• Реклама

Тема № 1. Життя людини у первісні часи. Історія Стародавнього Світу, 6 клас

Тема № 1. Життя людини у первісні часи. Історія Стародавнього Світу, 6 клас

УРОК 2. ВИНИКНЕННЯ ЛЮДИНИ. ЗАЛЮДНЕННЯ ЕВРОПИ

Мета уроку: дати уявлення про гіпотези появи людини на Землі, особливості взаємодії природи та предків людини.

Поняття і терміни для вивчення: Первісність, австралопітек, палеоліт, гурт первісних людей, збиральництво, полювання

  • Австралопітеки — проміжна (за будовою) ланка між мавпами і людьми група приматів. Примати, що мають прямоходіння, мавп’ячу голову, маленький мозок і невеликі ікла. Існували 7—1 млн років тому на території Південно-Східної Африки.
  • Палеоліт — кам’яна доба, найдавніший період у розвитку людського суспільства. Тривалість палеоліту за різними думками від 3 млн. до 100—150 тис. років тому. Кінець палеоліту датують приблизно 13 тисяч років тому (12 000—10 000 років до н. е.).
  • Первісне суспільство — період в історії розвитку людства: від виникнення людини розумної (приблизно 2,5—2,8 млн років тому) і до виникнення цивілізації і державності. Первісне суспільство — це період в історії людства до виниикнення писемності, після чого створюються можливості історичних досліджень. У різних народів процес відбувався за різних історичних термінів, а деякі народи існують в умовах первісності до сьогодня. У науці прийнято розрізняти власне первісну культуру, що існувала до виникнення перших цивілізацій на Землі (кінець IV — початок III тис. до н. е.) і традиційну первісну культуру.
  • Збиральництво — є однією із форм господарської діяльності людини, що полягає у збиранні для поживи та інших потреб коренів, плодів, ягід, молюсків, комах та ін. продуктів.
  • Полювання — форма діяльності людини, що складається з пошуку, переслідування та здобування (захоплення або вбивства) диких тварин.

УРОК 3. КАМ’ЯНА ДОБА

Мета уроку: дати уявлення про основні чинники, що визначили подальшу еволюцію людини.

Поняття і терміни для вивчення: Людина вміла, знаряддя праці, неандерталець, рубило, скребло, льодовиковий період, мамонт, первісне стадо, рід, поховання, релігія

  • Знаряддя праці — поняття, що означає речі, за допомогою яких людина діє на предмет своєї праці та перетворює його. Ці знаряддя праці включають в себе інструменти (знаряддя), а також будівлі й землю, яку використовують для виробництва.
  • Неандерталець — еволюційний наступник пітекантропа, форма людини верхнього плейстоцену, що населяли західну Азію й Європу 230,000—27,000 рр. до н. е. Неандерталець, останнім часом вважається окремим видом Homo neanderthalensis.
  • Рубило (ручна сокира) — знаряддя праці первісної людини. Рубило з’явилось ще 1,5—1,0 мільонів років тому, але характерніше для культур ранього палеоліту. Рубило інколи називають ручною сокирою, що не є грубою помилкою, але вносить деяку плутанину.
  • Скребло — кам’яне (кремінь, кварцит та ін.) знаряддя праці, найбільш характерне для середнього палеоліту, скобляче-ріжучого характеру. Скребло застосовувалося для різання (як нож), для обробки шкір тварин.
  • Льодовиковий період — тривале зниження температури земного клімату, наслідком якого є заледеніння — збільшення площі льодяного покриву, континентальних та гірських льодовиків. Між стадіями льодовикових періодів лежать стадії значного потепління.
  • Мамонт (або мамут) — тварини з родини слонових, що вимерли. Мамонти були розповсюджені на всіх материках, окрім Австралії та Антарктиди ( 4,8—0,01 мільонів років тому).
  • Первісне стадо — назва людського суспільства, в якому існували первісні люди з моменту виокремлення людини із світу тварин і до формування родових общин (пізній палеоліт). Первісне стадо є непостійною спільнотою, що створюється і розпадається залежно від зовнішніх обставин.
  • Рід — доісторична або ранньоісторична суспільно-організаційна спільнота до складу якої належали кровно пов’язані нащадки одного предка.
  • Релігія — особлива система світогляду та світосприйняття, набір культурних, духовних та моральних цінностей, які обумовлюють поведінку людини.

УРОК 4. ПОЯВА ЛЮДИНИ СУЧАСНОГО ТИПУ

Мета: ознайомити учнів із змінами, яких зазнала первісна людина в процесі її розвитку, з’ясувати особливості нової форми людської спільноти.

Поняття і терміни для вивчення: Людина розумна, кроманьйонець, мезоліт, еволюція, стоянка, рід, родова община, плем’я, матріархат, патріархат

  • Людина розумна — організми, які на сучасному етапі існування живого перебуває на найвищому щаблі розвитку і зайняли його в наслідок тривалого і складного процесу історико-еволюційного прогресу.
  • Кроманьйонці — узагальнена назва людей, які існували у пізньому палеоліті і мали майже сучасний вигляд. Кроманьйонці вважаються предками європейців. Їх інша назва — неоантропи. Кроманьйонці є першими відомими представниками Homo sapiens у Європі. Кістяк кроманьйонця знайдено у 1868 р. в печері Кро-Маньйон (департамент Дордонь, Франція). Вважається, що кроманьйонці прийшли на зміну неандертальцям на Сході, в Африці, Європі та Азії приблизно 40 000 років тому та проіснували приблизно 30 000 років.
  • Середня кам’яна доба (мезоліт) — епоха кам’яної доби (12000—7000 до н. е.), була перехідною між палеолітом та неолітом.
  • Еволюція — сукупність усіх змін у популяції організмів протягом поколінь. Якщо зміни є корисними, нащадок має більше шансів вижити та продовжити свій рід, роблячи ці зміни поширенішими у наступній генерації. Відбувається накопичення змін, що з часом призводить до загальних змін у популяції.
  • Стоянка — місто мешкання первісних людей або зупинки кочівників. На стоянках знаходять артефакти відповідної культури.
  • Рід — доісторична та ранньоісторична суспільно-організаційна спільнота. До роду належать кровно пов’язані нащадки одного предка.
  • Родова община — перша форма громадської організації людей, в якій люди кровно споріднені. Родова община створювала колективну працю, колективне споживання, колективну власність на землю і знаряддя праці (полювання).
  • Плем’я — етнічна спільнота людей, яка має спільне походження, мову, віру, звичаї.
  • Матріархат — ранній період у розвитку первіснообщинного ладу. Матріархат характеризується наявністю материнського роду, рівноправним з чоловіком, а у подальшому провідним положенням жінки у суспільстві. При ранньому матріархаті (палеоліт і ранній неоліт) основним заняттям населення було збиральництво, мисливство і рибальство (збиральництвом займались жінки, мисливством — чоловіки, а рибальством — жінки і чоловіки). Такий стан був основою для рівноправного становища жінки й чоловіка. При розвинутому матріархаті становище жінки в суспільстві було переважним. Основні галузі господарства — мотичне землеробство, розвинуте рибальство та розведення свійських тварин.
  • Патріархат — період в історії первіснообщинного ладу, який прийшов на зміну матріархату і передував створенню класового суспільства. Його існування збіглося у часі з мідним і бронзовим віками та раннім періодом залізного. Перехід до патріархату відбувався внаслідок розвитку продуктивних сил. Розвиток плужного землеробства, скотарства, рибальства, ремесел (обробка метала) створили умови для економічного життя кількісно менших колективів, ніж родова община і виокремив значення праці індивідума. Сукупність патріархальних сімей або їх груп становила патріархальний рід, члени якого були зв’язані спільним походженням.

УРОК 5. ВИНИКНЕННЯ РІЛЬНИЦТВА І СКОТАРСТВА

Мета: з’ясувати причини переходу людини до відтворюючого господарства, розкрити роль землеробства та скотарства в житті людини, сформувати уявлення про ремесло, тогочасні форми організації людського суспільства.

Поняття і терміни для вивчення: Неоліт, енеоліт, землеробство, скотарство, відтворююче господарство, кераміка, прядіння, ткацтво, металургія, продуктивність праці, суспільство, вожді, старійшини, знать, обмін, торгівля, сусідська община, перші цивілізації

  • Неоліт — новий кам’яний вік (X—III тис. до н. е.), який прийшов на зміну палеоліту та мезоліту і передував мідному віку. Неоліт — заключний період кам’яної доби. Неоліт був особливим етапом в історії України і людства. Саме із неолітом пов’язаний початок переходу від привласнюючих форм господарства до відтворювальних форм, створення культурно-історичних областей, у межах яких розповсюджувалися такі інновації, як відтворювальне господарство, кераміка, шліфування, свердління, елементи духовної культури.
  • Мідна доба — перехідний час від неоліту до бронзової доби. Термін «мідна доба» використовують археологи у зв’язку з появою та поширенням у той період виробів із міді. Вироби із міді використовувалися разом з кам’яними, які переважали. Найдавніші мідні предмети руди виявлені у ранньоземлеробних поселеннях Передньої Азії (8—5 тисяч років до н. е.). Мідні й бронзові знаряддя у 4—3 тисячоліттях до н. е. стали витісняти кам’яні.
  • Рільництво (ратайство або землеробство) — вирощування польових культур як галузь сільського господарства, яка базується на використанні землі для вирощування сільськогосподарських культур.
  • Тваринництво — галузь сільського господарства, яка займається розведенням і використанням сільськогосподарських тварин. Тваринництво забезпечує людей харчовими продуктами (молоко, масло, сир), дає сировину, тяглову силу (кінь, віл), органічне добриво (гній).
  • Господарство відтворююче — спосіб ведення господарства, який базується на землеробстві і скотарстві. При веденні відтворюючого господарства споживаються продукти створені у самому господарстві: хліб, вирощенні овочі та фрукти, м’ясо й молоко свійської худоби.
  • Кераміка — неорганічні, неметалічні тверді вироби, підготовлені дією тепла з наступним охолодженням. Керамічними називають вироби і матеріали, що одержуються внаслідок спікання глин й їхніх сумішей з мінеральними добавками, а також оксидів і їхніх сполук. Кераміка з’явилася в епоху неоліту.
  • Ткацтво — виготовлення сирових (необроблених) текстильних тканин на ткацькому верстаті.
  • Металургія — наука, техніка і галузь промисловості, пов’язана з одержанням металів з руд або металовмісних речовин з наданням їм необхідних властивостей. Перші свідчення про виробництво людьми металу датуються 6—5 тисячоліттям до н. е. Вони були знайдені при розкопках у Майданпеку, Ярмоваці та Плочнику (Сербія). Знайдена в Бєловоді, мідна сокира культури Вінча свідчить про добування міді. Інші свідчення про існування металургії датуються були знайдені археологічними розкопками в різних країнах Європи: у Пальмелі (Португалія), Кортес-де-Наварра (Іспанія), Стоунхендж (Англія).
  • Продуктивність праці — це показник трудової діяльності працівників. Характеризує кількість продукції, виробленої за одиницю часу, або витрати часу на виробництво одиниці продукції.
  • Суспільство — організована сукупність людей, об’єднаних характерними для них відносинами на певному етапі розвитку. Суспільство — є соціальною самодостатньою системою. Суспільство засновано на співпраці людей, об’єднаних родинними зв’язками, груповими, становими, класовими та національними відносинами.
  • Вождь — глава племені. Існували різні типи вождів: глава ради старійшин, військовий; спадковий вождь; вождь-жрець. Перехід від раннього первісного суспільства до пізнього первісного суспільства був пов’язаний із появою надмірного продукту і системою його перерозподілу. Така система перерозподілу отримала найменування престижної економіки, оскільки перерозподіл відбувався у формі дарування.
  • Старійшини — найбільш старі і досвідчені члени роду. Влада старійшин забезпечується їх життєвим досвідом, знанням традицій і звичаїв. Старійшина керує господарським і соціальним життям, вирішує спори всередині роду. Рада старійшин розглядає питання, які стосуються родових громад або цілого племені.
  • Знать (аристократія) — привілейований спадковий шар суспільства. У більшості держав аристократія мала істотний вплив на політику, навіть якщо формально влада належала монархові або народному зібранню.
  • Обмін — взаємний обмін діяльністю між людьми, яка виявляється безпосередньо або у формі обміну продуктами праці.
  • Торгівля — процес обміну товарами, послугами, цінностями і грошима.
  • Сусідська (сільська, землеробська, територіальна) община — територіальна спільнота людей, які не мають родинних зв’язків, але мають певну обмежену територію колективно оброблюваних земель. Сусідська община прийшла на зміну родовій в епоху розпаду первісного суспільства і зародження класового суспільства.
  • Стародавній світ — термін, який описує історію людства з початку писаної історії до Середньовіччя. В історію Стародавнього світу входить період античності, який охоплює час, починаючи з перших Олімпійських ігор у Греції, (776 рік до н.е.), чому приблизно відповідає дата заснування Рима (753 рік до н. е.). Стародавньому світу передують доісторичні часи. Точної дати завершення періоду Стародавньої історії немає. Границя переходу до Середньовіччя є умовною.

УРОК 6. ПЕРШІ ЗЕМЛЕРОБИ ТА СКОТАРІ НА ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ

Мета: сформувати уявлення про трипільську культуру, її розвиток, господарство, побут, релігію і мистецтво.

Поняття і терміни для вивчення: Трипільська культура, мальована кераміка, середньоостогівська та ямна культури, індоєвропейці, цивілізація

  • Трипільська культура — археологічна культура часів енеоліту. Назва походить від назви села Трипілля на Київщині. Трипільська культура мала найбільший розквіт 5500—2750 рр. до н. е. Її осередки розташовувалась між Карпатами та річкою Дніпро на території України, Молдови та Румунії, займаючи територію загальною площею понад 35 тис. кв. км. До часів трипільської культури належали найбільші за розміром поселення у Європі (деяки мали понад 15 тис. жителів).
  • Середньостогівська культура — археологічна культура мідної доби, поширена у степовому Придніпров’ї, Приазов’ї, у сточищі Дінця та в Нижньому Подонні. Середньостогівська культура отримала назву від урочища Середній Стіг (у м. Запоріжжя на північному сході острову Хортиця). При розкопах у Середньому Стозі і пізніше в інших місцевостях виявлено поховання у ґрунтових могилах або кам’яних скринях зі знаряддями праці, посудом і прикрасами з міді, статуетки людей, тварин тощо. Населення Середньостогівської культури жило поряд із трипільською та етнічно чужими племенами інших культур. Основним зайняттям Середньостогівської культури було скотарство (головне конярство) (вперше в Європі тут приручено коня до їзди) та рибальство. Середньостогівська культура існувала із середини 5 до середини 4 тисячоліття до н. е.
  • Ямна культура — археологічна культура доби енеоліту (3000—1000 до н. е.), поширена в Східній Європі від Уралу до низу Дунаю; в Україні в степових і лісостепових зонах, у сточищі Дніпра, на Приазов’ї і в Криму (Сторожова могила, середній і верхній шари Михайлівського поселення, Скеля Каменоломня і ін.)
  • Індоєвропейці — носії індоєвропейських мов. До індоєвропейців відносяться багато давніх та сучасних народів: вірмени, балти, германці, греки, іллірійці, індійці, іранці, італіки, кельти, слов’яни, тохари, фракійці, фрігійці, хетти.
  • Цивілізація — людська спільнота, яка впродовж певного періоду часу (процес зародження, розвиток, загибель чи перетворення цивілізації) має стійкі особливі риси в соціально-політичній організації, економіці та культурі (науці, технологіях, мистецтві тощо), спільні духовні цінності та ідеали, ментальність (світогляд). Цивілізація — такий щабель розвитку людства, коли власні соціальні зв’язки починають домінувати над природними, і коли суспільство починає розвиватися і функціонувати на своєму власному ґрунті.

