• Реклама

Замогильна відплата за гріхи. Єгипетська міфологія

Замогильна відплата за гріхи. Єгипетська міфологія

Те, що в текстах, які збереглися, і гробничних написах говориться виключно про виправдувальні вироки Замогильного Суду, цілком природно: гробницю єгиптянин будував і обробляв за життя і, само собою, зображував себе виправданим і блаженствуючим в Полях Іару. В усіх текстах головна увага приділяється зовнішньому дійству Суду — перерахуванню імен демонів і вартових, магічних заклинань і т. д. Як тепер уявляється, для виправдання померлому досить було знати усі ці імена і заклинання і правильно дотримуватися наказаних обрядів. Ідея замогильної відплати за гріхи в релігії Єгипту виникла пізно і особливою популярністю не користувалася. «Опис різних покарань в результаті Замогильного Суду міститься в трьох текстах часу Нового царства: <…> книзі «Амдуат», в композиції про Загробний Світ, що не має єгипетської назви, відомій в науці як «Книга Воріт», і, нарешті, в «Книзі Печер» <…> Слід зазначити, що якщо в 125-ій главі «Книги Мертвих» міститься «каталог» гріхів, то в цих трьох композиціях говориться про покарання грішників поза всяким зв’язком з тим або іншим конкретним гріхом. У центрі уваги грішник, як такий.
Покарання за гріхи передбачаються різні. Передусім це позбавлення поховання. Вже в книзі «Амдуат» (XVI ст. до н. е.) оповідається про те, що утопленики, що знайшли могилу у водах Нілу, витягуються божествами на берег підземного Нілу, де і вдаються до поховання, набуваючи таким чином усе необхідне для вічного життя (10-а година ночі), але це не грішники. Подібні погляди простежуються і в пізніших композиціях. У тій же книзі «Амдуат» <…> говориться про грішників, з яких вісім богів зривають похоронні пелени і оголяють «ворогів, засуджених до покарання в Дуаті» <…>

