсферичною банею. Площу ротонди збільшують вісім велетенських ніш.

Олімпійські боги (олімпійці) у давньогрецької міфології — боги другого покоління (після першонароджених богів і титанів — богів першого покоління), вищі істоти, котрі мешкали на горі Олімп.
Традиційно в число олімпійських богів входило чотирнадцять богів. Списки олімпійців не завжди збігаються.
До числа олімпійців входили діти Кроноса і Реї:
Зевс,
Посейдон),
Аїд (майже не входив у жоден список),
Гера,
Деметра,
Гестія,

а також їхні нащадки:

Гефест (не завжди),
Гермес,
Персефона,
Афродіта (у ранніх традиціях — народжена титаніда),
Діоніс (не завжди),
Афіна,
Аполлон,
Артеміда,
іноді Геба.

УРОК 32. ГРЕЦІЯ в ХІ—VІ СТ. ДО Н. Е.

Мета уроку: дати характеристику поемам Гомера як історичному джерелу; сформувати уявлення про суспільні відносини в Греції в XI—VI ст. до н. е.

Поняття і терміни для вивчення: алфавіт, фаланга, гопліт, демос, аристократія, Велика грецька колонізація, метрополія, тиранія

Абетка (Азбука, Алфавіт) — розташована в певному порядку сукупність букв, що застосовуються для запису певної мови.
Алфавіт — запозичення з грецької мови; утворено з назв двох перших літер грецької азбуки альфа і бета.

Фаланга — тісно зімкнутий лінійний стрій грецької піхоти (гоплітів) для бою.
Фаланга мала 8—16 рядів (рідше до 25), по фронту займала до 500 м (при ряді в 1000 воїнів). Фаланга була відома ще під час Троянської війни, але остаточно оформилася в 6 столітті до н. е. Була вдосконалена Філіпом ІІ Македонським, який включив до фаланги пелтастів та кавалерію. Так звана, велика македонська фаланга налічувала 16 384 гоплітів, 8 192 пелтаста і 4 096 кінних воїнів.
Були встановлені підрозділи фаланги, основні з яких:
— лохос (1 ряд з 16 гоплітів),
— синтагма (16 лохосів),
— мала фаланга (16 синтагм).
Комбінації різних підрозділів фаланги дозволяли робити певний маневр. Бойовий стрій міг також бути різним — квадрат, уступ, кліщі. Основа дії фаланги — фронтальна атака гоплітів, озброєних саріссами (довгими списами). Тактично фаланга діяла як єдине ціле, володіла значною силою фронтального удару. Однак вона була непорушною, її ряди швидко розстроювались при русі. Застосовувалася фаланга й у Стародавноьму Римі до введення маніпулярного строю наприкінці 4 століття до н. е., а також у пізньому Римі у війнах з варварами.

Гопліти — піші воїни з важким озброєнням у давньогрецькому війську, що складали, після переселення доріців, важливу частину війська.
Вони билися замкненими рядами — фалангами. Озброєння їх, пристосоване тільки до рукопашного бою, складалося зі списа, великого круглого щита (гоплон, звідти і їхня назва), у бічній вирізці якого покоївся спис, та меча. Крім того, гопліти носили мідний панцир, шолом. Усе озброєння важило близько 20 кг. Отож, в поході частину озброєння носили за гоплітів їхні раби.
У Спарті гопліти були громадянами. У афінян, за наказом Солона, тільки громадяни перших трьох класів набиралися в гопліти, адже утримувати себе, зокрема, купувати усі обладунки, гопліти мали за власний кошт. Тому після Греко-перських воєн, через збіднілість, серед гоплітів з’явились найманці.
У македонському війську гопліти називалися фалангітами (від фаланга): це були вільні македоняни, але не знатного класу. Їхнє озброєння складалося з круглого щита, шкіряного панцира з мідною оббивкою, круглого капелюха. Крім того, вони мали короткий меч та так званий македонський спис (сорісса).

Демос — в широкому сенсі слова — вільне населення давньогрецьких міст-держав, яке володіло громадянськими правами — на відміну від рабів, метеків, періеків та інших категорій залежного та неповноправного населення. У більш вузькому сенсі — народ як носій державної влади.
Первинний сенс слова демос — народ, округ, але вже в гомерівську добу (приблизно 11—9 ст. до н. е.) і архаїчну (8—6 ст. до н. е.) епоху цим терміном називалися народні маси, звичайний народ (переважно сільське населення), яке протистояло родовій аристократії — так званим, евпатридам.
У 6—5 ст. до н. е. в поняття демосу стали включати поряд із сільським населенням і частину міського (ремісників, торговців). Пізніше, з кінця 5—4 ст. до н. е., демосом стали називати бідну, переважно міську, частину населення.

Аристократія — форма державного ладу, за якої правління здійснюється представниками родової знаті.
Аристократією називають форму правління, при якій державна влада зосереджена в руках привілейованої освіченої знатної меншості. Платон і Аристотель під аристократією розуміли правління освічених (знатних), професійно підготованих людей, які володіють політичним мистецтвом (мистецтвом управління). Пізніше аристократичну форму правління виділяли Полібій, Спіноза, Гоббс, Монтеск’є, Кант та інші. Обґрунтуванням такої форми правління її прихильниками є, як правило, ідея про політичну неповноцінність більшості членів суспільства, якими й покликана правити аристократична еліта.
Як форма правління аристократія протиставляється монархії та демократії.
В стародавні часи аристократичними республіками були Спарта, Рим (6—1 ст. до н. е.) та Карфаген.

Велика грецька колонізація (VIII—VI ст. до н. е.) — процес заснування грецькою державою нових поселень на чужих землях. Сам термін «колонізація» походить від лат. colo (живу, населяю, обробляю). Греки називали новостворені поселення апойкіс від слова апойкео (виселяюсь). Місто, яке заснувало свою колонію, носило назву метрополія (місто-мати).

Метрополія — країна, що володіє колоніями; центр колоніальної імперії.
Метрополія — імперіалістична держава, що володіє колоніями; столиця; у Стародавній Греції місто-держава (поліс), яке заснувало свої поселення (колонії) на інших землях.

Тиранія — форма державної влади, встановлена насильницьким шляхом і заснована на одноосібному правлінні. Вже у VI столітті до н. е. розгортається боротьба демосу проти аристократії, в руках якої зосереджувалась земля. Родючої землі в Греції було мало, тому вона була мірою багатства особи.
В Афінах архонт Солон запровадив низку реформ, а головне скасував боргове рабство, що заклало основи Афінської демократії. Проте опір аристократії був настільки потужним, що приборкати її могла тільки зброя. Так в грецьких містах сформувалася особлива форма тиранії, яка мала на меті захист селян та ремісників: в Коринфі — тиранія Кіпсела та Періандра; в Афінах — тиранія Пісістрата і подальші реформи Клісфена, на Самосі — тиранія Полікрата, а також тиранії міст Сікіону, Мілету, Ефесу тощо.
Під тиранією греки розуміли одноосібне правління, що спирається не на традиції і спадковість влади (як монархія), а не застосування насильства до демосу (народу). Тиран захоплював владу силоміць і був наближений до статусу сучасних диктаторів. Як і у диктатора — влада тирана була необмеженою.
У влади, зосередженої в руках одної особи, є свої переваги. Тому вона так часто виникає чи відроджується в скрутні часи держави. За умов видатної особи-тирана, здатної швидко знаходити відповідні рішення проблем та ефектно проводити їх в життя, тиранія має позитивне значення. На ранніх етапах становлення та формування грецьких держав так і було. Тиранії ранньої доби (7—6 ст. до н.е .) відомі як доба «старшої тиранії». В материковій Греції тиранії в кінці 6 століття зникають. Але вони залишилися на періферії грецької ойкумени. В грецькій Іонії тиранічну владу пидтримували вояки Персії, бо вона нагадувала монархічну владу в самій Персії. Тиранія зберіглася в грецьких колоніях на Сіцилії та в Магна Греція (південь сучасного Апеннінського півострова) через войовниче оточення сусідніх племен і необхідність рішучого і швидкого їм опору.
Тиранія надзвичайно швидко втрачала позитивні риси в мирні часи чи при владі тирана-психопата. Нестримне прагнення греків до політичних свобод обмежувало час існування тираній, що видно з прогнозу, що отримав тиран Кипсел з Коринфу : він утримає владу і передасть сину, але вже онуки володарями не будуть. Так і сталося.
З історії відомо, що жоден з грецьких тиранів не створив влади, яка б перейшла у монархію. Ставлення до тиранії в 5 ст. до н. е. серед грецького суспільства було відверто негативним. Показовим було і увічнення пам’яті тираноубивць Гармодія та Аристогитона, яким встановили бронзові скульптури як героям.
Після скасування влади тирана силомиць, стародавні греки конфісковували їх майно, їх будинки руйнували, а тіла могли викинути з могил.
На хвилі гострої політичної кризи у 4 ст. до н. е. в містах-полісах Греції тиранія відроджується наново. Цю добу називають «молодшою тиранією». Але після десятиліть демократичного устрою з рівністю усіх вільних громадян перед законом, влада тиранів викликає ненависть і спротив, а самі тирани перебувають в жаху перед трагічним власним майбутнім.

УРОК 33. ГРЕЦЬКІ ПОЛІСИ АФІНА І СПАРТА

Мета уроку: продовжити роботу з формування поняття «державність», порівнювати державу в Афінах і Спарті.

Поняття і терміни для вивчення: олігархія, Лаконіка, ілоти, спартанці, періеки, ефори, спартанське виховання, акрополь, аристократи, демос, ареопаг, архонти, борговий камінь, оратор, реформи, гопліти, метеки, народні збори, періекі

Олігархія (від дав.-грец. «небагато» та дав.-грец. «влада» — влада небагатьох) — політичний режим, за якого влада (політична, економічна та ін.) належить невеликій, закритій та тісно згуртованій групі осіб (наприклад — військових, великих власників, фінансистів тощо).
Олігархія — це форма владарювання, тип полі­тичного режиму, про який писали ще давньогрець­кі філософи Платон та Арістотель. Так само як монархія — влада одного, поліархія — влада багатьох (форма роззосередженого правління, що забезпечує панування принципів плюралістичної демократії), олігархія — це влада кількох, небагатьох.

Лаконіка — історична область в Стародавній Греції. На півночі межувала з Аркадією, на заході з Мессенією.
У давнину Лаконіка була заселена лелегами до середини II тисячоліття до н. е.. Потім корінне населення було витіснене ахейцями і пізніше до I тисячоліття до н. е.. — дорійцями, які заснували місто-державу Спарта. Жителям Лаконіки (спартанцям) приписується стислість викладу і небагатослівність мови — лаконічність.
У I столітті до н. е.. територія Лаконіки увійшла до складу римської провінції Ахайя. У сучасній Греції на території Лаконіки знаходиться ном Лаконія.

Спарта, або Лакедемон — місто-держава Стародавньої Греції, найсильніше на Пелопонеському півострові, яке існувало в області Лаконії. Конкурувало з Афінами. Згідно з переказом, політичний устрій Спарти запровадив у 8 столітті до н. е. законодавець Лікург в усній постанові «Велика Ретра».
В основу державного ладу Спарти було покладено принцип єдності повноправних держав. Для цього держава суворо регламентувала життя та побут спартіатів, стримувала їхнє майнове розшарування. Основи державного ладу були закладені ретрою (договором) легендарного царя Лікурга. Спартіати були зобов’язані займатися лише військовим мистецтвом та спортом. Землеробство, ремесля й торгівля стали справою ілотів та періеків.
«Лікургів лад» трансформував військову демократію спартіатів у олігархічну рабовласницьку республіку, яка зберегла риси родоплемінного ладу. На чолі держави перебували одночасно два царі — архагети. Їхня влада була спадковою. Повноваження архагетів зводилися до воєнної влади, організації жертвопринесень та участі у раді старійшин.
Герусія (рада старійшин) складалася з двох архагетів та 28 геронтів, яких обирали довічно народними зборами зі знатних громадян, що досягли 60-річного віку. Герусія виконувала функції урядової установи — готувала питання для обговорення на народних зборах, керувала зовнішньою політикою, розглядала кримінальні справи про державні злочини (включаючи злочини проти архагетів).
Колегія ефорів (з’явилася у VIII столітті до н. е.) складалася з п’яти гідних громадян, яких обирали на один рік народними зборами. Спочатку повноваження ефорів обмежувались судочинством по майнових спорах. У VI столітті до н. е. їх влада зростає, вони витісняють герусію. Ефори почали скликати герусію та народні збори, керувати зовнішньою політикою, здійснювати внутрішнє управління державою та судочинство, контролювати посадових осіб (включаючи архагетів).
Народні збори (апелла) у Спарті відрізнялися пасивністю. Право на участь у народних зборах мали повноправні громадяни-чоловіки, які досягли 30-річного віку. Спочатку народні збори скликались архагетами, згодом керівництво ними перейшло до ефорів. Апелла не обговорювала висунуті питання, а лише ухвалювала або відхиляла запропоноване рішення. Голосування проводилося примітивно — криком або учасники розходилися по різні боки та «на око» визначалася більшість. Народні збори мали законодавчі права, право на обрання посадових осіб, вирішували також питання війни та миру.
Спарта була державою з чітким соціальним поділом. Населення Спарти поділялося на клас вільних громадян та клас невільників — ілотів, державні раби. При цьому розрізняли власне лаконських ілотів та мессенських. Лаконські ілоти іноді отримували свободу (а з часів Пелопонесської війни також і неповне громадянство), мессенські ілоти, на відміну від інших рабів, мали свою общину, що після здобуття незалежності Мессенії послужило підставою для визнання їх вільними еллінами.
До аристократії належали:
— гомеї — повноправні громадяни (саме їх найчастіше називають спартіатами, або спартанцями. Вони мали право брати участь у Народних зборах — апеллі);
— парфенії — нащадки дітей незаміжніх спартанок.
До народу, демосу, належали кілька категорій громадян, що володіли лише частиною громадянських прав:
— гіпомейони — збіднілі або фізично неповноцінні громадяни, позбавлені за це частини цивільних прав;
— мофаки (буквально «вискочки») — діти негомеїв, які втім отримали повне спартанське виховання і тому мали певний шанс на отримання повного громадянства;
— неодамони — колишні лаконські ілоти, що одержали неповне громадянство (стан з’явилося під час Пелопонесської війни);
— періеки — вільні негромадяни (приблизний аналог афінських метеків).
Спартанець міг користуватись найвищим привілеєм, який міг мати еллін у ті часи — статус вільної людини, більш того, він був аристократом, у системі де не було більш-менш родовитої людини. Але одночасно спартанець виховувався з думкою, що він живе лише для свого міста-держави, зміст його життя — служіння Спарті. Він в разі потреби повинен захистити свою землю, і продовжити рід, щоб було кому захистити Спарту у майбутньому. Громадянин, що дожив до старості, брав участь у війнах з ворогами Спарти, і сплодив нащадків, повністю виконав свій обов’язок перед полісом.
Так, задовго до двадцятого століття з його тоталітарними державами, існувала країна, де окрема людина була гвинтиком політичної системи. Спарта була найкращим прикладом тоталітарної держави — усі повинні були жити бідно, без жодної приватної власності; усі мали чітко прописані у громадському і особистому житті обов’язки; рівність була навіть у сфері гастрономії — усі повинні бути споживати несмачну їжу (для воїна їжа, це лише забезпечення тіла енергією).
Спартанці становили непереможну армію. Суворе дотримання дисципліни забезпечувало військову перемогу над тими, хто сумнівався у здатності Спарти відстояти свої політичні інтереси. Однак Спарта була закладником власного успіху, спартанці зробили те, що Тойнбі називав tour-de-force. Детально розроблена система гарантовано продукувала воїнів, для армії, що не знала поразки. В той же час та сама система привела до занепаду, оскільки не дозволяла адаптуватись до нових умов. Євґенічна програма, що дозволяла залишати лише сильних дітей, і статева політика призвели до систематичного зменшення населення Спарти. Сусіди, запозичивши деякі елементи у спартанців, але відмовившись від системи вцілому, змогли створити боєздатні армії, і одночасно зберегли для себе можливість розвиватись у культурному і політичному плані.
Найбільший спадок Спарта залишила у військовій справі. Дисципліна — необхідний елемент будь-якої сучасної армії. Бойовий стрій спартанців — попередник фаланги армії Александра Македонського, а також далекий родич сучасного розгорнутого ланцюга піхоти.
Значний вплив Спарта спричинила і на гуманітарні сфери людського життя. Спартанська держава — прообраз ідеальної держави, описаної у діалогах Платона. Відвага трьохсот спартанців у битві при Фермопілах була темою для багатьох літературних творів, сучасних кінострічок. Слово лаконічний, у значені малослівної людини, походить саме від назви країни спартанців Лаконії.