УРОК 7. КУЛЬТУРА ТА ВІРУВАННЯ ПЕРВІСНИХ ЛЮДЕЙ

Мета: систематизувати вивчений матеріал, засвоїти новий навчальний матеріал про культуру та вірування первісних людей.

Поняття і терміни для вивчення: астрономія, прикладне мистецтво, язичництво, душа, культ, тотемізм, анемізм, магія, ідоли, вівтар, шаман, Стоунхендж, Альтаміра

  • Астрономія — одна з найдавніших наук, яка включає спостереження і пояснення подій, що відбуваються за межами Землі та її атмосфери. Астрономія вивчає походження, розвиток і властивості об’єктів, що спостерігаються на небі та перебувають за межами Землі, а також процеси, пов’язані з ними.
  • Декоративно-ужиткове мистецтво — один із видів художньої діяльності, твори якого поєднують естетичні та практичні якості. Декоративне означає «прикрашувати». Ужиткове ж означає, що речі мають практичний вжиток, а не лише є предметом естетичної насолоди. Головне завдання декоративно-ужиткового мистецтва — зробити гарним речове середовище людини, її побут.
  • Язичництво — загальна назва для усіх релігій, міфологічних та світоглядних систем, витворюваних у межах того чи іншого народу або групи споріднених народів. У Біблії язичниками названо, поміж іншими, давніх греків та римлян, що мали пантеони богів, яким вони поклонялися. Свій пантеон богів мали всі давні племена. Частина народів світу дотепер зберегла свої рідні (витворені у межах народу протягом його історії) вірування та релігії.
  • Душа — термін, яким переважно релігія, ідеалістична філософія та донаукова психологія позначали психіку, внутрішній світ людини. Згідно з іделістичними релігійними концепціями, душа розглядається як нематеріальна потойбічна безсмертна сила, що тимчасово перебуває в тілі й є основою, джерелом психічних явищ.
  • Культ — шанування, поклоніння. Релігійний культ — релігійне шанування предметів, реальних чи фантастичних істот; релігійна обрядовість.
  • Тотемізм — віра у містичний зв’язок, тобто «кровну» спорідненість певного роду, племені з якимось видом тварин чи рослин (тотемом). Тотемізм — віра в тварину або рослину, яку древні люди вважали предком роду, з яким зв’язували своє існування і благополуччя. Частіше за все тотем був твариною, рослиною — рідше. Тотему приписувалися надприродні можливості, йому поклонялися. Тотемізм набув значного поширення, його відмічають у всіх народів на родоплеменній стадії розвитку.
  • Анімізм — віра в існування душі і духів, які керують матеріальним світом. Анімізм це також вірування первісних людей, віра в існування духів, одухотворення сил природи, тварин, рослин і предметів, приписування їм розуму, дієздатності і могутності. Звідси виникають погребальний культ, культ предків і розвиток вірувань в загробне існування душі, потойбічне життя. Анімізм тісно пов’язаний з практикою табу (заборони на певні дії, що стосується якоїсь істоти або предмету). Згідно з цими віруваннями, кожна річ у світі має душу або дух. Намагання підкорити сили природи призвело до появи чорної та білої магії.
  • Магія (від грецького «чаклунство», «чарівництво») — сукупність прийомів і обрядів, що здійснюються з метою вплинути надприродним шляхом на явища природи, тварин, або людину. агія з’являється ще у найдавніших культур. Деякі дослідники схильні в цьому убачати взагалі специфічну і корінну відмінність первісного мислення від сучасного. Основою магії у давнину були (частково і зараз є) уявлення про загальний зв’язок всіх речей і явищ природи, зокрема, про зв’язок людини і її імені, про можливість впливати на ціле через його частину, на людину або тварину — через зображення, направляти хід розвитку подій, заздалегідь імітуючи їх.
  • Ідол — «подоба, образ». Це предмет, що зображує божество, якому поклонялися у глибоку давнину. Ідолопоклоництво як своєрідна трансформація тотемізму та фетишизму зберігається в сучасних релігіях у вигляді поклоніння іконам, статуям, культовим атрибутам, священним книгам, мощам святих тощо.
  • Вівтар — місце для жертвопринесення або жертовне вогнище. Спочатку в. споруджували з землі або дерну, пізніше, коли стали будувати храми — з каменю або металів. Вівтар, як правило, стояли на східному боці святині перед зображенням божества. У Римі їх зводили не лише богам, а й героям, пізніше також імператорам. Вівтарі греків та римлян були не тільки в святинях. Їх споруджували на площах, вулицях, полях, у священних гаях, біля священних річок.
  • Шаман (той хто знає) — людина за якою визнаються здібності цілити, спілкуватися з духами і яка має ясновидющі або священні можливості. Шаман — у деяких народів півночі, людина що зберігає віру в духів і можливість ритуального спілкування з ними, служитель культу.
  • Стоунхендж (Висячі Камені) — дольмен, що складається з декількох кілець із гігантських (до 8,5 м висотою) каменів. Розташований в Англії на горбистій пустці поблизу міста Солсбері (графство Вілтшир) за 130 км на південний захід від Лондона на Солсберійській рівнині. Тричі перебудовувався між 3500 і 1100 роками до н. е. За місцевою легендою, гігантські блакитні камені мають цілющу силу, вони з’явилися на цій землі завдяки чарівнику Мерліну, чародію при дворі короля Артура, який переніс їх з Ірландії. Походження величезного П’яткового каменя пов’язане вже з іншою легендою. Говорять, одного разу диявол побачив серед каменів ченця, що ховається. Перш ніж нещасний встиг сховатися, диявол запустив в нього величезним валуном, який придавив йому п’яту. Довгий час руїни Стоунхенджа асоціювалися з жрецьким культом стародавніх кельтів-друїдів, хоча фахівці цей зв’язок заперечують.
  • Альтаміра— печера в Іспанії з поліхромним кам’яним живописом епохи верхнього палеоліту. Знаходиться поблизу Сантільяна-дель-Мар в Кантабрії, Іспанія, за 30 км на захід від міста Сантандера. Печера з живописом — об’єкт всесвітньої спадщини ЮНЕСКО з 1985 року. Печера довжиною 270 м складається з серії подвійних коридорів і зал. Головна зала становить у довжину 18 м і від 2 до 6 м у висоту. Деякий час у печері ніхто не жив крім тварин. Малюнки представляють зображення бізонів, коней, кабанів, відбитки долонь та ін. Вони виконані вугіллям, охрою, гематитом та іншими природними фарбами. Малюнки розташовані на стелі і стінах не тільки головного залу, але і в головному коридорі та інших залах. Стародавні художники використовували природні контури стіни для створення тривимірного ефекту, можливо це було пов’язано з їх релігійним поглядом на світ. Схожі зображення є в печерах Скандинавії і Північної Італії.

УРОК 8. УЗАГАЛЬНЕННЯ ЗА ТЕМОЮ «ЖИТТЯ ЛЮДИНИ У ПЕРВІСНІ ЧАСИ»

Мета: узагальнити знання учнів з теми «ЖИТТЯ ЛЮДИНИ У ПЕРВІСНІ ЧАСИ».

УРОК 9. ТЕМАТИЧНЕ ОЦІНЮВАННЯ ЗА ТЕМОЮ «ЖИТТЯ ЛЮДИНИ У ПЕРВІСНІ ЧАСИ»

Мета: перевірити рівень засвоєння учнями матеріалу теми, а також вміння застосовувати отримані знання.

Матеріал до теми № 1 «ЖИТТЯ ЛЮДИНИ У ПЕРВІСНІ ЧАСИ»

