Ніч, місяць, зоря і сонце. Міф про Фаетона
М. А. Кун. Легенди і міфи Давньої Греції

Ніч, місяць, зоря і сонце. Міф про Фаетона. М. А. Кун. Легенди і міфи Давньої Греції

Поволі їде по небу в своїй колісниці, запряженій чорними кіньми, богиня Ніч-Нюкта. Своїм темним покровом закрила вона землю. Пітьма огорнула все навколо. Навкруг колісниці богині Ночі товпляться зірки і ллють на землю своє непевне мерехтливе світло — це юні сини богині Зорі-Еос і Астрея. Багато їх, вони всіяли все вічне темне небо. Ось ніби легка заграва з’явилася на сході. Розгоряється вона дедалі більше й більше. Це сходить на небо богиня Місяць-Селена. Круторогі бики поволі везуть її колісницю небом. Спокійно, велично їде богиня Місяць по небу в своєму довгому білому одязі, з серпом місяця на головному уборі. Вона мирно світить на сплячу землю, заливаючи все сріблястим сяйвом. Об’їхавши небозвід, богиня Місяць спускається в глибокий грот гори Латма в Карії. Там лежить занурений у вічну дрімоту прекрасний Ендіміон (Вважався іноді сином царя Карії Ефлія, іноді сином Зевса. Можливо, що Ендіміон — давній карійський бог сну. Карія — країна в Малій Азії на узбережжі Середземного моря). Кохає його Селена. Вона схиляється над ним, милує його і шепоче слова кохання. Але не чує її занурений у дрімоту Ендіміон, тому така смутна Селена, і сумне світло її, яке ллє вона на землю вночі.
Все ближчає ранок. Богиня Місяць уже давно спустилася з небозводу. Ледве посвітлів схід. Яскраво загорівся на сході передвісник зорі Еосфорос — вранішня зірка. Подув легенький вітерець. Все яскравіше розгоряється схід. Ось відчинила рожевоперста богиня Зоря-Еос ворота, з яких скоро виїде осяйний Сонце-Геліос. В яскравошафранному вбранні, на рожевих крилах злітає богиня Зоря на проясніле небо, залите рожевим світлом. Ллє богиня з золотої посудини на землю росу, і роса обсипає траву і квіти блискучими, немов алмази, краплями. Сповнене пахощами все на землі, всюди куряться аромати. Пробуджена земля радісно вітає бога Сонця-Геліоса, що сходить.
Четвериком крилатих коней у золотій колісниці, яку викував бог Гефест, виїжджає на небо з берегів Океану світлосяйний бог. Проміння сонця, яке сходить, золотить вершини гір, і вони височать, ніби залиті вогнем. Зірки зникають з небозводу при появі бога Сонця, одна по одній ховаються вони в лоні темної ночі. Все вище підіймається колісниця Геліоса. В осяйному вінці і в довгих блискучих шатах їде він по небу і ллє своє живлюще проміння на землю, дає їй світло, тепло і життя.
Закінчивши свій денний путь, бог сонця спускається до священних вод Океану. Там чекає його золотий човен, в якому він пливе назад на схід, у країну сонця, де стоїть його чудовий палац. Бог сонця вночі там відпочиває, щоб другого дня зійти в тому ж сяйві.

Фаетон

Викладено за поемою Овідія «Метаморфози»