Ілоти — у стародавній Спарті землероби, які знаходилися на проміжному положенні між кріпаками та рабами.
Ілоти вважалися власністю рабовласницької держави. Були прикріплені до земельних ділянок окремих сімей правлячої верстви — спартіатів. Ілоти повинні були надавати своїм панам фіксовану частину врожаю, і спартіат не мав права вимагати від них більше. Оскільки ілоти своїм числом набагато перевершували спартіатів, ті намагалися тримати їх у покорі за допомогою терору, як морального, так і фізичного. Одним з знарядь фізичного терору були кріптії. Ось як Плутарх описує кріптії: “Ось як відбувалися кріптії. Час від часу влада відправляла вештатися по околицях молодих людей, які вважалися найкмітливішими, давши їм лише короткі мечі і необхідний запас провізії. Вдень вони відпочивали, ховаючись по затишних кутках, а вночі, покинувши свої притулки, вбивали всіх ілотів, яких захоплювали на дорогах. Нерідко вони обходили і поля, вбиваючи найміцніших та сильних ілотів”.
Щоб мати формально законне виправдання вбивств ілотів, ефори щорічно оголошували ілотам війну.
З моральної сторони, спартанці намагалися вселити ілотам комплекс неповноцінності і з цією метою забороняли їм мати зброю, співати військові пісні, і навпаки — змушували співати непристойні пісні; заставляли напиватися, щоб показати молоді, як огидно пияцтво; носити шапки з собачого хутра і т. п. На думку Плутарха жорстоке поводження з ілотами увійшло в норму після сильного землетрусу 464 р. до н. е., коли ілоти, скориставшись тимчасовою слабкістю спартанців, підняли бунт в Лаконії.
В епоху греко-перських воєн ілоти використовувалися спартанцями як легкоозброєні воїни. За словами Геродота в битві при Платеях на кожного спартанського гопліта приходилось по 7 ілотів.
Про внутрішні суспільні взаємовідносини між спартанцями та ілотами відомо дуже мало. У популярній літературі часто ілотів спрощено називають рабами, наслідуючи авторам римської епохи, але давньогрецькі автори V—IV ст. до н. е. поділяли суспільний статус ілотів та рабів. Аристотель повідомляє, що спартанці запозичили свої закони з Криту і проводить аналогію між ілотами Спарти та кріпаками-землеробами на Криті.
За версією Павсанія слово ілоти означало «взяті в полон» і спочатку відносилося тільки до підкорених жителів міста Гелоса — ахейців. Грецький автор I ст. до н. е. Страбон так розповідав про походження і становище ілотів у Спарті: “Всі навколишні мешканці перебували в підпорядкуванні в спартанців, хоча користувалися спільними з ними законами, брали участь у справах республіки і могли займати посади (називалися вони ілотами). Однак Агіс [міфічний спартанський цар, нащадок Геракла], син Еврісфена, відняв у них рівні права, зобов’язав сплачувати Спарті данину. Всі інші підкорилися; одні, гелейці, які володіли містом Гелос, підняли повстання, були переможені у війні і оголошені рабами з деякими, втім, обмеженнями: пан не міг ні звільнити такого раба, ані продати його за межі Лаконіки. Війна ця названа була війною проти ілотів. Взагалі весь інститут ілотів, який існував весь час до підкорення Лаконіки римлянами, встановлений Агісом та його товаришами”.

Періеки (грец. навколишні, сусідні) — особисто вільне, але політично безправне населення Спарти, Фессалії, Криту та інших областей Стародавньої Греції. Шар періеків був визначений реформами Лікурга Спартанського.
У Спарті періеками були мешканці периферійних неродючих гірських районів, вони займали положення між спартіатами та ілотами. На відміну від ілотів, які були власністю держави, періеки залишались особисто вільними, володіли майновою правоздатністю, але не користувалися політичними правами і знаходилися під наглядом особливих посадових осіб — гармостів. Вони повинні були брати участь в боях в як тяжкоозброєні воїни. Основне заняття періеків — торгівля і ремесла. Вищі посадові особи могли стратити їх без суду.
Античні історики, стосовно періеків багато відомостей нам не залишили. Суспільний поділ їх майже не цікавив. Про них згадували також історики римської імперії, це стосувалось лише війни. Та все ж таки певні відомості збереглися. До якої етнічної групи належали періеки точно невідомо. Є певні припущення Геродота та Гекатія, що періеки були дорійцями як і мессенці. Та переважно заселяли гористу місцевість. Також є певні відомості, що за часів Агіса, який хотів включити деяких періеків та молодих іноземців в числа спартіатів, за певні досягнення. Періеки складали меншу частину підкореного населення. Вони не були поневолені переможцями, та на відміну ілотам, які стали рабами, та мали родючі землі. А були вільними, лише позбавлені політичних прав і забовязувались платити данину. Варто згадати і те, що спартанське суспільство поділялося на чіткі групи. Та те населення яке мало чисте походження, відповідно батьки спартанці, були повноправними громадянинами — спартіатами. Найзалежнішими були ілоти, які не мали практично жодних прав — тобто раби. Стосовно періеків то вони не мали, ні громадських, ні політичних прав, але особисто були вільними. Та на противагу цьому могли займатись торгівлею, ремеслом та іншими угіддями, які за законом були не позволені спартанцям.
Зазвичай періеки жили у селищах, які розташовувалися навколо Спарти. Періеків часто за своїм статусом прирівнювали до іноземців. Періеки мали сплачувати податок, та при потребі під час війни залучалися до війська у допоміжні частини. Так як вони були ремісниками то відповідно вони споряджали військо спартанців. Як ми знаємо у скрутні часи для Спарти періеки залучалися як тяжко озброєні воїни — гопліти. Варто відзначити, що з самого початку періеки були основним провіантом до війни, та були легкоозброєними воїнами. Вже після греко-перських воєн періеки все частіше залучалися у військо. Як зазначив Фукідід, у війнах проти гірських районів північної Лаконіки, періеки займали почесне ліве крило. Варто також зазначити, що поселення періеків керувалися спартанськими начальниками — гармостами. Не менш цікавим є те, що періеки виробляли глиняну та металеву посуду, в тому числі вироби мистецтва. Виготовляли також шерстяні тканини і одяг. Та найпопулярнішим їхнім виробом була стальна зброя. Лакедемонська сталь вважалася в Стародавній Греції однією з кращих. Зброя спартіатів виготовлена із лакедемонської сталі руками періеків, досить таки сильно впливала на ріст військової могутності Спарти. Як я зазначав періеки займались ремеслами, але через економічну відсталість спартанського суспільства, заняття це проявлялося лише в невеликих кількостях. Свої земельні ділянки, розташовані в менш родючих землях на відміну від спартанців, обробляли власними силами і власними знаряддями праці.

Ефори, або Ефорат (спостерігач) — колегія з п’яти вищих посадових осіб у Спарті, яким фактично належало керівництво державою. Номінально на чолі Спарти стояли два царі, які виконували функції військової влади та верховних жерців. Щорічно ефори обиралися на народному зібранні з числа громадян.
В добу царювання Агесілая став відомим ефор Епітадей. Він видав закон, що дозволяв передавати землю та майно іншій особі за вільним вибором. Таким чином кількість громадян-землевласників була зменшена, а земля належала небагатьом.

Спартанське виховання, державна система виховання і вчення, що існувала в 8—4 ст. до н.е. в Спарті, мала на меті підготовку фізично розвинених, стійких, сміливих, вольових, відданих рабовласницьких буд воїнів. З 7—8 до 20 років молодь виховувалася в державних інтернатах військового типа. Спартанське виховання включало систему всіляких фізичних вправ, гартування, вчення військовому мистецтву (на початку в процесі військових ігор, потім спеціальна підготовка), а також читанню, листу, короткій і чіткій мові, хоровому співу, грі на музичному інструменті. Спартанське виховання передбачало і всестороннє фізичне виховання дівчат, що здійснювалося в сім’ї.

Акрополь (верхнє місто) — височинна частина давньогрецького міста. Звичайно він був місцем первинного поселення, навколо якого поступово розросталось менш захищене «нижнє місто». Тоді акрополь слугував прихистком для мешканців міста під час воєн.
Найвідомішим є акрополь в Афінах, який сьогодні являє археологічний заповідником із музеєм і є об’єктом Світової спадщини ЮНЕСКО.

Аристократія — форма державного ладу, за якої правління здійснюється представниками родової знаті.
Аристократією називають форму правління, при якій державна влада зосереджена в руках привілейованої освіченої знатної меншості. Платон і Аристотель під аристократією розуміли правління освічених (знатних), професійно підготованих людей, які володіють політичним мистецтвом (мистецтвом управління). Пізніше аристократичну форму правління виділяли Полібій, Спіноза, Гоббс, Монтеск’є, Кант та інші. Обґрунтуванням такої форми правління її прихильниками є, як правило, ідея про політичну неповноцінність більшості членів суспільства, якими й покликана правити аристократична еліта.
Як форма правління аристократія протиставляється монархії та демократії.

Демос — вільне населення давньогрецьких міст-держав, яке володіло громадянськими правами — на відміну від рабів, метеків, періеків та інших категорій залежного та неповноправного населення. У більш вузькому сенсі — народ як носій державної влади.
Первинний сенс слова демос — народ, округ, але вже в гомерівську добу (близько 11—9 ст. до н. е.) і архаїчну (8—6 ст. до н. е.) епоху цим терміном називалися народні маси, звичайний народ (переважно сільське населення), яке протистояло родовій аристократії — так званим, евпатридам.
У 6—5 ст. до н. е. в поняття демосу стали включати поряд із сільським населенням і частину міського (ремісників, торговців). Пізніше, з кінця 5—4 століть до н. е., демосом стали називати бідну, переважно міську, частину населення.

Ареопаг (пагорб Ареса) — вищий судовий і урядовий контролюючий орган Стародавніх Афін. Спершу Ареопаг — рада знаті, згодом Ареопаг складався з службових осіб — архонтів, його довічних членів. Особливо зросла роль Ареопагу в період перед реформою Солона.
Назва походить від кам’янистого пагорбу Ареса, що знаходився недалеко від Парфенону і де проходили засідання архонтів.
Ареопаг контролював дії службових осіб і всіх держ. органів, застосовуючи право вето, здійснював нагляд за додержанням законів, культів і звичаїв, а також за вихованням; розглядав кримінальні справи. В разі загрози державній безпеці Ареопаг ставав надзвичайним органом з усією повнотою влади. З перемогою демократії реформою Ефіальта (462 до н. е.) Ареопаг був позбавлений політичних прав і залишився в основному як судовий орган.

Архонти (начальник, правитель) — дев’ять найважливіших урядовців із широкими повноваженнями у Стародавніх Афінах.
Почали обиратись з 1068 до н. е. після ліквідації царської влади. Спочатку обирались безстроково (пожиттєво), згодом на 10 років і з 7 ст. до н. е. — лише на 1 рік, 582 до н. е. — вперше 10 архонтів.
Посади архонтів походять від поступового відокремлення від царя окремих сторін його влади:
— архонт-полемарх отримав військову владу;
— архонт-епонім, за яким називався рік, — судово-адміністративну;
— архонт-басилевс був жрецем;
— а також 6 архонтів — фесфомети — були судовими чиновниками.
Архонти призначалися з доби Солона із вищого майнового класу, з Клісфена — за жеребом, а з Арістіда — з усіх громадян. Колишні архонти входили до складу ареопаг. Звання архонта пізніше використовувались тільки як почесне, доки не зникло в 5 ст. до н. е.

