Тема № 4. Давні Індія та Китай. Історія Стародавнього Світу, 6 клас

Тема № 4. Давні Індія та Китай. Історія Стародавнього Світу, 6 клас

УРОК 23. ДАВНЯ ІНДІЯ

Мета уроку: дати уявлення про Давню Індію, природно-кліматичні умови і географічне положення, історію утворення найдавніших держав долини річки Інд; розвивати вміння знаходити загальне в історії розвитку Давньої Індії та інших країн; засвоїти поняття: «Індостан», «Інд», «Ганг», «арії», «раджа», «варни», «касти».

Поняття і терміни для вивчення: Джунглі, Хараппська цівілізація, Індостан, Інд, Ганг, арії, раджа, варни, касти

Джунглі — густий і непрохідний тропічний ліс. Слово «джангал» походить з санскриту і означає непрохідні зарослі. Англійці, що жили в Індії запозичили це слово, перетворивши його на англ. Jungle і застосовували його спочатку тільки для позначення бамбукових болотистих лісів Хіндустана і дельти Ганга.

Індська цивилізація або Хараппська цивілізація (5000 до н. е. — 1900 до н. е.) — стародавня цивілізація, археологічні свідчення про яку знаходять здебільшого в долині річки Інд на території сучасного Пакистану. Роль, яку вона відіграла в становленні сучасної індійської культури, в наш час не встановлена. Самоназва народу, що створив Індську цивілізацію, невідома. Сучасні їй шумери іменували долину Інду «країною Мелухха», що є схожим на дравідійське «met-akam» — «країна». Можливо, від цієї назви також походить санскритське «mleccha» — «варвар, іноземець».
Іноді в англомовній літературі вживається також назва цивілізація Інду — Сарасваті, чим цивілізація долини Інду пов’язується з цивілізацією, описаною у Ведах, яка начебто процвітала біля річки Сарасваті, русло якої невідоме.
Індська цивілізація загубилася у глибині віків, і була відкрита тільки в 1920-их роках, після чого стала в ряд із сучасними ій цивілізаціями Месопотамії та Єгипту, як одне з перших людських суспільств, в яких існували міста, розвинене сільське господарство і своя система письма.

Індостан — півострів на півдні Азії. Площа 2 млн. км?. Практично вся територія Індостану належить Індії. Перські автори називають так всю Індію, західні європейці ж іменують так зазвичай тільки країну на північ від гір Віндії, тобто материкову частину країни. На заході півострів омивається Аравійським морем, на сході — Бенгальською затокою Індійського океану. Умовна північна межа тягнеться від дельти Інду до дельти Гангу.

Інд — річка в Південній Азії, яка витікає з Тибету й впадає в Індійський океан, проходячи територіями Китаю, Індії та Пакистану. Інд має важливе економічне значення для економіки Південної Азії. Від перської назви річки походить європейська назва країни Індія.

Ганг — одна з найповноводніших та найдовших (2 510 км) річок Південної Азії. Бере свій початок у Західних Гімалаях із льодовика Ґанґотрі в штаті Уттаракханд, тече на південний схід, перетинаючи Гангську рівнину на півночі Індії, і впадає в Бенгальську затоку, формуючи разом з річками Брахмапутра і Меґхна дельту Гангу-Брахмапутри (переважно на території Бангладеш), частина якої вкрита лісами Сундарбанс.
Ґанґ (в індуїстській міфології) — небесна річка, яка спустилася на землю і стала річкою Ґанґою. З давніх часів вважається священною для індусів, які здійснюють паломництва до неї, особливо до її витоків та міст Харідвар, Варанасі і Аллахабад. На її берегах проходять кремації, над водою розсіюють попіл померлих та здійснюються обрядові купання.

Арії (арійці) — в етнології і антропології, окрім народів індоєвропейської мовної сім’ї, найдавніші народи, які самі так себе називали. Назва походить від самоназви «арій» (благородний), яка зустрічається в найдавніших індійських та іранських джерелах. Арії протиставляли себе «нешляхетним» чужеземцям «турам», «дхаса». За іншою версією назва народа аріїв походить від санскритського слова «ар» — земля, оранка.
В ІІ тисячолітті до н. е. в Індію прийшли племена кочівників і скотарів — «арії». Згадка про це збереглася в священній книзі індусів «Ріґведа», де розповідається, що за один день боги знищили 99 міст дасью (городян). Дасью були темношкірі і не знали ні законів, ні богів. Завойовники були високого зросту і мали білу шкіру. Свою батьківщину називали Арьяварта.

Раджа (сяяти, блищати) — індійський титул правлячої особи, князя або царя. Слово походить ще з індоєвропейської епохи. Іноді для посилення його додаються епітети типу Мага-Раджа (великий цар).

Варни — назва великого соціального стану в традиційному індійському суспільстві. Традиційно існує чотири варни: жрецтво — брагмани, воїни — кшатрії, торговці, фермери —вайшії, слуги, робітники — шудри.
Спершу існувала система типового для індоєвропейських народів трьохчленного поділу суспільства на три стани: жерців — брахманів, знатних воїнів — кшатріїв та вільних громадян — вайшіїв. Внаслідок підкорення та асиміляції прибульцями-аріями місцевого населення в суспільстві з’явився великий прошарок людей, які, з одного боку, не були чужинцями чи рабами, тобто вважалися частиною громади, а з іншого за походженням не належали до 3 старих варн та мали невисокий соціальний статус. Цих людей віднесли до четвертої варни — шудр. Це був найнижчий стан слуг. З часом наповнення цих термінів змінилося. Якщо у ведичний період кшатріїї — то лише військова аристократія, а вайшії, селяни та ремісники — це повноправні громадяни, то вже в середині І тисячоліття н. е. за свідченнями китайського паломника вайшіями вважаються лише торговці, а більшість селян є шудрами.

Сучасні касти є поняттям значно вужчим за стародавні варни. Якщо варн лише 4 (зрідка так званих «недоторканих» називають п’ятою варною), то каст сотні, кожна зі своїми власним місцем в суспільній ієрархії, звичаями, традиціями, релігійними особливостями та власним походженням. За традицією більшість каст виводять себе з однієї з давніх варн, хоч в більшості випадків така спадковість вельми сумнівна.

УРОК 24. РЕЛІГІЯ ТА КУЛЬТУРА ДАВНЬОЇ ІНДІЇ

Мета уроку: ознайомити учнів із найдавнішими культами та культурою Давньої Індії; дати уявлення про особливості суспільного ладу Індії; показати внесок староіндійської культури в розвиток світової науки і культури; удосконалювати навички роботи з історичною картою та підручником; засвоїти поняття: «Брахма», «Вішну», «Крішна брахманізм», «Будда», «буддизм», «веди», «Рігведа», «індуїзм», «ступа».

Поняття і терміни для вивчення: Брахма, Вішну, Крішна брахманізм, Будда, буддизм, веди, Рігведа, індуїзм, ступа, джайнізм, карма, нірвана, йога, варни, касти, брахмани, шудри, вайш’ї, недоторканні, цифри, шахи.

Брахма — перший бог індуїстської головної тріади, в яку входять Брахма, Шива і Вішну. Він вшановується як творча сила і творець всесвіту. Брахма зображується у вигляді сивого старця з чотирма обличчями і чотирма руками.

Шива або Шіва (прихильний, дружній) — бог-руйнівник і водночас творець у трійці (трімурті) головних богів індуїстського пантеону. Прообразом Шиви був протоіндійський міфологічний персонаж — рогате божество на троні, зображення якого знаходили зокрема у Мохенджо-Даро. У ведійському варіанті йому відповідав Рудра — стихійне божество грози і бурі.

Вішну (всюдисущий або передвічний) — Верховний Бог в індуїзмі. Один із трійці головних богів поряд з Брахмою і Шивою. Божество сонця. Займається захистом універсального порядку, створеного Брахмою. Дарує найбільші блага людині з членів трійці. Має десять аватар, дев’ять з яких побували на Землі і виконали свої місії. Зображається раджею з блакитною шкірою і чотирма руками. В руках тримає лотос, булаву, мушлю та чакру.

Крішна (можливі значення — «красень», «темний», «темно-синій») — одна з іпостасей Бога в індуїзмі i є аватарою Вішну, син Васудеви і Девакі — найвищий Бог. Це надзвичайно популярна інкарнація Вішну. Культ Крішни настільки популярний, що його прихильники дивляться на нього не тільки як на просте втілення Вішну, але як на самого Всевишнього Господа. Породжений Васудевою і Девакі, він був принесений у житло Яшоди його батьком, щоб уникнути захоплення Крішни шуряком Васудеви (двоюрідним братом Девакі), царем Камсою (називний відмінок — Камса), якому було передвіщено, що восьма по рахунку дитина Девакі стане причиною його (Камси) смерті.

Брахманізм — релігія стародавньої Індії, що розвинулася з ведизму та домінувала в період приблизно з 500 року до н. е. до 200 року н. е. Термін «брахманізм» був запропонований у 19 столітті, але й зараз деякі джерела поширюють на цю релігію назву «індуїзм», розглядаючи брахманізм як його ранню форму. Назва релігії походить як від домінуючоюї позиції варни священиків — брахманів, так і від значення Брахми в якості верховної сили. Брахманізм відрізняється від індуїзму, що розвинувся пізніше багато в чому на його основі, тим, що в індуїзмі значна увага приділяється окремим божествам, таким як Вішну і Шива, та існує поклоніння їм — бхакті. З другого боку, він відрізнявся і від ведизму, що зосереджувався на складній міфології з великим числом божеств. Хоча брахманізм був переважно замінений іншими релігіями, зараз все ще існує консервативна секта його послідовників — шраута.

Будда — в буддизмі істота, що досягла пробудження (бодгі) і вийшла з кола страждань (сансара). Дослівно з санскриту «пробуджений». Згідно з вченням махаяни існує нескінченна кількість будд, одним з яких був історичний будда Гаутама.

Буддизм (Вчення Просвітленого) — релігійно-філософське вчення (Дгарма) про духовне пробудження (бодгі), яке виникло близько VI століття до н. е. в Давній Індії. Засновником вчення вважається Сіддхартха Гаутама, в подальшому отримав ім’я Будда Шак’ьямуні.

Веди — священні тексти індуїзму, які були створені в II–I тис. до н. е. і записані ведичним санскритом. У них згадуються 1999 богів і міститься 1028 гімнів. Веди складаються з 4-х частин: Ригведи — Веди гімнів, Самаведи — Веди пісень, Яджурведи — Веди жертвоприношень та Артхарваведи — Веди заклинань. Спочатку Веди передавались в усній формі в середовищі ведичного жрецтва від вчителя до учня, і були записані пізніше.
У класифікації індуїстських священних текстів веди належать до текстів одкровення — шруті. Кожна Веда має основну частину (Самхіту) та коментарі до неї Брахмани, Араньяки й Упанішади.

Ріґведа — стародавній збірник релігійних гімнів, написаних ведичним санскритом. Збірник є одним з чотирьох канонічних текстів індуїзму та індійської літератури загалом, відомих як Веди. Деякі з гімнів Ріґведи все ще читають при індуїстських молитвах та в інших випадках, що робить цей текст одним з тих, що безперервно використовувалися протягом найбільшого часу. Загалом Ріґведа є одним з найстаріших збережених творів, складених індоєвропейськими мовами.

Індуїзм («вічна релігія», «вічний шлях», або «вічний закон») — стародавня національна релігія, корені якої ведуть до ведичної цивілізації. Індуїзм — це третя за кількістю послідовників релігія у світі після християнства та ісламу. Індуїзм сповідує понад 1 млрд людей, з яких близько 950 млн проживають в Індії та Непалі.

Ступа («верхівка, купа землі, каміння»; первісне значення — споруда на могилі царя або вождя) — в буддистській архітектурі монументальна культова споруда для зберігання реліквій.

Джайнізм («переможець») — релігійно-філософське вчення, що виникло в Індії приблизно в VI столітті до н. е., поширене в сучасній Індії та Шрі-Ланці. У сучасному світі джайнізм — невелика за кількістю вірних, але дуже впливова в Індії, де їх нараховується приблизно 4,9 млн., релігія. Джайни найзаможніша релігійна група Індії. Вони зберігають прадавню систему освіти, і їхня громада має найвищий відсоток грамотності серед інших релігійних груп у країні. Бібліотеки джайнів найстаріші в Індії.

