Діоніс. Міф про Діоніса, Лікурга, Мідаса
М. А. Кун. Легенди і міфи Давньої Греції

Діоніс. Міф про Діоніса, Лікурга, Мідаса. М. А. Кун. Легенди і міфи Давньої Греції 

Діоніс (у римлян Вакх) — бог виноробства, бог вина, в Греції «зайшлий» бог, принесений з Фракії. Свята на честь Діоніса важливі були тим, що з них розвинулись в Афінах театральні вистави. Під час свят в Афінах (великі Діонісії) виступали хори одягнених в козячі шкури співців і виконували особливі гімни — дифірамби; їх починав заспівувач, а хор йому відповідав; спів супроводжувався танцем. З цих дифірамбів створилася трагедія (саме слово можна пояснити як «пісня цапів»). На сільських святах на честь Діоніса (сільські Діонісії) виконували жартівливі пісні, які теж починав заспівувач; вони також супроводжувалися танцями; з них виникала комедія

Народження і виховання Діоніса

Зевс-громовержець кохав прекрасну Семелу, дочку фіванського царя Кадма. Одного разу він обіцяв їй виконати будь-яку її просьбу, яка б вона не була, і заприсягся їй в цьому незламною клятвою богів — священними водами підземної ріки Стіксу. Але зненавиділа Семелу велика богиня Гера і захотіла її згубити. Вона сказала Семелі:
— Проси Зевса з’явитися тобі в усій величі бога-громовержця, царя Олімпу. Якщо він тебе справді любить, то не відмовить у цій просьбі.
Переконала Гера Семелу, і та попросила Зевса виконати саме цю просьбу. Зевс же не міг ні в чому відмовити Семелі, адже він клявся водами Стіксу. Громовержець з’явився їй в усій величі царя богів і людей, в усьому сяйві своєї слави. Вогненна блискавка блищала в руках Зевса; удари грому потрясали палац Кадма. Спалахнуло все навколо від блискавки Зевса. Вогонь охопив палац, усе кругом хиталося і валилося. Пройнята жахом, упала Семела на землю, полум’я палило її. Вона бачила, що немає їй рятунку, що згубила її просьба, на яку намовила Гера. (Міф про Діоніса)
І народився в умираючої Семели син Діоніс, квола, нездатна до життя дитина. Здавалося, він теж приречений був на загибель у вогні. Але хіба міг загинути син великого Зевса? Із землі з усіх боків, немов від помаху чарівного жезла, виріс густий зелений плющ. Він прикрив від вогню своєю зеленню нещасну дитину і врятував її від смерті.
Зевс узяв врятованого сина, а тому, що він був ще такий малий і кволий, що не міг би жити, зашив його собі у стегно. В тілі батька свого, Зевса, Діоніс зміцнів і, зміцнівши, вдруге народився із стегна громовержця Зевса. Тоді цар богів і людей покликав сина свого, бистрого посланця богів, Гермеса, і наказав йому віднести маленького Діоніса до сестри Семели Іно та її чоловіка Атаманта, царя Орхомена (Місто в Беотії, на березі Капаїдського озера), вони мали виховати його.
Богиня Гера розгнівалася на Іно й Атаманта за те, що вони взяли на виховання сина ненависної їй Семели, і вирішила їх покарати. Наслала вона на Атаманта божевілля. В припадку божевілля вбив Атамант свого сина Леарха. Ледве встигла втечею врятуватися від смерті Іно з другим сином Мелікертом. Чоловік погнався за нею і вже наздоганяв її. Попереду крутий скелястий морський берег, внизу шумить море, позаду настигає божевільний чоловік — порятунку нема в Іно. У відчаї кинулася вона разом із сином у море з прибережних скель. Прийняли в морі Іно і Мелікерта нереїди. Вихователька Діоніса і її син були обернені на морські божества, і живуть вони з того часу в морській безодні. (Міф про Діоніса)
А Діоніса врятував від божевільного Атаманта Гермес. Він переніс його миттю в Нісейську долину і там віддав на виховання німфам. Діоніс виріс прекрасним, могутнім богом вина, богом, який дає людям сили і радощі, богом, що дає родючість. Виховательки Діоніса, німфи, були взяті Зевсом у нагороду на небо, і світять вони в темну зоряну ніч під назвою Гіад (Гіадами зветься скупчення зір (зоряна купа) в сузір’ї Оріона, одному з найяскравіших сузір’їв на небі) серед інших сузір’їв.