Реформи Солона — перетворення, проведені Солоном в Афінах у 594/593 до н. е. в період гострої соціальної боротьби між демосом і родовою знаттю. Перша реформа Солона — Сісахфія (стряхування тягаря, тобто зняття боргових каменів із земельних ділянок бідноти). Мала на меті скасування поземельної заборгованості, звільнення з рабства боржників на батьківщині і викуп проданих за кордон, заборона на майбутнє боргового рабства.

Оратор (лат. oro — говорю) — той, хто виголошує промову, а також людина, що володіє даром красномовства або володіє ораторським мистецтвом.
Значна роль публічного оратора можлива зазвичай лише в демократичному суспільстві, де можливості умілого оратора співставні, а часто і перевершують можливості воїнів, політиків, підприємців. Відомі випадки захоплення влади завдяки лише красномовству. Хоча красномовство грало дуже велику роль в історії багатьох культур (наприклад пророки в Древній Юдеї), воно стало професією лише в демократичних державах Древньої Греції, оскільки там вперше з’явилася публічна політика і публічний суд. Тоді ж з’явилася і спеціальна наука про ораторське мистецтво — риторика, і професія вчителя ораторського мистецтва — ритора. Поки старогрецькі держави залишалися демократичними, оратори залишалися головними діячами політичної сцени. Ту саму роль грали і політичні оратори в республіканський період Древнього Риму.

Реформа — перетворення, що вводиться законодавчим шляхом. Зокрема процес перетворення держави, розпочатий владою з необхідності. Кінцева мета будь-якої реформи — зміцнення та оновлення державних засад, що, однак, не завжди несе за собою поліпшення рівня життя, скорочення державних витрат і навпаки — збільшення доходів.

Гопліти — піші воїни з важким озброєнням у давньогрецькому війську, що складали, після переселення доріців, важливу частину війська.
Вони билися замкненими рядами — фалангами. Озброєння їх, пристосоване тільки до рукопашного бою, складалося зі списа, великого круглого щита (гоплон, звідти і їхня назва), у бічній вирізці якого покоївся спис, та меча. Крім того, гопліти носили мідний панцир, шолом. Усе озброєння важило близько 20 кг. Отож, в поході частину озброєння носили за гоплітів їхні раби.
У Спарті гопліти були громадянами. У афінян, за наказом Солона, тільки громадяни перших трьох класів набиралися в гопліти, адже утримувати себе, зокрема, купувати усі обладунки, гопліти мали за власний кошт. Тому після Греко-перських воєн, через збіднілість, серед гоплітів з’явились найманці.
У македонському війську гопліти називалися фалангітами (від фаланга): це були вільні македоняни, але не знатного класу. Їхнє озброєння складалося з круглого щита, шкіряного панцира з мідною оббивкою, круглого капелюха. Крім того, вони мали короткий меч та так званий македонський спис (сорісса).

Метеки — у Стародавній Греції чужинці, що переселилися у той, чи інший поліс. У 5—4 ст. до н. е. метеки, що складали значну частку міського населення Аттики, відігравали важливу роль в економіці міст. Становище метеків, що жили в різних грецьких полісах, було неоднаковим.
Найбільше відомостей збереглося про афінських метеків. Особисто вільні, вони не мали політичних прав, не могли вступати у шлюб з афінськими громадянами і, як правило, не могли володіти нерухомою власністю. Кожен метек був зобов’язаний мати в якості охоронця афінського громадянина, платити державі особливий податок-метойкіон (чоловік — 12 драхм, жінка — 6 на рік) і зареєструватися за місцем проживання.
Метеки повинні були нести військову службу і поряд з афінськими громадянами платити ейсфору (надзвичайний військовий податок). Серед метеків проте зустрічалися й багаті рабовласники, торгівці, судновласники, володарі ремісничих майстерень. Вони залучалися, як і багаті афіняни, до несення державної повинності — літургії.

Народні збори — збори громадян, громади чи держави для обмірковування суспільних справ, видання законів, обрання посадових осіб тощо.
Термін також вживається як синоном для терміну національні збори у значенні вищого законодавчого органу деяких країн, наприклад Народні збори Болгарії, Народні збори Сербії.
В античних народів (стародавніх греків та римлян), потім досить довго у германців і у слов’ян Народні збори мали переважну роль в державі, але з плином часу вони мало-помалу виходять з ужитку, і в сучасних культурних державах народний вплив на державне життя відбувається вже через обираних народом особливих представників — депутатів.
Народні збори існували в глибоку давнину, згадки про них зустрічаємо вже в гомерівських поемах. Втім в цю найдавнішу епоху вони функціонують рідко і слабо. Народ, тобто демос — вільні громадяни — скликався царями, через герольдів, на площу («агора», звідки і самі збори називалося також «агорою»), але здебільшого не для винесення рішень, а просто для вислуховування і взяття до уваги того, що вирішено царем, після наради зі значнішими мужами поліса, яких іноді також називали царями.
Бувало й обговорення питань, але голосування, в сучасному розумінні, не було: народ висловлював своє схвалення або несхвалення просто криком. Народне рішення не було обов’язковим для царя. У Спарті діяльність Народних зборів — апелла — була регульована законами Лікурга Спартанського — Великою Ретрою. Спартанська апелла не обговорювала пропонованих їй питань, а тільки схвалювала або відкидала криком пропозиції герусії або ефорів, що відрізняло її від афінської еклесії.
Народні збори існували і в інших грецьких державах, причому на їх положенні сильно відбивалася боротьба між аристократичною і демократичною партіями. Посилення останньої тягло за собою і посилення впливу Народних зборів на державні справи.

УРОК 34. УТВОРЕННЯ АФІНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

Мета уроку: охарактеризувати розвиток Аттики (географічне положення, клімат, заняття населення); описати місто-державу Афіни; простежити процес формування суспільства і держави в Афінах; розкрити причини класової боротьби між аристократами і демосом; познайомитися з реформами Солона і визначити їх історичне значення.

Поняття і терміни для вивчення: поліс, акрополь, агора, держава, аристократи, демос, реформи, демократія, Грецька цивілізація, поліс, акрополь, агора, суспільство, метеки, демос, аристократія, реформа, демократія, фети, остракізм, стратег, тиранія

Поліс — місто-держава, міська громада, особлива форма соціально-економічної та політичної організації суспільства, типова для Стародавньої Греції та Риму. З певними застереженнями полісами можна називати також фінікійські міста-держави класичного часу (зокрема, фінікійські колонії) та поселення, що їх засновували володарі Азії і Африки за грецьким або римським зразком. Зазвичай під полісом розумілося не поселення як таке, а насамперед міська громада, колектив громадян певного міста. Територія полісу складалася з міста (або міст) та сільської округи (хори), з розташованими на ній землеробськими поселеннями.

Акрополь (верхнє місто) — височинна частина давньогрецького міста. Звичайно він був місцем первинного поселення, навколо якого поступово розросталось менш захищене «нижнє місто». Тоді акрополь слугував прихистком для мешканців міста під час воєн.

Агора (площа) — у давніх греків назва міської площі, на якій відбувалися народні збори. Зазвичай це ринкова площа. В архаїчні часи агори розташовувалася біля палаців басиліїв (царів), пізніше біля підніжжя укріплених пагорбів — акрополів.
Відомо, що в давньогрецьких містах та грецьких колоніях існувала державна посада агоранома — особи, яка слідкувала за порядком в межах агори.

Держава — формальний інститут, який є формою організації політичної спільноти під управлінням уряду; суб’єкт політики, ядро політичної системи.
Часто звертаються до поняття «суверенна держава» — тип держави, який характеризується суверенітетом, уособлює в собі суверенітет національностей і народу. Суверенна держава — особлива політико-територіальна організація, що володіє суверенітетом спеціального апарату управління і примусу та здатна надавати своїм велінням загальнообов’язкового характеру.

Аристократія (влада найкращих) — форма державного ладу, за якої правління здійснюється представниками родової знаті.
Аристократією називають форму правління, при якій державна влада зосереджена в руках привілейованої освіченої знатної меншості. Платон і Аристотель під аристократією розуміли правління освічених (знатних), професійно підготованих людей, які володіють політичним мистецтвом (мистецтвом управління). Пізніше аристократичну форму правління виділяли Полібій, Спіноза, Гоббс, Монтеск’є, Кант та інші. Обґрунтуванням такої форми правління її прихильниками є, як правило, ідея про політичну неповноцінність більшості членів суспільства, якими й покликана правити аристократична еліта.
Як форма правління аристократія протиставляється монархії та демократії.

Демос — вільне населення давньогрецьких міст-держав, яке володіло громадянськими правами — на відміну від рабів, метеків, періеків та інших категорій залежного та неповноправного населення. У більш вузькому сенсі — народ як носій державної влади.

Реформа (лат. reformo) — перетворення, що вводиться законодавчим шляхом. Зокрема процес перетворення держави, розпочатий владою з необхідності. Кінцева мета будь-якої реформи — зміцнення та оновлення державних засад, що, однак, не завжди несе за собою поліпшення рівня життя, скорочення державних витрат і навпаки — збільшення доходів.

Демократія — така форма організації та функціонування політичної системи, при якій існують рівні можливості для здійснення прав і свобод кожного члена суспільства. При цьому управління державою здійснюється народом, безпосередньо (пряма демократія), або опосередковано через обраних представників (представницька демократія).

Суспільство — це організована сукупність людей, об’єднаних характерними для них відносинами на певному етапі історичного розвитку. Суспільство — також соціальна самодостатня система, заснована на взаємовідносинах людей в процесі реалізації особистих потреб. Відносини людей у межах суспільства називають соціальними.
Термін суспільство іноді заміняють запозиченим з латинської мови словом соціум. Відповідно, прикметник соціальний у багатьох контекстах синонімічний прикметнику суспільний.
У суспільстві існують, як правило власні культурні та історичні надбання, суспільні норми та установи. У кожному суспільстві є свої власні суб’єкти соціального спілкування — особа, сім’я, клас, група, нація, держава та інші. Основними елементами, що визначають суспільство, є власність, праця, сім’я. Суспільство — основоположна категорія філософії, соціології та антропології.

Метеки — у Стародавній Греції чужинці, що переселилися у той, чи інший поліс. У 5—4 ст. до н. е. метеки, що складали значну частку міського населення Аттики, відігравали важливу роль в економіці міст. Становище метеків, що жили в різних грецьких полісах, було неоднаковим.
Найбільше відомостей збереглося про афінських метеків. Особисто вільні, вони не мали політичних прав, не могли вступати у шлюб з афінськими громадянами і, як правило, не могли володіти нерухомою власністю. Кожен метек був зобов’язаний мати в якості охоронця афінського громадянина, платити державі особливий податок-метойкіон (чоловік — 12 драхм, жінка — 6 на рік) і зареєструватися за місцем проживання.
Метеки повинні були нести військову службу і поряд з афінськими громадянами платити ейсфору (надзвичайний військовий податок). Серед метеків проте зустрічалися й багаті рабовласники, торгівці, судновласники, володарі ремісничих майстерень. Вони залучалися, як і багаті афіняни, до несення державної повинності — літургії.

Фета, Фетакі — популярний грецький сир. Слово «фета» італійського походження (італ. fetta = «скибка») і означає «скибка (сиру)». Класичний фета виготовляється з овечого молока, інколи додається козяче молоко (5—10 %). Застосування консервантів і барвників забороняється. Фета належить до групи м’яких сирів, його жирність становить 40—45 %. З фетою споріднені деякі сири балканського і карпатського регіонів: албанський djath, болгарський сирене, турецький beyaz peynir, сербські та македонські сири та українська бринза.

Остракізм — у Стародавній Греції політичний метод боротьби проти політичних супротивників як спосіб уникнути загрози демократії з боку надміру сильних осіб, запобігання тиранії.
У сучасній українській мові це слово означає різкий осуд кого-, чого-небудь, гоніння на когось, щось.
Остракізм — це один з невід’ємних елементів Афінської демократії, був введений Клісфеном у 508 р. до н. е. Назва походить від слова «острака» — шматок глиняного черепка, на якому писали ім’я того, кого хотіли вигнати.
Остракізм був засобом усунення з політичної арени політичних супротивників. Голосування з приводу остракізму проводилося один раз на рік Народними Зборами у складі не менш ніж 6 тисяч громадянин чоловічої статі. Кожний, хто голосував, вписував на черепку ім’я того політика, якого вважав суспільнонебезпечним. Політик, ім’я якого було написане на більшості черепків, повинен був залишити поліс, як правило на 10 років. Під остракізм свого часу підпали такі афінські політики, як Аристид, Кімон та Фемістокл. Остракізм вважався превентивним заходом впливу на політичне життя полісу, тобто виганяли лише тих, хто міг становити загрозу, а не тих, хто вже її становив. Людина у вигнанні не втрачала прав громадянства свого полісу, це було не покарання, а до певної міри навіть визнання політичного впливу. Тому, остракізм вважався навіть почесним, оскільки невидатним людям він нічим не загрожував.
Також існував термін ідіотес — людина, що не хотіла брати участь у політичних зборах, і отримувала принизливу на той час посаду — ідіотес.