Первісне суспільство: хронологія, заняття людей

Період існування первісного суспільства за часом був найтривалішим в історії людства. За найновішими даними, він бере початок не менш як півтора мільйона років тому. В Азії та Африці перші цивілізації виникли на межі IV—III тис. до н. е., в Європі та Америці — в І тис. до н. е. Періодизація історії первісного суспільства є складною і поки ще не вирішеною науковою проблемою.
У сучасній науці є кілька періодизацій первісного суспільства: загальна (історична), археологічна, антропологічна та ін. Зі спеціальних періодизацій первісної історії найважливішою є археологічна, в основі якої — відмінності в матеріалі та техніці виготовлення знарядь праці. Відповідно до цього історію первісного суспільства поділяють на три періоди — кам’яний (від появи людини — ІІІ тис. до н. е.), бронзовий (ІІІ—І тис. до н. е.) і залізний (І тис. до н. е. — І ст. н. е.).
Кам’яний вік (приблизно 3 млн років — ІІІ тис. до н. е.) тривав у різних регіонах неоднаково. Деякі племена перейшли до використання металу, поки інші залишалися на стадії кам’яного віку.
Кам’яний вік, у свою чергу, поділяється на:
— нижній палеоліт (2,5 млн—150 тис. років тому);
— середній палеоліт (150—40 тис. років тому);
— верхній палеоліт (40—10 тис. років тому);
— мезоліт (10—7 тис. років тому);
— неоліт (6—4 тис. років тому);
— енеоліт (4—3 тис. років тому).
Найдавніші знахідки предків людини підтверджують той факт, що на теренах Центральної та Східної Європи відбувалися складні процеси еволюції людини. Найдавніші залишки давньої людини (гомінідів) зафіксовані на території Чехії (Пржезлетіце). За допомогою алеомагнітного методу вони датовані періодом 890—760 тис. років тому.
У 70—80-х роках XX ст. українська експедиція під керівництвом В. М. Гладиліна знайшла залишки багатошарової стоянки предків людини в районі села Королево (Закарпаття). Аналогічні стоянки виявлені й в Угорщині (Ветешселлеш). Знахідки решток цього періоду дуже фрагментарні, більше поширені знахідки знарядь праці, особливо кам’яних чоперів та рубил, виготовлених на основі класичних палеолітичних технологій.
Отже, в добу нижнього палеоліту частину Європи заселяли предки сучасної людини. В антропології ці предки отримали назву Ното егесиїв («людина з прямою ходою»).
У добу середнього палеоліту відбувся демографічний вибух, який спричинив різке зростання кількості пам’яток. Ці пам’ятки пов’язують з таким видом предків людини, як неандерталець. Цей вид деякі дослідники вважають перехідним до людини сучасного типу. Для Центральної та Східної Європи число відомих поселень зростає в 70 разів порівняно з часом нижнього палеоліту. Була заселена практично вся континентальна частина Європи, за винятком півночі Англії, півночі Східної Європи та Скандинавії.
Неандерталець — представник однієї зі стадій еволюції людини, який жив від міжльодовикової пори (риссвюрм) аж до початку останньої стадії зледеніння (120—35 тис. років тому). Назва походить від місцевості Неандерталь у Німеччині. Відомо багато його знахідок у Європі, Ази, Африці, за якими помічено певні відмінності, розгалужені гілки еволюції та різні її етапи. Для неандертальця характерний невисокий зріст, трохи нахилена вперед постать, великий череп з об’ємом мозку 1300—1700 см3, виражені надбрівні дуги, похиле чоло, погано виражений підборідковий виступ. Участь неандертальця у формуванні сучасної людини е дискусійною. Вони жили невеликими колективами, займались полюванням та збиральництвом. Були творцями культури середнього палеоліту (мустьє). Найвідоміше поховання з гроту Тешик-Таш.
В Україні знахідки решток неандертальців належать до пізньої фази (Кіїк-Коба, Заскальна в Криму). Є свідчення про перебування неандертальців на стоянках Молодове (Україна), Шалі Галовце (Словаччина), Шипка (Моравія), Шубайюк (Угорщина). Відомі пам’ятки дають можливість окреслити локальні групи, які мають суттєві відмінності в матеріальній і духовній культурній традиції. У Центральній Європі для цього періоду характерні перші знахідки шахт, в яких для виробничої діяльності видобувалися кремінь (Берн, Швейцарія), лимоніт та гематит (Балатонловаш, Угорщина). Неандертальці користувалися різноманітними знаряддями праці та зброєю не тільки з каменю, а й з дерева, кістки та рогу.
У добу останнього льодовикового періоду (вюрмське похолодання), яке почалося приблизно 70 тис. років тому, діяльність предків людини ускладнилася. Наступ льодовиків змінив характер господарської діяльності. Деякі види тварин вимерли або відійшли на південь, а це привело до появи спеціалізованого полювання, пов’язаного з одним видом тварин. Неандертальці полювали на печерного ведмедя (Північне Причорномор’я, Польща, Словаччина, Румунія, Австрія, Угорщина), оленя (Німеччина), зубра (Поволжя, Кубань, Приазов’я), мамонта (Подністров’я, Угорщина), дикого віслюка та сайгу (Крим). Основною їжею неандертальців в Європі було м’ясо. Для групи в 20—30 осіб необхідно було 200 кг м’яса на тиждень. Потреба в їжі сприяла виникненню полювання загінним методом (тварин заганяють у природні та штучні пастки або на групу мисливців, що кидають списи чи камені). У таких полюваннях брало участь до 100 осіб.
Первісні мисливці — з початку становлення людського суспільства полювання було однією з основних форм господарства. У палеолітичний період поширилось загінне полювання на великих звірів. Для цього великі колективи людей вигукуючи зі смолоскипами у руках заганяли стадних тварин до урвища. Перелякані криками та вогнем задні тварини напирали на передніх і ціле стадо розбивалося, падаючи з висоти. Таке використання сировинних ресурсів було дуже непродуктивним, оскільки гинуло більше звірів, ніж потрібно було для харчування. У мезолітичний період було винайдено лук та стріли, що зробило полювання більш безпечним та дало можливість здалеку вражати невеликих звірів та птахів. Полювання стало продуктивнішим, що у свою чергу зменшило кількість дичини та призвело до кризи мисливського господарства. З впровадженням відтворюючих форм господарства (землеробства та скотарства) мисливство починає відігравати допоміжну роль у південній зоні та зберігає своє значення у лісовій зоні.
Залежно від нових видів діяльності та побуту змінювалася й технологія виготовлення знарядь праці. Вона полягала в детальному додатковому ретушуванні робочих частин інструментів та зброї. В умовах холодних зон люди навчились видобувати вогонь, який тепер захищав їх від холоду. Урізноманітнилася не тільки матеріальна культура, а й зародилася духовна культура. На основі полювання з’являються перші релігійні уявлення, зокрема культ печерного ведмедя (Швейцарія, Німеччина). Поховання неандертальців фіксують появу знань про потойбічний світ.
Процес антропогенезу завершується приблизно 40 тис. років тому формуванням людини сучасного типу та організацією родової общини. Людину, яка змінила неандертальця, називають кроманьйонцем. Термін «кроманьйонець» у суто археологічному значенні стосується лише людей, що проживали на південному заході Франції приблизно в добу верхнього палеоліту (40—10 тис. років тому). Але дуже часто ця назва використовується для позначення перших сучасних людей (Homo sapiens) у будь-якому місці земної кулі.
Кроманьйонець — назва людини пізньопалеолітного періоду» безпосереднього предка сучасної людини. Назва походить від місцевості Кро-Маньйон у Франції, де у 1868р. було знайдено череп та деякі кістки. На відміну від неандертальця він був вищим (185—194 см), мав більший об’єм мозку (за 1800 см3), більш високе чоло без надбрівних дуг, що виступають, вужчий ніс, чітко окреслений підборідковий виступ. Багато залишків кісток, знайдених на різних континентах, свідчать про відмінності на цій стадії еволюції людини. Кроманьйонець займався полюванням. Житлом колективу були печери, гроти, скельні навіси та споруди, збудовані з кісток мамонта. Про високий рівень його суспільної організації свідчать печерні малюнки та скульптурки, які мали культове призначення,
У добу верхнього палеоліту в Центральній та Східній Європі постійно вдосконалювалися знаряддя праці. Виокремлюється кілька археологічних культур, які співіснували протягом тривалого часу (40—10 тис. років тому). В цей період людина винайшла лук зі стрілами. Для доби верхнього палеоліту характерні два типи жител: невеликі округлі та овальні хижі діаметром до 6 метрів з одним вогнищем та каркасом із кісток, бивнів мамонта або жердин (Мезин, Межиріч, Добранічівка в Україні, Шолвар в Угорщині, Елькніца в Німеччині) та багатовогнищеві будинки (приблизно 9 на 2,5 м) — Костенкі (Росія), Вернене (Німеччина), Пушкарі (Україна), Дольні Вестоніце (Чехія).
Саме тоді найбільш поширеною формою співіснування стала родова община, яка виникла ще в добу середнього палеоліту. Наприклад, територію Угорщини (93 тис. кв. км) заселяли приблизно 74 общини.
Община (громада) — форма соціальної (колективної) організації людей, характерної майже для всіх народів. Виникла за часів первіснообщинного ладу. Властивими їй ознаками були спільна власність на засоби виробництва та звичаєві форми самоврядування, З розвитком суспільства, майнової нерівності і приватної власності змінювалась і форма общини: родова (матріархат), сімейна (патріархат), сільська (поземельна). З утворенням великого феодального землеволодіння, община втратила самостійність, перетворившись на залежну від панівних верств організацію безпосередніх виробників. Розпалася з розвитком капіталістичних відносин. Поземельна община зберігалася в російській імперії до початку XX ст., У широкому розумінні термін «община» використовується для позначення різноманітних спільнот: сільських товариств, міських комун, земляцтв, релігійних товариств тощо.
Мисливці-збирачі, з яких складалися ці родові общини, становили асоціації сімей, пов’язаних умовами проживання, спорідненістю, спільною мисливською територією. У плані духовної культури ця доба позначена поширенням тотемізму та анімізму, пов’язаних із мисливською магією. З’являються ознаки первісного мистецтва. На більшій частині Центральної та Східної Європи формується область, в якій переважають дрібна пластика, геометрична орнаментація та гравірування на скелях, рідко трапляються зразки печерного живопису, більш поширеного в Західній Європі.
Первісне мистецтво виникає у пізньому палеоліті. Воно відображає навколишній світ та пізнання людиною таємничих сил природи, зусилля, спрямовані на забезпечення власного існування тощо. Виникає з матеріальних явищ, втілює потреби людини. Збереглися малюнки, нанесені фарбами або висічені на камені. Відомий наскельний та печерний живопис. Була розвинута графіка на виробах із кістки та рогу. Тісно пов’язане з культом мисливської магії та культом плідності, первісне мистецтво мало забезпечити успішне полювання, плідність тварин та продовження людського роду. Воно було невід’ємною часткою тогочасного життя, поступово набуваючи таких естетичних рис, як реалізм зображень або їх абстрактне чи стилізоване відтворення, монументальність, композиційність. Різним регіонам властиві особливості. Широко відомі розписи у печерах Альтеміра в Іспанії та Каповій печері на Уралі. Крім настінного розпису, відомі пластичні зображення людей та тварин. Зокрема «венери» з Віллендорфа на Дунаї, Костянки на Дону. Відомі розкопки кісток мамонта (Мізин на Десні), Первісне мистецтво стало основою для розвитку мистецтва наступних епох.
Великі зміни відбуваються в добу мезоліту (10—7 тис. рр. до н. е.). Закінчення льодовикового періоду призвело до загибелі деяких тварин, які були об’єктами полювання. Мамонт на теренах України жив до XI тис. до н. е., шерстистий носоріг та степовий бізон — до IX—VIII тис. до н. е. Зникли мускусний бик, гігантський олень, лев, гієна, а північний олень та хутрові звірі переселилися на північ регіону. Характерною особливістю мезоліту став розвиток знарядь праці в бік удосконалення кидальної зброї та появи дрібних крем’яних та кам’яних інструментів, мотик, кам’яних ступ тощо.
У добу верхнього палеоліту та мезоліту відбувалися певні зміни в структурі родової общини. Вона стала більшою (до 100 осіб) та охоплювала певну територію, на якій займалися полюванням, збиральництвом або рибальством декілька груп, що утворювали великі чи маліроди-фратрії.
На добу мезоліту припадає формування племені — етнокультурної спільноти, яка характеризується спільністю мовних та культурних традицій. В умовах міграцій плем’я стає об’єктом розширення шлюбних зв’язків. Усередині великих спільнот починають формуватися органи управління, що складаються з впливових старійшин громад (вони займалися організацією колективного полювання, переселення, побудови житла, розподілу здобичі, здійснення певних обрядів). Іноді обрядовість та контроль за сімейно-шлюбними звичаями покладалися на вождів-шаманів (формальних лідерів, які замінювалися шляхом успадкування посади за материнською лінією). Лінія вождів відігравала важливу роль у період воєнних конфліктів, оскільки мала жорсткий авторитарний характер. Старійшини діяли в мирний час і, як правило, узгоджували свою діяльність зі старійшинами інших родів.
Ускладнилася система соціалізації (передачі досвіду молодим поколінням). Першим кроком у цьому напрямку було виникнення в первіснородовій общині обрядів ініціації і підготовки до неї (випробування для зарахування у члени роду). Потреби господарської та соціальної діяльності привели до появи тимчасової парної сім’ї як інституту або нижчої ланки колективу. Вона не мала стійкого характеру, але допомагала відповідально ставитися до виконання колективних дій, зберігаючи колективний характер присвоєння природного продукту та екзогамні статеві стосунки в межах общини.
У VІІ тис. до н. е. до Європи приходить «відтворювальне господарство». З півдня Балкан ці імпульси спрямовувалися на північний захід, північ та північний схід. У середині V тис. до н. е. на території східного угорського Задунав’я, Моравії, Південно-Західної Словаччини складається самобутня культура лінійно-стрічкової кераміки. Носії цієї культури в другій половині V — на початку IV тис. до н. е. поширюють рільництво та скотарство вздовж водних артерій (Дунай, Вісла, Лаба, Рейн, Дністер та Прут) на величезну територію від Маасу (на заході) до Дністра (на сході), від межиріччя Сави та Драви (на півдні) до Одри (на півночі).
Поселення носіїв лінійно-стрічкової кераміки зосереджувалися поблизу річок. Дерев’яні будинки каркасно-стовпової конструкції розташовувалися на відстані 15—20 м. У будинку проживали від однієї до кількох сімей. Могильники цієї культури багаті на знахідки. У могильному інвентарі чоловічих поховань знаходять поліровані кам’яні сокири, вироби з немісцевої сировини, ремісничі вироби.
Рільництво в Європі спочатку було мотичним. Воно виявилося досить трудомістким і малопродуктивним. Велика кількість дрібної рогатої худоби теж не могла повністю витіснити полювання. Лише поява в VІІ тис. до н. е. рала, деяких елементів орного рільництва і примітивного підсічно-вогневого комплексу та іригації дала рільникам змогу отримати певні переваги в здобуванні продуктів харчування. Саме тоді відбувається перехід від круглої до прямокутної форми житла, що засвідчує стійку тенденцію до повної осілості, оскільки така форма осель давала можливість добудовувати необхідні житлові та господарські приміщення.
Перехід до відтворювальних форм господарювання та підвищення ефективності результатів господарської діяльності людей привели до змін у їх побуті та психології. Земля, на якій відбувалося виробництво, набула нової ознаки: вона стала не лише предметом, а й результатом людської праці. Змінився й характер праці. Вона потребувала більшого рівня кооперації і водночас формувала спеціалізацію виробничих процесів. Поділ праці всередині общини став необхідною умовою її подальшого існування. З’явився також міжобщинний обмін. Общини зі скотарським профілем обмінювалися продуктами з рільницькими або мисливсько-збиральницькими. Об’єктами обміну були предмети ремесла (кераміка, знаряддя) та сировина.
Усе це привело до модифікації поняття «власність». Виникають розуміння особистого права на знаряддя й предмети побуту та усвідомлення спадкового, колективного права на землю. Право власності на землю характеризувалося певною ієрархічністю: розпоряджатися нею міг лише рід, дорослі члени мали право володіти окремими ділянками, а сім’я — лише користуватись нею. Особисте майно успадковувалося, враховуючи цю ієрархію. Родова територія мала певну назву і на ній виділялися ділянки, що мали загальнородове значення: місце для ритуалів, святилища, джерела питної води та сировини, ліс. З посиленням ролі чоловіків у орному рільництві структура общинної власності набула патріархального характеру, а потреба у додаткових робочих руках стимулювала перетворення родової общини в сусідську.