Засуджені грішники позбавлені усього, що необхідно для вічного життя, позбавлені тепла і світла, які випромінює щоночі бог Ра, з’являючись в Пеклі — світло і тепло призначені для праведних. Грішників же чекає лише темний хаос. Вони позбавлені всякої можливості спілкування з богами.
Дуже поширене покарання грішників у Загробному Світі — зв’язування і замкнення. Так, в «Книзі Воріт» <…> говориться, що «вороги Осіріса» пов’язані по четверо і по троє і бог Хор оголошує їм: «Ви пов’язані ззаду, лиходії, щоб бути обезголовленими і перестати існувати». У «Книзі Печер» <…> Пекло описане як в’язниця, з якої грішники не можуть вийти. Найгрізнішим покаранням грішника у потойбічному світі вважалося остаточне знищення усієї його істоти — не лише тіла, але і душі, і тіні (Шуіт). Душі грішників, в уявленні єгиптян, існували незалежно від тіла в перевернутому положенні — вниз головою; вони не могли возз’єднатися з тілом, щоб жити повноцінним замогильним життям праведного покійника, а тому їх чекало повне і остаточне знищення. Одним із способів такого знищення було обезголовлювання померлого, а також спалювання. Описані різні варіанти страти вогнем: в книзі «Амдуат» <…> грішників спалюють в котлованах (11-а година ночі — мал. 82). У «Книзі Печер» <…> страта вогнем здійснюється в спеціальних котлах, в які кидають голови, серця, тіла, душі і тіні (Шуіт) грішників« (Резиденцією Рамсеса II було місто Пер-Рамсес (грец. Аваріс (?), пізніше Таніс). Мемфіс, столиця Єгипту епохи його максимального розквіту, в пізніх текстах часто фігурує як місце найважливіших (міфологізованих) історичних подій).
Якнайповніше вираження ідея замогильної відплати знайшла в оповіді про зішестя Сатні-Хемуаса в Дуат (що входить у великий цикл про Сатні-Хемуаса; I ст. н. е.). Для інших єгипетських легенд характерно, що грішник карається за злочини ще в земному житті.
У фараона Рамсеса II був син на ім’я Сатні-Хемуас, що славився майстерним писарем і мудрецем. А у Сатні-Хемуаса був син Са-Осіріс.
Коли Са-Осіріс виріс, його віддали вчитися в храмову школу, але дуже скоро хлопчик перевершив усіх своїх наставників в мудрості і знаннях. Тоді його віддали в школу жерців при храмі Птаха, де він разом із писарями вивчав заклинання. Але і там Са-Осірісу дуже скоро не стало рівних.
Нарешті, Сатні-Хемуас привів сина на свято до фараона. Хлопчик змагався в мистецтві магії з найбільшими чародіями — і отримав перемогу. Першим мудрецем Мемфіса (резиденцією Рамсеса II було місто Пер-Рамсес (грец. Аваріс (?), пізніше Таніс). Мемфіс, столиця Єгипту епохи його максимального розквіту, в пізніх текстах часто фігурує як місце найважливіших (міфологізованих) історичних подій) і Обох Земель визнав його великий владика Рамсес!
Одного разу Сатні-Хемуас, стоячи на терасі свого дому, молився богам і раптом почув вдалині сумні стогони. Це ховали багача. Розкішну труну несли на похоронних носилках, і плакальники оголошували долину голосіннями.
Через деякий час Сатні-Хемуас знову подивився удалину і побачив похорони бідняка. Тіло, загорнуте в стару очеретяну рогожу, несли в пустелю вдова і син померлого. Більше ніхто не проводжав його.
— О великий Осіріс! Хай зробиш ти так, щоб мене вшанували у твоєму Царстві, як вшанують того багатія, і хай мине мене доля цього нещасного бідняка, якого несуть в некрополь без всяких почестей! — вигукнув Сатні-Хемуас.
— Ні, батько, — сказав раптом Са-Осіріс. — Ти отримаєш в Дуаті те саме, що отримає бідняк, і мине тебе доля, уготована багачеві.
— Як! — сторопів Сатни-Хемуас. — чи не недочув я? Невже це слова люблячого сина?!
— Так, — сказав Са-Осіріс. — І я покажу тобі, що уготоване в Дуаті багачеві, якого оплакують усі, і що — біднякові, про смерть якого ніхто не засмучується.
З цим словами він узяв батька за руку і повів його в некрополь. Вони зупинилися біля однієї з гробниць. Са-Осіріс вимовив заклинання, і раптом земля розверзала у них під ногами, і вони опинилися в підземеллі.
Під кам’яним склепінням сиділи померлі. Одні сучили мотузки, їх пальці були вже стерті до крові, — але у них за спинами стояли осли і усі ці мотузки з’їдали. Інші тягнулися вгору, намагаючись дістати хліби і глеки з водою, підвішені у них над головами. Ці нещасні знемагали від голоду і спраги, але усі їх зусилля були марні, бо під ногами у них були вириті ями, щоб вони не могли дотягнутися до їжі і води.
Са-Осіріс узяв батька за руку і провів його в інший зал.
Тут погляду Сатни-Хемуаса з’явилися правогласні, що сидять на почесних місцях. Біля дверей залу юрбилися грішники і слізно благали про пробачення. А біля порогу лежала якась людина, і в правому його оці стирчала нижня шпилька дверей. Всякий раз, коли двері відкривалися або закривалися, шпилька з хрускотом оберталася в його скривавленій очній ямці, і нещасний оголошував печеру несамовитими стогонами.
Сатні-Хемуас здригнувся. Увесь блідий, він пройшов в наступний зал.
Тут вершився Замогильний Суд. Померлі виправдовувалися перед Еннеадами.
І ось вони увійшли до останнього залу, і Сатні-Хемуас побачив Осіріса на троні. Біля трону, у Терезів Істини, стояли Анубіс і Тот. Вони зважували скоєне людьми добро і зло. Анубіс оголошував вироки богів, а Тот записував їх. Якщо злочини померлого переважували його добрі справи, вони віддавали його серце страшній Амт; якщо ж переважувало добро, то померлий вирушав на небеса і перебував там серед праведників. Якщо ж кількість злочинів в точності дорівнювала кількості добрих справ, боги відправляли померлого каятися під нагляд Сокар-Осіріса.
А у трону Осіріса Сатні-Хемуас побачив людину, одягнену в одіяння з щонайтоншого полотна. Він стояв на одному з найпочесніших місць біля владики Дуата.
— Батько мій Сатні! — вигукнув Са-Осіріс. — чи Бачиш ти благородну людину, яка стоїть у трону Осіріса? Це і є той самий бідняк, якого ховали без почестей і везли в Місто Мертвих в очеретяній рогожі. Це він! Його привели на Суд, зважили його добрі і злі справи, і виявилось, що скоєне ним добро переважує зло. Але в земному житті на його частку випало занадто мало щасливих днів. І боги повеліли віддати біднякові похоронне вбрання багача, якого ти бачив, коли його ховали з почестями. Ти бачиш: бідняка помістили серед чистих душ. Але ти бачив і багача, батько мій Сатні! Шпилька дверей стирчить в його правому оці. Ось чому я сказав тобі: «З тобою поступлять так само, як з бідняком, і хай мине тебе доля багача».
— Син мій Са-Осіріс! — вигукнув Сатні-Хемуас. — Немало чудес побачив я в Дуаті! Але розкажи мені: хто ці люди, що безперервно в’ють мотузки, які пожирають осли? І хто ці люди, що терзаються голодом і спрагою?
— Я відкрию тобі істину, — відповів Са-Осіріс. — Люди, що в’ють мотузки, — це подібності тих, над ким на землі тяжіє прокляття богів. На землі вони працюють день і ніч, добуваючи харчування, але їх дружини крадуть його у них за спиною, і у цих людей бракує навіть хліба. Коли приходять вони в Дуат, і з’ясовується, що їх злочини численніше добрих справ, боги прирікають їх на те ж саме покарання. Так само і з тими, які страждають від голоду, але не можуть дотягнутися до їди. Це подібності тих людей, кому досить лише протягнути руку, щоб добути собі харчування, але боги викопують перед ними ями. Вони приходять в Дуат і тут, в Царстві Мертвих, випробовують те саме, що випробовували на землі. Знай же, батько мій Сатні! Тим, хто на землі творив добро, тут відплачується добром, але тим, хто здійснював зло, відплачується злом. Так ведеться одвічно і не зміниться ніколи.
З цими словами Са-Осіріс узяв батька за руку і вивів його через пустелю в Мемфіс.

Замогильна відплата за гріхи. Єгипетська міфологія

Читати далі «Єгипетська міфологія»

Повернутися до змісту «Єгипетська міфологія»

 

Комментарии закрыты.