Тільки раз порушений був заведений у світі лад, і не виїжджав бог сонця на небо, щоб світити людям. Це сталося так. Був син у Сонця-Геліоса від Клімени, дочки морської богині Фетіди, ім’я йому було Фаетон. Одного разу родич Фаетона, син громовержця Зевса Епаф, глузуючи з нього, сказав:
— Не вірю я, що ти — син світлосяйного Геліоса. Мати твоя говорить неправду. Ти — син простого смертного.
Розгнівався Фаетон, зашарілося від сорому його обличчя; він побіг до матері, кинувся до неї на груди і з сльозами скаржився на образу. Але мати його, простягаючи руки до променистого сонця, вигукнула:
— О, сину! Присягаюся тобі Геліосом, який нас бачить і чує, якого і ти сам зараз бачиш, що він — твій батько! Нехай позбавить він мене свого світла, якщо я говорю неправду. Піди сам до нього, палац його недалеко від нас. Він підтвердить мої слова.
Фаетон зараз же відправився до свого батька Геліоса. Швидко дійшов він до палацу Геліоса, що сяяв золотом, сріблом і дорогоцінним камінням. Увесь палац ніби іскрився всіма барвами райдуги, так чудово оздобив його сам бог Гефест. Фаетон увійшов до палацу і побачив там Геліоса, який сидів у пурпурних шатах на троні. Але Фаетон не міг наблизитися до світлосяйного бога, його очі — очі смертного — не зносили сяйва, що виходило від вінця Геліоса. Бог сонця побачив Фаетона і спитав його: (Міф про Фаетона)
— Що привело тебе до мене в палац, сину мій?
— О світло всього світу, о батьку Геліосе! Тільки чи смію я називати тебе батьком? — вигукнув Фаетон.— Дай мені доказ того, що ти — мій батько. Благаю тебе, розвій мій сумнів.
Геліос зняв світлосяйний вінок, покликав до себе Фаетона, обійняв його і сказав:
— Так, ти — мій син; правду сказала тобі мати твоя, Клімена. А щоб ти не мав сумніву більш, проси в мене, що хочеш, і, присягаюся водами священної ріки Стіксу, я виконаю твоє прохання.
Ледве сказав це Геліос, як Фаетон став просити дозволити йому поїхати по небу замість самого Геліоса в його золотій колісниці. Жах пройняв світлосяйного бога. (Міф про Фаетона)
— Безумний, чого ти просиш! — вигукнув Геліос.— О, коли б міг я порушити мою клятву! Ти просиш неможливого, Фаетоне. Адже це тобі не під силу. Адже ти смерт-ний, а хіба це справа смертного? Навіть і безсмертні боги не можуть устояти на моїй колісниці. Сам великий Зевс-громовержець не може правити нею, а хто ж могутніший від нього! Подумай тільки: спочатку дорога така крута, що навіть мої крилаті коні ледве піднімаються по ній. Посередині вона йде так високо над землею, що навіть мене проймає страх, коли я дивлюсь униз на моря і землі, що розстилаються піді мною. А в кінці дорога так стрімко спускається до священних берегів Океану, що без мого досвідченого керування колісниця стрімголов полетить униз і розіб’ється. Ти думаєш, може, зустріти в дорозі багато чудесного. Ні, серед небезпек, страхіть і диких звірів лежить шлях. Вузький він: якщо ти збочиш, то чекають тебе там роги грізного тельця, там загрожує тобі лук кентавра, лютий лев, потворні скорпіон і рак (Сузір’я Тельця, Кентавра, Скорпіона, Рака). Багато страхіть на шляху по небу. Повір мені, не хочу я бути причиною твоєї загибелі. О, якби ти міг поглядом своїм проникнути мені в серце і побачити, як я боюся за тебе! Подивися навколо себе, поглянь на світ, як багато в ньому прекрасного! Проси все, що хочеш, я ні в чому не відмовлю тобі, тільки не проси ти цього. Адже ти просиш не нагороди, а страшної кари.
Але Фаетон нічого не хотів слухати; обвивши руками шию Геліоса, він просив виконати його прохання.
— Гаразд, я виконаю твою просьбу. Не турбуйся, адже я присягався водами Стіксу. Ти дістанеш, що просиш, але я думав, що ти розумніший,— сумно відповів Геліос.
Він повів Фаетона туди, де стояла його колісниця. Замилувався нею Фаетон; вона була вся золота і виблискувала різнобарвними самоцвітами. Привели крилатих коней Геліоса, нагодованих амброзією і нектаром. Запрягли коней в колісницю. Рожевоперста Еос відкрила ворота сонця. Геліос натер обличчя Фаетонові священною маззю, щоб не обпалило його полум’я сонячних променів, і поклав йому на голову світлосяйний вінець. Зітхаючи, сповнений суму, дає Геліос останні поради Фаетонові:
— Сину мій, пам’ятай мої останні напутні слова, виконай їх, якщо зможеш. Не жени коней, держи якомога сильніше віжки. Самі побіжать мої коні. Важко стримувати їх. Шлях же ти ясно побачиш по коліях, вони йдуть через усе небо. Не піднімайся дуже високо, щоб не спалити небо, але й низько не спускайся, а то спалиш усю землю. Не збочуй, пам’ятай, ні вправо, ні вліво. Шлях твій саме посередині між змією і жертовником (Два сузір’я, що звалися у греків Змія і Жертовник). Все інше я доручаю долі, на неї лише я сподіваюсь. Але час, ніч уже покинула небо; вже зійшла рожевоперста Еос. Бери міцніше віжки. Та, може, ти зміниш іще своє рішення — адже воно загрожує тобі загибеллю. О, дай мені самому світити землі! Не губи себе!