Діоніс і його почет

З веселою юрбою уквітчаних вінками менад і сатирів ходить веселий бог Діоніс по всьому світу, з країни в країну. Він іде попереду в вінку з винограду з прикрашеним плющем тирсом в руках. Навколо нього у швидкому танці кружляють зі співом і криками молоді менади; скачуть сп’янілі від вина незграбні сатири з хвостами й цапиними ногами. За процесією везуть на ослі старого Сілена, мудрого вчителя Діоніса. Він дуже захмелів, ледве сидить на ослі, спираючись на міх з вином, що лежить коло нього. Вінок з плюща сповз набік на його лисій голові. Похитуючись, їде він, добродушно усміхаючись. Молоді сатири йдуть біля осла, який ступає обережно, і дбайливо підтримують старого, щоб він не упав. Під звуки флейт, сопілок і тимпанів шумлива процесія весело посувається в горах, серед тінистих лісів, по зелених галявинах. Весело йде по землі Діоніс-Вакх, усе підкоряючи своїй владі. Він учить людей розводити виноград і робити з його важких стиглих грон вино. (Міф про Діоніса)

Лікург

Не всюди визнають владу Діоніса. Часто доводиться йому зустрічати й опір; часто силою доводиться йому підкоряти країни і міста. Але хто зможе боротися з великим богом, сином Зевса? Суворо карає він тих, хто чинить опір йому, хто не хоче визнавати його і шанувати як бога. Перший раз довелося Діонісу зазнати переслідувань у Фракії, коли він на тінистій долині з супутницями своїми менадами весело бенкетував і танцював, захмелівши від вина, під звуки музики і співів; тоді напав на нього жорстокий цар едонів (Фракійське плем’я, що жило по берегах ріки Стрімону (сучасна Струма, або Карасу)) Лікург. Охоплені жахом, порозбігалися менади, покидавши на землю священний посуд Діоніса; навіть сам Діоніс кинувся тікати. Рятуючись від переслідувань Лікурга, він кинувся в море; там сховала його богиня Фетіда. Батько Діоніса Зевс-громовержець жорстоко покарав Лікурга, який насмілився образити юного бога: Зевс осліпив Лікурга і вкоротив йому віку.

Дочки Мінія

Викладено за поемою Овідія «Метаморфози»

І в Орхомені, в Беотії не хотіли відразу визнати бога Діоніса. Коли з’явився в Орхомен жрець Діоніса-Вакха і кликав усіх дівчат і жінок в ліси і гори на веселе свято на честь бога вина, три дочки царя Мінія не пішли на свято; вони не хотіли визнати Діоніса богом. Всі жінки Орхомена пішли з міста в тінисті ліси і там співами і танцями шанували великого бога. Обвиті плющем, з тирсами в руках, вони носилися з гучними криками, немов менади, по горах і славили Діоніса. А дочки царя Орхомена сиділи вдома і спокійно пряли й ткали; не хотіли й чути вони нічого про бога Діоніса. Настав вечір, сонце сіло, а дочки царя все ще не кидали роботи, поспішаючи, що б там не було, закінчити її. Раптом чудо з’явилося їх очам. Залунали в палаці звуки тимпанів і флейт, нитки пряжі обернулись на виноградні лози, і важкі грона повисли на них. Ткацькі верстати зазеленіли, і всіх їх густо обвив плющ. Скрізь розлилися пахощі мирта і квітів. З подивом дивилися царські дочки на це чудо. Раптом по всьому палацу, огорненому вже вечірніми сутінками, заблищало лиховісне світло факелів. Почулося рикання диких звірів. У всіх покоях палацу з’явилися леви, пантери, рисі та ведмеді. Грізно виючи, бігали вони по палацу і люто блискали очима. Охоплені жахом, царівни намагалися сховатись у найдальших, найтемніших приміщеннях палацу, щоб не бачити блиску факелів і не чути рикання звірів. Але все даремно, ніде не можуть вони сховатися. Кара бога Діоніса цим не обмежилася. Тіла царівен почали стискатися, вкрилися темною мишачою шерстю, замість рук виросли крила з тонкою перетинкою — вони обернулися на кажанів. З того часу ховаються вони від денного світла в темних вогких руїнах і печерах. Так покарав їх Діоніс.

