Грецька богиня Деметра — Богиня родючості і землеробства. Міфологія Давньої Греції

Грецька богиня Деметра — Богиня родючості і землеробства. Міфологія Давньої Греції

Деметра (за грецькою міфологією) — Богиня родючості і землеробства, цивільного устрою і шлюбу, донька Кроноса і Реї, сестра і дружина Зевса, від якого вона народила Персефону (Гесіод). Одне із найшановливіших олімпійських божеств. Давньохтонічне походження Деметри засвідчено її ім’ям (букв., «земля-мати»). Культові звернення до Деметри: Хлоя («зелень», «посів»), Карпофора («дарувальниця плодів»), Фесмофора («законодавець», «упорядник»), Сито («хліб», «борошно») вказують на функції Деметри як Богині родючості. Вона, Богиня милостива до людей, прекрасної подоби з волоссям кольору стиглої пшениці, помічниця у сільській праці (Гомер, «Іліада»). Вона наповнює комори землероба запасами (Гесіод). До Деметри волають, аби зерна вийшли повновагими і аби вдалася оранка. Деметра навчила людей оранці і сіянню. Поєднавшись у священному шлюбі на тричі зораному полі острова Крит з критським Богом землеробства Ясіоном, і плодом цього шлюбу був Плутос — Бог багатства і достатку (Гесіод).
Навчивши елевзінських правителів Тріптолема, Діокла, Евмолпа і Келея приношенню жертв і елевзінським таїнствам, Деметра навчила Тріптолема, сина Елевсінського царя, засівати поля пшеницею і обробляти їх. Вона подарувала Тріптолему колісницю з крилатими драконами і дала зерна пшениці, якими він засіяв всю землю (Аполлодор). У міфі про Деметру відбита також одвічна боротьба життя і смерті. Вона змальовується скорботною матір’ю, що згубила доньку Персефону, вкрадену Аїдом. У Гомерівському гімні розповідається про мандри і горе Богині у пошуках доньки. Прийнявши образ доброї старенької, Деметра приходить до сусіднього з Афінами Елевсіну в будинок царя Келея і Метаніри. Її привітно зустрічають в царській сім’ї і вперше після втрати доньки Деметра звеселилась від забавних жартів служниці Ямби. Вона виховує царського сина Демофонта і, бажаючи зробити його безсмертним, натирає хлопчика амброзією і загартовує у вогні. Але після того, як Метаніра випадково побачила ці магічні маніпуляції Деметри, Богиня віддаляється, відкривши своє ім’я і наказавши побудувати на свою честь храм. Саме у ньому сидить сумна Богиня, горюючи за донькою. На землі настає голод, гинуть люди, і Зевс наказує повернути Персефону матері. Проте Аїд дає своїй дружині Персефоні скоштувати гранатове зернятко, аби вона не забула царство смерті. Дві третини року донька проводить з Деметрою, і вся природа розквітає, плодоносить і тріумфує, а одну третину року Персефона присвячує Аїду. Родючість землі не мислиться поза уявленням про неминучу смерть рослинного світу, без якої немає його відродження.
Деметра — перш за все Богиня, яку шанують землероби, а не іонійська знать. Її всюди славлять на святі Фесмофорій як облаштовувачку розумних землеробських порядків. Деметра належить до давніх жіночих великих Богинь (Гея, Кібела, Велика мати Богів, Владичиця звірів), що дарують родючість землі, тваринам і людям. Деметра вшановувалась на цьому святі разом із донькою Персефоною. Їх іменують «двома Богинями» і присягаються ім’ям «обох Богинь» (Арістофан, «Жінки на святі Фесмофорій»). Головне священне місце Деметри — Елевсін в Аттиці, де протягом 9 днів місяця боедроміона (вересня) проходили Елевсінські містерії, що символічно представляли горе Деметри, її мандри у пошуках доньки, таємний зв’язок між живим і мертвим світом, фізичне і духовне очищення. Мати і донька — «дві Богині» вшановувались спільно. Старовинні афінські сім’ї мали спадкове право участі в елевсінських священнодіяннях і підкорялись обітниці мовчання. Есхіл за традицією користувався цим правом і навіть був вигнаний з Афін нібито за розголошування ритуальних фактів, відомих лише присвяченим.
Елевсінські таїнства, що сприймались як «пристрасті» Деметри, вважають одним із джерел старогрецької трагедії і тим самим зближуються з вакханаліями Діоніса. Павсаній описує храм Деметри Елевсінської в Телпусі в Аркадії, де поруч є сусідами мармурові статуї Деметри, Персефони і Діоніса. Рудименти хтонічної родючості позначені в куксі Деметри Еринії. З нею, коли вона перетворилась на кобилу, поєднувався Посейдон в образі жеребця. «Гнівна та мстяча Деметра Еринія», омивається у річці і, очистившись, знову стає милостивою Богинею (Павсаній). У коринфському Герміоні Деметра вшановувалась як Хтонія («земляна») і Термасія («гаряча»), покровителька гарячих джерел. У Фігалії в Аркадії шанували давнє дерев’яне зображення Деметри Мелайни («Чорної») (Павсаній). У Гесіода, Деметра «чиста» є сусідом із Зевсом «підземним», і їм обом возносить землероби свої благання. Деметра була предметом шанування у всій Греції, на островах, в Малій Азії, в Італії. У римській міфології Богині Деметрі відповідає Церера.
У прадавній час Деметра вважалась підземною Богинею і в багатьох місцях відображалась у шлюбному співжитті з Посейдоном, від якого вона народила коня Аріона. Це відношення її до Посейдона виразилось у прадавньому мистецтві. Так, Опат змалював її для Фігалії з кінською головою, з дельфіном і голубом у руках. Лише пізніше, особливо за часів Праксителя, мистецтво стало змальовувати її з м’якими і покірливими рисами обличчя, інколи зі смутком про зниклу доньку. Улюбленим сюжетом для скульпторів античності було спорядження Деметрой Тріптолема в дорогу для поширення її культу (колосальний рельєф в Афінському музеї). Серед інших пам’ятників античного образотворчого мистецтва «Деметра Кнідська» (статуя круга Бріаксіса). Збереглись рельєфи, пов’язані з Елевсінськими таїнствами, багаточисельні теракотові статуетки Деметри, а також її зображення на помпейських фресках і в розписах, виявлених в Північному Причорномор’ї (так звані катакомби Деметри у Великій Близниці і в Керчі). У середньовічних книжкових ілюстраціях Деметра виступає як покровителька сільських робіт і як уособлення літа. У живописі епохи Відродження Деметру часто зображають голою. Її атрибути — колоси, корзина плодів, серп, інколи ріг достатку і мак. Втілення образу Деметри в європейському мистецтві 16—17 століть було пов’язане із прославленням дарів природи (малюнки Вазарі і Голціуса, картини Йорданса «Жертвоприношення Церері», Рубенса «Статуя Церери» та інших живописців) або з оспівуванням радощів життя (картини «Вакх, Венера і Церера» Шпрангера, Голціуса, Рубенса, Йорданса, Пуссена і інших художників).

