Персей. Міф про Персея, горгону Медузу, Андромеду.
М. А. Кун. Легенди і міфи Давньої Греції

Персей. Міф про Персея, горгону Медузу, Андромеду. М. А. Кун. Легенди і міфи Давньої Греції

Персей — один з найпопулярніших героїв Греції. Про нього збереглося багато міфів, які оповідали не скрізь однаково. Цікаво, що ряд осіб, які діють у цих міфах, давні греки перенесли на небо. І тепер ми знаємо такі сузір’я, як: Персей, Андромеда, Кассіопея (мати Андромеди) і Кефей (батько її)

Викладено за поемою Овідія «Метаморфози»

Народження Персея

У царя Аргоса Акрісія, внука Лінкея, була дочка Даная, яка славилася своєю неземною красою. Акрісію було провіщено оракулом, що він загине від руки сина Данаї. Щоб уникнути такої долі, Акрісій збудував глибоко під землею з бронзи і каменю просторі покої і там замк-нув свою дочку Данаю, щоб ніхто не бачив її.
Але великий громовержець Зевс покохав її, проник у підземні покої Данаї у вигляді золотого дощу, і стала дочка Акрісія дружиною Зевса. Від цього шлюбу народився у Данаї чудовий хлопчик. Мати назвала його Персеєм.
Недовго прожив маленький Персей зі своєю матір’ю в підземних покоях. Одного разу Акрісій почув голос і веселий сміх маленького Персея. Він спустився до своєї дочки, щоб дізнатися, чому чутний в її покоях дитячий сміх. Акрісій здивувався, побачивши маленького чудового хлопчика. Як злякався він, довідавшись, що це син Данаї і Зевса. Відразу згадалося йому провіщення оракула. Знов довелося йому думати, як уникнути долі. Нарешті Акрісій звелів зробити велику дерев’яну скриню, замкнув у неї Данаю і сина її Персея, забив скриню і наказав кинути в море.
Довго носилася скриня по бурхливих хвилях солоного моря. Загибель загрожувала Данаї і її синові. Хвилі кидали скриню то в один, то в другий бік, то високо здіймали її на своїх гребенях, то спускали в безодню моря. Нарешті хвилі пригнали скриню до острова Серіфу (Один з Кікладських островів в Егейському морі). В той час на березі ловив рибу рибалка Діктіс. Він тільки-но закинув у море сіті. Заплуталася скриня в сітях, і разом з ними Діктіс витяг її на берег. Він відкрив скриню і, на своє здивування, побачив у ній надзвичайної краси жінку і маленького чудового хлопчика. Діктіс відвів їх до свого брата, царя Серіфу, Полідекта.
Виріс при дворі царя Полідекта Персей і став сильним, струнким юнаком. Як зоря, сяяв він серед юнаків Серіфу своєю божественною красою, ніхто не був рівний йому ні вродою, ні силою, ні вправністю, ні мужністю.

Персей убиває горгону Медузу (Міф про горгону Медузу)