Тірренські морські розбійники

Викладено за гомерівським гімном і поемою Овідія «Метаморфози»

Діоніс покарав і тірренських морських розбійників (Тірренські, або тірсенські, тобто етруські морські розбійники; етруски — народ, що жив у найдавніші часи на Заході Італії, в сучасній Тоскані), але не так за те, що вони не визнавали його богом, як за те зло, якого вони хотіли завдати йому як простому смертному.
Одного разу стояв юний Діоніс на березі блакитного моря. Морський вітрець ласкаво грався його темними кучерями і ледве ворушив зборки пурпурного плаща, який спадав зі струнких плечей юного бога. В далечині моря показався корабель: він швидко наближався до берега. Коли корабель був уже близько, побачили моряки — це були тірренські морські розбійники — гарного юнака на безлюдному морському березі. Вони швидко причалили, зійшли на берег, схопили Діоніса і повели його на корабель. Розбійникам і на думку не спадало, що вони захопили в полон бога. Раділи розбійники, що така багата здобич потрапила їм до рук. Вони були певні, що багато золота вторгують за такого прекрасного юнака, продавши його в рабство. Прийшовши на корабель, розбійники хотіли закувати Діоніса у важкі кайдани, але вони спадали з рук і ніг юного бога. Він же сидів і дивився на розбійників зі спокійною усмішкою. Коли керманич побачив, що кайдани не тримаються на руках юнака, він з острахом сказав своїм товаришам:
— Нещасні! Що ми робимо! Чи не бога хочемо ми скувати? Дивіться — навіть наш корабель ледве тримає його! Чи не сам це Зевс, чи не срібнолукий Аполлон або землетрясець Посейдон? Ні, не схожий він на смертного! Це один із богів, які живуть на світлому Олімпі. Відпустіть його швидше, висадіть його на землю! Коли б не скликав він буйних вітрів і не зняв на морі грізної бурі!
Але капітан злісно відповів мудрому керманичеві:
— Презренний! Дивися, вітер попутний! Швидко понесеться корабель наш по хвилях безкрайого моря. А про юнака ми подбаємо потім. Ми припливемо до Єгипту, або на Кіпр, або в далеку країну гіпербореїв і там продамо його; нехай пошукає там цей юнак своїх друзів і братів. Ні, нам послали його боги!
Спокійно підняли розбійники вітрила, і корабель вийшов у відкрите море. Раптом сталося чудо: по кораблю заструмувало запашне вино, і все повітря сповнилося пахощами. Розбійники заціпеніли з подиву. Та ось на вітрилах зазеленіли виноградні лози з важкими гронами; темно-зелений плющ обвив щоглу; всюди з’явилися чудові плоди; кочети весел обвили гірлянди квітів. Коли побачили все це розбійники, вони почали благати мудрого керманича правити швидше до берега. Але пізно! Юнак обернувся на лева і з грізним риканням став на палубі, люто блискаючи очима. На палубі корабля з’явилася волохата ведмедиця; страшно вишкірила вона свою пащу. Охоплені жахом, кинулися розбійники на корму і стовпилися навколо керманича. Величезним стрибком лев кинувся на капітана і розірвав його.
Втративши надію на порятунок, розбійники один по одному кинулись у морські хвилі, а Діоніс обернув їх на дельфінів. А керманича пощадив Діоніс. Він прийняв свій попередній образ і, привітно усміхаючись, сказав керманичеві:
— Не бійся! Я полюбив тебе. Я — Діоніс, син громовержця Зевса і дочки Кадма Семели!

