Пан. Міф Пан і Сірінга
М. А. Кун. Легенди і міфи Давньої Греції

Пан. Міф Пан і Сірінга. М. А. Кун. Легенди і міфи Давньої Греції

Бог Пан, хоч і був одним із найдавніших богів Греції, в гомерівську епоху і пізніше, аж до ІІ ст. н. е., мав невелике значення. Вже те, що бог Пан зображався як напівлюдина—напівцап (пережиток тотемізму), вказує на давність цього бога. Спочатку Пан — бог лісу, бог пастухів, охоронець стад. Навіть в Аркадії і в Аргосі, де Пана більше шанували, його не включали в число богів-олімпійців. Але поступово бог Пан втрачає свій первісний характер і стає богом-покровителем усієї природи

Серед почету Діоніса часто можна було бачити і бога Пана. Коли народився великий Пан, то мати його, німфа Дріопа, глянувши на сина, з переляку кинулась тікати. Він народився з цапиними ногами і рогами і з довгою бородою. Але батько його, Гермес, зрадів народженню сина; він узяв його на руки і відніс на світлий Олімп до богів. Усі боги голосно раділи народженню Пана і сміялися, дивлячись на нього.
Бог Пан не залишився жити з богами на Олімпі. Він пішов у тінисті ліси, в гори. Там пасе він стада, граючи на дзвінкій сопілці. Як тільки почують німфи чудові звуки сопілки Пана, зараз же юрбами поспішають вони до нього, оточують його, і незабаром веселий танок рухається по зеленій відлюдній долині під звуки музики Пана. Пан і сам любить брати участь у танцях німф. Коли Пан розвеселиться, тоді веселий шум зчиняється в лісах по схилах гір. Весело граються німфи і сатири разом з шумливим цапоногим Паном. Коли ж настає жаркий полудень, Пан іде в гущавину лісу або в прохолодний грот і там відпочиває. Небезпечно турбувати тоді Пана: він запальний, він може в гніві наслати тяжкий гнітючий сон, він може, несподівано з’явившись, злякати подорожнього, який його потривожив. Нарешті, він може наслати і панічний страх, такий жах, що людина прожогом кидається бігти, не розбираючи дороги, через ліси, через гори, по краю безодень, не помічаючи, що втеча щохвилини загрожує їй загибеллю. Траплялося, що Пан цілим військам вселяв такий страх і примушував їх чимдуж тікати. Не слід дратувати Пана — коли скипить, він грізний. Але якщо Пан не гнівається, то милостивий він і добродушний. Багато благ посилає він пастухам. Береже і плекає стада греків великий Пан, веселий учасник танців несамовитих менад, частий супутник бога вина Діоніса. (Міф Пан і Сірінга)

Пан і Сірінга

І великого Пана не минули стріли золотокрилого Ерота. Покохав він прекрасну німфу Сірінгу. Горда була німфа і відкидала любов усіх. Як і для дочки Латони, великої Артеміди, так і для Сірінги полювання було улюбленим заняттям. Часто навіть приймали Сірінгу за Артеміду — такою прекрасною була юна німфа у своєму короткому одязі з сагайдаком за плечима і з луком у руках. Немов дві краплини води, схожа вона була тоді на Артеміду, тільки лук її був з рога, а не золотий, як у великої богині. (Міф Пан і Сірінга)
Пан побачив якось Сірінгу і хотів підійти до неї. Глянула на Пана німфа і в страху кинулась тікати. Ледве встигав за нею Пан, прагнучи наздогнати її. Та ось шлях перетяла річка. Куди тікати німфі? Простягла до ріки руки Сірінга і стала благати бога ріки врятувати її. Бог ріки почув благання німфи і обернув її на очерет. Підбіг Пан і хотів уже обняти Сірінгу, але обняв тільки гнучкий очерет, що тихо шелестів. Стоїть Пан, сумно зітхаючи, і чується йому в ніжному шелесті очерету прощальний привіт прекрасної Сірінги. Зрізав кілька очеретинок Пан і зробив з них солодкозвучну сопілку, скріпивши нерівні колінця очерету воском. Назвав Пан на пам’ять про німфу сопілку сирингою. З того часу великий Пан любить грати в лісовій самоті на сопілці-сиринзі, наповнюючи її ніжними звуками навколишні гори. (Міф Пан і Сірінга)

Змагання Пана з Аполлоном

Пан пишався своєю грою на сопілці. Одного разу викликав він самого Аполлона на змагання. Це було на схилах гори Тмолу. Суддею був бог цієї гори. В пурпурному плащі, з золотою кіфарою в руках і в лавровому вінку з’явився Аполлон на змагання. Пан перший почав змагання. Залунали прості звуки його пастушої сопілки, ніжно неслися вони по схилах Тмолу. Скінчив Пан. Коли замовк відгомін його сопілки, Аполлон ударив по золотих струнах своєї кіфари. Полилися величні звуки божественної музики. Всі, хто стояв навколо, немов зачаровані, слухали музику Аполлона. Урочисто гриміли золоті струни кіфари, вся природа стояла в глибокій мовчанці, і серед тиші широкою хвилею лилася мелодія, повна чарівної краси. Скінчив Аполлон; завмерли останні звуки його кіфари. Бог гори Тмолу присудив Аполлонові перемогу. Всі славили великого бога-кіфареда. Тільки один Мідас не захоплювався грою Аполлона, а хвалив просту гру Пана. Розгнівався Аполлон, схопив Мідаса за вуха і витягнув їх. З того часу у Мідаса ослині вуха, які він старанно ховає під великим тюрбаном. А засмучений Пан, переможений Аполлоном, подався глибше в гущавину лісів; часто лунають там сповнені суму ніжні звуки його сопілки, і з любов’ю слухають їх юні німфи.

Пан. Міф Пан і Сірінга. М. А. Кун. Легенди і міфи Давньої Греції

Повернутися на сторінку Зміст (М. А. Кун. Легенди і міфи Давньої Греції)

Повернутися на сторінку Боги (М. А. Кун. Легенди і міфи Давньої Греції)

Повернутися на сторінку Герої (М. А. Кун. Легенди і міфи Давньої Греції)

Повернутися на сторінку Давньогрецький епос (М. А. Кун. Легенди і міфи Давньої Греції)

Повернутися на сторінку Троянський цикл мифів М. А. Кун. Легенди і міфи Давньої Греції

Повернутися на сторінку Фіванський цикл мифів (М. А. Кун. Легенди і міфи Давньої Греції)

Повернутися на сторінку Аргонавти (М. А. Кун. Легенди і міфи Давньої Греції)

Повернутися на сторінку Одіссея (М. А. Кун. Легенди і міфи Давньої Греції)