Але Фаетон швидко скочив на колісницю і схопив віжки. Він радіє, тріумфує, дякує батькові своєму Геліосу і поспішає в путь. Коні б’ють копитами, полум’я пашить з їх ніздрів, легко підхоплюють вони колісницю і крізь туман швидко несуться вперед по крутій дорозі на небо. Незвично легка для коней колісниця. Ось коні мчать уже по небу, вони залишають звичайний шлях Геліоса і несуться вже без дороги. А Фаетон не знає, де ж дорога, не має він сил правити кіньми. Глянув він з вершини неба на землю і зблід від страху — так далеко під ним була вона. Коліна в нього затремтіли, темрява заслала його очі. Він уже шкодує, що вблагав батька дати йому керувати його колісницею. Що він має робити? Уже багато проїхав він, але попереду ще довгий шлях. Не може справитися з кіньми Фаетон, він не знає їхніх імен, а стримати їх віжками немає в нього сили. Навколо себе він бачить страшних небесних звірів і лякається ще дужче.
Є місце на небі, де розлігся страхітливий, грізний скорпіон, — туди несуть Фаетона коні. Побачив нещасний юнак вкритого темною отрутою скорпіона, який загрожував йому смертоносним жалом, і, збожеволівши від страху, випустив віжки. Ще швидше понесли тоді коні, зачувши волю. То звиваються вони до самих зірок, то, спустившись, мчать майже над самою землею. Сестра Геліоса, богиня місяця Селена, з подивом дивиться, як летять коні її брата без дороги, ніким не керовані, по небу. Полум’я від колісниці, що близько спустилась, охоплює землю. Гинуть великі, багаті міста, гинуть цілі племена. Горять гори, вкриті лісом: двоголовий Парнас, тінистий Кіферон, зелений Гелікон, гори Кавказу, Тмол, Іда, Пеліон, Осса (Кіферон — між Аттікою і Беотією; Гелікон — на південному заході; Тмол — в Лідії; Іда — у Фрігії, в Малій Азії; Пеліон і Осса — у Фессалії, на узбережжі Егейського моря). Дим застилає все навколо; не бачить Фаетон у густому димі, де він їде. Вода в ріках і струмках закипає. Німфи плачуть і, жахаючись, ховаються в глибоких гротах. Киплять Євфрат, Оронт, Алфей, Еврот (Оронт — в Сирії; Алфей — на заході Пелопоннесу, Еврот — у Лаконії; на березі Евроту стояла Спарта) та інші ріки. Від жару тріскається земля, і промінь сонця проникає в похмуре царство Аїда. Моря починають пересихати, і страждають від спеки морські божества. Тоді підвелася велика богиня Гея-Земля і голосно вигукнула:
— О найвеличніший з богів, Зевсе-громовержцю! Невже мушу я загинути, невже загинути повинно царство твого брата Посейдона, невже повинно загинути все живе? Дивися! Атлас ледве витримує вже тягар неба. Адже небо і палаци богів можуть повалитися. Невже все повернеться до первісного Хаосу? О, врятуй від огню те, що ще лишилося! (Міф про Фаетона)
Зевс почув благання богині Геї, грізно махнув він правицею, кинув свою вогненну блискавку і її вогнем загасив вогонь. Зевс блискавкою розбив колісницю. Коні Геліоса розбіглись у різні боки. По всьому небу порозкидані уламки колісниці і упряж коней Геліоса.
А Фаетон пронісся, як падаюча зірка, в повітрі, і впав у хвилі ріки Ерідану (У греків цю назву мали: 1) річка в Аттіці; 2) ріка на півночі, можливо Зах. Двіна; 3) ріка По), далеко від своєї батьківщини. Там гесперійські німфи підняли його тіло і поховали. У глибокій скорботі батько Фаетона Геліос закрив своє лице і цілий день не з’являвся на блакитному небі. Тільки вогонь пожежі освітлював землю.
Довго нещасна мати Фаетона Клімена шукала тіло свого загиблого сина. Нарешті, знайшла вона на берегах Ерідану не тіло сина, а його гробницю. Гірко плакала безутішна мати над гробницею сина, з нею оплакували загиблого брата і дочки Клімени, геліади. Скорбота їх була безмежна. Плачучих геліад великі боги обернули на тополі. Стоять тополі-геліади, схилившись над Еріданом, і падають їх сльози-смола в холодну воду. Смола застигає й перетворюється на прозорий янтар.
Уболівав за загиблим Фаетоном і друг його Кікн. Його тужіння далеко лунало по берегах Ерідану. Бачачи нерозважну тугу Кікна, боги обернули його на білосніжного лебедя. З того часу лебідь-Кікна живе на воді, в ріках і широких світлих озерах. Він боїться вогню, що згубив його друга Фаетона. (Міф про Фаетона)

Ніч, місяць, зоря і сонце. Міф про Фаетона. М. А. Кун. Легенди і міфи Давньої Греції

Повернутися на сторінку Зміст (М. А. Кун. Легенди і міфи Давньої Греції)

Повернутися на сторінку Боги (М. А. Кун. Легенди і міфи Давньої Греції)

Повернутися на сторінку Герої (М. А. Кун. Легенди і міфи Давньої Греції)

Повернутися на сторінку Давньогрецький епос (М. А. Кун. Легенди і міфи Давньої Греції)

Повернутися на сторінку Троянський цикл мифів М. А. Кун. Легенди і міфи Давньої Греції

Повернутися на сторінку Фіванський цикл мифів (М. А. Кун. Легенди і міфи Давньої Греції)

Повернутися на сторінку Аргонавти (М. А. Кун. Легенди і міфи Давньої Греції)

Повернутися на сторінку Одіссея (М. А. Кун. Легенди і міфи Давньої Греції)