Стратег — в давньогрецьких полісах з кінця 6 до середини 1 століття до н. е. посада головнокомандувача військом, що також завідував зовнішніми справами держави і частково фінансами, включаючи судову владу по всіх вказаних галузях управління.
У пізнішому та сучасному розумінні стратег — полководець, керівник масштабних військових операцій.
Посада стратега була усюди у Греції: існують відомості про існування її в іонійських містах Малої Азії (в кінці VI століття), в Аргосі, де було 5 стратегів, в Сіракузах, Беотії тощо. Крім того, згадуються стратеги як представники союзів (аркадського, акарнанського, епірського, ахейського, етольського, фессалійського та ін.).
В Єгипті при Птолемеї і в епоху римського панування стратеги були намісниками номів і підпорядковувались епістратегам трьох округів Єгипту.
В Афінах стратегія була вищою державною посадою завдяки можливості впливати на законодавство та праву обіймати посаду кілька разів поспіль (наприклад, Перикла був стратегом поспіль 15 років, Фокієн — 45 разів протягом життя). З часу Клісфенова законодавства стратегів було десять. Крім звичайної кваліфікації, яка пред’являлась до всіх афінських магістратів, стратег повинен був мати власність в Аттиці та законних синів у віці не молодше 10 років.
Стратегами обиралися звичайно особи старше 40 років. У часи Клісфена стратеги обиралися за філами, з кожної по одному, в 4 ст. до н. е. вибори стратегів відбувалися на народному зібранні. В день вступу на посаду стратеги приносили присягу, після складення посади вони звітували. Крім того у кожній пританії проводилось повірочне голосування для службової ревізії. Якщо щодо кого-небудь голосування давало негативний результат, справа розглядалася в народному суді і пропорційно до вини призначалося покарання. У випадку виправдання стратег знову вступав на свою посаду.
Найважливішим серед усіх було право стратега скликати народні збори, яке за пропозицією стратега затверджувало кошторис військового відомства і вирішувало багато питань зовнішньої політики (укладання договорів, оголошення війни тощо). Крім законодавчих функцій, стратеги мали широке коло адміністративних обов’язків військового, судового та фінансового характеру. Вони проводили набір війська з громадян і союзників, були виконавцями договорів, дбали про дотримання клятв та релігійних формальностей при укладанні договорів, розпоряджалися кошторисними сумами, відповідали за постачання хліба до Афін, призначали триєрархів, вели процеси, пов’язані з розподілом триєрархічної повинності, мали верховний нагляд за діяльністю сімморій і розбирали спірні справи про стягнення прямої податі на військові потреби.
Крім керівництва згаданими процесами, стратеги мали кримінальну юрисдикцію у військових справах (за звинуваченням у неучасті в поході, дезертирстві, боягузтві) і право накладати покарання, включаючи смертну кару (за зраду), а також нагороджувати. За поданням стратега ховали за рахунок держави осіб, що гинули на полі битви.
Як розподілялися ці функції між членами колегії точно невідомо. За Арістотелем, один з стратегів (імовірно — вищий) обирався до гоплітів, один — для охорони країни, два для Пірея, один для симморій, інші п’ять посилалися в похід, якщо того вимагали обставини. Згадуються ще стратеги для приготувань до війни, для найманих військ, для флоту.
Зовнішніми знаками відмінності стратегів були хламіда і вінок. Вони мали почесне місце в театрі, брали участь у процесії на Панафінейському святі. За виключні здібності ще за життя стратегів увіковічували у статуях. У випадках особливо важливих і під час небезпечних війн стратеги отримували ще більші повноваження і могли діяти самостійно, без попереднього рішення і згоди ради та народних зборів.

Тиранія (свавілля) — форма державної влади, встановлена насильницьким шляхом і заснована на одноосібному правлінні. Також тиранія — це форма політичного устрою ряду середньовічних міст-держав Північної і Середньої Італії, тобто Синьйорія.
Вже у VI столітті до н. е. розгортається боротьба демосу проти аристократії, в руках якої зосереджувалась земля. Родючої землі в Греції було мало, тому вона була мірою багатства особи.
В Афінах архонт Солон запровадив низку реформ, а головне скасував боргове рабство, що заклало основи Афінської демократії. Проте опір аристократії був настільки потужним, що приборкати її могла тільки зброя. Так в грецьких містах сформувалася особлива форма тиранії, яка мала на меті захист селян та ремісників: в Коринфі — тиранія Кіпсела та Періандра; в Афінах — тиранія Пісістрата і подальші реформи Клісфена, на Самосі — тиранія Полікрата, а також тиранії міст Сікіону, Мілету, Ефесу тощо.
Під тиранією греки розуміли одноосібне правління, що спирається не на традиції і спадковість влади (як монархія), а не застосування насильства до демосу (народу). Тиран захоплював владу силоміць і був наближений до статусу сучасних диктаторів. Як і у диктатора — влада тирана була необмеженою.
У влади, зосередженої в руках одної особи, є свої переваги. Тому вона так часто виникає чи відроджується в скрутні часи держави. За умов видатної особи-тирана, здатної швидко знаходити відповідні рішення проблем та ефектно проводити їх в життя, тиранія має позитивне значення. На ранніх етапах становлення та формування грецьких держав так і було. Тиранії ранньої доби (7—6 ст. до н.е .) відомі як доба » старшої тиранії «. В материковій Греції тиранії в кінці 6 століття зникають. Але вони залишилися на періферії грецької ойкумени. В грецькій Іонії тиранічну владу пидтримували вояки Персії, бо вона нагадувала монархічну владу в самій Персії. Тиранія зберіглася в грецьких колоніях на Сіцилії та в Магна Греція (південь сучасного Апеннінського півострова) через войовниче оточення сусідніх племен і необхідність рішучого і швидкого їм опору.
Тиранія надзвичайно швидко втрачала позитивні риси в мирні часи чи при владі тирана-психопата. Нестримне прагнення греків до політичних свобод обмежувало час існування тираній, що видно з прогнозу, що отримав тиран Кипсел з Коринфу : він утримає владу і передасть сину, але вже онуки володарями не будуть. Так і сталося.
З історії відомо, що жоден з грецьких тиранів не створив влади, яка б перейшла у монархію. Ставлення до тиранії в 5 ст. до н. е. серед грецького суспільства було відверто негативним. Показовим було і увічнення пам’яті тираноубивць Гармодія та Аристогитона, яким встановили бронзові скульптури як героям.
Після скасування влади тирана силомиць, стародавні греки конфісковували їх майно, їх будинки руйнували, а тіла могли викинути з могил.
На хвилі гострої політичної кризи у 4 ст. до н. е. в містах-полісах Греції тиранія відроджується наново. Цю добу називають «молодшою тиранією». Але після десятиліть демократичного устрою з рівністю усіх вільних громадян перед законом, влада тиранів викликає ненависть і спротив, а самі тирани перебувають в жаху перед трагічним власним майбутнім.

УРОК 35. УЗАГАЛЬНЕННЯ ЗА ТЕМОЮ «ГРЕЦІЯ У ІІ-МУ — 1-Й ПОЛ. I ТИС. ДО Н. Е.»

Мета уроку: узагальнити знання учнів з теми «Греція у ІІ-му — 1-й пол. I тис. до н. е.».

УРОК 36. ТЕМАТИЧНЕ ОЦІНЮВАННЯ ЗА ТЕМОЮ «ГРЕЦІЯ У ІІ-МУ — 1-Й ПОЛ. I ТИС. ДО Н. Е.»

Мета уроку: розрізняти, в чому полягали особливості історії Греції раннього періоду; показувати на карті Єгипет, Фінікію, Дворіччя, Балканській півострів, Північну, Середню та Південну Грецію, о. Крит, Іонічного та Егейського морів; усвідомлювати, яку роль відіграють речові пам’ятки, пам’ятки давньої грецької писемності, міфи і легенди для вивчення історії Греції.

МАТЕРІАЛ ДО ТЕМИ «ГРЕЦІЯ У ІІ-МУ — 1-Й ПОЛ. I ТИС. ДО Н. Е.»

Мінойська цивілізація

Найдавнішим вогнищем цивілізації в Європі був острів Крит. На рубежі Ш—П тис. на Криті з’являються химерні споруди, які сучасні археологи називають палацами. Найперший з усіх палаців був відкритий А. Евансом у Кносі (центральна частина Крита). За переказами, тут знаходилася резиденція легендарного володаря Крита — царя Міноса, якому острів був переданий у володіння його батьком Зевсом. Палац налічував понад півтори тисячі приміщень. Греки називали палац Міноса «лабіринтом». У грецьких міфах йдеться про те, що людина, яка потрапила туди, не могла звідти вибратися і неминуче гинула: у глибині палацу мешкав кровожерний Мінотавр — чудовисько з головою бика і людським тілом.
На думку істориків, на Криті існувала особлива форма царської влади. Побачити критського царя могли тільки люди з його найближчого оточення. Перш ніж потрапити до тронної зали, вони повинні були обов’язково викупатися в приміщеннях, спеціально відведених для цього.
На яскравих розписах критського палацу відтворено мирні сцени: походи, релігійні обряди, ігри. В одному з коридорів художники виявили зображення процесії з п’ятисот придворних у натуральний розмір. В іншому місці збереглася двометрова фігура молодого царя-жерця: з довгим волоссям, у пишному головному уборі з пташиного пір’я, урочисто прогулюється він по ланах серед лілій. Багато разів повторюються серед критських розписів зображення ігор з биком: спритні хлопці та дівчата виконують на спині тварини акробатичні вправи.
Про рівень культури цих цивілізацій свідчить той факт, що кносські архітектори спроектували і проклали одні з найдавніших водогонів та каналізацію. Добре була продумана також система вентиляції та освітлення. Всю товщу будівлі перерізали зверху до низу спеціальні світлові колодязі, якими сонячне світло і повітря надходили до нижніх поверхів палацу.
Основним заняттям населення Криту було землеробство: тут вирощували оливки, виноград, ячмінь, були поширені гончарна, ювелірна справа, різьблення по дереву. Іноді природа грала з критянами злий жарт. Досить часто на острові траплялися шторми й грози. Землетруси руйнували міста, змінювали берегову лінію острова.
На Криті не знайдено жодних укріплень: від ворогів Крит був захищений морем та царським флотом. За переказами, флот царя Міноса панував у навколишніх водах, збираючи данину з прибережних міст для кровожерного Мінотавра, доки він не був убитий знаменитим героєм Тесеєм.

Ахейська цивілізація

У III тис. у Фракії та Північній Греції відбувалося переселення племен скотарів. Вони зайняли область Фессалії та утворили укріплені поселення. Ці племена були пращурами найдавніших греків і називали себе ахейцями.
У Пелопоннесі, Середній та Північній Греції виникли перші держави з центрами в Мікенах, Пілосі та Тіринфі. Це були могутні й багаті держави.
Гомер в «Іліаді» називає Мікени «златодостатніми», а мікенського царя Агамемнона — наймогутнішим з усіх ахейських вождів, що брали участь у знаменитій Троянській війні.
Пам’ятники мікенської культури були відкриті Р. Шліманом. Археологи знайшли дорогоцінні вироби, бронзову зброю та золоті маски, що робили з обличчя померлого. Основними центрами мікенської культури, як і на Криті, були палаци. Мікенські палаци були споруджені з величезних кам’яних глиб без розчину для скріплення, що, безсумнівно, свідчить про високе інженерне мистецтво ахейських архітекторів.
Мікени були оточені фортечним муром завдовжки 900 метрів і завтовшки 6 метрів. Верхню частину воріт прикрашала трикутна плита, на якій було зображено двох левів — це так звані «Левові ворота». Леви клали лапи на вівтар і суворо дивилися на тих, що входив до міста. Ще одним прикладом інженерного мистецтва служить Тіринфська цитадель. Вага необроблених монолітів вапняку сягала в деяких випадках 12 т, утворюючи стіни у 4,5 м завтовшки і 7,5 м заввишки.
Найцікавіший археологічний пам’ятник — гробниця (скарбниця) мікенського царя Атрея. Сама гробниця прихована усередині штучно створеного кургану. Для того, щоб туди потрапити, потрібно було пройти довгим коридором. Гробницю перетинали величезні кам’яні блоки (кожен з них вагою був 120 т).
На чолі держави ахейців стояли царі, їхня влада була спадковою. Царі володіли кращими землями. Землевласниками були так само воєначальники та жерці. Землю обробляли селяни. Широко використовувалася праця рабів. Так, у палацевому господарстві Пілоса було зайнято близько 1000 рабинь з дітьми. Праця чоловіків-рабів використовувалася мало.
Мікени часто вели війни. Вони очолили ахейське вторгнення до Трої. Після Троянської війни ахейські царства пересварилися через здобич й перестали підкорятися Мікенам. Близько 1200 р. до н. е. мікенська культура, проіснувавши близько тисячі років, загинула в результаті нашестя дорійців. З появою дорійців у Греції починається залізна доба.

Боги Греції

Греки вірили, що всім світом і життям людей керують боги. Їх називали олімпійцями, бо вважали, що вони живуть на горі Олімп. Богів було багато. Крім олімпійських, були ще лісові боги-сатири у вигляді козлоногих людей, вкритих шерстю. Богинь джерел і тінистих гаїв уявляли у вигляді гарних дівчат і називали німфами. Своїх богів греки вважали дужими і красивими. Вони приносили їм жертви. Греки поклонялися богам, які уособлювали сили природи і безпосередньо опікувалися земними долями людей. Така релігія називається язичницькою. Кожний народ на ранньому етапі розвитку проходив через язичеські вірування. Це стосується й українців, які в давнину також були язичниками.
Релігійні вірування греків свідчать, що вони понад усе цінували реальне земне життя. Вони прагнули бути щасливими серед своїх співвітчизників, жити у злагоді з природою і богами.

Спочатку існував тільки вічний, безмежний темний Хаос. У ньому було джерело життя світу. Все виникло з безмежного Хаосу — весь світ і безсмертні боги. З Хаосу походить і богиня Землі — Гея. Широко розкинулася вона, могутня, і дає життя всьому, що живе й росте на ній.
А далеко під Землею, так далеко, як далеко від нас неосяжне ясне небо, в незмірній глибині народився похмурий Тартар — жахлива безодня, сповнена вічної пітьми.
З Хаосу народилася і могутня сила, всеоживляюча Любов — Ерос. Почав творитися світ.
Могутня благодатна Земля породила безмежне блакитне Небо — Уран, і розкинулось Небо над Землею. Гордо піднялися до нього високі гори, народжені Землею, і широко розлилося вічношумливе море.
Уран-Небо запанував у світі. Шість синів і шість дочок — могутніх грізних титанів — мали Уран і Гея. Зненавидів Уран своїх дітей, замкнув він їх у глибокій темряві і не дозволив виходити на світ.
Страждала Земля, їхня мати. Вона переконувала дітей повстати проти батька Урана. Ніхто не насмілився, тільки наймолодший Крон хитрощами відняв у батька владу.
Крон не був певний, що влада назавжди залишиться в його руках. Він боявся своїх власних дітей. І наказав Крон дружині своїй Реї приносити йому народжених нею дітей, після чого безжалісно ковтав їх. Жахалася Рея, бачачи долю дітей своїх. Уже п’ятьох проковтнув Крон: Гестію, Деметру, Геру, Аїда і Посейдона.
Рея не захотіла втратити й останню свою дитину. Вона усамітнилася на далекому острові Крит і там, у глибокій печері, народила наймолодшого сина Зевса. У цій печері заховала Рея свого сина від жорстокого батька, а йому дала проковтнути замість дитини довгий камінь, загорнений у пелюшки.
Виріс і змужнів прекрасний і могутній бог Зевс. Він повстав проти свого батька і примусив його повернути на світ поглинутих ним дітей.
Почали вони боротьбу з Кроном і титанами за владу над світом. Жахливою й затятою була ця боротьба. Вогонь охопив усю землю, моря кипіли, дим і сморід закривали все густою пеленою. Нарешті, сила титанів була зломлена. Їх скинули у похмурий Тартар, у віковічну пітьму. Діти Крона оселилися на вершині Олімпу.
Царював там Зевс. Три прекрасні гори охороняють вхід на світлий Олімп і піднімають густу хмару, що закриває ворота, коли боги спускаються на землю. Ні дощу, ні снігу не буває в царстві Зевса; вічно там панує ясне радісне літо.
А нижче клубочаться хмари, які часом закривають далеку землю. Там, на землі, весну і літо змінюють осінь та зима, радість і веселощі чергуються з нещастям і горем. Правда, і боги зазнають смутку, але він швидко минає, і знову настає радість на Олімпі.