Полідект замислив насильно взяти собі за дружину прекрасну Данаю, але Даная ненавиділа суворого царя Полідекта. Персей заступився за свою матір. Розгнівався Полідект, і з цього часу він думав тільки про одне — як згубити йому Персея. Кінець кінцем жорстокий Полідект вирішив послати Персея по голову горгони Медузи. Він прикликав Персея і сказав йому: (Міф про Персея, Міф про горгону Медузу, Міф про Андромеду)
— Якщо ти справді син громовержця Зевса, то не відмовишся зробити великий подвиг. Серце твоє не здригнеться ні перед якою небезпекою. Доведи ж мені, що Зевс — твій батько, і принеси мені голову горгони Медузи. О, вірю я, Зевс допоможе своєму синові!
Гордо глянув Персей на Полідекта і спокійно відповів:
— Добре, я здобуду тобі голову Медузи.
Вирушив Персей в далеку путь. Йому треба було досягти західного краю землі, тієї країни, де панували богиня Ніч і бог смерті Танат. У цій країні жили і жахливі горгони. Все тіло їхнє вкривала блискуча й міцна, як сталь, луска. Жоден меч не міг розрубати цю луску, тільки вигнутий меч Гермеса. Величезні мідні руки з гострими сталевими пазурами були у горгон. На головах у них замість волосся ворушилися з шипінням отруйні змії. Обличчя горгон з їх гострими, як кинджали, іклами, з губами, червоними, як кров, із палаючими люттю очима, були повні такої злості, були такі жахливі, що на камінь обернеться кожний, хто хоч раз поглянув на горгон. На крилах із золотими блискучими перами горгони швидко носились у повітрі. Горе людині, яку вони зустрічали! Горгони розривали її на шматки своїми мідними руками і пили її гарячу кров.
Тяжкий, надлюдський подвиг мав зробити Персей. Боги Олімпу не могли дати загинути Персею, синові Зевса. На допомогу йому з’явився бистрий, як думка, посланець богів Гермес і улюблена дочка Зевсова — войовниця Афіна. Афіна дала Персею мідний щит, такий блискучий, що в ньому, немов у дзеркалі, відбивалося все; а Гермес дав Персеєві свій гострий меч, що рубав, як м’який віск, найтвердішу сталь. Вісник богів указав юному героєві, як знайти горгон.
Довгий був шлях Персея. Багато країн пройшов він, багато бачив народів. Нарешті дійшов він до похмурої країни, де жили старі грайї. Одне тільки око і один зуб мали вони на всіх трьох. По черзі користувалися вони ними. Поки око було, в однієї з грай, дві інші були сліпі, і видюща грайя вела сліпих безпорадних сестер. Коли ж, вийнявши око, грайя передавала його по черзі другій, всі три сестри були сліпі. Ось ці грайї охороняли шлях до горгон, тільки вони самі знали його. Тихо підкрався до них (за порадою Гермеса) в пітьмі Персей і вирвав в однієї з грай чудесне око саме в ту мить, коли вона передавала його своїй сестрі. Скрикнули грайї з жаху. Тепер вони всі три були сліпі. Що мали робити вони, сліпі й безпорадні? Почали вони благати Персея, заклинаючи його всіма богами, віддати їм око. Вони ладні були зробити все для героя, тільки б він повернув їм їхній скарб. Тоді Персей зажадав у них за те, що поверне їм око, вказати йому шлях до горгон. Довго вагалися грайї, та довелося їм, щоб повернути собі зір, указати цей шлях. Так узнав Персей, як потрапити йому на острів горгон, і швидко рушив далі. Прийшов Персей до німф. Від них дістав він три дарунки: шолом володаря підземного царства Аїда, який робив невидимим кожного, хто його одягав, сандалі з крилами, за допомогою яких можна було швидко літати в повітрі, і чарівну торбину: ця торбина то розширялася, то стискалася, залежно від розміру того, що в ній лежало. Взув Персей крилаті сандалі, надів шолом Аїда, перекинув через плече чарівну торбину і швидко понісся в повітрі до острова горгон. (Міф про Персея, Міф про горгону Медузу, Міф про Андромеду)
Високо в небі нісся Персей. Під ним стелилася земля з зеленими долинами, де срібними стрічками вилися ріки. Міста виднілися внизу, в них ясно виблискували білим мармуром храми богів. Вдалині височіли гори, вкриті зеленню лісів, і, як алмази, горіли в променях сонця їх снігові вершини. Вихором несеться Персей все далі й далі. Він летить так високо, як не злітають і орли на своїх могутніх крилах. Ось блиснуло вдалині, як розтоплене золото, море. Тепер над морем летить Персей, і шум морських валів ледве вловимим шелестом доноситься до нього. Ось уже не видно землі. На всі боки, скільки сягає зір Персея, розкинулася під ним рівнина вод. Нарешті в блакитній далині моря чорною смужкою з’явився острів. Це острів горгон. Щось нестерпним блиском сяє в променях сонця на цьому острові. Нижче спустився Персей. Мов орел, ширяє він над островом і бачить: на скелі сплять три жахливі горгони. Вони розкинули свої мідні руки, вогнем горять на сонці їхня сталева луска і золоті крила. Змії на їхніх головах ледве ворушаться у сні. Швидше відвернувся Персей від горгон. Боїться побачити він грізні обличчя — адже один погляд, і на камінь обернеться він. Узяв Персей щит Афіни-Паллади — як у дзеркалі, відбилися в ньому горгони. Яка ж із них Медуза? Мов дві краплі води, схожі одна на одну горгони. З трьох лише Медуза смертна, тільки її можна вбити. Задумався Персей. Тут допоміг Персеєві швидкий Гермес. Він показав Персеєві Медузу і тихо шепнув йому на вухо:
— Швидше, Персею! Сміливіше спускайся вниз. Он, крайня від моря — Медуза. Відрубай їй голову. Не дивись на неї! Один погляд — і ти загинеш. Поспішай, поки не прокинулися горгони!
Як падає з неба орел на намічену жертву, так кинувся Персей до сплячої Медузи. Він дивиться в ясний щит, щоб певніше завдати удару. Змії на голові Медузи зачули ворога. З грізним шипінням піднялися вони. Поворушилась у сні Медуза. Вона вже трохи розплющила очі. В цю мить, як блискавка, блиснув гострий меч. Одним ударом відтяв Персей голову Медузи. І темна кров потоком ринула на скелю, а з потоками крові з тіла Медузи піднявся до неба крилатий кінь Пегас і велетень Хрісаор. Швидко схопив Персей голову Медузи і сховав її в чарівну торбину. Звиваючись у корчах смерті, тіло Медузи впало зі скелі в море. Від шуму його падіння прокинулися сестри Медузи Стейно і Евріала. Махнувши могутніми крилами, вони звилися над островом і очима, що горіли люттю, дивилися навколо. Горгони з шумом носяться в повітрі, але безслідно зник убивця сестри їх Медузи. Жодної живої душі не видно ні на острові, ні далеко в морі. А Персей швидко нісся, невидимий у шоломі Аїда, над шумливим морем. Ось уже несеться він над пісками Лівії. Крізь торбину просочилася кров з голови Медузи і падала важкими краплями на пісок. З цих крапель крові породили піски отруйних змій. Все кругом кишіло ними, все живе кидалося тікати від них; змії перетворили Лівію в пустелю. (Міф про Персея, Міф про горгону Медузу, Міф про Андромеду)