В умовах шлюбної замкненості великих общин та формування їх самобутніх культурно-господарських комплексів відбувалося утворення етнокультурних спільнот. Основною етнічною одиницею ставало плем’я (група общин). Обмін, ослаблення воєнних конфліктів, спільність проведення ритуалів — фактори етнічної консолідації. Для Передньої Азії та Східної Європи головною подією стала поява індоєвропейської сім’ї мов. Більшість дослідників вважають, що саме з культурою лінійно-стрічкової кераміки слід пов’язувати виникнення в Східній та Центральній Європі племінної соціальної організації. Для неї було характерне:
— існування общини рільничо-скотарського типу, яку утворювали 60—100 осіб, що проживали в поселенні;
— наявність господарського району в радіусі 5 км навколо поселення. Цей район перебував у колективній общинній власності.
Нові імпульси з зони Передньої Азії на Балканський півострів сприяли появі на ґрунті старих традицій розписної кераміки нових культур. У V тис. до н. е. тут формуються своєрідні культури Сескло (Фессалія), Вінча (Балкани і Карпатський басейн), Кара-ново ІІІ — Веселиново (Фракія). З появою металів цей регіон вступає в енеолітичну добу.
На території сучасних Молдови та України складається на початку IV тис. до н. е. трипільсько-кукутенська історико-культурна спільність. Для неї характерні орне рільництво із застосуванням волів, використання тяглового транспорту (волокуші). Носії культури використовували мідь і золото для виготовлення прикрас, а мідь — для виготовлення сокир та тесел. На деяких сокирах трипільців знайдено сліди зварювання при температурі 350—400 С.
Ткацтво, виготовлення шкіряних виробів, кераміка піднеслися з рівня домашнього промислу до рівня таких ремесел, як металургія та металообробка. Обмін та мінова торгівля стали широкомасштабними і призвели до соціальної диференціації суспільства. Більшість дослідників зазначають, що за рівнем розвитку трипільська культура випереджала всі інші райони Європи. Тут з’являються регіональні центри, а площа поселень та кількість населення різко зростає. У розвинутому Трипіллі середня площа поселення становить 25—60 га.
Важливим напрямком розвитку скотарства було одомашнення нових видів тварин. Дослідники вважають, що ареал приручення коней можна пов’язувати з територією України. У поселенні Дереївка знайдено рештки кісток з явними ознаками одомашнення. Час знахідок (IV тис. до н. е.) дає змогу говорити, що в райони Передньої Азії кінь потрапив з північно-причорноморських степів. Наявність великої рогатої худоби та коней дала можливість вирішувати проблеми тяглової сили та транспорту.
Справжній переворот розпочався з появою колеса. До останніх часів батьківщиною колеса вважались Передня Азія та Месопотамія. Але знахідки глиняних моделей коліс у карпато-дунайському ареалі (V — середина IV тис. до н. е.) змушують змінити цю схему. Тепер прийнято вважати, що поширення різних видів колісного транспорту пов’язане з енеолітичними поселеннями Південно-Східної Європи (вони відомі тут з IV тис. до н. е.).
Треба відзначити також появу племен, які здійснювали регулярні міграції, пов’язані з випасом худоби. Вони могли займатися рільництвом, але головну роль у господарстві відігравав обмін худоби та продуктів скотарства на продукти рільництва. Таким чином виник новий тип господарства — кочове скотарство. Ареалом формування кочового скотарства в Європі стали каспійсько-чорноморські степи. Рушійною силою цих процесів, можливо, була зміна вологості клімату регіону. Але виникнення кочового способу життя не слід абсолютизувати: нові скотарські спільноти жваво контактували з племенами, які спеціалізувалися в орному рільництві або металургійному виробництві. Поруч із суспільними комплексами господарства відтворення мешкали племена, які продовжували жити з полювання, рибальства та збиральництва. Вони також продовжували вдосконалювати свою соціальну структуру, оскільки контакти із сусідами стимулювали в них розвиток соціальної організації.
На ґрунті контактів відбувається стрімкий поступ ремісничого виробництва. В Європі його осередком був Балкано-Карпатський металургійний центр, який виник у VI тис. до н. е. і надав імпульс розвитку металургії трипільської культури (схід). Найбільш давнє виробництво металу локалізовано на території Болгарії та колишньої Югославії. Вироби виготовлялися переважно з міді, лише у другій чверті IV тис. до н. е. з’являються речі з бронзи. З другої половини IV тис. до н. е. почав діяти власний трипільський центр металообробки, хоча сировина надходила туди з Балкан. Варто наголосити на відносній кількості металевих речей. Центральна Європа в цей час у цілому давала лише до 16,5 т міді в рік. Тому тривалий час вироби з міді вважались предметами розкоші, з неї виготовляли лише зброю та ритуальні предмети. Проте ІІІ тис. до н. е. стало для Центральної та Східної Європи часом помітних змін. Саме тоді відбувався складний процес заміни енеолітичних культур культурами бронзової доби, яка асоціюється у дослідників з процесами етногенезу народів Європи.
ІІІ тис. до н. е. — період, дуже важливий для розвитку населення всієї Європи. Він мав перехідний характер, оскільки на теренах континенту в зонах Середземномор’я, півдня Балкан та на Західному Кавказі виникають нові археологічні культури. Першими культурами бронзового віку стала ранньомінойська культура на острові Крит, ранньоелладська культура Греції, ранньофессалійська культура, ранньомакедонська культура та культура раннього бронзового віку у Фракії.
Друга половина III тис. до н. е. характеризувалася великими переселеннями племен, які значно вплинули на формування та утворення народів Центральної та Східної Європи.
У другій чверті ІІІ тис. до н. е. в Центральній та на заході Східної Європи значного поширення набула культура кулястих амфор, її пам’ятки знаходять на Лабі, Одрі, Віслі, а на розвинутій стадії носії цієї культури проникають у верхів’я Західного Бугу, а звідти — у верхів’я Пруту, Серету та Дністра. Поселення культури кулястих амфор, відкриті в Чехії, складаються зі стовпових жител з обмазаними глиною стінами. У цих поселеннях знайдено залишки зернових (пшениця та ячмінь) та бобових культур, засвідчено зростання поголів’я свиней.
Протягом IV—III тис. до н. е. виникає велика історична спільнота носіїв ямної культури, яка охоплювала простори від Південного Приуралля до Пруто-Дністровського басейну. На півночі її ареал доходить до Києва та Самарської луки» а на півдні — до передгір’я Кавказу.
Не менше значення, ніж ямна культурно-історична спільнота, для Центральної Європи мала культура шнурової кераміки, або бойових сокир, формування якої датується другою половиною ІІІ тис. до н. е. Вона складалася з низки генетично споріднених культур, які охопили територію від берегів Рейну до Волги. Кубки зі шнуровим візерунком та шліфовані сокири в чоловічих похованнях є їх специфічною рисою. Культура шнурової кераміки вважається рільничо-скотарською. Оскільки її носії поширювалися на північ та схід, то для цієї культури характерним було пристосування до місцевих природних умов, яке особливо чітко простежується в районах Польщі та Прибалтики. Тут «шнуровики» були носіями нових відтворювальних технологій, які приходять на зміну мисливським типам господарювання. Те саме можна сказати й про розвиток металообробки та металургії. Особливо активно розробляються знаряддя праці для підсічно-вогневого рільництва, властивого носіям цієї культури, які проживали переважно в зоні лісових масивів.
Ще одна велика міграція із західного напряму охопила Західну та Центральну Європу наприкінці III тис. до н. е. у зв’язку з рухом носіїв культури дзвоноподібних кубків. Районом формування культури вважається Центральна Португалія. З цієї зони культура починає проникати в Бретань, а з неї — в район витоків Рейну. Невирішеною залишається проблема виникнення середньоєвропейського вогнища цієї культури, яке охоплювало райони Чехії та Моравії, а також області сучасних Австрії, Баварії, Угорщини, Саксонії та Польщі. Носії культури дзвоноподібних кубків на берегах Дунаю займалися розведенням коней, виготовляли мідні ножі та прикраси.
Аналіз могильників усіх культур бронзової доби дає можливість зробити висновки про характер соціальних змін. Знахідки зброї доводять, що реаліями життя населення Центрально-Східної Європи стали воєнні конфлікти й міграції. Як правило, більшість сутичок виникали через стада худоби. На тлі цих зіткнень розвивався міжобщинний обмін, який також прискорював процеси розшарування всередині племен. Посилюється роль родини, що засвідчено наявністю парних поховань у великих колективних могильниках. Поява курганних поховань у носіїв ямної культури, де розміри кургану (діаметр 110 м, висота 3,5 м) потребували зусиль великої кількості людей (приблизно 500 осіб протягом 80 днів), свідчить про те, що відбувався процес виокремлення військової аристократії. Рядові общинники мали право лише на курган із діаметром від 20 до 50 м з інвентарем у вигляді глиняного посуду.
Жителі Центрально-Східної Європи вели змішане рільничо-скотарське господарство й у пошуках нових пасовищ для худоби змушені були обживати гірські райони. У структурі стада майже всюди переважала велика рогата худоба. Роль овець, кіз та свиней у постачанні населення м’ясом залишалась другорядною.
У першій половині II тис. до н. е. характерним явищем стало рільництво, хоча в деяких регіонах степової смуги Східної Європи воно могло з’явитися раніше. Рільництво було орним, що свідчить про значний крок вперед, оскільки ралом з упряжкою волів людина могла обробити великі земельні площі. У період пізньої бронзової доби піщані ґрунти пагорбів були включені в процес виробництва, ліси розчищені, а долини річок стали використовувати менше. Скорочується режим полювання, оскільки частина тварин (тур, зубр, косуля, кабан, олень) інтенсивно винищувалася ще в попередні часи. На узбережжі Балтійського моря значну роль мало рибальство, трапляються зображення човнів і навіть перших суден. З’являється колісний транспорт — вози із суцільними та складеними колесами.
У II тис. до н. е. в господарстві тогочасного населення Центрально-Східної Європи зростає значення покладів мідних та олов’яних руд. Поклади міді знаходились у районах Чеських Рудних гір, Карпат та на Балканах. В останніх двох районах розробка покладів розпочалася найраніше в Європі. Від 1700—1500 рр. до н. е. виробництво міді розпочалося й у Східних Альпах. Техніка гірничовидобувних робіт II тис. до н. е. дуже добре вивчена на основі австрійських матеріалів. Копальні Мітгерберга (поблизу Зальцбурга) були врізані в пагорб на глибину до 100 м, слідуючи за шарами мідного піриту. Підраховано, що кожна з 32 копалень розроблялася протягом семи років групами по 180 робітників у кожній.
Деякі общини в добу пізньої бронзи стали спеціалізуватись на виготовленні знарядь праці. Проте кам’яні знаряддя продовжували конкурувати з бронзовими» і лише їх форма нагадувала металеві. Тільки наприкінці ІІ — на початку І тис. до н. е. у південних та центральних районах Європи основна маса населення стала ширше використовувати металеві знаряддя праці, про що свідчать знахідки поселень ремісників-металістів, наприклад Велем-Сенгвід (Угорщина).
Великого значення в цей час набув видобуток солі. Так, у Верхній Австрії та Південній Німеччині функціонував район солевидобутку, де сіль виготовлялася шляхом випарювання, а потім пресувалася та висушувалася у вигляді «соляних голів». Вона дуже часто ставала предметом обміну, так само як мідь, бронза, золото та вироби з них, фаянсові намиста, бурштин та бурштинові прикраси, морські черепашки.
У другій половині II тис. до н. е. зоною інтенсивного обміну стає Центральна Європа. Нині доведено існування регулярної активної торгівлі через карпатські та альпійські перевали. Обмін здійснювався на общинному рівні, причому на відміну від країн Сходу та зони Середземномор’я в ньому брали участь усі члени общини. Довжина торговельних шляхів вражає. Відомо, що в деяких шахтових могилах Мікен знаходили прибалтійський бурштин.
Воєнні сутички в племінному середовищі Центральної та Східної Європи не тільки мали на меті господарські інтереси (крадіжка та захист худоби, джерел харчування та сировини), а й прискорювали формування елементів соціального розвитку (зміцнення влади військового вождя та поява військової аристократії).
Специфічними районами за доби бронзи були степові терени Східної Європи. У першій половиш ІІ тис. до н. е. тут поширилась катакомбна культурно-історична спільнота, яка мала характерну особливість поховального обряду: небіжчиків ховали в особливих камерах-катакомбах, виритих в одній зі стінок могильної ями. Катакомбна спільнота займала значну територію від Дністра до Волги. На півдні її кордонами були передгір’я Кавказу (Кубань та зона Тереку).
Катакомби (лат. підземна гробниця) — підземні приміщення природного або штучного походження. У давнину використовувалися в основному для релігійних обрядів і поховання померлих. Такі катакомбні споруди збереглися в Києво-Печерській лаврі. В період ранньої бронзової доби існувала катакомбна культура, поширена на територіях України і Придоння та у Калмицьких степах. Померлих ховали в катакомбах — підбоях. Головне заняття племен цієї культури — скотарство і землеробство. Катакомбами інколи називають залишені підземні каменоломні, наприклад під Одесою, Керчю.
Скотарство та рільництво примушували людей цієї спільноти вести напівкочовий спосіб життя. Існували металургія та металообробка (біля Артемівська). Вироби із золота тут були рідкісними, проте виокремлення військової аристократії простежується в матеріалах курганних поховань, декотрі з яких досягали висоти 8 м та діаметра 75 м. У них є сліди насильницького вбивства при похованні вождя та його дружини. В окремих похованнях виявлені рештки коня, що свідчить про високе становище похованого.
У пізній період бронзи з’являються пам’ятки зрубної культури, яка існувала в зоні степових районів Східної Європи. Для цієї культурно-історичної спільноти характерним було поховання в ямах або зрубах. Вважається, що катакомбна та зрубна культури були продовженням традицій ямної культури. Деякі дослідники стверджують, що катакомбна культура виникла внаслідок міграції, а зрубна становила залишки автохтонних мешканців. Дослідники поховань зрубної культури виділяють сліди соціальної диференціації, зокрема «поховання родових старійшин».
Роль племені як єдиної сили, здатної вберегти населення від нападів сусідів, підсилювалася можливостями освоєння нових територій. Племінна організація прискорила кризу кровноспоріднених відносин і стимулювала виникнення нових форм територіальних зв’язків.
На тлі цих процесів виникали перші культи богів, які в II тис. до н. е. стали типовими для регіону Центрально-Східної Європи. Це культ богині родючості та богині землі. З Близького Сходу прийшов культ богині води. Традиційними для регіону вважалися культ бика та культ сонця, представлений золотим диском з ореолом або колом із чотирма шпицями. Зміна поховального обряду відображає тенденцію змін у побуті. Трупопокладення змінюється кремацією. За віруваннями стародавніх жителів вогонь допомагав душі звільнитися від тіла.
У ІІ тис. до н. е. масштаб міграцій та складних етнокультурних процесів скорочується. Для цього періоду найзначнішим переселенням було переміщення в Середньодунайський регіон племен культури курганних могил. На відміну від попередньої доби ця міграція мала характерні риси воєнного вторгнення. Культура курганних могил для Центральної та Східної Європи нині датується часом від 1500 до 1200 р. до н. е. Центром цієї культури були Баварія, Вюртемберг та область, де раніше існувала культура Унетіце. У ХІІІ ст. до н. е. культура курганних могил змінюється культурою полів поховальних урн, яка охоплює перехідний період від бронзи до залізної доби. Дослідники вважають, що поява культури полів поховальних урн збігається в часі з процесами формування давньоєвропейських італійських, германських, іллірійських, кельтських та венетських етносів.
Первинним осередком державності в Європі стали Крит та ахейська Греція, які вже наприкінці III — на початку ІІ тис. до н. е. утворили світ палацових комплексів. Через них Європа ознайомилася із системою держав східного типу. Незабаром державотворчі процеси охопили нові зони Європейського континенту.
Розклад первіснообщинного ладу в землеробів-скотарів був закономірним результатом неолітичної революції, яка відбулася в економіці. Різні ознаки такого розкладу існували вже в пізньородовій общині землеробів-скотарів. Однак для того, щоб ці тенденції проявилися на повну силу, потрібен був час. Мали скластися нові, досконаліші трудові навички, зрости кількість населення, прогресувати найважливіша складова продуктивних сил — засоби праці. Щодо цього дуже велике значення мали відкриття й освоєння корисних властивостей металів. Це стало поштовхом до культурних і соціальних зрушень в історії людства.