Учні виходять. Посередині класу стоїть трон, поруч стіл. На столі різноманітні фрукти, в глечику сік. Клас прибрано, ніби величезний зал. Всюди багато квітів, на підлозі килим.
А ф і н а. Скажи-но, батьку Зевсе, чому за стільки років ти вперше нас зібрав на цю Велику раду?
З е в с. Так, давненько разом на Олімпі ми були. Всі у справах, а час минає. Я — верховний бог греків, цар і батько богів і героїв. А час нікому не підвладний. Ось уже 2005 рік нової ери настав. Здається, щойно розійшлись і працювали невтомно, та людство стало забувати нас, богів-олімпійців. Тому й зібралися сьогодні. (Входить Гермес.)
Ге р м е с. О, могутній Зевсе, вибач, але не зміг я всіх богів розшукати. Багатьох повідомив, але більшість передають тобі вітання і шану, та не можуть і на мить свої робочі місця залишити. Керують людьми і природою.
З е в с. Що ми хочемо від людей, коли навіть боги нехтують моїми наказами. А на землі прості смертні думають, що ми живемо на Олімпі великою дружною сім’єю. Бенкетуємо у своїх золотих палатах, п’ємо нектар та їмо амброзію, які дарують нам вічну молодість та безсмертя.
Д е м е т р а. Не гнівайся, брате. Ось, поглянь на небо: бог Сонця Гелі-ос виїхав на своїй золотій колісниці на небо. Інакше б день не розпочався. Що тоді подумали б про нього звичайні люди?
А ф і н а. І бог вогню та ковальства Гефест, неперевершений майстер-митець, який будує богам палаци і трони, зайнятий важкою працею. Він кує незламну зброю, прекрасні вироби із золота і срібла, різноманітні келихи і кубки. А у своєму палаці він живе з дружиною — прекрасною, привітною Харитою, богинею грації і вроди. Великий бог вогню дуже працьовитий, найвправніший божественний коваль — він дарує тепло і радість.
Зевс сідає на трон, з’являються Аїд, Посейдон. Вони займають свої місця поряд із Зевсом.
З е в с. Ну, добре. Поговоримо про справи і нагадаймо про себе. Моє постійне місцеперебування — Олімп. Я повелитель людської долі. А це мої два брати.
П о с е й д о н. Я — Посейдон, бог морів та океанів, покровитель мореплавства. Живу у палаці в морських глибинах, здіймаю й приборкую бурі на морі. Допомагаю рибалкам підіймати кораблі, що потрапили на мілину або між скелями, а кораблям, що зазнали аварії, посилаю швидкі течії, які несуть їх до безпечних берегів. (Під час його останніх слів входить Аполлон.)
Аполлон. О, Посейдоне! Весь грецький світ шанує тебе. У портових містах, селищах, на островах і мисах, у прибережних горах побудовані тобі жертовники і статуї.
Аїд. У підземному царстві, де перебувають душі померлих, володарюю я — бог Аїд. Глибоко під землею, у моєму царстві, течуть Стікс і річка забуття Лета. Душі померлих перевозить на човні через Стікс старий перевізник Харон. А вихід із царства мертвих стереже триголовий пес Цербер. Ще мене називають Плутоном. Я володію незліченними підземними скарбами.
Входить Діоніс із великою і гарною тарілкою, наповненою виноградними ґронами. Ставить її на стіл, стає поруч з Деметрою.
Діоніс. Чому засмутилася, Деметро?
Д е м е т р а. Дочку згадала, Персефону. Коли її нема — настає зима. І я сумна. Зі мною сумує природа. Поглянь: усе немов мертве…
З е в с. Ну, годі. Деметро!
А ф р о д і т а. Тут є й моя провина. Персефона гуляла з подругами на лузі. Раптом розступилася земля, і на колісниці, запряженій вороними кіньми, з’явився похмурий бог Аїд. Тоді я наказала своєму сину Еросу пустити стрілу кохання в серце Аїда.
А ї д. Я викрав Персефону й одвіз її до свого підземного царства, вона стала моєю дружиною і царицею. Але в моєму палаці Персефона живе тільки третину року, а в тебе, на землі, — решту часу.
Д е м е т р а. Коли дочка повертається до мене, я радію. Настає весна, і вся природа оживає.
З е в с. Ти несеш, Афродіто, на землю любов.
А ф р о д і т а. Мені підкоряються всі: і боги, і люди. Я — богиня краси і кохання, яка народилася з морської піни. Володію поясом, який може зробити будь-яку смертну жінку чи богиню гарнішою, ніж сама краса.
А р т е м і д а. Я — Артеміда, богиня тваринного і рослинного світу, покровителька молоді.
А п о л л о н. Знаю, твоя улюблена тварина лань, а місцеперебування — гірська й лісиста Аркадія.
Д і о н і с. Я — покровитель виноградарства й виноробства. Живу серед людей, звеселяючи вином їхні серця. Мандрую світом. У ці дні в Греції відбуваються свята. По селах проходять веселі процесії з піснями і жартами, танцями. У січні святкують Афіни, тому я з вами довго не затримаюсь на Олімпі.
А ф і н а. Діонісу віддають шану як рятівникові народу від злиднів. Свята відзначають веселими процесіями масок і чотириденними виставами трагедій та комедій у Великому театрі.
Г е р м е с. Я — вісник богів, Гермес. Покровитель дотепності, гімнастики, мандрівників, доріг, торгівлі. Є у мене чарівна ліщинова паличка, яку подарував мені Аполлон. Вона здатна припиняти сварки й примиряти ворогів. Колись я кинув її між двох змій, що нападали одна на одну, й вони враз перестали кусатись і приязно прихилились головами.
З е в с. Ти виконуєш мою волю і доносиш до всіх мої накази.
А ф і н а. Проте й інші боги та богині користуються твоїми послугами. Тому ти змушений був зробити собі на ногах маленькі крильця, щоб встигати виконувати всі доручення.
Але колись на Олімпі ти украв Аресового меча; у Посейдона кудись подівся тризуб; Афродіта якось зауважила, що раптом зник її пояс; Гефест не зміг знайти своїх обценьок; у Зевса хотів викрасти блискавку, але обпікся й залементував.
Гермес. О, Афіно-Палладо! Мудра, велична і справедлива богине. То все були мої невдалі жарти.
А ф і н а. Мене часто називають богинею війни. Я — покровителька війни оборонної, втілюю свідому хоробрість і мужність, допомагаю у хвилини крайньої небезпеки і веду до звитяги.
П о с е й д о н. Тебе шанують як богиню народних зборів, покровительку у важливих справах. Ти стала богинею миру й добробуту, посилаєш людям здоров’я.
З е в с. Значні твої заслуги, дочко, і на Олімпі, і серед простих смертних. Розкажи, як розвивається сьогодні місто Афіни, назване так на твою честь?
А ф і н а. О, моє місто відоме й могутнє. З 1834 року, коли Афіни стали столицею Греції, місто почало швидко зростати. Зараз в Афінах проживає понад чотири з половиною мільйони людей. Афіни уславилися своєю історією, мистецтвом, історичними пам’ятниками.
Досі ще міцно стоїть величний храм Парфенон. Привітні й усміхнені мешканці працюють, не покладаючи рук, аби їхнє місто процвітало, — особливо останнім часом, коли готувалися до проведення Олімпійських ігор.
З е в с. Ці спортивні змагання започаткували греки на мою честь ще у сиву давнину, а точніше в 776 році до н. е. І проводилися вони раз на чотири роки.
Афіна. І зараз проводяться так само.
З е в с. Що скажеш, Аполлоне?
Аполлон. Я — покровитель мистецтв, бог цілительства, будівельник, засновник міст, охоронець тих, що переселяються на нові місця і в далекі колонії. Завжди допомагав грекам, які селилися на землях Стародавньої України. А сьогодні допомагаю українцям, яких багато в Греції. І не тільки в Греції, а по всьому білому світу роз’їхалися вони, живуть і працюють. Називають їх заробітчанами, а інколи й гірше…
П о с е й д о н. Морями й океанами на кораблях пливуть, залишають рідну домівку, сім’ї, дітей малолітніх.
Гермес. В автобусах, потягах, літаках можна їх побачити, почути милозвучну українську мову. Їдуть із сумом на чужину.
А ф і н а. Чому ж вони виїздять? Це ж зовсім нікуди не годиться?
З е в с. Я їм допоміг встановити республіку.
А ї д. І демократія у них.
Посейдон. Є в них моря і ріки. І моряки хороші.
Д е м е т р а. Земля родюча, як ніде.
Діоніс. А виноград який вирощують!
Артеміда. Ліси чудові.
Афіна. Україна — мирна держава.
Аполлон. Українці — талановиті люди.
З е в с. Щось негаразд у них там, у верхах…
Афродіта. Це де? У Верховній Раді? У мене вистачить стріл кохання, щоб депутати полюбили свій рідний край і народ серцем і душею.
З е в с. Ми їм допоможемо. Я вам обіцяю!

Поеми Гомера «Іліада» та «Одіссея»
як історичне джерело

Період ХІ—ІХ ст. до н. е. вважають «гомерівським» — на честь великого поета Гомера. Його поеми є важливим джерелом інформації про життя стародавніх греків. Питання про час створення та авторство цих творів вже у давнину було предметом суперечок. Сім міст вже того часу сперечалися за право вважатися батьківщиною Гомера. Сучасні вчені встановили приблизний час створення поем — VIII ст. до н. е. Що стосується авторства, то Гомер, ймовірно, зібрав і переробив тексти мандруючих співаків — аедів, які з покоління в покоління передавали оповіді про Троянську війну та її героїв.

Греція

1. Територію Греції вкривали ліси.
2. Там водилися олені, кози, зайці, вепри, леви.
3. Греки займалися сільським господарством, вирощували корів, коней, мулів, свиней, овець.
4. Греки видобували руду: мідну й золоту.
5. Греки займалися ремеслом. Були майстерними теслярями, кораблебудівниками, будівельниками, ткачами, чинбарями.
6. У греків були царі. Влада царя була спадковою.

Суспільні відносини
в Греції в XI—VI ст. до н. е.

Греція складалася з окремих міст-держав полісів. Поліс у Давній Греції опікувався не лише внутрішніми справами, але й здійснював зовнішньополітичну діяльність, мав власну армію. Під час війни грецькі громадяни перетворювалися на воїнів.
Серед населення полісу привілейоване становище посідали його громадяни. Вони мали права та обов’язки перед полісом. Інші вільні люди — селяни, що втратили право власності на свої ділянки та переселенці (метеки), вважалися неповноправними. На нижньому ступені стояли раби. У Греції вони не мали жодних прав і до них ставилися як «знарядь, що розмовляють»: вони були позбавлені будь-якої власності, були предметом купівлі-продажу, не могли одружуватися, діти рабинь вважалися приплодом і теж ставали рабами. Греки іноді відпускали своїх рабів на волю, але й в цьому випадку вони залежали від колишнього господаря, який ставав їх покровителем. У сільському господарстві праця рабів використовувалася мало, зазвичай вони працювали на рудниках, каменоломнях та в ремісничих майстерних.
У XI—VI ст. до н. е. відбуваються суттєві зміни у громадському житті грецьких полісів. Зміни були здійснені за часів правління архонта Солона, тиранів Пісистрата і Клісфена.

Велика грецька колонізація

Колонія — поселення, засноване вихідцями з інших держав.
Колонії засновували багато грецьких полісів, але Афіни ніколи. Колоністи ніколи не втрачали зв’язку з містами, звідки вони прибули.
Метрополія — материнські міста.
У багатьох грецьких містах розвивалися ремесло й торгівля. Торговці везли товари до інших країн, розташованих на берегах Середземного моря та морів, що містилися неподалік, наприклад, Чорному морі. Грецький письменник та історик Геродот наводить дві назви цьому морю: Понт Евксинській (Гостинний) і Понт Авксинській (Негостинний). Для ведення торгівлі будувалися торгові факторії, які згодом перетворювалися на поселення — колонії.

Причини грецької колонізації:
1. Розвиток торгівлі.
2. Зростання населення (перенаселення, відсутність земель, придатних для землеробством).
3. Захоплення землі аристократами, пошук селянами нових земель.
4. Переможені у боротьбі за владу в полісі мали залишити батьківщину.

Тиранія VІІ—VІ ст. до н. е.

Грецька колонізація почалася в VIII ст. до н. е., але її результати стали вдчутними лише через сто років. Перший розквіт грецьких міст-держав припадає на VІІ—VI ст. до н. е. Саме тоді виникають нові споруди, винаходи, порядки. Водночас вібувається загострення відносин між демосом та аристократією: починаються повстання демосу. Вожді народу захоплювали верховну владу силою та ставали тиранами.
Тирани встановлювали своє панування силою та вершили справи на власний розсуд. Багато тиранів походили із знатних родин, але вони виступали проти аристократії, щоб догодити демосу та керувати ним. Вони прагнули бути сильними і великими правителями. Тирани сприяли розвитку ремесла й торгівлі, будували кораблі, завойовували сусідні області та острови.
Але, прийшовши до влади, вони виганяли безліч знатних громадян, побоюючись за свою владу, переслідували та вбивали не тільки своїх ворогів, але й ні в чому не винних людей. Правили тирани зазвичай недовго. У кращому разі тирану вдавалося передати свою владу тільки сину, але започаткувати нову династію їм не вдавалося ніколи. Рано чи пізно демос розчаровувався в жорстоких правителях та позбувався їх.