Персей і Атлас

Все далі несеться Персей від острова горгон. Неначе хмара, яку гонить бурхливий вітер, мчить він по небу. Нарешті він досяг тієї країни, де царював син титана Япета, брат Прометея, велетень Атлас. Тисячі отар тонкорунних овець, черід корів і биків круторогих паслися на ланах Атласа. Розкішні сади росли в його володіннях, а серед садів стояло дерево з золотими гілками й листям, і яблука, що росли на цьому дереві, були теж золоті. Атлас охороняв, як зіницю ока, це дерево, воно було його найбільшим скарбом. Богиня Феміда провістила йому, що настане день, коли прийде до нього син Зевса і викраде в нього золоті яблука. Боявся цього Атлас. Він загородив сад, в якому росло золоте дерево, високим муром, а біля входу поставив на варті дракона, що вивергав з пащі полум’я. Атлас не допускав чужоземців у свої володіння — він боявся, що серед них з’явиться син Зевса. Ось до нього і прилетів у своїх крилатих сандалях Персей і звернувся до Атласа з такими привітними словами:
— О Атласе, прийми мене, як гостя, у своєму домі. Я — син Зевса, Персей, який убив горгону Медузу. Дай мені відпочити в тебе від мого великого подвигу.
Коли Атлас почув, що Персей — син Зевса, відразу згадав він провіщення богині Феміди і тому грубо відповів Персеєві:
— Забирайся звідси геть! Тобі не допоможе твоя брехня про великий подвиг і про те, що ти — син громовержця.
Атлас уже хоче вигнати за двері героя. Персей, бачачи, що не може він боротися з могутнім велетнем, сам поспішає вийти з будинку. Гнів бушує в серці Персея; його розгнівав Атлас тим, що відмовив йому в гостинності та ще назвав брехуном.
У гніві Персей каже велетневі:
— Добре, Атласе, ти проганяєш мене! Ну, так прийми ж, принаймні, від мене подарунок!
З цими словами швидко вийняв Персей голову Медузи, і, відвернувшись, показав її Атласові. Зараз же обернувся на гору велетень. Його борода й волосся обернулися на густолисті ліси, руки й плечі — на високі скелі, голова — на вершину гори, що досягла до самого неба. З того часу підтримує гора Атлас увесь небозвід з усіма його сузір’ями.
А Персей, тільки зійшла на небо вранішня зоря, понісся далі. (Міф про Персея, Міф про горгону Медузу, Міф про Андромеду)


Персей врятовує Андромеду
(Міф про Андромеду)