Грецька богиня Деметра — Богиня родючості і землеробства. Міфологія Давньої Греції

ДІЗНАЙТЕСЯ БІЛЬШЕ

Персей — син Зевса і Данаї, доньки аргосського царя Акрісія. Здолав медузу Горгону і врятував Андромеду від домагань дракона.

Пірр — цар епіротів, син царя Еакіда. Залишившись після смерті батька шестирічним хлопчиком, він був прийнятий в сім’ю царя іллірійських тавлантієв, Главкія. За допомогою Димитрія Поліоркета, який в 307 році до нашої ери допоміг епіротам звільнитися від ненависного їм царя Алкети, Пірр повернув собі батьківський престол.

Психея — уособлення душі, дихання. Міфи про царівну Психею розповідають про устремління людської душі.


ЧИ ЗНАЄТЕ ВИ?

В римській міфології Богиня природи і полювання, вважалася уособленням місяцядізнатися

Вічно юний Бог плодоносних сил землі, рослинності, виноградарства і виноробства, відомий як «бог з бичачими рогами» (за грецькою міфологією) — дізнатися

Страшні Богині прокльону, помсти і кари, що повставали проти злочинців і карали їх лише ради відновлення етичного порядку в світі (за грецькою міфологією) — дізнатися

Наймогутніший і вищий із Богів грецького народу, державний володар світу, батько Богів і людей (за грецькою міфологією) — дізнатися