Острів Крит

Острів прекрасний лежить посеред винно-темного моря,
Крит плодоносний, навколо омиваний хвилями.
Здавна Безліч там всякого люду живе, а міст — дев’яносто.
Різні там мови змішались, а Кносс — його місто найбільше!
Володар там Мінос живе — великого Зевса бесідник.
З поеми Гомера «Одіссея»

МІНОЙСЬКА ПАЛАЦОВА ЦИВІЛІЗАЦІЯ.

У Середземному морі лежить острів Крит — найбільший з островів Егейсько- го моря. З Криту починається яскрава сторінка грецької історії. Крит був могутньою морською державою і мав великий флот. Критяни торгували з Єгиптом, Месопотамією (Дворіччям). Міста Криту стояли на самому березі моря. Вони не мали товстих мурів, тому що їх жителі вважали себе господарями моря і нікого не боялися.
За легендою, колись Критом правив мудрий цар Мінос. У 1900 р. учений Артур Еванс розкопав великий палац критського царя, збудований у столиці острова — Кноссі. Учені назвали цей період грецької історії Мінойською палацовою цивілізацією. Її розквіт припадає на середину II тисячоліття до н. е.
Палац називався Лабіринтом. Він був триповерховий і мав багато кімнат. Посередині його був забрукований плитами двір. Там відбувались урочисті церемонії та ігри з биками. Бик був священною твариною у критян. На першому поверсі знаходилась парадна зала з царським троном. Стіни зали та кімнат прикрашено кольоровими малюнками — фресками*. На одній картині намальовано ігри з биками, на другій зображено молодого критського царя, на третій — придворних дам в ошатних сукнях, з гарними зачісками. З великою любов’ю критські художники малювали природу — сади, луки, море з рибами та дивовижними морськими істотами, квіти, тварин.
У Кносському палаці були ванні кімнати і водогін з череп’яних труб. Археологи знайшли рештки царських комор. Там стояли великі, в людський зріст, череп’яні діжки, в яких збереглися залишки ячменю, олії, вина.
Греки склали легенди та міфи про Лабіринт. Міфи — це фантастичні оповіді про богів та героїв.

ЛЕГЕНДА ПРО АТЛАНТИДУ

У Греції в давнину часто бували землетруси, а іноді траплялися і виверження вулканів. Понад три тисячі років тому, в 1400 р. до н. е., внаслідок землетрусу один із квітучих островів Егейського моря опустився під воду.
Величезна хвиля заввишки ЗО м пройшла островами та узбережжям Греції, змиваючи все на своєму шляху. Вона накотилася на сонячний Крит, знищила міста і села, зруйнувала його столицю Кносс разом з чудовим палацом. Так припинила своє існування Мінойська цивілізація.
Спогади про цю катастрофу дійшли до нас у вигляді легенди про Атлантиду. Її переказує давньогрецький учений Платон, який чув про неї від єгипетських жерців.
Деякі вчені вважають острів Санторин (Тіра) залишками Атлантиди.

РОЗПОВІДЬ ПРО АТЛАНТИДУ

У той час коли відбувалися страшні землетруси й потопи один день і лиховісну ніч уся наша воїнська сила відразу про валилася під землю, а острів Атлантида зник, занурившись у море. Тому й море там виявилося потім несудноплавним. Плаванню перешкоджає багато скам’янілої грязюки (тобто вулканічної пемзи та попелу), яку полишив по собі затонулий острів.
З діалогу давньогрецького філософа Платона «Тімей»

МІКЕНИ І ТІРИНФ — МІСТА-ФОРТЕЦІ

Наприкінці III тисячоліття до н. е. з півночі, з-за Дунаю, прийшли в Грецію племена ахейців. Вони збудували міста Мікени і Тіринф й обнесли їх могутніми мурами. Елліни, які жили пізніше, не могли уявити, що це робота людських рук. Вони вважали, що кам’яні стіни навколо міста склали одноокі велетні-циклопи. З того часу потужні кам’яні стіни називають циклопічними.
Головними воротами в Мікенах була Лев’яча брама. Її так назвали тому, що зверху було висічено з каменю двох левів, що спираються лапами на колону. За мурами стояв царський палац та знаходились будинки городян.
Біля міського муру археологи розкопали гробниці царів, наповнені золотом. Отже, недаремно в поемі «Одіссея» Мікени називаються «золоторясними» і «златобагатими»! Скелети царів лежали у військових панцирах із золотими масками на обличчях. На головах у цариць збереглися золоті діадеми. Стояли кубки й скриньки із золота, було багато намиста, перснів з печатками, браслетів, золотих ґудзиків, пластинок у вигляді листків, квітів, бджілок, рибок для нашивання на одяг.
Уся зброя знайдена в гробницях, була бронзовою, бо в Греції тоді ще не знали заліза.
Ахейці були дуже войовничим народом. У гробниці одного царя знайшли вісімдесят бронзових мечів, багато наконечників для стріл і списів.

ПОЕМА «ІЛІАДА»

В «Іліаді» розповідається про те, як військо ахейців на чолі зі своїми вождями — царями Агамемноном і його братом Менелаєм, з Ахіллом, Одіссеєм та іншими героями — вирушило на кораблях з Греції в Малу Азію (нині — Туреччина) до міста Трої (Іліона). За назвою міста Іліон (тобто «святе місто») поему й названо «Іліадою». Причиною війни стало те, що троянський царевич Паріс викрав дружину царя Менелая, прекрасну Єлену, і втік з нею до Трої. Десять довгих років тривала війна, але греки не могли взяти Трої, бо вона була добре укріплена. Багато хоробрих героїв загинуло під стінами міста. Про битви героїв і розповідає поема.
На десятий рік облоги герой Одіссей придумав, як захопити Трою. За його порадою ахейці зробили великого дерев’яного коня. Всередині коня заховалися добре озброєні воїни. Інші воїни посідали на кораблі і вдали, нібито повертаються додому. На березі лишився дерев’яний кінь.
Троянці, побачивши, що греки зняли облогу, дуже зраділи. Вони завезли коня до Трої і почали святкувати перемогу. Уночі, коли всі поснули, греки вийшли з коня, відчинили ворота, впустили своїх товаришів і напали на троянців. Так було взято Трою. Греки захопили багато скарбів та полонених, а Трою спалили.
Вислів «троянський кінь» став крилатим. Він означає підступну хитрість, обманні дії.

РОЗКОПКИ ГЕНРІХА ШЛІМАНА В ТРОЇ

Тривалий час вважали, що події, описані в поемі «Іліада»,— вигадка. Проте німецький учений Генріх Шліман, який жив понад сто років тому, довів, що це правда.
Генріх з дитинства цікавився історією. Якось батько подарував йому книжку з малюнками; на одному з них було зображено палаючу Трою, оточену могутніми мурами. Хлопчик спитав у батька: «Тату, а чи насправді були в Трої такі товсті стіни, як тут на малюнку?». «Напевно, були»,— відповів батько. «Тоді,— вигукнув Генріх, — вони не могли зникнути без сліду! Коли я виросту, то пощу в Грецію й обов’язково їх відкопаю».
Генріх Шліман здійснив свою дитячу мрію. Коли він виріс, то спочатку зайнявся торгівлею, щоб назбирати грошей. Потім з томом Гомера в руках поїхав до Іонійської Греції і там знайшов стародавню Трою. Зробивши розкопки, він побачив сліди великої пожежі, від якої загинуло місто, багато битого посуду, бронзову зброю і знайшов золотий скарб троянського царя.
Так учені з’ясували, що Троянська війна дійсно була в XIII ст. до н. е. на Іонійському узбережжі Малої Азії.

ЯК ЗНАЙШЛИ ТРОЯНСЬКИЙ СКАРБ

За допомогою великого ножа я викопав скарб із землі, хоча щохвилини перебував під загрозою обвалу. Моя дружина допомагала мені. Вона складала викопані речі в свою хустку і забирала їх. Скарб лежав у струхлявілій скрині. Там було дуже багато золотих речей: чаші й кубки із золота, срібла та електру (сплав золота й срібла), дві чудові золоті корони, з яких звисали золоті ланцюжки, 24 золотих намиста, 16 золотих статуеток, велика кількість золотих сережок, браслетів, перснів, застібок. Усього 9 тис. предметів. Я не мав сумніву, що знайшов золотий скарб царя Пріама і що золота корона належала колись прекрасній Єлені.
Зі щоденника Генріха Шлімана

ОДІССЕИ І СИРЕНИ

А корабель наш доладний тим часом за вітром попутним
Швидко до острова, де ті сирени жили, наближався.
Взяв тоді воску я, товаришам позаліплював вуха,
Потім вони вже за руки і ноги мене прив’язали
Стійма до щогли міцної, мотузками туго скрутивши.
Веслами, сидячи вряд, по сивих ударили хвилях.
З поеми Гомера «Одіссея»

БОГИ-ОЛІМПІЙЦІ

Греки вірили, що усім світом і життям людей керують боги. їх називали олімпійськими, бо вважали, що вони живуть на горі Олімп. Богів було багато. їхнє життя греки уявляли собі схожим на життя людей. Вони гадали, що боги живуть однією великою сім’єю.
Царем богів і людей був бог Зевс. Коли гримів грім і блискавка пронизувала небо, греки думали, що то гнівається Зевс. У Зевса було два брати — бог моря Посейдон і бог підземного царства мертвих Лїд (від цього імені походить російське слово «ад», тобто «пекло»).
Глибоко під землею, у підземному царстві, течуть річка забуття Лета і річка Стікс. Душі померлих перевозить на човні через Стікс старий перевізник Харон. А вихід із царства мертвих стереже триголовий пес Кербер (Цербер).
Сонце сходить над землею, коли на небо виїжджає бог сонця Геліос на золотій колісниці, запряженій білими кіньми. Найбільше греки шанували Афіну Помаду, дочку Зевса, богиню мудрості, захисницю міст. На честь її було названо місто Афіни. Зображували Афіну у вигляді високої вродливої жінки з шоломом на голові, зі списом та щитом у руці. Символом мудрості богині була сова.
Богинею землеробства та родючості була Деметра, богинею краси і кохання — Афродіта, яка народилася з піни морської. Греки шанували вічно юного Аполлона — покровителя музики й поезії, бога-провісника. Його зображували з лірою в руках і в оточенні дев’яти дівчат — муз, які уособлювали різні види мистецтва.
Коли греки навчилися обробляти мідь і залізо, тоді з’явився міф про бога-коваля Гефеста. Греки думали, що вулкани, які вивергають вогонь і дим,— це виходи з його підземної кузні.
Бог Гермес, найхитріший з усіх богів, вважався покровителем торгівлі, купців і мандрівників. Гермес часто виконував різні доручення Зевса і був вісником олімпійських богів, тому його зображували з крильцями на сандаліях.
Крім олімпійських небесних богів, були ще лісові земні божества. Це лісові сатири у вигляді козлоногих людей, покритих шерстю.
Богинь джерел і тінистих гаїв уявляли у вигляді гарних дівчат і називали їх німфи. Були ще три сестри, богині долі — мойри, які прядуть нитки людської долі. Коли мойра перерізає нитку життя — людина помирає.

МІФ ПРО ДЕМЕТРУ І ПЕРСЕФОНУ

Прекрасна Персефона, дочка богині родючості Деметри, гуляла з н подругами на лузі й збирала квіти. Раптом розверзлася земля і ^ звідти вискочив на колісниці, запряженій чорними кіньми, бог Аїд. Він схопив Персефону і забрав її із собою. Вона стала його дружиною і царицею підземного царства. Ніхто не бачив, куди зникла Персефона, крім бога сонця Геліоса. Дуже зажурилася богиня Деметра, і земля перестала родити плоди та овочі. Настала вічна зима. На землі почався голод, і людям нічим було приносити жертви богам. Тоді Зевс наказав Аїду щороку відпускати Персефону до матері. Коли вона повертається на землю, настає весна, і вся природа оживає. А коли Персефона знову йде в підземне царство, природа сумує, настає осінь, а за нею — холодна зима.

ГРЕЦЬКІ ПОЛІСИ

У давнину Греція не була єдиною державою, як тепер. Це були окремі області, кожна зі своїм головним містом і незалежним самоврядуванням. Таке місто разом з прилеглими селами, полями, виноградниками і пасовиськами для худоби називалося полісом, що означає «місто-держава».
Сама природа — гори і море — поділила країну на замкнуті території, де з давніх-давен жили окремі роди й племена. З вершини гори можна було охопити поглядом увесь поліс — свою малу батьківщину. Вважалося, що всі громадяни одного поліса є родичами і походять від далекого спільного предка.
У Греції налічувалося кілька десятків полісів. Найбільш відомі з них такі: у материковій Греції — Афіни, Спарта, Коринф, Мегари; в Іонійській Греції — Мілет, Ефес; в острівній Греції — Мітілена на острові Лесбос.

СПАРТАНСЬКІ ВОЇНИ

Кожний спартіат з дитинства готувався стати воїном.
Спартанці першими серед греків застосували стрій фаланги, коли воїни билися щільно зімкнутими рядами. Воїни у фаланзі називались гоплітами.
Спартанські воїни підбадьорювали себе маршовою музикою і патріотичними піснями. Зберігся переказ про те, як під час однієї війни з мессенцями спартанці звернулися за допомогою до Афін. Ті, ніби глузуючи з войовничих спартанців, прислали їм кульгавого вчителя Тіртея. Обуренню спартанців не було меж. Та ось Тіртей піднявся на поміст і проспівав перед воїнами свою пісню, яка починалася такими словами:
Воїни, непереможного в битві Геракла нащадки!
Мужніми будьте! Ще Зевс не одвернувся від вас!
Юрб не лякайтесь ворожих і страху ніколи не знайте,
Щит свій у перших рядах кожен міцніше тримай!
І сталося диво: натхнені піснями Тіртея спартанці здобули перемогу.