Після довгої дороги Персей досяг царства Кефея, що лежало в Ефіопії (Ефіопія — країна, що лежала за уявленнями греків на крайньому півдні землі. Ефіопією греки, а потім римляни називали всю країну, що лежить в Африці на південь від Єгипту) на березі Океану. Там, на скелі, біля самого берега моря він побачив приковану прекрасну Андромеду, дочку царя Кефея. Вона повинна була спокутувати провину своєї матері Кассіопеї. Кассіопея прогнівила морських німф. Пишаючись своєю красою, вона сказала, що від усіх найвродливіша вона, цариця Кассіопея. Розгнівалися німфи і вблагали бога морів Посейдона покарати Кефея і Кассіопею. Посейдон послав, за просьбою німф, потвору, подібну до велетенської риби. Вона випливала з морської глибини і спустошувала володіння Кефея. Плачем і стогоном сповнилося царство Кефея. Він звернувся, нарешті, до оракула Зевса Аммона (Знаходиться в оазисі Лівійської пустелі, на захід від Єгипту) і спитав, як позбутися йому цього нещастя. Оракул дав таку відповідь:
— Віддай свою дочку Андромеду на поталу потворі, і скінчиться тоді кара Посейдона.
Народ, дізнавшись про відповідь оракула, примусив царя прикувати Андромеду до скелі біля моря. Бліда від жаху стояла біля підніжжя скелі у важких кайданах Андромеда; з невимовним страхом дивилася вона на море, чекаючи, що ось-ось з’явиться потвора і розірве її. Сльози котилися з її очей, вона жахалася самої думки, що мусить загинути в розквіті прекрасної юності, повною сил, не зазнавши радощів життя. Її саме й побачив Персей. Він прийняв би її за чудову статую з білого пароського мармуру, коли б морський вітер не розвівав її волосся і не падали б з її прекрасних очей рясні сльози. З захопленням дивиться на неї юний герой, і могутнє почуття кохання до Андромеди спалахує в його серці. Персей швидко спустився до неї і ласкаво запитав її:
— О, скажи мені, прекрасна діво, чия це країна, назви мені своє ім’я! Скажи, за що прикована ти тут до скелі?
Андромеда розповіла, за чию провину доводиться їй страждати. Не хоче прекрасна діва, щоб герой подумав, ніби покутує вона власну провину. Ще не скінчила своєї розповіді Андромеда, як заклекотіла морська безодня, і серед бурхливих хвиль з’явилася потвора. Вона високо підняла свою голову з розкритою величезною пащею. Голосно скрикнула від жаху Андромеда. Збожеволівши від горя, прибігли на берег Кефей і Кассіопея. Гірко плачуть вони, обіймаючи дочку. Нема їй рятунку!
Тоді заговорив син Зевса Персей:
— Ще багато буде у вас часу лити сльози, мало часу тільки для порятунку вашої доньки. Я — син Зевса, Персей, який вбив обвиту зміями горгону Медузу. Віддайте за мене вашу доньку Андромеду, і я врятую її. (Міф про Персея, Міф про горгону Медузу, Міф про Андромеду)
З радістю погодилися Кефей і Кассіопея. Вони ладні були зробити все для рятівника дочки. Кефей обіцяв йому навіть усе царство своє в придане, аби він врятував Андромеду. Вже близько потвора. Вона швидко наближається до скелі, широкими грудьми розсікаючи хвилі, неначе корабель, що несеться по хвилях, як на крилах, від помахів весел могутніх юних гребців. Не далі, як на політ стріли, була потвора, коли Персей злетів високо в повітря. Тінь його впала в море, і люто кинулася потвора на тінь героя. Персей сміливо кинувся з висоти на потвору і глибоко встромив їй у спину вигнутий меч. Відчувши тяжку рану, високо піднялася у хвилях потвора; вона б’ється в морі, немов кабан, якого з несамовитим гавкотом оточила зграя собак; то поринає вона глибоко у воду, то знову випливає. Шалено б’є по воді потвора своїм риб’ячим хвостом, і тисячі бризок злітають до самих вершин прибережних скель. Піною покрилося море. Роззявивши пащу, кидається потвора на Персея, але із швидкістю чайки злітає він на своїх крилатих сандалях. Раз по раз завдає він їй ударів. Кров і вода ринули з пащі потвори, ураженої на смерть. Крила сандаль Персея намокли, вони ледве тримають його в повітрі. Швидко понісся могутній син Данаї до скелі, що виступала з моря, обхопив її лівою рукою і тричі встромив свій меч у широкі груди потвори. Скінчено жахливий бій. Радісні крики лунають з берега. Всі славлять могутнього героя. Знято кайдани з прекрасної Андромеди, і, тріумфуючи, веде Персей свою наречену до палацу батька її Кефея.