Ікарій

Нагороджує Діоніс людей, які шанують його як бога. Так він нагородив Ікарія в Аттіці, коли той гостинно прийняв його. Діоніс подарував йому виноградну лозу, і Ікарій був першим, хто розвів в Аттіці виноград. Але сумна доля Ікарія.
Одного разу він дав вина пастухам, а вони, не знаючи, що таке сп’яніння, вирішили, що Ікарій отруїв їх, і вбили його, а тіло закопали в горах. Дочка Ікарія Ерігона довго шукала батька. Нарешті з допомогою своєї собаки Майри знайшла вона гробницю батька. В розпачі повісилася нещасна Ерігона на тому самому дереві, під яким лежало тіло її батька. Діоніс узяв Ікарія, Ерігону та її собаку Майру на небо. З того часу горять вони на небі ясної ночі — це сузір’я Волопаса, Діви і Великого Пса.

Мідас

Викладено за поемою Овідія «Метаморфози»

Одного разу веселий Діоніс із шумливою юрбою менад і сатирів блукав по лісистих скелях Тмолу у Фрігії (Країна на північному заході Малої Азії). Не було в почті Діоніса лише Сілена. Він відстав і, спотикаючись на кожному кроці, сильно захмелілий, брів по фрігійських полях. Побачили його селяни, зв’язали гірляндами з квітів і відвели до царя Мідаса. Мідас відразу впізнав учителя Діоніса, з пошаною прийняв його у своєму палаці і дев’ять днів ушановував розкішними бенкетами. На десятий день Мідас сам одвів Сілена до бога Діоніса. Зрадів Діоніс, побачивши Сілена, і дозволив Мідасу в нагороду за ту пошану, яку він віддав його вчителеві, вибрати собі перший-ліпший дар. Тоді Мідас вигукнув:
— О, великий боже Діонісе, звели, щоб усе, до чого я доторкнуся, перетворювалось на щире, блискуче золото!
Діоніс здійснив бажання Мідаса; він пожалкував лише, що не вибрав собі Мідас кращого дару.
Радіючи, пішов Мідас. Радий одержаному дарові, зриває він зелену гілку з дуба — на золоту перетворюється гілка в його руках. Зриває він у полі колоски — золотими стають вони, і золоті в них зерна. Зриває він яблуко — яблуко стає золотим, неначе воно з садів Гесперід. Усе, до чого доторкався Мідас, відразу перетворювалося на золото. Коли він мив руки, вода стікала з них золотими краплями. Радіє Мідас. Ось прийшов він до свого палацу, слуги приготували йому розкішний бенкет, і щасливий Мідас приліг до столу. Отут-то він зрозумів, який жахливий дар випросив він у Діоніса. Від одного дотику Мідаса все перетворювалося на золото. Золотими ставали у нього в роті і хліб, і всі їства, і вино. Отоді зрозумів Мідас, що доведеться йому загинути з голоду. Простягнув він руки до неба і вигукнув:
— Зглянься, зглянься, о Діонісе! Прости! Я благаю тебе про ласку! Візьми назад цей дар! З’явився Діоніс і сказав Мідасові:
— Іди до джерел Пактолу (Ріка в Лідії, що впадає в ріку Герм (сучасну Гедіс)), там у його водах змий з тіла оцей дар і свою провину.
Відправився Мідас, як велів Діоніс, до джерел Пактолу і опустився там у його чисті води. Золотом заструменіли води Пактолу і змили з тіла Мідаса дар, одержаний від Діоніса. З того часу золотоносним став Пактол.

Діоніс. Міф про Діоніса, Лікурга, Мідаса. М. А. Кун. Легенди і міфи Давньої Греції 

Повернутися на сторінку Зміст (М. А. Кун. Легенди і міфи Давньої Греції)

Повернутися на сторінку Боги (М. А. Кун. Легенди і міфи Давньої Греції)

Повернутися на сторінку Герої (М. А. Кун. Легенди і міфи Давньої Греції)

Повернутися на сторінку Давньогрецький епос (М. А. Кун. Легенди і міфи Давньої Греції)

Повернутися на сторінку Троянський цикл мифів М. А. Кун. Легенди і міфи Давньої Греції

Повернутися на сторінку Фіванський цикл мифів (М. А. Кун. Легенди і міфи Давньої Греції)

Повернутися на сторінку Аргонавти (М. А. Кун. Легенди і міфи Давньої Греції)

Повернутися на сторінку Одіссея (М. А. Кун. Легенди і міфи Давньої Греції)