ЗВИЧАЇ СПАРТАНЦІВ

Спартанці уславилися своїми суворими звичаями.
Коли в сім’ї народжувалася дитина, батько ніс показати її старійшинам. Якщо дитя було слабке і кволе, його відносили в гори і кидали у прірву. Із семирічного віку хлопчиків забирали від батьків, вони виховувались усі разом, додержуючи суворої дисципліни. Грамоти дітей навчали мало. Особливу увагу звертали на слухняність, хоробрість, витривалість і фізичну підготовку. Спали діти на в’язанках очерету, який вони ламали голими руками. Хлопчики мусили самі добувати собі їжу і дрова для вогнища. Якщо хтось із дітей був спійманий на краденому, його нещадно били.
Якось хлопчик-спартанець украв лисеня і сховав його в себе під плащем. Звір роздер йому кігтями й зубами живіт, але хлопчик мовчав, аж поки, обливаючись кров’ю, не впав мертвий.
Дівчатка також здобували суворе фізичне виховання. їхній одяг був простий, без прикрас.
Коли чоловікові виповнювалося ЗО років, йому дозволялося одружитися й жити вдома. Проте зберігався чіткий порядок: чоловіки разом харчувалися на спільних обідах, займалися спортивними й військовими вправами, а на війні билися в одній фаланзі.

ЗАКОНИ ЦАРЯ ЛІКУРГА

Спартанцям було заборонено накопичувати багатство. Розкіш вважалася злочином. Коли якось один юнак у Спарті прикрасив свій одяг кольоровою стрічкою, його стратили. Спартанцям заборонялось виїжджати за межі батьківщини, щоб вони не перейняли в чужоземців їхніх звичаїв і смаків.
Багато законів приписують легендарному царю Лікургу, який нібито діставав поради від самого бога Аполлона через дельфійського оракула.
Лікург заборонив золоті й срібні гроші. Адже через гроші люди часто скоюють злочини й припускаються несправедливості. Замість них він запровадив залізні гроші, великі й незручні, щоб їх нікому не кортіло вкрасти.
Лікург установив спільні обіди для спартанців, щоб усі почувалися рівними. Улюбленою стравою спартанців була юшка з бичачої крові із сочевицею. Крім спартанців, її ніхто не міг їсти.

ДАВНЬОГРЕЦЬКИЙ ІСТОРИК ПЛУТАРХ
ПРО СПАРТАНЦІВ

У Спарті ніхто не смів жити так, як хотів. Спартанці підкорялися чітко визначеним обов’язкам і порядку життя, мовби у військовому таборі. Вони вважали, що їхнє життя належить не їм самим, а батьківщині.
У спартанців заборонялося плакати й голосити на похороні.
Спартанці навчалися грамоти лише заради основних життєвих потреб. Іншу освіту вони вигнали з країни, як і вчених. Вони дбали лише про те, аби юнаки вміли слухатися, мужньо переносити страждання, а в битвах вмирати або перемагати.
Ідучи на битву, спартанці вдягали одяг червоного кольору, щоб легше було приховати кров з рани.
Молодь мала шанувати не тільки своїх батьків, а й усіх людей похилого віку: під час зустрічі з ними давати дорогу, вставати і поступатися місцем, не кричати в їхній присутності.

ФІЛОСОФА ДІОГЕНА (IV ст. до н. е.)
ПРОДАЮТЬ У РАБСТВО

Діоген мав гострий розум. Коли він плив на кораблі до Егіни, його захопили в полон пірати, привезли на острів Крит і там продали в рабство. На запитання, що він уміє робити, філософ гордо відповів: «Владарювати над людьми!». «Назад потекли води річок!» — вигукнув вражений словами раба покупець. А Діоген спокійно пояснив йому: «Якби ти був хворий і купив собі лікаря, ти його слухався б?». Ці слова переконали покупця. Він купив філософа і зробив його вихователем своїх дітей. Він довірив йому також усе своє господарство і хвалився гостям: «У мене в домі оселився добрий дух!».
Учні Діогена хотіли викупити вчителя, але він відмовився від волі, сказавши: «Не леви і тигри є рабами тих, хто їх годує, а навпаки, раби — самі люди, які їх годують. Бо ж вони їх бояться, а страх — це ознака рабства!».
Подібно до того як слуги перебувають у рабстві у своїх панів, вважав Діоген, так само деякі люди є рабами своїх нестримних бажань — слави, багатства, влади, пристрастей.

ЛЕГЕНДА ПРО СОЛОНА І КРЕЗА

Якось Солона запросив у гості багатий цар на ім’я Крез. Вбраний у розкішні шати, прикрашений золотими ланцюжками, перснями, браслетами, перлами та коштовним камінням, сидячи на золотому троні, Крез запитав мудреця, чи доводилося тому бачити подібну розкіш. На це Солон спокійно відповів: «Бачив і півнів, і фазанів, і павичів. їхнє вбрання дано самою природою і красивіше за твоє в тисячу разів».
Тоді Крез показав Солону всі свої коштовності у скарбниці й || запитав: «Якщо правда, Солоне, що ти — наймудріший з усіх } у греків, то скажи, кого ти вважаєш найщасливішою людиною в світі?». Крез не мав сумніву, що Солон назве його. Але мудрець назвав імена двох хлопців, які шанували свою матір, потім ім’я простого воїна, який віддав життя за батьківщину.
Ображений Крез запитав: «А мене ти зовсім не вважаєш щасливим?». Солон відповів так: «Царю, поки людина не прожила до кінця свого життя, важко сказати, щаслива вона чи ні. Сьогодні — ти цар, а завтра на твою державу нападуть вороги, і ти станеш рабом. Хто може знати, що готує нам завтрашній день?».
Сталося так, що перський цар Кір напав на Креза, захопив його в полон і наказав спалити на вогнищі. Готуючись до смерті, Крез згадав мудреця і тяжко зітхнув: «О Солоне, Солоне!». Кір зацікавився, чому той назвав це ім’я, і, діставши пояснення, звелів розв’язати царя. Мудрість Солона настільки вразила Кіра, що він повернув Крезові частину його скарбів і навіть зробив його своїм радником.

ЗАПОВІТИ СОЛОНА

Греки шанували Солона як видатного законодавця і вважали його одним із семи великих мудреців давнини. Його закони були вирізьблені на дерев’яних таблицях і виставлені на головному майдані Афін.
Солон постановив, щоб усі додержували його законів протягом 100 років. Рада чотирьохсот вирішила, що той, хто їх порушить, мусить присвятити богові статую з чистого золота завбільшки з людину.
Подарувавши афінянам свої закони, Солон залишив державні справи і поїхав мандрувати світом.

ЗАПОВІТИ СОЛОНА

Богам шана — батькам честь.
Не спілкуйся з поганими людьми.
Твій розум хай буде тобі в житті поводирем.
Чого не клав — не бери!
Не бреши!
А найголовнішим правилом було таке: Не бажай нічого надміру!

ЛИСТ ПІСІСТРАТА ДО СОЛОНА

Я не перший серед еллінів, хто посягнув на тиранічну владу, але я гідний її, бо я — нащадок царів.
Афінянам я залишаю такий самий державний устрій, який установив їм ти…
Хоча я й тиран, але я не користуюсь надміру ні своїми званнями, ; ні почестями, а тільки тим, що здавна належало царям.

ЛЕГЕНДА ПРО ПОЛІКРАТІВ ПЕРСТЕНЬ

Полікрат вважав себе найбагатшою людиною в світі. Але він боявся викликати заздрість богів своїм надмірним багатством. За порадою свого друга, єгипетського царя, Полікрат вирішив подарувати богам свою найбільшу коштовність — дорогоцінний перстень. Він кинув його в море при великому зібранні народу. Та невдовзі рибалка приніс Полікрату велику рибину надзвичайної краси. Коли рибину розрізали, то знайшли в ній царський перстень. Усі зрозуміли, шо боги розгнівалися на Полікрата й відмовилися прийняти його жертву. Друзі тирана поспіхом залишили його острів. Невдовзі перси по-зрадницькому вбили Полікрата і захопили Самос (522 р. до н. е.).

РЕФОРМИ КЛІСФЕНА
(509—500 рр. до н. е.)

На чолі повсталих проти тиранії став Клісфен. Він надав усім громадянам Афін однакові права. Клісфен відновив авторитет народних зборів. Ці заходи зменшили значення аристократії в житті поліса і піднесли роль демосу — народу.
Клісфен запровадив остракізм — звичай голосувати черепками (грецьке слово «остракон» означає «черепок з розбитого посуду»). Кожний афінський громадянин міг видряпати на черепку ім’я людини, яка, на його думку, є небезпечною для держави. На народних зборах ці остракони опускали в урну, потім ‘їх рахували, і засуджену людину виганяли з Афін.
Спочатку остракізм застосовували для захисту від тиранії. Але згодом його почали застосовувати нечесні політики, щоб знищити своїх політичних супротивників. Відомо, що афіняни незаслужено засудили і вигнали видатного воєначальника Фемістокла. Вони прирекли на смерть філософа Сократа, і він, за вироком суду, випив смертельну отруту.
Так корисний захід на підтримку демократії перетворився на засіб розправи з невинними людьми.

ДАВНЬОГРЕЦЬКИЙ ФІЛОСОФ АНТІСФЕН
(V—ІV ст. до н. е.) ПРО НАРОДНІ ЗБОРИ

Антісфен порадив афінянам ухвалити постанову: «Вважати ослів кіньми». Коли йому сказали, що це дурниця, він відповів: «Але ж ви простим голосуванням робите звичайних людей полководцями!»
За його словами, держава гине тоді, коли не може відрізнити хороших людей від поганих.

ЗАПИТАННЯ ДО ТЕМИ № 5. «ГРЕЦІЯ У ІІ-МУ — 1-Й ПОЛ. I ТИС. ДО Н. Е.»

1. Що ви знаєте про Давню Грецію?

2. В якій частині світу знаходиться Еллада?

3. Як називається півострів, де знаходиться Еллада?

4. До якого часу відноситься початок давньогрецької цивілізації?

5. Що в цей час являла собою Єгипетська, Месопотамська цивілізації?

6. Проаналізуйте природно-кліматичні умови та можливі заняття населення Греції.

7. Порівняйте природно-кліматичні умови Греції з умовами Межиріччя та Єгипту.

8. Як називається півострів, на якому розташована Греція?

9. Які моря омивають Грецію?

10. На які частини поділяється територія Греції?

11. Як називали себе стародавні греки?

12. Як називається найвища гора в Греції?

13. Як перекладається назва моря «Понт Евксинський»?

14. Природні умови Греції сприяли розвитку мореплавства і … .

15. Як називається острів, розташований на південний схід від Греції?

16. Назвіть найбільшу область Греції.

17 Як називається місто, що уславилося своїми хоробрими воїнами?

18. Поясніть, чому міфічного героя Тесея особливо шанували в Афінах.

19. Поясніть, чому Мінотавра називали чудовиськом.

20. Розкажіть, як виникли і що означають вислови «нитка Аріадни», «дороговказна нитка».

21. Визначте, хто зайвий у наведеному переліку: Тесей, Егей, Мінотавр, Осиріс, Мінос, Дедал.

22. Коли і де виникла ахейська цивілізація?

23. Хто відкрив пам’ятники мікенської культури?

24. Який вигляд мали ахейські палаци?

25. Що можна сказати про господарство ахейців?

26. Що, на вашу думку, послужило причиною занепаду ахейської цивілізації?

27. Знайдіть у тексті помилки. У 1200 р. до н. е. на території Греції з’явилися ахейські племена. Створена ними культура дістала назву микенської. Вона була відкрита видатним німецьким археологом Р. Картером. За часів розквіту мікенської культури Грецію очолювала Троя, царем якої був Агамемнон. Серед найбільш видатних пам’яток цього часу можна назвати красиві троянські «Левові ворота» циклопічної кладки. Під палацем царя Агамемнона знаходився знаменитий лабіринт, в якому жив Мінотавр. Ахейці часто вели успішні війни. Запорукою успіху була залізна зброя. Ахейська цивілізація була знищена в результаті нашестя дорійських племен.

28. Гестія — богиня …

29. Бог війни…

30. Артеміда — богиня …

31. Бог-коваль — …

32. Гефест — бог …

33. Батько всіх богів і людей — …

34. Зевс — бог …

35. Володар підземного світу — …

36. Богиня домівки — …

37. Арес — бог …

38. Богиня Місяця і полювання — …

39. Аїд — бог …

40. Поясніть вислів «нитка Аріадни».

41. Вставте слова замість пропусків. Старогрецькі міфи, поеми Гомера збагатили мови багатьох народів прекрасними образними виразами. Причину сварки ми називаємо … , довгі, сповнені пригод мандри — … , брехливі обіцянки порівнюємо зі співом солодкоголосих … .

42. Є…а — красуня, через яку почалася Троянська війна.

43.П…м — цар Трої.

44. П…а — цариця острова Ітаки, яка двадцять років чекала на свого чоловіка.

45. А…н — владика Мікен, ватажок греків у Троянській війні.

46. О…й — головний герой однієї з гомерівських поем.

47. С…а — морське чудовисько, змія з шістьма головами.

48. Діоніс — бог …

49. Богиня землеробства і родючості — …

50. Афіна — богиня …

51. Вісник богів — …

52. Гермес — бог …

53. Бог Сонця, світла і правди — …

54. Аполлон — бог …

55. Богиня мудрості та війни — …

56. Гера — богиня …

57. Бог виноградарства і виноробства — …

58. Деметра — богиня …

59. Покровителька сім’ї і родинного життя — …

60. Поясніть вислів «Ахіллесова п’ята».

61. Вставте слова замість пропусків. Давньогрецькі міфи, поеми Гомера збагатили мови багатьох народів прекрасними образними висловами. Підступний подарунок ми називаємо …, вкрай запущену ситуацію — …, необхідність вирішити вкрай складне питання та уникнути небезпечних наслідків — пройти між … і …

62. П…с — троянський царевич, один з головних винуватців війни з греками.

63. П…м — одноокий велетень.