Карма — універсальний закон дії та наслідків у дхармічних релігіях. Причина і наслідок є головною двоїстістю матеріального світу. Все, що відбувається, має причини та наслідки, прямі та непрямі. Випадковості не існує. Все є частиною високоорганізованої структури причин та наслідків. Причина та наслідок відноситься до принципу дії та реакції. Відповідно до Ведичного вчення, цей принцип прикладається і до фізичного і до метафізичного рівня.

Нірвана — стан переходу в абсолютну пустоту, небуття, спокій. Виникає в результаті відмови живої істоти від всіх пристрастей, бажань, почуттів. Центральне поняття буддизму і джайнізму. Необхідною умовою досягнення нірвани є розрив безкінечного циклу народження і смерті — самсари.

Йога (зв’язок) — психопрактика зміни свідомості, сукупність різноманітних індійських духовних і фізичних метод, що розробляються в різних напрямах індуїзму та буддизму з метою керування психікою та психофізіологією індивіда задля досягнення піднесеного психічного й духовного стану.
У вужчому сенсі йога — одна з шести ортодоксальних шкіл (даршанів) філософії індуїзму, за вченням якої людина може злити свою душу з Богом, досягти найвищого блага самопізнанням, самозаглибленням, цілком звільнивши свою свідомість від впливів зовнішнього світу. Йога виникла близько 2 ст. до н. е. як вчення ідеалістичного спрямування. Вища мета йоги — зміна онтологічного статусу людини у світі.
Основні напрями йоги:
раджа-йога — королівська йога, шлях медитації;
карма-йога — шлях діяння;
джняна-йога — шлях знання;
бхакті-йога — шлях служіння;
Крім чотирьох основних напрямків йоги, існує також багато інших, серед яких широко відома хатха-йога — шлях очищення тіла та розуму.

Варна (стан) — соціальні прошарки в традиційному індійському суспільстві.

Каста — спадкові замкнені групи людей, які пов’язані традиційними професіями і займають певне місце в соціальній ієрархії.
Касти існували в різних формах у багатьох стародавніх і середньовічних державах. Найбільшого розвитку кастова організація набула в Індії, де, власне, на її позначення використовується термін джаті (досл. «порода, походження»). Кастова система в Індії перетворилась на соціальну систему і стала важливим елементом індуїзму. Конституція Індії 1950 року проголосила рівноправність каст, однак на практиці залишки і пережитки кастових суспільних відносин зберігаються в суспільному житті і дотепер.

Брахмани — частина індуїстських священних текстів шруті, коментарі до чотирьох Вед, в яких описується правильне виконання обрядів.
Кожна із ведичних шкіл мала свої власні брахмани. Кількість цих текстів у період Махаджанамапад невідома. На сьогодні збереглося 19 повних брахман, дві з яких пов’язані з Рігведою, шість із Яджурведою, десять із Самаведою, одна із Атхарваведою. Крім цього існують фрагменти інших брахман. Брахмани дуже різняться за обсягом: від однієї сторінки до багатотомників.

Шудри — четверта варна у традиційному секційному поділі на чотири секції в історичному індуїстському суспільстві. Роль цієї варни у постведичній Індії полягала у виконанні важких і простих робіт. Варна шудр — це найнижчий стан слуг. Так, більшість індуїстських селян є шудрами. Серед індусів на острові Балі, Індонезія шудри становлять 97% населення, що практикує індуїзм. Чотирма варнами є брахмани, кшатрії, вайшії і шудри.

Вайш’ї — представник третьої за значимістю варни давньоіндійського суспільства, що складалася з землеробів. Члени каст цієї варни визнають вищість брахманів, але не обов’язково виявляють таке ставлення до кшатрійскіе каст; як правило, вайш’ї більш строго дотримуються правила, що стосуються їжі, і ще більш ретельно намагаються уникати ритуального опоганення.

Шахи — гра на спеціальній дошці, що має назву шахівниця й поділена на 64 світлі і темні клітини (поля), між 16 світлими (білими) і 16 темними (чорними) фігурами за встановленими для них правилами пересування; старовинна індійська настільна розважальна гра, що має давню історію.
Стародавнє походження шахів не викликає сумнівів. Ігри з фішками на дошці були відомі ще в 3—4-му ст. до н. е. У перші п’ятсот років нової ери в Індії, за думкою багатьох істориків з’явилась найдавніша форма шахів — військова гра чатуранґа. Грали в чатуранґу четверо гравців. Хоча й чатуранґа була складною грою, що вимагала точного розрахунку, пересування фігур визначалося кидком гральної кості.
На наступному етапі розвитку гра для чотирьох перетворилася в гру для двох суперників, виграш у якій уже досягався не киданням кості, а розумом. Нова гра для двох суперників отримала назву шатрандж. У 8—9 ст. шатрандж отримав широке розповсюдження в Арабському Халіфаті.

УРОК 25. ДАВНІЙ КИТАЙ

Мета уроку: дати уявлення про природно-кліматичні умови, населення, історію утворення держави в Давньому Китаї; формувати навички визначення загальних закономірностей і особливостей в розвитку стародавніх держав; удосконалювати навички роботи з історичною картою та підручником; засвоїти поняття «Хуанхе», «Янцзи», «Шань-Інь», «Жоу», «Піднебесна», «шовк», «фарфор», «рис», «чай».

Поняття і терміни для вивчення: Хуанхе, Янцзи, Шань-Інь, Жоу, Піднебесна, шовк, фарфор, рис, чай, Велика Китайська стіна, гуни, Великий шовковий шлях

Хуанхе (в перекладі з китайської — Жовта річка) — друга за довжиною річка Азії та Китаю (після Янцзи), та шоста за довжиною річка світу, довжина становить близько 5 464 км.

Янцзи або Чан («Довга ріка») — найдовша річка Євразії, третя за довжиною у світі (після Нілу і Амазонки). Протікає територією Китайської Народної Республіки, має довжину близько 6 300 км, площа басейну — 1 808,5 км?.

Держава Шань, альтернативна назва держави Інь або держави Шань-Інь — державне утворення, що існувало з 1600 по 1027 рік до нашої ери в землях від півночі до виходу р. Хуанхе на Велику китайську рівнину. Держава Шань передувала державі Чжоу.
Шань є першим китайським державним утворенням, реальність існування якого підтверджується не тілько археологічними знахідками, але і наративними та епіграфічними писемними джерелами.

Чжоу — династія і держава в Китаї, що існувала у 1046—221 до н. е. Її правління було найдовшим у китайській історії, хоча політичний і військовий контроль вона зберігала тільки до 771 року до н. е. Цей період називають періодом Західної Чжоу.

Західна Чжоу. Існування — приблизно 1000—770 роки до н. е. Правителі Шан були скинуті династією Чжоу, яка спочатку побудувала свою столицю поблизу сучасного Сіаню, а пізніше, приблизно у 750 році до н. е., утікла від варварів, які вторглися в країну і осіли поруч з нинішнім Лояном. У цей період держава була суто феодальною. В центрі державних земель — імператорська земля (володіння), оточена доменами васалів, які межують з іншими ленами.

Східна Чжоу. Існування — приблизно 770—256 р. до н. е. З 770 р. до н. е. ці правителі вели між собою запеклі війни. Влада царів слабшає, володарі ленів стають більш незалежними. Утворюються більші князівства, які об’єднуються лише для оборони від кочівників.

Піднебесна — термін китаєцентричної філософії, під яким розуміється весь світ, тобто все, що є «під Небом». У широкому сенсі цього слова розуміється безмежний (світ), а у вузькому сенсі — певний географічний обмежений простір (держава імператора). Термін застосовувався для позначення певної системи цінностей і порядку, об’єктами яких є територія, народ чи держава. Відповідно, поняття «Світ» об’єктивно існує поза «світоглядом», а поняття «Піднебесна» суб’єктивно реалізується саме через «світогляд» як систему цінностей і порядку.
В Китаї «Піднебесна» є простором, в якому панує універсальна система китайських цінностей і порядку, котру очолює голова китайської правлячої династії — імператор. Центром «Піднебесної» є «Серединна держава», або, точніше, «Центральна країна» — цивілізований Китай. Довкола цього центру розташовані країни «чотирьох сторін світу» — варварів Сходу, Півночі, Півдня та Заходу. Завданням імператора є зберігання миру у «Піднебесній» шляхом поширення китайської системи цінностей у середовище «варварів». Остаточна мета — тотальна «китаїзація» і розширення кордонів «Центральної країни» до меж існуючого світу. Ця мета розглядається як благо, бо надає «варварським» народам і державам доступ до досягнень китайської цивілізації.

Шовк — натуральна текстильна нитка тваринного походження — продукт виділення залоз гусіні шовкопрядів при звиванні коконів. Довжина шовкової нитки може досягати 800—1000 м. Вона має трикутний переріз і подібно до призми відбиває світло, завдяки чому має гарний блиск.
Найвідомішим застосуванням ниток шовку є виготовлення шовкових тканин.
Батьківщиною шовку є стародавній Китай. За легендами, культура шовківництва виникла близько V тис. до н. е.. Найбільш розповсюдженим є переказ про Лей Цзу, першу дружину Жовтого імператора, що жив в центральних районах Китаю близько 5000 років тому.
Одружившись, Лей Цзу привезла з собою секрет вирощування шовкопряда. Ця легенда підтверджуються і археологічними розкопками в провінціях Хубей і Хунань — там знайдено велику кількість речей, що добре збереглися. Виходячи з цього, шовківництво існувало вже приблизно за дві тисячі років до нової ери (епоха пізнього неоліту), а виробництво шовку 2500—2800 років тому вже було розвинутою галуззю виробництва.

Порцеляна — один із видів тонкої кераміки — білий матеріал. Слово «порцеляна» походить від староіталійського «porcellana» — назви молюска Concha Veneris. Назву запозичено, у зв’язку з напівпрозорим виглядом його мушлі (черепашки), яка є подібною до справжньої порцеляни.
Відтоді як порцеляновий посуд у 13 столітті потрапив до Європи з Китаю, його називають China, тобто ніби як і раніше вважають китайським витвором (хоча сьогодні в Піднебесній порцеляни елітних марок не виробляють). Цей «атавізм» наявний і в маркуванні більшості європейських виробників. Класична Fine China — порцеляна з білою глиною-каоліном в основі. Порцеляна класу «люкс» — це Bone China, себто кістяна (винайдена 1796 року в Англії ). Каолін у ній замінено фосфатом кальцію, простіше кажучи — подрібненими коров’ячими кістками.
У китайців найціннішим вважався посуд ручної роботи з відбитками пальців автора.

Рис — культурна рослина або група культурних рослин, що зазвичай включає два види роду рис: Рис азіатський (Oryza sativa) і Рис африканський (Oryza glaberrima). Вирощується головним чином у тропіках і субтропіках, особливо Південної, Південно-східної та Східної Азії, де становить основний продукт харчування.

Чай— напій, що отримується заварюванням, варінням або настоюванням підготовленого листа чайного куща. Чаєм також називається сухе листя чайного куща, призначене для заварювання чайного напою. У розширеному сенсі — будь-який листяний або трав’яний настій.
Саме в Китаї стали вперше вживати чай як ліки, а потім — і як напій. Саме від китайської назви чаю («ті» у південних діалектах, «ча» в північних і в кантонському) походять назви чаю в різних мовах, причому вибір північної або південної вимови вказує на основний спосіб доставки чаю — відповідно, сушею або морем.
Вже за династії Хань чай використовували як ліки; у роки Тан чай стали вживати, як напій. До другої половини першого тисячоліття сформувалися традиції вживання чаю, китайці відмовилися від варіння чаю, яке раніше практикувалося, і перестали додавати в чай сіль. Лу Юй написав «Канон чаю» (Ча цзин). У той час чай зазвичай виробляли у вигляді брикетів, перед заварюванням товкли у ступці. багато для популяризацію чаю як напою та чайної церемонії зробив Лу Тун. За династії Сун у вжиток увійшов листовий чай і чай у вигляді порошку (його збивали віночком з невеликою кількістю води), а чаювання перетворилося на вишукане проведення часу, вершиною якого була Сунська чайна церемонія. Саме такий варіант приготування чаю запозичили японці, пізніше включивши його до своєї чайної церемонії.
Чайні плантації на схилах гір у повіті Шеньнунцзя, провінція Хубей
Згасання чайної культури Китаю в XIII столітті пов’язують з монгольською навалою, в результаті якої багато культурних досягнень було забуто. Лише в епоху династії Мін чайна культура відродилася — але вже на іншій основі: китайці перейшли повністю на листовий чай, який заварювали в гарячій воді. Саме з таким чаєм і методом його приготування познайомилися європейці.

