• Реклама

Кефал і Прокріда. Міф про Кефала і Прокріду.
М. А. Кун. Легенди і міфи Давньої Греції

Кефал і Прокріда. Міф про Кефала і Прокріду. М. А. Кун. Легенди і міфи Давньої Греції

Викладено за трагедією Софокла «Філоктет»

Кефал був сином бога Гермеса і дочки Кекропа Херси. Далеко по всій Греції славився Кефал своєю чудовою вродою, славився він і як невтомний мисливець. Рано, ще до схід сонця, залишав він свій палац і юну дружину свою Прокріду і вирушав на полювання в гори Гімета. Одного разу побачила прекрасного Кефала рожевоперста богиня зорі Еос, викрала його і понесла далеко від Афін, на самий край землі. Кефал кохав лише одну Прокріду, тільки про неї думав він, ім’я її не сходило з його уст. Сумував він у розлуці з дружиною і благав богиню Еос відпустити його назад в Афіни. Розгнівалась Еос і сказала Кефалові:
— Добре, повертайся до Прокріди, перестань скаржитися на долю! Колись ти сам пошкодуєш, що Прокріда — твоя дружина, пошкодуєш навіть, що спізнав її! О, я передбачаю, що це станеться!
Відпустила Еос Кефала. Прощаючись з ним, вона переконала його перевірити вірність дружини. Богиня змінила зовнішній вигляд Кефала, і він повернувся ніким невпізнаний в Афіни. Хитрощами проник Кефал у свій дім і застав дружину свою в глибокому сумі. І сумуючи, була прекрасна Прокріда. Кефал заговорив з дружиною і довго намагався переконати її забути чоловіка, піти від нього і стати його дружиною. Не впізнала Прокріда чоловіка. Довго не хотіла вона й слухати незнайомця і все твердила:
— Одного лише Кефала кохаю я і лишуся йому вірною. Де б він не був, живий він чи помер, я навік буду йому вірною!
Нарешті, похитнув її багатими подарунками Кефал. І вона вже готова була схилитися до його благань. Тоді, прийнявши свій справжній образ, вигукнув Кефал:
— Зрадлива! Я чоловік твій, Кефал! Сам свідок твоєї зради!
Жодного слова не сказала Прокріда чоловікові. Низько схиливши від сорому голову, покинула вона дім Кефала і пішла в укриті лісом гори. Там стала вона супутницею богині Артеміди. Від богині одержала в подарунок Прокріда чудесний спис, який завжди влучав у ціль і сам повертався до того, хто його кинув, і собаку Лайлапа, від якого не міг врятуватися ні один дикий звір.
Недовго мав сили Кефал жити в розлуці з Прокрідою. Він розшукав у лісах свою дружину і умовив її повернутися. Вернулась Прокріда до чоловіка, і довго жили вони щасливо. Свій чудесний спис і собаку Лайлапа Прокріда подарувала чоловікові, який, як і раніш, до світанку йшов на полювання. Один, без помічників, полював Кефал, йому не потрібно було помічників — адже з ним був чудесний спис і Лайлап. Одного разу рано-вранці пішов на полювання Кефал; опівдні, коли настала велика спека, став він шукати захисту в затінку від спеки. Поволі йшов Кефал і співав:
— О, солодка прохолодо, прилинь швидше до мене! Оповий мої відкриті груди! Швидше прийди до мене, прохолодо, сповнена млості, і розвій палючу спеку! О, небеса, ти — моя відрада, ти оживляєш і зміцнюєш мене! О, дай мені вдихнути твій солодкий подув!
Хтось із афінян почув спів Кефала і, не зрозумівши змісту його пісні, сказав Прокріді, що чув, як чоловік її кличе в лісі якусь німфу Прохолоду. Засмутилася Прокріда, вона вирішила, що Кефал вже не любить її, що він забув її для іншої. Раз, коли Кефал був на полюванні, Прокріда таємно пішла в ліс і, сховавшись у кущах, що розрослися густо навколо, стала чекати, коли прийде її чоловік. Ось з’явився серед дерев і Кефал. Голосно співав він:
— О, сповнена ласки прохолодо, прийди і розжени мою втому!
Раптом зупинився Кефал — йому почулося тяжке зітхання. Прислухався Кефал, але все тихо в лісі, не ворухнеться жоден листочок у південну спеку. Знову заспівав Кефал:
— Поспішай же до мене, бажана прохолодо!
Тільки прозвучали ці слова, як тихо зашелестіло щось у кущах. Кефал, думаючи, що в них сховався якийсь дикий звір, кинув у кущі списа, що не знав промаху. Голосно скрикнула Прокріда, поранена в груди. Впізнав її голос Кефал. Він кинувся в кущі й знайшов там свою дружину. Груди її були залиті кров’ю; смертельною була жахлива рана. Спішить Кефал перев’язати рану Прокріди, але все марно. Вмирає Прокріда. Перед смертю сказала вона чоловікові:
— О, Кефале, я заклинаю тебе святістю наших шлюбних уз, богами Олімпу й підземними богами, до яких я йду тепер, я заклинаю тебе й моєю любов’ю, не дозволяй входити у наш дім тій, яку ти зараз кликав!
Зрозумів Кефал із слів умираючої Прокріди, що привело її до помилки. Поспішає він пояснити Прокріді її помилку. Слабне Прокріда, затуманилися смертю її очі, ніжно посміхаючись Кефалові, вмерла вона на його руках. Із останнім поцілунком відлетіла її душа в похмуре царство Аїда.

Довго був невтішний Кефал. Учинивши вбивство, покинув він рідні Афіни і пішов у семибрамні Фіви. Тут допоміг він Амфітріонові в полюванні на невловиму тавтесейську лисицю. Її послав як кару фів’янам Посейдон. Щомісяця приносили лисиці в жертву хлопчика, щоб як-небудь вгамувати її лютість. Кефал випустив на лисицю свого собаку Лайлапа. Вічно переслідував би Лайлап лисицю, коли б не перетворив їх громовержець Зевс на два камені — і лисицю, і Лайлапа. Після полювання на тевтесейську лисицю Кефал взяв участь у війні Амфітріона з телебоями і досяг, завдяки своїй хоробрості, влади над островом Кефаленією, названим так за його ім’ям,— там і жив він до самої своєї смерті.

Кефал і Прокріда. Міф про Кефала і Прокріду. М. А. Кун. Легенди і міфи Давньої Греції

1. Зміст (М. А. Кун. Легенди і міфи Давньої Греції)

2. Боги (М. А. Кун. Легенди і міфи Давньої Греції)

3. Герої (М. А. Кун. Легенди і міфи Давньої Греції)

4. Давньогрецький епос (М. А. Кун. Легенди і міфи Давньої Греції)

5. Троянський цикл мифів М. А. Кун. Легенди і міфи Давньої Греції

6. Фіванський цикл мифів (М. А. Кун. Легенди і міфи Давньої Греції)

7. Аргонавти (М. А. Кун. Легенди і міфи Давньої Греції)

8. Одіссея (М. А. Кун. Легенди і міфи Давньої Греції)

 

Комментарии закрыты.