64. С…и — злі напівжінки-напівптахи.

65. Г..т — бог-коваль, що допомагав грекам у Троянській війні.

66. А…а — богиня, якій дісталося золоте яблуко.

67. Г..р — царевич, військовий вождь Трої.

68. Куди прямували грецькі переселенці?

69. Які території освоювали греки?

70. Хто такі аеди?

71. Назвіть причини грецької колонізації.

72. Назвіть відомі вам грецькі колонії Північного Причорномор’я.

73. Дайте визначення поняттям: «колонія», «метрополія», «тиранія».

74. Назвіть права та обов’язки грецьких громадян.

75. Хто з жителів грецьких полісів був позбавлений політичних прав?

76. Розкажіть про тиранію Пісистрата.

78. Південна частина Греції — … .

79. Ринкова площа — … .

80. Богиня полювання — … .

81. Вища точка Греції — … .

82. «Ахіллесова п’ята» — … .

83. «Троянський кінь» — … .

84. Видатний міфічний герой Еллади — … .

85. Героїня міфу про яблуко розбрату, богиня любові та краси — … .

86. Поема Гомера, що розповідає про останній рік Троянської війни — … .

87. Страховисько Лабіринту, яке переміг Тезей — … .

88. Напівжінки-напівптахи, з якими під час своєї подорожі зустрівся Одіссей — … .

89. Герой Троянської війни, ім’ям якого названо другу книгу Гомера. — … .

90. Бог любові, світла, краси, покровитель муз — … .

91. Богиня, що допомагала грекам під час війни — … .

92. Місто в Греції, що уславилося своїм багатством — … .

93. Бог, що подарував людям вогонь — … .

94. Найбільш родюча область Давньої Греції — … .

95. Як називалася рада знаті в Афінах?
а) Ареопаг;
б) демос;
в) поліс.

96. Творцем Союзу грецьких держав для боротьби проти персів після Марафонської битви був:
а) Перікл;
б) Фемістокл;
в) Демосфен.

97. Місця в Афінах для спортивних вправ, де згодом вчені навчали красномовству:
а) палестри;
б) портики;
в) гімназії.

98. Як грецькою називався «простий народ»?
а) Ілоти;
б) демос;
в) поліс.

99. Назвіть основні заняття спартанців:
а) військова справа;
б) ремесло;
в) землеробство.

100. В якому полісі Давньої Греції одночасно правили два царі?
а) Фівах;
б) Афінах;
в) Спарті.

101. Дев’ять правителів Афін, які щорічно обиралися долею:
а) стратеги;
б) архонти;
в) народні збори.

102. Як називався пагорб, на якому проводилися народні збори?
а) Агора;
б) акрополь;
в) ареопаг.

103. Хто скасував в Афінах боргове рабство?
а) Перікл;
б) Солон;
в) Драконт.

104. Що означає грецьке слово «демократія»?
а) «Влада тирана»;
б) «влада декількох»;
в) «влада народу».

105. Афінский мудрець, засуджений на смерть:
а) Сократ;
б) Аристотель;
в) Платон.

106. Найважливіша посада в Афінській державі, за яку обирали, піднімаючи руки:
а) перший стратег;
б) суддя;
в) упорядник податків.

107. Доведіть, що в VII—VI ст. до н. е. в Афінах утворилася рабовласницька держава з елементами обмеженої демократії.

108. Як природні умови Аттики визначали основні заняття населення?

109. Чиї інтереси захищала Афінська держава?

110. Чи було скасовано рабство взагалі в Афінах?

111. Чому Солон не позбавив аристократів землі?

112. Яке значення в історії Афін мали реформи Солона?

113. Брата-близнюка Геракла, що допомагав герою здійснювати подвиги, звали … :
а) Іфіїкул;
б) Полідевк;
в) Порцій.

114. У стародавніх греків веселу гулянку називали знайомим нам серйозним словом … :
а) колоквіум;
б) конференція;
в) симпозіум.

115. На монетах стародавньої Критської держави було викарбуване зображення … :
а) Геракла;
б) Мінотавра;
в) Афіни.

116. Відповідно до грецького міфу, дельфіни, що чули його спів на палубі корабля, під час катастрофи врятували поета:
а) Аріона;
б) Піндара;
в) Орфея;
г) Одіссея.

117. Найбільш винахідливим і кмітливим міфологічним героєм, що брав участь у поході до стін Трої, був:
а) Одіссей;
б) Ахілл;
в) Аякс;
г) Гектор.

118. Богиня правосуддя Феміда у правій руці тримає терези, а в лівій:
а) дзеркало;
б) блискавку;
в) меч;
г) скіпетр.

119. Прекрасна Єлена, через яку розпочалася Троянська війна, була дружиною:
а) володаря Мікен Агамемнона;
б) спартанського царя Менелая;
в) Александра Македонського.

120. Знаменитий афінський Парфенон був присвячений богині:
а) Афіні;
б) Гері;
в) Артеміді.

121. У стародавніх греків був звичай присвячувати дифірамби тільки богу: а) Зевсу;
б) Аполлонові;
в) Діонісу.

122. Ріку, що відокремлює царство мертвих від царства живих, греки називали:
а) Аїд;
б) Пекло;
в) Сатана;
г) Стікс.

123. Дочок Зевса Клото, Лахесис і Антропос у древніх міфах називали:
а) мойрами;
б) герперами;
в) музами.

124. Лабіринт, у якому жив легендарний Мінотавр, знаходився на острові:
а) Лесбос;
б) Кіпр;
в) Крит;
г) Мальта.

125. Старого, що перевозив душі через ріку Стікс у царство мертвих, звали:
а) Циклоп;
б) Харон;
в) Аїд;
г) Пірон.

126. Боги, яких вшановували стародавні греки, жили на горі:
а) Олімп;
б) Афон;
в) Арарат;
г) Джомолунгма.

127. Орфей тішив слух греків грою на:
а) скрипці;
б) кіфарі;
в) лютні;
г) сопілці.

128. Коли греки захопили Трою, то запропонували її жителям узяти щось одне із власного майна. Троянец Еней як найдорожче виніс на плечах:
а) мішок золота;
б) вузлик з домашнім начинням;
в) старого батька;
г) книги.

129. Юнака, який прагнув уникнути переслідувань з боку Аполлона і перетворився на дерево, звали:
а) Тополя;
б) Кедр;
в) Кипарис;
г) Каштан.

130. Вінок, що прикрашав голову бога Гіпноса, був сплетений із квітів:
а) рож;
б) кульбаб;
в) фіалок.

131. Давньогрецький сатир, що ризикнув змагатися з Аполлоном у мистец -тві гри на флейті, через що був жорстоко покараний:
а) Марсій;
б) Фрігій;
в) Порцій.

132. Згідно з міфами, їжею богів Олімпу служила:
а) акація;
б) фіалка;
в) амброзія.

133. Поему Гомера «Одіссея» переклав російською мовою:
а) О. Пушкін;
б) В. Жуковський;
в) М. Лермонтов;
г) М. Некрасов.

134. Згідно з грецькою міфологією, музою — покровителькою історії була:
а) Кліо;
б) Талія;
в) Терпсихора;
г) Мельпомена.

135. Виберіть із переліку тільки географічні назви: Пелопоннес; Тесей; Крит; Троя; Мінос; Аполлон; Афіни; Тритон; Артеміда; Одіссей; Олімп.

136. Виберіть із переліку тільки героїв міфів: Зевс; Аріадна; Егей; Пан; Ерос; Тесей; Арес; Парис; Ніка; Геба; Ахілл.

137. Виберіть із запропонованого переліку тільки грецьких богів: Аргус; Уран; Ікар; Крит; Арес; Ніка; Океан; Земфір; Зевс; Гомер; Феміда; Едіп.

138. Кому належать слова? Із якого твору наш герой? «Лише я винний у загибелі Патрокла! Не буде мені спокою, поки не помщуся ненависному Гектору».

139. Кому належать слова? Із якого твору наш герой? «Якщо залишишся живий, заміни чорне вітрило на біле. Нехай він здалеку засвідчить твою перемогу».

140. Кому належать слова? Із якого твору наш герой? «Віддай яблуко мені, і я зроблю тебе за це могутнім царем, володарем всієї Азії».

141. Кому належать слова? Із якого твору наш герой? «Прив’яжи нитку біля входу і, просуваючись лабіринтом, розмотуй клубок. За допомогою цієї нитки ти знайдеш зворотний шлях».

142. Кому належать слова? Із якого твору наш герой? «Не засуджуйте нещасного батька. Так, мені нікого звинувачувати в загибелі сина! Знаю, знаю, людина — не птах. Але надзвичайно прекрасний створений богами світ, коли дивишся на нього з висоти».

143. Кому належать слова? Із якого твору наш герой? «О, владико морів! Нехай Одіссей ніколи не побачить вітчизни. Якщо ж волею долі він досягне Ітаки, нехай повернеться один, на чужому кораблі і нещастя знайде у своєму будинку».

144. Як стародавні греки називали свою країну та себе?

145. Як називається палац, винайдений археологами на Криті?

146. Що таке материкова Греція?

147. Порівняй географічне положення Греції та Фінікії?

148. Що таке Іонічна Греція?

149. Як називається гірський прохід, що з’єднує Північну Грецію з Середньою?

150. Як називається найбільший острів в Егейському морі?

151. Порівняй географічне положення Греції з положенням Єгипту.

152. Як називається область Середньої Греції, що найбільше уславилася в історії?

153. Що таке Острівна Греція?

154. Назви найвищу гору Греції.

155. Порівняй географічне положення Греції з положенням Дворіччя.

156. Якими греки уявляли своїх богів?

157. Де жили грецькі боги?

158. Назвіть головного бога греків.

159. Як називалися ріки у підземному царстві?

160. Як звали двох братів Зевса?

161. Чим поливає землю з двох глечиків богиня ранкової зорі Еос?

162. Чиїми покровителями були боги Аполлон та Гермес?

163. Чиїми покровителями були богині Афродіта та Афіна?

164. Чиїми покровителями були боги Деметра та Гефест?

165. Які жертви приносили греки богам?

166. Як греки пояснювали зміни пір року?

167. Які роль посідав культ богів у житті та заняттях стародавніх греків?

168. Хто такі рапсоди?

169. Скільки років тривала Троянська війна?

170. Яка причина виникнення Троянської війни?

171. Хто наполягав на захопленні Трої?

172. Що означає вислів «троянський кінь»?

173. Чим уславився Генріх Шліман?

174. Як було винадено троянський скарб?

175. Що означає вислів «ахіллесова п’ята»?

176. Скільки років тривала подорож Одіссея додому?

177. Чому Одіссея називають хитромудрим?

178. Царем якого острова був Одіссей?

179. Хто жив у грецькому будинку?

180. Як розташовувались знатні греки за обіднім столом?

181. Про що свідчить той факт, що міста Криту не були обнесені великими мурами на відміну від міст материкової Греції? Ким вважали себе критяни?

182. Чи мали критяни свою писемність?

183. Назви головні міста материкової Греції за ахейських часів.

184. Коли в греків з’явилося залізо?

185. Де була розташована Троя?

186. Про які події розповідається в «Іліаді» та «Одіссеї»?

187. Що допомогло дорійцям завоювати ахейців?

188. Назви верховного бога греків. Де, за уявленнями греків, жили боги? За що греки шанували Прометея? Якими уявляли греки своїх богів?

189. Доведи, що релігія давніх греків була обожненням природи.

190. Як греки пояснювали зміну пір року?

191. Яку роль відіграв культ богів у житті й заняттях греків?

192. Назви богів, під покровительством яких перебували різні види діяльності.

193. Де була розташована Спарта?

194. Чи всі жителі Спарти мали однакові права?

195. Яке заняття вважалося в Спарті найважливішим?

196. Які були звичаї в спартанців?

197. Як у Спарті виховували молодь?

198. Як у Спарті приймались державні рішення?

199. Які закони встановив Лікург?

200. Що таке поліс?

201. Які риси характеру особливо цінувались спартанцями в людині?

202. Чи можна сказати, що Спарта була багатою державою?

203. Яке місце в житті спартанців відводилося освіті?

204. Чи вважаєш ти справедливим спосіб ухвалення державних рішень у Спарті?

205. Які риси спартанського життя тобі до вподоби, а які — не подобаються?

206. Що згуртовувало спартанське суспільство? Вибери правильну відповідь: релігія, сім’я, культура, сувора дисципліна і слухняність.

207. Які були природні умови в Аттиці?

208. Як ухвалювали в Афінах державні рішення?

209. Кому належала головна роль в управлінні полісом?

210. Чим відрізнявся раб від вільного городянина?

211. Як греки ставилися до рабів?

212. Якими були закони Драконта?

213. У чому полягає заслуга Солона перед афінянами?

214. Які були обов’язки громадян різних розрядів перед полісом, за законами Солона?

215. Порівняй становище й заняття вільних громадян і рабів. Що в них було спільного й відмінного?

216. Який зміст вкладав Діоген у слово «раб»? Ким він сам вважав себе — рабом чи вільним?

217. Чому в Аттиці, на відміну від Спарти, не заборонялось накопичувати багатство? Чому така заборона завдала б шкоди всій державі?

218. Чим державні порядки за часів Солона відрізнялися від спартанських, а в чому були подібними?

219. Дай оцінку законам Солона з погляду: а) селянина; б) ремісника; в) аристократа; г) раба.

220. Що таке тиранія?

221. З якою метою Пісістрат захопив владу?

222. Для чого було запроваджено остракізм?

223. Які були заслуги Полікрата перед громадянами?

224. Чому афіняни, незважаючи на всі заслуги Пісістрата та його синів, не могли пробачити їм захоплення влади?

225. Чи можна вважати остракізм справедливим заходом?

226. Прочитай легенду про Полікратіє перстень. Який головний життєвий принцип греків порушив тиран?

Тема № 5. ГРЕЦІЯ У ІІ-МУ — 1-Й ПОЛ. I ТИС. ДО Н. Е. Історія Стародавнього Світу, 6 клас

Попередня сторінка з Історії Стародавнього Світу 6 клас

Повернутися до змісту Історія Стародавнього Світу 6 клас

Наступна сторінка з Історії Стародавнього Світу 6 клас