Великий китайський мур — серія кам’яних та земляних укріплень в північній частині Китаю, збудованих з метою захисту північних кордонів Китайської імперії проти вторгнень різних кочових племен. Найстаріша частина муру була збудована ще в сьомому столітті до н. е. Пізніше, будівництво нових секцій тривало аж до 16 століття включно. Одна з найвідоміших частин муру збудована в 220—206 до н. е. першим імператором Китаю Цінь Ші Хуан-ді. Небагато з них дійшли до наших днів. Більшість нині існуючих були збудовані в епоху династії Мін.
Великий китайський мур простягається від Шаньхайгуань на сході до Лобнор на заході по дузі, що приблизно розмежовує південні околиці Внутрішньої Монголії. Археологічне дослідження 2008 року прийшло до висновку, що Великий мур, побудований в епоху династії Мін (1368 — 1644), з усіма його секціями простягається на 8 851,8 км. Ця довжина складається з 6259 км самих стін, 359,7 км траншей та 2 232,5 км природних захисних бар’єрів, таких як гори та річки. Її загальна протяжність згідно з результатами 2012 року становить 21 196,18 кілометрів. Уздовж усієї Великої китайської стіни споруджені каземати для охорони і сторожові вежі, а у головних гірських проходах — фортеці. Великий китайський мур зберігся до наших днів, переважно, у вигляді кам’яної захисної стіни династії Мін (17 століття).
До періоду Весни та Осені, який розпочався приблизно у 8 столітті до н. е., китайці вже були знайомі з технікою будівництва захисних стін. У період Воюючих царств з 5 століття до н. е. до 221 року до н. е., удільні князівства Цінь, Вей, Чжао, Ці, Янь та Чжуншань побудували протяжні укріплення для захисту своїх власних кордонів. Здатні витримати атаку легкої зброї, такої як мечі та списи, ці стіни будувались, головним чином, утрамбовуванням землі та гравію між щитами.
Цінь Ші Хуан-ді підкорив практично всі ворогуючі князівства та об’єднав Китай в 221 році до н. е., започаткувавши династію Цінь. Маючи намір запровадити централізоване правління і не допустити відродження колишніх регіональних правителів, він наказав зруйнувати ту частину муру, яка розділяла його імперію вздовж кордонів колишніх царств. Для захисту імперії від нападів кочових племен хунну з півночі, він наказав будувати нові мури щоб з’єднати вже існуючі укріплення вздовж нових північних кордонів імперії.
В 221 році до н. е. імператор Цінь Ші Хуан-ді наказав послати на кордон імперії 300-тисячну армію на чолі з полководцем Мен Тянем для будівництва між наявними земляними валами фортифікаційних укріплень із каменю та цегли, значна частина яких повинна була проходити в непрохідних гірських районах.
Мен Тянь спорудив 34 бази поблизу місць будівництва, які були добре пов’язані з дорогами, що ведуть у центр країни, якими доставляли обози з будівельними матеріалами, провізією та робітничу силу. Звідти все це розподілялося по гарнізонних селищах, де жили будівельники.
Реконструкцію попередніх земляних валів та будівництво муру розпочали з будівництва веж, яких налічувалось близько 25 000. Вони були різного розміру та побудовані з різного матеріалу, але кожна була пірамідою завширшки та заввишки близько 12 м. Відстань між ними була в «два польоти стріли», а з’єднувались вони товстою стіною заввишки близько семи метрів. Стіною легко могла пройти шеренга із восьми чоловік.
Будівництво муру в основному було закінчено до 213 року до н. е. Крім 300 тисяч солдат, у будівництві стіни брали участь сотні тисяч мобілізованих селян. «Найдовшим цвинтарем світу» називають Великий китайський мур, де на будівництві загинуло від сотень тисяч до кількох мільйонів людей. Незважаючи на назву, в самому мурі вони поховані не були.
Транспортування великої кількості матеріалів, необхідних для будівництва, було складним завданням, тому будівельники прагнули використовувати місцеві ресурси. В районах гірських хребтів використовували камінь, в той час як будівельний матеріал із земляного ґрунту використовували для будівництва на рівнинах. Не збереглось жодних історичних документів, в яких би вказувалась довжина та місце проходження мурів династії Цінь. Більшість древніх мурів зруйнувались на протязі століть, і лише небагато секцій стіни дійшли до наших днів. Пізніше династії Хань, Сун, Північні та Цзінь ремонтували, відбудовували та розширювали частини Великого муру для захисту від північних завойовників.
Конструкція Великого муру була відновлена ще раз в епоху династії Мін, невдовзі після поразки китайської армії від ойротів в битві при Туму в 1449 році. Мін не вдалося підкорити маньчжурські та монгольські племена після цілого ряду проведених битв, а тривалий конфлікт ліг тяжким тягарем на імперію. Мін прийняла нову стратегію захисту від кочових племен, яка полягала в будівництві муру вздовж північних кордонів Китаю. Визнаючи встановлення монгольського контролю над пустелею Ордос, стіна огинала південний її край, включивши, натомість, вигин річки Хуанхе.
На відміну від попередніх укріплень Цінь, конструкція мурів, збудованих в часи династії Мін, була міцнішою та складнішою завдяки використанню цегли та каменю замість будівельного матеріалу із земляного ґрунту. Оскільки набіги монголів повторювались періодично протягом багатьох років, Мін виділяє значні ресурси для відновлення та зміцнення муру. Секція стіни поблизу столиці Мін — міста Пекін була особливо міцною. В 1440—1460-ті Мін також побудувала так званий «Ляодунський мур». Аналогічний за своїми функціями з Великим муром (відгалуженням якого, по суті, він був), але простіший за конструкцією, Ляодунський мур оточував сільськогосподарський центр провінції Ляодун, захищаючи її від потенційних вторгнень монголів з північного заходу та Чжурчжені з півночі. Хоча камінь та порожниста цегла використовувались в деяких частинах Ляодунського муру, переважно він становив собою земляну дамбу з викопаними ровами з обох сторін.
Наприкінці династії Мін Великий мур допоміг захистити імперію проти маньчжурських вторгнень, що розпочалися близько 1600 року. Під командуванням Юань Чонгхуана армія династії Мін зуміла стримати маньчжурів в добре укріпленому проході Шаньхайгуань, не даючи їм змоги проникнути в центр Китаю. Маньчжурам, врешті-решт, вдалося перетнути Великий мур у 1644 році, коли у Саньгуй відкрив ворота проходу Шаньхайгуань. Маньчжури швидко захопили Пекін, розгромили нещодавно засновану династію Шан та опір Мін і встановили нову династію Цін.
У 2009 році знайдено додаткові 290 км раніше непомічених секцій стін, побудованих за часів династії Мін. Нововиявлені частини муру простягаються від гір Hushan в північній провінції Ляонін до Цзяюйгуань в західній провінції Ганьсу. Ці частини протягом довгого періоду часу були засипані піщаними бурями, які переміщуються цим посушливим регіоном.
Кордони володінь нових правителів включали тепер території, від яких виходила загроза і заради чого Великий мур будувався. Монголія стала частиною імперії, таким чином, будівництво та ремонт Великого муру було припинено. Він став не потрібним.

Великий шовковий шлях — це найвідоміший торговельний маршрут старожитності, що виникнув у перші сторіччя нашої ери. Ним товари з Китаю потрапляли до Східної та Західної Європи, Близького Сходу, Північної Африки.
Сурож, перші відомості про який належать до 212 року, в період розквіту Великого шовкового шляху був його західною столицею. Тут закінчувалася караванна стежка з Китаю та Індії й починався морський шлях до Західної Європи. Внаслідок воєн і усобиць руйнувалися міста й країни, виникали нові держави, але Великий шовковий шлях незмінно відроджувався. Прагнення до спілкування, розумної вигоди, до зростання добробуту завжди брало гору над усіма протистояннями — і релігійними, і воєнними, і політичними.

УРОК 26. РЕЛІГІЯ ТА КУЛЬТУРА ДАВНЬОГО КИТАЮ

Мета уроку: ознайомити учнів з релігійними віруваннями і культурною спадщиною Давнього Китаю; показати неповторність й унікальність китайської культури; засвоїти поняття «Конфуцій», «конфуціанство», «Лао-Цзи», «даосизм», «церемоніал», «туш», «бамбукова книга», «компас», «папір», «пагода».

Поняття і терміни для вивчення: Конфуцій, конфуціанство, Лао-Цзи, даосизм, церемоніал, туш, бамбукова книга, компас, папір, пагода, Ієрогліфи, філософія, церемонія, даосизм, каліграфія, сун, компас, акупунктура, друкарство

Конфуцій (551 до н. е. — 479 до н. е.) — давньокитайський філософ дрібношляхетського роду, засновник конфуціанства.
В його вченні значна увага приділяється питанням світобудови і справедливого суспільного устрою у Піднебесній.
За переказами, Кун Цзи народився в Цзюйфу, в царстві Лу, 21 серпня 551 до н. е. і жив до 479 до н. е. Його батько Шулян Хе, мужній воїн, мав 9 дочок від першої дружини і сина-каліку від другої. Оскільки ніхто з них не міг складати жертвоприношення предкам, вже в похилому віці Шулян Хе пішов від своєї дружини і попросив дозволу одружитися з однією з трьох дочок сім’ї Ян, молодша з яких стала матір’ю Кун-цзи. Коли хлопчику виповнилось три роки, його батько помер. З раннього дитинства Кун-цзи виявив схильність до ритуалів і церемоній.
Його сім’я була шляхетного походження, але через бідність у віці сімнадцяти років він змушений був обійняти другорядну посаду в державній адміністрації — хранителя складів і наглядача пасовищ сімейства Ци — однієї з найвпливовіших аристократичних родин царства Лу. В той самий час Кун-цзи став учителем у традиційних школах, де діти знаті навчались письму й арифметиці, стрільбі з лука, управлінню колісницями, музиці й ритуалам. Так почалась його вчительська кар’єра.
Вшановуючи Лао-цзи як вчителя, він відвідав його в Лої, духовній столиці Китаю того періоду, і поставив питання про сутність ритуалу. Розвітавшись з Лао-цзи, Конфуцій сказав своїм учням:
Я знаю, що птах літає, звір бігає, риба плаває. Того, хто бігає, можна упіймати в тенети, того, що плаває, у невід, того, хто літає — збити стрілою. Що ж до дракона, то я ще не знаю, як його можна впіймати! Сьогодні я зустрівся з Лао-цзи, і він нагадав мені дракона.
Кун-цзи з Лої (царство Чжоу), повернувся в Лу, і кількість його учнів зросла. Розмірковуючи у похилому віці про пройдений шлях, Учитель сказав:
В п’ятнадцять років я зосередив свої помисли на навчанні. В тридцять я здобув самостійність. В сорок я звільнився від сумнівів. У п’ятдесят років я пізнав Волю Неба. У шістдесят я навчився відрізняти правду від неправди. У сімдесят років я став слідувати бажанням свого серця й не порушував ритуалу.
На службі у правителя царства Лу Конфуцій залишався всього чотири роки (501–497 до н. е.), послідовно піднімаючись службовими східцями. З’явився реальний шанс втілити хоча б частину вчення на практиці. Діяльність Конфуція-чиновника розглядається як невід’ємна частина самого вчення, адже особистий приклад відіграє в його вченні вирішальну роль. Судження мають підкріплятися справами, тим більше коли мова йде про самого Вчителя. Дані про діяльність Конфуція на посаді управителя повітом Чжунду вкрай лаконічні:
Минув рік, відколи Дин-гун призначив Кун-цзи управителем Чжунду, і з чотирьох сторін усі стали йому наслідувати.
Пізніше він отримує наступну посаду — помічника начальника управління громадських робіт, потім призначається да сикоу — посада на рівні міністра юстиції. У віці 52 років він обійняв одну з вищих урядових посад царства Лу. Його методи були настільки ефективними, що через три місяці він реорганізував адміністрацію. На цій високій посаді Конфуцій перебував близько трьох років. Через інтриги правителів сусіднього царства Ци, які боялися посилення царства Лу, порушено ритуал жертвоприношення в храмі Землі й Неба, протестуючи Конфуцій був змушений покинути свою посаду й царство Лу.
Разом з Конфуцієм з Лу пішли кілька десятків його учнів. Почалися роки мандрів, сповнені лиха і випробувань. На дев’ятому році доля, наче зглянувшись, послала Конфуцію втілення довгоочікуваної мрії — вищу урядову посаду, на якій навчений досвідом мислитель міг би реалізувати свої знання. Проте, опинившись перед моральним вибором, він як «шляхетний муж» відмовився від посади, щоб не порушувати своїх принципів. Демонстративно відмовившись від служби в царстві Вей, він присвятив себе викладацькій діяльності й вивченню класичної літератури.
Ще через п’ять років (в 484 до н. е.) він раптово отримав запрошення на батьківщину в царство Лу, де про нього клопоталися його учні. Повернувся Конфуцій один, за рік до цього в царстві Вей померла його дружина. Він знову набирає учнів, намагаючись передати їм свій ідеал «шляхетного мужа»: яка людина, таке й правління в даній державі. В 479 до н. е. він перервав свої заняття, відчуваючи наближення кінця.
Учителя поховали на березі ріки Сишуй, в тому місці, яке він сам обрав незадовго до смерті. Могила Конфуція стала місцем паломництва:

Конфуціанство — китайська етично-філософська школа, основа китайського способу життя, принцип організації суспільства, засновником якої був китайський філософ Кунфу-цзи, відомий на Заході як Конфуцій, що жив у 551—479 роках до н. е. Спираючись на давні традиції, Конфуцій розробив концепцію ідеальної людини, якій притаманні гуманність, почуття обов’язку, повага до старших, любов до людей, скромність, справедливість, стриманість тощо. Проповідуючи ідеальні стосунки між людьми, в сім’ї та в державі, Конфуцій виступав за чіткий ієрархічний розподіл обов’язків між членами суспільства. Конфуціанство вважало основою соціального устрою моральне самовдосконалення індивіда й дотримання норм етикету, проголошувало владу правителя священною, а метою державного управління — інтереси народу.
Конфуціанство має деякі риси, спільні з релігією — культ предків, ритуали, жертвопринесення.
З II ст. до н. е. і до XX ст. конфуціанство було офіційною державною ідеологією Китаю.

Лао-цзи (Старе Немовля, Мудрий Старець) — давньокитайський філософ VI—V ст. до н. е., якому приписують авторство класичного даоського філософського трактата «Дао Де Цзин». Сучасна наука має сумніви історичності Лао-цзи, але в науковій літературі він визначаеться як засновник даосизму.
Вже в ранньому даосизмі Лао-Цзи стає легендарною фігурою і починається процес його обожнювання. Легенди оповідають про його чудове народження (мати носила його декілька десятків років і народила старим — звідки й ім’я його, «Старе немовля», хоча той же знак «цзи» означав одночасно і поняття «мудрець», так що ім’я його можна перекладати як «Старий мудрець», «Мудрий старий») і про його відбуття з Китаю.
Найвідоміший варіант біографії Лао-Цзи повідомляється Сима Цянем: Лао-Цзи народився в царстві Чу на півдні Китаю. Велику частину свого життя він служив хранителем царської бібліотеки держави Чжоу, де зустрічався з Конфуцієм. У похилому віці він відправився з країни на захід. Коли він досяг прикордонної застави, то її начальник Инь Сі попросив Лао-Цзи розповісти йому про своє вчення. Лао-Цзи виконав його прохання, написавши текст Дао Де Цзін (Канон Шляху і благодаті), де розказав про принципи свого вчення.

Даосизм — китайське традиційне вчення, в якому присутні елементи релігії, містики, гадань, шаманізму, медитацій, а також традиційна філософія і наука. Послідовники даосизму звуться даосами.
В історії Даосизму має місце розділення вчення на філософський Даосизм (дао цзя), що розвинувся в неодаосизм, і релігійний (дао цзяо), що включив алхімію, демонологію, лікування. За час свого існування даосизм не створив єдиної церкви, а догматичні положення його ортодоксальних направлень не сформувалися в конкретний, спільний для всіх віруючих догмат. Це відбилося на поліморфізмі даоської доктрини особливостях ритуальної діяльності і організаційних рівнях. Проте даосизм є цілісний соціокультурний феномен, що робить значний вплив на життя сучасного китайського суспільства.

Церемоніал (лат. caerimonialis — обрядовий, культовий, від лат. caerimonia — святість, шанування, культ) — встановлений порядок проведення церемоній для того чи іншого випадку. Виділяють дипломатичний церемоніал та морський церемоніал.

Бамбукові книги — дуже давні і безумовно доісторичні праці китайською мовою, що містять «Літопис Китаю». Вони знайдені у гробниці правителя Сеанга з Уаі, що помер в 295 г. до н. е. і мають походження за багато сторічь до цього.

Компас — прилад для орієнтування на земній поверхні і в гірничих виробках відносно напряму магнітного або географічного меридіана. Вказує напрямок географічного або магнітного меридіана, служить для орієнтування щодо сторін світу. За побудовою компаса поділяють на магнітні, гіроскопічні, радіокомпаси.
Першими винайшли компас китайці. Хоча існує Ольмекський артефакт — гематит (датований до 1000-го року до н.е.), що можливо використовувався як магніт, хоча й існують інші версії.
Перші китайські компаси ймовірно використовувалися для точнішого вирівнювання розташування нових будівель, згідно з принципами Фен-шуй. Перша писемна згадка в Книзі володаря долини Диявола.

Папір — волокнистий матеріал, що представляє собою тонкий шар переплетених і зчеплених між собою волокон, що пройшли спеціальну механічну і хімічну обробку. Використовується для друку, пакування та в різних технічних цілях.
Китайці спочатку писали на вузьких бамбукових планках, випалюючи на них знаки, що було вкрай незручно; потім стали писати на лакованому шовку, що було дуже дорого.
Китайські літописи повідомляють, що папір був винайдений у 105 році н. е. Цай Лунем. У китайському літописі говориться:
«Всякий високо цінує діяльність Цай-Луна: він винайшов папір, і слава його живе дотепер …»
Однак в 1957 р. у печері Баоця північної провінції Китаю Шаньсі виявлена гробниця, де були знайдені обривки аркушів паперу. Папір досліджували і встановили, що він був виготовлений в II столітті до нашої ери.
До Цай Луня папір у Китаї робили з пеньки, а ще раніше з шовку, який виготовляли з бракованих коконів шовкопряда.
Цай Лунь подрібнив волокна шовковиці, деревну золу, ганчірки і пеньки. Все це він змішав з водою і масу виклав на форму (дерев’яна рама і сито з бамбука). Після сушіння на сонці, він цю масу розгладив за допомогою каменів. У результаті вийшли міцні аркуші паперу.
Після винаходу Цай Луня, процес виробництва паперу став швидко вдосконалюватися. Стали додавати для підвищення міцності крохмаль, клей, природні барвники і т. д.
У Китаї виробництво паперу стало поширеним так, що на базарі можна було побачити писаря-виробника паперу, який тут же черпає з відра масу, викладає аркуші паперу на дошку і сушить на сонці, а виготовлений ще не просохлий аркуш такого паперу — часто писар кладе на спину клієнта і пише під його диктовку лист.
До Європи папір потрапив не скоро.

Пагода («вежа скарбів») — буддистська чи індуїстська споруда культового призначення. У різних країнах до пагод відносять різні типи споруд.
Пагода (як тип споруди) — запозичення в китайській архітектурі, що пройшла довгий шлях свого розвитку. Вважають, що пагода виникла з надмогильного пагорба, що утримувала померлого або священну реліквію ( пасмо волосся, зуб, кістку тощо). Перша пагода в Китаї була створена в буддійському храмі Білого Коня і не була збережена.
В Китаї пагода увібрала форми і особливості національної китайської архітектури, особливо з ярусної сторожової вежі ( каркасно-стовпчата конструкція, дерев’яні держаки доугонг тощо). Перші китайські пагоди були дерев’яні. Розповсюдження кам’яної архітектури торкнулося і створення пагод, але вони вже відтворювали в камні і цеглі традиційні деталі дерев’яної китайської архітектури. Згодом китайський тип пагоди став характерною ознакою національного пейзажу.
Пагода в Китаї мала сакральне та магічне значення. Кожне китайське місто обов’язково мало одну велику пагоду. Її будували в північно-східному кутку міста, за уявленнями тої доби — дивольського напрямку( стародавні міста Китаю відкриті на південь, який вважали благодійним напрямком.). Це пов’язане як з холодними вітрами і буревіями з Сибіру, так і постійними нападами варварів з Півночі. Магічні властивості пагод повинні були захищати місто від злих духів Півночі. До того ж, високі пагоди слугували пунктами спостережень за місцевістю.
Пагода Сон’ю — найстаріша з китайських пагод, що зберіглась до 21 століття. Вона розташована неподалік від одної з п’яти священних гір Китая і вибудована в 523 році н. е. Вона якраз і нагадує індійську спупу, від якої має власне походження. Це неподалік галасливо популярного монастиря Шаолінь, де виник дзен буддизм. Настоятелі монастиря Шаолінь поховані позаду храму в місцині, відомої як Ліс пагод. Поховання кожного з них і відзначене пагодою. Найстаріша серед них налічує 1400 років, наймолодша — створена нещодавно.
Велика Пагода Диких Гусей у Сіані створена 652 року. Первісно вона була вибудувана з дерева. Пізніше її перебудували в камні з цеглою. Пагода має спрощену форму чотирикутних ярусів, стіни позбавлені будь якого декору, окрім малопомітних пілястр, вікон та карнизів. Пагоду вибудували через особисте прохання ченця Сіаджонга (він — персонаж відомої легенди про ціря мавп «Подорож на Захід» ). Сіаджонг привіз з Індії буддистські рукописи, які і повинна була зберігати ця пагода. 704 року кількість її ярусів збільшили на два. Кожний її ярус — прямокутний. На близькій відстані пагода справляє враження приземкуватої споруди, що нагадує типову фортечну вежу. Один бік нижнього ярусу Пагоди Диких Гусей дорівнює двадцять п’ять (25) метрів. Яруси поступову звужуються вгору. Її загальна висота шістдесят (60) метрів. Останній, сьомий ярус прикрашений пірамідальним керамічним дахом, який несе маленьку ступу — логічне завершення вертикальної споруди.
Велику Пагоду Диких Гусей створили на низькому пагорбі на тлі гір, що оточують місто.
Порцелянова пагода в місті Нанкін створена за наказом імператора Йонгльо на честь його матері. Він відібрав трон у природного, законного спадкоємця і постійно демонстрував ревність до культу предків, важливого для китайців. Порцелянова пагода мала дев’ять ярусів (число імператора) і була поруйнована лише в 20 столітті. Вона восьмикутна за планом і сприймалась одним з див середньовічного мистецтва Китая. Порцелянова пагода справила сильне враження і на європейських хижаків-відвідувачів країни, жадібних до скарбів східної імперії. Саме вона стала прообразом для багатьох європейських споруд в стилі шинуазрі.
Пагоди сунського періода вже помітно відрізнялись від подібних в попередній період. Їх будуютьяк з дерева, так і з каміню, цегли, бронзи, чавуну. Відмова від традиційного будівельного матеріала — дерева через пожежонебезпеку. Чотирикутні пагоди залишають в минулому — тепер переважають шестикутні і восьмикутні. Але силуєт збагачують деталями. Потяг до декоративного багатства обумовив використання надзвичайної кількості дрібних деталей і орнаментів. Типовим зразком подібного типу споруд сунського періоду стала Пагода Тигрової Гори в місті Сучжоу. Вона створена з світло-сірої цегли, восьмикутна за поземним планом, вібудувана на горі. Загальна висота Пагоди Тигрової Гори — близько п’ятидесяти (50) метрів.