Культура та вірування первісних людей

Первісна культура відіграла значну роль у розвитку людства. Саме з цього культурно-історичного періоду розпочалася історія людської цивілізації, формувалася людина, зароджувалися такі форми людської духовності, як релігія, мораль, мистецтво.
З розвитком матеріальної культури, знарядь праці, підвищенням значення колективних форм праці розвивались елементи духовної культури, зокрема мислення та мова, виникали зародки релігії, ідеологічних уявлень, з’явилися в праобщині й деякі елементи магії та зародки мистецтва: хвилясті лінії на стінах печер, зображення контуру руки. Однак більшість учених називає це протомистецтво натуральною образотворчою діяльністю.
Формування общинно-родового ладу сприяло розвитку духовного життя первісної людини. Доба ранньородової общини характеризувалася помітними успіхами в розвитку мови, основ раціональних знань.
Ще донедавна вважалося, що мови найменш розвинутих груп людства мають дуже незначний лексичний запас і майже позбавлені загальних понять. Проте подальше вивчення цього питання засвідчило, що лексикон навіть найвідсталіших племен, наприклад аборигенів Австралії, налічує не менше 10 тис. слів. З’ясувалося також, що у цих мовах переважають конкретні, деталізовані визначення, є в них і слова, що передають зміст загальних понять. Так, в аборигенів Австралії є позначення не лише різних порід дерев, а й дерева взагалі, не лише різних видів риб, а й риби взагалі.
Особливістю найпримітивніших мов є нерозвинутість синтаксичних форм. В усній мові навіть найрозвиненіших народів, на відміну від їх писемності, фрази також звичайно складаються з мізерної кількості слів.
Джерелом знань первісної людини була її трудова діяльність, під час якої накопичувався досвід, передусім про навколишню природу. Значно розширилися практичні галузі знання. Людина опанувала найпростіші способи лікування переломів, вивихів, ран, зміїних укусів, інших захворювань. Люди навчилися рахувати, вимірювати відстань, обчислювати час, зрозуміло, досить примітивно. Так, спочатку існували 3—5 позначень числових понять. Великі відстані вимірювалися днями шляху, менші — польотом стріли або списа, ще менші — довжиною конкретних предметів, найчастіше різних частин людського тіла: ступні, ліктя, пальця. Звідси — назви давніх мір довжини, що як пережиток збереглися в багатьох мовах: лікоть, фут, дюйм тощо. Час обчислювався лише порівняно великими відтинками, пов’язаними з розташуванням небесних тіл, зміною дня і ночі, з природно-господарськими сезонами.
Навіть найвідсталіші племена мали досить розвинену систему передавання на відстань звукових або зорових сигналів. Писемності не було взагалі, хоча в аборигенів Австралії вже з’явилися зародки піктографії.
Зразки образотворчого мистецтва доби ранньородової общини відомі за численними археологічними пам’ятками: графічними та живописними зображеннями тварин, рідше рослин і людей, на-скельними малюнками тварин і людей, мисливськими та воєнними сценами, танцями та релігійними церемоніями.
В усній творчості найраніше розвинулися перекази про походження людей та їхні звичаї, подвиги предків, виникнення світу та різні явища природи. Незабаром з’явилися оповідання та казки.
У музиці вокальна або пісенна форма передувала інструментальній. Першими музичними інструментами були ударні пристрої з двох шматків дерева або натягнутого шматка шкіри, найпростіші щипкові інструменти, прототипом яких, мабуть, були тятива лука, різні сурми, флейти, сопілки.
До найдавніших видів мистецтва належать танці. Первісні танці були колективними і дуже образними: імітація (частіше у масках) сцен полювання, рибальства, воєнних сутичок тощо.
Поряд з раціональним світоглядом виникла релігія у таких ранніх, первісних своїх формах, як тотемізм, фетишизм, магія, анімізм.
Тотемізм — це віра в тісний зв’язок між людиною або якоюсь родовою групою та її тотемом — певним видом тварин, рідше рослин. Рід носив ім’я свого тотема, і члени роду вірили, що походять від спільних з ним предків, перебувають з ним у кровному спорідненні. Тотемові не поклонялися. Його вважали батьком, старшим братом тощо, який допомагає людям роду. Люди, зі свого боку, не повинні знищувати свій тотем, завдавати йому якоїсь шкоди. Взагалі тотемізм був своєрідним ідеологічним відображенням зв’язку роду з його природним середовищем, зв’язку, який усвідомлювався в єдиній зрозумілій на той час формі кровного споріднення.
Фетишизм — віра в надприродні властивості неодухотворених предметів, у те, що вони можуть якось допомагати людині. Таким предметом — фетишем — може бути певне знаряддя праці, дерево, камінь, а пізніше спеціально виготовлений культовий предмет.
Магія — віра у здатність людини особливим чином впливати на інших людей, тварин, рослин, явища природи. Не розуміючи справжнього взаємозв’язку певних фактів та явищ, хибно тлумачачи випадкові збіги, первісна людина вважала, що за допомогою особливих слів та дій можна викликати дощ або здійняти вітер, забезпечувати успіх полювання або збирання, допомагати або шкодити людям. Залежно від призначення магія поділялася на кілька видів: виробничу, охоронну, любовну, лікувальну.
Анімізм — віра в існування душі та духів.
З розвитком вірувань і ускладненням культу їх виконання потрібні були певні знання, уміння, досвід. Найважливіші культові дії почали виконувати старійшини або певна група людей — чаклуни, шамани.
Духовній культурі ранньородової общини було властиве тісне переплетення раціональних та релігійних уявлень. Так, лікуючи рану, первісна людина вдавалася і до магії. Протинаючи списом зображення тварини, вона одночасно практикувалася в прийомах полювання, показувала їх молоді, «магічно забезпечувала» успіх наступної справи.
З ускладненням виробничої діяльності первісної людини збільшувався і запас її позитивних знань. З виникненням землеробства і скотарства нагромаджувалися знання в галузі селекції — штучного добору найкорисніших сортів рослин і порід тварин.
Розвиток математичних знань зумовив появу перших засобів для лічби — в’язки соломи або купки камінців, шнурів з вузликами чи нанизаними на них черепашками.
Розвиток топографічних і географічних знань зумовив створення перших карт — позначень маршрутів, нанесених на кору, дерево або шкіру.
Образотворче мистецтво пізньонеолітичних і енеолітичних племен в основному було досить умовним: замість цілого зображувалася певна характерна частина предмета. Поширився декоративний напрям, тобто прикрашання ужиткових речей (особливо одягу, зброї та хатнього начиння) художнім розписом, різьбленням, вишивкою, аплікацією тощо. Так, кераміку, яку в ранньому неоліті не прикрашали, у пізньому неоліті орнаментували хвилястими лініями, колами, трикутниками тощо.
Еволюціонувала й ускладнювалася релігія. З нагромадженням знань про власну сутність і навколишню природу первісне людство менше ототожнювало себе з останньою, а дедалі більше усвідомлювало залежність від невідомих йому добрих і злих сил, які здавалися надприродними. Формувались уявлення про боротьбу доброго і злого начал. Сили зла люди намагалися умилостивити, добрим силам почали поклонятися як постійним оборонцям і заступникам роду.
Змінився зміст тотемізму. Тотемні «родичі» та «предки» стали об’єктом релігійного культу.
Водночас з розвитком родового ладу й анімізму зародилася віра в духів померлих прабатьків роду, що допомагають йому. Тотемізм зберігався в пережитках (наприклад, у тотемних назвах та емблемах родів), але не як система релігійних вірувань. Саме на цій анімістичній основі почав утворюватися культ природи, що уособлювався в образах різних духів тваринного і рослинного світу, земних і небесних сил.
З виникненням землеробства пов’язана поява культу вирощуваних рослин і тих сил природи, від яких залежало їх зростання, особливо Сонця і Землі. Сонце вважалося запліднюючим чоловічим началом, Земля — запліднюваним жіночим. Циклічність життєдайного впливу Сонця зумовила виникнення у людей уявлення про нього як про дух родючості, що вмирає і воскресає.
Як і на попередній стадії розвитку, релігія відображала та ідеологічно закріплювала визначну господарську і суспільну роль жінки. Розвинувся материнсько-родовий культ господарок та охоронниць родинного вогнища. Ймовірно, тоді зародився відомий у деяких розвиненіших народів культ жіночих предків-праматерів. Більша частина духів природи, і серед них насамперед дух Матері-Землі, виступала в образі жінок і мала жіночі імена. Жінки, як і раніше, часто вважалися основними, а у деяких племен навіть виключними носіями таємних знань і магічних сил.
Розвиток землеробства, особливо іригаційного, що потребувало точного визначення строків поливання, початку польових робіт тощо, сприяв упорядкуванню календаря, вдосконаленню астрономічних спостережень. Перші календарі звичайно ґрунтувалися на спостереженнях за зміною фаз Місяця.
Необхідність оперувати великими числами і розвиток абстрактних уявлень зумовили прогрес математичних знань. Спорудження укріплень, таких транспортних засобів, як віз та вітрильний корабель, сприяли розвитку не лише математики, а й механіки. А під час суходільних та морських походів, пов’язаних з війнами, накопичувалися астрономічні спостереження, знання з географії та картографії. Війни стимулювали розвиток медицини, а особливо хірургії: лікарі ампутували ушкоджені кінцівки» робили пластичні операції.
Повільніше розвивалися зародки суспільствознавчих знань. Тут, як і раніше, панували тісно пов’язані з релігією міфологічні уявлення про чудесну природу всіх основних явищ господарського, громадського та ідеологічного життя. Саме в цей час були закладені основи правових знань. Вони відокремилися від релігійних уявлень, звичаєвого права. Це добре видно на прикладі первісного (та й ранньокласового) судочинства, в якому вирішальну роль часто відігравали нереальні обставини, наприклад «знамення згори». Для того, щоб з’явилося таке знамення, застосовувалися випробування клятвою, освяченою їжею, отрутою. При цьому вважалося, що винний загине, а невинний залишиться живим.
Зведення оборонних споруд і розрахованих на тисячоліття усипальниць поклало початок монументальній архітектурі. Відокремлення ремесла від землеробства сприяло розквіту ужиткового мистецтва. Для потреб військово-племінної знаті створювалися ювелірні прикраси, коштовна зброя, посуд, ошатний одяг. У зв’язку з цим поширилися художнє карбування, тиснення металевих виробів, а також техніка емалі, інкрустація коштовним камінням, перламутром тощо. Розквіт художньої обробки металу, зокрема, відобразився у відомих скіфських і сарматських виробах, прикрашених реалістичними або умовними зображеннями людей, тварин, рослин.
З інших специфічних видів мистецтва слід вирізнити героїчний епос. Шумерський епос про Гільгамеша та епічний розділ П’ятикнижжя, «Іліада» й «Одіссея», ірландські саги, «Рамаяна», «Калевала» — ці та багато інших класичних зразків епосу, що виникли в основному в епоху розкладу родового ладу, донесли до нас згадки про нескінченні війни, героїчні подвиги, відносини у суспільстві.
До усної народної творчості почали проникати класові мотиви. Заохочувані військово-племінною знаттю співці та оповідачі прославляли її благородне походження, воєнні подвиги, багатство.
Під час розкладу первіснообщинного ладу виникали та розвивалися адекватні новим умовам життя форми релігії. Перехід до патріархату супроводжувався становленням культу чоловічих предків-покровителів. З поширенням землеробства та скотарства утвердилися сільськогосподарські культи родючості з їх еротичними обрядами і людськими жертвами, широко відомими образами духів, які вмирають та воскресають. Звідси певною мірою ведуть свій початок давньоєгипетський Осіріс, фінікійський Адоніс, грецький Діоніс і, нарешті, Христос.
З посиленням племінної організації та утворенням союзів племен утвердився культ племінних покровителів, племінних вождів. Деякі вожді залишалися об’єктом культу і після своєї смерті: вважалося, що вони стають впливовими духами, які допомагають своїм одноплемінникам.
Розпочалося виокремлення професійної розумової праці. Такими професіоналами насамперед ставали вожді, жерці, воєначальники, потім — співаки, оповідачі, постановники театралізованих міфологічних вистав, знахарі, знавці звичаїв. Виділення професійної розумової праці значно сприяло розвитку та збагаченню духовної культури.
Вершиною розвитку духовної культури первісного суспільства було створення упорядкованого письма.
Це відбувалося шляхом поступового перетворення піктографічного письма, що передавало лише загальний зміст повідомлень, на письмо, що складалося з системи ієрогліфів, у якому точно фіксовані знаки означали окремі слова або склади. Таким було найдавніше ієрогліфічне письмо шумерів, єгиптян, критян, китайців, майя та інших народів.
Чимало явищ сучасного життя виникли саме в первісному суспільстві. Через таку найважливішу особливість цього етапу історії людства його вивчення має не тільки пізнавальне» а й світоглядне значення.

Поява людини на Землі

У Біблії про походження людини говориться: «Спочатку Бог створив небо і землю. Земля була бесформеною пустелею, зануреною у вічний морок. Повсюди була вода, а над нею носився Дух Божий. І сказав Бог: так буде світло! Побачивши, що світло добре, він відокремив її від пітьми і назвав днем, а темряву назвав ніччю. Наступного дня він створив небосхил посеред вод, які розділив на дві частини, на води, які були на землі під небом, та на води, які у вигляді хмар і дощів зависли під небом. Третього дня він зібрав води під небом в одному місце, і тоді показалася суша… і повелів він тоді, щоб на землі виросло багато видів рослин, що дають насіння, і дерев, що дають плоди. Четвертого дня він створив тіла небесні… П’ятого дня він дав життя чудовиськам морськім та всякій іншій живій тварюці, що мешкає у воді, а також птахам, що літають над землею. І благословив їх, сказавши: плодіться та розмножуйтеся, заповнюйте як море, так і повітря. Шостого дня він створив тварин, що пересуваються по землі. І насамкінець створив людину за образом і подобою своєю, щоб володарювавла над усією землею, над усім, що жило й росло на землі. Сьомого дня Бог відпочивав після своєї роботи і день цей благословив, зробивши його святом на вічні часи».
Деякі учені вважають, що люди пішли від мавпоподібних істот, що жили у глибоку давнину. Від цих же істот походять й сучасні людиноподібні мавпи. Під час розвитку, що тривав сотні тисяч років, вигляд предків людей змінився. Можливо, це сталося під впливом радіоактивного випромінювання уранових руд, які виходили на поверхню Землі.
Руки предків людей, довгі, як у мавп, коротшали, а спини випрямлялися. Пальці ставали все більш гнучкими й рухливими. Але найголовніше — у них поступово розвивався мозок. Вони ставали розумнішими, поступово відокремлюючись від тваринного світу. Так на Землі з’явилися люди, які були ще не схожі на нас, але вже відрізнялися і від своїх предків — мавп.
Тільки у XIX столітті Томас Гекслі висловив нечувану доти думку: людина схожа із … мавпою. Сучасники не приховували свого обурення: «Які предки? Адже людина створена за образом і подобою самого Бога».
Суперечки про походження людини тривають досі.
Деякі вчені вважають, що люди нашої цивілізації з’явилися завдяки втручанню вищого космічного розуму.
Археологи та етнографи стверджують, що найдавніші цивілізації — Месопотамія, Єгипет, Кріт та Греція, Індія та Китай — мають спільну основу. Всі ці цивілізації з’явилися водночас і раптово і не містили жодних слідів еволюції. Залишилися лише міфологічні розповіді про те, що з моря прийшли просвітителі, що принесли з собою культуру та науку в готовому вигляді. Згідно з легендами, просвітителі з’явилися після глобальної катастрофи, що знищила їх батьківщину.
Деякі дослідники вважають, що єгипетські піраміди побудовано не єгиптянами, а є результатом втручання позаземних цивілізацій.
Ще один приклад — у Південній Америці під час дослідження індіанських культур були знайдені зображення повітряної кулі та літальних апаратів, схожих на космічні. У пустелі Наско були знайдені зображення звірів, риб, людей, геометричних малюнків. Розміри цих зображень коливаються від 30 до 300 метрів, контурна лінія яких завширшки становила від 15 см до 3 м. Побачити ці малюнки можна лише з висоти пташиного польоту. За однією з версій вони мають позаземне походження.

Поява людини сучасного типу

Поки вчені не дійшли згоди щодо походження кроманьйонця. Якийсь час неандертальці та кроманьйонці співіснували на Землі одночасно. Кроманьйонцям належить перше в історії відкриття механічного пристрою — луку зі стрілами.
Для того, щоб вирити величезну яму-пастку або для влаштування полювання, були потрібні спільні зусилля багатьох людей. Тому люди почали жити більш численними та згуртованими колективами, ніж раніше. Археологи знаходять стоянки — стійбища давніх людей, в яких проживало вже близько 100—150 чоловік.
Люди, що жили в одному стійбищі, поступово усвідомлювали, що всі вони походять від загальних предків та є родичами. До часу появи людини розумної на зміну людському стаду приходить родова община. Її члени все робили спільно: ходили на полювання, ловили рибу, виготовляли зброю та одяг. Жінки по черзі наглядали за дітьми та готували їжу для всього роду, поки решта дорослих членів роду займалися полюванням і збиранням поживних рослин.
Все, що вдалося зібрати або вполювати, належало всьому роду та ділилося порівну між усіма родичами. Але й кожний член общини мав брати посильну участь у житті колективу. Житла та територія, на якій люди мешкали й здобували їжу, теж були власністю общини, члени якої користувалися ними спільно. Родові общини виникли на Землі з появою людини розумної. Предки всіх народів і племен, що мешкають зараз на нашій планеті, у давнину жили родовими общинами.

Від родової общини до держави

З появою плуга (плугове землеробство) кожна сім’я могла вже сама обробляти поле, достатнє для її проживання, і старійшини починають ділити землю общини між окремими сім’ями. Кожна з них отримувала свій наділ, який вона обробляла власними силами і власними знаряддями праці. Їй також належав зібраний з цього поля врожай. Не всі сім’ї вміло вели господарство. Дехто почав збагачуватися, інші — зубож-нівали. Серед людей виникає нерівність. У руках окремих сімей накопичилися значні багатства — золоті й срібні прикраси, вироби з міді, запаси продовольства.
Поступово родова община починає розпадатися на окремі сім’ї, хоча деякі продовжували жити разом, але вже вели власні господарства окремо один від одного. У селищі тепер не обов’язково могли жити лише родичі. Деякі сім’ї залишали рідні місця, селилися по сусідству з іншими общинами та починали вести власне господарство. На зміну родовій общині поступово приходить сусідська община.
З появою у людей надлишків продовольства й ремісничих виробів та накопиченням запасів між племенами починають спалахувати війни. Багато хто замість того, щоб довгою наполегливою працею накопичувати багатства, вважали за краще швидко відняти їх у інших. Одне плем’я прагнуло захопити в іншого худобу, запаси продовольства й металів, родючі землі.
Для ведення військових дій воїни племені обирали предводителя — вождя. Йому, а також старійшинам діставалася значна частина захопленої на війні здобичі. Вони ж забирали собі й усіх полонених, які ставали їх рабами. Вожді й старійшини швидко накопичували значні багатства та переставали вважати себе рівними решті одноплемінників. Вони почали вважати себе знатними людьми. Поступово вони починають передавати дітям у спадок не тільки своє майно, але й посади. Син вождя ставав вождем, а син старійшини — старійшиною. Всі важливі посади тепер могли посідати лише люди, що походили зі знатних сімей. Становище людини у племені визначалося не її досвідом чи заслугами, як раніше, а знатністю походження.
Великі поселення людей розросталися та поступово перетворювалися на невеликі міста. Для захисту їх від ворогів почали зводити високі кріпосні стіни. У містах селилися знатні люди зі своїми слугами, рабами та ремісники, які обслуговували знать. Вони продавали їм свої вироби, прикраси, зброю. У містах жили й вожді племен.
Поступово вожді перестають бути просто провідниками війська. Вони починають керувати справами племені, стають царями — одноосібними правителями держав, що утворилися. Для того, щоб керувати своїм народом, вони підбирали собі помічників — урядовців. Урядовці управляли всіма справами в державі на основі законів. Кожна держава мала свою територію, яку вона захищала від ворогів. У головному місті держави — столиці — зводили палац для царя. Щоб захищатися від ворогів і тримати народ у покорі, царі наймали постійне військо та стражників. За допомогою війська вони примушували населення держави сплачувати данину (податки). Влада царів стала спадковою.
Таким чином, утворилася держава — особлива організація, що служила для управління людьми, що проживали на певній території. У кожній державі були правителі, урядовці, закони, військо, збиралися податки.
Стався перехід людства від привласнюючого господарства до відтворюючого, виникли міста і писемність, виникли знать та держави, що засвідчило перехід людства на новий, більш високий ступінь розвитку: від первісного суспільства до цивілізації.

Культура

«Людина розумна» робила з рогу фігурки, видряпувала на кістці зображення, малювала на стінах печер природними фарбами цілі сцени з власного життя. Люди зображали те, що для них було найважливішим, частіше за все тварин, на яких полювали. Іноді з покоління в покоління передавалися перекази про найбільш вдале полювання і про підтримку, яку надавали їм надприродні сили.
Стародавні люди розігрували цілі мисливські сцени: одні представляли тварин, інші — мисливців. Удавані рухи тварин склали основу найдавніших танців.
Учені переконані, що уже за кам’яної доби найдавніші люди могли лікувати різні хвороби, вміли орієнтуватися в дорозі, вели облік часу. Навчившись обробляти землю, облік часу для них набув надзвичайного значення, оскільки людині вкрай необхідно було знати час початку тих чи інших землеробських робіт. Окрім цього, щодня виникала необхідність розраховувати на всіх кількість їжі, знарядь праці або зброї. Все це було дуже складно запам’ятати? і люди почали робити замітки на стінах печер, кістках тварин, дереві. З часом виникає необхідність передавати повідомлення на великі відстані — з’являється письмо.