Весілля Персея

Багаті жертви приніс Персей батькові своєму Зевсу, Афіні-Палладі і Гермесу. Веселий весільний бенкет почався в палаці Кефея. Гіменей і Ерот запалили свої запашні факели. Весь палац Кефея обвитий зеленню і вітами. Гучно лунають звуки кіфар і лір, гримлять весільні хори. Двері палацу відкриті навстіж. Бенкетний зал сяє золотом. Кефей і Кассіопея бенкетують з нареченими, бенкетує й весь народ.
Весело й радісно навколо. На бенкеті розповідає Персей про свої подвиги. Раптом грізний брязкіт зброї почувся в бенкетному залі. У палаці пролунав воєнний клич, подібний до шуму моря, коли воно, здіймаючись, б’ється своїми гнаними бурхливим вітром хвилями об високий скелястий берег. Це прийшов перший жених Андромеди — Фіней із великим військом.
Увійшовши до палацу і потрясаючи списом, голосно крикнув Фіней:
— Горе тобі, викрадцю наречених! Не врятують тебе від мене ні твої крилаті сандалі, ні навіть сам Зевс-громовержець!
Фіней хотів уже кинути списа в Персея, але цар Кефей зупинив його, кажучи:
— Що ти робиш! Що примушує тебе так шаленіти? Так хочеш ти нагородити подвиг Персея? Це буде твоїм весільним подарунком? Хіба викрав Персей у тебе твою наречену? Ні, вона була викрадена в тебе тоді, коли її вели прикувати до скелі, коли вона йшла на загибель. Чому ж ти тоді не прийшов до неї на допомогу? Ти хочеш тепер відняти у переможця його нагороду? Чому ж не прийшов ти сам по Андромеду, коли вона була прикована до скелі, чому ж тоді не відняв її в потвори?
Нічого не відповів Кефею Фіней, гнівно дивився він то на Кефея, то на прекрасного сина Зевса, і раптом, напруживши всі сили, кинув списа в Персея. Мимо пролетів спис і встромився в ложе Персея. Вирвав його могутньою рукою юний герой, скочив зі свого ложа і грізно замахнувся списом. Він уразив би на смерть Фінея, але той сховався за жертовник, і спис попав у голову героя Рета, і він упав мертвий. Закипів жахливий бій. Швидко примчала з Олімпу войовниця Афіна на допомогу своєму братові Персею. Вона прикрила його своєю егідою і вдихнула йому непереможну мужність. Кинувся в бій Персей. Як блискавка, блищить у нього в руках смертоносний меч, яким він убив Медузу. Одного за одним разить він на смерть героїв, які прийшли з Фінеєм. Гора тіл, залитих кров’ю, росте перед Персеєм. Він схопив обома руками величезну бронзову чашу, в якій змішували вино для бенкету, і метнув її в голову героя Еврітоя. Як громом уражений, упав герой, і відлетіла душа його в царство тіней. Один по одному падають герої, але багато привів їх з собою Фіней. А Персей — чужоземець у царстві Кефея, небагато товаришів у нього в бою, майже одному доводиться боротись йому з безліччю ворогів. Багато соратників Персея вже впали в цій шаленій битві. Загинув від списа і співець, який солодкозвучним співом тішив бенкетуючих, граючи на золотострунній кіфарі. Падаючи, співець зачепив струни кіфари, і сумно, як передсмертний стогін, задзвеніли струни, але брязкіт мечів і стогін умираючих заглушили дзвін струн. Немов град, гнаний вітром, летять стріли. Ставши плечима до колони і прикрившись блискучим щитом Афіни, б’ється з ворогами Персей. А вони з усіх боків оточили героя; бій навколо нього шаленіє все більше. Бачачи, що йому загрожує неминуча загибель, скрикнув голосно могутній син Данаї:
— У ворога, вбитого мною, знайду я допомогу! Самі ви примусили мене шукати в нього захисту! Скоріш одверніться всі, хто друг мені!
Швидко вийняв з чарівної торбини Персей голову горгони Медузи і підняв її високо над головою. Один за одним обертаються на кам’яні статуї герої, які нападають на Персея. Одні з них скам’яніли, замахнувшись мечем, щоб пробити груди ворога, другі — потрясаючи гострими списами, треті — прикрившись щитами. Один погляд на голову Медузи обернув їх на мармурові статуї. Весь бенкетний зал наповнився мармуровими статуями. Страх охопив Фінея, коли побачив він, що всі друзі його обернулися на камінь. Упавши на коліна і простягаючи руки з благанням до Персея, вигукнув Фіней:
— Ти переміг, Персею! О, сховай скоріше жахливу голову Медузи, благаю тебе — заховай її. О, великий сину Зевса, все візьми, володій усім, тільки життя саме лиши мені!
З насмішкою відповів Персей Фінею:
— Не бійся, жалюгідний боягузе! Не вразить тебе мій меч. На вічні часи дам я тобі нагороду! Довіку стоятимеш ти тут, у палаці Кефея, щоб дружина моя втішалася, дивлячись на зображення свого першого жениха.
Простяг до Фінея герой голову Медузи, і, хоч як намагався Фіней не дивитися на жахливу горгону, все ж погляд його впав на неї, і вмить обернувся він на мармурову статую. Стоїть обернений на камінь Фіней, схилившись, як раб, перед Персеєм. Навіки зберігся в очах статуї-Фінея вираз страху і рабського благання.