Ієрогліф — святознак, назва знаків (символів) в деяких системах письма. Назва пов’язана з тим, що ієрогліфи, мали певне богослужбове значення або були важливим способом збереження і передачі знань і мудрості.

Китайська писемність («китайське письмо») — стародавній і загальновживаний спосіб запису китайської мови. Китайські ієрогліфи упорядковані за логосилабічним принципом, а не абетковим. Кожний знак — односилабічне слово, так звана логограма, або односилабічна складова певного слова. Ієрогліф або ієрогліфічна комбінація позначають фізичні об’єкти, абстрактні поняття або вимову.
Знаки китайської писемності, відомі як китайські ієрогліфи («букви Хань»). Вони широко використовуються не лише в Китаї, але також в японській і корейській писемності, а до 1945 року вживалися на письмі у В’єтнамі. У 20 столітті китайська писемність пережила розкол через політичний розкол самого Китаю на КНР і Республіку Китай. В останній використовують традиційну систему письма, а в першій — спрощену.
Кількість китайських ієрогліфів, згідно з китайським класичним словником Кансі, становить 47 035 знаків. Більше половини з них є архаїзмами і у сучасній китайській мові не вживається. Зазвичай, освічений китаєць повинен знати 4—5 тисяч ієрогліфів. Окрім ієрогліфів існує також спеціальна латиниця для фонетичної передачі китайської мови.

Філософія — особлива форма пізнання світу, що вивчає найзагальніші суттєві характеристики і фундаментальні принципи реальності і пізнання, буття людини, відносин людини і світу. Також під філософією розуміють форму людського мислення, теоретичну форму світогляду.
Своїм основним завданням філософія має встановлення перших, основних істин, які слугують першопочатком або принципами для інших істин. Як наука філософія встановлює свої істини шляхом дослідження і доведення. Тобто філософія прагне раціональними засобами створити гранично узагальнену картину світу і місця людини у ньому, досліджуючи пізнавальне, ціннісне, соціально-політичне, моральне й естетичне ставлення людини до світу.

Каліграфія — мистецтво гарного письма, краснопис, а також чистописання. В сучасному розумінні займає широку нішу від шкільних прописів до виразно індивідуальних мистецьких композицій. Сягнувши високого розвитку в додрукарські часи, в багатьох культурах каліграфія залишається важливою складовою.

Акупунктура (лат. acus — голка та лат. punctura — укол) — лікувальний метод, що полягає у подразненні периферичних нервових розгалужень за допомогою уколів у певні точки тіла (всього таких точок налічується понад 600). Акупунктура належить до основних методів китайської народної медицини; у Китаї відома з 2 століття до н. е.
З найбільшим ефектом методом Акупунктурою лікують захворювання периферичної нерв. системи — радикуліт, ішіас та ін., а також ревматизм.
Вибір точок зумовлюється характером захворювання; у вибрані точки на встановлену глибину вводять спец. голки, які залишають в тілі протягом 5—15 хвилин.

УРОК 27. ТЕМАТИЧНЕ ОЦІНЮВАННЯ ЗА ТЕМОЮ «ДАВНІ ІНДІЯ ТА КИТАЙ»

Мета уроку: оцінити навчальні досягнення учнів під час вивчення теми; виявити питання, що недостатньо опрацьовані.

УРОК 28. УЗАГАЛЬНЕННЯ ЗА ТЕМАМИ «ДАВНІЙ ЄГИПЕТ», «КРАЇНИ ПЕРЕДНЬОЇ АЗІЇ У ДАВНИНУ», «ДАВНІ ІНДІЯ ТА КИТАЙ»

Мета уроку: актуалізувати, систематизувати та узагальнити знання, одержані школярами з історії Давнього Сходу.

МАТЕРІАЛ ДО ТЕМИ № 4. ДАВНІ ІНДІЯ ТА КИТАЙ

Міста в долині річки Інд

Найдавніші міста в долині річки Інд: Моженджо-Даро, Хараппа. Час виникнення — ІІІ тисячоліття до н. е. Існування — близько 1 тис. років.
Центр (піднесена частина) — фортеця правителя. Навколо — місце поселення городян. Вулиці перетинаються під прямим кутом. Будинки від маленьких хатин до 2-3-х поверхових будівель. Особливість — наявність водогону і каналізації (вперше на Сході).
Основні заняття: землеробство, скотарство,ремесло
Землеробство: вирощування ячменю, рису, пшениці та ін. Скотарство: розведення кіз, овець, буйволів, верблюдів, корів, віслюків. Ремесло: гончарне, прядильне, ювелірне, обробка бронзи

Наслідки арійського завоювання

Арії — «благородні люди» — кочівники-скотарі, що прийшли з північного заходу (Європи) — вважаються предками більшості європейських народів і деяких азіатських народів (індійців, персів)
Асимілювалися з місцевим населенням Перешли до осілого способу життя Почали займатися землеробством Освоїли долини Гангу Створили нові держави (правителі — раджі)
Соціальний устрій індоарийського суспільства — розподіл на варни (касти) — замкнені групи людей, що розрізняються за своїм положенням в суспільстві. Приналежність до варни передавалася у спадщину.

Індійська цивілізація

Індійська цивілізація виникла в долині річки Інд. Найбільшими містами Індської цивілізації були Ієрихон і Чатал-Гуюк.
Високорозвинена Індська цивілізація — третя за давністю на Землі після Єгипту і Шумера. У другій половині ІІ тис. до н. е. до Північної Індії проникли племена аріїв.
Природні умови в долині річки Ганг були більш сприятливими для господарської діяльності, ніж в басейні річки Інд.
Вожді індоєвропейців називалися раджами.
Основними заняттями жителів Індії були торгівля і мореплавство.
Найдавніша цивілізація Індії процвітала в долині Інду в к. III — поч. II тис. до н. е.
Один з найбільших міських центрів цієї цивілізації розкопаний археологами в Мохенджо-Даро. До середини I тис. до н. е. була заселена долина річки Гангу, сформувалися держави.

Ранні держави давнього Китаю

XIV ст. до н. е. — створення держави Інь у долині річки Хуанхе
XI ст. до н. е. — завоювання Інь плем’ям Чжоу, створення Чжоуської держави
VII ст. до н. е. — розпад держави Чжоу
Перша половина I тис. до н. е. — розселення китайців на південь від долини Хуанхе до Янцзи
V ст. до н. е. — виникнення семи ворогуючих держав
ІV—ІІІ ст. до н. е. — «час царств, що борються»

Вавилон

«Наше місто неодноразово руйнували вороги, але воно щоразу відбудовувалося. Найбільшої могутності й краси воно досягло за нашого царя, який підпорядкував своїй владі Ассирію і Фінікію, Єрусалим і Дамаск. Увагу купців, що приїжджають до нашого міста, привертають величні Північні ворота, названі на честь небесної покровительки міста. Ворота прикрашені кахлями незвичного яскраво-синього кольору. В місті знаходиться один з найвищих храмів у світі, що складається з семи ступенів. А найдивовижнішим витвором міста є дивні сади, що ніби висять у повітрі».

Китай

«Усі поважні люди нашої країні зобов’язані суворо дотримуватися правил поведінки, які склали мудреці ще за давніх часів. Наприклад, освічена людина, що прямує до гостей, має бути готова тричі звернутися до сторожа будинку з проханням пустити її до господаря оселі, а потім тричі ввічливо вислухати відмову. Тільки після четвертого прохання, за звичаєм, господар міг запросити гостя до себе».

Індія

«Чужоземцям часто дуже нелегко подорожувати нашою країною, особливо влітку, в сезон дощів, коли всі дорогі розмиті, а річки перетворюються на бурхливі потоки і виходять з берегів. Ще важче відшукати дорогу від одного, загубленого серед лісів селища, до іншого, продираючись через лісові хащі й болота, що сповнені небезпечними для недосвідчених людей тваринами. Кажуть, що ліси населені чудовиськами, яких з живих ніхто не бачив, окрім хіба що стародавніх героїв і відлюдників».

Фінікія

«Наша країна оточена високим гірським хребтом, вкритим цінними породами лісу, альпійськими луками та сніжними вершинами. Вузькими стежками, між скелями і морем, дорогою, що буквально нависає над водою, йдуть нескінченні каравани. Які тільки вантажі не перевозяться на віслюках!».

Єгипет

«Привіт тобі, о, священна річка, що виникла разом із світом на землі, щоб дати життя нашій країні. О таємний бог, що розганяє темряву, зрошувач луків, що приносить корм безсловесним тваринам! О шлях, що з’явився з небес і напоїв землю, покровитель хлібів, що приносить радість у хатини! О ти, повелителю риб!.. Коли ти прийдеш на наші поля, жоден птах не чіпатиме на них врожаю. Ти — творець пшениці, батько ячменю!.. Ти даєш відпочинок рукам мільйонів нещасних і вічну непорушність храмам».

Царська влада

1. Царі, фараони, імператори мали необмежену владу і передавали її у спадок.
2. Вони були верховними суддями і жерцями, власниками землі та величезних багатств, очолювали армію.
3. Всі жителі країни повинні були платити податки правителю і беззаперечно коритися йому.
4. Він вважався сином бога або навіть живим богом.

Найдавніші міста Індії

У долині річки Інд археологи розкопали залишки двох найдавніших міст Індії. Це міста Мохенджо-Даро й Хараппа, які існували п’ять тисяч років тому. У центрі кожного міста на пагорбі височіла добре укріплена цитадель, обнесена стінами з вежами. Місто перетинали широкі вулиці. Заможні люди жили в дво- або триповерхових будинках з великою кількістю кімнат, бідняки — у маленьких будиночках. Кожний будинок мав внутрішній дворик, куди виходили вікна з кімнат. Покрівля будинків була плескатою. Увечері, коли спадапа спека, на покрівлю піднімалася вся родина відпочити і подихати свіжим повітрям. У багатьох будинках були ванні кімнати. Використана вода по глиняних трубах збігала в міську каналізацію. Такого не було ні в містах Єгипту, ні в містах Месопотамії.

Заселення Індії племенами аріїв

Чотири тисячі років тому, в II тисячолітті до н. е., в Індію прийшли племена кочівників і скотарів — аріїв. Згадка про ці події збереглася в священній книзі індійців «Рігведа». Там розповідається, що за один день боги зруйнували 99 міст дасью (місцевих жителів). Дасью були темношкірі; вони не знали ні законів, ні богів. Завойовники були високі на зріст, мали білу шкіру і називали себе аріями, що означало «шляхетні, благородні люди». Цією назвою вони протиставляли себе темношкірому населенню, яке поневолили.
Раніше арії жили на півдні Східної Європи, тобто в степах України. Вони випасали табуни коней, розводили овець. У пошуках кращих пасовиськ частина аріїв перейшла через гірський хребет Гіндукуш і спустилася в Індію. Інша група аріїв пішла на Іранське нагір’я. Деякі арії пішли на Кавказ та в Європу.
Слово «арії» збереглося в сучасній назві країни Іран. Учені вважають, шо арії були предками багатьох сучасних народів — індійців, персів, німців, англійців, українців, литовців та ін. Про це свідчать однокореневі слова в їхніх мовах, що означають одні й ті самі поняття (табл. 3). Вони збереглися з найдавнішої мови, якою розмовляли арії, — санскриту. Мови згаданих народів називають індоєвропейськими.

Індійські Веди

Священні книги аріїв, написані санскритом, називають Ведами, що означає «знання». Таких книг чотири. Веди — це збірки пісень і заклинань, звернених до богів. Слово «веди» має спільний корінь зі старослов’янським словом «вєдаті», тобто «знати», а також з українськими словами «віщий», «віщун» — той, хто передбачає, віщує майбутнє.