Трипільська культура

Трипільська культура виникла в IV—ІІІ тис. до н. е. (енеоліт). Перше селище такого типу було знайдено в XIX ст. біля села Трипілля на Київщині. Поширилися на величезній території: від Дністра до Дніпра й Чорного моря, займаючи близько 200 тис. кв км. Трипільці були невисокі, вузьколиці, з чітко профільованими тонкими рисами обличчя. Головне заняття — землеробство. Землю обробляли кістяними й роговими мотиками. Пізніше стали застосовувати дерев’яне рало. Сільськогосподарські культури: пшениця, ячмінь, просо, бобові. Врожай збирали дерев’яними серпами з крем’яними, а згодом мідними чи бронзовими вкладками. В межиріччі Дністра й Пруту займалися садівництвом (яблука, груші, абрикоси), виноградарством. Розводили корів, коней, овець, кіз, свиней. Продукти тваринництва задовольняли потреби у м’ясі, молоці, шкірі. Вівчарство забезпечувало населення вовною. Полювали на оленя, косулю, кабана, лося, різних хижаків, гризунів. У річках на кістяні й мідні гачки ловили щуку, судака, сома (іноді був до 2-х метрів). У лісах збирали ягоди, горіхи, мед, дикі фрукти. Їх культуру називають культурою мальовничої кераміки. Посуд виготовляли тільки фахівці. Посуд робився без допомоги гончарного круга, руками, потім його випалювали в спеціальних печах. Посуд поділявся на кухонний, столовий та культовий. Іноді розміри посуду досягали 1,5 м. Більшість посуду розписано червоною, чорною, білою, жовтою фарбами. В основі орнаменту — спіралі, геометричні фігури, зображення людей, тварин. Одними з перших на території України трипільці почали використовувати мідь, яку привозили з Карпат та Балкан. Вони застосовували мідні шила, рибальські гачки, браслети, кинджали, сокири. Трипільці знали гаряче й холодне кування та зварювання міді. Ускладнилася обробка кременю. Застосовувався перший мезанічний пристрій — ручний дриль для свердління. Трипільські селища розташовувались на високих рівних місцях поблизу річок. В одному населенні нараховувалося від десятка до сотні жител та господарських споруд. Мали чітке планування. Всі будівлі стояли кількома рядами або концентричними колами навколо великого майдану, на якому розміщувались громадські споруди. Підлогу жител настилали на дерев’яному помості з глиняних обпалених вальків, а зверху замазували глиною. Стіни споруджувались на дерев’яному каркасі і теж обмазувалися глиною. Двопохилий дах перекривали очеретом. У трипільців був унікальний звичай періодично спалювати свої поселення. Робилося це через кожних 50 років, коли виснажувалися навколишні поля. Суспільний устрій спирався на матріархальні, а згодом патріархальні родові відносини. Мова кожного племені була діалектом (місцевий різновид мови) загальної міжплемінної мови. Вирішальною умовою виробництва була родючість землі. Саме тому центральне місце в уявленнях трипільців займала богиня родючості — Велика Матір. Ідеї збереження сім’ї, продовження роду підпорядковувався обряд поховання людей під долівкою жител.
Гіпотези зникнення трипільців: 1) похолодання клімату; 2) спроба перебудувати землеробське господарство на скотоводське; 3) внутрішнє протистояння племен; 4) агресія степовиків.
Трипільські племена не зникли безслідно, а розчинилися в масі представників інших культур. Трипільські племена не були прямими пращурами українського народу. Але за часів їх існування закладалися основи українського родоводу.

Трипільська культура

Трипільська культура — найвищий культурний вияв Європи в IV—III тис. до н.е. Відкрита більше ста років тому, вона далі викликає безліч питань, на велику частину яких так і не знайдені відповіді.
Наприкінці XIX ст. київський археолог Вікентій Хвойка біля села Трипілля (Київщина) дослідив нове поселення і відкрив археологічну культуру, яка від місця першого її виявлення отримала назву трипільської. Зразки матеріальної і духовної культури, аналогічні тим, які знайшов Хвойка, були пізніше знайдені у багатьох місцях Правобережної України. Їхній аналіз привів археологів до думки про те, що вони не мають відношення ані до часів Київської Русі, ані до більш пізніх історичних періодів нашої історії.
Племена трипільської культури були однією із найбільш розвинутих і самобутніх етнічних груп Європи епохи енеоліту. Творцями Трипільської культури були примітивно-хліборобські і скотарські племена. Вони, очевидно, з Балкан через Румунію і Молдавію просунулися на територію України і заселили майже все Правобережжя від Дністра до Дніпра, від Північного Причорномор’я до Полісся, змішавшись із місцевим населенням.
Сьогодні мало що відомо про занепад трипільської культури. Ця культура зникла в кінці III тис. до н.е. Частину трипільців підкорили й асимілювали войовничі степові племена, решта знайшла захист у північних лісах. Але елементи цієї культури, особливо землеробські традиції, культ жінки-матері збереглися в традиціях українського народу.
Неоціненний вклад у дослідження трипільської культури внесла Т.С.Пассек, яка розробила загальну періодизацію розвитку культури Трипілля. Нею виділено три основні періоди у розвитку племен цієї культури: ранній (4000—3500 рр. до н. е.), середній (3500—2750), пізній (2750—2000).
Трипільська культура відіграла надзвичайно важливу роль у розвитку людства.
Особливістю Трипільської культури була велика шана до жінки-матері. Від тих часів ця пошана у великій мірі лишилося в культурі і побуті українців до сьогодні. Наприклад, слово «зять» походить від слова «взять». Це означає, що якщо сьогодні хлопець обирає собі наречену і бере її собі за дружину, то в ті часи було звичайним явищем, коли дівчина або її батьки, обирала собі нареченого і брала собі його за чоловіка. Цікаво, що ще в позаминулому сторіччі на Україні існував звичай, згідно з яким дівчина могла прийти додому до хлопця, який їй подобався, сказати йому і його батькам, що вона хоче вийти за нього замуж і в 99% випадків так і ставалося (відмова хлопця в такому випадку вважалася для нього і його сім’ї великою ганьбою).
Їжа трипільців була як рослинною (каші з пшениці, проса, гороху) так і м’ясною (м’ясо бика, свині, вівці та диких тварин — оленя, косулі, кабана) й рибною.
Як транспорт використовували сани (колесо їм не було відоме), запряжені биками, та човни.
Як одяг носили вироби із шкіри та тканин (тканинна одежа на теренах України бере початок саме у трипільців). Ткацтво у трипільців засвідчене знахідками деталей ткацького вірстата та відбитки тканин на глині. Тканини мали візерунки та фарбувались. Взуття було шкіряне (чоботи, напівчеревики типу постолів, сандалі). Головні убори мали грибоподібну форму або з підігнутими полами.
Одяг, головні убори та взуття оздоблювалися мідними, кам’яними, бурштиновим, скляними прикрасами та амулетами. Вони мали як територіальні, етнографічні відмінності так і відрізнялися в часі. Ці вироби засвідчують і соціальне розшарування суспільства.
Значні трипільські поселення, що датуються 4 тисячоліттям до н. е., є унікальним явищем тієї епохи. Високо, як ніде в Європі, у них була розвинена житлова архітектура. Хати мали по кілька кімнат, а іноді й поверхів, де жила разом велика матріархальна родина.
Хати були згуртовані в села, що вказує на високий ступінь родової організації, і розташовувалися колом, у центрі якого стояв громадський будинок для сходин та спільних культових обрядів. Найбільше таке поселення було відкрите біля села Володимирівки на Кіровоградщині, де розкопки виявили 200 хат, розташованих п’ятьма концентричними колами. Навколо таких великих протоміст розташовувалися невеличкі поселення, утворюючи округи з населенням у 15—25 тис. осіб.
Основними матеріалами для будівництва будинків були дерево та глина. Збереглися різноманітні глиняні моделі храмів і житлових будинків трипільців, завдяки яким відомо, що їхні архітектурні споруди мали каркасно-стоякову конструкцію, обмазану товстим шаром глини. Кожне поселення існувало близько 50 років. Потім жителі переходили на нове місце. Це було пов’язано з виснаженням землі навколо поселення та вирубуванням лісів. Облишене поселення спалювали. Це був своєрідний ритуал. Серед цих великих попелищ археологи знаходять безліч розписаних посудин, антропоморфних і зооморфних статуеток, спалене зерно та кістки тварин, а часом навіть людські останки.
Зміни у матеріальній культурі трипільців засвідчив подальший швидкий розвиток господарства землеробських племен.
В трипільському господарстві розширювався асортимент сільськогосподарських культур: пшениця, ячмінь, просо, бобові та технічні культури. Землю обробляли роговими й дерев’яними ралами. Поступово вдосконалювалися зубчасті серпи. Для обмолочення зерна застосовували молотильні дошки, зерно зберігали в спеціальних великих посудинах, а також у ямах із обмащеними глиною й випаленими стінками. Як галузь сільського господарства розвивалось і садівництво (вишня, абрикос), виноградарство.
Спостерігається перехід деяких груп трипільського населення від землеробства до переважання тваринництва. Певне місце в житті трипільців належало і мисливству та рибальству. Звичайно, землеробство завжди залишалось для трипільців основним видом господарства, але воно завдяки нечастим врожаям не могло повною мірою задовольнити потреби племен. Тому паралельно з землеробством розвивалося скотарство, а також такі невідтворюючі види господарства, як рибальство, мисливство, збиральництво.
У тваринництві перевагу віддавали великій рогатій худобі, яку, крім м’ясо-молочного призначення, використовували як тяглову силу під час обробітку землі та транспортуванні вантажів. Рухливий спосіб життя скотарів перешкоджав накопиченню багатств, вимагав простих, легких і міцних речей. Середньостогівці вперше у Європі приручили коня та освоїли відгінне скотарство. Головним джерелом вивчення скотарства було поховання.
Поряд із скотарством розвивалося полювання на м’ясних та хутряних звірів, птахів, рибальство.
Полювали трипільці в основному на благородного оленя, лося, косулю, бобра, зайця, використовуючи при цьому такі знаряддя, як наконечники стріл з кременю, скребки, кам’яні сокири-клини.
Займалися також і рибальством, для чого були сприятливі умови, оскільки поселення знаходились здебільшого біля річок. Ловили щук, сомів, осетрів.
Трипільці збирали в основному черепашки прісноводних молюсків, залишки яких знайдено в купах сміття біля будинків, які ще називають «черепашковими купами». У давнину черепашки використовувались також для розпису, прикрас.
Збиралися також жолуді, які сушилися в закритих печах, розтиралися на зернотерках і домішувалися в тісто.
До сфери виробничої діяльності трипільців належать і домашні промисли: виробництво господарського, кухонного інвентаря та начиння, обробка шкіри, виготовлення рослинних волокон, прядіння, ткацтво, виготовлення грубого посуду з глини і дерева та ін. Обробка каменю та кременю стала ремеслом, що засвідчують і виявлені майстерні
З домашніх промислів слід назвати вичинювання шкір, оброблення хутра, прядіння, ткацтво, виготовлення одягу.
Уже тоді тканини підкладалися під дно керамічних виробів, щоб їх легше було виліпити, була відома в’язка простого панчішного типу, а матерії вироблялися двох видів — полотна і килими; також, ймовірно, трипільці вміли плести сіті.
Найбільш прикметною для трипільської культури була її кераміка.
Незважаючи на досить тонкі стінки, посуд був міцним. Орнамент мав вигляд спіралі в поєднанні із зображеннями сонця, місяця, тварин і рослин.
Різноманітні орнаменти на посудинах — джерело інформації про світогляд і релігійні вірування трипільців. Через цікавий розпис цю культуру часто мистецтвознавці називають культурою мальованої кераміки, що вражає досконалістю форм та орнаментації.
Процес виготовлення столового посуду набуває складної технологічної процедури — від пошуків спеціальної глини, її відмулювання, формування на повільному гончарному крузі, застосування при формуванні шаблонів, а при оздобленні — фарб, пензлів і штампів. Ускладнювався і процес випалювання глиняних виробів.
Особливий крок зробила металургія через появу виробів із бронзи — матеріалу твердішого і продуктивнішого від міді. Сама поява бронзового виробництва у трипільському середовищі на останньому етапі його існування дозволяє відносити цей етап до епохи бронзи.
Ще одним із вищих досягнень мистецтва трипільських племен є антропоморфна пластика — різні за стилем і формою жіночі і чоловічі зображення, в яких втілено образи шанованих божеств, що втілюють у землеробсько-скотарських племен ідею родючості і загального добробуту. Інший тип фігурок — більш реалістична жіноча фігура, вже з позначеними, але не до кінця доведеними ногами. Третій тип — фігура сидячої жінки. Призначені вони були для ритуальної мети: були пов’язані з культом жінки.
Крім антропоморфних фігурок трипільці виготовляли фігурки диких і свійських тварин. Особливо улюбленими були зображення ведмедя — хранителя і володаря води.
Чи це були «дитячі іграшки «, чи культові фігурки для власної оборони від злих духів, ніхто не може сказати.
Складними були вірування трипільців, що спрямовувалися на обожнення сил природи, від яких повністю залежали ранні землероби. Найпоширенішим був культ плодючості, який асоціювався з образом праматері.
На жаль, зараз навряд чи вдасться відтворити картину первісних уявлень трипільців, але дещо можна дізнатись з нових досліджень цієї культури. У трипільців було циклічне уявлення про час. Вони представляли його собі як безкінечну дорогу, що рухається навколо центру Всесвіту. Населення Трипілля усвідомлювало періодичність глобальних криз і катаклізмів як загибель старого і зародження нового. І декілька сюжетів з їхньої міфології доводять це.
Дослідження поховального обряду трипільців показали наявність грунтових та підкурганних поховань з трупоспаленнями та трупопокладеннями, у яких помітні відмінності між чоловічими та жіночими похованнями. Як особливість дівчаток ховали в урнах, дорослих — без урн. Відмічені окремі дуже багаті поховання знаті.
Нині в Україні досліджено понад дві тисячі трипільських поселень, могильників і курганів. Не одне покоління археологів доклало зусиль, аби збагатити науку уявленнями про родоплемінні, суспільні відносини, планування і конструкції найдавніших протоміст, побут, духовну культуру, мистецтво.