Повернення Персея на Серіф

Недовго залишався Персей після цієї кривавої битви в царстві Кефея. Узявши з собою прекрасну Андромеду, він повернувся на Серіф до царя Полідекта. Персей застав свою матір Данаю у великому горі. Рятуючись від Полідекта, їй довелося шукати захисту в храмі Зевса. Не сміла вона й на мить покинути храм. Розгніваний Персей прийшов до палацу Полідекта і застав його з друзями за розкішним бенкетом. Полідект не чекав, що Персей повернеться, він був певний, що герой загинув у боротьбі з горгонами. Здивувався цар Серіфу, побачивши перед собою Персея, а той спокійно сказав цареві:
— Твій наказ виконано, я приніс тобі голову Медузи.
Полідект не повірив, що Персей вчинив такий великий подвиг. Він почав глузувати з богорівного героя і назвав його брехуном. Глузували з Персея і друзі Полідекта. Гнів закипів у грудях Персея, він не міг простити образи. Грізно блиснувши очима, Персей вийняв голову Медузи і вигукнув:
— Якщо ти не віриш, Полідекте, то ось тобі доказ!
Полідект глянув на голову горгони і враз обернувся на камінь. Цієї ж долі зазнали й друзі царя, які бенкетували з ним.

Персей в Аргосі

Персей передав владу над Серіфом братові Полідекта Діктісу, який колись урятував його з матір’ю, а сам з Данаєю і з Андромедою вирушив в Аргос. Коли дід Персея Акрісій довідався про прибуття внука, то, згадавши провіщення оракула, втік далеко на північ в Ларіссу. Персей же став правити в рідному Аргосі. Він повернув шолом Аїда, крилаті сандалі і чарівну торбину німфам, повернув і Гермесу його гострий меч. А голову Медузи віддав він Афіні Палладі, вона прикріпила її в себе на грудях, на своєму блискучому панцирі. Щасливо правив Персей в Аргосі.
Дід його Акрісій не минув того, що визначив йому невблаганний фатум. Одного разу справляв Персей пишні грища. Багато героїв зібралося на них. Серед глядачів був і старий Акрісій. Під час змагання в метанні важкого диска Персей кинув могутньою рукою бронзовий диск. Високо, аж до хмар, злетів важкий диск і, падаючи на землю, попав зі страшною силою в голову Акрісія і вбив його на смерть. Так здійснилося провіщення оракула. Повний скорботи, Персей поховав Акрісія, сумуючи, що став мимовільним убивцем діда. Персей не захотів правити в Аргосі, царстві вбитого ним Акрісія; він пішов у Тірінф (Одне з найдавніших міст Греції, знаходилося в Арголіді) і царював там багато років. Аргос Персей віддав у володіння своєму родичеві Мегапенту. (Міф про Персея, Міф про горгону Медузу, Міф про Андромеду)

Персей. Міф про Персея, горгону Медузу, Андромеду. М. А. Кун. Легенди і міфи Давньої Греції

Повернутися на сторінку Зміст (М. А. Кун. Легенди і міфи Давньої Греції)

Повернутися на сторінку Боги (М. А. Кун. Легенди і міфи Давньої Греції)

Повернутися на сторінку Герої (М. А. Кун. Легенди і міфи Давньої Греції)

Повернутися на сторінку Давньогрецький епос (М. А. Кун. Легенди і міфи Давньої Греції)

Повернутися на сторінку Троянський цикл мифів М. А. Кун. Легенди і міфи Давньої Греції

Повернутися на сторінку Фіванський цикл мифів (М. А. Кун. Легенди і міфи Давньої Греції)

Повернутися на сторінку Аргонавти (М. А. Кун. Легенди і міфи Давньої Греції)

Повернутися на сторінку Одіссея (М. А. Кун. Легенди і міфи Давньої Греції)