Грецький історик
про похід царя Александра в Індію

Цар Таксіл, володар одного індійського князівства, був мудрою людиною. Він запросив Александра на бенкет і сказав йому: «Для чого нам воювати один з одним? Адже ти не збираєшся забрати в нас воду та засоби до життя, через що лише й варто змагатись розумним людям? Усім іншим майном я охоче поділюся з тобою, якщо виявиться, що я багатший за тебе; а якщо я бідніший — то із вдячністю візьму твої подарунки». Александру Македонському сподобалися слова індійського царя

Александр Македонський в Індії

У 334 р. до н. е. великий завойовник Александр Македонський розпочав війну з Персією. Після блискучих перемог та завоювання різних країн і народів Александр забажав дійти до «кінця світу», де, як гадали греки, котить свої води сивий Океан. Незважаючи на те, що солдати були перевтомлені й виснажені тисячокілометровими переходами під палючим сонцем і в негоду, у 327 р. до н. е. Александр віддав наказ рушати на Індію.

Битва з царем Пором

Не всі індійці вітали завойовників. Індійські мудреці засуджували тих, хто побраталися з ворогом, і закликали індійців захищати свою батьківщину.
Велика армія індійського царя Пора вступила в бій з греками. Цар Пор мужньо бився, сидячи на слоні. Він був могутній велетень, і слон під ним здавався завбільшки з коня.
Існує переказ про те, як цей слон піклувався про свого повелителя. Він захищав його від ворогів, а коли Пор знесилів від списів, що вп’ялися в його тіло, слон обережно опустився навколішки і хоботом почав їх виймати.
Коли Пора взяли в полон, Александр спитав його, як з ним треба поводитися. Пор відповів: «По-царськи». Александру припав до душі його героїзм, і він залишив індійця царем, як і раніше, та ще й приєднав до його царства нові, завойовані землі.

Александр Македонський
та індійські мудреці

Александр Великий розмовляв з індійськими мудрецями. Один з них кинув на землю висушену конячу шкуру й сказав: «Я покажу тобі, яке насправді твоє царство і яким йому треба бути». Мудрець наступив ногою на один край шкури, і вона піднялася вгору. Наступив на другий — і цей край задерся вгору. Тоді мудрець став на середину і міцно притиснув шкуру до землі. Шкура лишилася непорушною. Так він хотів показати цареві, що тому слід більше дбати про середину свого царства, тобто про свою Батьківщину, і не відходити від неї далеко в чужі землі

Найдавніші культи в Індії

Арії, як і інші народи, обожнювали сили природи. Головним богом у них був могутній Індра — бог грому і блискавок. До нього зверталися воїни в бою, благаючи перемоги над ворогом. Коли гримів грім і лютувала буря, вважали, що то сердиться на небі бог Рудра. Це слово у перекладі означає «червоний». Воно однокореневе з українським прикметником «рудий» та іменником «руда» («залізна руда» та «руда» в значенні «кров»).
Богом неба був Варуна. Щоранку на колісниці, запряженій золотистими кіньми, виїжджав на небо бог сонця Сур’я. Царем над мертвими був похмурий бог Яма. Та найбільше шанували арії бога вогню Агні. Це ім’я близьке до російського слова «огонь» і українського «вогонь».
Жерці добували священний вогонь тертям і розпалювали вогнище. Вогню приносили жертви: лили у вогнище олію, молоко, спалювали м’ясо тварин, співаючи при цьому молитви і заклинання.
Пізніше релігія в індійців змінилася — на зміну старим богам прийшли нові. Тепер головними богами стали: Брах- ма — творець, Вішну — захисник і Шіва — руйнівник. їх зображували з багатьма руками та обличчями. Земним втіленням бога Вішну вважався Крішна в людській подобі. Богиня краси і кохання звалася Лакшмі.
Індійці й досі вважають священними багатьох тварин — корів, мавп, слонів. Вони їх не вбивають і не їдять.
Річка Ганг також вважається в індійців священною. Вони вірили, що її вода змиває всі гріхи. Мертвих спалювали на вогнищі, а попіл висипали в Ганг. Коли помирав чоловік, його дружина мусила добровільно зійти на вогнище і згоріти.

Заклинання вогню

Уривок з Вед
О Агні, візьми прихильно це поліно, мій дарунок,
Спалахни яскраво і розпусти свій священний дим,
Торкнись гривою до самого неба і з’єднайся з променями сонця.
О володарю богів, віджени від нас ворогів,
Пошли нам з неба дощ, подай нам харч невичерпний,
Напій нас досхочу.

Варни в Індії

Весь індійський народ поділявся на чотири групи — варни. За легендою, на варни поділив людей бог Брахма, і він же визначив заняття, права та обов’язки, а також кольори — білий, червоний, жовтий, чорний — для кожної варни.
Зі своїх уст Брахма створив жерців-брах- манів. Тому тільки брахмани можуть говорити від імені бога. їхній обов’язок — вивчати священні книги, приносити жертви богам і навчати народ.
Зі своїх рук Брахма створив воїнів-кшат- ріїв. їхній обов’язок — захищати людей від ворогів і управляти державою. Головний воїн — цар.
Зі стегон Брахми виникли вайші — селяни, купці і ремісники.
Ці три варни називалися «варни двічі народжених», бо лише вони справляли особливий обряд у день повноліття, який вважався другим народженням людини. Четверта варна — це шудри, тобто слуги, яких Брахма створив зі своїх ніг. Вони мусили прислужувати людям із трьох вищих варн. Шудрами були поневолені арійцями темношкірі жителі Індії.
Існувала ще п’ята група індійців — недоторкані, які не належали до жодної з варн. Це були найбільш нещасні і знедолені люди в усій Індії. Недоторкані не мали права жити в селищах. Одяг вони носили тільки після померлих, а прикраси — лише залізні. їжу їм давали в розбитому посуді. Вони виконували найбруднішу і неприємну роботу: прибирали нечистоти, обдирали шкури з убитих тварин. Індійці з вищих варн боялися навіть доторкнутися до цих людей, щоб не осквернити себе.
Усе життя людина належала до тієї варни, в якій вона народилася. Перейти з однієї варни до іншої було неможливо.
Всередині чотирьох варн населення Індії поділялося ще на менші групи людей — за професіями. Вони називалися кастами. Закони і правила касти регулювали кожен крок індійця.

Колесо життя

Воно рухається у просторі і часі, в холод і спеку,
Обтяжене старістю і горем, котиться в хворобі й стражданні.
І Гнане щастям і болем, прибите голодом і спрагою,
Воно хитається, скрипить від утоми, запилене, вдень і вночі»
І так місяць за місяцем мандрує дорогами світу.

Зі священних текстів буддистів

Ніколи в цьому світі ненависть не зупинити ненавистю. Вона спиняється тільки відсутністю ненависті.
Подібно до того як з купи квіток можна сплести багато вінків, так і людина, коли народиться, може звершити багато добрих справ.
Якщо людина зробила зло, нехай вона не повторює його знову і знову, адже збільшувати зло — це погано.
Якщо людина зробила добро, нехай робить добро знову і знову, адже збільшувати добро — це прекрасно.
Якщо хтось кривдить хорошу і добру людину, то до нього повернеться все зло, як пилюка, кинута проти вітру.

Ріта — універсальний закон всесвіту

Стародавні індійці вважали, що життя людей, природи, Всесвіту підкоряється одному спільному для всіх закону. Цей закон вони називали Рітою. У священній книзі «Рігведа» сказано: «Весь Всесвіт засновано на Ріті, він рухається згідно з Рітою. Ріта — це закон, якому мусять підкорятись усі — боги і люди».
Індійці вважали, що Ріта виникла водночас зі створенням самого Всесвіту. Сонце для них було оком Ріти, а охоронцями Ріти — 12 сонячних братів-місяців, кожен з яких відповідав певному знаку зодіаку (колу з 12 сузір’їв). Отже, індійська Ріта — це видимий рух Сонця колом зодіаку впродовж одного року та його вплив на все живе на Землі.
Стародавні індійці зображували Ріту як сонячне колесо бога Вішну з 12 спицями. Кожна спиця — це місяць. Рік називали колісницею Ріти з 12 спицями.

Буддизм

У IV—V ст. до н. е. в Індії поширилася нова релігія — буддизм, названа так за ім’ям її засновника Будди. Справжнє ім’я Будди — Гаутама. Він був сином одного індійського царя. Батько дуже любив свого сина і хотів зробити його життя легким і приємним. Він заборонив слугам навіть згадувати про сумні речі — бідність, хвороби, старість, смерть. Та якось царевич зустрів згорбленого хворого дідуся, а іншим разом побачив, як несли на кладовище мерця. Це так вразило Гаутаму, що він покинув свій палац, усі скарби, свою дружину і пішов до лісу молитися. На самоті він багато думав, як позбутися зла, і склав заповіді, як треба правильно жити на світі. Не можна вбивати нічого живого — ні великого, ні малого. Не можна красти, брехати, пити вино й горілку. Треба любити людей, тварин, рослини.
Згодом до мудреця прийшли учні. Вони назвали Гаутаму Буддою, що означало «просвітлений». Учні та послідовники Будди, яких в Індії і тепер дуже багато, додержують заповідей свого вчителя. Будда навчав, що однаково погано жити і у великих розкошах, і в бідності. Правильно живе та людина, яка обмежує свої бажання, живе скромно, чесно, спокійно і прагне пізнати істину.

«Магабгарата»

Найбільший твір давньоіндійської літератури — поема «Магабгарата». Вона складається з 200 тис. віршів. У поемі розповідається про боротьбу за владу між двома царськими родами — Пандавами і Кауравами. Події відбувалися в XI ст. до н. е.
П’ять братів Пандавів рано втратили батька. їхні родичі Каурави вигнали їх з рідних місць. Згодом брати виросли і стали могутніми богатирями. Цар пообіцяв вілла — ти свою дочку, царівну Драупаді, заміж за того, хто поцілить стрілою в око золотій рибці. Вона висіла на дереві, а перед нею крутилося колесо зі спицями. З усієї Індії зібралися женихи, але ніхто з них не міг влучити в око золотій рибці. Одному з братів Пандавів це вдалося, і він одружився з царівною. Пандави збудували чудовий палац і оселилися там. Та старший з Пандавів програв у кості все майно — золото, рабів, слонів, табуни коней, а потім себе, братів і навіть свою дружину — царівну Драупаді. Усі вони стали рабами Кауравів. Між Пандавами і Кауравами почалася війна, в якій Пандави перемогли.

Поема «Рамаяна»

Друга велика індійська поема — «Рамаяна». Вона названа за ім’ям головного героя Рами, про життя та подвиги якого в ній розповідається. Через хитру та підступну мачуху Рама втратив царський трон і добровільно пішов у вигнання на чотирнадцять років. Разом з ним пішли його дружина, красуня Сіта, і брат Лакшман. Вигнанці оселилися в лісі в простій хатині. Якось, коли Рама був на полюванні, до Сіти з’явився цар демонів Раван. Він перетворився на золотого оленя, заманив у хащі Сіту і вкрав її. Понад лісами, горами та рівнинами ніс Раван Сіту до свого царства, а вона знімала із себе браслети, сережки, персні й кидала їх униз, щоб позначити дорогу. Раван хотів, щоб Сіта стала його дружиною, та вона на це не погоджувалася. Рама разом з братом довго шукали Сіту. На допомогу їм прийшли мавпи й ведмеді. Цар демонів засипав Раму градом чарівних стріл, які на льоту оберталися в отруйних змій. Та Рама перестрів їх своїми стрілами, які на льоту перетворювалися на золотих птахів і вбивали змій. Нарешті Рама вбив Равана і визволив свою вірну дружину Сіту.

Легенда про Великого Юя

Колись давно в Китаї трапилася страшна повінь, незатопленими лишилися тільки гори. Ні цар, ні його помічники не знали, що робити. Тоді начальником на будівництві гребель призначили Юя. Він поставився до роботи дуже сумлінно. Насамперед Юй приніс жертви богам на вершинах гір. Потім він об’їхав усю країну. Де було сухо, він їхав на колісниці, де стояла вода, — плив на човні. На гори Юй піднімався в черевиках із шипами на підошвах. Він викопав річища для річок, і вода потекла в море. Вдома на нього з нетерпінням чекала сім’я. Але він намагався не підходити до дому, щоб не чути, як плаче його маленький син. Багато років трудився Юй, поки нарешті вся вода не збігла в море. Країну було врятовано.