Прядіння нитки

Прядіння нитки — одне з найдавніших виробництв, відомих людині. В Україні ще і сьогодні сільське населення пряде нитку за допомогою веретена кількома архаїчними способами. Незважаючи на те, що описувати ці промисли почали ще в кінці ХІХ — на початку ХХ століття, у науковій літературі техніка виготовлення нитки українцями (за винятком частини населення західних областей), на нашу думку, висвітлена недостатньо.
Українські дослідники детально описують переважно передуючі і наступні за прядінням операції, а про технологію власне прядіння згадують лише побіжно. Майже не досліджені інструменти прядіння — веретена, днища, куделі та інші знаряддя, які зберегли архаїчний вигляд. Краще описана символічна роль прядіння і ткацтва в обрядах і віруваннях українців.
Способи прядіння великою мірою визначаються етнокультурними традиціями. Наприклад, у народів Таджикистану і Узбекистану різниця у способах виготовлення нитки пов’язана як з особливостями сировини, що використовується, так і з етнічними традиціями. Територія поширення різних типів прялок у східних слов’ян корелює з територією проживання різних груп давнього населення. Усе це зумовлює актуальність вивчення способів прядіння в українців.
Як засвідчують нові дослідження, людина в Європі почала виготовляти нитку принаймні з доби пізнього палеоліту. Хоча зразків найдавнішого текстилю не збереглося, але знайдені його відбитки на глині при розкопках пізньопалеолітичної стоянки Павлові Гори в Чехії (24,870—26,980 років тому). Окрім цього, як вважають американські дослідники, на головах пізньопалеолітичних жіночих фігурок (“Венер”) зображені плетені шапочки.
Ймовірно, на початковій стадії розвитку прядіння нитку сукали руками без допомоги спеціальних пристроїв. Але вже серед матеріалів доби неоліту зафіксовані глиняні кружала (т. з. “пряслиця”), переважна більшість яких, на думку багатьох дослідників, є деталями веретен. У неолітичних поселеннях на палях (Північно-Західна Європа) знайдено залишки веретен з глиняними кружалами та намотаною пряжею. Винахід кружал, застосування яких внаслідок підвищення інерційності, швидкості обертання веретена, значно прискорили і полегшили процес виготовлення нитки, ймовірно, був одним з факторів “неолітичної революції”.
На території України керамічні кружала та відбитки тканини на глиняному посуді є поширеними знахідками на поселеннях трипільської культури. Залишки тканини знаходять також у могилах бронзового віку. Порівняно багато їх виявлено у похованнях початку раннього залізного віку.
Загальновідомо, що сфера застосування ниток та виготовленої з них тканини дуже широка. Їх використовують з прадавніх часів для створення одягу, килимків, покривал, ряден, знарядь мисливства і рибальства та інших предметів. Вже у часи трипільської культури на території України використовувались різні сорти тканини. Населення скіфського часу виготовляло тканини від тонкої, на зразок сучасної марлі, до грубої, різних типів переплетення, використовуючи різні матеріали рослинного та тваринного походження. Безсумнівно, прядіння нитки у цей період було вже досконалим і мало відрізнялося від домашнього прядіння на веретені у ХІХ—ХХ століттях, про що свідчать залишки тканин та їх відбитки на кераміці.

Стоунхендж

Стоунхендж — це місцевість, розташована на болотистій рівнині у південно-західній Англії. Це величезна споруда, яка є видимою лише з висоти пташиного польоту. Величезні кам’яні глиби, закопані в землю, утворюють гігантську підкову, діаметр якої становить 15 метрів.
Стоунхендж був побудований приблизно у 2750 р. до н. е. Назву цьому місцю дали сакси. Воно означає висяче каміння. Середньовічні письменники називали Стоунхендж «танком велетів». У самому центрі цієї гігантської споруди знаходиться Вівтарний камінь. Навкруги Вівтарного каменя розташовуються п’ять споруд з двох вертикальних каменів, на яких зверху встановлений третій. Висота цього каміння доходить 7 метрів, важать вони до 5 т кожний. Лінії, які пов’язують різні блоки, спрямовані на найважливіші точки заходу і сходу Сонця й Місяця.
Про призначення Стоунхенджу сперечаються й дотепер. Значення, яким наділяли цю споруду, завжди залежало від епохи. Так, наприклад, перші дослідники вважали його стародавньою обсерваторією, побудованою людьми-гігантами для вивчення зірок. Пізніше в гігантській споруді бачили прообраз комп’ютера, а зараз — зашифроване послання інших цивілізацій.

Альтаміра

У 1868 р. в Іспанії мисливець за козами знайшов печеру, вхід в яку був засипаний обвалом. У 1875 р. цю печеру відвідав археолог Марселіно де Саутуола і знайшов кам’яні знаряддя печерної людини. Нічого особливого у цьому не було. Проте справжній відкривач Альтамірової печери тоді ще тільки вчився ходити. У 1879 р. Саутуола ще раз відвідав печеру, взявши із собою маленьку дочку Марію. Саме вона, сидячи у батька на плечі, і помітила зображення тварин: «Бики! Бики! Намальовані бики!». Коли археолог підняв голову, то побачив величезні фігури бізонів, коней, кабанів, намальованих червоною, чорною та коричневою фарбою. Всі стіни печери були вкриті барвистими зображеннями тварин. Тварини ніби застигли на бігу. Стародавні художники передали не тільки зовнішній вигляд звіра, але й його звички.
Археолог, що відкрив печерний живопис, не сумнівався, що все це було створено первісними художниками, але, коли він опублікував свою роботу, її зустріли з недовірою. Він так і не зміг довести тоді свою точку зору.

Людина і мамонт

Кроманьйонець так само, як і неандерталець, вів напружену боротьбу за виживання в умовах суворого клімату, холоду й голоду. Рятувало його полювання на великих звірів — мамонтів, зубрів, оленів, печерного ведмедя. Він майстерно оволодів усіма прийомами загінного полювання.
Мамонт був найбільшим з усіх тварин, які траплялися людині. Його висота сягала 3,5 м, а вага була до 6 т. Довжина знаменитих бивнів була понад 3 м, а вага лише одного бивня — від 70 до 100 кг. Скелети мамонтів, їхні бивні та вовну можна побачити в Природознавчому музеї у місті Києві.
Могутнім хоботом мамонт міг підняти необережного мисливця високо над землею і вбити одним ударом об землю. Мисливці криками і палаючими смолоскипами заганяли мамонта до урвища. Потім його добивали камінням і списами.
У печерах і на стоянках, де жили кроманьйонці, учені знаходять велику кількість речей, зроблених з бивнів мамонта і кісток інших тварин. Це знаряддя праці, зброя, людські фігурки й прикраси. Жир використовували як паливо довгими зимами. Зі шкур виготовляли одяг. Та люди не просто загортались у шкури, як неандертальці, а кроїли їх за розміром тіла і зшивали сухожиллями тварин за допомогою кістяної голки. Одяг мисливця складався зі шкіряних штанів, сорочки, м’яких чобітків і верхнього плаща. Голову захищали шапка або капюшон.
Життя сучасних народів Півночі — чукчів та ескімосів — допомагає нам краще зрозуміти життя первісних народів. Вони так само, як це робили їхні діди й прадіди, полюють і ловлять рибу, а їхні легкі житла (чуми) нагадують шатро первісної людини.

Мистецтво пізнього палеоліту

У пізньому палеоліті вже зароджується мистецтво. Найчастіше зображували тварин. їх малювали фарбою на стінах печер або вибивали їхні контури на камені. Унікальним твором мистецтва первісних людей з кісток мамонта є набір із шести музичних ударних інструментів, знайдений у с. Мізин в одному з жител. Його вік — 20 тис. років. Кістки вкриті червоним геометричним орнаментом, що нагадує «ялинку». Біля лопатки-барабана лежав молоток з рогу оленя. На стоянці біля с. Молодове, на Дністрі, знайшли сопілки, вирізані з кістки.
Два мізинських браслети з бивня мамонта прикрашені нарізним орнаментом у вигляді зигзагів, меандру та ромбів. Він повторює природний рисунок зубів мамонта. Цей орнамент зберігся до наших днів в українській народній вишивці.
Знайдені прикраси, малюнки і музичні інструменти свідчать про те, що у первісної людини вже розвивалося почуття краси.

Тотемізм

Життя первісного мисливця було тісно пов’язане зі світом диких тварин. Поступово виникла віра, що тварина була далеким і всемогутнім предком певної групи родичів.
Віра в спільне походження і кревну спорідненість між людиною і певним видом тварин має назву тотемізм.
Сама тварина-предок — це тотем. Тотемами були мамонт, ведмідь, олень, орел.
Учені знайшли в печерах Німеччини й Швейцарії купи ведмежих кісток, складених у певному порядку, а на стінах печер Франції — зображення ведмедів. Це свідчить про те, що первісні мисливці поклонялися ведмедю, якого вважали своїм предком. Не випадково ведмідь зображений на гербі міста Берліна (Німеччина), а засновником цього міста вважається лицар Альбрехт Ведмідь. Ведмідь був тотемом племені, яке мешкало на тому місці, де пізніше виник Берлін.

Печера Ляско

Малюнки в печері Ляско у Франції були ще кращими, ніж в Альтамірі. Її знайшли в 1940 р. четверо хлопчиків. Вони побачили, як їхній пес раптом зник у ямі під корінням поваленого дерева. Хлопчики кинули туди камінь і почули, що він упав кудись дуже глибоко. Наступного дня вони спустилися в провалля з ліхтарями. І тут з великим здивуванням та захватом побачили на стінах і стелі просторого грота величезні зображення диких тварин — бізонів, биків, коней, оленів та інших звірів. Вони були намальовані червоною, жовтою, чорною, коричневою фарбами. Загальна довжина всіх коридорів печери становила 180 м, ширина найбільшого залу — «залу биків» — 7,5, а висота — понад 7 м. Розміри окремих тварин у довжину сягали трьох метрів. Намальовані вони 18 тис. років тому. Ляско — найдавніша з усіх знайдених печер з малюнками.

Первісний фетишизм

У кам’яному віці виникають релігійні вірування. Первісні люди були беззахисними перед грізними явищами природи і боялися їх. Сонце, вітер, бурю, вогонь, грім, блискавку вони вважали живими істотами, які могли розгніватися на них і заподіяти зло. їх треба було задобрювати заклинаннями та жертвами. Вберегти себе від зла можна було за допомогою оберегів. Оберегами були вишивки на сорочці, намисто, сережки, браслети, пояси і навіть татуювання на шкірі. Орнамент на посуді, вишивка на рушнику — все це речі, яким стародавня людина приписувала захисні властивості.
Для захисту від злих чар на тіло колись наносили татуювання, а обличчя розмальовували. Пережитки цього збереглися у звичаї наносити на обличчя косметику.
Віру в надприродні властивості предметів називають фетишизмом. Фетиші — це обереги, або талісмани — камінці, які нібито лікують від різних хвороб, зуби тварин, що їх на шнурку носили на шиї, фігурки з кістки. Вони мали допомогти своєму господарю в його житті.

Чуринги

Сучасні австралійські аборигени, які своїм життям і звичаями подібні до первісних людей, вірять, що душа ще ненародженої дитини живе в дерев’яній пластинці, вкритій орнаментом і натертій жиром, або в невеликому камені. Такий предмет називається чурингою. Вважалося, що душі було закладено в чуринги богами в давноминулі часи — «часи сновидінь». Оживити душу, викликати її з чуринги і вселити в новонароджену дитину може лише чаклун під час спеціального обряду. Чуринги ретельно оберігали від чужих очей.
В Україні, на річці Молочній, біля м. Мелітополя, знайшли велике сховище чуринг у печері пагорба Кам’яна Могила. Підлога печери, низької і широкої, була засипана світлим піском. У піску та на кам’яних поличках уздовж стін зберіга лося близько сорока кам’яних чуринг. Усі вони формою нагадували риб і були вкриті орнаментом. На деяких каменях лишилися сліди чорної та червоної фарби.

Табу

В давнину у людей було багато різних правил і заборон, що регулювали їхнє життя. Вони називаються табу. Ці заборони стали важливим чинником становлення людської цивілізації. Табу пов’язані з магією та магічними діями. Чимало з них дійшло до наших днів у вигляді прикмет і забобонів.
Так, наприклад, заборонялось одружуватися близьким родичам. Українці й німці ще донедавна вважали, якщо людське волосся вплете у своє гніздо пташка, в людини болітиме голова. Жителі Індії й Африки ніколи не споживали їжу на людях, щоб їм не наврочили. У мусульман зберігся старовинний звичай закривати жінкам обличчя, яке не годилося бачити чужим людям. У всіх первісних народів заборонялось будити людину, бо вважали, що під час сну душа її блукає десь далеко і може не встигнути повернутися в тіло з країни сновидінь.
Воїнам не дозволялося переступати через зброю чи одяг свого товариша, а також заборонялося спілкуватися з жінками, щоб ті випадково не передали їм своєї жіночої слабкості чи страху. В давнину дуже суворо дотримувались заборони вдягати чоловікам жіночий, а жінкам — чоловічий одяг.
Особливо багато заборон стосувалося особи правителя. Існували табу на імена царів, імператорів, фараона, які не можна було вимовляти вголос. Китайці не мали права дивитись на свого імператора. Під час урочистих прийомів він сидів за прозорою занавіскою.

Українське декоративно-прикладне мистецтво

Декоративно-прикладне мистецтво є складовою частиною традиційної народної культури, яка включає крім того музичне, поетичне, театральне, танцювальне, образотворче мистецтво, народне будівництво тощо. Види мистецтва не є ізольованими, контактують один з одним, взаємодоповнюють себе, широко й усебічно розкриваючи життя народу, глибини його душі. Та кожен вид вносить до скарбниці світової художньої культури щось своє, нове, ориґінальне. Багатство, колоритність, високий рівень розвитку української традиційної культури та народного мистецтва є справді вражаючими. І одним з найбільш цікавих видів, що з прадавніх часів живе й розвивається на основі спадковості традицій як колективна художня діяльність, є народне декоративно-прикладне мистецтво. Воно щонайповніше поєднує здобутки традиційної матеріальної та духовної культури народу, заторкуючи також і сфери знань, естетичних поглядів, смаків, етичних переконань, звичаєво-обрядові аспекти тощо.
Найважливіші для розуміння суті традиційної культури українців види художньої діяльності, що їх об’єднує декоративно-прикладне мистецтво, висвітлюються укладачами у рамках пропонованого проекту.

Кераміка і гончарство

Україна багата на поклади найкращих звичайних і каолінових глин різноманітних барв — від білої і кремової до коричневої і темно-сірої, — що спричинило значною мірою розвиток великого керамічного промислу ще в найдавніші часи. Особливе ж значення для української кераміки та гончарства має передмінойська трипільська мальована кераміка кінця енеоліту (2500—2000 рр. до Різдва Христового). Її багаті орнаментальні мотиви, знаки, принципи композиції суттєво вплинули на весь подальший розвиток української кераміки.
Із VII століття по Різдві Христовому починається слов’янська доба у розвитку української кераміки. У темно-сірій кераміці цієї доби спостерігаємо багато рис римської із тисненим (ритим) орнаментом (паралельні і хвилясті лінії, насічки, зірки).
Вже у княжу добу (Х—ХІІІ століття) керамічне виробництво стає мистецьки довершеним і перетворюється на справжній промисел. Саме з того часу починає вживатися гончарське коло (круг), вдосконалюється розчин, випалювання, а на межі Х—ХІ століть відкрито спосіб обробітку каолінової глини, що стоїть дуже близько до порцеляни XVII—XVIII століть. Окрім посуду з витончено простою орнаментикою, виготовляють також ліплені фіґурки людей і тварин, предмети релігійного вжитку. Небувало досконалою стає технічна кераміка для будівельних потреб: цегла, плитки, кахлі, архітектурні деталі та орнаментика, нерідко полив’яні. Плиткою й орнаментованими кахлями викладались чудові килимові узори.
Після короткого періоду занепаду керамічного виробництва в XIV—XV столітті з кінця XV століття починається його нове піднесення. З’являються цехові орґанізації гончарів. Урізноманітнюється техніка виробництва, форми посуду, прикраси, полив’яний посуд, поширюються орнаментовані кахлі.
У XVII—XVIII століттях на Гетьманщині і Поділлі керамічний промисел сягає чергових висот. Стиль українського бароко привносить елементи стриманої декоративності і насиченості кольорів, з’являються ориґінальні орнаментальні мотиви. Посуд і кахлі відзначаються тривкістю, добрим випалюванням і міцною рівною поливою. Трапляються кахлі, на яких змальовують цілі композиції: сцени з рослинами й тваринами, побутові й історичні: стрільці, козаки, запорозькі курені, бандуристи, кобзарі, кораблі, забава у корчмі, сцени битви, релігійні мотиви, геральдичні знаки тощо. Окрім розмальованих полив’яних кахлів значного поширення набули монохроматичні (найчастіше темно-жовтого або червоного кольору) із заглибленнями та рельєфними візерунками кахлі. Тоді ж сформувались і провідні центри керамічного виробництва, що, як правило, зберегли своє значення аж до ХХ століття (Стародуб, Козелець, Ніжин, Чернігів, Ічня, Батурин — на Чернігівщині; Хорол, Комишна, Опішня — на Полтавщині; Кам’янець, Деражня, Шаргород, Зіньків, Бар, Купин, Летичів, Смотрич, Янів, Миколаїв — на Поділлі; Яворів, Судова Вишня, Стрий — у Галичині; Володимир — на Волині).
XVII—XVIII ст. в історії українського гончарства мають свої характерні особливості. Центри і осередки гончарства розміщені по території України досить непропорційно у зв’язку із нерівномірністю покладів доброї гончарської глини. Серед найважливіших гончарських реґіонів, визначальний для цього часу — Сокальщина, західне Поділля, східне Поділля, Полтавщина, Полісся, Підляшшя, Чернігівщина, Київщина, Слобожанщина, Буковина й Закарпаття. Основними різновидами виробів гончарів з цих місцевостей є різноманітні типи посуду (горщики, гладущики, глечики, миски, дзбанки, куманці, баклаги, барильця), декоративний посуд скульптурного характеру (баранці, леви, коники, півники), різні іграшки (півники, коники, баранчики, свищики та ін.) тощо.
У кераміці з території колишньої Гетьманщини (Київщина, Чернігівщина, Полтавщина) у формі посуду та орнаментиці проглядають традиції старокняжої доби, помітний вплив інших видів декоративно-прикладного мистецтва, зокрема вишивки і ткацтва. На Поліссі зустрічаємо доволі практичну однотонну кераміку, як і на Підляшші (тепер Польська Республіка) й у Галичині.
Найтиповішими виробами є миски і дзбанки. Миски часто поліхроматичні з надзвичайно різноманітною орнаментикою, часом із дуже архаїчними мотивами. До найархаїчніших типів орнаментики належать геометричні мотиви (безконечники, ламані і хвилясті лінії, узгоджені з формою посуду). Вони притаманні кераміці з Поділля, Волині, Закарпаття. На Київщині, Полтавщині, східному Поділлі популярною є рослинна орнаментика. Для галицької орнаментики з Гуцульщини та Сокальщини характерні обидва типи узорів. Трапляються також образи птахів (півник, павич), тварин (кінь, лев, риба, жаба), комах і навіть людини.
З ХІХ століття вироби кожного району гончарного промислу починають набувати певних особливостей, що залежать від природних якостей матеріалів, технічного рівня виробництва, місцевих традицій тощо.
В Опішні ґравіювали по вогкому черепку, наліплювали рельєфні орнаментальні мотиви, вплітали в мальований рослинний орнамент казкових звірів та птахів. На Поділлі почали виготовляти червоний мальований посуд, оздоблювати миски тематичними фіґурними композиціями.
На Гуцульщині слави зажила кераміка Петра Бахметюка та його сина Олекси із Косова, кахлі Івана Баранюка. У косівських орнаментах впадають в око багатопелюсткові квіти, трикутне листя, ґрона винограду, пташки на гіллі, коні, кози, олені. У Пістині ж виготовляли здебільшого мальовані миски, тарелі, дзбани та ін.
У 20—30-ті роки ХХ століття значної шкоди гончарному промислові в Україні завдала примусова колективізація, що спричинила скорочення кількості гончарів-кустарів. Певного пожвавлення гончарство зазнало у повоєнні роки, однак 60—80-ті роки гончарське ремесло стало знову занепадати. Лише за роки незалежності України спостерігається тенденція до певного відродження давніх традицій, зокрема в Опішні, Гавареччині та ін.
Технологія виготовлення кераміки з прадавніх часів практично не змінилася і передбачає:
а) добування і приготування глини;
б) виготовлення посуду та кахлів;
в) випалювання.
Технологічне називництво залишається спільним для усієї території України. Розмальовують вироби пензлем, орнамент рисують рильцем на поверхні підсушеної, ще не випаленої посудини.

Чатал-Гуюк

У час переходу від кам’яного віку до віку металів виникають великі поселення. У Туреччині, в області Анатолія, 50 років тому біля сучасного села Чатал-Гуюк археологи розкопали велике селище. Воно існувало у VII—VI тисячоліттях до н. е. і належало стародавнім землеробам і скотарям. Поселення виявилося найбільшим з усіх відомих на Близькому Сході. Його площа становила 13 га. Будинки громадилися один на одному, тулячись до гори.
Учені знайшли святилища, стіни яких були прикрашені виліпленими зображеннями богині-матері та черепами биків і овець. Сухий клімат зберіг розписну штукатурку стін Чатал-Гуюка. На них різними фарбами намальовані танцюристи, жінки, дикі та свійські тварини, а також сцени полювання. Це найдавніший відомий стінний розпис.
Селище існувало в ті часи, коли землеробство ще тільки починалося. На невеликих полях під щедрим сонцем добре росли пшениця, ячмінь, льон, горох. Людина вже приручила вівцю, козу, бика і собаку. Місце, де стоїть Чатал-Гуюк, багате на поклади обсидіану — вулканічного скла. З нього жителі виготовляли ножі й обмінювали їх на інші предмети. У селищі знайшли клаптики вовняної тканини і невеликі прикраси з міді та свинцю. Отже, тут не тільки вміли ткати, а й уже знали метали.

ЗАПИТАННЯ ДО ТЕМИ № 1. ЖИТТЯ ЛЮДИНИ У ПЕРВІСНІ ЧАСИ

  1. Найдавніші люди жили в жарких країнах, де не буває холодних зим і морозів:
    а) правильно;
    б) неправильно.
  2. Найдавніші люди:
    а) спілкувалися за допомогою слів і жестів;
    б) володіли членоподільною мовою;
    в) не вміли розмовляти.
  3. Основне заняття найдавніших людей — пошук їстівного коріння, плодів, ягід, пташиних яєць — це…
    а) полювання;
    б) збирання;
    в) землеробство.
  4. Перший тип найдавнішої людини був:
    а) «людина прямоходяча»;
    б) «людина уміла»;
    в) «людина розумна».
  5. Оберіть визначення, що об’єднує наведені слова. Палка-копачка, загострений камінь, дубина — це…
    а) найдавніші знаряддя праці;
    б) предмети, які найдавніші люди використовували під час полювання;
    в) предмети, які вміли виготовляти мавпи.
  6. Продовжте перелік.
    У вигляді найдавніших людей переважали мавпоподібні риси:
    а) грубе обличчя з приплюснутим носом, низьке скошене чоло;
    б) надбрівний вал;
    в) довгі руки, нижчі за коліна.
  7. Як називається найдовший період в історії людства?
  8. Які назви перших предків людини ти знаєш? Які були їхні заняття?
  9. Як ти розумієш вислів: «Усе в світі підпорядковане законові розвитку»? Наведи приклади з життя — особистого, природи, суспільства чи своєї родини.
  10. Назвіть основні гіпотези появи людини.
  11. Які факти, гіпотези ви можете навести на підтвердження цих припущень?
  12. Як виглядали найдавніші люди? Чим вони відрізнялися від сучасної людини?
  13. Яка головна відмінність людини від тварини?
  14. Назвіть найдавніші знаряддя праці. Для чого вони застосовувалися?
  15. Якою першою математичною дією оволоділи люди?
  16. Яким було життя найдавнішої людини?
  17. Що таке знаряддя праці?
  18. Як учені, досліджуючи викопні кістки, роблять висновки про зовнішній вигляд та розумові здібності первісної людини?
  19. Що таке первісне стадо?
  20. Хто такі первісні збирачі та мисливці?
  21. Чи використовували наші перші предки якісь інші знаряддя праці, крім кам’яних? Назви їх, поясни їхнє призначення.
  22. Чому найдовший період в історії людства називається кам’яним віком?
  23. Як ти розумієш зміст речення: «Людина кам’яного віку цілковито залежала від природи»? Подумай і скажи, якою мірою сучасна людина залежить (чи не залежить) від природи.
  24. У якому первісному колективі провідну роль відігравали родові стосунки?
  25. Назвіть знаряддя праці, за допомогою яких первісні люди ловили рибу.
  26. Що дозволило первісній людині пережити льодовиковий час?
  27. На яких тваринах полювали за допомогою ями-пастки?
  28. Хто управляв родовою общиною за часів первісного суспільства?
  29. Матріархат — це …
  30. Назвіть час, коли існували кроманьйонці.
  31. Назвіть перше механічне пристосування, винайдене первісною людиною.
  32. Який континент вперше був заселений кроманьйонцями?
  33. Рід — це …
  34. Основне заняття первісних людей — пошук їстівного коріння, плодів, ягід та ін. — це … тип господарювання.
  35. Чи справедливим є твердження про те, що людина розумна виникла близько 40 тисяч років тому?
  36. Як, на ваш розсуд, споживання того, що дала нам природа, залишилося в далекому минулому людей?
  37. Що чекало на тогочасних людей в разі стихійного лиха, посухи та ін.?
  38. Уявіть, що ви старійшина роду і вам належить вжити заходів, щоб зменшити загрозу голоду через природні негаразди.
  39. Коли стався перший розподіл праці?
  40. Які відкриття були зроблені людиною за часів неоліту?
  41. Чим відрізняється заняття ремеслом від землеробства і скотарства?
  42. Поясніть, як ремісник отримував продукти праці землероба та скотаря.
  43. Як змінилася праця людини з появою металевих знарядь праці?
  44. Чому початок обробки металів призвів до збільшення кількості продовольства у стародавніх людей?
  45. Чому розвиток ремесел призвів до виникнення обміну?
  46. Як ви розумієте вираз «неолітична революція»?
  47. Поява обміну стала необхідною у зв’язку:
    а) з виникненням землеробства й мотики;
    б) з появою знаті;
    в) з розподілом праці.
  48. Декілька родових общин, що живуть в одній місцевості:
    а) складали плем’я;
    б) складалися з великих сімей;
    в) управлялися радою старійшин.
  49. У землеробстві використовували:
    а) мотику;
    б) плуг;
    в) гончарний круг;
    г) кам’яну сокиру.
  50. 10—9 тисяч років тому в житті людей виникли:
    а) землеробство, скотарство, ремесло;
    б) розподіл праці та обмін;
    в) нерівність;
    г) велика сім’я.
  51. Наука про речові пам’ятки історії — це:
    а) нумізматика;
    б) топоніміка;
    в) археологія.
  52. Досягнення людей в їх матеріальному і духовному житті — це:
    а) культура;
    б) господарство;
    в) політика.
  53. В основу орнаменту покладено зображення:
    а) людей;
    б) квітів;
    в) квадратів.
  54. Випишіть зайве слово.
    а) Дністер, Дніпро, Волга, Прут.
    б) Пшениця, картопля, ячмінь, просо, бобові.
    в) Збиральництво, гончарство, ткацтво, ковальство.
  55. Підберіть слово-синонім:
    а) Селище — …
    б) Тваринництво — …
    в) Язичництво — …
  56. Знайдіть аналогію.
    а) Єгипет — Амон — Ра = Трипільці — …
    б) Сучасність — цемент = давні часи — …
    в) Риболовство — кістяні й мідні гачки = Землеробство — …
  57. Проставте у логічній послідовності наведені факти:
    а) поява великих сімей;
    б) виникнення орного землеробства;
    в) поява знаті та нерівності;
    г) виникнення міст;
    д) перетворення вождів на царів, правителів держав.
  58. Назвіть заняття людей, що вимагали спільних дій.
  59. Назвіть ознаки, за якою групу найдавніших людей можна було визначити як колектив.
  60. Який колектив людей називають родовою общиною?
  61. Як виглядали первісні люди? (Австралопітек, пітекантроп, неандерталець, кроманьйонець)
  62. Опишіть умови, за яких мешкала первісна людина.
  63. Якими знаряддями праці, пристосуваннями й винаходами користувалася первісна людина?
  64. Що, на вашу думку, можна включити до поняття «культура»?
  65. Як і чому відбувалося «окультурення» людини?
  66. Чому виникає релігія в первісному суспільстві?
  67. Назвіть показник рівня розвитку людського суспільства?
  68. Як називають віру у надприродні сили й поклоніння їм?
  69. Як називають релігію, яка обожнює сили природи?
  70. Як називають зображення божества з дерева або каменю?
  71. Як називають намагання людей за допомогою певних обрядів впливати на сили природи чи інших людей?
  72. Як називають поклоніння та вшанування померлого предка?
  73. Як називають подарунок богові?
  74. Як називають звернення до бога з проханням?
  75. Як називають оповідання, в яких відтворено уявлення первісних людей про навколишній світ?
  76. Як називають віру людей у таємний зв’язок роду з тваринами або рослинами?
  77. Як називають віру у невидимих духів або душі, якими первісні люди наділяли живу чи неживу природу?
  78. Як називають людину, що володіє магією?
  79. Назвіть одне зі знарядь праці кроманьйонця.
  80. Як називають віру у спільне походження й кровну спорідненість між людиною та певним видом тварин?
  81. Як називають річ чи документ, виставлені в музеї?
  82. Рід — це … родичів.
  83. Як називають вченого, який здійснює розкопки й вивчає давні речі та споруди?
  84. Назвіть кістки яких тварини було знайдено в печері Кіїк-Коба в Криму?
  85. Назвіть країну в Африці, де було знайдено залишки олдовейської людини.
  86. Назвіть частина знаряддя праці, яку кроманьйонці виготовляли для зручності.
  87. Як називають візерунок на посуді, рушнику, яким стародавня людина приписувала захисні властивості?
  88. Як називали найдавніших людей, що жили в епоху палеоліту?
  89. Одними з перших людина приручила: … , овець, свиней.
  90. Як називають поселення первісних землеробів?
  91. Як називають віру в самостійне існування духів?
  92. Золото — це перший … , відкритий людиною.
  93. Як називають небесне світило, яке люди обожнювали в давнину?
  94. Як називають книгу, в якій вказано роки, дні тижня, місяці?
  95. Як називають зернову культуру, яку вирощували трипільці?
  96. Як називають місце для зберігання припасів у будинку трипільців?
  97. Як називають зброя, яку використовували під час полювання?
  98. Як називають прикраси, які знаходять у похованнях первісних людей?
  99. Соху первісні люди виготовляли з оленячих … .
  100. Як називають символ часу в Стародавній Індії?
  101. Що вивчає хронологія?
  102. Назвіть основна тяглова сила в землеробстві?
  103. Цей метал використовують для отримання сплаву бронзи.
  104. Назвіть добу панування батьківського роду.
  105. Назвіть тварину, яку людина приручила першою.
  106. Навчившись свердлити, люди отримували на знаряддях праці …
  107. Назвіть слово «камінь» грецькою мовою.
  108. Назвіть добу панування материнського роду.
  109. Плем’я — це великий … первісних людей.
  110. Назвіть одне з перших ремесел, яке опанували первісні люди.

Тема № 1. Життя людини у первісні часи. Історія Стародавнього Світу, 6 клас

Попередня сторінка з Історії Стародавнього Світу 6 клас

Повернутися до змісту Історія Стародавнього Світу 6 клас

Наступна сторінка з Історії Стародавнього Світу 6 клас

 

Комментарии закрыты.