Легенда про загибель царства У

Царство У і царство Юе ворогували між собою. Царство У здобуло перемогу. Та у правителя царства Юе була надзвичайна красуня на ймення Сі Ші. Вона була така гарна, що про неї казали: «Один раз гляне — і завоює місто. Другий раз гляне — і підкорить країну». Послухавшись свого радника, правитель Юе подарував Сі Ші володареві царства У. Трапилося так, як і розраховував хитрий радник: володар У настільки закохався в красуню, що забув про все на світі. Він перестав займатися державними справами і невдовзі був розгромлений правителем Юе.

Легенда про винайдення компаса

За переказом, якось перед боєм на поле впав густий туман. Солдати блукали й боялися повбивати один одного. Тоді імператор зробив спеціальний прилад у вигляді колісниці з фігурою людини, яка рукою показувала завжди в одному напрямку — на південь. Південь у китайців вважався священною, найкращою стороною світу.

Утворення єдиної китайської держави

У 221 р. до н. е. (III ст. до н. е.) правитель царства Цінь переміг супротивників і об’єднав увесь Китай під своєю владою. Він створив імперію Цінь і став називати себе Цінь Шіхуанді, тобто «перший імператор династії Цінь». Вона існувала лише чотирнадцять років. Цінь Шіхуанді поділив свою імперію на 36 областей, якими управляли царські чиновники.
Для того щоб легше було керувати величезною імперією, Цінь Шіхуанді наказав прокласти нові дороги. Імператор звелів користуватися по всій імперії однаковими мірами довжини і ваги, а також увів єдину монетну систему.

Велика китайська стіна

Для захисту від кочівників з півночі Цінь Шіхуанді почав будувати Велику Китайську стіну. Вона простяглася по горах і долинах на шість з половиною тисяч кілометрів. Її висота — 10 м, ширина — 5,5 м. Зверху по гребеню стіни можуть проїхати одночасно п’ять вершників.
За свідченням американських астронавтів, Велика Китайська стіна — єдине творіння людських рук на Землі, яке видно з Місяця.
За переказами, мур будували два мільйони чоловік. Люди тисячами гинули від важкої праці, а на їхнє місце гнали нових робітників. Умови життя й праці були жахливі: голий степ, відкритий усім вітрам, набіги кочівників. Утікачів, які не витримували такого життя, ловили й жорстоко карали. їх били бамбуковими палицями по п’ятах, відрізали носи, могли живцем зварити в казані або замурувати в стіну.
Стіна не зупиняла кочівників, і китайці постійно мусили відбивати їхні напади. Китайський історик так писав про це: «Імператор боровся проти чотирьох царів. Убитих людей було як заплутаних конопель, висохлі кістки лежали біля Великого муру, а черепи валялись на дорогах. Жодного дня не минало без війни».
Після смерті імператора Цінь Шіхуанді Велику Китайську стіну добудовували ще впродовж тисячі років.

Жорстоке правління Цінь Шіхуанді

Час правління імператора Цінь Шіхуанді став справжнім лихом для китайського народу. Коли вчені й поети почали нарікати, що імператор нехтує заповітами стародавніх мудреців і як Син Неба неправильно поводиться, Цінь Шіхуанді наказав спалити всі стародавні книжки, живими закопати в землю 460 учених, а решту погнав на будівництво Великої Китайської стіни.
Створивши атмосферу терору й страху, імператор сам почувався неспокійно і боявся замаху на своє життя. Він звелів збудувати собі в столиці 270 палаців, з’єднаних переходами, щоб ніхто не знав, де він ночує.
Імператора так боялися, що коли він помер, його тіло ще рік возили в закритій колісниці, і чиновники звітували перед ним. Згодом, за словами стародавнього історика, усі чотири сторони світу збунтувалися і повстали проти спадкоємців царя. Так у 206 р. до н. е. настав кінець династії Цінь. Цікаво, що символічним кольором династії Цінь був чорний.

Китайський історик Сима Цянь
про гробницю Цінь Шіхуанді

Імператор звелів, щоб 700 тис. селян і рабів збудували йому гробницю. Будівельники викопали в горі Лішань глибоку, простору яму, залили її стіни бронзою, а на підлозі відтворили контури земної поверхні і зробили ртутні річки та моря. Стелю розмалювали як зоряне небо. Всередину занесли невеликі макети царських палаців, дивовижні коштовності та рідкісні речі. Проти грабіжників налаштували луки- самостріли, освітили всю гробницю олійними світильниками, заправленими риб’ячим жиром. На похороні імператора повбивали тих його дружин, які не народили йому дітей, і поховали разом з ним. У гробницю поставили глиняні фігури воїнів у людський зріст у повному озброєнні охороняти володаря. Повбивали також усіх будівельників, щоб вони не розповіли людям про підземну гробницю та сховані в ній скарби. Потім її старанно замаскували, посадили траву й дерева, щоб надати їй вигляду звичайної гори.

Династія Хань

Правління імператора Цінь Шіхуанді довело народ до повного зубожіння. Після його смерті спалахнуло повстання. Його очолив простий селянин, а згодом чиновник Лю Бан. Він заснував нову династію — Хань, яка правила чотириста років (з II ст. до н. е. до III ст.).
Новий імператор запровадив зовсім іншу політику: зменшив податки в двадцять разів; викупив тих селян, які пішли в добровільне рабство, щоб урятуватися від голодної смерті; скасував криваві ціньські закони; наказав розшукати вцілілі книжки Конфуція і дбайливо переписати їх. З того часу конфуціанство стало загальновизнаним ученням у Китаї.
За правління Лю Бана Китай перетворився на могутню державу.
Наступні імператори династії Хань вели безперервні війни з кочівниками, які оточували Китай з усіх боків.

Кінець династії Хань

У 184 р. почалося повстання селян. Люди вимагали справедливості й кращого життя. Щоб відрізнити своїх, повстанці пов’язували голови жовтими пов’язками. Повстання очолив учений і лікар Чжан Цяо. Він казав, що несправедливі порядки, які образно називав «синє небо», будуть зруйновані. Настане нове, краще життя — «жовте небо».
Повсталих людей було так багато, що їх називали «по- встанцями-мурахами». Вони підпалювали палаци, громили управи, вбивали царських чиновників. Повстання було придушене з нечуваною жорстокістю. З відрубаних голів повстанців складали великі піраміди вздовж доріг та поблизу сіл. На довгі роки після цього країна занепала. Нікому було обробляти поля та сіяти рис. Великі міста, села і зрошувальні канали було зруйновано.
У 220 р. останній китайський імператор династії Хань зрікся престолу. Китай було поділено на три частини. Починається період, який в історії названо «Три царства». З ним настав кінець історії стародавнього Китаю.

Легенда про винайдення ієрогліфів

Перші ієрогліфи, як вважають китайці, створив імператор Фу Сі п’ять тисяч років тому. Гуляючи берегом річки Хуанхе, імператор побачив дракона, що з’явився над поверхнею води. На його спині виднілися дивні знаки. Імператор придивився і змалював їх. На основі цих знаків він створив вісім малюнків, що складалися з різних комбінацій прямих довгих та коротких ліній. Це і були перші ієрогліфи

Бамбукові книжки

На кістках тварин і на панцирах черепах не можна було записати великий текст. Для цього почали використовувати бамбукові пластини. На них писали дерев’яною паличкою, вмочаючи її у лак, зроблений із соку дерева. У верхньому краї дощечок просвердлювали дірочки і зв’язували їх докупи шкіряним чи шовковим шнурком. У бамбукових книжках записували народні перекази, пісні, документи. Один з китайських літописів так і називається: «Бамбуковий літопис». Ці книжки мали значну ваду — вони були занадто важкі. Наприклад, бамбукову книжку одного вченого III ст. до н. е. перевозили на п’яти возах.

Афоризми Конфуція

Чого собі не побажаєш, того не роби й іншим.
Не будь легкий на слова, не говори недозволеного.
Немає слова без відповіді, немає добра без подяки.
Коли зробив помилку, не бійся її виправити.
Молоді люди мусять удома виявляти повагу до батьків, а поза домом — пошану до старших, серйозно і чесно ставитися до справи, безмежно любити свій народ і товаришувати з добрими людьми. Якщо після цього в них ше будуть сили, нехай читають книжки.

Паперові книжки

У І ст. китаєць Цай Лунь придумав, як робити папір з кори дерев, конопель, ганчір’я та старих рибальських сіток. Відтоді папір став широко використовуватися. Проолієним папером китайці заклеювали вікна в своїх будинках (фанзах), з нього робили парасольки і віяла. Художники малювали на папері картини. Але найбільшої популярності папір набув як матеріал для письма.
Китайські паперові книжки нагадували гармошку, тому шо аркуш не розрізували, а складали.
Переписування книжок від руки — дуже важка і тривала справа. Тому пізніше, у IX ст., китайці винайшли, як друкувати книжки: на дерев’яних дошках вирізали ієрогліфи, покривали їх фарбою і притискували до аркуша паперу.

З повчань філософа Лао Цзи

Слід зробити своє серце байдужим, твердо зберігати спокій, і тоді все у світі саме змінюватиметься, а нам лишатиметься тільки споглядати.
У світі багато різних речей, але всі вони повертаються до свого початку. Повернення до початку називається спокоєм.
Той, хто діє, зазнає невдачі. Той, хто чимось володіє,— втрачає, а потім за цим жалкує. Наймудріший не діє, і тому не зазнає невдач. Він нічого не має і тому нічого не втрачає. Він пливе за течією життя.


ЗАПИТАННЯ ДО ТЕМИ №4 «ДАВНЯ ІНДІЯ»

1. Що таке цивілізація?

2. Де виникли перші цивілізації? З чим це було пов’язано?

3. Назвіть найдавніші міста. Як вони виникли?

4. Опишіть географічне положення Індії щодо Єгипту, Месопотамії.

5. Які кліматичні особливості могли привернути увагу людей в долині річки Інд?

6. Чому долину річки Ганг почали освоювати пізніше, ніж басейн річки Інд?

7. Чим відрізняються природні умови долин річок Інд і Ганг?

8. Коли існувала Індська цивілізація? Назвіть свідчення її високого рівня розвитку.

9. Хто такі арії? Як вони потрапили до Індії?

10. Як відбулося заселення долини Гангу?

11. Назвіть священні книги індуїзму. Чому індуїзм називають релігією аріїв?

12. Що символізували боги індуїзму?

13. Як в Індії з’явився буддизм? Чого вчить ця релігія?

14. Дайте визначення терміна «варни». Які варни існували в Індії? З чим пов’язана їх поява?

15. Розкажіть про досягнення індійської архітектури у давнину.

16. Чим уславилися індійські математики та астрономи?

17. Відомо, що перші цивілізації виникли в долинах великих річок. Встановіть відповідність між назвами річок і державами, що виникли на їхніх берегах.
1) Ніл а) Месопотамія
2) Тигр і Євфрат б) Індія
3) Інд і Ганг в) Єгипет
4) Хуанхе та Янцзи г) Китай

18. Покажіть територію Китайської держави у ІІІ ст. до н. е. на карті.

19. Опишіть словами місцеположення Китаю. В якій частині світу він розташований?

20. Визначте положення Китаю щодо Індії?

21. Які гори знаходяться на західному кордоні Китаю?

22. Покажіть річки, що течуть територією Китаю.

23. Коли з’явилися перші люди в долині річки Хуанхе?

24. Як називалися племена, що дали початок давньокитайському народу?

25. Що таке держава?

26. Які причини викликають появу держави?

27. Де виникли перші держави?

28. Які особливості природно-кліматичних умов Китаю призвели до появи тут держав?

29. Які гори знаходяться на території Китаю?
а) Гімалаї;
б) Тибет;
в) Урал.

30. Найдавніші держави Китаю з’явилися у:
а) ІІІ тис. до н. е.;
б) ІІ тис. до н. е.;
в) І тис. до н. е.

31. Перші вогнища цивілізації в Китаї виникли на березі ріки:
а) Хуанхе;
б) Янцзи;
в) Сіцзян.

32. В ХІ ст. до н. е. була заснована династія:
а) Шан;
б) Чжоу;
в) Цинь.

33. Царя у давньокитайських державах називали:
а) раджа;
б) ван;
в) фараон.

34. Хто з філософів був засновником навчання «Дао» — «вищого шляху», який є законом, що діє незалежно від людей і визначає все, що відбувається у світі?
а) Конфуцій;
б) Мао-Цзи;
в) Лао-Цзи.

35. Яка філософська течія наголошувала, що у кожної людини є власне місце в суспільстві та власні обов’язки: «Правитель повинен бути правителем, працівник — працівником, батько — батьком, а син — сином»?
а) Конфуціанство;
б) даосизм;
в) буддизм.

36. Певні ритуали, правила поведінки в кожній ситуації — це:
а) китайська філософія;
б) китайські церемонії.

37. Укажіть матеріал, на якому не писали в Давньому Китаї:
а) папірус;
б) бамбукові пластинки;
в) шовк;
г) папір.

38. Виберіть галузі культури, що набули розвитку в Давньому Китаї:
а) література;
б) скульптура;
в) музика;
г) архітектура;
д) театр;
е) живопис.

39. Виберіть галузі науки, які розвивалися в Давньому Китаї:
а) математика;
б) фізика;
в) хімія;
г) медицина;
д) географія;
е) астрономія.

40. На касти суспільство ділилося:
а) в Китаї;
б) в Індії.

41. Найдавніше поселення Мохенджо-Даро знаходилося в долині річки Інд.
а) Так;
б) ні.

42. «Блукаючою річкою», або «річкою тисячі бід», називали:
а) Інд;
б) Янцзи;
в) Хуанхе;
г) Ганг.

43. У наведеному списку позначте ті положення, що стосуються Китаю.
1) Брахма;
2) Лао-Цзи;
3) Будда;
4) «Рамаяна»;
5) Індостан;
6) Цінь Шіхуанді;
7) йога;
8) конфуціанство;
9) Янцзи;
10) Великий шовковий шлях;
11) Ашока;
12) ієрогліфи.

44. Впишіть пропущені слова. Індія розташована на півдні материка….., на півострові … Північною межею Індії служать … гори. Найбільш багатоводні річки Індії — це … і … У III ст. до н. е. майже всі індійські царства об’єднав під своєю владою цар …

45. Чому китайською мовою швидше навчаються говорити, ніж писати? Чим книги Месопотамії відрізнялися від книг Китаю?

46. Визначте подію за описом. Величезна армія імператора, яку називали «зубами тигра», втекла з поля бою під ударами повстанців. Повсталі увійшли до столиці, стратили імператора та знищили весь його рід.

47. Одним реченням опишіть, чим уславилися наведені особи:
1) Ашока;
2) Конфуцій;
3) Чжан Цзяо;
4) Сідхартха Гаутама.

48. Розставте події у хронологічній послідовності.
а) утворення Хараппської цивілізації
б) виникнення буддизму
в) утворення імперії Ашоки
г) вторгнення аріїв.

49. Дайте визначення поняттю «Рігведа»

50. Дайте визначення поняттю раджа — …

51. Дайте визначення поняттю пагода — …

52. Дайте визначення поняттю буддизм — …

53. Уявіть, що ви зустрілися з будівниками Великої Китайської стіни. Якою б була ваша зустріч?

54. Папір був винайдений:
а) в Китаї;
б) в Індії.

55. Велику Китайську стіну побудували для захисту від аріїв.
а) так;
б) ні.

56. Річка, що дала назву цілій країні:
а) Інд;
б) Янцзи;
в) Хуанхе;
г) Ганг.

57. У наведеному списку випишіть те, що стосується Індії.
1) Брахма;
2) Лао-Цзи;
3) Будда;
4) «Рамаяна»;
5) Індостан;
6) Цінь Шихуанді;
7) йога;
8) конфуціанство;
9) Янцзи;
10) Великий шовковий шлях;
11) Ашока;
12) ієрогліфи.

58. Допишіть пропущені слова. Китай розташований на сході материка … В Китаї дві головні річки — … і … Китай став єдиною державою … ст. до н. е., його першим володарем був… Знаменитим китайським мудрецем був …

59. Чому ми користуємося при обчислюванні арабськими цифрами, а не римськими? Чому ми індійські цифри називаємо арабськими?

60. Визначте літературний твір за описом.
Твір складається з 200 тисяч віршів. Він розповідає про суперництво двох царських династій і 18-денну битву на полі Куру.

61. Однім реченням опишіть, чим уславилися наведені особи.
1) Цінь Шихуанді
2) Лю Бан
3) Фань Чун
4) Чандрагупта Мар’я

62. Розставте події у хронологічній послідовності.
а) утворення імперії Цінь
б) утворення держави Шан-Інь
в) повстання «Жовтих пов’язок»
г) утворення імперії Хань

63. Дайте визначення поняттю касти

64. Дайте визначення поняттю ієрогліфи

65. Дайте визначення поняттю брахмани

66. Дайте визначення поняттю мандарин — …

67. Уявіть, що ви зустрілися з недоторканним. Що він розкаже вам? Про що ви запитаєте у нього?

68. Як називався духовний двійник фараона, його душа, яку на малюнках зображували у вигляді простягнутих рук?

69. Чиїм сином у Давньому Єгипті вважався фараон?

70. Що робили з тіла фараона, щоб воно пережило вічність?

71. Істота з головою фараона і тілом лева.

72. Назва кам’яної гробниці фараона.

73. У що вірили давні єгиптяни?

74. Назвіть найбільші міста Давнього Сходу і покажіть їх на карті.

75. У давньокитайській «Книзі пісень» є такі рядки: Широко простягається небо навкруги, Але немає під небом ні п’яді нецарської землі. На всьому березі, що кругом омивають моря, Всюди на цій землі тільки слуги царя. Які дві характерні ознаки влади китайського імператора відтворено у вірші? У яких країнах Давнього Сходу склалася така сама традиція?

76. У давніх індійців вважалося, що царя створено з частинок тіла різних богів, і тому він блиском перевершує всіх… «Подібно до сонця, він спалює очі й серце, і ніхто на землі не може дивитися на нього… » . У Єгипті, уславлюючи фараона, говорили: «Він сонце, що бачить промінням своїм». Як ви вважаєте, чому правителів у давнину обожнювали?

77. Ця фарба була винайдена фінікійцями і використовувалася тільки при виготовленні нарядів царів і найбільш шанованих людей. Чому її не можна було використовувати для фарбування одягу всіх охочих?

78. Цей винахід був вперше зроблений на Давньому Сході, проте в Європі його почали використовувати з винайденням книгодрукування лише в XV ст.

79. Цей народ першим в історії людства використав коней для верхової їзди і створив кінноту.

80. У якій країні Давнього Сходу на кущах зростає «шерсть»?

81. Назвіть країни, де жителі зберігали тіла померлих?

82. У зв’язку з якою подією, згідно з біблійною легендою, з’явилися на землі різні мови?

83. В якій релігії зустрічаються багаторукі божества?

84. У якого народу релігійні уявлення були пов’язані з одним-єдиним богом? Як його називали?

85. У якого стародавнього народу правитель був родичем сонця, а в якого — неба?

86. Яка релігія сповідувала ідею досягнення божественної нірвани — особливого стану щастя?

87. Засновником якої релігії вважається мандруючий проповідник?

88. Якими були природа і клімат у стародавній Індії?

89. Опиши найдавніші міста Індії.

90. Які були основні заняття індійців у давнину?

91. Хто такі арії і звідки вони прийшли в Індію?

92. Як називаються священні книги аріїв?

93. Що свідчить про високу культуру життя в найдавніших містах Індії?

94. Яку роль відіграли в історії Індії арії?

95. Що свідчить про спорідненість стародавньої індійської культури з європейською?

96. Які мови відносять до групи індоєвропейських мов? Чи належить до цієї групи українська мова?

97. Що заважало індійцям перемагати іноземних завойовників?

98. Як було засновано імперію Маур’їв?

99. Як жили індійські царі?

100. Порівняй поведінку двох царів — Таксіла і Пора — і скажи, хто, на твою думку, вчинив розумніше. Перечитай розділ про буддизм і знайди пояснення, чому Таксіл не захотів воювати проти Александра Македонського. Чому Александру сподобалися слова Пора?

101. Як індійські мудреці пояснили Александру, що людина мусить діяти згідно із законами природи, а не за власними примхами?

102. Яка головна заслуга царя Ашоки?

103. Що було несподіваним для армії Александра в наступальній тактиці індійських воїнів?

104. Назви головних богів Індії.

105. На які групи поділяли народ в Індії?

106. Що чекало людину після смерті?

107. Хто такі індійські йоги?

108. Розкажи про життя і вчення Будди.

109. Якими винаходами збагатили індійці науку й культурне дозвілля?

110. Як називається найдавніша священна книга індійців?

111. Про що розповідається в поемі «Магабгарата»?

112. Які найкращі людські почуття оспівуються в поемі «Рамаяна»?

113. Доведи, що в релігії індійців відобразилися любов народу до природи і схиляння перед нею.

114. У чому, на твою думку, полягає «священний закон Ріти»?

115. Чому індійці зображували його у вигляді колеса?

116. Чи підкорялися індійські боги лише своїй волі?

117. Розкажи історію виникнення арабських цифр.

118. Краса у світі багатогранна. У чому пощастило індійцям відкрити красу: у природі? у мистецтві? у людських вчинках та думках і яких?

119. Як образно називали китайці свою країну в давнину?

120. Які дві найбільші річки в Китаї ?

121. В якій легенді відображена боротьба народу з природною стихією?

122. Які були вірування у давніх китайців?

123. Як жили заможні китайці? Як жили прості люди і раби?

124. Що прийшло в Європу з Китаю?

125. Роздивись карту Китаю і скажи, який зміст вкладали в старовинну назву країни «Серединне царство».

126. Яке місце було відведене природі у віруваннях китайців? Чому?

127. Прочитай легенду про Юя. Чому Юй намагався не підходити додому? Як це характеризує його? Які риси характеру правителя, за цією легендою, найбільше цінували китайці?

128. Чим відрізнялися гроші китайців від грошей персів?

129. Що відбувалося в Китаї в Добу боротьби царств?

130. Чому імператора називали Сином Неба?

131. Які звичаї існували при дворі імператора?

132. В якому роцьі була утворена здина китайська держава?

133. Хто очолив імперію Цінь?

134. Що зробив імператор, щоб легше було керувати державою?

135. З якою метою побудували Велику Китайську стіну?

136. Як винайшли компас?

137. Що вчені знайшли в гробниці імператора?

138. Чим правління династії Хань відрізнялося від правління династії Цінь?

139. Як закінчилося правління династії Хань?

140. Доведи, що і державне, і повсякденне життя в Китаї було пройняте відчуттям природи та її законів.

141. Як ти вважаєш, якою мірою легенда про загибель царства У відповідає дійсності, а в чому вона є гарною вигадкою?

142. Охарактеризуй імператора Цінь Шіхуанді як правителя і як людину. Що в його діях викликає твоє схвалення, а що — осуд?

143. Порівняй будівництво єгипетських пірамід і гробниці Цінь Шіхуанді.

144. Прочитай розповідь історика Сима Цяня і скажи, про що свідчить незвичайне внутрішнє оздоблення гробниці.
145. Яким письмом користувалися китайці?

146. Що називали китайці «чотирма коштовностями вченої людини»?

147. Які «книжки» існували в стародавньому Китаї?

148. Які теми були поширені в стародавній китайській літературі?

149. Які знамениті філософи жили в Китаї?

150. Що таке даосизм?

151. Що таке конфуціанство?

152. Які особливості китайської мови здаються тобі незвичними як для європейця?

153. Чи можемо ми назвати китайців музикальним народом? Аргументуй свою думку прикладами.

154. Яка легенда свідчить про те, що китайці сприймали музику як магію?

155. У чому, на думку Конфуція і на думку Лао Дзи, полягає основна мудрість світу?

Тема № 4. Давні Індія та Китай. Історія Стародавнього Світу, 6 клас


Попередня сторінка з Історії Стародавнього Світу 6 клас

Повернутися до змісту Історія Стародавнього Світу 6 клас

Наступна сторінка з Історії Стародавнього Світу 6 клас